Даруй себе дітям! Будь терплячим у чеканні дива і будь готовим до зустрічі з ним в дитині.(Ш.Амонашвілі)
Бути вчителем — величезна відповідальність!!!
Відомий педагог Василь Сухомлинський стверджував, що найважливіше в професії вчителя, в ролі наставника — не загасити той вогник в дитині, який закладений природою: допитливість, образність мислення, потяг до пізнання нового. Важливо не «задушити» дитину потоком знань, не погасити бажання пізнавати, мислити, досліджувати.
І одним із головних завдань це психологічне здоров’я дитини!
Запрошую вас до співпраці та пропоную інформаційні тренінгові заняття для ваших виховних годин.
Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітків.
Спеціалісти визначають суїцид (з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводять до смерті.
Стосовно дітей і підлітків психологи виділяють декілька груп ризику дітей, які схильні до суїциду.
Відмінники: до них пред'являють підвищені вимоги, а якщо вони не справляються із заданим «стандартом», то починають відчувати почуття невдоволеності собою, яке потім може перейти у депресивний стан. Також досить часто діти з підвищеними розумовими здібностями опиняються поза групою однолітків, які їх не приймають. Особливу увагу слід приділяти відмінникам, які навчаються в 5-6 та 9-10 класах.
До другої групи ризику належать діти, які різко знижують успіхи у навчальній діяльності, природно викликаючи таким чином нерозуміння та обурення батьків і вчителів.
До третьої групи входять діти, до яких висувають підвищені вимоги (наприклад, вчитися тільки на високі бали), справитися з якими вони не можуть, тому ще не мають певних навичок, умінь і здібностей.
Четверта група складається з дітей з підвищеною тривожністю і схильністю до депресії. В основному, це діти, у яких були родові травми, діти правопівкульного розвитку і діти, в оточенні яких були випадки або спроби самогубства. Особливу увагу на них слід звертати у період гормонального дозрівання.
Виникненню суїцидальних проявів у підлітків та юнаків сприяють певні фактори ризику. До них слід віднести
а) соціально-психологічні:
- серйозні проблеми у сім'ї, проблеми у спілкуванні з однолітками;
- смерть улюбленої або значущої людини;
- розрив стосунків з коханою людиною;
- проблеми з дисципліною або із законом;
- тиск, який здійснюється групою однолітків, передусім той, що пов'язаний із наслідуванням самопошкоджуючої поведінки інших;
- тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувала»;
- розчарування успіхами у навчальному закладі або невдачі у навчанні;
- високі вимоги у навчальному закладі до підсумкових результатів учбової діяльності (іспитів, зовнішнього незалежного оцінювання);
- погане економічне становище, фінансові проблеми;
- небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);
- зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом;
- серйозні тілесні хвороби;
- надзвичайні зовнішні ситуації та катастрофи;
б) негативні сімейні:
- психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші психічні захворювання);
- зловживання алкоголем, наркоманія або інші види асоціальної поведінки у сім'ї;
- насилля у сім'ї (особливо фізичне та сексуальне);
- нестача уваги і турботи про дітей у сім'ї, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;
- часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження та високий рівень агресивності у сім'ї;
- розлучення батьків, смерть одного з батьків;
- часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;
- надто низькі або високі очікування з боку батьків щодо дітей;
- авторитарність батьків;
- відсутність у батьків часу і недостатня увага до дітей, нездатність підлітків протистояти дистресу та негативному впливові оточуючої дійсності;
в) деякі риси особистості підлітка:
- нестабільність настрою або його надмірна мінливість;
- агресивна поведінка, злість;
- антисоціальна поведінка;
- схильність до демонстративної поведінки;
- високий рівень імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;
- дратівливість;
- ригідність мислення;
- погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);
- нездатність до реальної оцінки дійсності;
- тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;
- надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих нездужаннях або невдачах;
- надмірна самовпевненість;
- почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування, відторгнення або демонстративної поведінки щодо друзів, однолітків або дорослих;
- складні неоднозначні стосунки з дорослими, включаючи батьків тощо.
Аналіз підліткових та юнацьких суїцидів засвідчує, що найчастішими мотивами самогубств у підлітків є невдале кохання, образи оточуючих, особисто-сімейні конфлікти, страх перед кримінальною відповідальністю, покаранням чи ганьбою, складнощі у навчанні.
До поведінкових ознак суїцидальної загрози відносять:
- будь-які раптові зміни у поведінці і настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;
- схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
- надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
- відвідування лікаря без очевидної необхідності;
- розлучення з дорогими речами або грошима;
- придбання засобів скоєння суїциду;
- підведення підсумків, приведення справ до порядку, приготування до смерті;
- нехтування зовнішнім виглядом;
- багаторазове звертання до теми смерті в літературі та мистецтві;
- повторне прослуховування сумної музики та пісень;
- нестача життєвої активності;
- самоізоляція від родини та знайомих;
- більше споживання алкогольних та наркотичних речовин;
- зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);
- збільшення або втрата апетиту;
- млявість та апатія;
- неможливість сконцентруватися та приймати рішення;
- уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;
- раптове впорядкування своїх справ;
- наявні суїцидальні спроби;
- почуття провини, докори на свою адресу, низька самооцінка;
- втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, роботи або школи;
- невизначені плани на майбутнє;
- прагнення того, щоб інші залишили у спокої, присутність інших викликає роздратування.
Серед словесних ознак суїцидальної поведінки найпоширенішими є:
- діти часто говорять про свій душевний стан: «Я вирішив покінчити з собою», «В наступний понеділок мене вже не буде серед живих», «Краще померти», «Пожив і досить», «Ненавиджу своє життя», «Один вихід – померти», «Більше ти мене не побачиш», «Тобі більше не доведеться хвилюватися за мене», «Я більше не буду ні для кого проблемою».
- розмови або жарти щодо бажання померти;
- діти проявляють нездорову зацікавленість питаннями смерті.
Серед ситуаційнихпроявів спостерігаються наступні:
- соціальна ізоляція;
- підліток живе у нестабільному стані (серйозна криза у сім’ї);
- відчуває себе жертвою насильства (фізичного, сексуального, емоційного);
- була спроба суїциду раніше;
- має схильність до самогубства.
Основою профілактики суїцидальної поведінки є суїцидальна превенція – запобігання суїциду, яке полягає у здатності визначити небезпеку реалізації суїцидальних дій на ранніх стадіях формування суїцидогенезу.
Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо. Педагог може звернути увагу медичного працівника, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації школи на ту чи іншу дитину.
При проявах суїцидальної поведінки старшому підлітку варто запропонувати бесіду, в якій можна вказати на його стан і порадити звернутися до практичного психолога, психотерапевта чи до інших спеціалістів. Доцільнім може бути і спільне звернення (педагога та учня) до відповідного спеціаліста, бо підліток самостійно може не звернутися до фахівця.
Зазначена посередницька роль педагога має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані стресу, аутоагресивної поведінки тощо. До того ж, підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися за допомогою. При цьому сама бесіда може містити елементи усвідомлення: що є його страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які дії здійснюють люди у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому проявляється психологічна допомога тощо.
Фактори захисту (антисуїцидальні фактори особистості) – це сформовані позитивні життєві установки, життєва позиція, комплекс особистих факторів і психологічні особливості людини, а також душевні переживання, які перешкоджають здійсненню суїцидальних намірів. До них відносяться:
- емоційна прихильність до значимих близьких і рідних;
- почуття обов'язку;
- концентрація уваги на стані власного здоров'я, страх причинити собі фізичну шкоду;
- врахування суспільної думки та уникнення осуду з боку оточуючих, неприйняття суїцидальних моделей поведінки;
- переконання про невикористані життєві можливості;
- наявність життєвих, творчих, сімейних та інших планів, задумів;
- наявність духовних, моральних та естетичних критеріїв мислення;
- психологічна гнучкість та адаптованість, вміння компенсувати негативні особистісні переживання, використовувати методи зняття психічної напруги;
- наявність актуальних життєвих цінностей, цілей;
- прояв інтересу до життя;
- прихильність до рідних, близьких людей, ступінь значущості стосунків з ними;
- планування свого майбутнього та перспектив життя.
Чим більшою кількістю антисуїцидальних, життєстверджуючих факторів володітиме підліток, чим сильнішим буде його «психологічний захист» та внутрішня впевненість у собі, тим міцнішим буде його антисуїцидальний бар'єр. Саме на формування життєстверджуючих факторів і має бути спрямована профілактична робота з попередження суїцидальної поведінки серед неповнолітніх у навчальному закладі.
До числа антисуїцидальних чинників належать усі чинники розвитку гармонійної, духовної особистості. Однак серед них слід виділити ті, що протистоять безпосередньо суїцидальним тенденціям, створюють особливий імунітет особистості. Ці чинники необхідно враховувати при проведенні профілактичної роботи з попередження самогубства серед неповнолітніх:
- формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв'язків із близькими, сім'єю, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість із людьми та суспільством;
- наявність таких рис особистості, як щирість, доброзичливість, взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо;
- підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях;
- “інтелектуальний опір” смерті в усіх її видах, в тому числі і самогубству;
- піднесення цінності людини як вершини неперервного еволюційно-генетичного процесу і носія генетичного і культурного багатства людства і Всесвіту;
- піднесення цінності особистості як уособлення історико-культурного процесу;
- підвищення цінності життєвого шляху людини як невід'ємної складової історико-культурного процесу людства.
У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана.
Профілактика "Синдрому емоційного вигорання" у педагогів!
Чи знайомий вам стан, коли несподівано відчуваєш себе дуже стомленим, з'являється вкрай дивне відчуття, ніби всередині щось зломилося: до всього байдуже, усе дарма? Робота, яка так подобалася, якій віддавався без останку, без якої не уявляв своє життя, тепер не тішить, а дратує, спілкування з дітьми викликає негативні емоції. У голові лише одна думка: скоріше б закінчився робочий день! Удома теж нічого не хочеться, навіть спілкуватися з близькими…
Багато хто, мабуть, перебував у подібному стані. Психологи назвали його синдромом емоційного вигорання.
Під синдромом емоційного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинена власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини.
Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів.
Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності.
Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.
Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:
-стрес, спричинений великою кількістю вимог;
-неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;
-не завжди розумна організація праці;
-неувага до свого здоров’я.
З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату ,а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.
Ознаки емоційного вигорання:
- брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу );
- стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);
- безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.
-у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;
-у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування
-у неможливості нормального емоційного контакту з учнями та колегами.
У зниженні ціннісного ставлення до життя;
У байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;
У втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.
Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження.
Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:
Напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;
Опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з*являється відчуття самотності;
Виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.
Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов'язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.
У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.
У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов'язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв'яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.
Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з'являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.
Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.
Прийоми швидкого реагування при стресі
- усміхнутися, пожартувати;
- пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну ситуацію, гідний вчинок);
- виконати певні рухи на кшталт потягування;
- звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном;
- розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;
- уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;
- виконати вправи з релаксаційного дихання;
- висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.
Заплющіть очі, глибоко вдихніть і повільно видихніть. Скажіть подумки:
«Я – Лев» - глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – камінь» - глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – квітка» - глибоко вдихніть і повільно видихніть;
«Я – спокійна» - глибоко вдихніть і повільно видихніть.
Останнім часом стала актуальною проблема відсутності в дитини мотивації до навчання.
І, якщо раніше це стосувалося здебільшого підлітків (у зв’язку з перехідним періодом), то зараз навіть малюки в початковій школі не мають бажання ходити до школи.
Вирішення проблеми починається зі з’ясування причин, адже поведінка дитини завжди має під собою якісь підстави.
1. ПЕРЕВТОМА
Дитячий організм ще не може витримувати великі навантаження. А батьки, в гонитві за навчальним результатом, часто забувають про це, і поспішають записати дитину зразу на кілька секцій і додаткових курсів.
Тому, якщо в дитини погіршилася успішність і вона відмовляється вчитися, насамперед з’ясуйте, чи не є навантаження в школі і поза нею надмірним для вашої дитини, чи немає в неї ознак перевтоми (млявість, дратівливість, погіршення апетиту, порушення сну, часті хвороби).
2. СТРАХИ
Найчастіше школярі бояться:
конкретного вчителя;
авторитарних батьків;
конкретних однокласників, які дражнять дитину;
проявити неуспішність (якщо дитина пропустила попередній матеріал чи не має базових знань);
зробити помилку;
йти в туалет у школі (дітям легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому).
3. ВНУТРІШНІ ПРИЧИНИ втрати в дитини навчальної мотивації. Вона може:
розчаруватися в тому, що може бути «успішною»;
не вірити в себе;
привертати увагу неуспішністю;
не бачити сенсу в тому, що робить;
важко адаптуватися до групи (якщо дитина інтровертного типу);
ревнувати до старшого-молодшого брата-сестри.
4. НЕГОТОВНІСТЬ ДО НАВЧАННЯ
Дуже часто дитина втрачає інтерес до навчання, коли її рано віддають до школи, не враховуючи її потреби, можливості сприймати і засвоювати інформацію, фізичний розвиток і ту ж таки здорову мотивацію.
Якщо дитина ще й не відвідувала дитячого садка, то в неї може бути несформована довільна поведінка, яка дає можливість враховувати думку іншого, дотримуватися правил, жити в колективі.
5. НЕВІДПОВІДНІСТЬ НАВЧАЛЬНИХ МЕТОДІВ ПОТРЕБАМ СУЧАСНОЇ ДИТИНИ
У світі сучасних технологій вчителю дуже важко залишатися цікавим для дитини. Адже вона має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання. Тому завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку.
6. КРИТИКА ДІЙ ДИТИНИ
Якщо батьки або вчитель (через некомпетентність, безтактність, упередження) негативно оцінюють діяльність школяра, інтерес до цього заняття в дитини пропадає. Це можуть бути фрази на кшталт:
«Ой, що це ти тут „накарлякав“?»;
«Не роби цього, однаково в тебе не вийде»,
«Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди…»;
«Краще це зроблю я».
До слова, часто критика супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не разом із дитиною, а замість неї. Відповідно, дитина сприймає таку поведінку, як сигнал — «Ти сам не впораєшся, ти не здатен, покинь це!». Хіба в таких умовах може сформуватися здорова мотивація?
7. КОНФЛІКТИ В РОДИНІ
Діти, в чиїх сім’ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також не дуже хочуть вчитися. Дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагодження конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання.
Оскільки абстрагуватися від такої ситуації дитині дуже складно, вона реагує на стрес зниженням усіх форм активності, в тому числі й навчальної.
8. ВІДСУТНІСТЬ ЧІТКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ДИТИНИ
Діти з низькою навчальною мотивацією часто живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків, де мама і тато дають суперечливі інструкції з виконання, наприклад, домашніх завдань.
У таких сім’ях в дитини відсутній режим дня, немає чіткої організації побуту, виконання домашніх завдань контролюється випадково й безсистемно, а критерії успішності змінюються залежно від настрою батьків чи інших членів родини.
9. НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ШКОЛИ
Критичні фрази про школу, негативна оцінка батьками вчителя, навчальних предметів і шкільних подій зовсім не сприяють формуванню шанобливого ставлення до школи.
10. НАДМІРНА ОПІКА
Знецінюючи вольові прагнення дитини, не даючи їй можливості проявляти самостійність, батьки можуть викликати апатію дитини й повне небажання вчитися. Школяр взагалі може відмовитися робити щось самостійно, без постійних підказок мами та сидіння поряд, поки всі уроки не будуть зроблені.
Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів
Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.
ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ
Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.
Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.
Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.
"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.
Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.
ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ
Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.
У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.
Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ
Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.
Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.
Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.
Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ
Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.
Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.
Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.
Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.
Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ
Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.
Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.
У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.
Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.
Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.
Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ
Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ
Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.
Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки.