6 причин, чому дитині не хочеться вчитися, і 8 способів повернути її інтерес до навчання

Як мотивувати дитину, що не хоче вчитися, на старанне виконання домашки й успішне написання контрольних

Психологи стверджують: людина наполегливо докладатиме зусиль до якоїсь справи лише тоді, коли хоче це робити, розуміє, яку користь принесе їй ця діяльність, і прагне отримати результат. Скажімо, ви вирішили, що єдиний спосіб для вас отримати підвищення зарплати — це вивчити й використовувати в роботі іноземну мову. Ви докладете зусиль — і через рік-півтора отримаєте мовний сертифікат. Однак, якщо ви недостатньо цього прагнете, то через ті самі півтора року ви будете там, де й нині — без знання іноземної мови та без підвищення.

Інакше кажучи, має бути сильна мотивація. Без неї навіть доросла, відповідальна людина не здатна стабільно працювати місяцями чи навіть тижнями заради майбутніх «пряників». А що казати про молодшого школяра, для якого важливим є не майбутня кар’єра, а не пропустити нову серію мультика по телевізору!

Звісно ж, дітьми рухають зовсім інші мотиви, аніж дорослими. Багато з ваших аргументів про те, навіщо добре навчатися, на думку дитини, не мають сенсу. Кар’єра? Зарплата? Квартира, кредити, закордонні відпустки?.. Молодшому школяру зарано про це думати. Тому кожним батькам доводиться шукати спосіб, як надихати свою дитину на старанне виконання домашки та успішне написання контрольних. Сподіваємося, у цій статті знайдуться підказки й для вас!

Як зрозуміти, чи досить мотивована ваша дитина до навчання?

Лікар-психотерапевт Анастасія Іванова вважає, що здоровим молодшим школярам без психологічних проблем і комплексів слід мати чотири базові переконання щодо навчання загалом і шкільного зокрема:

• навчання — це цікаво;

• школа — це місце, де можна дізнаватися нове й заводити друзів;

• вчитися — це моя робота (як у батьків — їхня);

• у навчанні щось може не виходити, і це — нормально.

Власне, лише в цьому й полягає здорова, природна мотивація учня першого-четвертого класів. Помітили? Ніяких амбіцій і далекосяжних планів! Усе це з’явиться, але пізніше — у старшому підлітковому віці, коли школяр уже виявить свої найяскравіші здібності та потроху визначиться зі сферами своїх інтересів. Отоді він почне мріяти про спортивні рекорди чи платинові альбоми, визначатиме, які предмети йому потрібніші тощо.

Але в якийсь момент ваша допитлива дитина раптом втрачає інтерес до навчання. Невже лінується чи не «тягне»? Як стверджують учителі з багаторічним стажем, лінощі чи брак здібностей здебільшого ні до чого. Що ж може стати причиною зникнення бажання навчатися?

Чому в школяра зникає мотивація до навчання

1. Дитину віддали в школу зарано. Розповідає Марина, мама вже 16-річного школяра: «У шестирічному віці син не був готовий до школи емоційно — про це нас попередила шкільний психолог. Однак вибору в нас не було — Міносвіти того року зобов’язувало відправляти на навчання всіх шестиліток без винятку. Спочатку в раніше добре адаптованого й комунікабельного дошкільника в першому класі з’явилися проблеми зі спілкуванням з однолітками… А ще, що б ми не робили, мотивації навчатися вистачало на тиждень-два — і син з’їжджав до «прохідного мінімуму». Поміняли дві школи. Лише у 15-річному віці він узявся за розум і став свідомо докладати зусиль до навчання.… Я постійно думаю: якби ми тоді могли ще рік потримати його в садочку! Син був би доросліший і хоча б розумів, навіщо його в ту школу віддали…»

2. Шкільний урок не витримує конкуренції з мультимедійними джерелами інформації. Сучасна дитина просто перегодована інформацією з телевізора й інтернету, причому дуже апетитно поданою. Ця інформація, на відміну від тієї, яку надає вчитель у класі, легше засвоюється, не вимагає від дитини зосередженості, уважності, ЗУСИЛЬ. Тому цікавість до школи знижується, навіть якщо допитливість не згасає.

3. Дитина пересичена інформацією. Ми живемо в часи інформаційного пересичення. Чим більше аудіо-, відео- та текстової інформації ми поглинаємо з медіа, тим менше місця в наших головах залишається для справді корисної та необхідної. Нам бракує уваги, енергії, бажання! Словом, у повну каструлю ще один ополоник борщу не наллєш. І це стосується наших школяриків також. Цим і пояснюються «набридливі», одноманітні, але справді корисні поради медиків і психологів: заберіть у дитини ґаджет, вимкніть телевізор тощо.

4. Мотивація дитини суто зовнішня. У цьому випадку дитина не має бажання навчатися заради цікавості чи статусу в класі. Вона навчається лише під тиском зовнішніх чинників: батьки карають за погані оцінки чи навпаки — платять за хороші; у школярика дорослі виховали страх перед майбутнім («буду вчитися погано — стану бомжем»); дитина вважає, що батьки її люблять лише «з умовою» («Принесла четвірку? Іди з моїх очей — я тебе більше не люблю!»). Однак така тактика робить із дитини невротика, що боїться майбутнього чи втратити батьківську любов і привілеї, а не наполегливого здобувача перемог.

5. Батьки не подають позитивного прикладу самоосвіти. Коли дитина бачить, що тато й мама постійно підучують щось нове по роботі чи з простої цікавості, читають книжки, мають інтелектуальне хобі, — вона вчитиметься в школі та робитиме домашку з більшим бажанням. І навпаки, якщо дитина не бачить у діях батьків підтвердження того, що вчитися справді необхідно, вона робитиме те саме, що батьки роблять, а не те, що вони кажуть.

6. Брак стабільності в родині та в режимі дня. Одне часто пов’язане з другим. Часті переїзди, неналагоджений побут, відсутність чіткого часу підйому, прийомів їжі, вкладання в ліжко, конфлікти в родині відсувають у свідомості дитини навчання на другий план — тут аби встигати за хаосом у щоденному житті!

7. Проблеми з учителями та/чи однолітками. Часом дітям не щастить з учителями. Жорстока критика, кпини чи крик із боку вчителя породжують відразу до предметів, які він викладає. «Просідання» в навчанні відбувається й у разі частих замін — діти звикають до стилю викладання, і якщо вчителі постійно змінюються, це дуже позначається на інтересі учнів до предмета. Убиває мотивацію й булінг. Коли однокласники тебе цькують і на перерві, й на уроках за спиною в учителя — яке вже там навчання…

Що робити батькам, аби розвинути / повернути мотивацію до навчання у своєї дитини?

1. Будьте в курсі шкільного життя дитини й розбирайтеся з проблемами, які в неї виникають: з окремими темами, з учителями, з однолітками. Молодший школяр має повне право покладатися на дорослих у розв’язанні складних питань. Не полишайте його з ними наодинці! Спілкуйтеся з дитиною регулярно і вчіться правильно реагувати на її заяви на кшталт: "Не хочу до школи!"

2. Підтримуйте позитивний імідж школи в очах дитини. Не можна говорити про школу і про вчителів зневажливо — дитина перейме вашу зневагу й перенесе її на навчання загалом. І навпаки, якщо всі члени родини переконливо виражають позитивне ставлення до школи, до вчителів і до процесу пізнання нового, дитина перейматиме родинні цінності та буде прагнути відповідати вашим очікуванням.

3. Обмежуйте час, який дитина проводить за ґаджетами та перед телевізором! Її нервова система має відпочивати між щоденними сеансами «поглинання знань». Забезпечуйте дитині можливість порухатися, попрацювати фізично (виконати хатні обов’язки), погратися на свіжому повітрі — тобто зайнятися чимось, що не передбачає «поглинання» мультимедіа.

4. Подавайте приклад постійного навчання. Вивчаєте вечорами іноземну мову, читаєте науково-популярну книжку чи відпрацьовуєте навики роботи в новій комп’ютерній програмі, необхідній для роботи? Робіть це трохи напоказ — аби дитина регулярно бачила вас у ролі учня над домашкою! Так вона зрозуміє й без ваших напучувань: жити — означає вчитися.

5. Виховуйте в дитини системне «треба»: звичку постійно докладати зусиль до навчання, навіть якщо не дуже хочеться. Якщо ваша дитина регулярно поливала квіти, годувала кота чи мила посуд після обіду ще до вступу в перший клас — чудово! У такому разі дитина розуміє, що таке системне «треба», і вам лише залишається донести до неї, що воно стосується й навчання.

6. Забезпечте дитині стабільний режим дня й постійне зручне робоче місце для виконання домашніх завдань. Погодьтеся, виспана нагодована дитина має більше енергії на виконання домашніх завдань і роботу в класі, а робити домашку в комфортному середовищі набагато приємніше, аніж у незручній позі на краєчку журнального столика! 

7. Порівнюйте успіхи дитини з її попередніми досягненнями, а не з успіхами інших дітей. Ваша дитина рухається у власному темпі. Дещо вона схоплює швидше за однокласників, у дечому може пасти задніх. Ваша місія — щоб вона розуміла, що не стоїть на місці, а розвивається, щодня навчається нового й корисного. Якщо дитина бачитиме, як багато вона навчилася за тиждень, то буде прагнути навчатися ще краще! А якщо стане порівнювати себе з «зірками» класу, то і пробувати змагатися з ними не захочеться! Як казав один сімдесятилітній марафонець-аматор: «Якби я порівнював себе з олімпійськими чемпіонами, то ні разу би не вийшов на ранкову пробіжку!»

8. Не вимагайте від дитини стабільно хороших оцінок. У кожного з нас бувають хороші та невдалі дні. Ставтеся до низької оцінки лише як до ознаки, що дитина не змогла чи не захотіла робити того, чого від неї вимагали в школі. Ваша справа — щоразу знаходити справжню причину того, чому дитина не змогла чи не захотіла.

І ще — оцінки в початковій школі не мають принципового значення! Четвірка за самостійну в 4-му класі на результати ДПА і ЗНО не вплине, в атестат не потрапить. Отож не переймайтеся через бали, а розберіться, як допомогти дитині впоратися наступного разу краще.