Як допомогти дитині дорослішати щасливою. Поради для батьків

Всеукраїнський громадський Центр “Волонтер”

Продовжуємо ділитися матеріалами про особливості виховання дітей на засадах поваги, в умовах безпеки та екологічності.

Як будувати міцні та довірливі стосунки зі своєю дитиною? – одвічне питання всіх батьків. Тому ми зібрали корисну та потрібну батькам інформацію щодо цього питання в одному буклеті.

Інформація у буклеті допоможе батькам краще зорієнтуватися у тому, які особливості та потреби має дитина у різні вікові періоди, та як допомогти дитині справлятися з кризами, які трапляються на цьому шляху.

Переглянути та завантажити буклет “Як будувати міцні та довірливі стосунки зі своєю дитиною” можна тут: https://cutt.ly/vWoE8vO

______________

Матеріали розроблено ГО «ВГЦ «Волонтер» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.

Якщо дитина говорить погані слова.

1. В першу чергу запитайте дитину, де вона почула це слово. Тільки зробіть це абсолютно спокійно, неупереджено, не показуючи малюкові своєї емоційної реакції. Може бути таке, що дитина чула зовсім інше слово, яке зовсім не є лайкою, але перекрутила його на свою дитячу мову, і вийшло щось непристойне.

2. Прослідкуйте за манерою спілкування в своїй сім’ї. Якщо хтось із вас вживає лайки в розмові, тоді несправедливо вимагати від дитини уникати цих слів … Не допоможуть навіть такі вмовляння, що ці слова можуть вживати тільки дорослі, а діткам поки не можна. У такому випадку дитина робить закономірний висновок: оскільки лаятися можна тільки дорослим, значить, якщо я лаюся – я дорослий.Тоді малюк буде лаятися, щоб здаватися дорослим.

3. Знайдіть джерело, від якого малюк чує такі слова і, якщо є можливість, постарайтеся це джерело “знешкодити” (обмежте спілкування, попросіть стримуватися при дитині).

4. Ви можете спробувати розповісти дитині, що це слово виховані люди не говорять, що вам неприємно чути такі слова, що вам не подобається, коли люди говорять так. Але ваші переконання з великою ймовірністю ні до чого не приведуть. Хоча сказати це дитині все-таки варто.

5. Не акцентуйте увагу на висловлюваннях дитини. Ні в якому разі не смійтеся(інакше ви покажете дитині, що погане слово вас веселить, і дитина буде продовжувати його вживати, щоб насмішити вас). Не сваріть дитину, не соромте її (адже таким чином ви покажете дитині значимість того, що він вимовив це слово, а це викличе у нього бажання ще і ще говорити такі слова, щоб знову і знову викликати реакцію у мами). Взагалі не варто дуже емоційно реагувати, щоб не акцентувати на цьому увагу. Просто зробіть вигляд, що цього слова малюк взагалі не вимовляє. Якщо не звертати увагу, то через день-два дитина сама забуде це слово.

Як батькам навчити свою дитину безпеці

Коли ви озвучуєте дитині правила безпеки, потрібно пояснити їй, чому вони важливі. Ви можете домогтися підпорядкування дитини за допомогою фрази: «Тому що я так сказала», але вона не переконає дитину у важливості того чи іншого правила. Докладіть зусиль, аби дитина усвідомила: правила потрібні не для того, щоб зробити її життя менш радісним, а для безпеки. Чим більш справедливими правила здаються дитині, тим більший шанс, що вона їх прийме і дотримуватиметься.

Не залякуйте дитину. Якщо ви не хочете, щоб дитина лазила по деревах, не варто говорити їй: «Ти впадеш і пошкодиш шию». Краще скажіть: «Ти можеш упасти, і тобі буде боляче». Якщо ви перебільшуєте можливу небезпеку, зростає і ймовірність настання одного з двох наслідків (або обох відразу):

дитина припинить вам довіряти. Вона не повірить вам, тому що розуміє: те, що ви говорите, малоймовірно;

дитина повірить вам, але виросте, маючи впевненість, що світ – це страшне місце, сповнене небезпек.

Коли дитина не дотримується встановлених правил, ви повинні дати їй зрозуміти, що її небезпечна поведінка матиме наслідки. Якщо дитина вибігає на проїжджу частину, ви мусите негайно повернути її в безпечне місце й ще раз повторити їй правило, пояснивши його причини (наприклад, сказати, що водії можуть не побачити дитину) і попередити, що так робити не можна.

Таке попередження потрібно робити лише один раз. Якщо дитина повторює небезпечну поведінку, вам необхідно встановити для неї суворі наслідки, пов'язані з потребою убезпечити дитину. Наприклад, якщо вона знову вибігла на проїжджу частину, варто відвести її додому і пояснити зв'язок між її поведінкою й наслідками: «Я попереджала тебе, що бігати проїжджою частиною не можна. Це небезпечно. Якщо ти не можеш безпечно гратися на вулиці, грайся вдома».

Коли встановлені вами правила здаються дитині справедливими і вона розуміє потребу власної безпеки, то дотримуватиметься цих правил. Вона слухатиметься вас не для того, щоб догодити вам, а тому що вважатиме встановлені вами правила власними.

Внутрішній голос

Для безпеки дитина потребує чогось більшого, ніж просто дотримання правил. Дитина має довіряти власним інстинктам щодо того, що небезпечно, а що – ні. Із вашою допомогою вона мусить розвивати свій внутрішній голос, який попереджатиме її про можливу небезпеку. Цей голос утримає дитину від ризикованих дій: сідати в машину до незнайомця, гуляти на безлюдді тощо. Тому навчіть дитину довіряти інстинктам. Щоразу, чуючи цей внутрішній голос, вона повинна прислухатися до нього.

Репетиція безпеки

Ще один спосіб розвинути в дитини інстинкти самозбереження – імітувати з нею ситуації, пов'язані з безпекою. Зробіть це в ігровій формі. Поєднуйте прості проблеми з більш складними:

Як би ти вчинив, якби незнайомець прийшов по тебе в дитячий садок і запропонував відвести додому?

Що б ти зробив, якби твій м'яч викотився на дорогу?

Що б ти зробив, якби загубився в супермаркеті й не зміг мене знайти?

Що б ти зробив, побачивши, як інша дитина впала з дерева?

Як би ти вчинив, якби інша дитина сіла на краю гірки й відмовлялася спускатися?

Що б ти зробив, розбивши склянку?

Як би ти вчинив, якби твій друг запропонував тобі зробити щось небезпечне?

Якщо дитина спантеличена вашими запитаннями, запропонуйте їй декілька варіантів відповідей на вибір.

Дитина може дати несподівані відповіді, наприклад: «Я почекаю, поки м'яч сам повернеться до мене»; «Я запропоную дитині цукерку, щоб вона спустилася з гірки» тощо.

Не смійтеся над такими відповідями дитини. Вона говорить цілком серйозно, а її відповіді співвідносні із її віком. Краще похваліть її за кмітливість й запропонуйте краще рішення, а наступного разу поставте те ж саме запитання.

15 способів показати дітям свою любов

Вчинки важливіші за слова. Ось чому я вирішила нагадати всім батькам про те, як можна кожен день демонструвати своїм дітям любов, навіть не вимовляючи вголос фразу “Я тебе люблю”.

Тож як ми можемо зробити це не тільки на словах? Як ми можемо показати любов у вчинках. При цьому у щоденних, простих і легко здійснених?

Ось 15 простих способів показати своїм дітям, що ви їх любите:

1. Дивіться їм в очі.

Коли вони хочуть поговорити з вами або ви хочете їм щось сказати – перестаньте займатися своїми справами, сфокусуйтеся на них, присядьте, щоб опинитися з ними на одному рівні і подивіться їм в очі. Насправді побачте їх. Приділяйте їм всю свою увагу якомога частіше.

2. Використовуйте дотики.

Обійміть їх, дайте п’ять, візьміть за руку, сядьте поруч на диван, приляжте з ними. Будьте поруч. Дозвольте їм поділитися своєю любов’ю з вами. Адже їхні обійми і поцілунки найкращі!

3. Робіть компліменти.

Хваліть дітей за будь-яку добре виконану роботу і за докладені зусилля. Говоріть, які вони класні. При цьому будьте конкретні. Даруйте компліменти протягом всього дня. Сприяйте тому, щоб вони росли впевненими в собі, і навчіть їх любити себе. Фундамент здорової самооцінки закладається саме вдома.

4. Дякуйте.

Скажіть “дякую” за слухняність, за добре діло, за вибачення. Скажіть “дякую” просто за те, що ваша дитина така чудова. Подаруйте їй це приголомшливе відчуття значущості.

5. Читайте разом книги.

Проводьте час за читанням книг. Нехай вони самі виберуть будь-яку книгу. Обговорюйте разом прочитане. Запитайте, хто з персонажів їм сподобався, що запам’яталося найбільше. Поділися тим, що зачепило і вас. Завжди шукайте можливості краще пізнати один одного.

6. Зробіть час перед сном особливим.

Перш ніж сказати “на добраніч”, згадайте разом минулий день. Запитайте дитину, що їй сподобалося в ньому. Поділіться своїми враженнями. Невеликі розмови перед сном дадуть вашим дітям зрозуміти, що ви відкриті для них, і вони завжди можуть поговорити з вами.

7. Проводьте хоча б кілька хвилин наодинці.

Особливо ця порада актуальна для багатодітних сімей. Час, який ви проводите всією родиною разом, – це прекрасно, але іноді потрібно знаходити хвилинки і тільки для однієї дитини. Неважливо, якими вони будуть – просто обійнятися, поговорити, посекретнічати, зробити щось разом – головне, наодинці з мамою!

8. Готуйте разом.

Таке “доросле” заняття змушує дітей почуватися особливими і важливими. Звичайно, це набагато важче і довше, ніж готувати самій, без допомоги маленьких кухарів, але постарайтеся давати їм хоч якесь завдання: помити овочі, перемішати щось в мисці і т.д. Зробити свій внесок в приготування їжі дуже важливо малюкам , навіть якщо вам здається, що це незначна дрібниця.

9. Навчайте.

Знайомте дітей з чимось новим для них. Розкажіть про свою роботу. Якщо вони цікавляться динозаврами, візьміть книгу з бібліотеки, щоб разом дізнатися про них більше. Поговоріть про різних птахів або дерева, які ви бачите під час спільної прогулянки. Всюди є можливості для того, щоб чогось навчити дитину, ми просто повинні їх помічати.

10. Робіть щось незвичайне.

Коли ви часто в певній ситуації говорите «ні», може, іноді варто спробувати сказати «так»? Зазвичай ви не дозволяєте дітям забиратися до вас на ліжко, але дозвольте їм зробити це у вихідний день. Або, можливо, ви зазвичай не даєте їм солодощі після обіду, але по п’ятницях почніть пригощати домашніми корисними цукерками. Придумуйте прості способи здивувати їх і зробити дні яскравішими.

11. Не будьте байдужими.

Коли діти говорять про щось важливе для себе або роблять щось значуще, реагуйте з ентузіазмом, а не байдужістю. Не забувайте показувати, як ви раді бачити їх, коли повертаєтеся з роботи додому. Нехай вони відчувають вашу любов і зацікавленість.

12. Грайтеся разом.

Веселіться і займайтеся будь-якою творчістю, адже таке проведення часу – відмінний і простий спосіб налагодити контакт один з одним і встановити більш тісний зв’язок.

13. Попросіть їх розповісти вам казку.

Дати дитині можливість самій придумати казку, при цьому з безмежною увагою слухаючи її фантазії – це як виконання її найзаповітніших мрій. Вона може говорити все, що захоче, вибирати персонажів, місце дії, костюми, фінал історії. Якщо дитина буде бачити, що ваші очі від її слів загоряються… це подарує їй чарівні і неймовірно приємні враження.

14. Заохочуйте їх мріяти.

Нехай мріють. А ви уважно слухайте, про що. Заохочуйте їх вибирати такий життєвий шлях, щоб йти до своєї мети. Звичайно, маленька дитина може сказати, що хоче стати космічною мавпою-космонавтом або казковою принцесою-палеонтологом … Але одного разу ці бажання зміняться на “вступити до університету” або “написати книгу”. І знаєте, що? Вони повірять, що зможуть досягти цього, тому що ви завжди заохочували їх мріяти і ставити перед собою цілі.

15. Створюйте традиції.

Милі звички, ритуали, що повторюються час від часу, сімейні звичаї (звичайно ж, не забувайте про необхідність час від часу бути спонтанними!). Це допоможе вашій дитині відчувати, що її люблять і про неї піклуються. Особливі сімейні традиції створюють спогади, які залишаться з людиною на все життя – вони дорогоцінні і безцінні. Ваші діти будуть шалено щасливі, що ви придумали і дотримувалися їх.

Пам'ятка для батьків про створення сприятливої сімейної атмосфери

♣ Пам'ятайте: від того, як батьки розбудять дитину, залежить її психологічний настрій на увесь день.

♣ Час для нічного відпочинку кожній дитині потрібний суто індивідуально. Показник один, щоб дитина виспалася і легко прокинулася, коли її будять батьки.

♣ Навчіться зустрічати дітей після уроків. Не варто першим ставити питання: «Які оцінки ти сьогодні отримав?», краще поставити контрольні питання: «Що було цікавого в школі?», «Чим сьогодні займалися?», «Як справи в школі?».

♣ Радійте успіхам дитини. Не дратуйтеся у момент її тимчасових невдач.

♣ Терпляче, з цікавістю, слухайте оповідання дитини про події в її житті.

♣ Дитина повинна відчувати, що її люблять.

♣ Необхідно виключити із спілкування крики, грубі інтонації.

♣ Створіть в сім'ї атмосферу радості, любові та поваги.

ЧОМУ ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ВЧИТИСЯ?

«Навіщо ходити до школи?», «Не хочу я вчитися!», «І хто вигадав цю школу?»... Як часто вам доводиться чути подібні фрази від своєї дитини? З початком нової навчальної чверті знову стала актуальною проблема відсутності в дитини мотивації до навчання.

І, якщо раніше це стосувалося здебільшого підлітків (у зв’язку з перехідним періодом), то зараз навіть малюки в початковій школі не мають бажання ходити до школи.

Тому, вирішимо з’ясувати, що може стати причиною втрати інтересу школяра до отримання знань і як батьки можуть допомогти дитині сформувати навчальну мотивацію.

• У сьогоднішній статті — розбираємося в причинах та будемо шукати шляхи вирішення проблеми.

Які ж причини відсутності бажання вчитися у дітей?

Вирішення проблеми починається зі з’ясування причин, адже поведінка дитини завжди має під собою якісь підстави.

«Вчитися і пізнавати нове — це природна потреба дитини. І вона втрачає доступ до неї, коли щось в її житті відбувається не так». Ось які причини:

1. ПЕРЕВТОМА

Дитячий організм ще не може витримувати великі навантаження. А батьки, в гонитві за навчальним результатом, часто забувають про це, і поспішають записати дитину зразу на кілька секцій і додаткових курсів.

Тому, якщо в дитини погіршилася успішність і вона відмовляється вчитися, насамперед з’ясуйте, чи не є навантаження в школі і поза нею надмірним для вашої дитини, чи немає в неї ознак перевтоми (млявість, дратівливість, погіршення апетиту, порушення сну, часті хвороби).

2. СТРАХИ

Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію.

• Страх блокує неокортекс — нові області кори головного мозку, які відіграють важливу роль у навчанні і запам’ятовуванні інформації.

Які в дитини виникають страхи, пов’язані з школою? Найчастіше школярі бояться:

• конкретного вчителя;

• авторитарних батьків;

• конкретних однокласників, які дражнять дитину;

• проявити неуспішність (якщо дитина пропустила попередній матеріал чи не має базових знань);

• зробити помилку;

• йти в туалет у школі (дітям легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому).

3. Крім того,є декілька ВНУТРІШНІХ ПРИЧИН втрати в дитини навчальної мотивації. Вона може:

• розчаруватися в тому, що може бути «успішною»;

• не вірити в себе;

• привертати увагу неуспішністю;

• не бачити сенсу в тому, що робить;

• важко адаптуватися до групи (якщо дитина інтровертного типу);

• ревнувати до старшого-молодшого брата-сестри.

4. НЕГОТОВНІСТЬ ДО НАВЧАННЯ

Дуже часто дитина втрачає інтерес до навчання, коли її рано віддають до школи, не враховуючи її потреби, можливості сприймати і засвоювати інформацію, фізичний розвиток і ту ж таки здорову мотивацію.

• «Коли діти йдуть до школи зарано, це дає негативні результати практично відразу. Біологічна неготовність дитини до школи призводить до втоми, нездатності зосередитися на завданнях, розчарувань і в результаті — до шкільної дезадаптації. І це аж ніяк не сприяє бажанню вчитися й мати від цього задоволення.»

Якщо дитина ще й не відвідувала дитячого садка, то в неї може бути несформована довільна поведінка, яка дає можливість враховувати думку іншого, дотримуватися правил, жити в колективі.

• «Такий школяр часто діє на свій розсуд, не враховуючи необхідності зважати на думку інших людей. У результаті він отримує реакцію на свої дії, до якої не звик. І надалі це може розвинутися в стійке небажання ходити до школи, яка живе за недоступними і незрозумілими йому законами.»

5. НЕВІДПОВІДНІСТЬ НАВЧАЛЬНИХ МЕТОДІВ ПОТРЕБАМ СУЧАСНОЇ ДИТИНИ

У світі сучасних технологій вчителю дуже важко залишатися цікавим для дитини. Адже вона має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання (переглянути навчальний відеоролик, завантажити енциклопедію на смартфон чи відвідати Експериментаніум). Тому

• «У складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче, так само, як дитина, наївшись цукерок, не їстиме супу»

6. КРИТИКА ДІЙ ДИТИНИ

Якщо батьки або вчитель (через некомпетентність, безтактність, упередження) негативно оцінюють діяльність школяра, інтерес до цього заняття в дитини пропадає. Це можуть бути фрази на кшталт:

• «Ой, що це ти тут „накарлякав“?»;

• «Не роби цього, однаково в тебе не вийде»,

• «Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди...»;

• «Краще це зроблю я».

До слова, часто критика супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не разом із дитиною, а замість неї. Відповідно, дитина сприймає таку поведінку, як сигнал — «Ти сам не впораєшся, ти не здатен, покинь це!». Хіба в таких умовах може сформуватися здорова мотивація?

7. КОНФЛІКТИ В РОДИНІ

Діти, в чиїх сім’ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також не дуже хочуть вчитися. Дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагодження конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання.

• Оскільки абстрагуватися від такої ситуації дитині дуже складно, вона реагує на стрес зниженням усіх форм активності, в тому числі й навчальної.

8. ВІДСУТНІСТЬ ЧІТКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ДИТИНИ

Діти з низькою навчальною мотивацією часто живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків, де мама і тато дають суперечливі інструкції з виконання, наприклад, домашніх завдань.

У таких сім’ях в дитини відсутній режим дня, немає чіткої організації побуту, виконання домашніх завдань контролюється випадково й безсистемно, а критерії успішності змінюються залежно від настрою батьків чи інших членів родини.

9. НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ БАТЬКІВ ДО ШКОЛИ

Критичні фрази про школу, негативна оцінка батьками вчителя, навчальних предметів і шкільних подій зовсім не сприяють формуванню шанобливого ставлення до школи.

• «Фрази, що знецінюють шкільні предмети, про те, що навчання — це втрата часу, не приведуть до того, що дитина на цьому тлі раптом почне вчитися й усім серцем полюбить школу».

10. НАДМІРНА ОПІКА

Знецінюючи вольові прагнення дитини, не даючи їй можливості проявляти самостійність, батьки можуть викликати апатію дитини й повне небажання вчитися. Школяр взагалі може відмовитися робити щось самостійно, без постійних підказок мами та сидіння поряд, поки всі уроки не будуть зроблені.

Як ми бачимо, причини відсутності у дітей навчального інтересу — дуже різні. У деяких школярів вони пов’язані з фізичною та психологічною неготовністю до навчання, в інших — з особливостями сімейної ситуації чи виховними промахами дорослих.

Але, якщо ми з’ясуємо справжню причину, то зможемо змінити і ситуацію.

Розлучення і дитина. Типові помилки батьків.

Розлучення батьків — це сильний стрес для дитини. Це зміна світу, в якому вона живе. Але досить часто трапляються ситуації, коли розлучення неможливо уникнути. Як дитині пережити його? Як допомогти малюку? Перш за все потрібно уникнути типових помилок. Відсутність їх — це вже півшляху до успішного і більш-менш спокійного проходження дитиною цього етапу її життя.

1. Не розлучатися заради дитини. Це найперша помилка батьків, котрі стоять на порозі розлучення.Так, дійсно, розлучення — це надзвичайно сильний стрес особливо для дитини. Але набагато гірше для неї жити в сім’ї, де батьки ненавидять один одного. В такій ситуації негатив між подружньою парою залишається, роздратування і злість ростуть. Дитина бачить лише сварки, ненависть, війну, втому батьків. Навіть якщо батькам вдається вдало приховувати свої почуття і не сваритися при дитині, вона все одно відчуває напруження і відсутність любові. Живучи в сім’ї, де батьки хочуть розлучитися, але не роблять цього, дитина не отримує нормального, здорового зразка подружніх стосунків, нормальної, теплої, турботливої взаємодії між чоловіком і жінкою. А це в майбутньому заважатиме створити власну щасливу сім’ю.

2. Обманювати дитину. Мається на увазі будь-яка брехня. Обманювати, що між мамою і татом все нормально, робити вигляд, що все добре (якщо подружжя робить уже першу помилку). Казати, що тато поїхав і не скоро повернеться і т.п. По-перше діти відчувають зміни в емоційному стані батьків дуже тонко. По-друге, вони здатні придумувати таке, чого насправді немає. Сказавши, що тато поїхав далеко і на довго, дитина може вирішити, що він зробив це через неї, що він більше її не любить.

3. Негарно відгукуватися про свого партнера до чи після розлучення. Для дитини і мама і тато завжди хороші. Вони ними є і будуть, незважаючи ні на що. Малюку неймовірно важко слухати весь той негатив про тата чи маму. Дитина знає, що схожа частково на тата і частково на маму (адже вони її батьки), а тому всі слова негативу, спрямовані в сторону одного з них, може сприймати і в свою сторону теж, а з часом почати вважати і себе нікчемою. Дітям набагато легше пережити розлучення батьків, якщо в їх картині світу вони обоє залишаються хорошими.

4. Виливати всі свої образи і сильні переживання на дитину. Так, варто сказати правду, що вам важко, що ви засмучені, але не вживайте слів, які можуть свідчити, що ви відчуваєте нестерпну біль і не бачите світла в кінці тунелю. Дитині потрібно знати, що все у вас буде добре, що ви все переживете. Головне для нас — не злякати дитину своїми інтонаціями і відчаєм.

5. Змушувати дитину вибирати між батьком і матір’ю. Пояснення такі ж, як і до попереднього пункту. Дитині надзвичайно важко вибрати, хто кращий, оскільки обидва хороші.

6. Вимагати полюбити нового тата чи маму. Дитина має повне право не любити новоспеченого батька чи матір. Але ви можете просити її поважати їх, оскільки ви його / її поважаєте чи любите.

7. Вимагати від вітчима чи мачухи зайняли роль батька чи матері. А також вимагати від дитини вважати і називати нову людину мамою / татом. У дитини є одна мама і один тато. А всі, хто з’являється після них, — просто люди, которі починають виконувати обов’язки, які колись виконував один із батьків. Вони можуть стати друзями, але ніколи не замінять рідного. Тому не змушуйте малюка до цього і не засмучуйтесь, якщо так не сталося. З часом дитина сама вирішить.

8. Не дозволяти дитині бачитися з татом / мамою. Малюку потрібні обоє батьків. Тому як би там не було, зробіть все для того, щоб зустрічі (звичайно, якщо батько / мати хоче цього) відбувалися. Дитині потрібно знати, що обоє батьків продовжують її любити. Дивіться пункт 3, щоб зрозуміти глибше.

16 питань про безпеку вдома та на вулиці

Безпека дітей — одне з важливих питань, які турбують батьків завжди. А в ситуації з карантином — і поготів, адже не всі мають можливість працювати дистанційно чи залишити дитину з нянею. Крім того, діти досі гуляють на вулиці з однолітками чи самостійно, без нагляду дорослих.

Тому пропонуємо вам 16 питань, які варто обговорити зі своєю дитиною, і переконатися, що вона точно знає, як діяти в подібних ситуаціях.

1) Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?

Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім в поліцію (102) або службу порятунку (112). Розмова зі спеціалістом може затягнутися, а в цей час батьки зможуть подзвонити сусідам, попередити їх, і дитині нададуть допомогу.

2) Ти візьмеш цукерку в незнайомої людини?

Нагадайте дитині, що в незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі не можна ні в якому разі!

3) Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?

При виникненні пожежі або загрози займання/витоку газу необхідно швидко покинути квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104).

• Поки пожежна служба буде їхати, дитина має звернутися до сусідів. Самостійно гасити пожежу категорично забороняється!

4) Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Ти допоможеш йому?

Поясніть дитині, що коли людина потребує допомоги, то в першу чергу звертається до дорослих. Тому якщо якийсь незнайомець просить про допомогу, потрібно відповісти йому категоричною відмовою. Можна сказати, що батьки не дозволяють спілкуватися з незнайомцями.

Причому відповідати потрібно швидко і відразу ж йти, бажано в людне місце.

5) Що потрібно робити, якщо до тебе наближається зграя собак?

У ситуаціях з тваринами головне — зберігати спокій і не провокувати їх на агресію. Не можна дивитися собакам у очі, але можна відволікти їх за допомогою якогось предмета (шапки, парасольки, зошита тощо). Потрібно обережно кинути предмет в сторону та поступово віддалятися від зграї, але не повертатися до неї спиною.

6) Ти підеш в гості до людини, з якою щойно познайомився?

Навчіть дитину, що ходити в гості до малознайомих людей (навіть ровесників), не можна ні в якому разі. Це правило діє і в тому випадку, коли вони представляються друзями сім’ї.

7) Що робити, якщо ти відчув вдома запах газу?

Потрібно негайно вийти з квартири, звернутися до сусідів, викликати службу порятунку (112) чи службу газу (104).

• Навчіть дитину не соромитися і не панікувати — краще помилковий виклик, ніж вибух.

8) Якщо ти чекаєш ліфт і до тебе підійшли незнайомці, ти поїдеш з ними разом?

На пропозицію зайти в ліфт з незнайомцями потрібно відповідати однозначною відмовою.

• В такій ситуації дитина може відповідати, що вона чекає батьків, які ось-ось мають підійти.

9) Що потрібно робити, якщо ти помітив, що за тобою стежать?

Потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе тощо) і вже звідти повідомити батьків про стеження.

• Дитина має знати свої ім’я та прізвище, ім’я батьків та їхній номер телефону. Якщо незнайомець слідує за дитиною, попросити про допомогу можна також людей, одягнених у форму, — поліцейських, касирів, продавців, охоронців.

10) Кому можна відкривати двері, якщо ти один вдома?

Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі та віку.

• Переконайтеся, що дитина добре розуміє це правило. Адже небезпечними можуть бути не лише дорослі чоловіки з бородою, а й милі на перший погляд бабусі, добрі тітоньки і навіть діти.

11) Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає?

У цій небезпечній ситуації дитина має якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати і битися. Також дозволяється стукати по машинах, які стоять поруч, — можливо, спрацює сигналізація.

12) Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей?

У натовпі насамперед потрібно зберігати спокій. Перебуваючи серед великої кількості людей, необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися йти проти людського потоку.

• Не можна також наближуватися до стовпів, решіток та інших предметів з гострими й випнутими кутами.

13) Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?

Навчіть дитину, що найперше, що вона має зробити, це знайти безпечне укриття. До прикладу, можна зайти в найближчий магазин або під’їзд.

• Якщо поруч немає укриття, можна сховатися в низькорослій ділянці лісу чи парку.

Але потрібно триматися подалі від водойм, металоконструкцій, високих дерев і автомобілів.

14) Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті погрожує тобі або твоїм близьким?

Про погрози будь-якого характеру дитина має негайно повідомити батькам, поліції або службі довіри.

15) Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?

Гратися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено — винятків бути не може! Для подібних розваг мають бути спеціально відведені місця під наглядом дорослих.

16) Чи можна брати aптечку з лікaми, коли батьків немає вдома?

Брати аптечку і користуватися незнайомими ліками під час відсутності батьків не можна.

• Щоб дитина усвідомлювала наслідки, потрібно пояснити небезпеку неправильного вживання лікарських засобів.

На жаль, діти не можуть ще прогнозувати наслідки своєї поведінки й усвідомлювати можливу небезпеку. Вони можуть піти за незнайомою людиною чи спробувати кольорові пігулки просто з цікавості. Тому з ними потрібно говорити про небезпеку цих дій і доступно пояснювати наслідки.

Сподіваємося, що довірлива розмова з вами і знання відповідей на ці питання зможуть убезпечити та захистити вашу дитину.

Чому сучасні діти не хочуть вчитися, не вміють чекати і насилу переносять нудьгу

Я чую одне й те саме від вчителів, яких зустрічаю. Як психолог, я бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасних дітей і водночас — різке збільшення числа дітей зі зниженою здібністю навчатися та іншими порушеннями.

Як ми знаємо, наш мозок підатливий. Завдяки навколишньому середовищу ми можемо зробити наш мозок «сильнішим» або «слабкішим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші найкращі спонукання, ми, на жаль, розвиваємо мозок наших дітей в невірному напрямку.

І ось чому:⠀

1. ДІТИ ОТРИМУЮТЬ ВСЕ, ЩО ХОЧУТЬ І КОЛИ ХОЧУТЬ

«Я голодний!» — «Через секунду я куплю що-небудь перекусити». “Я хочу пити”. — «Ось автомат з напоями». «Мені нудно!» — «Візьми мій телефон».

Здатність відкласти задоволення своїх потреб — це один з ключових чинників успіху. Ми хочемо зробити наших дітей щасливими, але, на жаль, ми робимо їх щасливими тільки зараз і нещасними — в довгостроковій перспективі.

Уміння відкласти задоволення своїх потреб означає здатність функціонувати в стані стресу.

Наші діти поступово стають менш підготовленими до боротьби навіть з незначними стресовими ситуаціями, що в підсумку стає величезною перепоною для їхнього успіху в житті.

Ми часто бачимо нездатність дітей відкласти задоволення своїх бажань в класі, торгових центрах, ресторанах і магазинах іграшок, коли дитина чує «Ні», тому що батьки навчили його мозок негайно отримувати все те, що вона хоче.

2. ОБМЕЖЕНА СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ

У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти грали на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми.

Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить її спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички. Це пріоритет!

Мозок подібний м’язам, які навчаються і тренуються. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви вчите її кататися. Якщо ви хочете, щоб дитина могла чекати, її треба навчити терпінню. Якщо ви хочете, щоб дитина могла спілкуватися, необхідно соціалізувати її. Те ж саме відноситься до всіх інших навичок. Нема ніякої різниці!

3. НЕСКІНЧЕННІ ВЕСЕЛОЩІ

Ми створили для наших дітей штучний світ. У ньому немає нудьги. Як тільки дитина затихає, ми біжимо розважати її знову, тому що інакше нам здається, що ми не виконуємо свій батьківський обов’язок.

Ми живемо у двох різних світах: вони у своєму «світі веселощів», а ми в іншому, «світі роботи».

Чому діти не допомагають нам на кухні або в пральні? Чому вони не прибирають свої іграшки?

Це проста монотонна робота, яка тренує мозок функціонувати під час виконання нудних обов’язків. Це той же самий «м’яз», який потрібний для навчання в школі.

Коли діти приходять у школу і настає час для письма, вони відповідають: «Я не можу, це занадто складно, занадто нудно». Чому? Тому що працездатний «м’яз» не тренується нескінченними веселощами. Він тренується тільки під час роботи.

4. ТЕХНОЛОГІЇ

Гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей, але за цю допомогу потрібно платити. Ми розплачуємося нервовою системою наших дітей, їх увагою і здатністю відкласти задоволення своїх бажань.

Повсякденне життя в порівнянні з віртуальною реальністю нудне.

Коли діти приходять в клас, вони стикаються з голосами людей та адекватною візуальною стимуляцією на противагу графічним вибухам і спецефектам, які вони звикли бачити на екранах.

Після годин віртуальної реальності дітям все складніше обробляти інформацію в класі, тому що вони звикли до високого рівня стимуляції, який надають відеоігри. Діти не здатні обробити інформацію з більш низьким рівнем стимуляції, і це негативно впливає на їхню здатність вирішувати академічні завдання.

Технології також емоційно віддаляють нас від наших дітей і наших сімей. Емоційна доступність батьків — це основна поживна речовина для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цього.

5. ДІТИ ПРАВЛЯТЬ СВІТОМ

«Мій син не любить овочі». «Їй не подобається рано лягати спати». «Він не любить снідати». «Вона не любить іграшки, але добре розбирається в планшеті». «Він не хоче одягатися сам». «Вона лінується їсти сама».

Це те, що я постійно чую від батьків. Відколи діти диктують нам, як їх виховувати? Якщо надати це їм, все, що вони будуть робити — їсти макарони з сиром і тістечка, дивитися телевізор, грати на планшеті й ніколи не будуть лягати спати.

Як ми допомагаємо нашим дітям, якщо даємо їм те, що вони хочуть, а не те, що добре для них? Без правильного харчування і повноцінного нічного сну наші діти приходять в школу роздратованими, тривожними й неуважними. Крім того, ми відправляємо їм неправильне послання.

Вони вчаться, що можуть робити все, що хочуть, і не робити того, що не хочуть. У них немає поняття — «треба робити».

На жаль, щоб досягти наших цілей в житті, нам часто треба робити те, що необхідно, а не те, що хочеться.

Якщо дитина хоче стати студентом, її необхідно вчитися. Якщо вона хоче бути футболістом, необхідно тренуватися щодня.

БІЛЬШЕ ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ:

Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що необхідно для досягнення цієї мети. Це призводить до недосягнення цілей і залишає дітей розчарованими.

ТРЕНУЙТЕ ЇХ МОЗОК!

Ви можете тренувати мозок дитини та змінити її життя так, що вона буде успішною в соціальній, емоційній і академічній сфері.

Ось як:

1. НЕ БІЙТЕСЯ ВСТАНОВЛЮВАТИ РАМКИ

Діти потребують їх, щоб вирости щасливими та здоровими.

• Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для гаджетів.

• Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони скажуть вам спасибі за це.

• Виховання — важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча більшу частину часу це буде повна протилежність тому, чого їм хочеться.

• Дітям потрібні сніданок і поживна їжа. Їм необхідно гуляти на вулиці й лягати спати вчасно, щоб на наступний день прийти в школу готовими вчитися.

• Перетворіть те, що їм не подобається робити, у веселощі, в емоційно-стимулюючу гру.

2. ОБМЕЖТЕ ДОСТУП ДО ГАДЖЕТІВ І ВІДНОВІТЬ ЕМОЦІЙНУ БЛИЗЬКІСТЬ З ДІТЬМИ

• Подаруйте їм квіти, посміхніться, залоскочіть їх, покладіть записку в рюкзак або під подушку, здивуєте, витягнувши на обід зі школи, танцюйте разом, повзайте разом, бийтеся подушками.

• Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері.

3. НАВЧІТЬ ЇХ ЧЕКАТИ!

• Нудьгувати — нормально, це перший крок до творчості.

• Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую».

• Намагайтеся не використовувати гаджети в машині й ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи.

• Обмежте постійні перекуси.

4. НАВЧІТЬ СВОЮ ДИТИНУ ВИКОНУВАТИ МОНОТОННУ РОБОТУ З РАННЬОГО ВІКУ, ОСКІЛЬКИ ЦЕ ОСНОВА ДЛЯ МАЙБУТНЬОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

• Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко.

• Будьте креативними. Зробіть ці обов’язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

5. НАВЧІТЬ ЇХ СОЦІАЛЬНИХ НАВИЧОК

Навчіть ділитися, вміти програвати й вигравати, хвалити інших, говорити «спасибі» і «будь ласка».

Виходячи з мого досвіду роботи терапевтом, можу сказати, що діти міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання.

Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно.

Конфлікт з вчителем, шляхи вирішення

У дитини конфлікт з вчителем… Це, звичайно, справа житєйська – з ким не буває. Всім не догодиш. Вчитися все одно треба… Так-то воно так, але лише від цих думок нікому не легшає. Ні дитяті, яке йде в школу, як на каторгу, ні батькам, які знаходяться в замішанні, ні вчителеві якому на голову повалилася чергова проблема. Як же можна допомогти маленькій людині здолати кризу?

Лізти або не лізти? – ось в чому питання

Багато батьків вважають, що втручатися в конфліктну ситуацію не варто. Одні вважають, що стосунки що лише підсилять антагонізм між вчителем і учнем. Інші упевнені, що дитя повинне саме вирішити конфлікт. Проте психологи вважають, що така пасивна позиція помилкова.

Чому не варто пускати ситуацію на самоплив?

• По-перше, страждаючий від конфлікту учень може порахувати, що відмовивши в допомозі, ви його зрадили. Це підірве його довіру до вас і, можливо, він наступного разу не звернеться за допомогою в більш складнішій ситуації.

• По-друге, дитині необхідно навчитися вирішувати конфлікти, і хтось повинен йому показати, як це робити цивілізованим шляхом.

• По-третє, конфліктуючи з вчителем, дитя знаходиться в дуже складній ситуації. Для нього вчитель – те ж, що для вас начальник. Наскільки спокійно і захищено ви себе відчуваєте, коли потрапляєте під удари начальницького гніву? Чи не так, вам важче “розрулити” цю ситуацію, чим сварку з другом або тим, хто займає ту ж соціальну нішу, що і ви?

Будь-яку складну ситуацію легко вирішити тому, хто може поглянути на неї з боку. Людина, що розбирає конфлікт, повинна розуміти, що відбувається, але в той же час не повинна заражатися емоціями конфліктуючих сторін. Ідеальним “рефері” буде фахівець, що володіє навиками психологічної допомоги, наприклад, грамотний шкільний психолог. На жаль далеко не у всіх школах є такий співробітник, не менший жаль викликає і те, що часто люди, які обіймають цю посаду не є професіоналами або вимушені встати на сторону вчителя, оскільки рятують честь мундира. Проте, перш ніж намагатися самостійно розібратися з вчителем, варто поговорити з психологом, якщо такий в школі є. За кордоном ніхто не здивується, якщо батьки наймуть стороннього фахівця для вирішення конфлікту дитини і вчителя, проте в нашій країні це може бути сприйнято в багнети. Тому такий загалом правильний і зручний варіант відпадає. Але якщо у вас є можливість, зверніться до фахівця, щоб він проконсультував вас і дитину. Це стане великою підмогою навіть якщо спілкування з педагогом ви вестимете самостійно.

Батькові складно виконувати функцію миротворця, оскільки в конфлікт залучена найдорожча для нього людина – дитина. Проте в більшості випадків саме мати або батько вимушені втрутитися і знатися на ситуації.

Як правило батьки починають бити тривогу, коли конфлікт дитини з педагогом дійшов “до ручки”. Тобто у дитини розвинувся шкільний невроз. Чи можна до цього не доводити? Зрозуміло, тим більше що на ранніх стадіях непорозуміння улагодити значно простіше, ніж коли учень і вчитель починають скреготати зубами при виді один одного. На жаль, багато дітей не повідомляють батьків про свої конфлікти в школі. Деякі бояться батьківського гніву. Інші просто не можуть сформулювати суть проблеми – вони відчувають, що щось не так, але розповісти про наболіле не можуть – це особливо властиво учням 1-6 класів.

От як можна запідозрити конфліктну ситуацію:

• Дитя почало втрачати інтерес до навчання. Учень початкової школи не хоче йти на заняття взагалі, більш старше дитя явно нехтує якимось предметом. Дитя “забуває” зробити завдання, залишає удома підручник і зошит – намагається поводитися так, як ніби цього уроку не існує.

• Дитя неадекватно реагує на питання про який-небудь предмет або вчителя. Гарячиться, змінюється в особі, замикається в собі.

• Дитя малює карикатури на певного вчителя, спотворює підручник з певного предмету, його зошит брудний.

• Коли ви приходите із зборів, він поволі або прямо цікавиться, чи була “хімічка”, “англічанка” і тому подібне і що вона говорила.

• У малюка псується успішність з певного предмету. Він може приховувати свої тривоги за зовнішньою байдужістю (“мені плювати”, “я не збираюся бути інженером” і тому подібне). У нього знижується самооцінка, падає упевненість в собі (“я не здібний до математики”, “з мене не вийде художник” і тому подібне). Класний керівник або вчитель робить записи в щоденнику дитини про погану поведінку на уроці. Якщо ви відмітили деякі з цих симптомів, то, швидше за все у дитини конфлікт з педагогом.

Якщо ви запідозрили шкільний конфлікт, поговоріть з дитиною відверто. Перш ніж почати розмову, визначте її завдання. Якщо ви зберетеся провести виховну бесіду на тему: “Вчитель завжди прав, а ти повинен вчитися не дивлячись ні на що, і взагалі, сам винен…”, то дитя замкнеться і ви йому нічим не зможете допомогти. Мета вашої розмови – дати дитині можливість висловити те, що її турбує. Лише після того, як емоції будуть виражені (якими б неадекватними вони не здалися), дитина зможе прийняти від вас допомогу в конструктивному вирішенні проблеми.

Отже, заспокойтеся і почніть розмову з дитиною. Не ставте питань – спокійно викладайте свої міркування. “Саша, мені видається у тебе проблеми з Марією Іванівною…” Якщо до цього ви лаяли дитину за його незадоволення школою або вчителями, то скажіть йому чітко і ясно, що надалі ви утримуватиметеся від цього. “Мені може подобатися або не подобатися твоє відношення до школи. Якщо ти захочеш взнати мою думку я тобі її скажу. Але зараз я хочу зрозуміти, що відбувається з тобою. Я постараюся допомогти тобі”. Малюк має бути упевнений, що ця розмова не стане приводом для нотацій, що ви не зловживете його довірою.

Коли дитина почне вам розповідати про свої стосунки з вчителем, її розповідь може здатися вам надмірно емоційною. Дитя може змінитися в особі, проявити колосальну агресію, використовувати грубі слова. Не переривайте, не пригнічуйте емоції – така поведінка природна для цієї ситуації. Коли дитя робитиме паузи, називайте ті відчуття, які він випробовує: ти оскаженілий, ти відчуваєш несправедливість, ти відчуваєш образу, приниження і тому подібне Не коментуйте почуте, уникайте спокуси висловити свою думку або дати пораду. Лише після того, як ця фаза вираження емоцій, “спуски пари” пройде, ви зможете перейти до конструктивної частини розмови.

Увага! Яка б думка про дану ситуацію не склалася у вас заздалегідь – забудьте її. У конструктивній стадії ваше завдання – розбір ситуації разом з дитиною. Головні питання, на які ви відповідатимете разом, “Чому?” і “Навіщо?”. Попросіть дитину пригадати, коли вона вперше відчула неприязнь до вчителя. Як розвивалася ситуація. Будьте уважні до деталей. Пропонуйте свої версії, ставте навідні питання, якщо дитя зайде в безвихідь: “А може, тобі важко спокійно сидіти на уроці після фізкультури, а її це дратує? А коли вона починає кричати на тебе?” Лейтмотив цієї бесіди можна виразити таким чином: ні у тебе, ні у вчителя немає злого наміру, немає тяги до взаємного знищення. Просто ви в чомусь не розумієте один одного і не можете домовитися.

Навіть якщо ви не зможете в цій розмові знайти єдине вірне вирішення – не біда. Дуже важливі його “побічні ефекти”: дитя вчиться ставити себе на місце іншого, дивитися на ситуацію з боку; дитя розуміє, що ви його підтримуєте; дитя виразило свої негативні емоції і відчуло себе розкріпаченим.

У завершенні розмови намітьте план подальших дій. Пропозиції можуть виходити як від вас, так і від дитини. Варіантів багато: утриматися від того, що, мабуть, нервує Марію Іванівну, вибачитися перед Марією Іванівною. Можливо, дитя буде згодне на ваш візит в школу. Скористайтеся цією можливістю. Якщо дитя не хоче, щоб про це дізналися однокласники, виконаєте його просьбу – прийдіть в школу після уроків, поговоріть з вчителем наодинці.

Якщо дитя не проти, поговоріть з вчителем. Стратегія поведінки приблизно така ж, як і при розмові з дитям. Ваше завдання – активно слухати. З вчителем це ще простіше, ніж з дитям, оскільки педагог – професія балакуча.

Прагніть бути максимально спокійним і безпристрасним. Як і з дитям, спробуйте приступити до пошуку конструктивного вирішення після того, як вчитель виплесне свої емоції.

Якщо перед вами класичний конфлікт “Я втомилася, а ти крутишся…”, вирішення можна знайти, запросивши дитину і вчителя до діалогу. Ви можете стати посередником який збере пропозиції сторін і допоможе прийти до компромісу. Добре, якщо Марія Іванівна пояснить дитині, чому їй важко вести урок, коли цей учень шумить. Хай він запропонує якесь вирішення. Наприклад, хлопчик з підвищеною збудливістю може вставати і тихо виходити з класу, коли він відчуває, що перестає себе контролювати. Марія Іванівна може пообіцяти не садити поряд з ним друга, який його відволікає або давати цікаві завдання, які залишать менше часу для базікання. Як не дивно, в цій ситуації велике значення має не те, які вирішення будуть запропоновані, а те, що ця ситуація більше не замовчується. Сторони висловилися – напруга знизилася.

Другий класичний конфлікт має форму “Я – начальник, ти – дурень”. Деякі вчителі, переважно старого гарту, вважають себе носіями істини в останній інстанції і щиро обурюються розкутістю сучасного підростаючого покоління. З такими вчителями рідко уживаються творчі діти які мають власну думку і люблять її відстоювати.

У цій ситуації можна допомогти педагогові правильно тлумачити поведінку дитини: його заперечення і оцінки не є проявом неповаги. Швидше навпаки: дитя упевнене, що педагог оцінить його нестандартне мислення. Практичні психологи радять в спілкуванні з авторитарним педагогом бути максимально коректним і підкреслювати, що ви визнаєте його авторитет. Дитя може говорити вам, що вчитель нічого не розуміє в сучасному житті і тому невартий пошани. Не приймайте цей вислів в багнети.

Краще (зрозуміло, не у присутності вчителя) обговоріть тему пошани і прийняття однієї людини іншою. Допоможіть дитині отримати користь із спілкування з цим вчителем: як можна безконфліктно спілкуватися з такими людьми? чого можна в них навчитися? чи будеш ти так поводитися зі своїми дітьми, учнями, підлеглими? чому тебе зачіпає за живе авторитарне відношення: може, ми в сім’ї поводимося також? або ти не упевнений, що зможеш протистояти тиску, і перевіряєш себе на міцність? і тому подібне.

Не виключено, що конфлікт викликаний тим, що методи навчання, які використовує вчитель, не личать вашому дитяті. Наприклад, математику технарям і гуманітаріям слід викладати по-різному. Маленький гуманітарій добре розуміє лише ті математичні дії, які він може застосувати в реальному житті. Йому необхідно постійно показувати, в яких випадках він може застосувати те або інше правило. Геометричні завдання йому слід вирішувати з кінця: чого нам не вистачає для доказу? Як це отримати? А не так, як пропонується в підручнику: домальовуємо одну лінію, проведемо бісектрису… Якщо вчитель не уловив цієї різниці і конфліктує з дитям, оскільки вважає його здатним ледарем, то вам слід підключитися до навчання. Намітьте разом з вчителем програму, за якою потрібно підтягнути дитину, і займайтеся з нею самостійно або за допомогою репетитора, щоб нагнати запущений матеріал, підвищити самооцінку, поліпшити успішність і таким чином, усунути саму причину конфлікту.

Трапляється, що агресія педагога викликана тим, що він хоче отримати з вас гроші під виглядом репетиторства. Тоді ви в процесі бесіди обов’язково почуєте класичну фразу: “Вашому хлопчикові потрібні додаткові заняття…” Як вчинити в цій ситуації – вирішувати вам. Можна відкупитися. Можна встати стіною і дійти до директора або навіть міністра освіти, освітлюючи свій шлях праведним гнівом. Можна перевести дитину в інший клас або навіть іншу школу. У будь-якому випадку, ви покажете дитині, як слід поводитися при зіткненні з шантажем. Ви передасте чаду свій життєвий досвід, той, який вважаєте ефективним.

В кінці хотілося б ще раз нагадати що будь-який шкільний конфлікт слід сприймати як привід дати дитині дуже важливий життєвий досвід. Навчаючи малюка вирішувати складні ситуації, ви робите його упевненим в собі і стійким у стресових ситуаціях. Пам’ятайте і про те, що більшість дітей переносять своє відношення до вчителя на предмет, що викладається ним. Допомагаючи дитині впоратися з конфліктом, ви знімаєте бар’єри в навчанні.

Коли ваша дитина перебуває у стані відчаю

У випадку, коли ваша дитина перебуває у стані відчаю, слід поводитися так:

1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, майте власну позицію.

10. Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді на запитання, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

Для батьків, у кого є діти підліткового віку

1. Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона – рідне дитя.

2. Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого “Я”.

3. Починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, з’являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки із ровесниками, бунт проти батьків.

4. На дітей звалюється криза, пов’язана з бажанням самостійності, відокремленості від батьківської опіки і страхом перед невідомим дорослим життям.

5. Зростає дух незалежності, який робить стосунки підлітків в сім’ї, в школі дуже напруженими.

6. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується із збільшенням самоконтролю і початком свідомого самовиховання.

7. Підліток дуже чутливий, вразливий і легко піддається впливам як позитивним так і негативним.

8. Підвищений рівень тривожності.

9. Внутрішній світ дитини ще не має стабільності, тому батькам не бажано залишати своїх дітей без розумного нагляду.

10. Розширюється спілкування.

11. Підвищується інтерес до свого тіла і зовнішності.

12. З’являються нові авторитети

13. Недоліки і протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і хворобливо.

14. В батьках хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів Як ми можемо допомогти дитині-підлітку

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводить себе агресивно – це означає, що загорілося червоне світло. І так само, як при переході вулиці, вам варто зупинитися і подумати, що дитина переживає таке, що змушує її діяти агресивно. Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви повинні оправдовувати її вчинки. Адже коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, конструктивно і по-людському, а отже, маємо більше шансів, щоб вибрана нами стратегія спрацює.

Коли дитина поводить себе агресивно

1. З’ясуйте для себе, в яких ситуаціях, з ким, де дитина поводить себе агресивно. Тоді вам легше буде зрозуміти причини такої поведінки.

2. Навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Гнів та агресивність – це нормальні природні почуття. Головне те, як ми його сприймаємо та виражаємо. Традиційно ми привчаємо дітей затискувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.

3. Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Впевніться, що дитина розуміє: ворожі агресивні дії не припустимі ніколи.

4. Пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка може бути уроком того, як можна одержувати те, що хочеш, не звертаючись до нападів, тиску, погроз, бійок.

Що в наших діях може викликати агресивні почуття і дії наших дітей.

1. Накази, команди: “Зараз же перестань!”, “Забери!”, “Винеси відро!”, “Швидко в ліжко!”, “Замовкни!”. В цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають відчуття безправ’я та покину тості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками.

2. Попередження, застереження, погрози: “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Дивись, щоб не стало гірше”, “Не прийдеш вчасно, тримайся”. Погрози та попередження погані тим, що при частому повторенні, діти до них звикають і перестають на них реагувати.

3. Мораль, повчання, проповіді: “Ти зобов’язаний поводити себе так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих”. Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Моральні основи і моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, поведінка дорослих.

4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину: “А ти візьми і скажи…”, “По-моєму, треба…”, “Я б на твоєму місці…”. Діти не схильні дослухатись до наших порад. Така позиція батька “зверху” дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

5. Докази, нотації, “лекції”: “Слід би знати, що перед їжею треба мити руки”, “Все через тебе!”, “Даремно я на тебе надіялась”, “Завжди ти…”. Це викликає у дітей або активне захищання, або нудьгу, подавленість, розчарованість у собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку у дитини формується низька самооцінка. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують її.

6. Обзивання, висміювання: “Плакса-вакса”, “Не будь лапшою”, “Ну, просто бовдур!”, “Який же ти ледащо!”. Все це – найкращий спосіб відштовхнути дитину і “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються і захищаються: “А сама яка?”, “Ну і буду таким!”.

7. Випитування, здогадування, розслідування: “Що ж все-таки трапилося? Я все одно дізнаюся”, “Чому ти знову отримав двійку?”, “Ну чому ти мовчиш?”. Утриматися в розмові від запитань дуже важко. І все ж краще постаратися і спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Питання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння і підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння. Звичайно, дитина потребує співчуття. І все-таки є ризик, що слова “я тебе розумію”, “я тобі співчуваю” прозвучать фальшиво. Може замість цього промовчати, притиснувши її до себе.

9. Ігнорування. “Відчепись, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”.

Як підтримати свою дитину під час зовнішнього незалежного оцінювання?

Шановні батьки, психологічна підтримка - це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. Справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину - значить вірити в нього. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль.

Інший шлях - навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!».

Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити наступне:

- забути про минулі невдачі своєї дитини;

- допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;

- пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок. Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо. Підтримувати можна також за допомогою сумісних дій, прояву цікавості до досягнутих успіхів у підготовці до іспитів тощо.

Пам'ятайте, основні правила психологічної підтримки, які є особливо важливими в період підготовки до іспиту:

- забезпечте Вашій дитині місце для роботи;

- контролюйте режим підготовки випускника, не допускайте перевантажень, пояснюйте, що обов'язково необхідно робити перерви, змінювати види занять;

- ранкова зарядка, спорт, прогулянки, не повинні бути виключеними із щоденного графіка під час підготовки до здачі тестів;

- зверніть увагу на харчування дитини; пам'ятайте, що такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку;

- залиште для дитини на період іспитів мінімальний перелік домашніх обов'язків, давайте їй зрозуміти, що оберігаєте її;

- допоможіть дитині розподілити час підготовки відповідно до певних тем;

- вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час;

- прагніть виражати упевненість в силах, не лякайте провалом; не переживайте за кількість балів, які дитина отримає після тестування; дитина повинна знати, що кількість балів не завжди остаточний і кінцевий вимір її можливостей;

- дайте дитині напередодні тестування можливість повноцінно відпочити і добре виспатися; і пам'ятаєте, найголовніше понизити напругу і тривожність дитини і забезпечити відповідні умови для занять;

- вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час.

ПРАВИЛА онлайн безпеки для батьків та дітей