Психологічна підтримка під час війни

Розчарування, страх та відчай виникають тоді, коли не здійснюються очікування. Психологи радять не очікувати, що війна завершиться швидко. Найкраще для психіки – звикнути до нових реалій. Якщо ж постійно чекати швидкого завершення цього жаху, можна впасти у відчай.

Найкраще, що можуть зробити українці, - вірити в перемогу, але не чекати її, а працювати і жити далі. Спеціалісти закликають: «Продовжуйте жити!».

Заведіть традиції та виконуйте щоденні рутинні справи. Це допомагає справлятися зі стресом та відволікатися від того, що відбувається у країні.

Як пережити кризу та зберегти спокій (МОЗ)

СИМПТОМИ СИЛЬНОГО СТРАХУ ТА ПАНІЧНИХ АТАК

У зв'язку з нашою нинішньою ситуацією багато дітей та дорослих відчувають паніку та страх. Ознайомтеся з даною інформацією. Можливо комусь потрібно допомогти. Будьте поряд.

❗❗❗СИМПТОМИ ПАНІЧНОЇ АТАКИ ТА НАДСИЛЬНОГО СТРАХУ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ:

🗣️ відчуття нестачі повітря або задухи;

🥴 запаморочення, хиткість або млявість;

❣️ миготіння чи прискорене серцебиття;

🌀 тремтіння або дрижання;

😰потовиділення;

🤐нудота або неприємні відчуття в животі;

😳 деперсоналізація або дереалізація;

🤲 відчуття оніміння або поколювання;

🥶🥵припливи тепла/холоду;

😳 біль або дискомфорт у грудях;

😬страх смерті;

😵страх втратити контроль чи збожеволіти.

❗ЩО РОБИТИ:

1. Дихальна вправа. Повільно вдихаємо через ніс. Видихаємо повітря вузьким ротом. Видих має бути повільніший за вдих.

2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.

3. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

5. Відволікання.

Озирнись навколо ( Уяви собі...)

🔺" Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! "👀

🔺" Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"

🔺"Знайди 3 речі, які ти можеш почути "

🔺"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"

🔺 " Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".

6. Рахуємо подумки від 100 до 1.

7. Згадуємо слова пісні чи вірша.

8. При можливості випити теплий м'ятний чай.

9. Говорити дитині, что відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху ( панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм👆.

10. Дітям з 8 років можна розповісти все як є ( звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати та запевняти, що ви завжди поруч ( полоскотати, почитати книжечку, розглянути картинки, помалювати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, четвертий зайвий, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму ( рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40...) і назад до 0, імена та по - батькові членів родини тощо - все у ігровій формі 👩‍❤️‍💋‍👩) , подивитись хороший мультик на телефоні ( зараз можна😉)

10. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.

11. Пам'ятайте, чим спокійніші ви , тим впевненіше почувають себе діти та близькі поруч з вами!

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ БЛИЗЬКИХ 💙💛

ЯК ПІДТРИМАТИ БЛИЗЬКИХ ТА ДРУЗІВ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ В ЗОНАХ БОЙОВИХ ДІЙ?

Наші серця зараз сповнені болем через тривогу за друзів та близьких, які перебувають у зоні бойових дій та не можуть дістатися безпечних місць. Насправді ми можемо зробити багато важливого, навіть на відстані.

- Будьте на зв’язку. Домовтеся зі своїми близькими, як їм краще тримати зв’язок з вами та використовуйте саме цей канал. Окрім основного, домовтесь про додаткові канали зв’язку. Дізнайтесь як часто і в які проміжки їм краще дзвонити та писати. Уточнюйте час, коли вони намагаються відпочити – не турбуйте в цей час ні дзвінками, ні повідомленнями. В жодному випадку не намагайтеся додзвонитися в моменти оголошення повітряної тривоги (стежте за такими оповіщеннями в спеціальних каналах) – це може сповільнити рух до укриттів та створити додаткову небезпеку. Домовтесь про систему швидких відповідей на ваші повідомлення, наприклад одне слово чи емоджі, яке свідчить про «я в безпеці», чи «в укритті». Пам’ятайте, що у ваших близьких не завжди є можливість для повних відповідей.

- Слухайте. Якщо є можливість телефонного зв’язку або аудіоповідомлень в месенжерах – просіть говорити і слухайте. Один зі способів зниження тривоги – говорити та виражати емоції – плакати, кричати, матюкатися… Дайте можливість зробити це, не вмовляйте заспокоїтись, не докоряйте за прокльони, не переконуйте в тому, що нічого поганого не станеться. Просто слухайте і говоріть про свою любов та підтримку. Не навантажуйте непотрібною інформацією про події на фронті, вибухи та обстріли, особливо, якщо вас про це не запитують.

- Будьте джерелом критичного мислення. Оскільки життя перевернулось з ніг на голову, то люди потребують умовних якорів, які б заземляли їх і створювали відчуття стабільності та розуміння, як діяти. Запитайте своїх близьких та обговоріть з ними плани дій в різних ймовірних ситуаціях – повітряна тривога, а вони далеко від укриття; потреба в медикаментах; необхідність поповнити продуктові запаси тощо. Маєте проговорити базові життєві ситуації та найраціональніший план дій в них. Також допоможіть з розбудовою мережі соціальної підтримки – до кого вони можуть звернутися за допомогою на місці та як це зробити якнайшвидше. Не навантажуйте непотрібною інформацією

- Візьміть на себе дітей та тих, хто потребує постійного супроводу. Ви можете допомогти своїм близьким тим, що візьмете на себе дистанційну взаємодію з дітьми, літніми людьми, особами, що мають складнощі з психічним здоров’ям. В такий спосіб ви трохи звільните простору для прийняття рішень та рутинних дій. Дітям можна почитати дітям книжку через телефонний зв’язок або пограти в якісь ігри, зайняти їх історіями, планами на майбутнє чи спогадами про те, як ви проводили час разом. Літніх людей моюжна просто вислуховувати, співати з ними пісні, молитися разом.

ЯК ЗНЯТИ СТРЕС У ДИТИНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: 7 СПОСОБІВ

Поради від псіхологині Марії Малихіної

1.Малюки реагують у першу чергу на емоційний стан дорослих. Важливо при дітях бути спокійними, зібраними. За можливості, грати у звичні ігри, читати книжки у голос, грати в «слова» і інші варіанти цієї гри. Співайте разом пісні, всі разом діти і батьки.

2. Але не треба повністю закривати свої емоції від дитини, не вийде, діти усе відчувають. Пояснюйте, що мама/тато також може бояться, це нормально, боятися зараз нормально. Якщо хочете плакати, обійміть дитину, поплачте разом, дайте собі час на поплакати, але без істерики. Потім разом заспокойтеся, зробіть декілька вдихів і повільних видихів разом, можна триматися за руки, або обійматися.

3. Погладьте одне одного, прохлопайте, розітріть, особливо, якщо є відчуття, ніби морозить. Погрійте стопи ніг. Ноги — це відчуття безпеки. Зробіть масажик живота, розслаблення животика знімає страх. Подихайте у дитину (в ушко, щічку, лоб) гарячим видохом — «наповнюємо любов`ю, сміливістю, впевниністю, а виходять всі погані емоції» (у дітей гарна фантазія, вони вірять і візуалізують).

Instagram: @doutzen

4. Зі старшими важливо говорити про те, що відбувається. Але пояснюйте, що наші дії направлені на захист і нас захищає наша армія. Не все, що бахає, то атака, коли відбивають атаку, теж бахає. Проговорюйте емоції.

5. Якщо дитина плаче, це нормально, заспокоюємо. Звертаємо увагу на те, коли НЕ плаче, хоча мала би. Це шокова реакція, з неї треба виводити. При страху і тривозі часто морозить — даємо пити щось тепле, закутуємо в ковдру/ плед, обіймаємо!

6. Гаджети: ігри на телефонах (але ігри без насилля), на проходження рівней, будуємо міста, тетріс; мультики- все можна, гарно відволікає увагу. Але не забувайте про книжки, ігри і особливо, безпеку у мережі.

7. Зараз слова батьків закон, так і кажемо: «Ти робиш, як я кажу, потім поясню». Потім пояснюєте на доступному рівні.

Ігри з дітьми в укритті

Знємо, що багатьом з вас непросто, ви стомилися, виснажилися. Ще складніше найменшим, тож ми хочемо підкинути вам кілька ідей від нашої членкині Светлана Ройз щодо того, в які ігри можна грати в укриттях з дітьми.

Нам важливо пам'ятати, що аудіальний канал сприймання під час звуку сирен перебуває в особливому навантаженні, і його потрібно чимось "зайняти". А під час стресу ігри дітей можуть бути трохи "регресивними" - старші діти можуть знов грати в ігри для малечі.

1. Співати хором.

2. Горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії.

3. Слухати у навушниках аудіоказки та музику.

4. Взяти з собою гітару, влаштувати для всіх концерт.

Тіло

1. Пластилін (зараз ліпити може бути ефективніше, ніж малювати) Сьогодні дочка ліпила утіпутіна, танк, війська.

2. За можливості взяти з собою подушки, щоб зробити халабуду.

3. Нитки, щоб круг себе «окреслити» коло безпеки.

4. Оригамі.

5. Кінестетичний пісок.

6. Робити мотанки з хусточок і роздавати дітям у сховищі.

7. Вчитись жонглювати.

8. Чарівні доторки - уявити, що тіло - музичний інструмент. І кожна частина тіла виконує свій певний звук. Торкатися долонею, щоб дитина співала, мугикала, кукурікала тощо.

9. Я - тваринка. Вказати жестом, позою, звуками якусь тваринку. Інший гравець має вгадати. (Образ тварин завжди "про життєвість").

10. Видувати мильні бульбашки.

11. «Докричатися до Місяця» — уявити, що потрібно прокричати послання до космонавтів або іншопланетян. Можна кричати з різних кутків кімнати один до одного, можна спрямовувати звук "далеко-далеко".

12. «Видохнути хмаринку» — уявити, що вдихнули хмаринку і видохнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою (тупотіти при цьому ногами).

13. «Погода» — можна ходити, можна стукотіти подушечками пальців (краще нігтиками): спочатку сонечко і легесенький вітерець (йдемо-стукаємо повільно, м'яко і тихо), потім вітер набирає сили, починається дощ (йдемо-стукаємо швидше і топаємо ногами). Дощ посилюється - топаємо сильніше, злива - стрибаємо, гроза або ураган - стрибаємо, дмухаєм з усієї сили і кричимо, вітер заспокоюється, дощ стихає - поступово ідемо тихіше і повільніше. Завершуємо "хорошою погодою".

14. «Клац-клац» — клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і ричати, як тигри. Після цього обернутись на людей.

15. «Лети!» — дмухати один на одного, як на перо. Дозволити собі подути на тата чи маму, щоб «здути» їх з місця.

16. «Товкачки» — «відштовхнути повітряною хвилею» тата чи маму (партнера у грі), зробивши жест руками. Інший гравець «відлітає» від дитини.

17. «Подушковий бій».

18. «Бійці сумо» — засунути подушку під футболку й боротися, подушка буде пом'якшувати удар.

19. Рвати папір, а потім зібрати з обривків колаж.

20. «Шкрябалки і дряпалки» — нігтиками «прошкрябать» малюнок в тісті, в фользі, в крупі. В пакет, що закривається, залити фарбу, дитина подушечками пальців І нігтиками продряпує візерунки.

21. Боулінг — збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).

22. «Злий бобер» — придумати злу тваринку і поводитись так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім обернутись на добру тваринку. Потім - на людину.

23. «Випустити кігтики» — показати, як тигренятко шипить і показує кігті, коли хоче захищатися. Потім обернутись на людину.

24. «В ціль» — зім'яти в руках папір і, неначе м'ячиком, потрапити у ціль.

25. Кричати в «мішечок для криків». Або в стаканчик.

26. «Бодачки так-ні» — бодатися руками або головою, говорячи по черзі «так» або «ні».

Настільні ігри

1. Шахи – шашки

2. До того ж, шашки – збивати щелбанами (нам потрібні «агресивні дії»)

3. Будь-які настільні ігри

4. Карти

5. Чим простіша (тупіша) гра, тим краще

6. Розставляти доміношки і влаштовувати "ланцюгову реакцію"

Малювати

1. Мандали, хатинки, веселки

2. Мрію

3. Найбезпечніше, захищене місце

4. Те, що хочеться робити одразу після війни

5. Розмальовки

6. Янголів

Гра у слова

Діти в укритті навчили мене грі - "питання" - один гравець ставить питання - другий має відповісти на нього питанням - гра йде до тих пір, доки хтось скаже припущення без питання.

(Наприклад – ти їв сьогодні? – а чому ти цікавишся? Хіба це секретне питання? І т.д.)

1. Чотири слова - (дітям від 8 років можна пропонувати і 5-6 слів) - обираємо 4 абсолютно не пов'язаних між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по черзі маленьку розповідь.

2. «Багатоманіття слів». Обираємо довге слово. З його літер кожний на своєму листку складає і записує багато маленьких. (Діти можуть спочатку бути в команді з дорослими, а потім, вони швидко стають самостійними гравцями).

3. «Малювання словом» - обираємо «складне» для дитини слово, яке важко писати або вимовляти. Придумуємо, що саме будемо малювати. Наприклад, намалювати фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів в різних площинах).

4. «Навпаки» - говорити слова навпаки, не записуючи їх. (наприклад, Чайник - кинйач, стіна - анітс...)

6. Написати врозкид на листку літери, з'єднувати їх лініями в слова.

7. «Покажи слово» - один гравець загадує слово й показує його пантомімою.

8. «Я загадав» - розказати про загадане слово, не називаючи його (наприклад. «Я загадав - білий, холодний, скрипить під ногами, тане...)

9. В моєму дитинстві ця гра називалась «індукція - дедукція». Гравець задумує предмет. Всі інші мають його вгадати, завдаючи питання, на які він може відповісти лише Так чи Ні (з маленькою ми починали з загадування тварин та частин тіла).

10. Остання літера. Кожний гравець говорить слово, яке починається на останню літеру попереднього слова.

11. Рима. Називаємо 4 (або два) випадкових слова, для яких шукаємо риму або з якими придумуємо вірш на 4 рядочки.

12. «Буква» - називаємо слова тільки на задану букву. (Варіант для дорослих: слова - предмети на загадану букву, які можна покласти в трилітрову банку).

13. Шукаємо схожість. Називаємо два випадкових слова - чим вони можуть бути схожі?

14. Чарівна мова. Для дітей, які вчаться розбивати слова на склади. Говоримо, перед кожним складом додаючи додатковий склад (жи, ма, хрю....)

15. «Дурниці». Говоримо початок речення, до якого потрібно придумати абсолютно «пришелепкувате», нереальне продовження.

16. «Казка» - складаємо казку - кожен говорить по реченню.

17. Асоціації - один гравець називає слово, наступний - свою асоціацію на це слово (дітям можемо пояснити - перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово).

18. «Це слово вміє...» - описуємо слово його «уміннями».

19. «Картина» - називаємо слово. По черзі розказуємо, яку «об'ємну» картину ми бачимо, коли вимовляємо це слово (наприклад, для одного гравця слово «чай» означає: сім'я сидить за столом і розмовляє, для другого - чайна плантація і збирачі чаю, для третього - стіл накритий скатертиною, грає музика, для четвертого - чайна церемонія, для п'ятого - людина сама стоїть у вікна, насолоджуючись самотою і чаєм.

20. Антоніми - називаємо слова і шукаємо до них антоніми.

21. Неіснуюче слово - придумуємо неіснуючі слова, і що б вони могли означати на мові іншопланетян.

22. Тарабарська мова - говоримо один з одним «тарабарською мовою», намагаючись за інтонацією вгадати - про що кожен говорить.

Ну і мультики

А також ігри в телефоні, де задіяне просторове сприйняття - типу Тетриса.

Як розмовляти про війну з дітьми

Напад на Україну викликав багато емоцій: злість, страх, тривогу, занепокоєність і розгубленість. Також він викликав занепокоєння за безпеку у регіоні, яка також стосується США. Деякі сім’ї можуть турбуватися про своїх близьких, які безпосередньо постраждали від нападу, зокрема, ті хто живуть на території України; ті, хто відвідували Україну, а тепер намагаються повернутися; члени військових, урядових та благодійних місій. Діти будь-якого віку звертатимуться до дорослих, яким вони довіряють, за допомогою та підтримкою.

Сім’ї військових можуть відчувати підвищену тривогу за своїх близьких, які опинились у регіоні в результаті війни або вже там знаходяться. Незважаючи на те, що сім’ї військових розуміють ризики, пов’язані з військовим середовищем, вони можуть скористатися додатковою підтримкою, щоб стати більш стресостійкими у цей важкий час.

Як розмовляти про війну з дітьми

Почніть розмову Почніть із запитання про те, наскільки ваша дитина обізнана із ситуацією. Більшість школярів та підлітків вже дізналися щось із ЗМІ, соцмереж, а також від вчителів та ровесників. НЕ вважайте, що ви знаєте, що думає або відчуває ваша дитина. Запитайте, що вона відчуває щодо ситуації в Україні і відреагуйте на її тривогу. Запам’ятайте: її тривоги та почуття можуть бути не такими, як ви думаєте. Переконайтеся у почуттях вашої дитини. Якщо у дитини багато питань або ситуація змінюється, заплануйте декілька розмов. Якщо ви будете знову піднімати тему в залежності від зміни ситуації, то ваша дитина зрозуміє, що ви відкриті для розмови про важкі ситуації.

Важливою роллю батьківства є допомогти дитині вирости і максимально використати свій потенціал. Батьки намагаються захистити своїх дітей від небезпеки, наскільки це можливо. Але іноді з’являється серйозна небезпека: антропогенна (наприклад, шутинг у школах або домашнє насильство) чи природна (повінь або землетрус). У випадку загрози для життя чи ризику серйозної травми така небезпека стає потенційною травмуючою подією для дитини. Якщо у батьків, лікарів, спільнот та освітян буде розуміння, яким чином діти переживають травмуючі події і як у них виражається затяжний стрес у результаті таких переживань, то вони зможуть реагувати на дитячу поведінку і допомагати їм у важкі часи. Метою є відновлення рівноваги для життя дітей та їх сімей.

Як можуть реагувати діти Те, як діти переживають травмуючі події та як у них виражається затяжний стрес, здебільшого залежить від віку та розвитку. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку, які переживають травмуючі події, можуть відчувати безпорадність та невизначеність щодо постійної небезпеки - загальний страх, який виходить за межі травмуючої події і впливає на інші аспекти життя. Їм може бути складно пояснити, що їх турбує або описати свої емоції. Таке почуття безпорадності та тривоги часто виражається у втраті набутих навичок розвитку. Дітям, які переживають травмуючі події, може бути складно засинати наодинці або розлучатися з батьками на час уроків. Діти, які не боялися гратися у дворі до травмуючої події, тепер не хочуть гратися без присутності члена сім’ї. Часто діти втрачають здатність говорити або користуватися туалетом, їм сняться жахіття, вони бояться засинати. У багатьох випадках діти можуть гратися в небезпечні ігри - повторювану форму гри, яка вимагає менше уяви. Це може призвести до постійного зосередження на травмуючій події і намаганні змінити результат травмуючої події.

У дітей шкільного віку травмуючий досвід може викликати почуття постійної тривоги за власну безпеку та безпеку інших школярів та близьких. Такі діти можуть думати лише про власні дії під час події. Часто вони відчувають провину або сором за те, що вони зробили або не зробили під час травмуючої події. Діти шкільного віку можуть постійно розповідати про травмуючу подію або описувати своє відчуття страху чи суму. Травмуючий досвід може також негативно вплинути на завдання з розвитку дітей шкільного віку. У дітей такого віку може спостерігатися розлад сну (складнощі із засинанням наодинці, страх спати наодинці, часті нічні жахіття). Вчителі зазвичай кажуть, що у таких дітей є більше проблем у тому, щоб зосередитися під час навчання у школі.

Діти шкільного віку, які переживають травмуючу подію, можуть скаржитися на головний біль та болі у животі без явної причини. Деякі діти поводяться відчайдушно або агресивно. Підлітки, які пережили травмуючу подію, добре усвідомлюють власну емоційну реакцію на подію. Відчуття страху, вразливості та побоювань щодо того, що підлітка вважатимуть «ненормальним» або інакшим можуть призвести до його відсторонення від близьких та друзів. Підлітки часто відчувають сором і провину щодо травмуючої події і можуть мріяти про помсту і відплату. Травмуюча подія для підлітків може призвести до радикальних змін їхнього світогляду. У деяких підлітків спостерігається саморуйнівна або небезпечна поведінка. Вікові реакції на травмуючу подію Національна мережа з боротьби з дитячими травматичними стресами www.NCTSN.org Як допомогти Для підтримки дитини, яка стикнулася з емоційними та психологічними труднощами після травмуючої події, дуже важливо залучати близьких, лікарів, освітян та спільноту. Батьки підлітків, які пережили травмуючу подію, можуть запропонувати їм обговорити подію і почуття, які вона викликає, а також можливі шляхи запобігання такій події. Батьки можуть обговорити можливе напруження у відносинах між членами родини та ровесниками і підтримати дитину у подоланні цих проблем.

Дуже важливо допомогти підліткам усвідомити, що істерична поведінка - це спроба озвучити свою злість щодо травмуючої події. Також важливо обговорити думки про помсту після акту насильства, вказати на реальні наслідки таких дій і допомогти у формуванні конструктивних альтернативних дій, що знижують почуття безпорадності, яке може з’явитися у підлітків. Коли дитина переживає травмуючу подію, то це впливає на всю сім’ю. Часто члени сім’ї по-різному переживають подію і реагують на неї. Для емоційної реабілітації дуже важливо ділитися своїми переживаннями щодо події і допомагати одне одному впоратися з можливими почуттями страху, безпорадності, злості і навіть провини у нездатності захистити дитину від травмуючого досвіду. Батьки можуть надати безцінну підтримку маленькій дитині, заспокоївши її і надавши можливість погратися або помалювати. Батьки можуть запевнити дитину, що травмуюча подія вже минула і вона у безпеці. Батькам, близьким та вчителям рекомендується допомогти дитині словесно виразити свої почуття, щоб вона не відчувала себе сам-на-сам зі своїм емоціями. Щоб дитина, яка нещодавно стикнулася з травмуючою подією, почувалася у безпеці, необхідно опікуватися нею належним чином - забирати зі школи у заздалегідь зазначений час і повідомляти її про своє місцезнаходження. Батьки, близькі, опікуни та вчителі повинні терпимо ставитися до втрати навичок у розвитку впродовж посттравматичного досвіду.

Діти старшого віку також потребують підтримки у вираженні страху, суму та страху в сімейному колі. Дитину такого віку необхідно заохочувати до обговорення її тривог із членами сім’ї. Важливо визнавати те, що їх почуття є цілком нормальними, і коректувати відхилення, викликані травмуючими подіями, які вони виражають. Батьки можуть відіграти безцінну роль у підтримці власних дітей, якщо вони повідомлятимуть вчителям, коли думки та почуття дітей заважають їм зосередитися і навчатися.

Як розмовляти з дитиною, якщо під час війни хтось загинув?

Якщо хтось загинув, простими словами і чесно відповідайте на запитання дитини про нього і про те, що сталося. Смерть найближчих людей діти переживають по-різному, залежно від віку, але щоб змиритися з подією, багатьом з них потрібна допомога. Це нормально.

Якщо ваша дитина вже перейшла в підлітковий вік і після смерті когось із рідних чи знайомих стала апатичною, неактивною, скаржиться, що зникла енергія і нічого не хочеться робити, худне – це ознака депресії. Підліток може почати культивувати біль за померлим просто, щоб перевести фокус уваги і пережити. Адже страждання під час переживання втрати – нестерпні.

Що можна робити? писати листи померлому; створити книгу пам’яті, де будуть фотографії людини і якісь пам’ятні дрібниці; створити «вівтар любові».

Дозвольте собі розділити це горе з дитиною на двох. Поплачте разом, якщо вийде. Скажіть їй, що не варто забороняти собі почуття. Бо якраз не плакати – неприродно для організму.