Поради вчителю

Як вчителю провести перші батьківські збори: ефективні поради

Посилання на статтю

Як зробити 1 вересня веселим: 10 ігор для знайомства першачків

Посилання на статтю

Коронавірусний булінг. Як пояснити дітям, що хворіти – не соромно

ЧОМУ ВИНИКАЄ БУЛІНГ ЧЕРЕЗ COVID

У початковій школі діти зазвичай не займаються булінгом. Натомість, можуть бути нетолерантними до інших. Це – зародки булінгу. А от справжній булінг починається в середній школі, з 10-11 років, під час входження в підліткову кризу.

За словами Олени, толерантність пов’язана з умінням брати на себе відповідальність і не звинувачувати в усьому інших.

“У нашій культурі завжди було й досі є розділення на винуватих та невинуватих. Це відбувається тому, що людям треба знайти відповідального за те, що сталося. У такий спосіб, люди знімають відповідальність із себе. Так наша ми пристосовуємося до змін та травм”, – пояснює психологиня.

Наприклад, ситуація, коли учні просять учителя пояснити матеріал ще раз, а той кричить: “Чому ви мене не слухаєте?” або “Чому ви не розумієте?”. Так він знімає відповідальність із себе. Так само це працює з булінгом щодо коронавірусу.

Якщо діти ростуть в атмосфері, в якій люди перекладають відповідальність одне на одного й де не пропагується толерантність, вони вчинятимуть так із тим, хто захворів. Мовляв, це він винен, бо не дотримувався правил безпеки.

Натомість, якщо діти ростуть і навчаються в атмосфері толерантності одне до одного, то ставитимуть собі запитання “Що ми будемо з цим робити?” замість “Хто винний?”.

“Моя дочка ходить до школи, також маю племінниць і клієнтів-школярів. У всіх класах хворіють діти! Але якщо атмосфера в класі завжди була хорошою, то в дітей виникає жалість до тих, хто захворіли, і запитання, як допомогти.

Нещодавно до мене приходить дочка і з жалістю каже: “Мама, ти уявляєш, однокласник захворів на ковід. Ми будемо тиждень на ізоляції. Ми йому телефонували, у нього все нормально – тільки температура”. І це нормальна реакція”, – розповідає Олена.

Натомість, булінг з’являється в класах, де й до того була нездорова атмосфера: конкуренція, порівняння, пошуки винних.

Фото: автор – Chai2523, Depositphotos

Також буває, що в класі все гаразд із толерантністю, але батьки когось із дітей “нападають” на вчителів за те, що ті хворіють. Мовляв, ті розносять захворювання в школі. Олена пояснює, що батьки агресують тому, що в них виникає відчуття тривоги через незрозумілі хворобу та симптоми. І діти, найімовірніше, перейматимуть цю агресію та тривожність від батьків. А оскільки діти не можуть довго стримувати злість та тривогу в собі, вони або замикатимуться, або цькуватимуть учителя.

ПРО ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ШКОЛІ

Аби розвивати толерантність у дітей і працювати з випадками нетолерантності, треба:

1. Проводити виховні години у формі чаювання, обговорень, дискусій. Тоді вчитель може розповідати про відповідальність як таку, відповідальність сторін у конфлікті, про те, що якщо люди хворіють, це не завжди залежить від них, про толерантність і як вона влаштована. За словами психологині, учитель має розповідати про прості людські норми та правила, причинно-наслідкові зв’язки, яким є захворювання, які відчуття виникають, коли людина поруч хворіє. До цього можна долучити шкільного психолога;

2. Якщо йдеться про молодшу школу, можна застосувати методи казкотерапії: вигадувати казки або обговорювати ті, які є на цю тему;

3. Можна розігрувати ролі й обговорювати наслідки, щоби діти емпатійно ставилися до ситуації. Наприклад, запропонувати дітям уявити, що хтось із персонажів, вигаданих чи реальних осіб захворів, а інший має його підтримати. Тоді діти можуть розіграти, як це відбуватиметься і чим вони можуть допомогти. Також можна фіксувати такі ідеї на дошці й нагородити тих, хто мають найбільше ідей;

4. Можна дивитися фільми й разом інтерпретувати їх. Йдеться про фільми, де людина, не хотячи, стає заручником ситуації, що відчувають люди, які зіштовхуються зі хворобами. Наприклад, фільм “Чудо”, в якому йдеться про хлопчика з нестандартною зовнішністю й однокласників, які думають, що він заразний. У цьому кіно пояснюють, що якщо людина не така, як усі, то необов’язково вона погана або нецікава. Також показують, як почувається герой фільму, коли його цькують однокласники;

5. Можна влаштувати дебати на цю тему. Наприклад, хтось може виступати за підтримку людини, яка хворіє, а хтось – навпаки. Обидві команди муситимуть знайти по кілька причин для свого “переконання”. Опісля можна обговорити, чому причини про непідтримку безглузді або чому їх так мало.

“В ідеалі, з дітьми треба говорити про булінг, наслідки та толерантність одне до одного 2-3 рази на тиждень, починаючи з 1 класу. Важливо, аби всі ці бесіди та ігри відбувалися не так, як урок. Це – вільні бесіди, діти мають розслабитися, відчувати себе комфортно й говорити те, що думають. Тобто, дітей треба емоційно включити за допомогою прикладів, випадків, запитань, пошуку відповідей. Бубоніння на тему толерантності не підійде”, – говорить Олена.

ЧИ ТОЛЕРАНТНО РОЗГОЛОШУВАТИ, ХТО САМЕ ЗАХВОРІВ

Зазвичай думки вчителів і батьків розділяються: одні кажуть, що не можна розголошувати, хто саме захворів. Інші хочуть знати, чи контактували вони з цією людиною, аби убезпечити себе і своє здоров’я.

“Це – наша спільна соціальні безпека. І які би наслідки не були, важливо повідомляти про випадки хвороби і про те, хто саме захворів, аби людина могла відслідкувати контакти. Бо інформація – це також засіб захисту. Людина, яка контактувала з хворим, буде більш уважною до себе й більше піклуватиметься про засоби захисту. Наприклад, подумає, чи їхати до бабусі, чи йти до торгового центру”, – пояснює Олена.

Однак, коли батьки чи учителі оголошують дітям, хто саме захворів, важливо провести супутню розмову: не варто знущатися чи сміятися над цією людиною, бо на її місці може опинитися будь-хто.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ЗНУЩАЮТЬСЯ НАД ТИМ, ХТО ХВОРІЄ АБО ПЕРЕХВОРІВ

“Дітям такого класу не шкода людини, яка захворіла, тобто в них вимкнена емпатія. Натомість, виникає злість, що людина, яка захворіла, принесе якісь втрати та незручності. Тоді на “жертву” починають “нападати”. Начебто це вона відповадальна за свій стан”, – пояснює психологиня.

• Коли починається конфлікт, агресор не може стати на місце жертви. Усе впирається в емпатію, якої у першого може не бути. Тому перше, що треба зробити дорослим, які бачать такі випадки, – в особистих бесідах достукатися до емпатії агресора. Наприклад, фразами “А якби ти був на його місці, що би ти відчував?”, “Якби ти захворів, прийшов до школи й тобі таке сказали, що би ти переживав?”.

Тоді діти-агресори можуть закриватися і казати: “У мене все було би добре”. Але учитель або батьки мають повторити відчуття іншої дитини. Наприклад, кажучи: “Найімовірніше, тобі було би страшно й ти не хотів би, щоби тебе ображали, ти був би засмучений, що з тобою так вчиняють однокласники”. Треба, аби агресор уявив себе на місці жертви.

• Важливо, аби в школі в учнів був алгоритм вирішення конфліктів. Олена пояснює, що це мають давати вчителі і шкільна система як така. Дитина має чітко знати відповідь на запитання: “Якщо мене обзивають або б’ють, що я маю робити?”. Наприклад, підійти до класного керівника і розповісти про це, відбитися самотужки (тобто, самостійно розв’язати конфлікт; ідеально, якщо школа навчила алгоритму, як це робити) чи сказати батькам. У майбутньому це допоможе дитині реагувати на конфлікти й не бути жертвою.

“Я працюю з хлопчиком, який регулярно б’є іншого хлопчика. Тому що останній його провокує, а вчителі на це ніяк не реагують. Дитина сформувала свою систему відповіді, бо шкільна система поставила її в такі умови. Натомість, мав би бути відповідальний дорослий, який захищатиме дитину. Це може бути навіть шкільний офіцер”, – говорить психологиня.

• Також треба закріпити конфліктну ситуацію якимись суспільно прийнятими наслідками. Інакше агресори не зроблять висновки. Наслідки можуть бути й позитивними: можна створити дошку з компліментами; діти мають клеїти туди папірці з компліментами, а ця людина щодня має шукати хороше у тій, яку образила.

• Якщо ви бачите, що так званій жертві соромно за те, що вона хворіє чи перехворіла, треба пояснити їй, що вона не відповідає за це. Треба попросити людину, аби вона ділилася своїми відчуттями та почуттями, не мовчала й не думала, що це – соромно, підтримати її.

Якщо йдеться про дитину, можна допомогти їй знайти дорослого, який буде відгукуватися на її переживання, і кому дитина довірятиме. Це може бути вчитель, класний керівник, шкільний психолог. Цій людині дитина зможе розказати про свої почуття, що вона хвилюється чи боїться.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО НАД ДИТИНОЮ ЗНУЩАЮТЬСЯ В ІНТЕРНЕТІ І ЯК ЗАХИЩАТИСЯ

Оскільки багато класів нині перебувають на дистанційному навчанні або на ізоляції, дитину можуть цькувати в інтернеті. Психологиня пояснює, як зрозуміти, що над дитиною можуть знущатися:

• Спостерігати за емоційними реакціями. Треба звернути увагу, скільки часу дитина проводить в інтернеті і в соцмережах, в яких є її однокласники. Якщо ви бачите, що дитина проводить там багато часу, але без позитивних емоцій – тобто не сміється, не розповідає якісь жарти – то дитина відповідає на щось неприємне. Далі – поговорити з нею про це. Наприклад: “Я помічаю, що коли ти листуєшся в чаті з однокласниками, ти сумний чи злий. Що відбувається? У тебе все добре?”.

Важливо, чи є в дитини довіра до дорослого, який це запитуватиме. Якщо ні, вона не розповість правду. Якщо вона зовсім не йде на контакт, батьки можуть запитати в однокласників, з якими дитина близька, чи все гаразд у класі.

• Звернути увагу, якщо дитина не буває в групах свого класу. Наприклад, батьки запитують у дитини: “А ти домашнє дивився?”, а дитина постійно відповідає: “Ні, я не заходив в ту групу”. Значить, щось не так, очевидно, немає контакту з однокласниками, дитина ізольована. Тоді треба з’ясувати, що саме дитині не подобається.

ЯК ЗАХИЩАТИСЯ ВІД БУЛІНГУ І ЙОГО ЯКІ НАСЛІДКИ

1. Говорити агресору: “Я не відповідаю за те, що захворів. Будь-хто з нас може так само раптово та неочікувано захворіти”;

2. Зупиняти будь-які прояви агресії класичними способами: “Не роби так”, “Якщо ти продовжуватимеш, я муситиму захищатися”.

“Усе залежить від того, яка в цієї людини сімейна цінність захисту. У кожній сім’ї дітям дозволяють по-різному захищатися. У деяких – можна застосовувати силу. В інших сім’ях це неприпустимо”, – розповідає Олена.

Фото: автор – annbkk.gmail.com, Depositphotos

Також психологиня розповідає про наслідки булінгу щодо хвороби для жертви.

“Коли дитину булять за те, що вона не модно одягнена, у її свідомості відкладається таке: “Якщо я почну одягатися краще, то мене полюблять і почнуть краще ставитися до мене”. Звісно, такі діти хвилюються, їх не визнають, не розуміють. Але вони знають, що є вихід, нехай і безглуздий.

Коли ми говоримо про булінг щодо вірусної інфекції, то людина не може терміново від неї позбутися чи взяти лікування у свої руки. Фактично, вона відчуває безвихідь. Від неї нічого не залежить. І тому вона думає: “Я не впливаю на реакцію інших. зі мною може щось трапитися, а іншим це не подобається”. Це – найбільший пункт руйнування”.

З того часу людина розумітиме: “Що би зі мною не сталося, мене можуть не прийняти. І ці речі не залежать від мене, я не керую цими процесам”. Це – про відчай. Людина отримує травматичний досвід і може постійно бути в очікуванні чогось поганого.

Наслідки для агресора також можуть бути травматичними, особливо якщо зрештою він захворіє сам. По-перше, пояснює психологиня, працюватиме проєкція. Якщо ця дитина обзивала іншу, коли та хворіла, то думатиме, що інші люди такі самі, як вона сама – агресивні та нетерпимі. По-друге, дитина може замкнутися. Вона не буде говорити іншим, що хвора, не хотітиме йти до школи, коли одужає. По-третє, може статися зворотна реакція: дитина почне надмірно злитися і бути агресивною з іншими дітьми, залякувати їх.

8 способів запобігти емоційному вигоранню

Карантин з арт-терапією

Арт-терапія - це лікування мистецтвом і надає можливість виразити себе «іншими голосами»: рухами, кольором, формою, пластикою. Спробуйте використати декілька арт-терапевтичних технік для самостійної роботи над собою під час перебування карантину.

1. Зробіть спонтанний малюнок. Сядьте в тиші, відключіть телефон, вимкніть світло. Перед вами повинен лежати досить великий аркуш паперу й простий олівець. Закрийте очі, розслабтеся й почніть думати: що ви почуваєте, що вас турбує, про що переживаєте останнім часом. Посидіть хвилин 5-7 (якщо потрібно більше - будь ласка). А тепер, не відкриваючи очі, приступайте: дайте волю своїй руці, нехай вона сама креслить на папері все, що у вас у цей момент на душі. Це може бути й щось конкретне (пейзаж, гора, сонце), і зовсім абстрактне (кола, спіралі, лінії). Головне - слухати свою руку. У результаті, поза залежністю від вашої свідомості, всього болю, переживання, страхи, радості й надії -- все повинно виявитися на аркуші. Закінчили -- відпочиньте якийсь час. Потім не поспішаючи вмикаєте світло й побачите, що у вас вийшло. Спробуйте проаналізувати, на що це схоже, згадайте свої емоції під час малювання, які асоціації викликають у вас окремі елементи малюнка. Таким засобом ви зможете відкрити в собі щось заховане й невідоме, і після усвідомлення цього вам полегшає.

2. Намалюйте свою радість. Якщо останнім часом ви почуваєте тугу й утому, у вас починаються з'являтися депресивні думки, то вам терміново потрібно реабілітуватися. Візьміть якнайбільше кольорових фарб, олівців і намалюйте свою радість. Вона може бути й повноцінною картиною, і символічним об'єктом, подією минулого або очікуваним сюрпризом у майбутньому. Головне, щоб вам у цей момент було тепло й гарно на душі. У процесі малювання активізуються всі ваші позитивні потенціали, які не тільки здатні поліпшити настрій, але підштовхнути до активних продуктивних дій. Готову картину поставте на письмовий стіл. Дивлячись на неї, ви завжди будете думати тільки про позитивне.

3. Реалізуйте свою «мрію». У вас є прагнення, мрії або плани в житті, але ви ніяк не можете приступити до їхньої реалізації. То бракує часу, то не можете придумати схему дій, то заважають зовнішні обставини. Таке трапляється з кожним. Хтось мріє про машину, хтось про мандрівку тощо. А найгірше, що чим більше ви відкладаєте свою «мрію» або бажання, тим сильніше ваша напруга з приводу нереалізованості. Хочете скоріше наблизитися до мрії й одержати поштовх до прийняття рішучих дій? Тоді творить. Намалюйте вашу мрію чи бажання, або зробіть колаж. Наприклад, хочете машину - виріжте її зображення з журналу, поруч приклейте свою фотографію, можете додати друзів, будинок мрії тощо. Картину поставте на чільне місце, і ви почнете шукати шляхи, щоб втілити ваші мрії та бажання в реальність. І повірте у вашу мрію і в те, що у вас усе вийде!

4. Намалюйте свій страх. Страх можна намалювати, виразивши в малюнку все своє переживання страхітливої події/об'єкта/фантазії, віддати всю енергію в малюнок. Потім спалити його, порвати, викинути або якимось іншим способом знищити.

5. Спробуйте арт-терапевтичну техніку "Квітка, якою я могла б стати".

Матеріали: олівці або фарби, кілька аркушів паперу А4. Намалюйте себе в образі квітки. Уявіть, якою квіткою ви могли б стати? Якщо є бажання, можна намалювати кілька образів, кожен на окремому аркуші. Коли робота буде завершена, дайте відповіді на наступні запитання.

Наступні питання допоможуть Вам краще пізнати образи, які ви намалювали:

1. Назвіть вашу квітку.

2. Розкажіть, яким повинен бути світ навколо, умови, щоб ця квітка виросла і розцвіла.

3. Як довго росте ця квітка.

4. Як часто вона цвіте.

5. Є хтось, хто піклується про цю квітку?

6. Чи подобається цій квітці рости окремо від усіх або їй хочеться бути частиною чогось більшого?

7. Які головні опори, ресурси є у цієї квітки?

8. Які перешкоди подолала квітка, щоб вирости?

9. Що вам найбільше подобається в цій квітці?

Музикотерапія - один з найдавніших методів лікування. Музику здавна застосовували у медицині, і музикотерапія має доволі глибокі коріння. Ще у Біблії згадується цілюща сила музики: царю Саулу, який страждав на розлади психіки, дуже допоміг Давид своєю грою на арфі. Вплив музики на людину з давніх часів використовувався для боротьби з різними хворобами у багатьох народів. Отже, слухайте музику!!! Обирайте музичний жанр, що найбільш позитивно впливає на ваш стан душі! Коли звикнете лікуватися музикою, починайте спеціально уявляти образи природи або приємні події. І якщо є бажання, спробуйте малювати свої образи, уявлення під час слухання музики.

❤Здоров'я Вам та творчого натхнення!❤

Рекомендації учителю в роботі з дітьми різних типів темпераментів

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують: легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі; вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності; здебільшого не сором’язливі, але стримані; легко спілкуються; користуються повагою ровесників; не схильні ображатись; беруть участь у громадській роботі класу і школи.

За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин, за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.

У роботі з такими дітьми слід враховувати:

• сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають;

• завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу;

• на зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись;

• такі учні досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають;

• досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяцю втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер;

• опитування домашнього завдання слід починати саме з таких учнів;

• сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

Діти холеричного типу темпераменту характеризуються: легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі; енергійною та різкою поведінкою; бурхливо реагують на подразники; важко переключаються на спокійнішу справу; у колективі прагнуть самостверджуватись; люблять організовувати ігри; охоче залучаються до різних видів діяльності

За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити " на зло”.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

• зважати на їхні особливості;

• бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість;

• при навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню. Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні;

• пам’ятати, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок;

• перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд розгубляться від. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань;

• у опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.

У дітей флегматичного типу темпераменту : почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі; флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів; уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості; ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

• щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту;

• надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі. Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу;

• враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину;

• враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення;

• не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми. Їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго;

• враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

Діти з меланхолічним темпераментом: надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі; сором’язливі; малоактивні; важко пристосовуються до нових обставин; відзначаються хворобливою вразливістю; швидко втомлюються; невпевнені у своїх силах; часто мають поганий настрій, почувають страхом перед труднощами ; скаржаться на ровесників; бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно.

Вчителю у роботі з такими дітьми слід :

• підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду;

• доручити дитині якусь корисну та важливу справу в класі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у класі;

• враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня;

• враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має смисл залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі;

• при опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго;

• перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки;

• враховувати, що такі дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка;

• враховувати, що таких дітей особливо пугають: серйозні самостійні роботи на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді;

• відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу.

Процес навчання у школі збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко її забувають. Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше шкільної програми. Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь яким виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу. У них та сангвініках вистане самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких учнів оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.

У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один-два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожного учня.

Як підтримати дисципліну в класі

Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.

Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

1. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

2. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.

3. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.

4. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.

5. Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

6. Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.

7. Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

8. Будьте привітними.

9. Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.

10. Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

11. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.

12. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.

13. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

Техніки позитивного звертання до учнів, що гармонізують соціокультурний простір

Техніка „Я висловлювання” (до класу і до окремого учня)

• Я хотіла б щоб ви (опанували, навчились, засвоїли) допоможіть мені, будь ласка, (зробіть, прочитайте, напишіть, виконайте) …

Техніка надихання (до класу)

• Я хочу вас навчити … Це не просте завдання, але я вірю, що кожен з вас опанує цей
  (… спосіб) і ви успішно справитесь з цим завданням. (до учня)

• Я ( знаю, відчуваю, бачу, вірю), що ти справишся з цим завданням і в тебе все вийде, зосередься і постарайся..

• Я вірю, що ти знайдеш в собі сили виконати це завдання.

Техніка схвалення (до класу)

• Я така задоволена, що ми всі сьогодні так дружно і злагоджено попрацювали

• Мені приємно про це сказати, що сьогоднішню тему ви так уважно слухали і тому так добре засвоїли. (до учня)

• Як добре, що ти повірив у свої сили і виконав це завдання.

• Як чудово, що ти не зупинився перед труднощами, а подолав їх.

Техніка спонукання (до класу)

• А зараз зосередьтеся, заспокойтеся і постарайтеся вловити основну думку. (до учня)

• Зосередься, подумай і зверни увагу на ось цей пункт.

Комбінація технік надихання-схвалення.

• Надихнути і схвалити як уже успішно зроблену справу. (до класу і до окремого учня)

• Я (вірю, знаю, відчуваю), що ми зробимо цю аплікацію і всі попрацюємо дружно і злагоджено, кожен добре постарається.

Комбінація технік надихання спонукання

• Я( відчуваю, знаю, вірю), що цю задачу зрозуміють всі, тільки зосередьтеся, уважно послухайте і ви всі зрозумієте.

Комбінація технік спонукання-схвалення (до класу і до окремого учня)

• Зосередьтеся, подумайте і ви дасте відповідь на запитання, яке я зараз поставлю.
  Я впевнена, що ви добре попрацюєте, дасте чудові відповіді.

Поради вчителю для покращення психологічного клімату в класі

1. Організація загальних колективних справ, спільних переживань:

• Колективні привітання з днем народжен­ня учнів.

• Вираження щирого співчуття від імені кла­су в дні сумних подій, хвороби, невдач.

• Спільні поїздки-екскурсії пам'ятними місцями, походи.

• Спільне відвідування концертів, вистав.

• Спільне проведення святкових днів.

2. Уміння вчителя формувати гуманні взаєми­ни з учнями.

Сигнал вашої доброзичливості — добра усмішка, привітність. Ви не маєте наголошува­ти на різниці в соціальному статусі, віці між со­бою й учнем, висловлюйте свої розуміння доб­розичливо, у формі поради. Вмійте уважно і зацікавлено слухати учнів.

Враховуйте індивідуальні особливості шко­ляра (запальність, мовчазність, вразливість, зам­кнутість), його стан у цей момент, його ставлен­ня до вас.

Умійте вислухати людину, особливо в хви­лини напруженого нервового стану, що виник у результаті певних неприємностей, непоро­зумінь. Зберігайте «секрети», довірча бесіда по­требує обережності, делікатності.

Шанобливо ставитеся до думки інших лю­дей (ви можете помилитися). Намагайтеся пе­реконувати, не поспішайте використовувати права.

Намагайтеся відгукнутися про учня доб­рим словом, якщо він цього заслуговує. Схва­лення діє сильніше, ніж осуд. Врахуйте, що схва­лювання тих самих людей, протиставлення їхніх успіхів вадам інших сприяє поганому ставлен­ню до них усього класу.

Критика за формою і змістом має орієнтува­тися на шанобливе ставлення до людей. Нама­гайтеся повчати наодинці, говоріть конкретно про випадок поганої поведінки. До дитини став­теся справедливо, поважаючи її гідність, тому будьте стриманими, не переходьте на крик і злість, намагайтеся не загрожувати, застосову­вати суворі заходи. Покажіть дитині, що ви віри­те в неї.

Рекомендації вчителям по взаємодії з тривожними дітьми:

1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і педагогів, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.

2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:

- не акцентуйте уваги на невдачах;

- давайте право на помилку;

- опитування тривожних дітей варто робити всередині уроку;

- не порівнюйте дитину з оточенням, лише із самою собою, з власним результатом;

- оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;

- не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття.

3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини:

- частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання;

- частіше звертайтесь на ім’я;

- не ставте завищених вимог;

- введіть щоденний ритуал « Бюро гарних новин»;

- заведіть у класі « Банк успіху», озвучуйте здобутки, досягнення учнів;

- сприяйте підвищенню соціального статусу дитини серед однолітків;

- створюйте педагогічні ситуації гарантованого успіху;

- допомагайте виявляти себе, самостверджуватися в різних аспектах шкільного життя.

4. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями і під час них:

- заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна, моніторинг;

- обирайте зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмо чи на одинці з вчителем);

- частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;

- намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;

- зосередитися на завданні;

- намагайтеся скорегувати установку на надмірну вадливість успіхів у навчанні (перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);

- використовуйте позитивне підкріплення під час відповіді.

5. Уникайте виникнення зайвих, необов’язкових психотравматичних ситуацій (не примушуйте виступати на сцені, олімпіадах).

6. Не експлуатуйте надмірну відповідальність тривожних дітей, не давайте доручень, пов’язаних із підвищеною відповідальністю (особливо – за інших дітей).

Залучайте тривожних дітей до корекційних занять з психологом (відпрацювання конструктивних засобів поведінки у складних ситуаціях, засвоєння прийомів подолання хвилювання, тривоги; зміцнення впевненості у собі, розвиток самооцінки і мотивації).

Рекомендації класному керівнику щодо роботи з учнями 5-х класів

Особливості віку п’ятикласників:

1) період 10-12 років – час переходу від мислення, заснованого на оперуванні конкретними уявленнями, до мислення теоретичного, від безпосередньої пам’яті до логічної;

2) в інтелектуальній діяльності школярів у період отроцтва підсилюються індивідуальні особливості розвитку, що пов’язані з розвитком самостійного мислення, інтелектуальної активності, творчого підходу до вирішення задач;

3) центральне особистісне новоутворення цього періоду – становлення нового рівня самосвідомості, Я-концепції, що виявляється в прагненні зрозуміти себе, свої можливості й особливості, свою подібність з іншими людьми і свою відмінність – унікальність й неповторність;

4) радикальні зрушення в соціальному розвитку відбуваються саме в 10 років, коли з’являється потреба у визначенні свого місця в соціумі, отримання суспільного визначення.

Основні задачі розвитку учнів у п’ятому класі:

• оволодіння базовими шкільними навичками й уміннями;

• формування загальнонавчальних умінь та навичок, уміння вчитися;

• розвиток навчальної мотивації, формування інтересів;

• розвиток навичок співробітництва з однолітками, вміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої результати з успіхами інших;

• формування вміння домагатися успіху і правильно ставитися до власних успіхів і невдач, розвиток упевненості в собі;

• формування уявлення про себе як про успішну людину з великими можливостями розвитку.

У середній школі докорінно змінюються умови навчання. Більшість дітей переживає цей перехід як важливий крок у їхньому житті. Для багатьох дітей цей перехід є показником дорослішання. Крім того, певна частина дітей сприймає такий перехід як шанс заново почати шкільне життя, налагодити несформовані стосунки з педагогами або виправити ті стосунки, які їх не влаштовують. Діти очікують змін, сподіваються, що їм у школі стане цікавіше.

Вчителям слід не забувати про різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи. Великі вимоги до них найчастіше виявляються їм не під силу та ускладнюють адаптацію до середньої школи.

У цей час у школярів дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмету (свою здібність до предмету дитина оцінює не з позицій своєї реальної успішності, а – з суб’єктивного ставлення до нього). Тому важливим є те, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання. При цьому необхідно орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і удосконалення.

Учні п’ятих класів особливо чутливі до демократичного (на відміну від ліберального чи авторитарного) стилю керівництва з боку дорослого: коли він виявляє ініціативу, задає деякі рамки їхньої діяльності, але при цьому дозволяє учням самим приймати рішення, не встановлює покрокового контролю.

Слід враховувати, що у п’ятикласників є сильною потреба у спілкуванні з однолітками, тому вони охоче відкликаються на групові форми роботи з активними та інтерактивними методами навчання, де є можливість суперничати, вигравати.

Поради психолога як працювати з гіперактивними, агресивними та тривожними учнями.

Як же правильно спілкуватися з гіперактивною дитиною

Ø Не забороняйте дитині стояти під час уроку, якщо їй це потрібно.

Ø Давайте їй можливість рухатись на уроці (доручіть витирати дошку, впроваджуйте фізкультхвилинки).

Ø Ніколи не приказуйте, не примушуйте, але також і непотрібно підлещуватися перед такою дитиною . Достатньо буде попросити, можливо декілька разів.

Ø Назавжди відмовтесь від читання нотацій. Така дитина буде тільки нервувати, але ніяких висновків при такому підході для себе не зробить. Краще поставити запитання о можливих наслідках такої поведінки, або самому розказати учневі схожу історію, при цьому ніяк не звинувачуючи його у тому що трапилось.

Ø Під час уроку зведіть до мінімуму усі відволікаючі фактори. Для цього перш за все, виберіть для дитини оптимальне місце за партою – у центрі класу напроти дошки.

Ø Дозувати учню виконання великого завдання, розбивати його на окремі частини. Контролювати етапи виконання роботи кожній із них.

Ø Така дитина набагато краще впорається із більш важкими але цікавими, динамічними завданнями, ніж з довгими і нудними. Тому готуючись до уроку вчитель може розробити для таких дітей індивідуальні завдання, або зробити сам урок більш динамічним.

Ø Не пред’являйте збільшених вимог такому учню.

Ø Не доручайте йому масу справ водночас (староста, редактор, режисер та інші можливі ролі) Звісно, такі діти полюбляють нести велику відповідальність, і навіть якщо це в них добре виходить, така загрузка підриває їх і без того нестабільний емоційний стан. Зупиніться на чомусь одному, своєчасно змінюючи види діяльності.

Ø Корисним буде надавати такій дитині робити одну вправу, але на певний час, щоб вона могла його виконати.

Ø У разі агресивної поведінки, або після конфлікту, якщо дитина зовсім не намагається разом з вами аналізувати ситуацію та знайти вихід, дайте їй можливість побути на самоті, подумати самостійно. Вона обов’язково виявить свою провину та зробить необхідні висновки. При цьому, якщо дитина категорично відмовляється просити вибачення, запропонуйте їй замість цього зробити щось приємне та несподіване на знак примирення.

Ø Намагайтеся ніколи не казати дитині різке «Ні» та замість захоронення пропануйте вибір.

Ø Завжди находьте час щоб вислухати таку дитину, та спробуйте не критикувати її розповідь.

Ø По можливості ігноруйте визиваючи вчинки дитини. Та заохочуйте до хорошої поведінку.

Ø Давайте можливість таким учням покричати на перерві , таким чином діти знімають слабкість та гнів.

Ø Під час уроку намагайтеся як намова більше контролювати свою власну поведінку, свої емоції.

Ø Якщо учень порушує дисципліну, замість зауваження: знайдіть для нього запитання або доручить щось зачитати вголос, пошуткуйте, змініть вид діяльності.

Агресивна дитина

Ø Пам’ятайте, що заборони, та підвищення голосу – самі неефективні способи у виправленні агресивності.

Ø Дайте можливість таким дітям своєчасно виплеснути напруження за допомогою фізкультурних хвилинок, читання вголос, хором тощо.

Ø Слідкуйте за своєю поведінкою і за тим, контролюйте свій гнів, не надаючи йому форму погроз та звинувачень.

Ø Важливо, щоб дитина зрозуміла, що вона потрібна в класі, що її цінують та приймають. А для цього вам необхідно дізнатися про інтереси та здібності такого учня. Та перевести активність у корисне русло

Ø Таким учням слід частіше надавати можливість працювати в групах, де успіх залежить від колективної роботи, вміння спілкуватися, домовлятися.

Ø Один із самих корисних способів змінити поведінку дитини – це піймати її на хорошому вчинку. Кожен раз, коли дитина стримує себе і не починає бійку, просто відмітьте, що вона стала сильнішою. Дитина реагує на похвалу, користуйтеся цим, для того, щоб зробити добру відношення – звичкою.

Ø Введіть штрафні санкції. Це може бути додаткові домашні завдання, виключення із ради класу. Головне, щоб учень знав про можливі наслідки своєї поведінки.

Ø Допоможуть класні години, де піде мова про почуття, емоції, та методи їх контролювання. Головне, щоб під час таких уроків було менше монологів, але не у якому разі не акцентуйте увагу класу на проблемних дітях.

Тривожна дитина

Ø Тривожну дитину необхідно постійно підбадьорювати, демонструвати впевненість у перемозі, та можливості успіхів.

Ø Намагатися виховувати правильне відношення щодо результатів своєї діяльності. Вміння правильно оцінити себе (див. методи оцінювання)

Ø Спокійно та правильно відноситись до успіхів та до невдач. Не соромитись та не лякатися помилок, використовувати їх для розвитку. (див. право на помилку).

Ø Формувати правильне відношення до діяльності та вчинків інших людей.

Ø Розвивати адекватне ставлення до оцінок, думок інших людей. Широко використовуйте музику, ігрові прийоми, рольові ігри.