У монгольській армії було встановлено залізну дисципліну. Наказ командира виконувався за будь-яких обставин. Навіть якщо котрийсь з воїнів виявляв необов’язковість чи легкодухість, його карали свої ж товариші, адже за невиконання наказу на горло карався весь підрозділ.
Це була армія озброєна найбільш сучасною зброєю. У Китаю монголи запозичили найбільш досконалу стінобитну техніку для облоги фортець. Після захоплення Хорезму отримали досконалі кольчуги і шаблі мусульманських зброярів. Диво-зброєю монголів був їхній складний лук. Він склеювався з деревини різних порід, кісток та рогів тварин. Монгольські луки мало чим поступалися майбутній вогнепальній зброї. У арсеналі монголів були й примітивні порохові гранати теж запозичені у китайців.
Це була надзвичайно вишколена армія. Навіть пересічний вершник міг на відстані 100 м пробити кольчугу противника. Вміння стріляти, галопуючи на коні, монголи опановували з трьох років. Усі воїни були навчені керуватися у бою умовними сигналами, які вдень передавалися за допомогою вимпелів, а вночі – вогнів.
Це була надзвичайно рухлива армія. Кожний вершник мав трьох коней для почергової їзди у поході. Це дозволяло армії протягом дня проходити до 100 км. Монгольські коні, народжені у гобійський степах, легко переносили морози. Так само до них були пристосовані й вершники, одягнуті в хутро, шкіряні чоботи та повстяні валянки. Це дозволяло Батию нападати на руські князівства взимку, коли руські дружинники відпочивали по домівках і набиралися сил для весняних походів.
Пересування армії полегшувала відсутність обозів з фуражем та провіантом. По-перше, базою постачання вважалася захоплена територія. По-друге, монгольські коні могли добувати траву з-під снігу. По-третє, кожний воїн харчувався м’ясом, що пріло під сідлом. На критичний час він мав вузлик сухого м’яса та молока. За потреби монгол розсікав вену одного з коней, пив кров, а потім перев’язував судину.
Це була армія керована талановитими полководцями. Які до того ж рідко кидалися у бій, не вивчивши заздалегідь театру майбутніх бойових дій. Монгольська армія заходила на захоплювану територію кількома колонами і використовуючи складні та блискавичні маневри спрямовувала ворожі сили до «мішків», у яких гинули китайські та хорезмські, руські та угорські, польські та німецькі армії. Оточених спочатку з луків розстрілювала легка кіннота, а довершувала справу важка. Правилом монголів було повне знищення ворога, тому після битв обов’язково споряджалася погоня.
Нарешті, на штурм міст монголи кидали третину найміцніших чоловіків із завойованих територій. Самі ж йшли позаду, не дозволяючи приреченим покинути поле бою.
Щоб позбавити народ волі до боротьби, монголи нещадно розправлялися з містами, які наважувалися чинити опір. Вони вирізали усіх мешканців, залишаючи в живих лише ремісників, яких забирали у рабство, та дужих чоловіків, щоб кинути їх у бій на нове непокірне місто.