Historia Kozaków

Ukraina i Zaporoże czyli historya Kozaków od pojawienia się ich w dziejach, do czasu ostatecznego przyłączenia do Rossyi. T. 2. Czarnowski, Jan Nepomucen (1822-1894). Adres URL obiektu: https://polona.pl/preview/8e96ec3f-4a36-437a-b721-8a508423bea2. Data wygenerowania dokumentu pdf: 10.05.2026. Plik PDF

Tytuł ujednolicony Ukraina i Zaporoże czyli historya Kozaków od pojawienia się ich w dziejach, do czasu ostatecznego przyłączenia do Rossyi. T. 2

Autor: Czarnowski, Jan Nepomucen (1822-1894). Adres wydawniczy -  Warszawa : Księg. J. Breslauera, 1854 (Warszawa : J.Kaczanowski). Data powstania dokumentu:  1854-01-01.  Język polski. Sygnatura. 843.730 A Prawa do utworu: Domena Publiczna. Wolno zwielokrotniać, zmieniać irozpowszechniać oraz wykonywać utwór, nawet w celach komercyjnych, bez konieczności pytania o zgodę. Wykorzystując. utwór należy pamiętać o poszanowaniu autorskich praw osobistych

Twórcy. / Źródło

Biblioteka Narodowa. Obiekt zdigitalizowany w ramach projektu:Patrimonium

🇵🇱 Historia Kozaków

Od śmierci Bohdana Chmielnickiego do upadku Mazepy, od 1657 do 1709 roku.

ROZDZIAŁ XIX.

Wychowski.

Jan Wychowski generalny pisarz wojskowy, oddawna marzył o osiągnięciu buławy hetmańskiéj. Śmierć Chmielnickiego otwarła pole jego pragnieniom, lecz nie ziściła nadziei, albowiem Kozacy przez wdzięczność dla swojego Bohdana, ulegając woli konającego ojca, potwierdzili hetmanem syna jego Jerzego 16-to-letnie dziecko, Wychowski zaś z Puszkarzem pułkownikiem pułtawskim zostali opiekunami i doradcami małoletniego; otrzymał zatem władzę, lecz bez tytułu i podzieloną. Ale Wychowski nie darmo był przez lat tyle przy boku Chmielnickiego, wyćwiczony zatem w jego szkole, postanowił pozbyć się naprzód nienawistnego współtowarzysza a potem objąć zupełną władzę nad Ukrainą.

Jerzy Chmielnicki nie odziedziczył wcale ani silnéj duszy, ani zdolności ojca, z łatwością zatem dał się nakłonić Wychowskiemu, do zwołania ludu i wojska i z powodu młodości zrzeczenia się rządu. Jerzy złożył w ręce narodu insygnja hetmańskie i wyszedłszy na ganek, przemówił do wojska dziękując mu za urząd którym go zaszczycono. Wychowski oznajmił z kolei, że jeżeli Jerzy nie jest hetmanem, on nie chce być generalnym pisarzem. Nosacz przychylny Wychowskiemu zrzekł się godności oboźnego.

Wojsko zdziwione niespodziewanym wypadkiem zaczęło się burzyć, odrzuciło wszystkich kandydatów do buławy, wpadło do domu Chmielnickiego, wyprowadziło na ganek Jerzego i prośbami i przedstawieniami skłoniło go do przyjęcia buławy, dodając mu na doradców Wychowskiego, Nosacza i śpiżego Lesnickiego, obu oddanych Wychowskiemu. Nadto postanowiono, że w razie wojny Wychowski odbierze buławę i buńczuk z rąk młodego hetmana, po ukończeniu któréj napowrót ma ją powrócić.

— Lecz jaki będzie mój tytuł w takim wypadku? zapytał Wychowski.

Po długiéj naradzie polecono mu podpisywać się: Jan Wychowski nieniezbyty (lub obecny) hetman wojska zaporoźskiego.

Tym sposobem Wychowski był na wpół drogi do swego celu, pozbył się bowiem nieprzyjaźnego sobie Puszkarza i otrzymał tytuł czasowego hetmana. Lecz Wychowski nie zatrzymał się na wpół drogi, ale dążył daléj do mety.

W poufnéj rozmowie napomknął Jerzemu, że od niego samego zależy zamiast tytułu hetmana którego władzę coraz surowiéj Moskwa utrzymuje, mieć udzielne księstwo, potrzeba tylko odrzucić opiekę cara i rzucić się pod protekcją rzeczy-pospolitéj.

— Gniew sułtana, hana tatarskiego, cesarza rzymskiego i innych sprzymierzeńców Polski może zniszczyć Ukrainę. Czy nie zdoła nas ocalić, gdy pół Europy podniesie przeciwko nam oręż.

Jerzy został olśniony blaskiem rzeczy, lecz nie miał odwagi przyłożyć ręki do dzieła, oświadczył zatem: Czyń co uznasz korzystnem dla Kozaków, oddaję ci zupełne pełnomocnictwo, lecz spraw bym nie był odpowiedzialny przed ludem za skutki twych zabiegów, jeżeli nie będą mu po podoby.

Wychowski zatem wyprawił Jerzego pod pozorem kształcenia się do kijowskiéj szkoły na trzy lata, otrzymawszy od niego sto tysięcy talarów z prywatnéj szkatuły ojcowskiéj dla użycia ich w przedsięwziętéj sprawie. Sam zaś stosownie do postanowienia rady, przyjął tytuł hetmana na 3 lata i wyprawił poselstwa do hana krymskiego i Polski, z uwiadomieniem, iż został następcą Bohdana Chmielnickiego. Chana prosił o wznowienie dawnych związków przyjaźni. Królowi ofiarował powrót z całą Ukrainą pod władzę jego.

Rzecz-pospolita czuła wiele utraciła na oderwaniu się Kozaków, ze skwapliwością przeto przyjęła propozycją i wysłano kommissarzy do Zasławia dla rozpoczęcia umów, gdzie wkrótce udał się i Wychowski ze starszynami, przybyli także posłowie od sułtana tureckiego i cesarza.

Przedstawiono hetmanowi następujące punkta ugody:

1. Narod ruski zamieszkujący województwa kijowskie, bracławskie, czernichowskie, siewierskie i włodzimierskie, ze wszystkiem ich miastami, powiatami i siołami według granic zborowskim traktatem ustanowionych, ma być wolnym, od samego siebie i rządu zależnym w zupełnéj jedności z narodami: litewskim i polskim jako z jednego plemienia pochodzący. Przeszłe zaś nieporozumienia, nieprzyjaźnie i wojny niech się skończą i pójdą w niepamięć.

2. Władze ruskie mają się organizować według starodawnych praw i przywilejów w zupełnéj równości i z temiż samemi atrybucjami co władze Litwy i Polski, pod cieniem jednéj korony polskiéj dla wszystkich trzech narodów zarówno opiekuńczéj.

3. Głównym naczelnikiem narodu ruskiego i władz tamtejszych będzie hetman wybrany z pośród swoich przez rycerstwo, władza jego uważaną ma być na równi z koronnym i litewskim, atrybucje takież same. Wojska regestrowego ma mieć 40 tysięcy, a ochotników i Zaporożców wiele zdoła zebrać i utrzymać.

4. Straż wewnętrzna i obrona zewnętrzna granic ziemi ruskiej zależy od władzy hetmana i wojska kozackiego, a w tym względzie uznaje się hetman samowładnym księciem ruskim albo sarmackim; w ogólnéj zaś obronie i wojnie całego królestwa uczestniczyć ma zarówno z innemi.

5. Zarząd prowincyonalny ziem ruskich należy do wojewodów, którzy podlegają hetmanowi i wysyłanie przez wojewodów posłów ziemskich na sejm generalny dziać się będzie za rozkazem hetmana i z jego instrukcyjami.

6. W czasie służby i wszelkich zebrań rycerstwa i narodu ruskiego z polskim i litewskim przyznaje się jedność i równość obustronna z poważaniem honoru każdego z osobna i wszystkich w ogóle.

7. Religija grecka z rzymską ma być w zupełnéj równości i zgodzie bez najmniejszego ścieśnienia praw i pierwszeństwa, a duchowieństwo obudwu tych religji w zebraniach urzędowych zajmuje miejsca przyzwoite godności i głosy według praw swych i atrybucyi.

Ukraina już wtedy rozdzieliła się na dwa stronnictwa: Wychowskiego i jego nieprzyjaciela Puszkarza, czyli przychylnych Polsce i carowi w. rossyjskiemu. Hetman czyto przez skłonność dla rodzinnego kraju, czyli też samolubstwo i widoków czysto materyalnych, pragnął powrócić pod władzę króla, lękając się jednak równie licznéj partyi przeciwnéj i utraty buławy, niechciał działać samowolnie; zwołał zatem starszych i przedstawił im powyższe punkta ugody, wystawiając ich korzyść dla kraju. Lecz partja Puszkarza nie chcąc słuchać żadnych przedstawień nazwała Wychowskiego zdrajcą, korzystając z spokojności, utrzymując, że panowie polscy wiele przyrzekają, ale nic nie dotrzymują i opuściła radę. Pozostali oświadczyli, iż gorąco pragną zrzucić władzę cara jako przyjętą przez zmarłego hetmana bez wiadomości starszych wojskowych, wypędzić z Kijowa wojewodę Buturlina i oczekują kommissarzy polskich dla dopełnienia ostatecznych układów połączenia Rusi z rzeczą-pospolitą.

Traktat ten tak jawny, nie mógł ujść przed śledczym wzrokiem pułtawskiego pułkownika Puszkarza, który wyprawił gońca do Moskwy z wiadomością o zamiarach Wychowskiego, nadto rozpuścił pomiędzy Kozakami wieść, iż hetman zagrabił skarby Chmielnickiego i użył ich na przekupienie głosów.

Kozacy zaczęli się burzyć. Jerzy przerażony uchodzi na Zaporoże, a Wychowski korzystając z okoliczności donosi carowi, że młody Chmielnicki pragnie oderwać się od Rossyi i zbiegł na Zaporoże, lecz wojska regestrowe go odstąpiły.

Alexy Michałowicz otrzymawszy razem prawie dwa sprzeczne rapporta, wysyła bojarzyna Bohdana Matwiejewicza Hitrowa dla sprawdzenia doniesień, ale prostota, czyli też łakomstwo delegowanego zamiast wyświecenia, zasłoniło przed oczami cara prawdę. Hitrow ujęty przez Wychowskiego czynił co ten mu natchnął i zamiast dochodzenia ostatniego wniósł afty, oznajmił Kozakom że ponieważ Jerzy Chmielnicki z przyczyny młodości i niedoświadczenia nie jest zdolny do piastowania buławy, przeto zostaje usunięty z hetmaństwa, a z woli i łaski cara, mianowany jest hetmanem Jan Wychowski.

Zdziwieni takim kierunkiem sprawy nieprzyjaźni hetmanowi starsi nie zwiesiwszy głowy, rozeszli się do domów. Hetman zaś by więcéj jeszcze utwierdzić dobrą o sobie opinjá cara, czynił nań doniesienia przeciwko rzeczy-pospolitéj.

Polska wówczas jakeśmy widzieli była skołatana tylu nieszczęściami, wycieńczona długą wojną z Kozakami, Szwecyją i Rossyją, niektórzy zatem ze senatorów by przeciąć dalszy rozlew krwi i zatargi z dworem moskiewskim o Ukrainę, zaproponowali obrać królem Alexego Michałowicza cara, a nawet oświadczyli mu swą chęć imieniem ogółu. Alexy przyjął mile to przedstawienie i wysłał do Warszawy wspaniałe poselstwo z bogatemi podarunkami. Tymczasem donosi mu Wychowski, że obietnica panów polskich jest nie pewną, że król niedozwala przynieść jéj do skutku, a rzecz-pospolita tymczasem odwłóczy stanowczą odpowiedź, by zyskać czas do zebrania armji.

Takim to sposobem wkradł się Wychowski w łaskę cara, jego niezachwiane przywiązanie zdawało się być rzeczywistem.

Zawistny hetmanowi Puszkarz znów pałając przeciwko niemu skargą, lecz nie mogąc doczekać żadnego skutku, zbiera przychylnych sobie Kozaków i ciągnie do Czehryna by ująć Wychowskiego, odebrać mu korrespondencye prowadzone z Polską i Szwecyją i przekonać cara o zdradzie hetmana.

Wychowski dowiedziawszy się o poruszeniu Puszkarza, nakłania za pomocą podarków bojarzyna Hitrowa by udał się do niego i skłonił go dobrym lub złym sposobem do powrotu do Pułtawy. Puszkarz nie chciał słuchać żadnych przedstawień i zaledwie na groźbę gniewu carskiego za powstanie, cofnął się, lecz wojska nie rozpuścił.

Wychowski tymczasem wysłał do Moskwy z zażaleniem na Puszkarza.

Wtedy przybyli do Czehryna posłowie: szwedzki, polski i turecki. Król i sejm przysłał Wychowskiemu dyplom na hetmaństwo, żądając stanowczéj ugody i powrotu pod władzę rzeczy-pospolitéj, lecz Wychowski mając zwrócone na siebie oczy tylu przeciwników, nic śmiało nie uczynił.

Wtedy pojedzieł do Moskwy trzeci goniec donoszący o przybyciu do hetmana cudzoziemskich posłów, o zamiarach i układach jego, oraz usiłowaniu przeciągnąć narod na stronę rzeczy-pospolitéj. Lecz posłaniec został z rozkazu Wychowskiego przytrzymany, papiery mu odebrane, a on sam powieszony. Wychowski nadto otrzymał pozwolenie ukarania orężem buntującego się Puszkarza, ale wyprawa nie powiodła się hetmanowi; Puszkarz dwukrotnie rozbił wojska jego. Wychowski widząc swoje niepowodzenie wysyła posłańca do Krymu dla zawarcia obronnego traktatu. Król polski dał na to swoje zezwolenie i han przysłał pełnomocnego.

Car zaś otrzymał od Wychowskiego doniesienie, iż łączy się z Tatarami dla tego by ich odebrać Polsce.

Tymczasem 16 Października 1658 roku przybyli polscy kommissarze do Hadziacza. Naczelnikiem poselstwa był kasztelan wołyński Stanisław Bieniewski i smoleński Ludwik Kwiaczewski. W wojsku zaś zapororóżskiem pierwsze miejsce po Wychowskim zajmował Nosacz, potem Zielemecki, Brzuchowiecki, Kowalewski i Leśnicki.

Rezultatem układów była ugoda zawarta w następujących ośmnastu paragrafach:

1. Unja na Ukrainie nie będzie, Polacy przy swojéj wierze, Małorossyanie przy swojéj pozostaną.

2. Metropolita kijowski z czterema ruskiemi biskupami-między-arcybiskupie lwowskim w senacie zasiadać będzie.

3. Wojska zaporozskiego nie może być więcéj ani miej jak 60,000.

4. Hetman ukraiński będzie zawsze pierwszym kijowskim wojewodą i generałem.

5. Senatorowie w rzeczy-pospolitéj nietylko z pośród Polaków ale i ze szlachty ruskiej mianowani będą.

6. Cerkwie, monastery i ich dochody Małorossyanom powrócone być mają.

7. Rusini mają mieć swoją akademiją metryki, kancellaryą, drukarnie gdzie prócz Polaków, ruscy będą nauczyciele.

8. Jakiekolwiek spełnione swawole i przestępstwa w czasie wojny Chmielnickiego, czyby to były prawne lub nie mają być darowane i zapomniane, by nigdy spokój nie był naruszony.

9. Żadne podatki do korony polskiej płacone nie będą i dochody Ukrainy tylko pod hetmańskim rządem zostawać mają.

10. Gdyby hetman uznał którego ze swych Kozaków godnym szlachectwa, wtedy król za jego świadectwem będzie go nobilitował i dla tego hetman może mieć zawsze przy sobie stu osób stanu szlacheckiego, którym król nadawszy herby obowiązany jest nobilitować.

11. Koronne wojska nie będą konsystować na Ukrainie, chyba gdy tego potrzeba wymagać będzie, w tedy nawet hetman nad niemi regiment i władzę mieć będzie. Pułkom zaś kozackim po dobrach królewskich, duchownych i senatorskich stać wolno.

12. Hetman może bić monetę i używać jej na płacę swego zaporozskiego wojska.

13. We wszelkich sprawach ważnych dotyczących rzecz-pospolitą Kozacy wzywani będą do rady.

14. Gdyby car zechciał wojować z Polską, Kozacy mogą pozostać neutralnymi, gdyby zaś na Ukrainę godził, Polacy dopomagać jéj będą.

15. Ci którzy stronę kozaków przeciw Polsce trzymali i zostali pozbawieni urzędów i dóbr, własność i urzędy zwrócić należy.

16. Hetman niemoże szukać obcych protekcji, królowi tylko polskiemu winien być wiernym. Przyjaźń z hanem krymskim przyjąć może, lecz z carem ligować mu się niewolno. Kozacy zaś wszyscy winni rozejść się do domów.

17. Ponieważ hetman z wojskiem zaporóźskiem powraca jako wolny do wolnych, przeto Jego Kr. Mość i rzecz-pospolita dozwala temuż hetmanowi i narodu ruskiego urządzić swoje sądy i trybunał hetmański i odprawiać je tam gdzie zechce.

18. Starostwo czyhryńskie pozostaje jako przedtem przy buławie hetmańskiej.

Do tych ośmnastu punktów dodane były następujące drugiego rzędu:

• a). W województwie kijowskiem wszelkie urzęda i godności senatorskie będą rozdawane tylko szlachcie wiary greko-rossyjskiej w bracławskiem i czernichowskiem na przemian.

• b). Wolno jest hetmanowi założyć gdzie mu się podoba drugą akademiją na wzór kijowskiej.

• c). Szkoły założone w Kijowie przez Polaków zostaną wyniesione z tamtąd.

• d). W ruskich województwach ustanowieni być mają pieczętarze, marszałkowie, podskarbowie a urzęda te rozdane będą tylko Rusinom.

• e). Król, prymas, biskup wileński, czterej hetmanowie, kanclerze, podkanclerze i marszałkowie potwierdzą tę ugodę przysięgą na przyszłym sejmie.

• f). Protokół téj kommissyi co do słowa wniesiony być ma do konstytucyi.

• g). Tytuł hetmana będzie następujący: Hetman Rusi i pierwszy senator województw: kijowskiego, bracławskiego i czernichowskiego. (*)

Dziesiątego Lipca następnego roku na sejmie warszawskim ugoda ta, tak ze strony rzeczy-pospolitej przez króla, prymasa Leszczyńskiego, w. koronnego hetmana Potockiego, marszałka izby poselskiej Glińskiego, posłów ziemskich, biskupów i senatorów na jej nietykalność, jak ze strony Kozaków przez metropolitę Bałabana, Konstantego i Teofila Wychowskich, oboźnego Nosacza, generalnego pisarza Iwana Gruszę i starszyzn kozackich, na posłuszeństwo i wierność królowi zaprzysiężoną została.

Jednak ten traktat nie przyniósł Polsce żadnych korzyści, Wychowski nie mógł dać królowi pomocy, bo sam jej potrzebował. Zaufany cara jenerał Alexy Michałowicz przekonany o przewrotności Wychowskiego, wysłał księcia Dołgorukiego i Chowańskiego z wojskiem do Litwy, a Trubeckiego na Ukrainę.

Wojna ta, jako i każda bezcelowa, przyniosła straszne straty w ludziach z obudwu stron. Trubecki wkroczywszy na Ukrainę postanowił wodzem kozaków Jerzego Chmielnickiego, ale gdy ten wymówił się od przyjęcia dowództwa, jego miejsce objął Bezpary.

Tymczasem Wychowski nie pozostawał w bezczynności, zebrawszy wcale mocnéj uzbrojonego ludu, połączył się z Alim-gerejem hanem, wysłanym mu w pomoc przez króla i Tatarami którzy weszli w granice Ukrainy, naokoło Wołyńca, otoczył Pułtawę, postanowiwszy pojmać Puszkarza w jego rezydencyi, ale ten uprzedzony o zbliżaniu się przeciwnika, spotkał się z nim pod rzeczką Połtawką. Puszkarz poległ na polu bitwy, obóz zaś strony przeciwnéj sobie zwycięztwo, opuściły trupem; zasłali bojowisko 1 Listopada 1658 roku.

Wychowski w miejsce zabitego Puszkarza mianował pułkownikiem pułtawskim Filona Gorkuszę, ale Kozacy odmówili mu posłuszeństwa. Rozgniewany hetman zaczął niszczyć ogniem i mieczem miasta ukraińskie, które nie były mu posłuszne. Naczelnicy Kozaków przychylnych Moskwie palili i grabili oddane Wychowskiemu. Pułkownik partyi hetmańskiéj dobył szturmem Hadziacz i Łubny i wyrżnął kilkaset nieposłusznych Kozaków. Wychowski zaś obległ Zińków gdzie się schronił nakazny hetman Silka, po wzięciu miasta oddał go na pastwę Tatarom. Wepryk, Raszówka, Lutewka, Sorończycy, Kowalewka, Baranówka, Obuchow, Bogaczka, Uskwica, Jareski, Szyszak, Burkow, Chomutow, Mirgorod, Bezpalczyk i wiele innych miast i miasteczek spotkał tenże sam los co Zińków.

Następnie Wychowski skierował pochód pod Kijów. Już brat jego Danił miał w tem miejscu dwie bitwy z Szeremetjewem, gdy sam hetman zbliżył się do miasta i postanowił dobyć go szturmem. Krwawa bitwa ciągnęła się od świtu do ciemnej nocy. Mnóstwo Kozaków i Tatarów legło pod jego murami a miasto nie zostało zdobyte.

Tymczasem Kozacy przeciwnéj partji zgromadziwszy się w Połtawszczyźnie wybrali nakaznym hetmanem pułkownika Bezpalego i połączyli się z wielko-Russyanami pod dowództwem Romadanowskiego. Wychowski lękając się rychłego nadejścia wojsk nieprzyjacielskich odstąpił od oblężenia. Romadanowski ścigał go pod Kanonip. Z miasta, mówi kronika ruska, koniskiego wyszła przeciwko księciu processya z krzyżem. Romadanowski żegnał się przed niemi po chrześciańsku, lecz wszedłszy do miasta zrabował go i jego obywateli po tatarsku, mówiąc: Winnego Bóg znajdzie a wojsko trzeba ucieszyć i nagrodzić za trudy wojenne. Potem spalił Łubny, Piratyn, Czarnuchy, i Horoszyn.

Tak nierozsądne postępowanie Romadanowskiego, naraziło go wielu Kozakom, w partji moskiewskiej powstało zniechęcenie, a wojsko zaporozskie przy Bojarzynie będące, zwolna zaczęło się zmniejszać.

Wtedy książę Alexy Trubecki objął dowództwo armji i odebrał od cara tajne polecenie: zjechać się z Wychowskim, nakłonić go do zaprzestania przelewu krwi i starać się zawrzeć nowy traktat z Kozakami o przyjęciu ich w carskie poddaństwo.

Zostały dochowane i asygnowane punktów ugody przedstawionych przez Trubeckiego Wychowskiemu, a te podaje nam historyk Małorossyi Bandysz Kamieński. Podajemy:

1. Zapewnić Wychowskiego w dawnej dla niego łasce cara i przebaczeniu spełnionych przez niego przestępstw.

2. Potwierdzić go hetmanem jeżeli Kozacy tego zechcą.

3. Oddać mu województwo kijowskie jeżeli się tego będzie domagał.

4. Nagrodzić według żądania krewnych i przyjaciół jego.

5. W razie upornego żądania, wyprowadzić wojsko z Kijowa.

6. Zobowiązać Wychowskiego do nienasłania i nigdy więcéj nie przyzywania Tatarów.

Lecz Wychowski czyto przez wierność dla rzeczy-pospolitéj, czyli też nieufność bojarskim przyrzeczeniom, był niezachwiany. Czwartego Lutego 1659 roku hetman obległ Mirgorod, po trzech dniowemu oblężeniu...

(Dalszy ciąg tekstu znajduje się w przygotowanym pliku PDF).

🇺🇦 Історія козаків

Від смерті Богдана Хмельницького до падіння Мазепи, від 1657 до 1709 року.

РОЗДІЛ XIX. Виговський.

Іван Виговський, генеральний військовий писар, здавна мріяв про здобуття гетьманської булави. Смерть Хмельницького відкрила простір для його прагнень, але не здійснила сподівань, оскільки козаки з вдячності до свого Богдана, підкоряючись волі вмираючого батька, затвердили гетьманом його сина Юрія, 16-річну дитину. Виговський же разом із полтавським полковником Пушкарем стали опікунами та радниками неповнолітнього; відтак він отримав владу, але без титулу і поділену. Проте Виговський не марно стільки років перебував пліч-о-пліч із Хмельницьким — загартований у його школі, він вирішив спочатку позбутися ненависного співтовариша, а потім перебрати повну владу над Україною.

Юрій Хмельницький зовсім не успадкував ні сильної душі, ні здібностей свого батька, тому легко дав себе переконати Виговському скликати народ і військо та через молодість зректися правління. Юрій склав до рук народу гетьманські інсигнії і, вийшовши на ґанок, звернувся до війська, дякуючи за уряд, яким його було вшановано. Виговський, своєю чергою, оголосив, що якщо Юрій не є гетьманом, то й він не хоче бути генеральним писарем. Носач, прихильний до Виговського, зрікся гідності обозного.

Військо, здивоване несподіваним випадком, почало хвилюватися, відкинуло всіх кандидатів на булаву, вдерлося до будинку Хмельницького, вивело на ґанок Юрія і проханнями та переконаннями схилило його прийняти булаву, додавши йому в радники Виговського, Носача та спіжого Лесницького, обох відданих Виговському. Крім того, було ухвалено, що у випадку війни Виговський перебере булаву та бунчук з рук молодого гетьмана, а після її завершення має повернути їх назад.

— Але яким буде мій титул у такому випадку? — запитав Виговський.

Після тривалої наради йому було доручено підписуватися: Іван Виговський, невідступний (або присутній) гетьман Війська Запорозького.

Таким чином Виговський опинився на півшляху до своєї мети, адже позбувся ворожого до себе Пушкаря і отримав титул тимчасового гетьмана. Проте Виговський не зупинився на півшляху, а прямував далі до мети.

У конфіденційній розмові він натякнув Юрію, що від нього самого залежить — замість титулу гетьмана, владу якого Москва обмежує дедалі суворіше, мати удільне князівство, потрібно лише відкинути опіку царя та віддатися під протекцію Речі Посполитої.

— Гнів султана, татарського хана, римського цісаря та інших союзників Польщі може знищити Україну. Чи зможе він урятувати нас, коли половина Європи підніме проти нас зброю?

Юрій був засліплений блиском цих перспектив, але не мав відваги прикласти руку до справи, тому заявив: — Роби, що вважаєш корисним для козаків, я даю тобі повне повноваження, але вчини так, щоб я не був відповідальним перед народом за наслідки твоїх заходів, якщо вони не будуть йому до вподоби.

Відтак Виговський відправив Юрія під приводом навчання до Київської колегії на три роки, отримавши від нього сто тисяч талерів із приватної батьківської шкатулки для використання у розпочатій справі. Сам же, згідно з ухвалою ради, прийняв титул гетьмана на 3 роки і відправив посольства до кримського хана та до Польщі з повідомленням, що став наступником Богдана Хмельницького. Хана він просив про відновлення давніх дружніх зв'язків. Королю ж запропонував повернення з усією Україною під його владу.

Річ Посполита відчувала, як багато вона втратила з відпадінням козаків, тому з поквапливістю прийняла пропозицію, і до Заслава було вислано комісарів для початку переговорів, куди невдовзі вирушив і Виговський із старшиною; прибули також посли від турецького султана та цісаря.

Гетьману було представлено такі пункти угоди:

• Руський народ, який населяє Київське, Брацлавське, Чернігівське, Сіверське та Володимирське воєводства, з усіма їхніми містами, повітами і селами згідно з кордонами, встановленими Зборівським трактатом, має бути вільним, самоврядним і незалежним у цілковитій єдності з народами литовським і польським, як такий, що походить від одного племені. Минулі ж непорозуміння, ворожнеча та війни нехай припиняться і підуть у забуття.

• Руська влада має організовуватися згідно зі стародавніми правами та привілеями у цілковитій рівності та з тими ж атрибутами, що й влада Литви та Польщі, під покровом однієї польської корони, однаково опікунської для всіх трьох народів.

• Головним начальником руського народу та тамтешньої влади буде гетьман, обраний з-поміж своїх рицарством; влада його має вважатися нарівні з коронним і литовським гетьманами, а атрибути — такими ж самими. Реєстрового війська він має мати 40 тисяч, а охочекомонних (добровольців) та запорожців — скільки зможе зібрати й утримати.

• Внутрішня варта та зовнішня оборона кордонів руської землі залежить від влади гетьмана та козацького війська, і в цьому відношенні гетьман визнається самовладним князем руським або сарматським; у загальній же обороні та війні всього королівства він бере участь нарівні з іншими.

• Провінційне управління руських земель належить воєводам, які підпорядковуються гетьману, і відправлення воєводами земських послів на генеральний сейм відбуватиметься за наказом гетьмана та за його інструкціями.

• Під час служби та всіляких зібрань рицарства і народу руського з польським та литовським визнається взаємна єдність і рівність із повагою до честі кожного зокрема і всіх загалом.

• Грецька релігія з римською має бути в цілковитій рівності та злагоді, без найменшого обмеження прав і першості, а духовенство обох цих релігій в офіційних зібраннях посідає місця, відповідні їхній гідності, та має голоси згідно зі своїми правами та атрибутами.

Україна вже тоді розділилася на два угруповання: Виговського та його ворога Пушкаря, тобто на прихильних до Польщі та прихильних до великого царя російського. Гетьман — чи то через прихильність до рідного краю, чи то через самолюбство та суто матеріальні розрахунки — прагнув повернутися під владу короля. Проте, побоюючись рівноцінно чисельної супротивної партії та втрати булави, він не хотів діяти самовільно; тому скликав старшину і представив їй вищезазначені пункти угоди, змальовуючи їхню користь для краю.

Але партія Пушкаря, не бажаючи слухати жодних переконувань, назвала Виговського зрадником, користуючись спокоєм і стверджуючи, що польські пани багато обіцяють, але нічого не виконують, і залишила раду. Ті, що залишилися, заявили, що гаряче прагнуть скинути владу царя як таку, що була прийнята покійним гетьманом без відома військової старшини, вигнати з Києва воєводу Бутурліна і очікують польських комісарів для завершення остаточних угод про об'єднання Русі з Річчю Посполитою.

Цей трактат, будучи настільки очевидним, не міг уникнути пильного ока полтавського полковника Пушкаря, який відправив гінця до Москви зі звісткою про наміри Виговського, а крім того, пустив між козаками чутку, ніби гетьман загарбав скарби Хмельницького та використав їх для підкупу голосів.

Козаки почали бунтувати. Наляканий Юрій тікає на Запорожжя, а Виговський, користуючись обставинами, доносить цареві, що молодий Хмельницький прагне відірватися від Росії і втік на Запорожжя, але реєстрове військо його полишило.

Олексій Михайлович, отримавши майже одночасно два суперечливі рапорти, відправляє боярина Богдана Матвійовича Хитрово для перевірки донесень, але простота або ж ласість делегованого замість з'ясування закрила перед очима царя правду. Хитрово, підкуплений Виговським, робив те, що той йому навіював, і замість розслідування щодо останнього, ухвалив акти й оголосив козакам, що оскільки Юрій Хмельницький через молодість та недосвідченість не здатний тримати булаву, він усувається від гетьманства, а з волі та ласки царя гетьманом призначається Іван Виговський.

Здивована таким перебігом справи, ворожа гетьману старшина, не схиливши голови, розійшлася по домівках. Гетьман же, щоб іще більше утвердити про себе добру думку царя, робив на його адресу доноси проти Речі Посполитої.

Польща тоді, як ми бачили, була виснажена стількома нещастями, знесилена тривалою війною з козаками, Швецією та Росією, тому деякі з сенаторів, щоб припинити подальше кровопролиття та суперечки з московським двором за Україну, запропонували обрати королем царя Олексія Михайловича, і навіть висловили йому це бажання від імені загалу. Олексій прихильно прийняв цю пропозицію і вислав до Варшави пишне посольство з багатими дарунками. Тим часом Виговський доносить йому, що обіцянка польських панів є непевною, що король не дозволяє втілити її в життя, а Річ Посполита тим часом зволікає з рішучою відповіддю, щоб виграти час для збору армії.

Таким чином Виговський увійшов у довіру до царя, і його непохитна прихильність здавалася справжньою.

Заздрісний до гетьмана Пушкар знову палав проти нього скаргами, але, не дочекавшись жодного результату, збирає прихильних до себе козаків і йде на Чигирин, щоб схопити Виговського, відібрати у нього листування, яке той вів із Польщею та Швецією, і довести цареві зраду гетьмана.

Виговський, дізнавшись про рух Пушкаря, за допомогою подарунків переконує боярина Хитрово вирушити до нього і схилити його добрим чи поганим способом повернутися до Полтави. Пушкар не хотів слухати жодних умовлянь і лише під загрозою царського гніву за повстання відступив, проте війська не розпустив.

Виговський тим часом відправив до Москви скаргу на Пушкаря.

Тоді до Чигирина прибули посли: шведський, польський і турецький. Король і сейм надіслали Виговському диплом на гетьманство, вимагаючи рішучої угоди та повернення під владу Речі Посполитої, але Виговський, маючи на собі прикуті погляди стількох супротивників, не зважився діяти сміливо.

Тоді до Москви вирушив третій гонець, який доносив про прибуття до гетьмана іноземних послів, про його наміри та переговори, а також про намагання схилити народ на бік Речі Посполитой. Проте посланець за наказом Виговського був затриманий, папери у нього відібрані, а його самого повішено. Виговський також отримав дозвіл покарати зброєю бунтівного Пушкаря, але похід гетьмана виявився невдалим; Пушкар двічі розбив його війська. Виговський, бачачи свою невдачу, відправляє посланця до Криму для укладення оборонного трактату. Польський король дав на це свою згоду, і хан прислав повноважного представника.

Цар же отримав від Виговського донесення, ніби той об'єднується з татарами для того, щоб відібрати їх у Польщі.

Тим часом 16 жовтня 1658 року польські комісари прибули до Гадяча. Головою посольства був волинський каштелян Станіслав Беневський та смоленський — Людвік Квячевський. У Війську ж Запорозькому перше місце після Виговського посідав Носач, далі йшли Зеленецький, Брюховецький, Ковалевський та Лесницький.

Результатом переговорів стала угода, укладена в таких вісімнадцяти параграфах:

• Унії на Україні не буде, поляки залишаться при своїй вірі, малоросіяни — при своїй.

• Київський митрополит із чотирма руськими єпископами (серед яких і львівський архієпископ) засідатиме в сенаті.

• Війська Запорозького не може бути більше або менше ніж 60 000.

• Український гетьман завжди буде першим київським воєводою та генералом.

• Сенатори в Речі Посполитій призначатимуться не лише з-поміж поляків, а й із руської шляхти.

• Церкви, монастирі та їхні доходи мають бути повернуті малоросіянам.

• Русини повинні мати свою академію, метрику, канцелярію, друкарні, де, окрім поляків, вчителями будуть русини.

• Будь-яке свавілля та злочини, вчинені під час війни Хмельницького, незалежно від того, чи були вони законними чи ні, мають бути вибачені та забуті, щоб ніколи не порушувався спокій.

• Жодні податки до польської корони сплачуватися не будуть, і доходи України мають залишатися лише під гетьманським управлінням.

• Якщо гетьман визнає когось із своїх козаків гідним шляхетства, тоді король за його свідченням буде нобілітувати його, і для цього гетьман може завжди мати при собі сто осіб шляхетського стану, яким король, надавши герби, зобов'язаний надати нобілітацію.

• Коронні війська не будуть дислокуватися на Україні, хіба що коли цього вимагатиме потреба, і навіть тоді гетьман матиме над ними командування та владу. Козацьким же полкам вільно стояти в маєтках королівських, духовних та сенаторських.

• Гетьман може карбувати монету і використовувати її на платню своєму запорозькому війську.

• У всіх важливих справах, що стосуються Речі Посполитої, козаки закликатимуться до ради.

• Якщо цар захоче воювати з Польщею, козаки можуть залишатися нейтральними; якщо ж він зазіхатиме на Україну, поляки допомагатимуть їй.

• Тим, хто тримав сторону козаків проти Польщі і був позбавлений посад і маєтків, власність і посади мають бути повернуті.

• Гетьман не може шукати чужої протекції, він має бути вірним лише польському королю. Дружбу з кримським ханом він може прийняти, але з царем вступати в союз йому заборонено. Козаки ж усі мають розійтися по домівках.

• Оскільки гетьман із Військом Запорозьким повертається як вільний до вільних, то Його Королівська Милість та Річ Посполита дозволяють цьому ж гетьману та руському народу організувати свої суди та гетьманський трибунал і відправляти їх там, де він забажає.

• Чигиринське староство залишається, як і раніше, при гетьманській булаві.

До цих вісімнадцяти пунктів були додані такі пункти другого ряду:

а) У Київському воєводстві всі посади та сенаторські гідності роздаватимуться лише шляхті греко-російської віри, у Брацлавському та Чернігівському — по черзі.

б) Гетьману дозволено заснувати там, де йому заманеться, другу академію за зразком Київської.

в) Школи, засновані в Києві поляками, будуть виведені звідти.

г) У руських воєводствах мають бути встановлені печатарі, маршалки, підскарбії, і ці посади роздаватимуться лише русинам.

д) Король, примас, віленський єпископ, чотири гетьмани, канцлери, підканцлери та маршалки підтвердять цю угоду присягою на наступному сеймі.

е) Протокол цієї комісії слово в слово має бути внесений до конституції.

ж) Титул гетьмана буде такий: Гетьман Русі і перший сенатор воєводств: Київського, Брацлавського та Чернігівського. (*)

Десятого липня наступного року на варшавському сеймі ця угода — як з боку Речі Посполитої королем, примасом Лещинським, великим коронним гетьманом Потоцьким, маршалком посольської ізби Глінським, земськими послами, єпископами та сенаторами на її недоторканність, так і з боку козаків митрополитом Балабаном, Костянтином і Теофілом Виговськими, обозним Носачем, генеральним писарем Іваном Грушею та козацькою старшиною на послух і вірність королю — була скріплена присягою.

Проте цей трактат не приніс Польщі жодної користі; Виговський не міг надати королю допомоги, бо сам її потребував. Довірений генерал царя Олексій Михайлович, переконавшись у підступності Виговського, вислав князя Долгорукова та Хованського з військом до Литви, а Трубецького — на Україну.

Ця війна, як і будь-яка безцільна, принесла страшні людські втрати з обох сторін. Трубецький, увійшовши на Україну, вирішив призначити ватажком козаків Юрія Хмельницького, але коли той відмовився від командування, його місце посів Безпалий.

Тим часом Виговський не залишався бездіяльним: зібравши досить добре озброєний люд, він об'єднався з Алім-Гіреєм ханом, висланим йому на допомогу королем, та татарами, які увійшли в межі України в околицях Волинця. Він оточив Полтаву, вирішивши схопити Пушкаря в його резиденції, але той, попереджений про наближення супротивника, зустрівся з ним біля річки Полтавки. Пушкар поліг на полі бою, а табір супротивної сторони залишився вкритий трупами; поле бою було всіяне тілами 1 листопада 1658 року.

Виговський замість убитого Пушкаря призначив полтавським полковником Філона Горкушу, але козаки відмовилися йому підкорятися. Розгніваний гетьман почав нищити вогнем і мечем українські міста, які не були йому слухняні. Ватажки козаків, прихильних до Москви, палили та грабували землі, віддані Виговському. Полковник гетьманської партії здобув штурмом Гадяч і Лубни та вирізав кількасот неслухняних козаків. Виговський же обложив Зіньків, де сховався наказний гетьман Сілька, і після взяття міста віддав його на поталу татарам. Веприк, Рашівка, Лютенька, Сорочинці, Ковалівка, Баранівка, Обухів, Багачка, Уствиця, Яреськи, Шишаки, Бурки, Хомутець, Миргород, Безпальче та багато інших міст і містечок спіткала та сама доля, що й Зіньків.

Згодом Виговський спрямував похід під Київ. Уже його брат Данило мав на цьому місці два бої з Шереметєвим, коли сам гетьман наблизився до міста і вирішив здобути його штурмом. Кривава битва тривала від світанку до темної ночі. Безліч козаків і татар лягло під його стінами, а місто так і не було здобуте.

Тим часом козаки протилежної партії, зібравшись на Полтавщині, обрали наказним гетьманом полковника Безпалого і об'єдналися з великоросами під командуванням Ромодановського. Виговський, побоюючись швидкого підходу ворожих військ, відступив від облоги. Ромодановський переслідував його під Конотопом. З міста, як каже руська хроніка, назустріч князю вийшла процесія з хрестом. Ромодановський хрестився перед ними по-християнськи, але, увійшовши до міста, пограбував його та його мешканців по-татарськи, примовляючи: «Винного Бог знайде, а військо треба порадувати та нагородити за воєнні труди». Потім він спалив Лубни, Пирятин, Чорнухи та Горошин.

Така нерозумна поведінка Ромодановського відштовхнула від нього багатьох козаків, у московській партії виникло розчарування, а запорозьке військо, що перебувало при боярині, почало поступово зменшуватися.

Тоді князь Олексій Трубецький перебрав командування армією і отримав від царя таємне доручення: з'їхатися з Виговським, схилити його до припинення кровопролиття та намагатися укласти новий трактат із козаками про прийняття їх у царське підданство.

Були збережені та асигновані пункти угоди, представлені Трубецьким Виговському, які наводить нам історик Малоросії Бантиш-Каменський. Наводимо їх:

• Забезпечити Виговському колишню ласку царя та прощення вчинених ним провин.

• Затвердити його гетьманом, якщо козаки цього схочуть.

• Віддати йому Київське воєводство, якщо він цього вимагатиме.

• Нагородити згідно з проханням його родичів та друзів.

• У разі наполегливої вимоги — вивести військо з Києва.

• Зобов'язати Виговського більше ніколи не насилати і не закликати татар.

Але Виговський — чи то через вірність Речі Посполитій, чи то через недовіру до боярських обіцянок — залишився непохитним. Четвертого лютого 1659 року гетьман обложив Миргород, після триденної облоги...

(Далі текст міститься у підготовленому файлі PDF).