ТИПОВА ПРОГРАМА унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-typovoi-prohramy-unemozhlyvlennia-nasylstva-ta-s658040625

Кабінет Міністрів України Постанова  від 04 червня 2025 р. № 658 Київ

 https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-typovoi-prohramy-unemozhlyvlennia-nasylstva-ta-s658040625

🕊 10 вересня — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗАПОБІГАННЯ САМОГУБСТВУ 

 *СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ: ЩО МАЮТЬ ЗНАТИ БАТЬКИ ТА ПЕДАГОГИ* 

⚠️ *Дорослі* учасники освітнього процесу — батьки, педагоги, психологи — відіграють *ключову роль у збереженні життя* здобувачів освіти.

_Часто перші *тривожні сигнали* залишаються непоміченими:

🔹 різкі зміни настрою чи поведінки;

🔹 висловлювання про безнадію або небажання жити;

🔹 замкнутість, відмова від спілкування;

🔹 самопошкодження, втечі в інтернет-простір._

💡 *Вчасне спостереження й небайдужість можуть запобігти трагедії.* Підліток не завжди скаже прямо про свій біль — але дорослі можуть його побачити, підтримати і залучити фахівців.

📞 Гаряча лінія Lifeline Ukraine – 7333 (цілодобово, анонімно).

Каталог професій в Україні https://poprofessii.in.ua/#google_vignette

Найпопулярніші професії світу   https://eduhub.in.ua/news/naypopulyarnishi-profesiji-svitu

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

Спілкування з однолітками – провідна діяльність у підлітковому віці. Саме у цьому процесі підліток формує власну ідентичність, розвиває свою соціальну компетентність, отримує підтримку. Виділяють дві головні задачі пубертатного періоду: емансипацію, тобто відділення від батьків, та формування ідентичності – цілісного безперервного Я. Простіше кажучи, ідентичність – це відповідь на питання «Хто Я».

Джерелами формування ідентичності є самопізнання, референтна група, тобто соціальна група або сукупність людей, установки, ідеали чи філософію яких розділяє підліток, та значимий інший, тобто людина, думка якої цінується дитиною і на яку вона хоче бути схожою.

Референтна група може бути реальною групою, членом якої є підліток, наприклад, компанія друзів, спортивна команда, шкільний клас або танцювальний ансамбль. Але це можуть бути і об’єднання , в які підліток не входить (в тому числі – група дорослих, у яку підліток війти не може), але на які орієнтується. 

Значимим іншим є конкретна особа, частіше – старша. Це може бути реальна знайома людина підлітка, наприклад, батьки, вчитель, тренер тощо, або медійна особа, наприклад, блогер, політик, громадський діяч, військовий тощо. Більш сприятливою для розвитку підлітка є ситуація, коли значимим іншим є людина, з якою підліток може спілкуватись безпосередньо.

    Значення соціальних зв’язків для підлітка

  Соціальні зв’язки для підлітка є головним джерелом розвитку, при чому саме зв’язки з ровесниками. Взаємини з     батьками та іншими дорослими важливі, але саме у підлітковому віці зв’язки з ровесниками є визначальними.

  Як вже зазначалось, взаємини з ровесниками є важливим джерелом формування ідентичності. Саме через        однолітків підліток набуває соціальної компетентності, ровесники є чи не найважливішим джерелом підтримки   і завдяки ним підліток може позитивно реагувати на кризи, характерні для його віку.

  Замінити соціальні взаємини з ровесниками зв’язками з дорослими, з батьками дуже важко. Дорослі можуть           компенсувати нестачу, але не повністю замінити.

   Соціальні потреби підлітка

Підлітки мають специфічні для цього віку соціальні потреби. Це наявність друзів (а саме поняття дружби у пубертатному періоді  змінюється порівняно з дитячим), належність до групи (саме групи рівних ровесників) та спілкування з однолітками. Ці потреби є головними у підлітковому віці, і саме через їх задоволення відбувається розвиток. Навчання, спілкування зі старшими, хобі, вибір професії тощо є достатньо важливими, але провідними є саме перелічені вище соціальні потреби. І вони задовольняються саме через соціальні зв’язки та спілкування з ровесниками. 

  Тому найважливішим є саме допомога підлітку у відновленні соціальних зв’язків. 

В «групи ризику» традиційно включають дітей із неблагополучних сімей, дітей з відхиленням у поведінці, дітей з проблемами в навчанні і розвитку, а також дітей із хронічними захворюваннями, інвалідів.

“Групи ризику” - це категорії дітей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труд¬нощі, що виникли в їхньому житті; все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального образу, біологічної загибелі.

До цієї групи відносять такі категорії дітей:

- діти-сироти,

- діти з девіантною поведінкою,

- діти з вадами фізичного та психічного розвитку,

- діти, які зазнали насильства,

- обдаровані діти, які відчувають труднощі в спілкуванні.

Термін “група ризику” у педагогіці і психології вводиться для позначення осіб групи підлітків, у яких симптоматика, що відповідає категорії наркоманів, алкоголіків, тобто хворих, не виявлена, однак виховній роботі з ними варто приділити особливу увагу, щоб не допустити розвитку захворювання.

До числа найважливіших факторів ризику відносяться:

• недоліки сімейного виховання: наявність негативних прикладів з життя батьків, невизначеність правил поведінки, відсутність позитивних емоцій у сім’ї (відсутність похвали, поваги);

• рання асоціальна поведінка;

• раннє прилучення до одурманюючого речовинам;

• такі риси особистості як: агресивність, нервозність, імпульсивність, негативізм;

• погана успішність;

• недостатня участь у суспільних справах;

• наявність друзів, що прибігають до одурманюючих речовин;

• байдужість сім’ї і навчальної групи до учня.

Психологічні особливості дітей «групи ризику»

Складність визначення поняття «поведінки з відхиленням» в тому, що оцінка будь-якої поведінки має на увазі її порівняння з якоюсь нормою. Девіантною називають поведінку, що відхиляється від норми, є нестандартною. Вона завжди пов'язана з якою-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності, розповсюджених у суспільстві або групах нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, чеканням, установкам, цінностям.

Традиційно причини такої поведінки вчені бачать в особливостях сімейного виховання, насамперед розбещений, аморальний стан батьків, відсутність нагляду та опіки, низький рівень розвитку головних психічних функцій, у незадовільній роботі педагогів, у впливі «вулиці» і неформальних груп, у суб'єктивному відношенні дитини до себе, своєї поведінки та оточення.

   І, як показують реальні дані досліджень, багато дітей, втомившись від домашніх скандалів, добровільно ідуть з життя, частина дітей, що регулярно піддається в родинах насильству, не витримує і починає бродяжити.

Схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей підлітка, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність та інші.

Основною задачею практичного психолога є виявлення дітей цієї категорії в учнівському середовищі та організація роботи з ними.

Комплексність проблем, які потребують вирішення в процесі соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику, вимагає участі у цій діяльності різних фахівців та всього педагогічного колективу.

Як батькам порозумітися з підлітком: поради психолога 

Батьки не завжди можуть порозумітися зі своєю дитиною, проте особливим випробуванням для всієї сім'ї є її перехідний період. Адже в підлітковому віці батьки вже не є авторитетом для свого чада, тож просто насварити дитину за якісь вчинки не вийде, бо вона аналізує ваші дії та слова.

    "Дуже швидко наші маленькі зефіроньки перетворяться в колючих кактусів. Діти починають підвищувати голос, грубіянити, вести себе по-іншому, до чого ми ще не звикли". Тож, як зробити так, щоб максимально полегшити етап дорослішання?!

   Для початку батьки мають розуміти, що в цей період дитина зазнає гормональних змін: зокрема, хлопчики відчувають сплеск тестостерону, а дівчатка – естрогену. Так, хлопці можуть відчувати напади спонтанної агресії, а дівчата часто ображаються та плачуть. А найчастіше головним стимулом прийняття рішень стає роздратованість.

Поради батькам, як порозумітися з підлітком:

• Ні в якому разі не порівнюйте дитину з іншими: ні з собою в їх віці, ні з однолітками. За словами психолога, будь-яке порівняння для дитини хворобливе, адже вона ще не знає, ким є сама.

• Не потрібно нав'язувати дитині свої бажання, як єдині та найправильніші. Вона повинна мати власну думку і відстоювати її.

• Ніколи не критикуйте зовнішність своєї дитини. Адже, якщо в неї в підлітковому віці змінюється зовнішність, то для дитини це може бути дуже травматично.

   Зазвичай, підлітки не хочуть, щоб батьки знали про їхні пікантні розмови з друзями, обговорення симпатій чи бажань. Якщо ваша дитина стала закритою або грубою, поспостерігайте. Це може бути стандартна поведінка для підлітка.

Звичайно, ви можете відгородити свою дитину від якихось проблем. Але, щоб діти чогось навчились і подорослішали, вони мають робити помилки і самим вирішувати їх. А щоб дитинане відчувала себе "лузером", батьки мають ділитися свої досвідом падінь та злетів. 

Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.

Якщо уникнути заборони не вдалося:

     3.    Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях»…

     4.   Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.

    5.   Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.

    6.   Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.

    7.   Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.

    8.   Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

Як допомогти дитині підготуватися до ЗНО

Пам'ятка батькам

1. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання

небезпечне для психіки, послаблює імунітет і загострює хронічні захворювання дітей.

2. Частіше спілкуйтеся зі своїми дітьми, переймайтеся їхніми проблемами,

допомагайте розв'язувати їх. Займіть позицію «друга» для своєї дитини.

3. Зверніть увагу на харчування дитини:

• поживна і різноманітна їжа забезпечить збалансований комплекс вітамінів;

• риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку;

• не зловживайте солодощами і виробами з борошна.

4. Дитині завжди передається хвилювання батьків, і якщо дорослі у відповідальний момент можуть впоратися зі своїми емоціями, то дитина в силу вікових особливостей може емоційно “зірватися”.

5. Контролюйте режим підготовки дитини, не допускайте перевантажень, поясніть дитині, що вона обов’язково повинна чергувати заняття з відпочинком.

6. Порадьте дітям під час іспиту звернути увагу на наступне:

• пробігти очима весь тест, щоб побачити, якого типу завдання в ньому

містяться, це допоможе налаштуватися на роботу;

• уважно прочитати питання до кінця і зрозуміти його зміст (характерна

помилка під час тестування – не дочитавши до кінця, за першими словами вже припускають відповідь і квапляться її вписати);

• якщо не знаєш відповіді на запитання чи не впевнений, пропусти його і познач, щоб потім до нього повернутися;

• якщо не зміг протягом відведеного часу відповісти на запитання, чи є сенс покластися на свою інтуїцію і вказати найбільш ймовірний варіант.

Психологічна підтримка підготовки учня до ЗНО

1. Приділіть дитині увагу (цікавтеся її настроєм, станом здоров'я, проявляйте

турботу до її потреб).

2. Подбайте про те, щоб удома було щось смачненьке, те, що любить ваша дитина, це знижуватиме її емоційну напругу (при цьому не зловживайте солодощами та виробами з борошна). 

3. У період іспитів не обтяжуйте дитину домашніми обов'язками, давайте їй

зрозуміти, що ви оберігаєте її.

4. Виражайте готовність допомогти їй і допомагайте в різних питаннях підготовки.

5. Розповідайте про свій досвід складання іспитів тоді, коли це доречно. Пригадайте, що ви відчували перед іспитами.

6. Намагайтеся показати, що ви впевнені в її силах, не лякайте невдачами.

7. Не хвилюйтеся самі, щоб ваше хвилювання не позначилося на дитині.

8. Існують слова, які підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре!», «Ти знаєш, що все буде добре!», «Ти можеш це зробити!».

 Правила комунікації з батьками дітей з особливими освітніми потребами

Для успішного інклюзивного навчання батьки мають стати частиною шкільної команди

• Надавайте чітку інформацію, що відбувається під час навчання, говоріть батькам про успіхи дітей: їхня мотивація – це рушійна сила всього процесу. Для батьків успіхи дитини- це їх власні успіхи

• Передавайте батькам приклади для домашньої роботи. Пріоритетом має бути успішність дитини в освітньому середовищі, для цього шкільний матеріал потрібно повторно опрацьовувати вдома, час від часу його повторювати.

• Повідомляйте "погані новини" особисто. Батьки знають, що «погані» дні можливі, у них вдома вони теж трапляються. Питання в тому, що ми можемо з цим зробити? Розмова про «поганий» день сама по собі не вирішить проблему. Батькам буде набагато спокійніше, якщо ви озвучите, що саме ви будете робити в майбутньому.

• Зберігайте копії інформації, яку ви надсилаєте особисто.

• Записки для батьків та форми зворотного зв'язку  – це документи, які допомагають встановити, що й коли ви повідомляли батькам. Часто це джерело матеріалу про те, ЯКІ події та КОЛИ відбувались протягом дня. 

• Не користуйтесь правилом «я почну розмову, тільки якщо запитають».Будьте проактивним (діяти ще до початку поведінки).  Так само як це працює в роботі з поведінкою учнів, в організації роботи класу – це дієво і в побудові взаємостосунків з батьками. Якщо ви чекаєте, коли батьки звернуться до вас із запитанням – ви чекаєте занадто довго. Спрямовуйте батькам інформацію та просіть про зворотний зв’язок. За кожної нагоди наголошуйте на важливості підтримки взаємної комунікації

• Не очікуйте, що батьки будуть розповідати вам абсолютно все. Завжди залишайте їм місце для помилки чи недомовки. Життя батьків дітей з особливими освітніми потребами потребує багато ресупсу. Крім того, у батьків можуть бути свої перестороги та причини не надавати вам усю інформацію. Інформація про дитину часто зачіпає частину їхнього (родинного) особистого життя. 

• Залучайте батьків по постійної взаємодвї з дітьми у побуті через власні відчуття