29 січня 1918 року відбувся героїчний «Бій під Крутами», біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочався третій московсько-більшовицький антиукраїнський заколот, який змусив у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, і направити його на придушення диверсії в столиці України.

Бій під Крутами тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської «Червоної гвардії» під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу воєнну перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

Бій став важливою частиною української історичної пам'яті, а через заборону теми в часи московсько-радянської окупації України, і незначну кількість надійної інформації він обріс міфами, чимало з яких популярні й донині.

У Галичині культ героїв Крут поширився серед пластової молоді, яка в 1926 році створила «Курінь Старших Пластунів ім. Бою під Крутами». Згодом, ініціативу вшанування Героїв Крут перейняло львівське студентство. ІІ Студентська конференція, що відбувалася 1931 року ухвалила «вважати роковини бою під Крутами українським всестудентським святом». Наразі в Києві діє Пластовий курінь ч. 75 імені Героїв бою під Крутами.

Уже наступного року заходи на вшанування крутян було проведено в Празі та деяких інших містах Європи. Надалі вони стали невіддільним атрибутом громадського життя закордонних українців, особливо молоді. Львівський журнал «Студентський шлях» виступив ініціатором збору матеріалів про вшанування геройського чину.

Зацікавленість Крутянською подією посилилася під час Другої світової війни, що було пов'язано із боротьбою ОУН та УПА за незалежність України. Керівництво ОУН та командування УПА приклад Героїв Крут використовувало для патріотичного виховання свого активу та вояцтва. У 1944-му одне із з'єднань групи (військової округи) «Тютюнник» отримало назву «Крути». Майже у всіх навчальних і виховних програмах для бійців УПА обов'язковим для вивчення був пункт про героїзм молоді під Крутами. В УПА та її запіллі була встановлена традиція відзначення пам'яті Героїв Крут як національного свята. В одному із директивних документів командування УПА наголошувалося, що «в дні 29 січня відсвяткувати величаво Свято Крут». Виконавцям доручалося «виробити у вояків святочний настрій, щоб вони глибоко застановилися над значенням цих річниць та назавжди закріпили твердо у своїх серцях».

В Україні відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні відновлення її незалежності. 29 січня 1991 з ініціативи Народного руху України, за участі В'ячеслава Чорновола, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій в Крутах було встановлено березовий хрест та відбувся перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам'ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го підписано президентське розпорядження «Про вшанування пам'яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам'ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам'ятник. У 2008 році меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох сторін.

З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.

На початку 2012 року на місці дерев'яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам'ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата зі святого Євангелія — «Найбільша любов — життя покласти за друзів».

Герої Крут стали прикладом для наслідування для учасників російсько-української війни з 2014 на Сході України.

У Харкові 29 січня 2016 на будинку по вулиці Феєрбаха 1а, з'явився стінопис присвячений героям бою під Крутами. Стінопис створений за ініціативи ветеранів російсько-української війни на Сході України і місцевих національно-патріотичних сил.

Особливі заходи відбулися 28 січня 2018, до 100-річчя героїчного бою під Крутами. Напередодні, вперше в історії України до Києва приїхали вихованці 24 ліцеїв з підвищеною військово-фізичною підготовкою з усієї країни. Вранці спеціальним «Потягом єднання» їх відвезли з Києва на станцію Крути, як сто років до того їхніх однолітків. На території Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут» вони долучилися до церемонії з відзначення 100-річчя героїчного бою під Крутами, за участі членів Уряду України. Під час заходу кожен ліцей отримав від військових Державний Прапор з пам’ятними стрічками про легендарний бій. Ці прапори будуть для ліцеїстів символом героїзму, високого патріотизму та любові до України.

29 січня 2018 року на Львівській площі, навпроти Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, відкрито пам'ятник Героям Крут у вигляді кам'яного хреста з викарбуваною датою бою.

У Києві 18 грудня 2018 року на будинку по вулиці Великій Васильківській 111/113 з'явився стінопис, який присвячений героям бою під Крутами роботи художника Андрія Пальваля.

У Тернопільській області на фасаді школи відкрили пам’ятну дошку Герою Крут Левку Лукасевичу

Назву «Героїв Крут» носять алеї, бульвари, вулиці і провулки у десятках українських міст, зокрема у Києві, Одесі, Дніпрі.

Ім'я «Героїв Крут» мають військові навчальні заклади:

Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут;

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (з 29 січня 2018).

У 1931 році львівський художник Олександр Климко намалював картину «Бій під Крутами», яка експонувалася в Українському військовому музеї у Львові, та була знищена московсько-радянськими загарбниками після окупації Західноукраїнських земель.

Колишній вояк Дієвої Армії УНР, художник-баталіст Леонід Перфецький, написав картину «Крути-станція», на якій зобразив бій під Крутами.

У 1961 році Микола Бідняк намалював картину «Битва під Крутами».

Бою під Крутами присвятили свої праці художник Сергій Мако — картина «Один з-під Крут», Микола Битинський — ілюстрацію присвячену пам'яті героїв Крут у часописі «Гуртуймося», № 1 (13), січень-березень 1935 року, Іван Крислач гравюру «Крути» у 2004 році.

У 2006 році картину «Крути» (яка використана на постері) створив художник Андрій Серебряков.

Також до теми бою під Крутами зверталися ілюстратори Олександр Ком'яхов, Святослав Пащук та Юрко Журавель.

29 січня 2022 року у Києві, маршем декількох сотень людей від станції метро Арсенальна до Аскольдової могили було вшановано 104-ті роковини бою під Крутами.

В лютому-березні 2022 року під час російського широкомасштабного вторгнення в Україну, поблизу станції Крути ЗСУ знищили декілька сотень московських окупантів.

Національно-патріотичне виховання

Ціннісне формування української національної громадянської ідентичності

Джерело: https://www.facebook.com/share/p/1DRx6erAeZ/ 

Корисні посилання: 

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/29/1918-biy-pid-krutamy 

27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 року ухвалила Резолюцію №60/7, де зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».

Україна на державному рівні вперше долучилася до вшанування пам’яті у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році, відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру». Однак громадські ініціативи вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня розпочалися відразу по ухваленню резолюції Генасамблеєю ООН.

Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в’язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц – єдиний колишній концтабір, а сьогодні – музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів.

Нацистська расова політика базувалася на злочинних дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнав змін у процесі краху нацистського «бліцкригу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі ‑ в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.

Методи Голокосту на окупованих нацистами територіях СРСР відрізнялися від тих, що застосовували в європейських країнах під час Другої світової війни. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, які стали складовою СРСР до 1939 року, більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину ровів викопали ще за радянської влади, інші копали за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.

Одна з акцій «остаточного вирішення» відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам’янець-Подільському, де їх на початок війни мешкало близько 10 тисяч. У першій декаді серпня 1941-го угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх йти маршем від Коломиї до Кам’янця-Подільського, де разом із місцевими євреями розстріляли протягом 26–29 серпня (разом 23,6 тис. осіб). Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц. Там переважна більшість з них загинула в газових камерах відразу після прибуття.

Аушвіц – найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 років. До 1942 року це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху; від 1942 року – головний осередок масового винищення євреїв. Аушвіц став для світу символом террору, Голокосту й геноциду.

Вчені вважають, що за весь час у концтаборі було ув’язнено близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн знищили. Крім євреїв і поляків – двох найбільш постраждалих етнічних груп – в Аушвіці утримували радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці та вихідці з українських земель, за припущенням дослідників – близько 100 тис. осіб.

Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту на українських територіях стало близько 1,5 млн осіб.

Джерело інформації% https://www.facebook.com/share/p/1JPYzkUzKV/