СТОП БУЛІНГ!

Робота психолога з дітьми середньої та старшої груп до дня Толерантності

Домашнє насильство над дітьми: його види і наслідки 

Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, результат завжди однаковий: серйозна шкода для здоров'я, розвитку та соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть причина смерті. Фізичне насильство - нанесення дитині батьками або особами, що їх заміняють, вихова­телями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, які завдають шкоду здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть вчинятися у формі побиття, катування, штовхання, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, у вигляді укусів і з викорис­танням різних предметів як знарядь бузувірства. Фізичне насильство включає також притягнення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй засобів, що отруюють, або ме­дичних препаратів, які викликають одурманюван­ня (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби задушити чи втопити дитину. У деяких сім'ях як дисциплінарну міру викори­стовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляскань до шмагання ременем. Фізичне насильство - це фізичний напад (кату­вання), воно майже завжди супроводжується сло­весними образами і психічною травмою. Сексуальне насильство або зваблювання - використання дитини (хлопчика або дівчинки) дорослою людиною або іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зно­сини та інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення нале­жать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона про це не підозрює: під час роздягання, справ­ляння природних потреб. Психічне (емоційне) насильство - пості­йне або періодичне словесне ображання дити­ни, погрози з боку батьків, опікунів, вихователів, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду належать також постійна неправда, обман дити­ни (в результаті чого вона втрачає довіру до доро­слого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. На жаль, у нашій культурі (нинішній) постійна критика чи ігнорування дитини не розглядається як конкрет­ний вид насильства. Хоча саме психічне (емоційне) насильство-найпоширеніше в сім'ях! Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:  замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, прояви само руйнівної поведінки; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);  нав'язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень Нехтування інтересами та потребами дитини (депривація) - відсутність залежного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, з огляду на об'єктивні при­чини (бідність психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишання їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків. Зазвичай дитина-жертва страждає одно­часно від кількох видів насильства. Так, інцест (сек­суальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків і довіри в сім'ї, маніпулятивними відносинами, а часто й заляку­ванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побит­тя) й емоційне (погрози вбити або скалічити). Одним із проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли вона ще знаходиться в мате­ринському лоні, тобто від небажаної вагіт­ності Її, котра ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не проявляють турботу про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти з'являються на світ раніше строку вдвічі частіше порівняно з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недо­статню вагу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються. Насильство в сім'ї можна класифікувати також за такими ознаками: залежно від стратегії кривдника: відкрите і приховане (непряме); за часом: те, що відбувається тепер, і те, що сталося в минулому; за тривалістю: одноразове чи багаторазове, таке, що триває роками; за часом й оточенням: вдома - збоку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей чи незнайомих дорослих. Будь-який вид жорстокого (поводження з ді­тьми веде до найрізноманітніших наслідків, але об'єднує їх одне шкода здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органу, розвиток захворювання, порушення фізичного або психічного розвитку. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми близько 1-2 закінчуються смертю жертви насиль­ства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, пошкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок та ін. Потрібен час, щоб залікувати ці пошкодження, але ще більше часу та зусиль необхідно для щоб залікувати сердечні рани, психіку дитини, котра постраждала від побоїв. Розрізняють найближчі та віддалені наслід­ки жорстокого поводження і неуважного ставлен­ня до дітей. До найближчих наслідків належать фізичні травми, пошкодження, а також рвота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому потрясіння, що розвивається у маленьких дітей, котрих беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зга­даних ознак, у дітей під час цього синдрому з'яв­ляється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні розлади у відповідь на будь-який вид агресій особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у виг­ляді порушень, бажання кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байду­жості. Проте в обох випадках дитина охоплена надзвичайним переживанням страху, тривоги, гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної жалюгідності, неповноцінності. Серед віддалених наслідків жорстокого пово­дження з дітьми виокремлюють порушення фізич­ного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні й емоційні і соціальні наслідки. Розлад фізичного і психічного розвитку У більшості дітей, котрі живуть у сім'ях, де засто­сування важких фізичних покарань, лайливе слово на адресу дитини і є «методами виховання», або в сім'ях, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у сім'ях батьків-алкоголіків, мають місце ознаки затримки фізичного та нервово-психічного роз­витку. Зарубіжні спеціалісти назвали цей стан дитини «нездатністю до процвітання». Діти, які відчували жорстоке ставлення до себе, часто відстають у зрості, вазі або в одному і в другому від своїх ровесників. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше всміхаються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються «дурні звички»: смоктання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Та й зовнішньо діти, які живуть в умовах нехтування їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж ті, які живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, розтріпане волосся, неохайний одяг, інші ознаки гігієнічної занедба­ності - педикульоз, висипи на шкірі, неприємний запах від одягу та тіла. Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження Захворювання можуть мати специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, підчас фізичного насильства мають місце пошко­дження частин тіла та внутрішніх органів різних ступенів тяжкості, переломи кісток. Під час сексу­ального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: запалення, інфекційні захворювання геніталій, сифіліс, гоно­рея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів і пря­мої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випа­діння прямої кишки. Незалежно від виду й характеру насильства у дітей можуть спостерігатися різні захворювання, які належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, зумовлені порушенням апетиту. Під час емоційного (психічного) насиль­ства нерідко бувають висипи на шкірі, алергічна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства непояснюваний (якщо немає жод­них захворювань органів черевної порожнини і малого тазу) біль внизу живота. Часто у дітей роз­виваються такі нервово-психічні захворювання, як тіки, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь. Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства Практично всі діти, які постраждали від жор­стокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з певними особистісними, емоцій­ними та поведінковими особливостями, що нега­тивно впливають на їхнє подальше життя. Діти, котрі відчули різного роду насильство, самі стають агресивними, їхня агресія найчастіше спрямована на слабших: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність проявляється у грі, часом спалахи їхнього гніву не мають явної причини. Деякі з них, навпаки, надміру пасивні, не можуть себе захистити. І в одному, і в друго­му випадку порушується контакт, спілкування з ровесниками. Занедбані, емоційно депривовані діти, намагаючись у будь-який спосіб привернути увагу до себе, інколи стають вигнанцями у спільноті ровесників, викликають сильне роздра­тування дорослих. Це «емоційно голодні» діти, готові «їсти» без розбору чужу увагу. Тому часто потрапляють у небезпечні ситуації, коли їхній «голод» використовують непорядні люди. Діти, які пережили сексуальне насильство отримують невластиві віку знання про сексуальні стосунки, що часто проявляється у їхній пове­дінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти дошкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, з часом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учасників. Найтяжча і найуніверсальніша реакція на будь - яке, а не лише сексуальне насильство - це низь­ка самооцінка, що сприяє збереженню і закріп­ленню психічних розладів, пов'язаних із насиль­ством. Особа з низькою самооцінкою переживає майже постійні почуття провини і сорому. Вона впевнена у власній неповноцінності, в тому, що вона «гірша за всіх». Дитині важко добитися поваги оточення; успіху, її спілкування з одноліт­ками неадекватне. Серед цих дітей спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це проявляється у присту­пах тривоги, безпричинній тузі, почутті самотності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків можуть спостерігатися спроби вчинення самогубства. Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існу­вання, намагаючись знайти вихід зі становища, що склалося, вони і самі можуть стати шантаж­никами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберегти таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих насильників гроші, солодощі, подарунки. Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми  Результат жорстокого поводження з дітьми - подвійна втрата: для жертви і для суспільства. Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них немає зв'язку з дорослими, відсутні необхідні навички спілкування з ровесниками, вони не мають достат­нього рівня знань й ерудиції, щоб завоювати авто­ритету школі і таке інше. Вирішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов'язано з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти та чинити інші протиправні дії. Дівчата нерідко починають займатися про­ституцією, у хлопців може змінитися сексуальна орієнтація. І ті, і інші з часом відчувають труднощі у випадку створення сім'ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, позаяк не вирішені їхні власні емоційні проблеми. Будь-який вид насильства формує у дітей і під­літків такі особистісні та поведінкові особливості, як роблять їх мало привабливими і навіть небезпечними для суспільства. Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, втрати людського життя, в результаті вбивств дітей і підлітків, самогубств, які вони здійснюють, це втрата в їхніх особах продуктивних членів суспільства, внаслідок порушення їхнього психічного та фізичного здоров'я, низького освітнього та професійного рівнів, кримінальної поведінки. Це втрата у їх особах батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Врешті-решт, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви а самі часто стають насильниками.

 Використані джерела: 1. О.Науменко. Насильство в сім'ї: причини, наслідки, міфи // Психолог дошкілля №1, 2018. - с.15-18

Тренінгове заняття з використанням ігрової методики "Коло безпеки" 

Права та обов'язки батьків

Правовий захист дітей відповідно батьки (усиновителі) є законними представниками своїх дітей. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина або дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ст. 242 Цивільного кодексу України).

Правовий захист дітей відповідно є предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону (стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину;

• забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

• забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

• ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини є підставою позбавлення батьківських прав.

• виникнення загрози життю і здоров'ю дитини є підставою для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Гарячі лінії з питань запобігання та протидії домашньому насильству:

• 15-47 - урядова гаряча лінія для осіб, які постраждали від домашнього насильства (цілодобово, безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів);

• 116-123 (для мобільних телефонів) або 0 800 500 335 (для стаціонарних та мобільних телефонів) - національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації (цілодобово, безкоштовно, роботу забезпечує ГО "Ла Страда-Україна");

• 116 111 (для мобільних телефонів) або 0 800 500 225 (для стаціонарних та мобільних телефонів) - національна гаряча лінія для дітей та молоді (безкоштовно, роботу забезпечує ГО "Ла Страда-Україна");

• 0 800 213 103 - гаряча лінія системи безоплатної правової допомоги (цілодобово, безкоштовно з мобільних та стаціонарних телефонів)

Результати анкетування батьків в грудні 2024 року.

Дослідники зазначають, що булінг відрізняється від сварки між дітьми тим, що:

- він супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, б’ють, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах;

- в ситуації завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують, та ті, хто спостерігають;

- він негативно впливає на всіх учасників, на їхнє фізичне та психічне здоров’я;

- може виникати спонтанно, коли несподівано для себе дитина опиняється або в ситуації переслідування, або приєднується до переслідувача;

- він може повторюватися багато разів.

Яким буває булінг?

Цькування може мати різні форми:

- Фізичний булінг (штовхання, підніжки, бійки, стусани, нанесення тілеснихушкоджень).

- Вербальне цькування (обзивання чи глузування).

- Булінг стосунків (relational bullying) — явище соціального вигнання — коли дітей ігнорують, не допускають до ігор та вечірок, або вони стають жертвами чуток чи інших форм публічного приниження.

- Кібербулінг (приниження за допомогою Інтернету, мобільних телефонів та інших електронних гаджетів). Кіберагресори створюють публікації, що принижують гідність жертв, відправляють їм повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.

Інтернет додає булінгу таких ознак:

- цілодобове втручання в особисте життя (цькування не має часового чи географічного обмеження);

- необмеженість аудиторії;

- блискавичність поширення інформації;

- можливість анонімного переслідування.

Усі форми булінгу — фізичний, вербальний, кібер та стосунків — мають тенденцію виникати одночасно.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА БУЛІНГ

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)». Відтепер вчинення булінгу неповнолітньої чи малолітньої особи буде каратися штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Знущання, вчинені повторно упродовж року після або групою осіб каратимуться штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі цькування неповнолітніми від 14 до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу.

Якщо керівник закладу освіти не повідомить поліцію про відомі йому випадки цькування серед учнів, його оштрафують на суму від 850 до 1700 грн або призначать виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Як притягуватимуть до відповідальності?

Після того, як повідомлення про вчинення булінгу надійшло до органів правопорядку, підрозділи поліції у справах неповнолітніх складають протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Після цього справа передається на розгляд до відповідного суду або судді за місцем вчинення правопорушення. Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення та призначають вид і розмір покарання.

Строк розгляду справи судом – 15 днів з для отримання ним протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи.

Куди звертатися за детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас виникли питання з приводу булінгу – телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

ВАЖЛИВО! Діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді). Якщо дитині необхідна психологічна допомога – звертайтеся на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111.

ПОРЯДОК РЕАГУВАННЯ БАТЬКІВ НА ВИПАДОК БУЛІНГУ В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Шановні батьки! Якщо ваша дитина, яка вже адаптувалась до умов дитячого садка, стала відмовлятись ходити в заклад дошкільної освіти, вам обов’язково необхідно звернути увагу на це, особливо якщо збігається декілька факторів в поведінці дитини, а саме:

 дитині раптом стало страшно йти в дитячий садок;

 вона постійно скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;

 чіпляється за вас і проявляє плаксивість;

 приходить додому із травмами, які не може пояснити;

 залишається на самоті або впадає у стан депресії;

розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;

 має труднощі з концентрацією уваги;

 уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року№ 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

"Стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

БУЛІНГ – це дія або бездіяльність, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого була або могла бути заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

​ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ БУЛІНГУ:

·         Булінг (цькування) неповнолітньої чи малолітньої особи - штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи від 20 до 40 годин.

·         Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб - штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

·         Якщо булінг (цькування) вчинить неповнолітній від 14 до 16 років – відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

·         Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

18 грудня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон №2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», яким закріплено відповідальність за вчинення булінгу.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ?

- Подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) щодо вашої дитини;

- Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (вчителі, керівництво школи, психолог, старші учні, батьки інших дітей, охорона). Якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – зверніться в поліцію!

ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР?

- Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки;            -Поясніть дитині, що за вчинення булінгу (цькування) наступає адміністративна відповідальність;    Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку; повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою; Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять; Дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу, якщо щодо вашої дитини Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу! Це тривалий процес, який потребує витримки і терпіння!

ДЕ ОТРИМАТИ ДОПОМОГУ?

Якщо Вам необхідна правова допомога (юридична консультація, складання заяви, інших документів) – зверніться до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103*.

ВАЖЛИВО: діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді).

Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111 .

ПОРЯДОК 

реагування на випадки булінгу (цькування)

I. Загальні положення

1. Цей Порядок визначає механізм реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти всіх типів і форм власності, крім тих, які забезпечують здобуття освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти.

2. Терміни, використані у цьому Порядку, вживаються у таких значеннях:

кривдник (булер) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, яка вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу;

потерпілий (жертва булінгу) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, щодо якої було вчинено булінг (цькування);

спостерігачі - свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу (цькування);

сторони булінгу (цькування) - безпосередні учасники випадку: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності).

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України «Про освіту», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

3. Проявами, які можуть бути підставами для підозри в наявності випадку булінгу (цькування) учасника освітнього процесу в закладі освіти, є:

замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

неврівноважена поведінка;

агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;

різка зміна звичної для дитини поведінки;

уповільнене мислення, знижена здатність до навчання;

відлюдкуватість, уникнення спілкування;

ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися;

занижена самооцінка, наявність почуття провини;

поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги;

демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу;

схильність до пропуску навчальних занять;

відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття;

депресивні стани;

аутоагресія (самоушкодження);

суїцидальні прояви;

явні фізичні ушкодження та (або) ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість тощо);

намагання приховати травми та обставини їх отримання;

скарги дитини на біль та (або) погане самопочуття; пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;

наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, сексуального (інтимного) змісту;

наявні пошкодження або зникнення майна та (або) особистих речей.

4. До булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.

Ознаками булінгу (цькування) є систематичне вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме:

умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру;

словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи;

будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, зокрема принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення образливих чуток;

будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, зокрема ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів;

інші правопорушення насильницького характеру.

5. Суб’єктами реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти (далі - суб’єкти реагування) є:

служба освітнього омбудсмена;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

органи місцевого самоврядування;

керівники та інші працівники закладів освіти;

засновник (засновники) закладів освіти або уповноважений ним (ними) орган;

територіальні органи (підрозділи) Національної поліції України.

Суб’єкти реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти діють в межах повноважень, передбачених законодавством та цим Порядком.

6. Суб’єкти реагування здійснюють заходи, спрямовані на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти згідно з Планом заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

7. Педагогічні (науково-педагогічні) та інші працівники закладу освіти у разі, якщо вони виявляють булінг (цькування), зобов’язані:

вжити невідкладних заходів для припинення небезпечного впливу;

за потреби надати домедичну допомогу та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

звернутись (за потреби) до територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України;

повідомити керівника закладу освіти та принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

Тиждень правового навчань 2024/2025 н.р.

Консультація для батьків на тему:

"Булінг в ЗДО — міф чи реальність"

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ЗДО може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому сеедовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад.

У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто провокує булінг в дитсадку

 Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

·         зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

·         ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

·         глузує із зовнішнього вигляду дитини;

·         образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

·         проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

·         б'ють та ображають дитину вдома;

·         принижують дитину у присутності інших дітей;

·         проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

·         ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

·         не хоче одягатися вранці;

·         шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

·         просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

·         плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;

·         грає наодинці.

В дитячому садку:

·         не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

·         усамітнюється при будь-якій нагоді;

·         часто губить свої іграшки або речі;

·         бруднить чи псує одяг;

·         грає поламаними іграшками;

·         відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

·         не має друзів у групі.

Що робити батькам 

·         У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

·         Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

·         Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

·         Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

·         Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).

·         Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.

·         Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

·         Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.

·         Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

·         Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

·         Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

·         Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Пам'ятайте: дитина, що стала  учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона  не дотримувалась  при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.

Звіт про проведення моніторингу ефективності виконання плану заходів,  спрямованих на запобігання і протидію булінгу на 2023/2024 н.р

 https://drive.google.com/file/d/18vEQm4YB90wV8IevAdB6dTvhiENZJ88G/view?usp=sharing

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у дитячому колективі може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад.

У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто може провокувати булінг в дитсадку

Булінг серед дітей дошкільного віку в садочку можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

глузує із зовнішнього вигляду дитини;

образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

б'ють та ображають дитину вдома;

принижують дитину у присутності інших дітей;

проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють

(неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

не хоче одягатися вранці;

шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура

тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі; грає наодинці.

В дитячому садку:

не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній

самостійній художній діяльності тощо;

усамітнюється при будь-якій нагоді;

часто губить свої іграшки або речі;

бруднить чи псує одяг;

грає поламаними іграшками;

відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

не має друзів у групі.

Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у дитячому садку, тощо).

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.

Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.

Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Пам'ятайте: дитина, що стала учасником цькування (нападник, спостерігач або жертва), яку б позицію вона не дотримувалась при цьому, потребує серйозної роботи з дитячим психологом.