Стоп-булінг

СТОП БУЛІНГ

«Одна вчителька вирішила пояснити дітям, чому не можна ображати інших. Ось що вона розповіла:

"Одного разу перед початком уроків я купила в магазині 2 яблука. Вони були майже однакові за кольором і розміром.

На початку класної години я запитала в дітей: "Чим відрізняються ці яблука?" Вони лише знизали плечима, адже суттєвої відмінності між ними не було.

Тоді я взяла одне яблуко і, звертаючись до нього, сказала: "Ти таке погане, огидне яблуко!" — і кинула його на підлогу. Учні подивилися на мене як на божевільну.

Я підняла яблуко і запропонувала одному з учнів: "Знайди в цьому яблуці щось погане, скажи про це і теж кинь його на підлогу". Учень слухняно виконав прохання. Я запропонувала зробити те саме іншим дітям.

Учні легко знаходили в яблуці якісь недоліки: "Мені не подобається твій хвостик! У тебе противна шкірка!" — казали вони і щоразу кидали яблуко на підлогу.

Коли фрукт повернувся до мене, я ще раз запитала, чи бачать діти якусь відмінність між цим яблуком і тим, що ввесь цей час лежало на столі. Вони знову не знали, що відповісти, адже попри те, що ми добряче "познущалися" над яблуком, значних зовнішніх ушкоджень у нього не було.

Тоді я розрізала обидва яблука. Те, що лежало на столі, всередині було білим, а друге — коричневим, вкритим "синцями" від ударів об підлогу.

Я сказала: "Діти, але це ж ми його таким зробили! Це наша провина!" У класі запала мертва тиша. Я продовжила: "Те саме відбувається і з людьми, яких ми ображаємо чи обзиваємо. Зовні не бачимо, як це на них позначається, але ми завдаємо їм величезну кількість внутрішніх ран!"»

Запитання для обговорення:

• Як почуваються ті, кого обзивають і цькують однолітки? (Ображеними, пригніченими, вони можуть вважати себе винними, часто плачуть.)

• Як це позначається на їхньому навчанні? (Не хочуть ходити до школи, втрачають інтерес до навчання, пропускають заняття.)

• Що вони думають про тих, хто їх ображає? (Вважають їх жорстокими і безсердечними.)

• Чому деякі люди ображають інших?

(Хочуть ствердитися за рахунок іншого; можливо, їх самих раніше ображали, і вони думають, що це нормально, вони роблять це за компанію з друзями.)

Підсумуйте: «Булінгу може зазнати будь-яка дитина у школі, але жодна не заслуговує на таке ставлення».

Stop-булінг.  Три проблеми батьків, які впливають на дитячу агресію.

В Україні проблема  булінгу (знущання, цькування) дуже актуальна. Згідно з результатами опитування ЮНІСЕФ в рамках проекту U-Report, 89% опитаної молоді вважає булінг проблемою в нашій країні; 49% зазначили, що в школі над ними знущались, у 76% випадків причиною цькувань була зовнішність. Більшість із постраждалих нікому про це не розповіли. Зокрема тому, що соромились. І лише 4% (!) розповіли вчителю. На думку опитаної української молоді, булінг існує через те, що дорослі ігнорують це питання.

Під час навчального процесу головну роль відіграє сприятлива атмосфера в дитячому колективі. Якщо вона відсутня, дитина не буде сприймати інформацію, а у гіршому випадку – отримає серйозну психічну травму! Саме педагоги повинні створювати таку атмосферу, а не породжувати «протистояння» між дітьми, виокремлюючи «улюбленців» та «поганих», як це часто буває. Головна роль вчителя у викоріненні булінгу – вчасно виявляти дитячу агресію, спілкуватися з дітьми й одразу повідомляти батькам про проблемну поведінку учня, аби боротися з агресією з різних сторін.

Також існують проблеми в поведінці батьків, які впливають на породження дитячої жорстокості та агресії.

Проблема перша. «Хіба я маю виховувати? А школа навіщо?!»

Багато батьків навіть не здогадуються, що саме вони є прикладом для дітей і несуть безпосередню відповідальність за їхнє виховання. Тому й перекладають відповідальність на дитсадки, школи і суспільство в цілому.

Проблема друга. «А коли для себе жити?»

Батьки просто не хочуть займатися вихованням дитини. Щодня знаходять десятки виправдань (в першу чергу, перед собою), аби тільки не бути поруч із дитиною.

Проблема третя: «Так багато справ! Так багато…»

Деякі батьки просто не вміють виховувати дитину. У пріоритетній шкалі багатьох із них виховання стоїть десь після «покупати кота» і «накрохмалити фіранки». З першого погляду вони – чудові батьки, у квартирі завжди все сяє, постійне різноманіття страв. Але дитина в такій ситуації отримує не такі бажані спілкування і увагу, а чергову тарілку борщу і котлету. На жаль, більшість батьків саме так розуміють турботу і виховання.

Очевидно, що дитяча агресія коріниться у стосунках з батьками (або у їх відсутності). Жорстоке покарання дитини або ігнорування її агресивної поведінки, як правило, породжують ще більшу нетерпимість і жорстокість до оточення. Саме тому з раннього віку необхідно розвивати довірливі стосунки з дитиною і бути поруч якомога більше часу!

P.S. Якщо ваших дітей ображають або б’ють у навчальному закладі – не мовчіть! Одразу звертайтесь до педагогічного колективу, а у разі відсутності реакції – до керівництва району, департаменту освіти і службу у справах дітей! Залежно від ситуації – викликайте поліцію. Розповідайте про такі ситуації! Не «заминайте» їх, боячись, що вашу дитину «з’їдять» вчителі та інші батьки, або будуть занижувати оцінки! Зараз мова йде про здоров’я (і психічне і фізичне) ваших дітей!

Повний текст читайте тут: https://m.glavcom.ua/columns/mkuleba/stop-buling-tri-problemi-batkiv-yaki-vplivayut-na-dityachu-agresiyu-447694.html

Види булінгу в дитсадку

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

 Педагог або помічник вихователя:

 – зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

– глузує із зовнішнього вигляду дитини;

– образливо висловлюється про дитину чи її батьків – проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

 Батьки або члени сім’ї:

– б'ють та ображають дитину вдома;

– принижують дитину у присутності інших дітей;

– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

вдома:

– не хоче одягатися вранці;

– шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

– просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

– плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

 – не контактує з однолітками у дворі;

 – грає наодинці в парку.

         в дитячому садку:

 – не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

 – усамітнюється при будь-якій нагоді;

 – часто губить свої іграшки або речі;

  – бруднить чи псує одяг;

  – грає поламаними іграшками;

  – відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі;

  – не має друзів у групі.

«Як вирішувати дитячі конфлікти?»

 (конфлікт дитини з однолітками: як реагувати дорослим)

Чимало батьків не розуміє, що конфлікт між дітьми не деструктивне явище, а життєвий ресурс. Він допомагає дошкільникам навчитися вирішувати міжособистісні проблеми. Цілком природно, що кожна особистість, кожен малюк має отримати власний життєвий досвід. І вікові особливості відіграють у цьому важливу роль. Утім, багато батьків сприймають конфлікти між дітьми надто емоційно та надають їм суто негативного забарвлення.

Так приміром, період трьох років можна назвати «чистим аркушем». Яку модель поведінки діти бачать перед очима таку і наслідують.  Тому, батьки інколи не розуміють поведінки дітей «Ми цього не вчили», «Звідки він(-а) це почув (-ла), « У нашій сім’ї цього не говорять». Батьки мають усвідомити , що дитина почала спілкуватися з іншими. Вона спостерігає за тим, як спілкуються навколишні, тож цілком природно, що вона переймає спілкування оточуючих, тут і погані слова, і погана поведінка.

Поступово, з віком дитина набуватиме власного поведінкового досвіду. Важливо, щоб батьки брали участь навіть у буденних справах дитини. І не прогледіли життєві події, під час яких дошкільник вперше стикається з конфліктними ситуаціями та несправедливістю.

Погляди батьків та вихователів на непорозуміння дітей з однолітками відрізняються від того, як сприймають конфліктні ситуації самі дошкільники.

Чого не помічають дорослі?

Як мають реагувати батьки?

Як має вчинити вихователь?

Чого не помічають дорослі?

Нині у стрімкому ритмі побутових проблем дорослий не завжди встигає абстрагуватися та максимально безоцінно та спокійно вислухати дитину і почути її прохання чи скаргу.

Під час конфлікту, коли дитина посварилася з однолітками, коли хтось забрав лопатку чи машинку, стукнув по плечу, показав язика, поруч не було ні мами ні тата. І до моменту «розбору польотів» у свідомості дитини минає ціла вічність. А в цей час у душі малюка вирує цілий спектр переживань та очікувань. Хоч дорослі і думають що він ще маленький , нічого не тямить. Насправді дошкільники все розуміють і найголовніше – відчувають, та у них ще не сформувалися ті «психологічні фільтри», які дають змогу безпечно пропустити події, переживання крізь себе.

Як мають реагувати батьки?

Спілкування з батьками. Батькам не слід робити передчасних висновків. Мають вияснити у малюка, почути думку  вихователя, що трапилося насправді.

Найкраща стратегія батьків у цьому випадку – мінімум критики і максимум підтримки.

Як має вчинити вихователь?

Зазвичай вихователь – перший дорослий, який перебуває поруч з дитиною під час або після конфлікту. На відміну від батьків, у яких здебільшого одна або дві дитини, педагог щодня взаємодіє, стежить і одночасно несе відповідальність за 20 -25 дітей у групі.

Педагог нерідко спостерігає ситуації, коли діти не можуть поділити іграшки чи дражнять одне одного . Та вихователь має не лише ефективно розв’язувати конфлікти в дитячій групі, а й запобігати їм.

Як це робити ?

1. В групі з колективом дітей читати та обговорювати казки, вірші, розповіді, що спрямовані на розвиток емпатії у дитини.

Спільне читання дитячої літератури з близькими дорослими допомагає дитині пізнавати світ та моральні категорії, підвищує рівень емпатії. Саме колективне читання у групі дає дітям змогу не лише заповнити прогалини у знаннях, а й спільно з однолітками обговорити кожну розповідь. Своєчасне спостереження за тим, як дошкільники сприймають той чи інший твір, або розмірковують про поведінку персонажів, допомагає усунути гострі та болючі реакції дітей на перші зіткнення з життєвими несправедливостями.

2. Спілкуватися з батьками дітей, для встановлення взаєморозуміння між дітьми та вихователями, вихователями – батьками, батьками – дітьми.

Під час спілкування з батьками вихователь має бути максимально безоцінним, тому що незалежно від того, хто спричинив конфлікт, батьки завжди будуть на боці свого чада. Педагогу варто  «віддзеркалити» ситуацію та намагатися пояснити , що нічого страшного не відбулося, і кожен може опинитися у схожій ситуації. Вихователеві слід порадити батькам поговорити з дитиною та підтримати її. Якщо батьки сприймають адекватно ситуацію, що трапилася, доцільно надати більше рекомендацій , як налагодити взаємини з «дитиною – опонентом», та її батьками.  Не варто щоразу після того, як дитина не поділить іграшки в пісочниці, вести її на прийом до психолога та заламувати руки  - « З моєю дитиною щось не так». Та якщо дошкільник проявляє підвищену збудливість,  агресію чи плаксивість, педагог має спокійно в дружній формі порадити батькам звернутися до практичного психолога.

Профілактичні бесіди та консультації в батьківських куточках груп.

Здебільшого інформаційний стенд розміщують у вестибюлі, поряд з центральним входом , тож навіть найзаклопотаніші батьки звертають на нього увагу. Стенд регулярно слід оновлювати. Також доцільно час від часу наповнювати його життєвими ситуаціями, які відбуваються з дітьми, доки батьки на роботі. Матеріали мають бути короткими та змістовними, аби батьки не втратили інтерес і встигли ознайомитись з інформацією.

Умовно можна виділити два типи учасників конфлікту: «дитина – агресор» і «дитина – жертва».   Та не кожна «жертва» чи «агресор» є ними насправді. Це лише маркери дорослих, які вони змалечку прищеплюють дитині.

Зазвичай у ролі жертви постають діти з різним досвідом. Зокрема, скривдити можуть дитину, яка:

не змогла опиратися агресору;

не опинялася раніше у конфліктних ситуаціях;

опинялася у конфліктних ситуаціях, але дорослі не навчили її адекватно реагувати на зазіхання та образи ровесників.

Перш ніж з’ясувати подробиці конфлікту, батьки мають створити атмосферу емоційної захищеності, тобто забезпечити:

-         тактильний контакт - обійми, поцілунки, тощо;

-         відверте спілкування – якщо дитина готова поділитися переживаннями.

Аби спілкування з дитиною було ефективним, батьки насамперед, мають навчитися адекватно і помірковано сприймати все, що відбувається в їхньому житті. Лише тоді дорослі зможуть навчити дошкільника захищатися та спокійно ставитися до життєвих негараздів. Під час спілкування батьки мають пояснити дитині, що трапляється різне: «Так, життя буває несправедливим…», «Певна річ, не всі поводяться так, як я тебе вчив (-ла)», «інколи  неможна передбачити поведінку іншої людини, це цілком природно…» тощо.

Що частіше батьки будуть говорити з дитиною на життєві теми, то ліпше буде протікати процес її дорослішання. Така дитина не матиме невротичних розладів, спокійно сприйматиме навколишню дійсність та усвідомлюватиме цінність кожної хвилини життя.

Конфлікт з віддалено значимими фігурами – це абсолютно нормально і природно. Це не добре і не погано. Це природній процес зростання та соціалізації дитини.

Дитина – агресор.

Агресія в дитячому віці – інструмент самозахисту. Дитина не знає, як їй відстояти права на територію, свої бажання чи власне Я. насамперед, це мають розуміти близькі дорослі. І сором’язлива дитина, і забіяка однаково потребують любові, підтримки та схвалення, адже всім і завжди потрібен безпечний та наповнений любов’ю простір.

Якщо дитина помилилася, вона потребує підтримки близьких дорослих. Усвідомлювати власну неправоту психологічно важко. І особливо – якщо дитина об’єктивно була не права. Сором – найболючіша емоція.

У будь – якій конфліктній ситуації кожна дитина – як «жертва», так і «агресор» - має знати та відчувати, що завжди є місце, де її зрозуміють і любитимуть, незважаючи ні на що. Тоді, навіть у більш усвідомленому віці, вона не матиме спокуси захищатися від несправедливості зовнішнього світу засобами зла та насилля. Отже, найголовніше для гармонізації міжособистісних взаємин між дошкільниками – спілкування з дорослими. Батькам варто говорити з дитиною, яка потрапила у неприємну ситуацію, обговорювати її почуття та ставлення, говорити про радісне і приємне, спілкуватися завжди і всюди. Лише тоді, коли дорослі навчать дитину усвідомлювати та вербалізувати власні емоції, вони зможуть спокійно відпустити її у самостійне, незалежне, а головне – впевнене та щасливе життя.