Фотомистецтво та реклама

У наш час складно представити, що колись не існувало фотографій, адже зараз майже в кожній родині зберігається добірка сімейних фотографій, бодай маленька, а в деяких - своєрідний фотоліпт роду.

Фотографія має на меті створення за допомогою фотоапарата зображень певних предметів, об'єктів, людей. В результаті фотограф отримує світло (на папері) або електронне зображення (цифрова фотографія). Спочатку вона була монохромна, згодом виникла й кольорова.

Винахідники фотографії є ​​французи Жозеф Нісефор Ньєпс і Луї Жак Дагерр та англійці Віллій Генрі Фокс Телбот (1839).

За відтворюваними подіями фотографії умовно діляться на репортажні (без втручання фотографа) та постановочні.

Зазвичай розрізняють фотографів-професіоналів та аматорів, які знімають для власного задоволення. Професіонали часто діляться на весільних, модельних, рекламних, пейзажних, спортивних фотографів, а також фотожурналістів. Деякі суміші цих професії. Фотографії можуть створювати як одна людина, так і група людей. Першою жінкою-фотографом була англійський ботанік Анна Аткінс.

Історія винаходу фотографії

Фотографія супроводжує нас усе життя. Вона поглядає на нас із газетних і журнальних сторінок, «намертво» приклеєна до наших документів, вона у на­ших сімейних альбомах, красується на стінах і вітринах.

Фотографія — це зримий образ історії. Здавалося б, фотографія була завж­ди, настільки вона є звичною для нас. Проте цьому явищу трохи більше півтора століття. Історія фотографії цікава, часом драматична і дуже повчальна.

За своїм значенням в історії світової культури відкриття фотографії можна порівняти з винаходом книгодрукування. Оскільки велика частина інформації сприймається людиною у вигляді зорових образів, створення різних процесів і пристроїв, що фіксують візуальну інформацію технічними засобами, збагати­ло суспільство принципово новими можливостями. Тому чим далі у минуле йде все те, що пов'язане з відкриттям фотографії, тим більший інтерес викликають особи її винахідників.

Камера-обскура

Пращуром сучасних фотографічних апаратів можна назвати камеру-обску­ру, яка була відома ще в старовині. Наприклад, середньовічні феодали будували у своїх замках темні кімнати (так перекладаються з латинської слова «обскура» і «камера»). У стіні такої кімнати залишався отвір на вулицю. Величина отвору розмірялася з відстанню до протилежної стіни. За законами оптики все, що від­бувається на вулиці, можна було спостерігати на стіні, щоправда, догори ногами. Незабаром камеру-обскуру зменшили до розмірів ящика і забезпечили збіль­шувальним склом, яке і стало першим об'єктивом. У XVI ст. Леонардо да Вінчі залишив опис камери-обскури, яка вимальовувала простір перед собою, у своє­му «Трактаті про живопис». Інженери використовували такі камери для зняття плану місцевості. До часу зародження ідеї фіксації зображень камера-обскура була достатньо вивчена.

Термін «фотографія» першим вжив у 1839 році англійський астроном Джон Фредерік Вільям Гершель. Сьогодні ми називаємо так усі види знімків — від лю­бительських родинних до карт Землі, зроблених зі супутника.

Першим фотографічним методом стала дагерротипія, у якій образ в камері-обскура проеціювався на мідну пластинку. Перші дагерротипи представив у 1835 році Луї Жак Дагер.

Зображення, спроеційоване лінзою камери-обскури, можливо було зафіксу­вати тільки обводячи його контури.

Початком відліку історії фотографії прийнято вважати 7 січня 1839 року. Цього дня на засіданні Паризької академії наук її секретар Домінік Франсуа Араго виступив із повідомленням про винахід Л. Ж. Дагером дагеротипу. Як часто буває в історії, Дагеру дісталися усі лаври винахідника фотографії: сла­ва, гроші, почесті.

І дійсно, Дагер був надзвичайно гідним і заслуговував цього, однак історія винаходу закріплення зображень на папері розпочалася задовго до Л. Ж. Дагера.

Ж. Н. Ньєпс був першим, хто отримав фотографічне зображення на світ­лочутливій речовині за допомогою камери-обскури. Оригінал цинкової пла­стини, покритої світлочутливим асфальтом, яку Ж. Н. Ньєпс експонував протя­гом 8 годин, знаходиться у музеї Техаського університету в Сполучених Шта­тах Америки.

Історія кольорової фотографії пов'язана з реалізацією двох методів кольо­рового відтворення. Перший метод отримав назву прямого (об'єктивного). В ньому при сформуванні зображення намагаються забезпечити умови, які без­посередньо відтворюють кольори оточуючих нас об'єктів.

Використовуючи явище інтерференції, французи Е. Бекерель і А. Ньєпс де Сент-Віктор отримали якісне зображення спектру на полірованій срібній пла­стині, обробленій хлористим сріблом. Проте зображення було нестійким і збері­галося тільки в темряві. Інтерференційний метод був узагальнений Г. Ліппманом, який виготовив кольорові фотографії у 1891 році. 

Хронологія розвитку кольорових відбитків

1840 рік — Едмонд Бекерель у ході експериментів одержує кольорове зоб­раження на пластинках, покритих хлористим сріблом.

1861 рік — Джеймс Кларк Максвел одержує триколірне зображення.

1869 рік — Луї-Дюко дю Орон публікує роботу «Кольори в фотографії», у якій висловлює принципи адитивного і субтрактивного колірних методів.

1873 рік — Герман В. Фогель одержує емульсію, чутливу не тільки до синьо­го, але й до зеленого кольорів.

1878 рік — дю Орон разом із братом публікують роботу «Кольорова фо­тографія», в якій описують використані ними методи отримання кольорового зображення.

1891 рік — Габріель Ліпман одержує природні кольори методом інтерферен­ції. Габріелю Ліпману за ці дослідження було вручено Нобелівську премію.

1891 рік — Фредерік Айвіс винаходить фотоапарат для отримання трьох негативів кольороподілу шляхом зйомки в одну експозицію.

1893 рік — Джон Джоулі винаходить лінійний растровий світлофільтр. За­мість зображення, складеного з трьох кольорових позитивів, у результаті вихо­дило багатоколірне зображення. Аж до 30-х років нашого століття растрові фотопластини дозволяли одержувати просто хороше кольорове зображення.

1903 рік — брати Люмьєр розробляють процес «автохром». Експозиції при хорошому освітленні не перевищували одну-двох секунд, а експонована пла­стинка оброблялася за методом обігу, в результаті виходив кольоровий позитив.

1924 рік — Леопольд Маніс і Леопольд Годовський патентують двоколірний субтрактивний метод із використанням плівки з двома емульсивними шарами.

1935 рік — у продаж надходять плівки «Кодахром» із трьома емульсивни­ми шарами.

1942 рік — у продаж надходить плівка «Кодаколор» — перша плівка, яка дозволяє одержувати кольорові відбитки.

1963 рік — у продаж надходить фотоапарат «Полароїд», який дозволяє ро­бити моментальні кольорові знімки протягом хвилини.

Становлення фотографії як мистецтва

Становлення фотографії як мистецтва нерозривно пов'язане з її технічним удосконаленням. На ранніх стадіях технічного розвитку і зародження фотогра­фії були створені шедеври фотографічного мистецтва, твори, що є для поколінь фотографів зразками досконалості. Історія мистецтва фотографії доводить, що ніколи технічне оснащення фотографа не було вирішальним чинником при створенні витвору мистецтва.

Не слід любов до фотографії підміняти гонитвою за модною тех­нікою. Головне для створення чудових фотографій — це вдумливість, щирість, чуй­ність і прагнення зробити добру справу. Фотографії народжуються миттєво.

Фотографи, які не мають систематичної професійної освіти, знань з історії образотворчого мистецтва, основ композиції, теорії світла, кольору, мистец­твознавства, багато чого упускають у своїй творчості. Часто фотографи, що оволоділи технікою фотографування і виготовлення відбитків, не вміють та і не мають потреби передати найпростіші почуття, торкнутися найпростіших проблем.

Думка, що фотограф не може змінювати зображення, отримане за допо­могою фотоапарата, що нібито техніка не в змозі відобразити природу образ­но, а лише як документ, не могла допустити прилічення фотографії до мисте­цтва. Зараз можна цілком безумовно віднести фотомистецтво до сфери людсь­кої культури.

Живописець або графік, створюючи витвір мистецтва, реалізує свій задум, наперед визначивши тему твору. Він може сюжет зсунути у будь-якому тимча­совому просторі, може суміщати їх, підпорядковувати своїй уяві.

У фотографа час — головний матеріал, з якого він створює твір. Але він не може через природу фотографічного процесу зробити фотографії з майбут­нього або минулого. Йому підкоряється тільки теперішній час. Ця основна вла­стивість фотографії і перевага, котра відрізняє її від усіх інших мистецтв. Час — головний матеріал фотомистецтва. Фотографічне зображення має на увазі копіювання натури, документальну її фіксацію у певний відрізок часу.

Так само, як художник уміння зображати навколишній світ не ставить вище за ціль досягнення образності, так і у творчої фотографії документалізм, будучи її основою, не повинен бути єдиною ціллю.

Фотографія, що правдиво відображає об'єкт зйомки, може бути тільки нату­ралістичною і не дати глядачу ніяких відчуттів, окрім інформації. Для того щоб стати витвором мистецтва, вона повинна мати багато переваг.

Витвір мистецтва можливий лише тоді, коли задум знаходить своє втілення в художній формі. Те, що фотограф не може втрутитися у створення зображен­ня,— головний аргумент супротивників фотомистецтва. Але це не так.

Саме по собі зображення — це диво людської думки і діяльності. Мисте­цтво фотографії — таке ж технічне, як і живопис. Від зубила до кисті, від граніт­ної скелі до полотна, від клинопису до гравюри на пластині, від винаходу олів­ців до синтетичних фарбників з тисячею відтінків кожного кольору — за всім цим стоїть величезна промисловість, наукові дослідження, що збагатять творчі можливості художників. Але далеко не кожен, хто володіє цими засобами, мо­же ставати художником.

Оріо (Мілан) — художник і фотограф, що працює у кінематографі. Мистецтво Оріо далеко від будь-якого фактичного відтворення реальності. Завдяки використанню і поєднанню різних технологічних можливостей (тради­ційної фотографії, полароїда, цифрового друку, відеозйомки) він досягає у своїх роботах відчуття якогось ірреального, енергетичного простору. На його фото­графії світло, відкидані ним тіні, і навіть час перетворюються на образи — живу субстанцію, так само як і блукаючі в ній фігури людей, предмети, рослини.

Тіна Модотті - культова фігура в історії фотографії, адже вона не була професійним фотографом. Точніше фотографія не була для неї єдиним життє­вим покликанням.

Портрет митця

Легендою американського і світового фотомистецтва є Ансел Адамс (1902—1984). Коли йому було 10 років, батько забрав його зі ніколи й організував домашнє навчання, зокрема й уроки гри на фортепіано. Захоплення музикою було достатньо серйозним. Після того, як хлопчик зацікавився фотографією, він довго не міг зробити вибір між двома своїми захопленнями. У віці 17 років Ансел вступив до клубу, члени якого захищали природні пам’ятки. Багато фотографій юнак присвятив охороні парків і заповідників, що використовував клуб у природоохоронній діяльності. Широкої популярності А. Адамс набув завдяки своїм чорно-білим пейзажам. Він вважав, що технічна досконалість і майстерність фотографа не можуть зрівнятися з художнім поглядом, зі здатністю митця виразити своє світовідчуття за допомогою фотографії.

Визнаний класик фотографії заснував перший у США факультет мистецтва фотографії в Каліфорнійській школі мистецтв. Багато його робіт можуть слугувати наочними посібниками з композиції, адже не тільки викликають певні емоції, а й допомагають зрозуміти взаємозв’язок між об’єктами в кадрі.

Фотографія А. Адамса «Хребет Тітон і річка Снейк» увійшла до 116 робіт, обраних для занесення на золоту пластинку космічного корабля «Вояжер», який був запущений у космос, щоб передати іншим цивілізаціям інформацію про природу Землі.

Одним із найвідоміших фотографів в Україні був свого часу Альфред Федецький, уродженець Житомира, випускник Фотографічного інституту Віденської Академії мистецтв. Він відкрив фотомайстерню в Харкові, фотографував коронованих осіб, військових, діячів мистецтва, шляхтичів і міщан.

Щоб ідентифікувати будь-який вид мистецтва, потрібно передусім з’ясувати сутність його мови. Яка ж специфіка візуальної мови фотографії?

Фотомитець здатний виразити власне ставлення до зображуваного в художньому образі за допомогою таких засобів виразності, як композиція, ракурс, світлотінь, колір. Завдяки вибору певної миті зйомки можна передати своєрідність явища природи, неповторність події, людини.

Фотокомпозиція передбачає доцільне розташування об’єктів, елементів переднього плану і тла відповідно до вимог візуальної гармонії.

Художні аспекти фотографії виявляються у виборі стилю, жанру, прийомів оброблення фотоматеріалів. Техніка фотозйомки полегшує пошук задуманого образу, а сучасні технічні засоби спростили отримання якісного зображення.

До найпопулярніших жанрів фотомистецтва належать пейзаж, портрет і репортаж. Усім їм притаманний документалізм — властивість, яка вперше увійшла в мистецтво з появою фотографії. Документалізм, достовірність, реальність відрізняють фотографію від живопису, графіки.

Отже, фотомистецтво поєднує художню виразність із правдивістю.

Замість тематичних жанрів, на які традиційно поділяють образотворче мистецтво, у сучасній візуальній культурі існує жанровий поділ за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, фотографія, інсталяція, відео тощо.

Чи може фотографія мати свій художній стиль? Натуралістично відзнятий кадр буде ретельно демонструвати всі деталі, що потрапили в об’єктив. Якщо ж знімок зробити під кутом авторського художнього бачення, буде зовсім інша робота. Характер і сила авторського відхилення від дзеркальної фотографії і визначають саме стиль. Він може бути індивідуальним чи відповідати певній художній школі.

У сучасній фотографії розрізняють такі напрями й стилі: етнографічно-соціологічний, репортажний, плакатно-рекламний, художньо-конструктивний, декоративний, символічний, імпресіоністичний. Нерідко фотохудожник працює одразу в кількох напрямах.

Усі стилі й жанри художньої фотографії складають цілісну картину цього виду мистецтва і сприяють розумінню його естетичних можливостей.

Аерофотографія — напрям фотомистецтва, який дає можливість відчути себе птахом і побачити нашу планету з висоти пташиного лету. Фотохудожники зазвичай піднімалися в повітря на гелікоптері, щоб зафіксувати мальовничі пейзажі нашої планети.

Цікаво відкривати світ морів і океанів під час підводних фотозйомок. Дайвери знімають дивні підводні печери, риб, водорості.

На основі колажу, монтажу виник новий вид творчості — фото-арт, де фотографія стає частиною простору або пам’ятки про певну художню акцію, яку неможливо безпосередньо показати публіці.

У Нью-Йорку засновано Міжнародний центр фотографії (1966). Музеї фотомистецтва є у Дрездені (Німеччина), Антверпені (Бельгія), Хмельницькому (Україна). Французьке місто Арль щорічно стає місцем проведення літнього фестивалю фотографії. В Україні також відбуваються національні й міжнародні виставки, конкурси з фотомистецтва для професіоналів і аматорів. Відомий фотохудожник Василь Пилип’юк заснував першу в нашій країні фотогалерею «Світло і тінь».

Залежно від території рекламу поділяють на локальну (охоплює торговельний заклад або населений пункт); регіональну (охоплює певний регіон), загальнонаціональну (в масштабах однієї держави) і міжнародну.

Реклама є комунікативним процесом, її сенс схоплюється миттєво і засвоюється на рівні підсвідомості, коли ми гортаємо сторінки преси, слухаємо радіо, дивимося на екран телевізора або подорожуємо лабіринтами Інтернету. Для цього використовують спеціальні рекламні прийоми комплексного впливу на людину з метою привернути її увагу, зацікавити й переконати: повтори тексту, гіперболізація, посилання на думку фахівців чи авторитетів, креативні візуальні ідеї тощо.

Реклама існувала починаючи з античних глашатаїв, що сповіщали про театральні або спортивні видовища. Її вплив підвищився з поширенням друку. Стимулюючи прагнення людей до задоволення різних потреб, реклама сприяла продуктивності виробництва. Сучасні ЗМІ перетворили її на бізнес. Приміром, телебачення заповнене рекламними роликами. А з поширенням Інтер-нету реклама охопила колосальні території й усі категорії споживачів. До засобів розповсюдження рекламної продукції належать: кіно, відео, телебачення (короткометражні фільми, слайд-фільми, рекламні передачі, ролики, телезаставки);

радіо (інтерв’ю, рекламні передачі та повідомлення, радіорепортажі); періодичні друковані видання (газети, журнали з рекламними оголошеннями й статтями);

поліграфічна продукція (плакати, афіші, листівки, буклети, каталоги); пряме розсилання (рекламні поштові пропозиції, інформаційні листи); зовнішня реклама (білборди, плазмові екрани, транспаранти, вказівники, панно, вивіски та вітрини магазинів);

світлова реклама (статичні й динамічні лайтбокси, електронні табло, газосвітлові оголошення, «рядок, що біжить»);

реклама на транспорті (зовнішнє оформлення автомобілів, трамваїв і тролейбусів, вагонів метро, реклама в салонах громадського транспорту);

ярмарки, виставки (презентації, прес-конференції, «круглі столи», зустрічі з фахівцями, демонстрація товарів, дегустація продуктів); Інтернет (слайд-фільми, відеокаталоги, оголошення, банери).

Під час розповсюдження реклами поширюють складові елементи фірмового стилю виробника: товарний знак або емблему, логотип, слоган, корпоративний колір, сувенірну продукцію.

Рекламісти, аби привернути увагу, викликати оптимістичний настрій споживача, застосовують візуальні образи. Доведено, що ефективним є співвідношення, коли 70% повідомлення становить відеоряд та мінімум тексту. У рекламних слоганах, текстових коментарях, музичному супроводі використовують народну творчість: прислів’я, приказки, частівки, казки, пісні.

На мистецтві реклами позначаються художні стилі: модернізм і постмодернізм. На ранньому етапі її розвитку запозичували методи модерну (подання звичайних речей як предметів мистецтва з ознаками технократичної краси). Нині в рекламній творчості втілюють естетику урбанізму; відчутне захоплення кольором і лінією, як в абстракціоністів. Нове ставлення до речей сприяло вивільненню кольору, який і дотепер є основним виражальним засобом реклами. Спостерігається зрівнювання масових виробів з творами мистецтва, як у да-даїстів. Фантазію рекламістів збуджує «виразність беззмістовного», притаманна кубізму і сюрреалізму. Популярні засоби поп-арту, мінімалізму.

Прогрес технологій у галузях фотографії, поліграфії, а також у комп’ютерній техніці, а надто — в комп’ютерній графіці, дав поштовх рекламному дизайну. Реклама, сягнувши певного художнього рівня, виробила власні засоби виразності, почала впливати практично на всі види сучасної художньої творчості. Щоб вплив на споживача був дієвішим, у рекламі використовують живопис, театр, кіно, телебачення, літературу, музику. Тому рекламу можна сприймати як особливий, нетрадиційний вид сучасного мистецтва. Наразі вона й сама змінює не тільки життя і побут людей, а й сучасне мистецтво, яке відповідно також вбирає засоби та методи рекламної творчості, акумулює її емоційно-ігрові засади, доступність, плакатність, простоту змісту або, іноді, і навмисний примітив.

Часом дуже популярна антиреклама — інформація, яка покликана зменшувати інтерес до того чи того продукту, компанії. Наприклад, ін-тернет-користувачі поширюють власноруч виготовлені банери, принти, слогани, що розкривають негативну сутність певного бренду, речі, послуг. Навіть проводять конкурси антиреклами, визначають її рейтинги.

Реклама здатна творити модель поведінки, використовуючи правила етикету, дає зразки культури спілкування, зокрема елементарні правила ввічливості. Споживачеві пропонується естетизована схема поведінки, взірці зовнішнього вигляду (мова, одяг, міміка, жести тощо). Отже, реклама формує певний стиль життя.

Утім можливості реклами для розвитку естетичних смаків пересічної людини в нашій країні реалізовані недостатньо. Для підвищення рівня культури українського суспільства варто активніше спрямовувати рекламу на інформацію про мистецтво — явища, події, заходи в цій царині.