Телебачення. Погляд у світ

Перейти до проекту Антона Олійника        Мистецтво 9 клас  

Виконати тести

Яка історія телебачення?

Телебачення (грец. – далеко і лат. video – бачу) – система зв'язку для трансляції та прийому рухомого зображення та звуку на відстані. Телебачення засноване на принципі послідовної передачі елементів кадру за допомогою розгортки. Частота зміни кадрів вибирається, в основному, за критерієм плавності передачі руху.

Технології телебачення не були винайдені однією людиною і за один раз  В основі телебачення лежить відкриття фотоефекту в селені, зроблене Віллоубі Смітом (англ. Willoughby Smith) В 1873 році.  Винахід скануючого диска Паулем Ніпкова в 1884 році послужило поштовхом у розвитку механічного телебачення, яке користувалося популярністю аж до 1930-х років. Засновані на диску Ніпкова системи практично були реалізовані лише в 1925 р. Дж. Бердом у Великобританії, Ч. Дженкінсом у США, І. А. Адамяном і незалежно Л. С. Терменом в СРСР.

Перший патент на використовуване зараз електронне телебачення отримав професор Петербурзького технологічного інституту Борис Розінг, який подав заявку на патентування «Способу електричної передачі зображення» 25 липня 1907 року. Однак йому вдалося добитися тільки передачі на відстань нерухомого зображення – в досвіді від 9 травня 1911 року.

Рухоме зображення вперше в історії  А рухоме зображення вперше в історії було передано на відстань 26 липня 1928 року в Ташкенті винахідниками Борисом Грабовським та І. Ф. Белянським. Хоча акт Ташкентського трамвайного тресту, на базі якого проводилися досліди, свідчить, що отримані зображення були грубі й неясні, саме ташкентський досвід можна вважати народженням сучасного телебачення.

Справжнім проривом в чіткості зображення електронного телебачення, що вирішило в кінці кінців в його користь суперечку з механічним телебаченням, став «іконоскоп». Його винахід було запатентовано також радянським вченим Семеном Катаєвим в 1931 році, однак американський винахідник-емігрант Володимир Зворикін, учень все того ж Розінга, зміг створити працюючу модель на рік раніше радянських вчених – в 1933 році. Іконоскоп - перша електронна передавальна телевізійна трубка, що дозволила почати масове виробництво телевізійних приймачів

Саме поява телебачення в післявоєнний період можна вважати третім революційним досягненням, після створення кінематографа в кінці 19 століття, а також винаходи синхронного звуку в період 20-30 років 20 століття.

Творці рухомого зображення

Історія кіно починається в 19 столітті. Хоча фотографія як спосіб відображення нерухомих зображень з'явилася ще в першій половині 19 ст., для того, щоб став можливим процес зйомки і відтворення руху, вимагалося, щоб фотографування могло відбуватися з короткими проміжками. Були зроблені десятки спроб створити системи запису і відтворення зображень. В результаті, визнаними винахідниками кінематографа стали французи, брати Луї і Огюст Люм’ери. Апарат Люм’ерів виявився дуже зручним, з його допомогою можна було легко знімати і демонструвати фільми на великому екрані, що і зумовило успіх їх винаходу. «Кінематограф» - саме так називався пристрій Люм’ерів.

Перша публічна демонстрація була зроблена в Парижі в березні 1895 р., але днем народження кіно вважається інша дата, 28 грудня 1895 р., коли відбувся перший комерційний кіносеанс (це відбулося в підвалі "Гран Кафе" на бульварі Капуцинів).В своїх сеансах Люм’ери демонстрували декілька коротких роликів, першим з яких був "Вихід робітників з фабрики". Проте найпопулярнішим з них став ролик під назвою "Прибуття потягу", який справляв сильне враження на глядачів.

Перша публічна демонстрація була зроблена в Парижі в березні 1895 р., але днем народження кіно вважається інша дата, 28 грудня 1895 р., коли відбувся перший комерційний кіносеанс (це відбулося в підвалі "Гран Кафе" на бульварі Капуцинів).В своїх сеансах Люм’ери демонстрували декілька коротких роликів, першим з яких був "Вихід робітників з фабрики". Проте найпопулярнішим з них став ролик під назвою "Прибуття потягу", який справляв сильне враження на глядачів.

Луї Жан Люм'єр, народився 5 жовтня 1864 року в Безансоні (Франція), в сім'ї художника, який захоплювався фотографією. Разом зі своїм братом Огюстом Луї Жан Люм'єр увійшов в історію як винахідник кінематографа, родоначальник французької кіноіндустрії та кінорежисури. Між собою вони поділили обов'язки таким чином, що Огюст Люм'єр виконував в основному роль організатора і менеджера, а Луї більше займався технічною стороною кінематографа і винахідництвом.

І цей розподіл не випадково: Луї був схильний до техніки, закінчивши промислову школу. Спочатку він займався фотографією і працював на фабриці фотоматеріалів, належала батькові. А в 1895 році винайшов кіноапарат для зйомки і проекції «рухомих фотографій", придатний для комерційного використання.

Апарат був запатентований і отримав назву «кінематограф». Прилад представляв собою удосконалення Едісонової «Кінетограф». Перше кінематографічне представлення у власному розумінні цього слова було організовано в Парижі 28 грудня 1895 року в підвалі «Гран-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі.

Ігрове  кіно

Ігрове кіно — вид кіномистецтва, побудований на грі акторів. До ігрового кіно відносяться практично всі твори кінематографу за винятком частини документального кіно. Твори цього виду мають назву художніх фільмів.

Ігровий фільм - твір, що має в основі сюжет, втілений у сценарії та інтерпретується режисером, який створюється за допомогою акторської гри, операторського і інших мистецтв. 

Ігрове кіно протиставляється неігровому кіно, яке включає документальне кіно, мультиплікацію і науково-популярне кіно. В окремих фільмах можливо змішання гри акторів і документалістики (художньо-документальне кіно). Також можливе створення мультфільмів з включенням гри акторів (наприклад, " Новий Гулівер "," Хто підставив кролика Роджера "), і участь акторів у науково-популярних фільмах. 

На перших сеансах брати Люм'єри демонстрували сценки, в основному зняті на натурі: «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сіоти», «Вихід робітників з фабрики братів Люм'єр», «Сніданок немовляти», «виловлювання червоних рибок »,«вольтіжіровки», постановочний комедійний скетч «Политий поливальник»та інші.

Тому можна говорити, що крім технічного винаходу, братам Люм'єр належить й ініціатива регулярного випуску фільмів. У загальній складності ними було знято близько п'ятдесяти коротких стрічок на різні теми. Створюючи свої фільми, Луї Жан та Огюст Люм'єр придумали безліч прийомів кінозйомки. А кіносеанси братів супроводжувала музика саксофона або піаніно.

Навесні 1896 року брати Люм'єр демонстрували свій кінематографічний фільм на Паризькій виставці і були визнані винахідниками кінематографа. Після цього брати скоїли світове турне зі своїм винаходом, відвідавши Лондон, Нью-Йорк, Бомбей. А кінематограф швидко поширився по Європі.

З 1898 року Луї Жан Люм'єр займався тільки виробництвом кіноапаратури та фотоплівки. Кілька років по тому він продав патенти, але продовжував свої досліди в області об'ємного і кольорового кіно. У 1903 році брати Люм'єр запатентували спосіб отримання кольорової фотографії, що отримав назву «Автохром».

У 1919 році Луї Люм'єр був обраний членом Французької академії наук. У 1946 році він передав Французькій синематеці у Парижі всі фільми, знятих ним разом з братом.

У Франції існує щорічна премія імені Луї Люм'єра за кращий документальний фільм.

Ігрове кіномистецтво має велику кількість кіножанрів

У кіно немає єдиного загальноприйнятого набору жанрів (як, наприклад, у живописі), за яким можна було б точно класифікувати всі кінофільми. Крім того, більшість художніх кінофільмів можна сміло віднести до більш ніж одного жанру. Тому говорити про нижчеподану систему жанрів художнього кіно можна лише з великою часткою умовності. Ця система скоріше була сформована самими глядачами на основі особистих вражень, чим кінознавцями в рамках наукових досліджень. Проте, ця система широко поширена й, у певній мірі, загальноприйнята.

Екшн - цей жанр ілюструє відому тезу "добро повинне бути з кулаками".

Фільми цього жанру найчастіше не мають складний сюжет. Головний герой звичайно зіштовхується зі злом у найочевиднішому його прояві: злочин, корупція, тероризм, убивство. Не знаходячи іншого виходу, головний герой вирішує вдатися до насильства. У  результаті знищенню піддаються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. "Хепі енд" (англ. happy end - щасливий кінець) - неодмінний атрибут екшену, зло повинне бути покаране.

Вестерн - у класичних фільмах цього жанру дія відбувається на дикому Заході Америки в XIX столітті. Конфлікт звичайно розвертається між бандою злочинців, представниками влади й мисливцями за нагородою (англ. bounty hunter). Як і у звичайному екшн-фільмі, конфлікт вирішується насильством зі стріляниною. Вестерни просочені атмосферою волі й незалежності, характерної для заходу Сполучених Штатів.

Гангстерський фільм - дія фільмів цього піджанру найчастіше відбувається в США в 1930-і роки - під час розквіту гангстерських

угруповань. "Розбирання" між гангстерами і є основою сюжету таких фільмів.

Фільм з бойовими мистецтвами - фільми цього піджанру сюжетно мало відрізняються від звичайних фільмів жанру екшн. Але в протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із застосуванням прийомів східних бойових мистецтв, наприклад, карате.

Пригодницький фільм - на відміну від екшену, у пригодницьких фільмах акцент зміщений із грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. У пригодницьких фільмах герой повинен оригінально виплутатися зі складних ситуацій. "Хепі енд" також дуже ймовірний.

Детективний фільм - жанр, здобутки якого незмінно містять ілюстрації злочинних діянь. З цих діянь випливають розслідування й пошук та обвинувачення винних. Впродовж картини у глядача, як правило, виникає бажання провести власне розслідування й висунути власну версію злочину.

Фільм-драма - специфіку жанру становлять сюжетність, конфліктність дії, достаток діалогів і монологів. Драми зображують в основному приватне життя людини і його гострий конфлікт із суспільством. При цьому акцент часто робиться на загальнолюдських протиріччях, втілених у поводженні і вчинках конкретних героїв фільму.

Трагедія - напевно театральну трагедію не слід розглядати як окремий випадок драми, але в кінематографі це в принципі вірно. Основу трагедії також становить зіткнення особистості зі світом, суспільством, долею, вираження в боротьбі сильних характерів і страстей. Але, на відміну від звичайної драми, трагічна колізія звичайно завершується загибеллю головного героя.

Історичний фільм - фільми цього жанру реконструюють історичні події, що реально відбувалися.

Військовий фільм - назва говорить саме за себе, це фільми про війну.

Кінокомедія - до цього жанру відносяться фільми, які ставлять за мету розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій.

Комедія становищ (ситуацій) - це класичний вид комедії, заснований на тому, що герої фільму потрапляють у курйозні, смішні становища. Найчастіше сценарій пишуть саме у такому піджанрі. Такі фільми часто зрозумілі людям різних поколінь.

Комедія характерів - це класичний вид комедії, заснований на тому, що комічне фільму базується на смішних особливостях персонажа (англ. character - "персонаж", звідси й назва піджанру), Такі фільми, як правило, "живуть" лише у своїй епосі, і часто незрозумілі людям інших поколінь.

Пародія - вид комедії, що базується на пародіюванні чого-небудь (наприклад, на пародіюванні інших фільмів).

Фарс - комедія легкого змісту із чисто зовнішніми комічними прийомами.

Мелодрама - добутки цього жанру розкривають духовний і почуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних ситуаціях, часто на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть і т.п.

Любовна історія - улюблений жанр більшості жінок усього світу. У таких фільмах найчастіше описується гарна й глибока любов, що не розуміють навколишні і якій перешкоджають складні обставини.

Сімейний фільм - дитячі фільми й фільми, призначені для перегляду всією родиною. Фільми цього жанру найчастіше позбавлені насильства, мають безліч елементів мелодрами й комедії з немудрим гумором.

Музичний фільм - мюзикл або оперета, перенесена з театральних підмостків на кіноекран. Багато пісень, танців, гарні костюми й

декорації. Обов'язково присутні елементи мелодрами й часто "хепі енд". Насильство якщо і є, то в самій необразливій формі.

Еротичний фільм - цей жанр, розрахований в основному на чоловіків, має стабільний успіх. Фільми цього жанру спрямовані на те, щоб викликати в глядача сексуальне збудження й еротичні фантазії. Неповнолітні на сеанси не допускаються.

Порнофільм - порнографія у кіно. Жорсткіший і відвертіший варіант еротичного фільму. У багатьох країнах публічна демонстрація таких фільмів заборонена, дозволений тільки показ у закритих клубах і поширення на відео.

Трилер (від англ. thrill - трепет) - так називають фільми, що прагнуть створити у глядача відчуття напруженого переживання, хвилювання. Жанр не має чітких границь. Часто до трилерів відносять детективно-пригодницькі фільми, акцент у які зміщений на підготовку до якогось унікального злочину. До трилерів також часто відносять фільми жахів.

Містичний трилер - фільм на грані трилера й фільму жахів. Сюжет побудований на зіткненні героїв з яким-небудь незрозумілим, містичним явищем. Часто мова йде про окультизм, чаклунство, пришесті антихриста й т.п.

Катастрофа - фільм, герої якого потрапили в катастрофу і намагаються врятуватися. Мова може йти як про природну катастрофу (смерч, землетрус, виверження вулкану і т.п. ) або техногенную катастрофу (катастрофа літака, наприклад).

Документальне кіно

Документальний фільм — фільм, в основу якого покладені зйомки реальних подій та осіб. Темою для документальних фільмів найчастіше стають історичні події, культурні та соціальні явища, відомі особистості та товариства.

Анімаційне кіно

Аніма́ція (з лат. anima — душа і похідного фр. animation — оживлення), мультипліка́ція (з лат. multiplicatio — розмноження, збільшення, зростання) — вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом знімання послідовних фаз руху намальованих (графічна анімація) або об'ємних (об'ємна анімація) об'єктів. Ці твори називають анімаційними або мультиплікаційними фільмами (мультфільмами). Перші мальовані фільми були випущені в 1908 у Франції, об'ємні — в 1911 у Росії.

Перші мультиплікаційні фільми в Україні з'явилися у 1927 році у центральній мультиплікаційній майстерні в Одесі: В. Левандовський поставив «Казку про солом'яного бичка», поклавши в основу сценарію сюжет популярної казки, а художник В. Дев'ятнін зробив мультиплікаційну одночастівку «Українізація» про вивчення української мови.

Принцип анімації знайшли задовго до винайдення братами Люм'єр кінематографу. Бельгійський фізик Жозеф Плато, австрійський професор-геометр Симон фон Штампфер та інші вчені і винахідники використовували для відтворення на екрані зображень, що рухались внаслідок обертання диска чи стрічки з малюнками, систему дзеркал і джерело світла — ліхтар.

• 30 серпня 1877 року вважається днем народження мальованої анімації — був запатентований винахід Еміля Рено, який винайшов основи технології виготовлення анімаційних фільмів, які лишилися незмінними до винайдення комп'ютерних технологій: «покадрова зйомка» малюнків або іншого матеріалу — за фазами руху. Еміль Рено називав свої фільми «світловими пантомімами», «оптичними виставками» (Наприклад: «Клоун з собачкою», Кухоль пива").

• 1898 рік — Джон Стюарт Блектон і Альберт Е. Сміт зняли перший ляльковий фільм «Цирк ліліпутів» («The Humptu Dumptu Circus»). У фільмівикористовувались дерев'яні іграшки.

• 1900 рік — Джон Стюарт Блектон створює фільм «Чарівний малюнок» («The Enchanted Drawing»), в якому, проте ще не було проміжних фаз. В цей період він відкриває секрет анімації, покадрової мультиплікаційної зйомки — зображення за зображенням, що в США отримала назву «One turn, one picture» .

• 1906 рік — Джон Стюарт Блектон і Альберт Е. Сміт заснували кінематографічне об'єднання «Вітаграф», зробивши серію анімаційних фільмів «Комічні фази смішних облич» («Humorous Phases of Funny Faces»).

• 1908 рік — Еміль Коль показав свій анімаційний фільм «Фантасмагорія» («Fantasmagorie»). Цей фільм став знаковим для розвитку анімації не тільки через те, що був першим європейським анімаційним фільмом, але й тому, що саме тут вперше був структурований самодостатній сюжет, а головний герой Фантош був наділений певним характером.

Саме «Фантасмагорію» деякі дослідники вважають першим «по-справжньому анімаційним фільмом».

• 1911 рік — Вінзор Мак-Кей створив «Клоун з собачкою», на основі газетного коміксу.

• 1912 рік — першим у світі об'ємним анімаційним фільмом прославився Владислав Олександрович Старевич, створивши фільм «Прекрасна Люканіда, або війна рогачів з вусачами» («Прекрасная Люканида, или война рогачей с усачами»).

• 1913 рік — В. А. Старевич створює фільм «Бабка і мураха» («Стрекоза и муравей»). Створений на основі байки Крилова, фільм мав величезний успіх і світову популярність.

Майбутньому бурхливому розвитку анімації посприяли не лише фільми, що були зроблені в минулому, а й певний технічний поступ. Найважливішим досягненням в цій сфері став винахід Рауля Барра перфорований целулоїд, що дозволяв зафіксувати лист з малюнком за допомогою штифтів.

• 1917 рік — відбулась прем'єра першого повнометражного художнього анімаційного фільму «El Apostol» режисера з Аргентини Квіріні Кристіани.

• 1928 рік — Волт Дісней створює найпопулярнішого мальованого персонажа в історії анімації. В цей рік також виходить в світ перша звукова стрічка «Пароплавчик Віллі» («Steamboat Willie»).

• 1929 рік — Волт Дісней знімає «Танець скелетів» («Skeleton Dance») перший із серії «Веселі симфонії».

Загалом прихід Волта Діснея в анімацію ознаменувався створенням певних канонів, так звана діснеївська або ж класична анімація, якими багато в чому користуються і до сьогодні.

Види технологій

За методом анімування:

• Покадрова технологія — це технологія, за якою кожен кадр малюється окремо. Найбільш складна й тривала, вимагає високої майстерності, досвіду та інтуїції. Проте ця технологія дозволяє здійснити практично будь-які зміни об'єкта, реалізувати найвибагливіші задуми.

• Технологія «Ключових кадрів» — полягає в тому, що створюються не всі кадри, а лише «ключові», між ними «проміжні кадри» малюються автоматично. До цієї технології можна віднести й некомп'ютерний тип анімації, коли головний аніматор займався «ключовими кадрами», а підрядні аніматори малювали «проміжні».

• Технологія «Захоплення руху» («Motion capture») — відносно молода технологія, де об'єкти рухаються або змінюють форму внаслідок аналогічних дій реальними істотами або неживих об'єктів, до яких прикріпленні датчики, що фіксуються в просторі та передають дані до комп'ютера. Ця технологія допомагає захопити найскладніші реалістичні рухи.

За типом змінюваних параметрів об'єктів:

• Технології руху — технології, що дозволяють передати рух об'єкта або його частин.

• Технології форми «Морфінг» («Morphing») — технології зміни форми. Часто використовуються для перетворення одного об'єкта в інший. Зазвичай виконується з допомогою технології «ключових кадрів».

• Анімація кольору — технології трансформації забарвлення об'єкта.

Сучасне телебачення

Нині перевагу отримують не інформаційні, як раніше, а розважальні телепрограми, які заповнили ефір. Сучасне телебачення орієнтується на виробництво різноманітних розважальних телешоу, а саме: дискусії та дебати, ігри та лотереї, змагання та конкурси тощо. Вельми популярними стали ток-шоу — екранна форма розмовної журналістики, яка поєднує ознаки інтерв’ю, дискусії, діалогу. Наток-шоу до студії запрошують цікавих людей, компетентних експертів, інколи до розмови долучаються глядачі, що створює атмосферу публічності, підвищує емоційність передачі.

Різновидами ток-шоу є телеміст — двосторонній діалог різних аудиторій або експертів з різних міст за допомогою супутникового зв’язку, а також теледебати, особливо популярні під час виборів. Драматургія ток-шоу вибудовується з послідовності запитань, які спочатку визначають інтригу, а потім розгортають сюжет програми.

Отже, телебачення — це розмаїття каналів, телепрограм і телепередач, які створюють за особливими законами екранних мистецтв. Своїми специфічними художніми засобами воно впливає на наші думки і почуття, сприяє формуванню життєвих, зокрема і мистецьких орієнтацій.