Ознаки епістолярного тексту: Загальна характеристика (на матеріалі листів Ольги Кобилянської)

І. Загальна характеристика епістолярного тексту. 

Епістолярний стиль, як стверджує мовознавець П.С. Дудик, суттєво і своєрідно відрізняється від інших стилів. Епістолярна форма володіє властивостями теми лірики, що дозволяє автору, за думкою Аристотеля, „залишається самим собою“.

Ознаками епістолярного тексту є те, що в його основі матеріали з власного життя, з власної думки, з власного чуття, конкретно суттєве описання дійсності.

Лист як епістолярний жанр має свою специфіку, свої характерні риси. Форма безпосереднього звертання до адресата, прагнення автора змусити адресата активно діяти.

Ознаками епістолярного стилю є логічна послідовність викладу, точність і лаконічність, докладні висновки, дотримування і наявність певної композиції:

а) зверху зліва вказують дату написання листа; на початку чи в кінці листа інколи зазначають дату написання, завершують лист підписом (на розсуд автора);

б) лист починають звертанням до адресата, звертання може бути офіційним, напівофіційним, дружнім тощо, характер звертання залежить від стосунків між тими, хто пише листа, і тим, кому лист адресується. Найбільш звичними є такі звертання: друже, друже мій, дорогенькі, шановний пане, вельмишановний, дорогий друже, дорогі батьки, високоповажний товаришу. Листи починають також словами, що вказують на час написання листа (Добридень! Добрий день! Доброго вечора Вам). Форма прощання в листі також залежить від взаємин автора адресатом (До побачення, Прощай, Будьте здорові. Прощавай до скорої зустрічі. Цілую. Кохаю. Чекаю) Після слів вітання і прощання знак оклику чи крапку.

У доборі лексики, у вживанні малої чи великої літери, розділових знаків виявляється особистість автора. Має значення також те, з якою метою пишеться приватний лист;

в) займенник ти, ви у звертанні до однієї особи з великої літери, засвідчуючи цим власну вихованість, одну з ознак індивідуальної культури;

г) усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись префіксами (особливо суфіксами), набуваючи певної негативної чи позитивної оцінки;

д) синтаксис листа залежить від індивідуальності автора. Форма викладу тексту, побудова речень залежить і від того, кому адресовано лист.

Мова з епістолярними ознаками обслуговує специфічне заочно-писемне спілкування однієї особи з іншої (іншими) в найрізноманітніших сферах життя – виробничій, професійній, а найбільше – в побутовій, щоденній, ситуативній. Епістолярне мовлення в своєму типовому вияві – монологічне, проте природними елементами епістолярного тексту можуть стати, на думку Дудика П.С. і діалоги, почуті або прочитані автором, а потім відтворенні в листі.

Отже, епістолярне мовлення, як і розмовно-побутове, наукове і інше, неоднорідне за своїм змістом і граматичною будовою, зоорієнтоване на виконання суто індивідуальної комунікативно-стилічної функції.

Створюючи тексти епістолярного стилю мовні послуговуються всенародною мовою, використовують епістоляризми – особливі слова і словосполучення, синтаксичні конструкції, репрезентують неповторну мовленнєву індивідуальність цього стилю.

У мовленні в межах епістолярного стилю викреслюються різні жанри. Зародження жанру приватного листування в українській мові відноситься до давнього періоду, як літературний жанр поширився з часів античної і грецької, римської літератури. До появи книгодрукування межа між особистим листом була відносна, бо роздуми могли бути відкритими. Але давні риторики підкреслювали відмінність зразка мистецтва писали листи, підкреслювали різницю епістолярного мистецтва від літературно-художньої творчості на тій основі, що завдання листа – „називали речі своїми іменами“.

З розвитком людства епоха Просвітництва робить лист одним із ведучих жанрів використовуючи його в дусі ідей „виховання“. Листування розширило функції народно розмовної мови, виявило її межі побутового вживання зародилися елементи сучасного публіцистичного стилю і наукового стилю української літературної мови.

До епістолярних жанрів відносяться твори, побудовані у формі послання, або листування дійових осіб, щоденники, записники, мемуари, що, як і листи характеризують особистість автора і не завжди призначені для друкування. У художній літературі виділяють епістолярний текст жанр-твори, побудовані у формі послання або листування дійових осіб, щоденники, мемуари, автобіографії, записки автора, послання календарі.

Лист як засіб спілкування заочного людей у певній сфері життя надто різноманітний за змістом, формою, композицією. Листи відображають життя, досвід своїх авторів, їхній світогляд, індивідуальні риси адресата та ставлення до адресата. Листи культурних діячів часто стають фактором культурного життя нації.

За формою листування є офіційне і неофіційне (приватне). Соціально-етична форма листа залежить від соціальний стосунків адресата і адресанта.

Тематика епістолярію залежить від причин, що спонукають той чи інший задум від часу, умови, сфери їх використання і інтересів. За твердженням і дослідженням мовознавців, широку тематику створює мова, що обслуговує найрізноманітніші сфери життя – виробничу, професійну, побутову, щоденну, ситуативну – і оформлень у листуванні: приватно-діловому, соціально-етичному, інтимно-товариському, родинно-побутовому.

Тільки з ХVІІІ століття можна простежити формування листування в хронологічній термінології і соціальних аспектах. В нову українську літературу Т.Г Шевченко вписав епістолярну сторінку на народній основі. У його листах представлені теми публіцистики, літератури, мистецтва.

Листування розширило функції народного-розмовної мови, вивело її до побутового вживання, у ньому зародилися елементи сучасного публіцистичного стилю й наукового стилю української літературної мови.

Велику спадщину листів залишили нам видатні майстри українського художнього слова. Цінно, що у текстах їхніх листів зберігаються мовні лінії суто комунікативної і соціокультурної ситуації, тобто одночасно постає коунікант-інформатор, носій стихії живої мови і майстер літературної мови та художник слова. Отже, кожний письменник має індивідуальний стиль.

Про індивідуальність авторського стилю О.Кобилянська писала: „... Кождий писатель має свої слова, по котрих можна єго зараз пізнати, так я і кождий маляр уживає єму симпатичні барви і колорит, по котрих можна єго так само пізнати“ (Українські письменники про літературу та мову. К., 1961, с. 72)

Дорогі батьки!

Тільки тепер можу написати до Вас обширного листа. Сьогодні рано приїхав сюди і зразу пишу Вам.

Повертаючись ,я мушу ще кілька днів побути в Києві. Буду мешкати вже в приватному будинку, а це не буде нічого коштувати. Мене запросила сестра дружини І.Франка.

Київ місто чудове, говорять що найкраще а Росії. Розташоване високо над Дніпром; рівняється своєю красою хіба з Неаполем в Італії. Були ми в Лаврі, але там так страшно – ходити по печерах.

Собори (церкви тут європейської краси. А спів який – хіба лише в оперному театрі можна почути такі голоси.

Тут у Києві, кожний може переконатися, що українці були і що вони мають право бути і в майбутньому – на кожному кроці стільки історії, дуже багато!

На археологічному з'їзді ми сиділи, як на турецькій проповіді. Розпочався з'їзд дуже урочисто, із службою божою. Графиня Уварові також читала реферат. Соцький склав їй візиту, і вона говорила, що їй дуже прикро було, що Міністерство не дозволило читати реферати по-українськи, що вона домагалася всіма силами дістати дозвіл. Про це більше розповім усно.

Їздили ми також і на могилу Шевченка, до Канева. Туди їхали пароплавом по Дніпрі цілий день і день назад. Але тепер вже маю уявлення, що то означає їхати морем.

Хліба тут дуже гарні, але ж бо тут і землі. Такі простори, такі степи, той, хто їх не бачив, не може собі й уявити. Майже все поле неоране, сіють пшеницю, жито і гречку, але та земля належить панам, а селяни мало що мають; села їхні малі і бідні.

За тиждень приїде сюди Кобринська, погостює кілька днів, а потім повертаємо до Києва на 3-4 дні разом додому.

Цілую Вас всіх, і не забувайте за мене, бо від Вас дуже далеко.

Ольга Кобилянська.

(О.Кобилянська. Твори у п'яти томах. К.: 1963 – т.5.-с. 423-425).

Текст листа пройнятий внутрішнім збудженням і хвилюванням. Адресант виражає радість з того, що побачила багато нового: розумних людей, їх прихильність до України, високу духовність храмів, родючої землі України, боляче споглядає безправну долю селян на землі, тяжкий тягар долі української мови.

Розповідь листа адресата вдало поєднує емоційну радість за духовне багатство Києва і глибокий сум за батьків, рідну домівку, долю українського народу, що, маючи родючі землі і працьовиті руки, не мають власної землі, бо вона пошматована і пригноблена панівним класом. Для глибокого розкриття викладеної думки адресант вміло, доцільно, вдало використовує прості поширені, складні речення, художні засоби, наступність у викладі думки. Наприклад: (Київ – місто чудове, розташоване високо над Дніпром, собори (церкви) тут європейської краси, хліба тут , такі простори, такі степи; а селяни мало що мають; села їхні малі і бідні; та земля належить панам.

У листі домінують щирість і відвертість стосунків дітей і батьків.

Різновидом родинно-побутового жанру є лист-заповіт.

Наприклад, у січні 1918 року О.Кобилянська пише своїм братам лист-заповіт.

Існують також інші жанри (розповіді) листування, серед яких розрізняють листування приватно-ділове, інтимно-товаристське.

Приватно-ділове листування адресується не офіційній особі, близькій адресантові за професією інтересів. Приватно діловий лист є особистісним, але в ньому, крім індивідуального, наявне громадське. На такий лист не передбачається накладання ________ адміністративної особи.

 Важлива роль у формуванні тексту належить абзацу, що є надфразною єдністю тексту і допомагає забезпечити структурну спрямованість. Абзац несе ідейне навантаження, що розкривається мовними засобами.

Наприклад, у листі О.Кобилянської до М.Коцюбинського від 30 серпня 1903 року читаємо:

Я також пишу своїм знайомим довгі листи... Попросту не умію коротко писати, Се також належить до широких руських натур ...

Ви пишете пречудно, пані Лесю . – Оживляєте мене своїми листами, як свіжою водою ...

Ваша вірша товаришка Ольга Кобилянська.

В даному тексті має місце невимушеність, безпосередність у вираженні емоцій. Відрізок тексту листа структурно і за змістом замкнений, має певну свою стильову марковність, характеризується набором стильових ознак. У тексті об'єктом репрезентації виступає „Я“ – репрезентатор, у ролі якого функціонує адресант, подаючи свою часткову характеристику. 

Обидва тексти відображають прагнення адресанта підтримувати, зміцнювати зв'язки між українською і болгарською літературою. Тексти ідейно завершені, мають ознаки епістолярію, побудовані композиційно вірно: вітання, виклад думки, прощання, підпис.

У тексті переважають складні структури речень, ускладнені відокремленими членами, звертаннями, вставними словами, що сприяє глибшому розкриттю ідейного змісту.

В інших приватно-ділових листах репрезентатор виявляє свої погляди, мрії, наміри, плани, бажання.

Наприклад, у листі до Юрія Гордійчука з Вижниці читаймо: - Прагну ще раз поглянути на ті наші блакитні гори, на ту сріблясту, вічнозелену смереку, побачити гірських людей на їх кониках, почути шепіт гірського потоку, натішитися буйною природою, наслухатися доволі оповідань наших горян... 

Інтонаційно і структурно завершене односкладне просте речення, ускладнене однорідними головними і другорядними членами речення (присудки: прагну поглянути, побачити, почути, натішитися, наслухатися; додатки: гори, смереку, людей, шепіт, потоку, оповідань, горян; означення: блакитні, сріблясту, вічнозелену, гірських, гірського, буйного, наших).

Внутрішній монолог розкриває проблему зв'язку людини з природою, чарівність краю, розкриває традиції і звичаї, обдарованість простих людей – горян, утверджує єдність людини і природи.

Інтимно-товариське листування найповніше виявляється в листах закоханих, найближчих і близьких родичів, друзів, колег, товаришів. Зміст такого листування – це зазвичай розповідь, обмін думками з питань, потреб, фактів, подій, які хвилюють або становлять певний інтерес для адресанта й адресата чи тільки для одного з них. Кожен такий лист позначений неповторністю, суто особистісним і своєрідним мовленням, стилем автора.

Прикладом інтимно-товариського листа є лист Ольги Кобилянської до В.Стефаника.

Лист-спомин має всі ознаки епістолярного тексту: звертання, тему і основну думку, задум, зв'язність, завершеність речень.

Поділ тексту на абзац зумовлений завершеністю висловлення автора з приводу спогадів про певні періоду часу: зустріч, настрій, переживання. Надію, прощання, побажання. Форма звертання, мовна тканина тексту емоційна.

Лексичне навантаження тексту засвідчує рівень розвитку української мови, що перекипана територіальними діалектами (се, ферій, зільник, цвітка, приходства, звільнику, жий, громадці діточок) і допомагає розкриттю глибини почуття адресанта.

В інтимно-товариських листах адресант вживає шанобливе і з великим пієтетом звертання, що переходить від офіційно-доброзичливого до інтимно-ласкавого. 

Наприклад, у листі до Лесі Українки від 22 грудня 1908р. О.Кобилянська пише:

Дорогий Хтосічок!

Хтось до дорогого біленького так довго не обзивався, що аж встидно тепер писати. Але хтось чорний своєму мовчанню не винен.

Не знаю вже нині також, чи писав він комусь біленькому, що його „Касандра“ дуже всім сподобалась.

Перед місяцем вислав хтось чорненький своє найновіше оповідання під заголовком „В неділю рано зілля копала...“ до редакції „Літературно-наукового вісника“.

Прочитавши, нехай хтось розважить собі просьбу чорненького. Просьба слідуюча: чи хтось біленький не зміг би се оповідання переробити на сцену? І хтось знає, на сцену міг би поставити її або хтось біленький хтосічок, або І.Франко.

Хтось когось любить і панові Квітку кланяється.

Хтосічок чорненький

Текст листа насичений смутком і радістю, мрією про майбутню долю твору „У неділю рано зілля копала ...“ У тексті доказовість і послідовність викладу, докладні висновки, наявність мовної композиції, емоційно-експресивна образність вітання і прощання.

Важливим жанром в епістолярній літературі є автобіографія, укладена законом художньої умовності.

Автобіографію „Про саму себе“ О.Кобилянська написала у формі листів до мовознавця і літературознавця, професора Смаль-Стоцького.

16 грудня 1921р. Чернівці.

Високоповажний дорогий наш пане професор!

Про читання українських книжок не було мови. Все було, мов павутиною обсноване Німеччиною, котра, сказавши правду, не була нам не симпатична. Будь то через те, що все-таки, хоч ледве замітним процентом обзивалася в нашій крові, будь то через те, що була одиноким джерелом, котре давало духовну поживу.

Познайомившись у 18-19 року життя з донькою повітового лікаря А.Окуневського, Софією, я мов відродилась. Від неї пішло те світло, за яким я так тужила, невиразно мріяла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою подругою.

У листі від 2 листопада 1922р. читаємо: 

Дорогий пане докторе!

Мені дуже мило, що саме Ви хочете зайнятись моїми працями. Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коди не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, писала коли переймалася великими ідеями про визволення жінки... ідеями націоналізму, патріотизму, які зміцнила в мене Леся Українка.

Побут у Чернівцях, знайомства українського патріотичного кружка, Ваша силуюча, пориваюча до праці особистість, Ваш власний труд, що не знав спочинку, а все вперед і чимраз вперед гнав, зрушував мене.

О.К.

Може я дещо забула й не так написала, як бажаєте, та годі: кожна сніжинка, кожний гарний вечір, хмарка – манять мене до пера!

У вищезгаданих текстах стиль викладу думок невимушений, природний. Об'єктом репрезентації виступає „Я“- репрезентатор, що подає свою характеристику. У текстах використано один із типів мовленнєвих актів – експресив, ним мовець представляє шлях формування власного світогляду, психологічне ставлення до нього, до суспільно-політичних ситуацій.

Глибина і сутність розповіді досягається добором мовних засобів: у тексті переважають речення складної синтетичної конструкції, розповідного характеру, послідовністю викладу думки і в межах норм української літературної мови адресант описує своє становлення як митець слова.

Текст закінчується допискою, що має своє завершення – нерозривний зв'язок з життям. Потреба у дописках з'явилась уже після написання листа.

Для цього вживається спеціальне позначення S.P.

Висновки

Основне призначення епістолярного стилю обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Тематикою і змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери їх використання та інтересів адресатів. Все листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування не входить до сфери офіційно-ділового стилю.

Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній і перебуває у сфері дії усно-розмовного стилю.

Тематично і відповідно до життєвих ситуацій листування витворило найрізноманітніші типи листів, починаючи з епохи просвітництва.

Мовний аналіз листів з погляду лінгвопрогматики потребує умовного розмежування ознак тексту за прагматичними ролями комуні кантів: адресант – автор листа, носій психологічного стану, особа, описаного в листі, той, хто пише, хронікер і локалізатор (на це вказують лексема з часовою і просторовою семантикою); адресат.

Листи відображають життя, досвід своїх авторів, їхній світогляд, естетичні уподобання та політичні погляди, індивідуальні риси адресанта та ставлення до адресанта.