Бібліотечна довідка

Степан Бандера - ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху XX ст. народився 1 січня 1909 року у селі Старий Угринів (Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) нині Калуського району Івано-Франківської області. До дня народження провідника української нації у 2023 роціна сайті Суспільне-культура розміщено п'ять  цікавих фактів із його життя :

1. Обожнював шахи.

Бандера захоплювався різними видами спорту, а крім активних, також й інтелектуальними, зокрема грою в шахи.

"Дуже любив у шахи грати та все давав нам вигравати. Ми дуже тішилися з того, бо думали, що такі мудрі, а то він спеціально", — розповідала знайома Бандери з Прикарпаття Анастасія Буркало.

За її словами, він закликав дівчат вишивати рушники, а хлопців — не пити горілку. Також напередодні Різдва Бандера запропонував зробити афішу "Святкуймо без алкоголю", і ніхто не пив на свята. Нині у місті Калуш, що на Прикарпатті, досі щорічно проходить Всеукраїнський турнір з шахів пам’яті Степана Бандери.

Крім того, існує легенда, що у Мюнхені Бандера жив за паспортом Степана Попеля —видатного гросмейстера Галичини у міжвоєнний період, однак це може бути й звичайним збігом.

Також Бандері подобався лижний спорт, гра на музичних інструментах, він був членом драматичного гуртка.

2. Бандера тричі закохувався.

У житті провідника українського націоналізму зіграли ключову роль три жінки. Першим коханням Бандери у 18 років, відразу після закінчення гімназії, стала Юлія Якимович з сусіднього села на Прикарпатті, однак вона не відповіла взаємністю попри те, що Бандера читав їй вірші Шекспіра. На початку 1930-х років Бандера звернув увагу на націоналістку, керівницю жіночої мережі ОУН Анну Чемеринську, яка, однак, пішла до іншого активіста — статного і високого Ярослава Барановського на прізвисько "Макар", вищого за Бандеру за статусом.

Третє кохання молодого політика стало вирішальним, коли у 30 років у Кракові він познайомився з 22-річною активісткою ОУН Ярославою Опарівською, на якій він одружився за місяць. У 1941-му в подружжя народилася донька Наталя, а вже після війни — син Андрій і ще одна дочка Леся.

3. Донька Бандери до 13 років не знала, що її батько — ідеолог ОУН.

Донька Бандери Наталя до 13 років не підозрювала, наскільки важливим і відомим є її батько. Попри зайнятість тато приділяв час для занять українською мовою з дітьми. Відтак обоє дітей в 4-5-річному віці вже вміли читати і писати українською. З Наталкою він займався історією, географією і літературою.

Саме для того, аби дати їй якісну освіту, родина Бандери остаточно переїхала до німецького міста Мюнхен (Баварія) у 1954 році. Від Наталки намагались приховати від важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку.

"Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько", — розповідала Наталя про спогади того часу.

Наталя Бандера померла у віці 44 років у Мюнхені.

4. Бандера мав хронічну хворобу.

Попри захоплення спортом провідник ОУН з дитинства хворів на ревматизм суглобів, тому не міг нормально ходити, зокрема, через це він довго не міг стати членом скаутської організації "Пласт". Туди Бандеру прийняли з третьої спроби.

Ревматизм залишався з Бандерою протягом усього життя, тому на деяких світлинах його можна побачити з паличкою. Ймовірно, з цим також був пов'язаний відносно низький зріст націоналіста — 162 сантиметри. Крім того, хвороба Бандери загострилася у польській в'язниці, після якої йому довелося проходити термінове, проте нетривале лікування.

Крім того, Бандера, який усе життя був струнким, в останні роки життя різко погладшав. Останні світлини ідеолога націоналізму незадовго до його вбивства у 50-річному віці засвідчують, що політик стрімко набрав вагу.

5. Могилу Бандери не залишають у спокої.

Бандера похований на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, і його могилу регулярно руйнують. Наприклад, у 2018 році поліція Мюнхена відкрила справу через вандалізм над могилою Бандери з боку британського журналіста Грема Філліпса, який співпрацював із Росією. Раніше Філліпс також зривав прапори з могили Бандери і публікував відповідні відео на YouTube, називаючи Бандеру "нацистом".

Бібліотечна довідка

6 січня християни відзначають одне з найбільших свят – Хрещення Господнє або Водохреща, як його називають в народі. Воно є третім і завершальним святом різдвяного циклу.  

Історія свята

У Біблії сказано, що Ісус Христос, досягши 30-річного віку, прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордан. Коли він вийшов на берег, то із небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба.

Тому це свято ще називають Богоявленням. Віряни вважають, що саме Хрещення Господнє засвідчує таїнство Святої Трійці. Тому що саме в цей день Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух святий – у вигляді голуба.

Традиції на Водохреща

Цього дня віряни освячують воду, яка є головним символом свята. Християни вірять, що освячена вода на Водохреща має цілющі властивості, нею можна вилікуватись від недуг. Тому її зберігають увесь рік і вона не псується.

За давніми традиціями, освячення води проводили просто неба на березі річок, озер чи струмків. Крім того, перед Водохрещем люди з льоду вирізали великий хрест і ставили його біля ополонки, у яку згодом пірнали. Вони вважали, що таким чином очищуються від гріхів та заряджаються здоров’ям на увесь рік.

Проте у Православній церкві України пояснюють, що традиція пірнати в ополонку на Водохреща не має нічого спільного зі «змиванням гріхів», отриманням особливого Божого благословіння чи духовного очищення.  Відомо, що купання в ополонці на Водохреща – це російська, а не українська традиція.

Народні прикмети

Предки вірили, що від погоди у цей день залежить весь наступний рік, відтак:

• Якщо у цей день ясна, однак морозна погода, літо буде спекотним та сухим.

• Снігопад обіцяє щедрий врожай на цілий рік.

• На Водохреща заметіль – і в квітні буде хуртовина.

• На дереві ви побачили іній, а на небі хмари – то до родючого року.

• Теплий день обіцяє багато хліба.

• Якщо день був сонячним та теплим, така погода протримається ще кілька тижнів.

Крім того, за повір’ями наших пращурів, у цей день не можна прати, проводити будь-які ворожіння, плакати. Так, у народі вважали, що хто ллє сльози у це свято, той буде плакати й наступного року. Займатись фізичною працею у цей день також заборонено. Також кажуть, що на Водохреща краще не сваритись і не лаятись.

Бібліотечна довідка

Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.  

Історія свята

У грудні 1917 року уряд радянської росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності.

Спочатку москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з москви, пітера, пскова, смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.

Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету – Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира – Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї – Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВР від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Джерело: URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3661380-sogodni-den-pamati-geroiv-krut.html