Бібліотечна довідка

2 серпня у Збройних силах України відзначається День пам'яті загиблих військовослужбовців десантно-штурмових військ Збройних сил України, також відомий як День пам'яті загиблих воїнів-десантників.

Спочатку професійне свято українських десантників називалося Днем аеромобільних військ, а у 2012 році, після перетворення аеромобільних військ у високомобільні десантні, свято перейменували на День високомобільних десантних військ ЗС України.

21 листопада 2017 року високомобільні десантні війська ЗС України були перетворені на десантно-штурмові війська (ДШВ ЗС України). Основним завданням десантно-штурмових військ стало виконання бойових завдань у тактичному та оперативному тилу противника, які неможливо виконати іншими силами та засобами. Вони цілеспрямовано готуються для активних бойових дій у тилу противника, а також участі в оборонних, контрнаступальнних, спеціальних, антитерористичних та миротворчих операціях.

Тоді ж Міністерство оборони України ухвалило, що День десантно-штурмових військ відзначатиметься у річницю їх формування. Таку дату, до речі, обрали тому, що цього дня православна церква вшановує архангела Михаїла — святого покровителя десантників.

Проте 2 серпня до цього часу вже було міцно вписано в історію десантно-штурмових військ України, тому командування збройних сил країни ухвалило рішення у цей день вшановувати пам'ять усіх українських десантників, які віддали своє життя, захищаючи батьківщину.

Джерело: https://interfax.com.ua/news/general/849929.html 

Бібліотечна довідка

Дата вибрана не випадково, адже 5 серпня 1914 року компанія American Traffic Signal Company встановила першу в світі систему світлофорів. Вона була встановлена на Розі 105-ї Іст-стріт і Евклід-авеню в Клівленді, штат Огайо, США. Попередник сучасних світлофорів мав тільки два кольори: зелений і червоний. У ньому також був передбачений звуковий сигнал, розроблений Джеймсом Хоге. Його гучний звук був свого роду попередженням про зміну кольору. Також він допомагав поліції і пожежникам в разі виникнення надзвичайної ситуації контролювати сигнали.

Першим світлофорам був потрібний спеціальний інспектор для управління пристроєм, який розташовувався в найближчій будці.

Нагадаємо, що перший триколірний світлофор був винайдений шість років по тому (в 1920 році) Вільямом Поттс, поліцейським з Детройта, штат Мічиган.

    Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&event=204647 

Бібліотечна довідка

23 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.
  Синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19 столітті. Але загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів.

Поєднання блакитного тла та жовтого малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів Русі. Козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила та зброю на полкових і сотенних знаменах.

Під час хвилі європейських революцій 1848 року, названої «Весна народів», синьо-жовтий стяг утвердився вже як прапор українського народу. Тоді, у червні 1848-го, таке знамено вперше підняли над ратушею у Львові.
    На Наддніпрянщину, яка була в складі Російської імперії, синьо-жовтий прапор як символ української національної боротьби прийшов після подій революції 1905–1907 років. А вже за десятиріччя, у 1917-му, він став офіційним стягом української державності. Під синьо-жовтими прапорами відбувалися маніфестації українців. З ними українські воїни 100 років тому вирушали в бій. У квітні 1918-го синьо-жовті прапори підняли над кораблями Чорноморського флоту у Севастополі.

А після втрати незалежної української держави синьо-жовтий прапор залишався символом національної боротьби та спроб відновити державність у різних регіонах України.

Навіть в радянській Україні були спроби піднести національний прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Студент Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса, які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КГБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори.

26 квітня 1989-го у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992-го, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.

Відтоді український прапор піднімали над Еверестом. Він майорів на зустріч антарктичним вітрам на станції «Академік Вернадський». Літав у космос з Леонідом Каденюком. Вертолітним ронделем на фюзеляжі пролітав над смарагдовими джунглями Конго в складі миротворчої місії. Піднімався на п’єдестал разом з олімпійськими чемпіонами, починаючи з 1996 року. Стрічками майорів на куртках і рюкзаках протестувальників під час Революції гідності. Нескорено йшов на зустріч солоним вітрам та російським окупантам на тральщику «Черкаси» в Криму. Сьогодні прапор – з нашими військовими на їхніх плечових шевронах, у рюкзаках та на позиціях. Вони бережно підписують його своїми позивними побратимам на пам’ять. Він майорить над вільними і звільненими містами України. А українці на окупованих територіях чекають, коли він знову з гордістю розвіватиметься у їхніх містах, селищах та селах.

Джерело: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/23/den-derzhavnogo-prapora-ukrayiny

Бібліотечна довідка

Щороку наприкінці серпня ми традиційно відзначаємо головне свято країни - День Незалежності України. У 2023 році - знову в умовах війни, коли Україні вкотре доводиться відстоювати свою свободу та право на життя. Про історію свята, його цікаві факти та традиції, які заходи очікуються та чи будуть на День Незалежності України вихідні - розповідаємо в матеріалі.

День Незалежності України - історія свята

Історія свята незалежності бере свій початок у 1990 році. Але історія боротьби за незалежність країни почалася набагато раніше.

22 січня 1918 року українці проголосили незалежність своєї держави IV Універсалом Української Центральної Ради, а за рік, 1919 року, того самого дня на Софійській площі в Києві відбулося офіційне об'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Так уперше за багато століть історичні українські регіони об'єдналися в одну державу. На жаль, фактично об'єднання республік УНР і ЗУНР тоді не відбулося, але сам процес проголошення позначився на політичній ситуації в країні.

16 липня 1990 року Верховна рада тоді ще УРСР (якраз відбувався процес розпаду СРСР) ухвалила Декларацію про державний суверенітет України та постанову "Про День проголошення незалежності України", в якій 16 липня було вказано як День Незалежності України.

17 березня 1991 року відбувся референдум і опитування на тему - чи згодні громадяни країни, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про державний суверенітет України. Позитивно відповіли близько 80% опитаних, і 16 липня стало святковим днем.

Але в серпні 1991 року в країні стався "серпневий путч" - як спроба позбавити влади Михайла Горбачова і повернути колишній державний лад. Унаслідок цього 24 серпня 1991 року Верховна рада УРСР скликала надзвичайне позачергове засідання й ухвалила постанову про проголошення незалежності України, а також Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на всеукраїнському референдумі:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє: «Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Бібліотечна довідка

Згідно даних міжнародних правозахисних організацій, показник зникнень людей, які стали жертвами і пропали з нез’ясованих обставин, у період з 1980-го до 2011-го рік, залишався стабільно високим. Понад 53-х тис. людей щорічно, і ця проблема стосується не тільки країн так званого «третього» світу, але і досить успішних, розвинених і демократичних держав, не обмежуючись конкретними регіонами світу.

У новому тисячолітті насильницькі зникнення стали часто використовувати в якості агресивної стратегії спрямованої на поширення терору і почуття незахищеності в суспільстві. Протидіючи цим негативним тенденціям міжнародне співтовариство, за активної підтримки Організації Об’єднаних націй, вживає низку заходів, які знаходять своє відображення як у чисто практичній площині, так і на міжнародному законодавчому рівні. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 65/ 209 від 21-го грудня 2010-го року висловлюється глибока стурбованість, зокрема, пов’язана і з збільшенням числа недобровільних або насильницьких зникнень в різних регіонах світу, пов’язаних з затриманнями, арештами або викраданнями, зростаючим числом повідомлень про переслідування, жорстоке поводження і залякуванні родичів зниклих осіб або свідків подібних злочинів. Разом з тим в резолюції вітається прийняття Міжнародної конвенції 2006-го року щодо захисту осіб від насильницьких зникнень. На підтримку заходів, спрямованих на викорінення подібних явищ Генеральна Асамблея ООН оголосила 30-е серпня щорічною акцією «Міжнародним днем жертв насильницьких зникнень».

Ця глобальна проблема виникла не сьогодні, але сьогодні вже можна і потрібно її вирішувати. Цивілізований світ і подібні злочини - не мають нічого спільного. Нагадаємо, що особлива увага повинна приділятися конкретним групам людей, які найбільш уразливі щодо актів насильницьких зникнень - це діти та люди з обмеженими можливостями. Практика показує, що багато проблем цілком успішно можна вирішувати об’єднуючи зусилля в одному напрямку. Будемо сподіватися, що подолання цієї проблеми і ця боротьба стане успішною.

 Джерело: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=492