Бібліотечна довідка

     Жінки складають половину населення планети, а отже, половину потенціалу людства в усіх областях діяльності, в тому числі і в науці. Але коли ми чуємо слова «вчений» чи «науковець», то уявляємо в цій ролі, частіше за все, чоловіка. Історично так склалося, що покликанням жінки завжди вважали виховання дітей або гуманітарну професію. Попри те, що світ завдячує жінкам численними надважливими винаходами й дослідженнями, вони й дотепер складають менше третини науковців. Усвідомлюючи важливість забезпечення їх вільного доступу до науки, ООН заснувала Міжнародний день жінок та дівчат в науці.  

З давньої історії відомі згадки про жінок, які для свого часу були добре освіченими та займалися наукою. Щоправда, більшість з них присвячували себе медицині, а також філософії та іншим гуманітарним сферам.

ПЕРША ЖІНКА-МАТЕМАТИК

Однією з перших жінок, які залишили помітний слід в точних науках, вважають Гіпатію Александрійську, яка жила в  IV – V століттях. Вона займалася математикою та астрономією, винайшла астролябію, дистилятор та принцип бульбашкового ефекту, який досі використовують у ватерпасі. Значним є внесок Гіпатії в алгебру та геометрію. Вона викладала в Александрійській школі, а на її лекції приїжджали багато охочих до знань молодих людей з різних країн. На жаль, Гіпатія стала жертвою фанатиків-християн, що звинувачували її в чародійстві та зрештою вбили.

У часи середньовіччя жінки не мали змоги на отримання освіти нарівні з чоловіками. Більшість жінок, які прагнули до знань, жили в монастирях, які на той час були центрами просвіти. Традиційно заняттями для жінок залишалися медицина, література та філософія.

АСТРОНОМ МАРІЯ МАРГАРЕТ ВІНКЕЛЬМАНН

Жінки довго не мали доступу до офіційної освіти, тому вони намагалися співпрацювати в наукових дослідженнях зі своїми батьками, братами та чоловіками, і часто це було єдиним шляхом для реалізації їх інтересу в науці. Так, наприклад, Марія Маргарет Вінкельманн, астроном XVIII століття,  змушена  була приписати свої відкриття чоловіку, тому що жіночі досягнення в науковому світі ніким серйозно не сприймалися.

АДА ЛАВЛЕЙС І ОБЧИСЛЮВАЛЬНА МАШИНА МАЙБУТНЬОГО

Ада Лавлейс, донька відомого англійського поета Джорджа Байрона, була виключенням з правил. З дитинства мати наполегливо навчала її математиці і це принесло свої плоди. Ада створила три програми для ще неіснуючої обчислювальної машини. Їй належить також геніальна думка про те, що обчислювальні машини можуть оперувати не лише числами, а й іншими об’єктами. Неймовірним здається той факт, що все це відбувалося у XIX столітті.

ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ МАРІЯ СКЛОДОВСЬКА-КЮРІ

Марія Склодовська народилася в Польщі в 1867 році. Вона мала великі прагнення до знань та блискуче вчилася в школі.  Але університет у Варшаві не приймав на навчання жінок, тому Марія поїхала вчитися до Паризької Сорбонни, де здобула ступінь магістра з фізики та математики.

Згодом вона захопилася роботою з дослідження радіоактивних хімічних елементів, а її чоловік П’єр Кюрі відмовився від власної кар’єри та став допомагати дружині. В 1898 році подружжя відкрило радій та полоній, а в 1902 році їм вдалося виділити радій з уранової руди. Марії Склодовській-Кюрі присудили Нобелівську премію з фізики, але вона змогла отримати цю нагороду через кілька років вдруге – вже за досягнення в області хімії. На жаль, вона померла від хвороби, спричиненої радіоактивним ураженням організму під час проведення численних наукових експериментів.

РОЗАЛІНД ФРАНКЛІН І ДНК

Розалінд Франклін, жінка-біофізик з Великобританії, зробила відкриття, яке багато науковців вважають найважливішим відкриттям XX століття. На початку 1950-х років вона працювала над рентгеноструктурним аналізом, який дозволив візуалізувати подвійну спіраль людської ДНК. Але ключову роль Франклін у цій роботі постійно знецінювали колеги-чоловіки. Зрештою, Нобелівську премію за відкриття моделі ДНК присудили саме їм, а Розалінд Франклін змогла отримати визнання лише посмертно.

ЖІНКА, ЩО ПРИДУМАЛА ПОСУДОМИЙНУ МАШИНУ

Жінкам належать не лише революційні відкриття фундаментальної науки, а й технічні винаходи, без яких неможливо уявити сьогодення. Мало хто знає, що посудомийну машину придумала саме жінка — американка Джозефіна Кокрейн ще в 1886 році.

АВТОМОБІЛЬНІ «ДВІРНИКИ». АВТОМОБІЛЬНИЙ ГЛУШНИК. WI-FI

Автомобільні «двірники» — ідея Мері Андерсон, запатентована нею в 1903 році. Автомобільний глушник теж придумала жінка — Ель Долорес Джонс у 1917 році. Систему зв’язку, на основі якої створили Wi-Fi, винайшла в 1942 році американська актриса Хеді Ламарр.

Працю жінок-науковців часто недооцінювали, а інформація про багатьох з них неповна й уривчаста. Проте неможливо перерахувати всіх жінок, які змінили на краще світову науку та технології. Факти свідчать про те, що жінки не поступаються чоловікам  ні розумовими здібностями, ні сміливістю та наполегливістю в будь-якому виді діяльності, в тому числі в науці.

Джерело: https://daytoday.ua/podiya/mizhnarodnyy-den-zhinok-i-divchatok-v-nautsi/ 

Бібліотечна довідка

14 лютого –  Міжнародний день книгодарування, що активно відзначається у всьому світі з 2012 року. Офіційно цей день можна назвати Днем закоханих у книжки.

Історія свята

 Історія свята розпочалася з маленької традиції в родині американського книжкового блогера Еммі Бродмур, де на День усіх закоханих дарували одне одному та дітям книги.

Якось син блогерки запитав, чому немає такого особливого дня на рік, коли люди дарують книжки усім навколо. Еммі сподобався задум, саме тому, вона вирішила відзначити черговий День святого Валентина, подарувавши книги не лише синові, а й бідним дітям, які не мають можливості придбати власні. Водночас блогерка поділилася ідеєю акції з читачами, після чого традиція почала стрімко розвиватися, а цю  ініціативу підхопили активісти по всьому світові. 

"Коли ще ділитися своєю любов'ю до книг, як не в день, який є синонімом кохання", — написала у своєму заклику до спільноти читачів Емма Перрі.

Дуже швидко, питання маленької дитини та активна позиція Еммі Бродмур були підхоплені мільйонами людей, що й сприяло становленню цього свята як Міжнародного дня книгодарування.

За 11 років Міжнародний день дарування книг перетворився на глобальну акцію: його відзначають книголюби з США, Великобританії, Австралії, Канади, ПАР, Франції, Індії, Ірландії, Японії, Нової Зеландії, Філіппін, Туреччини, Сінгапуру, Німеччини, Нігерії, Нікарагуа, Бразилії, Єгипту, Польщі, Греції, Португалії, Мексики, Македонії, Угорщини, Ізраїлю, Китаю, Болгарії, Пуерто-Ріко та звісно з  України також.

В цей день дарують книги насамперед дітям, а також тим, чиї можливості доступу до читання книг з різних причин є обмеженими. Проте, не лише діти люблять читати. На щастя, дуже багато дорослих розуміють і цінують книгу як предмет не лише матеріальної, а насамперед духовної цінності, цінують ті почуття та емоції, які дарує читачеві автор. Діти, своєю чергою, навчаються добра, дружби, взаємодопомоги, любові до ближнього, почуття співпереживання та багато того, що допомагає дитині стати людиною.

Бібліотечна довідка

16 лютого 2022 року президент України встановив нове свято - День єднання

Історія дати

Ідея створення цього свята виникла на початку лютого 2022 року, коли з’явилася інформація про те, що саме 16 лютого росія може здійснити повномасштабне вторгнення в Україну.

В Указі Президента України від 14 лютого 2022 року № 53/2022 «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства» йдеться, що День єднання оголошено для посилення консолідації українців, зміцнення їхньої стійкості на тлі зростання гібридних загроз, пропагандистського та морально-психологічного тиску на суспільну свідомість.

Зовнішні і внутрішні виклики, що постали сьогодні перед нашою країною, вимагають від кожного консолідації та відповідальності. Повномасштабна війна в Україні стала критичною точкою об’єднання українців довкола спільних цінностей, вона  зачепила кожного. Навіть тих, хто давно виїхав за межі нашої держави.

Національне єднання українців стало безпрецедентним. Люди згуртувалися, допомагають один одному: приймають вимушених переселенців, займаються збором та транспортуванням гуманітарних вантажів, надають морально-психологічну підтримку.

День єднання - молоде свято. У нього немає сформованих роками традицій, але в умовах війни воно  набуло особливого сенсу - показати усьому світові, що ми сьогодні - як ніколи єдині та попри все будемо відстоювати свою незалежність і своє майбутнє. Патріотизм набуває сьогодні особливого значення. 

Єднаймося, українці! В єдності наша сила!

Бібліотечна довідка

Мабуть, немає жодного нашого співвітчизника, який не пам’ятає подій, що відбувалися в Києві та по всій країні в кінці 2013 – на початку 2014 року. Для більшості вони стали справжнім зламом у свідомості, адже ніколи до того в мирній Україні народні протести не мали такої кривавої розв’язки. Перші мітингувальники загинули від куль силовиків ще в січні 2014-го, але найгарячіше протистояння в центрі Києва відбувалося саме 18 – 20 лютого. Тоді від вогнепальної зброї загинуло близько сотні протестувальників. Людей, які віддали своє життя за споконвічну мрію української нації — справедливу, демократичну й розвинуту країну, назвали Небесною Сотнею, а день 20 лютого в пам’ять про них став Днем Героїв Небесної Сотні.

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ ДЕНЬ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ?

Все почалося в листопаді 2013 року, коли тодішній президент Віктор Янукович попри свої обіцянки відмовився від Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Ця відмова означала повернення до проросійської політики та обурила більшу частину прогресивних українців.

 МОЛОДЬ УКРАЇНИ – ЗА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ

 З вечора 21 листопада на Майдан Незалежності почали виходити молоді люди з гаслами за євроінтеграцію України. Згодом мітингарів підтримали опозиційні сили. Проте влада на чолі з президентом ніяк не зважала на ці протести, лише стягувала до Києва бійців спецпідрозділів «Беркут» з різних областей України.

Зрозумівши, що протести не вщухають, вночі з 29 на 30 листопада влада вдалася до силового розгону. Приводом стало звільнення площі для того, щоб встановити новорічну ялинку. При цьому, загони «беркутівців» застосували до мітингарів невиправдано жорстокі методи — нещадно били всіх, наздоганяючи навіть за межами Майдану. Багатьом студентам тієї ночі вдалося знайти прихисток лише в Михайлівському соборі.

Жорстоке побиття молодих людей, багато з яких були ще неповнолітніми, обурило суспільство. 1 грудня Майдан Незалежності зайняли люди з вимогою відставки очільників силових структур та справедливого розслідування цієї події. До центру Києва з’їжджалися люди з усієї країни. На Майдані стояли намети, мільйони співгромадян допомагали протестам — жертвували кошти, привозили їжу, ліки, необхідні речі.

Оскільки президент Янукович не зважав на народне обурення, при цьому нікого з силовиків не було покарано за напад на студентів, настрої Майдану змінилися. Люди зрозуміли, що без відставки уряду та позачергових виборів у країні нічого не зміниться. До протестів громадян приєдналися найвідоміші українські громадські та культурні діячі.

В усіх містах країни з’явилися свої «Майдани», на яких українці долучалися до вимог столичних мітингарів. На місцях влада теж вдавалася до переслідувань активістів. Їх звільняли з роботи, заарештовували, били. В цьому владним структурам допомагали наймані групи бандитів, яких прозвали «тітушками».

В ніч на 11 грудня була спроба з боку силовиків розігнати мітингарів, але вона не вдалася. На підмогу зібралося багато киян, таксі безкоштовно підвозили до Майдану всіх охочих.

Щоб режим Януковича зміг втриматися, 16 січня 2014 року  в українському парламенті депутати проголосували за «диктаторські закони», які абсолютно унеможливлювали будь-який прояв мирного протесту, скасовували основні людські права та свободи.

 ПЕРШІ ЖЕРТВИ

В січні сталися перші людські жертви. 21 січня загинув майданівець Юрій Вербицький, якого викрали з лікувального закладу, де він перебував після поранення. Його тіло зі слідами жорстоких катувань знайшли наступного дня в лісі під Києвом. Вранці 22 січня від трьох прицільних пострілів загинув Сергій Нігоян, якому було лише 20 років. Того ж ранку від пострілу в серце загинув Михайло Жизневський.

Після цих перших жертв на кілька тижнів настало відносне перемир’я, уряд було відправлено у відставку, а парламент мав повернути Конституцію 2004 року, яка надавала йому більше повноважень.

18 лютого, в день голосування, до Верховної Ради рушила колона беззбройних мітингарів. Проте їх зустріли силовики з газовими гранатами та «тітушки». Багато людей було поранено, двоє протестувальників загинуло. Увечері силовики оголосили вимогу, щоб жінки та діти залишили Майдан, і почали наступ за участі великої кількості силовиків та бронетранспортерів.  В ході штурму від куль та осколків гранат загинуло близько 20 людей.

 НАЙКРИВАВІШИЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Тільки на ранок 19 лютого завдяки прибулому підкріпленню протестувальникам вдалося відбити напад і втримати Майдан. Наступний день, 20 лютого, став найкривавішим в історії Революції Гідності. Силовики цілком відкрито застосовували вогнепальну зброю, а в мережі з’явилося відео зі снайперами. Було вбито близько 70 осіб.

Пізно ввечері 20 лютого українські парламентарі зібралися та прийняли постанову, якою засудили насильство проти своїх громадян та визнали протизаконними дії силових структур. Всі в країні зрозуміли, що злочинна влада нарешті зазнала поразки. 21 лютого в центрі Києва відбувалося прощання з загиблими, в ніч на 22 лютого колишній президент залишив Київ, а 27 лютого стало відомо, що він перебуває на території Росії. Злякавшись відповідальності, за прикладом Януковича з країни виїхали деякі чиновники та силовики.

Бібліотечна довідка

25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та Ольги Драгоманової-Косач (письменниці Олени Пчілки) народилася відома поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка Лариса Косач, що увійшла в історію української і європейської літератури під іменем Леся Українка.

Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб і після ліквідації Гетьманщини отримало права російського дворянства, а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.

Навчання отримала переважно домашнє. Спочатку навчалася за програмою матері (Олена Пчілка взагалі принципово до 5-го класу вчила своїх дітей вдома, українською мовою, остерігаючись, щоб російська школа їх не зіпсувала), пізніше окремі вчителі приходили до неї додому, бо через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка.

Попри це, Леся Українка досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька (французькою володіла краще, ніж російською), німецька, англійська, італійська, польська,  болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера.  У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Через хворобу (а точніше – через потребу постійного лікування) Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила бувати в театрі та опері (відвідала майже всі найкращі європейські театри), прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями. Критикувала «народництво» і всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі.

Леся Українка разом з Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською, Ольгою Кобилянською та іншими письменницями мала величезний вплив на розвиток феміністичної течії в українській літературі. Її жіночі образи – вільні у своєму виборі, самодостатні, горді і незалежні, що для того часу було абсолютним викликом, особливо на теренах Російської імперії. Друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху «Перший вінок», біля витоків якого стояли Наталя Кобринська та Олена Пчілка. Підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.

У 1888 році разом з братом Михайлом стала співорганізатором літературного гуртка української молоді «Плеяда». Серед членів гуртка були Людмила Старицька, Володимир Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел Кримський, Максим Славінський, Олександр Черняхівський та інші.

Леся не лише писала власні твори, але й активно займалася перекладами, адаптуючи європейську класику до українського читача. На той час українська література, яка була переважно сконцентрована на зображенні села, зіткнулася з проблемою нестачі слів для збільшення образності. Тому українська інтелігенція взялася за модернізацію української мови. Зокрема, Лесі Українці ми завдячуємо слів «промінь», «напровесні», Олена Пчілка ввела в лексикон українців слова «палкий», «мистецтво», «переможець», «нестяма», а Михайло Старицький подарував нам такі слова, як «мрія», «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «страдниця» та ін.

Все її життя було боротьбою: з хворобою, із суспільними догмами, за право бути українкою, мати власну думку, жити своїм розумом, не бути ні від кого залежною. Іван Франко назвав Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Останні роки прожила в Єгипті та різних містах Грузії, куди переводили по службі її чоловіка, Климента Квітку. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському селищі Сурамі – виснажені хворобою, у неї відмовили нирки. Похована у Києві на Байковому кладовищі біля батька та брата Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі Українки несли шестеро жінок.

10 маловідомих фактів про Лесю Українку

   1 Перші півроку життя Леся провела з батьком – у Ольги Косач після народження доньки розвинулася анемія і вона поїхала лікуватися в Європу. Петро Косач на цей час узяв відпустку і цілком зосередився на опіці над старшим сином Михайлом та Лесею, фактично, врятувавши її від смерті.

  2 У Лесі та Михайла був особливий духовний зв’язок. Їх в родині навіть називали спільним іменем Мишелосіє. Також Лесю часто називали Зея, Зеєчка – за назвою сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), бо вона була тоненька і тендітна, як стебло кукурудзи. В Колодяжному, де пройшло дитинство і юність поетки, вона товаришувала з сільськими дітьми, зустрічала череду, купалася в озері, потайки бігала до лісу, заступалася за селян, якщо худоба чинила шкоду.

   3 З дитинства була допитливою. Читати навчилася в 4 роки, у 5 почала писати драматичні твори, в шість – майстерно вишивала. У 9 років написала перший вірш «Надія» під враженням під враженням від засудження тітки Єлі (батькової сестри Олени Косач) на заслання до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. У 12 років переклала Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Псевдо «Українка» запозичила від рідного дядька, Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець». Вперше так підписала свої вірші у тринадцять років у львівському часописі «Зоря», а в чотирнадцять опублікувала першу поему «Русалка».

   4 Могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і надзвичайний хист до музики. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу. Грати вчила спочатку батькова сестра, Олександра Косач-Шимановська, потім – перша дружина Миколи Лисенка Ольга о’Коннор. Але хрест на кар’єрі поставила хвороба – після чергового загострення у Лесі було видалено частину вражених хворобою кісток і дівчинка кілька місяців провела в гіпсі. Також Леся прекрасно малювала, зокрема й морські пейзажі, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна картина Лесі Українки олійними фарбами.

   5 Родина Косачів належала до аристократії, але при цьому всіляко підкреслювала свою українськість. Усі змалечку розмовляли українською, діти носили народні строї. У Києві початку ХХ століття, коли після вбивства Олександра ІІ почався період реакції, таких родин лишилося тільки три на всю столицю: Лисенки, Старицькі і Косачі. До речі, у 1903 році в Полтаві на відкритті пам'ятника Котляревському, де зібралися видатні письменники та громадські діячі, мама Лесі Українки, Олена Пчілка проігнорувала заборону виступати українською і звернувся до присутніх рідною мовою.

   6 Леся Українка була надзвичайно працездатною. Свою «Лісову пісню» вона написала за 12 днів. А поему «Одержима» – за одну ніч, перебуваючи біля ліжка помираючого Сергія Мержинського. Загалом повне зібрання творів Лесі Українки становить 14 томів. Найперша ж збірка «На крилах пісень» побачила світ у березні 1893 року у Львові за сприяння Івана Франка – наклад книги тоді був лише 500 примірників.

   7 У ніч з 17 на 18 січня 1907 року на київській квартирі Косачів поліція провела обшук, вилучивши 121 брошуру соціалістичного змісту, що належали переважно братові поетеси. Лесю Українку та її сестру Ольгу заарештували і протримали у відділку ніч. З того часу Леся Українка опинилася під негласним наглядом поліції – навіть для поїздки в Колодяжне вона змушена була давати заяву поліції. Цензура не раз забороняла її твори – більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії: на Галичині чи в Буковині, які тоді входили до Австро-Угорщини.

   8 Чоловік Лесі Українки Климент Квітка був молодшим від неї на 9 років і теж хворів туберкульозом. Довгий час Леся жила з ним «цивільним шлюбом» – повінчалися вони тільки в 1907 році, під тиском родини. В останні роки підтримувала чоловіка, заробляючи на життя та лікування перекладами та приватними уроками. 

    9 Климент Квітка пережив Лесю на 40 років, присвятивши життя збереженню її пам’яті.  Вони зблизилися на ґрунті захоплення фольклором, разом бували у фольклорних експедиціях. Сама Леся Українка знала більше 500 народних пісень, і їхнє знайомство почалося з пропозиції записати ці пісні. Пізніше Лариса Косач-Квітка дала 300 рублів на організацію фольклорної експедиції Філарета Колеси, в ході якої були здійснені унікальні записи на воскові валики виступів кобзарів.  На одному з таких валиків Климент Квітка записав голос Лесі Українки – цей валик зберігся до нашого часу.

   10 Пам’ятники Лесі Українці є в Києві, Луцьку, Ковелі, Новограді-Волинському, а також в Торонто, Клівленді, Батумі, Саскатуні, Телаві та багатьох інших містах світу. За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — «2616 Леся».