ветеран війни, учасник бойових дій  народився 17 вересня 1919 року в селі Новоселівка Арбузинського району Миколаївської області. Закінчивши школу поступив до Братського педагогічного училища. Після навчання був мобілізований до лав Збройних Сил. З травня 1939 по червень 1948 років був військовозобов’язаний.  Служив у різних військових підрозділах. В тому числі в 8 – й  військово – морській базі. Червневого дня 1941 року збирався з Кронштадта додому у відпустку, яку заслужив  відмінною службою. Збирався, та не довелось побувати. Тут і застала його війна.  Учасник бойових дій Ленінградського фронту. З 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року – командир роти.  З травня 1940 року по червень 1948 року мав звання старший лейтенант. За мужність та героїзм в боях з ворогом нагороджений  орденом «Красная звезда», медалями «За победу  над Германией», «За оборону  Ленинграда».

Після демобілізації з армії повернувся в село Арбузинка, де  проживали батьки. Працював учителем, а потім  директором в 4- й початковій школі.  Навчав дітей історії в Арбузинській середній школі №1. Після закінчення Одеського державного університету ім. Мечникова з 1961року  по 1980 рік був директором  Арбузинської ЗОШ №2, викладачем історії в СПТУ – 39.  За зразкову працю нагороджений  відзнакою «Відмінник народної освіти».

Помер 24 лютого 1992 року. 

Призваний до лав Червоної армії в 1939 році. Закінчив 2 – е Ордженікідзенське військово – гірниче училище в 1941році і був направлений в м. Новоросійськ у військову частину.

З початку війни на фронтах: оборона Одеси, Крим, під Сталінградом, на Кавказі. Звільняв Київ, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня.  

Поранений 4 рази. Груди капітана Ф.Г. Сідєльнікова прикрашали три ордени та чимало медалей. Остання посада – командир окремого батальйону 119 – ї бригади Чорноморської групи військ.

Військове звання – капітан. Повернувшись з фронту, працював в райвійськкоматі, вчителем початкової військової підготовки в Арбузинській середній школі №2.Після війни багато зробив для патріотичного виховання підростаючого покоління.

В радянську армію був призваний в жовтні 1940 року Ново – Українським райвійськкоматом.

За декілька днів до початку війни, після закінчення полкової школи, був призначений командиром танку Т ­– 34. Проводили заняття зі своїм екіпажем, пристрілювали танк. 22 червня були розбуджені війною біля м. Стрий.

З перших днів війни в жорстоких боях стримували натиск гітлерівських військ в складі 24 – го  танкового полку 12 – ї танкової дивізії. Пізніше в складі 15 – го танкового полку 8- ї танкової дивізії захищали Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ. Був поранений в Нижнєдніпровську, де танк був підбитий.

Після лікування в шпиталі продовжував службу в 136 – у відділенні саперного батальйону, який брав участь в створенні оборонних споруд під Сталінградом. В жовтні 1944 року закінчив Ульянівське двічі Червонопрапорне вище танкове училище, де служив командиром взводу курсантів. За участь у бойових діях нагороджений орденами Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького та  медалями. Після  демобілізації з лав армії в серпні 1946року працював вчителем російської мови, трудового навчання у місцевих школах.

Перепелко Ольга Григорівна народилась в 1922 році в Арбузинці. Після закінчення школи поступила в бібліотечний технікум. В роки війни, пройшовши тримісячні курси, служила в діючій армії. З  1942 року до листопада 1944р. в окремому жіночій бригаді 2 роти мін взводу мінометницею. Приймала участь в обороні м. Москви. Отримала поранення. Після шпиталю служила санітаркою в евакошпиталі № 5024. Удостоєна бойових нагород. Серед них – ордени Вітчизняної війни, «За мужність», медаль «З победу над Германией», ювілейні відзнаки. В післявоєнний час Ольга Григорівна працювала в районній дитячій бібліотеці, очолювала колектив Будинку піонерів. Останні роки була бібліотекарем в Арбузинській середній школі №2. 

На фото Ольга Григорівна разом з чоловіком Василем Федоровичем, теж шановним ветераном війни.

Писаренко Всеволод Васильович ветеран війни, учасник бойових дій. Десять класів закінчив перед самою війною. Відразу після закінчення школи пішов на службу в армію, служив моряком. В Севастополі і застала його війна. Довелося воювати й під Сталінградом, а звідти і нове направлення – на Карельський фронт. Тут особлива служба. Неспокійно вели себе фашисти, будь що намагалися розірвати зв'язок  між Мурманськом і Великою Землею. А ця вузенька смужечка землі так була необхідна радянським людям, які чекали на допомогу. І тому на цьому плацдармі бійці стояли на смерть. В одному з боїв боєць В.Писаренко був тяжко поранений. Майже все літо лікувався в госпіталі, а звідти був направлений на курси офіцерських кадрів. Згодом, у званні лейтенанта,отримав призначення в другий батальйон 63 – ї бригади морської піхоти. Тут і познайомився з бойовим санінструктором Марусею. Роки тривала їх дружба та побралися молоді лише  після війни. На острові Рибачому Всеволод та Марія зустріли свято Перемоги.

Після війни тривалий час працював в народній освіті району – директором школи, завідуючим районним відділом освіти, але ні разу не зрадив своїй любові до історії.

Писаренко Марія Тимофіївна ветеран війни, учасниця бойових дій. Марії ледь виповнилось сімнадцять років, коли над країною нависла біда. Вступила на курси медичних сестер. В 1943 році Марію Тимофіївну призвали на Північний флот. Знайомство з курсом молодого червонофлотця і – здрастуй, острів Рибачий. Це   його захисників згодом було оспівано в піснях. А поки що нелегка служба санінструктора 63 – ї бригади морської піхоти.

Не проліг бойовий шлях  Марії Тимофіївни через країни Європи до Берліну. До кінці війни залишалась  в Заполяр’ї, в суворому краю, де, в значній мірі також, вирішувалась  доля радянського народу. Адже в північні порти надходили необхідні вантажі з союзницьких країн. Після звільнення Заполяр’я морську піхоту перекинули на Балтику, а медиків залишили працювати в госпіталі. Там і продовжувала свою службу М.Т. Писаренко до 22 грудня1945 року.  Після війни працювала шкільним бібліотекарем.  

                                                               ЛЮБІ ДІТИ.

Задовольняючи ваше прохання коротко повідомляю про себе.

Народився в 1924 році в с. Новоселівці нашого району. Тут же закінчив семирічку з похвальною грамотою в 1939 ропі вступив до Братського педучилища, щоб стати вчителем. Війна перервала навчання.

Наступили темні дні фашистської окупації. В 1944 році, маючи за плечима дев'ятнадцять з половиною років став солдатом-розвідником 223 стрілецької дивізії, яка звільнила наше село. На Дністрі був поранений. Після лазарету - знову на передовій.

В роті автоматників 1368 полку 416 стрілецької дивізії 5 ударної Армії визволяв Молдавську PCP, її столицю м. Кишинів. Фронт вужчав і нашу 5 ударну Армію зняли з III Українського фронту і перекинули на І Білоруський фронт під командування Маршала Радянського Союзу Г.К.Жукова. Генерал-лейтенант М.Е. Берзарін провів нашу 5 Ударну Армію від р. Вісли до Берліна. Після того, як взяли Берлін, я теж написав обгорілою паличкою на ПНІ рейхстагу: "Тут був Брашеван з Новоселівки".

За участь у боях мене нагороджено орденом "Красная Звезда", медаллю "За боевые заслуги", а також медалями "За Победу над Германией", "За освобождение Варшави, "За взятие Берлина".

Демобілізувався я з Радянської Армії в 1947 році. Довелось закінчувати навчання. Працюючи вчителем, я заочно закінчив спочатку Миколаївське педагогічне училище, а потім Одеський університет.

Працюю завідуючим районним відділом народної освіти, живу в Арбузинці, в провулку Гагаріна, 13.

                                                         Дорогі діти!

Радісне і щасливе у вас життя. Але не забувайте, що за нього багато крові пролито радянськими людьми. На полях війни загинув і мій старший брат - лейтенант Володимир Брашеван. Свято бережіть пам’ять загиблих.

                                                                                                                  Травень 1980 рік.