Косівська солеварня. Частина ІІ.

Матеріальні баланси. 

Дебет-кредит за жовтень-листопад 1916 року і квітень 1917 року

Наступною інформацією з цього архіву є відомості про кількість випареної солі  і розхід дров за грудень 1916 року і за лютий 1917 року. Як видно з відомості працюють тільки дві панви, які названі "котлами", панва № 1 виробляє сіль насипом в пудах і панва № 2 виробляє сіль в "стопках", які обліковуються в штуках. Далі відомість вказує кількість працюючих печей, які працюють тільки на панві № 2. Можемо допустити, що "печами" названі тут названі сушильні камери чи апарати, які використовували для сушіння топок. В книжці Pogląd na warzelnictwo i przemysł solny w Polsce. Sprawozdanie Izby Przemysłowo-Handlowej w Krakowie. 1932.  Едвард Віндакевич описує  циліндричні сушильні камери, запроваджені в 1869/72 рр. Це були вертикальні духовки (rury) з листового металу, розміщені на кінці панви в цегляній кладці, по колу яких були прикріплені залізні дискові кільця, на які були розміщені топки. На панву було по 6 духовок. Через ці духовки проходили продукти згорання гази з-під панви. Потім Е.Віндакевич описує  запроваджені близько 1875 року сушильні апарати, винайдені гірничим інженером Клібергом (Kleeberg). Вибрану з форми сіль так звані формувальники поміщали у два ряди один над одним до цих апаратів. Ці апарати у вигляді чавунних ящиків і оснащені дверцятами з обох боків, розташовувалися в кінці панви і мали 4 відділення (одне над одним), в яких могло розміститися 585 штук топок, тобто всього 2340 штук. Зі сторони панви всі агрегати мали заслінки для впускання газів після спалювання, що проходили через відсіки, наповнені свіжою сіллю. Відомість зразу вказує на кількість працюючих "печей" 15, тільки на панві № 2 і які це конкретно сушильні пристрої зрозуміти важко. Але зв'язана робота цих "печей" тільки з роботою панви, коли на ній виготовляються "стопки". В середині лютого проводиться чистка "котлів", очевидно видаляють омок. І після чистки зразу панва № 1 виробляє і "стопки" і сіль насипом. При цьому вже на цій панві показують роботу "печей", кількість яких зразу 10 і потім зменшується відповідно до 5 разом зі зменшенням кількості вироблених "стопок". 

Фотографія косівської солеварні з виданої у Відні книги “Galizien, seine kulturelle und wirtschaftliche Entwicklung” – “Галичина, її культурний та економічний розвиток”. Книгу можна читати, скачувати з різних цифрових архівів і дата її видання орієнтовно вказується 1912-1913 роки. На тих фотографіях персонал солеварні, топки солі, панва, сушильні пристрої з топками. Може бути, що фотографії зроблені значно раніше чим видана книга.

Щоб компенсувати дефіцит солянки, близько 1879 року на косівській саліні на експериментальній основі було запроваджено вилуговування з виробітки у серії чанів, заповнених сіллю, через які протікала прісна вода. Тодішній салінарний урядник М. Келб(Michael Kelb) в 1878 році в австрійському журналі гірничої справи та металургії (Oesterreichische Zeitschrift für Berg- und Hüttenwesen) розмістив опис і схему установки.

Схему установки і скорочений опис був також розміщений в політехнічному журналі Дінглера, том 232, рік 1879.

Dingler's Polytechnisches Journal, Band 232, Jahrgang 1879.  Der Tonnenlaugapparat auf der Saline zu Kossow; von M. Kelb * 520

Установка примітивна і проста. Простий її опис на німецькій мові, Google Перекладач легко той опис з політехнічного журналу перекладає і після невеликого редагування, принцип роботи установки зрозумілий.

В Archiwum Narodowe w Krakowie є креслення будівлі, в якій знаходилась установка.

Однак, оскільки цей метод отримання солянки виявився дорожчим, ніж в луговнях (25 крон за гектолітр), це вилугування було припинено через кілька років. (Ці апарати виробляли 433 гектолітри на день.)

Сьогодні, в сучасному курсі лекцій Самилін В., Білецький В. Спеціальні методи збагачення корисних копалин (курс лекцій) - Донецьк: Східний видавничий дім, 2003., можна бачити опис сучасного використання цього методу, який названий чанове вилуговування. Застосовується для окиснених мідних руд, уранових руд, що містять золото. 

Дві статті про солеварню у виданні Dziennik Ludowy – socjalistyczny dziennik wydawany we Lwowie od 1918. W 1925 wychodził w nakładzie 6 000 egzemplarzy. 

https://pl.wikipedia.org/wiki/Dziennik_Ludowy

Tragiczne połażenie robotników w Kosowie.

Kosowskie saliny znalazły się w poważnym niebezpieczeństwie. Robotnikom tycn salin zagraża poważna redukcja i bezrobocie.

Oto saliny te próbuje wydzierżawić właściciel Sanatorjum w Kosowie Dr. Adam Tarnawski. Z chwilą, kiedy ta transakcja zostałaby dokonana około 60 robotników zostałaby wyrzuconych na bruk a to z tego powodu, że wszystkim im prawie brakuje pełnych 10 lat do stabilizacja.

Pan Tarnawski zamierza podobno włączyć źródła solankowe do skvoich zakładów leczniczydh a w tym kierunku, spotyka się z pomocą dzisiejszego zarządu, który robi wszystko co można, ażeby produkcję soli w Kosowie unieruchomić.

Pomaga się p. Tarnawskiemu tym sposobem że wysyła się bardzo mało zamówień (dyspozycji) na wyprodukowaną sól j bardzo rzadko w stosunku do innych wschodnich salin, i to w czasie wielkiego zapotrzebowania.

Należy stwierdżić, że w tym czasje wszystkie saliny pracują dzień i noc a nie mogąc dostarczyć soli, odsyłają zamowienja do Zarżądu saliny w Kosowie. I tak przed kilku dniami zarząd saliny w Dolinie, przysłał zamówienie na jeden wagon soli dla Borszczowa, której to soli sam nie mógł wysłać z powodu braku wyprodukówanej soli.

Salina w Kosowie stoi bezczynnie od 16 listopada, magazyny są pełne soli, a robotnicy chodzą bez pracy, kiedy inne saliny pracują z wytężeniem, nie mogąc podołać zamówieniom

Wieliczka w listopadzie ma wysłać 600 wagonow soli, a w grudniu 800 wag., tak podobno dzieje się i w innych saliach. Do Kosowa umyślnie nie wysyła się zamówień na sól, żeby po czasie można łatwiej wykazać cyfrowo, że saliny w Kosowie nje rentują się. Od czasu do czasu p. dr. Tarnawski przyjeżdża do robotników na saliny i stara się różnymi obiecankami skaptować robotników, żeby nie robili trudności jemu, a względnie jego spółce w akcji wydzierżawienia. Te starania p. Tarnawskiego mówią same za siebie i żadne wyjaśnienia i gołosłowne zaprzeczenia na nic się nie przydadzą

Od trzech lat pracują robotnicy po 12 — 15 dni w miesiącu i jako tako dawali sobie radę, a teraz wyczerpani przez trzyletnie bezrobocie, nie mając nic więcej do wysprzedania z dawniejszego dorobku są zdani na łup powolnej, głodowej śmierci.

Wysiłki w celu zabezpieczenia sobie pracy na dotychczasowych warunkach, spełzły na niczem, chociaż p. dyrektor Pepłowski na wizytacji saliny w Kosowie obiecał że salina w Kosowie dostanie pewien procent przydziału zamówień na sól z Jugosłaiwlji a robotnicy będą mieli pracę.

Jak się obecnie przedstawia ta obiecanka p. Pepłowskiego?

Salinarze Kosowscy muszą znaleźć pomoc w opinji społeczeństwa, w sejmie i u czynników rządowych.

Трагічне становище робітників у Косові.

Косівські саліни перебувають у серйозній небезпеці. Працівникам цих салін загрожують серйозні звільнення та безробіття.

Власник косівського санаторію, доктор Адам Тарнавський, намагається орендувати ці соліни. Після завершення цієї угоди приблизно 60 робітників будуть викинуті на вулицю, оскільки до стабілізації їм всім бракує ще цілих 10 років.

Повідомляється, що пан Тарнавський має намір включити соляні джерела до складу своїх лікувальних закладів, і в цих зусиллях він отримує підтримку від нинішнього керівництва, яке робить усе можливе, щоб зупинити виробництво солі в Косові.

Допомагається пану Тарнавському в той спосіб, що надсилають дуже мало замовлень (розпоряджень) на вироблену сіль, дуже рідко порівняно з іншими східними салінами, та й то в період великого попиту.

Слід зазначити, що в цей час усі саліни працюють вдень і вночі, і, не маючи змоги достачити достатньо солі, вони надсилають замовлення керівництву саліни в Косові. Наприклад, кілька днів тому керівництво саліни в Долині надіслало замовлення на один вагон солі до Борщова, який вони самі не змогли відвантажити через недостачу виробленої солі.

Саліна в Косові простоює з 16 листопада, склади заповнені сіллю, а робітники без роботи, тоді як інші саліни невпинно працюють, не в змозі виконати замовлення.

Велічка планує відвантажити 600 вагонів солі у листопаді та 800 у грудні, що, як повідомляється, відбувається і в інших салінах. Замовлення на сіль навмисно не надсилаються до Косова, щоб з часом було легше на цифрах продемонструвати, що саліни Косова не є прибутковими. Час від часу доктор Тарнавський відвідує робітників салін і намагається переконати їх різними обіцянками, щоб вони не створювали йому чи його компанії жодних проблем з орендою. Зусилля пана Тарнавського говорять самі за себе, і жодні пояснення чи голослівні заперечення не будуть корисними.

Протягом трьох років робітники працювали по 12–15 днів на місяць і вдавалося зводити кінці з кінцями. Тепер, виснажені трьома роками безробіття та не маючи нічого на продаж від своїх попередніх досягнень, вони приречені на повільну голодну смерть.

Спроби забезпечити працевлаштування за існуючих умов були безуспішними, хоча директор Пепловський під час свого візиту до Косівської солеварні пообіцяв, що Косівська солеварня отримуватиме певний відсоток замовлень на сіль з Югославії, і що робітники матимуть роботу.

Яку обіцянку пан Пепловський дає зараз?

Косівські солеварні повинні звернутися за підтримкою до громадської думки, в сейм та до урядових установ.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------

O opiekę nad salinami w Kosowie

Przy omawianiu gospodarki rządowej po salinach stwerdzono że interesowane czynniki przy każdej sposobności starają się operować przesadnemi cyframi, które nie odpowiadają rzeczywistości. W sprawozdaniu podaje się koszta własne produkcji jednej tonny soli w każnej salinie. Tak w Kosowie koszta własne produkcji jednej tonny soli miałyby wynosić 100 zł. 30 gr.

Należy wyjaśnić, że do kosztów produkcji zalicza się wydatki na inwestycje t. p. i to właśnie daje pretekst do krzyku i narzekań, że za drogo produkujemy. Przy tem musi się uwzględnić niedomagania natury technicznej. To jesl główną przyczyną małej produkcji bo solanka w Kosowie przez dopływ słodkiej wody do szybu nie ma potrzebnego procentu soli.

Gdyby solanka była w tym stanie zanim została zalana nasza kopalnia, to koszta produkcji z pjewnoścją byłyby mniejsze jak w Lanczynie. Na to jest prosty sposób który praktykowali Rosjanie w 1916 i 1917 roku podczas inwazji. Sprowadzili pompę kanadyjską, która ciągnęła do zbiornika starą gęstą solankę ze spodu kopalni a to podwajało produkcję. To zmniejszyłoby koszta produkcji i opłaciłoby się. Tylko w miesiącu sierpniu 1925 r. koszta własne produkcji jednej tonny doszły były do 91 zł 48 gr. a to przez wydatki na naprawȩ panwi i to właśnie było przyczyną, że koszta doszły do takiej wysokości, ale ani dotychczas ani potem koszta nie dochodziły już więcej do tej sumy — do 91,48 zł. — a nigdy do 100.30 zl.

W miesiącu listopadzie 1925 r były w ruchu dwie panwie. Wyprodukowano razem na obydwóch panwiach 475 tonn 250 kg soli. Robotników było w tym miesiącu 61 — zaś koszta produkcji własne jednej tonny wynosiły tylko 56 zł. Otóż jaka kolosalna różnica gdy w ruchu są dwie panwie i gdy tylko jedna panew. Przy ruchu jednej panwi koszta własne są już wyższe i wahają się między 67 a 80 zł.

Dodać należy jeszcze brak kolei który utrudhia dostawę soli, a tem samem powiększa wydatki na przewóz soli drogą kołową. Ale i to jest drobnostka, bo przecięż w Bolechowie kolej jest na miejscu, a koszta są większe jak w Kosowie. Gdybyśmy doslali dobrą solankę dawną ze spódu kopalni przy wprowadzeniu wspomnianej pompy kanadyjskiej, to produkcja i wydajność pracy powiększyłaby się co najmniej o 50 procent.

Usunąć zło może jedynie tylko Sejm przez wydelegowanie sejmowej komisji z posłów, któraby objechała wszystkie saliny i na miejscu zbadała stosunk i gospodarkę pojedynczo każdej saliny.

Про опіку над салінами в Косові.

Під час обговорення урядового управління салінами було зазначено, що зацікавлені сторони за кожної нагоди намагаються використовувати перебільшені цифри, які не відображають реальності. У звіті наведено вартість виробництва однієї тонни солі в кожній саліні. Так, у Косові вартість виробництва однієї тонни солі мала би становити 100 злотих 30 грош.

Слід уточнити, що виробничі витрати включають інвестиційні витрати тощо, і це дає підстави для обурення та скарг на те, що виробництво занадто дороге. Також слід враховувати технічні недоліки. Це основна причина низького виробництва, оскільки солянка у Косові не має необхідного вмісту солі через надходження прісної води в шахту.

Якби солянка була у такому стані до затоплення нашої копальні, виробничі витрати були б нижчими, ніж у Ланчині. Існує просте рішення цієї проблеми, яке росіяни використовували у 1916 та 1917 роках під час вторгнення. Вони імпортували канадський насос, який витягував стару, густу солянку з дна копальні у резервуар і то подвоїло випуск продкуції. Це знизило б виробничі витрати та окупило б себе. Тільки у серпні 1925 року виробничі витрати на тонну досягли 91 злотих 48 грош через витрати на ремонт решітки. Саме тому витрати досягли такого високого рівня. Але ні тоді, ні після цього витрати більше не досягали цієї суми — 91,48 злотих — і більше ніколи не досягали 100,30 злотих.

У листопаді 1925 року працювали два панви. Загалом на обох панвах було вироблено 475 тонн 250 кг солі. Того місяця працював 61 робітник, а собівартість виробництва за тонну становила лише 56 злотих. Яка колосальна різниця між роботою двох панв та роботи лише однієї панви. Коли працює лише одна панва, виробничі витрати вищі та коливаються від 67 до 80 злотих.

До цього також слід додати відсутність залізниці, що перешкоджає доставці солі та, таким чином, збільшує витрати на автомобільні перевезення. Але це незначна проблема, оскільки в Болехові залізниця знаходиться на місці, а витрати вищі, ніж у Косові. Якби ми додали старий добру солянку з дна копальні завдяки впровадженню вищезгаданого канадського насоса, ефективність виробництва та праці зросла б щонайменше на 50 відсотків.

Це зло може усунути лише Сейм, делегувавши парламентську комісію з депутатів для відвідування всіх салін та вивчення ситуації та економіки кожної окремої саліни на місці.

=========================================================================

Цікавий уривок з видання "Скаут" ( Skaut : pismo młodzieży polskiej. T.3, 1913, nr 6), в якому скаут з Коломиї розповідає про екскурсію до Косівської саліни .

Stamtąd udaliśmy się do salin rządowych. Saliny te dostarczają tylko soli, zwanej warzonką. Pozwolono nam, jako uczniom, zwiedzić bezpłatnie kopalnię. Obejrzeliśmy więc oddział maszynowy, kotłownię i warzelnię. Poznaliśmy w jaki sposób sól wskutek parowania wody na dnie się osadza. Warzonka przedstawia się w postaci sypkiej, białej masy, a kształt topek, w jakiej ją w Galicyi sprzedają, otrzymuje się dopiero przez ugniecenie w odpowiednich formach. W magazynie topki są ułożone w kształcie trapezu, ażeby tem łatwiej można obliczyć powierzchnię.

Później poszliśmy do szybu. Tam musieliśmy się ubrać w długie białe palta i czapki górnicze. Na niektórych były za wielkie, ale to wcale nie odejmowało im fantazyi. Teraz pan inżynier Janusz przedtawił nam przekrój całej kopalni. Mniej więcej w ten sposób się przedstawia: Szerokość warstwy soli wynosi 70 m., ale jak daleko sięga, niewiadomo. Czasem napotyka się na przerwy w soli, które powstawały wskutek kataklizmów. Dalej na południe soli już znaleść nie można, ale jest pewnie dalszym ciągiem kopalni w Delatynie, w Kałuszu i Wieliczce. Pewną jest rzeczą, że morze osadzało niegdyś u stóp Karpat sól podobnie jak Morze Kaspijskie.

Po tym objaśnieniu, z kagankami w ręku, zjeżdżamy windą na pierwszy poziom. Wspomnę, że winda była bezpieczną, gdyż w miejscu, gdzie pomost jest uwieszony na linie, znajduje się urządzenie, które powoduje, że, gdyby się lina urwała, wbijają się w obudowanie szybu silne noże stalowe, zatrzymując w ten sposób pomost z solą lub ludźmi. Wychodzimy z windy i widzimy na zakręcie chodnika, grotę, wykutą z soli, a na podniesieniu krzyż, przed którym pali się wieczna lampka. Tu modli się każdy robotnik, wchodząc w pod ziemie.

Chodniki są szerokie na 2 metry, a 2 1/2 m. wysokie bez podpór. Wyraziliśmy obawę, że chodniki mogą się zapaść, ale p. Janusz zapewnił nas, że sól przesycona wodą jest spoista i niema obawy zawalenia się sufitu, natomiast, gdzie przychodzą pokłady iłu, tam już są podpory. Idziemy dość długo, aż wreszcie przychodzimy do bocznego otworu, skąd zaczyna się pochylnia, czyli ukośny chodnik, gdzie po schodach można zejść do ługowni. Ługownia jest to wielka pieczara podziemna, napełniona wodą. Woda ta jest rurami z ziemi sprowadzana i ma za cel, sól kamienną zanieczyszczoną rozpuszczać w sobie, a następnie wypompowana ma służyć też, jak solanki czyli naturalne źródła słone, do otrzymywania t. zw. Warzonki.

Do ługowni prowadzą dwa szyby, prostopadły i ukośny. Oprócz tego prowadzi do ługowni korytarz zamurowany na końcu, ażeby woda nie wydostała się na zewnątrz i nie zalała chodnika. Po oglądnięciu pierwszej ługowni zeszliśmy dalej do innej. Ta już była próżną, gdyż woda przerwała tamę i zalała chodnik, więc wodę wypompowano. Jest to jednak tak ogromna pieczara, że gdy górnik obchodził ją dokoła, to ledwieśmy go ze światełkiem widzieli. Na suficie widzieliśmy wyraźnie działanie wody, która wyrównała go, jak lustro. W niektórych miejscach usypano kopce ziemne aż do sufitu, a to celem zabezpieczenia tak ogromnej pieczary przed runięciem. Potem poszliśmy do drabin, po których mieliśmy zejść do czwartego poziomu.

Wtedy mieliśmy też sposobność widzieć, jak górnik dynamitem rozsadzał skałę. Zapaliwszy lont od prochu, uciekł do niszy w ścianie chodnika, odległej od miejsca wybuchu na 80 m. Po wybuchu, który był bardzo głośny, gdyż ziemia jest dobrym przewodnikiem głosu, jeden z górników począł szybko kręcić kołem, które wtłaczało powietrze do rury, dochodzącej do miejsca wybuchu. Nieczyste powietrze pomału się oczyszczało, a górnik powrócił do pracy. Powietrze jest rurami do wszystkich chodników w ten sposób sprowadzane. Praca górnika jest ciężka i niebezpieczna, to też musi być prowadzona umiejętnie i wymaga dużo ostrożności.

Zwiedziliśmy jeszcze jedną ługownię, którą dopiero co wykuto, i głównym korytarzem doszliśmy do windy. — Wydostawszy się na świat, odetchnęliśmy głęboko i poczęli się przebierać. Była 21/2 po południu, wpisaliśmy się jeszcze do księgi pamiątkowej i podziękowali serdecznie za wszystko.

ПЕРЕКЛАД

Звідти ми вирушили до державних соляних копалень. Ці саліни виробляють лише сіль, відому як виварна сіль (warzonka). Як студентам, нам дозволили безкоштовно відвідати копальню. Ми побачили машинне відділення, котельню та солеварню. Ми дізналися, як сіль осідає внаслідок випаровування води на дні. Виварна сіль виглядає як пухка біла маса, а форма топок, які продають у Галичині, досягається шляхом вминання солі у спеціальних формах. На складі топки розташовані у формі трапеції, щоб було легше обчислювати площу поверхні.

Пізніше ми пішли до копальні. Там нам довелося одягнути довгі білі халати та шахтарські кепки. Деякі з них були завеликими, але це не применшувало їхньої чарівності. Тепер інженер Януш показав нам поперечний розріз усієї копальні. Він виглядає приблизно так: ширина шару солі становить 70 метрів, але як далеко він простягається, невідомо. Час від часу в соляних відкладеннях трапляються прогалини, утворені катаклізмами. Далі на південь родовищ солі вже немає, але вони, ймовірно, є продовженням копалень у Делятині, Калуші та Величці. Безперечно, що колись море доставляло сіль біля підніжжя Карпат, подібно до Каспійського моря.

Після цього пояснення, з лампами в руках, ми спустилися ліфтом на перший рівень. Слід зазначити, що ліфт був безпечним, бо там, де трос підвішений, є пристрій, який, якщо трос обірветься, змушує міцні сталеві ножі пробивати обшивку копальні, тим самим зупиняючи поміст, що містить сіль або людей. Ми виходимо з ліфта і бачимо на повороті штреку печеру, вирубану з солі, а на піднятій платформі — хрест, перед яким горить вічна лампада. Тут молиться кожен робітник, заходячи в підземелля.

Штреки мають ширину 2 метри та висоту 2,5 метра без опор. Ми висловили занепокоєння, що штреки можуть обвалитися, але пан Януш запевнив нас, що сіль, насичена водою, є міцною, і немає ризику обвалення стелі. Однак там, де проходять глиняні відкладення, є опори. Ми йдемо досить довго, поки нарешті не досягаємо бічного отвору, звідки починається похильня, або косий штрек, яким можна спуститися сходами до луговні. Луговня — це велика підземна печера, заповнена водою. Ця вода подається з землі трубами і призначена для розчинення забрудненої кам'яної солі. Потім, викачана, вона використовується, як солянка або природнє соляне джерело, для виробництва виварної солі.

До луговні ведуть два шиби, один перпендикулярний, а інший діагональний. Крім того, до луговні веде коридор, замурований в кінці, щоб запобігти витіканню води та затопленню галереї. Оглянувши першу луговню, ми продовжили спуск до іншої. Ця була порожня, оскільки вода прорвала таму і затопила штрек, потім воду відкачали. Однак це така величезна печера, що коли шахтар обходив її з ліхтарем, ми ледве могли його розгледіти. На стелі ми чітко бачили вплив води, яка вирівнювала її, як дзеркало. У деяких місцях до стелі насипали земляні купи, щоб запобігти обвалу такої величезної печери. Потім ми піднялися до драбин, якими спускалися на четвертий рівень.

Потім ми мали можливість побачити шахтаря, який підривав породу динамітом. Він запалив фітиль від пороху та втік до ніші в стіні штреку, за 80 метрів від місця вибуху. Після вибуху, який був дуже гучним, оскільки земля є добрим провідником звуку, один із шахтарів почав швидко обертати колесо, яке нагнітало повітря в трубу, що вела до місця вибуху. Забруднене повітря поступово очистилося, і шахтар повернувся до роботи. Таким чином повітря подається трубами до всіх тунелів. Гірничодобувна справа важка та небезпечна, її потрібно проводити вміло та з великою обережністю.

Ми відвідали ще одну луговню, яку щойно викопали, і пройшли головним коридором до ліфта. Вийшовши на світ, ми глибоко вдихнули та почали переодягатися. Була 9 1/2 вечора, і ми розписалися в книзі відвідувачів та висловили щиру подяку за все.

warzonka — виварна сіль - вид кухонної солі , яку отримують у солеварнях шляхом очищення кам'яної солі . Містить щонайменше 99,9% хлориду натрію .Виварну сіль використовують як приправу, інгредієнт багатьох оброблених харчових продуктів, а також у пристроях для пом’якшення води. Її харчова цінність погіршується через відсутність мікроелементів , які містяться в натуральній кам’яній солі, а смак покращується, солоніший порівняно з кам’яною сіллю, яка може мати гіркуватий присмак. Виварену сіль іноді штучно збагачують сполуками йоду . https://pl.wikipedia.org/wiki/S%C3%B3l_warzona

=====================================================================================================================================

Фотографії зі сторінки   Косівський фотоальбом.

Постійні проблеми, які виникали на солеварні - часті затоплення, відсутність запасів якісної кам'яної солі привели до закриття саліни в 1938 році. Закриттю передувала робота державних комісій. В Державному архіві Івано-Франківської області у фонді № 47, опис № 1, є справа № 695, яка містить документи закриття косівської саліни. Протокол одного із засідань комісії містить додатком останній опис саліни, зроблений в 1935 році Едвардом Віндакевичем.

PROTOKOL

spisany ze strony Okregowego Urzędu Górniczego w Stanisławowie dnia 16-go listopada 1935 r. w kancelarji Zupy Solnej w Kosowie

Obecni:

Inż. Jan Zatłokal jako delegat O.U.G. w Stanisławowie

Inż. Jan Paschek jako delegat Dyr. P.M.S.w Warszawie

Inż. Jan Kordecki Dyr. Zupy Solnej w Kosowie

Inż. Edward Windakiewicz Prof. Ak. Gór. w Krakowie

Inż. Michał Kłeczek / dwaj ostatni zaproszeni do docnodzenia rzeczoznawcy i eksperci /

Przedmiot

stanowi dodatkowe dochodzenie przy współudziale rzeczoznawców rospisane ze strony Okr. Urzędu Gór.w Stanisławowie rezolucją dnia 4-go listopada 1935 r. Nr.Da 4/1 — 3682. w sprawie dalszego szczegółowego zbadania stanu kopalni w Kosowie 2/ ewentualnego poddania rewizji dotychczasowych zarządzen O.U-G w Stanisławowie dotyczących odwodnienia kopalni i zasypania

stawu, 3/ zbadania i ustalenia warunków ewent. całkowitej likwidacji Zupy Solnej w Kosowie, odnośnie do podania Dyr. P.M.S. z daty Warszawa 18.LX.1935 r. Na podstawie będących do dyspozycji komisji materjałów skreślono opis górniczy i geologiczny oraz zatopienia kopalni Zupy Solnej w Kosowie w zał. Nr.1. dołączonym do protokołu.

W dniacn 14-go 15-go 16-go listopada b.r. stwierdzono w kopalni i na powierzchni, co następuje:

Dostępnemi do objazdu były jedynie wyrobiska na I-szym poziomie kopalni ciągnące się w kierunku południowym od szybu Nr.IV. Szyb dostępny byl drabinami do poziomu solanki i obudowany jest zwarcie drzewem kantowym 25x25 cm. Stan obudowy do głębokości około 95 m.zupełnie dobry a dalej nieznany z powodu wypełnienia szybu solanką.W głębokości 9 m. znajduje się szybie ujście rurociago nawadniającego niegdyś lugownie a lączącego szyb ze stawem. Rurociąg ten połączony jest z 4-ro calowym rurociągiem rozprowadzającym na poziomach kopalni wodȩ do lugowania. Stan rurociągu używalny. Poziom solanki w szybie Nr.IV. znajdował się na głębokości 17.60 m. poniżej sрągu 1-go poziomu. Na wschód od podszybia 1-go poziomu stwierdzono w szybiku przebitym do ługowni Plener poziom solanki na głębokości tej samej, co w szybie Nr.IV. Stan szybiku i wiodącego don przekopu jest dobry i suchy. Na południe od podszybia 1-go poziomu podłużnią Mijalowich natrafiono na przekop dospągowy. Część tego przekopu zamieniono na komorȩ natryskową, z której ługi odprowadzano przez szybik do ługowni Plener. Spąg przekopu między komorą natryskową a szуbikiem był rozługowanym i wykazuje kilkanascie cm. szeroką szczelinę. Koncowa część przekopu i szybiku jest złą a poziom solanki sięgał w szybiku do głębokości 17.25 m. poniżej spongu przekopu. Stwierdzony prawie identyczny poziom solanki na ługowni Plener z poziomem jej w szybie Nr.IV wskazył-by na bezpośrednie połączenie tej ługowni z innemi wyrobiskami kopalni i szyben Nr.IV. Podłuźnia Mijalowich w dalszym ciągu doupadowej ługowni Plener była dobrze zachowaną. Upadowa tej ługowni była częściowo zarabowaną. Naprzeciw upadowej w przecince do komory Drak stwierdzono jej częściowe zaciśnienie a w czole przecinki natrafiono na bardzi wielki zawał stropu komory Drak. Dalsza część podłużni Mijalowich do przekopu Ferdinandi była wypełnioną czarnym i czerwonym łupkiem wysypanym od strony zachodniejz za obudową. Przekop Ferdinandi na jeszcze dostępnej przestrzeni 25 m.wypełniony był czarhym łupkiem z obu ociosów. Na tej przestrzeni przekop jest obudowany. Czoło przekopu było zupełnie zarabowane.W południowej części podłużni Majalowich obudowa była całkowicie zniszczona a podłużnia wypełniona zasypem. Wejście do komory Drak jest dobrze zachowane jak i jej część na długości około 10 m.Na tej części dobry i suchy strop nie wykazywał żadnych spękan ani zaciekan wodnych. Wysokość stropu wynosiła okolo 15 m.

Dalsza część komory była zarabowana olbrzymiemi bryłami soli. Z rabowiska nie było widać żadnych wycieków. Stan wyrobisk był dobry i możliwy nieznacznym kosztem do udostępnienia.

Na powierzchni w sąsiedztwie stawu szyb Nr.V. zasypany byl prawie do wierzchu omokami i, nakryty starymi brusami.

Szyb wentylacyjny Nr.VI. Glorjeta założony jest na stromam południowym stoku góry docnodzącym do stawu. Stan budynku nadszybia na skutek obsuwania się terenu grozi zawaleniem. Od wienca szybowego do głębokości około 20 m. obudowa jest w stanie dobrym ale wykazuje wyrazne pochylenie ku południowi, co dotyczy również i rur wiertniczych wystających ze szybu. Powodem obsunięcia się terenu ku stawowi było wybranie w ubiegłych latach znacznych ilości ziemi ze stoku góry do zasypywania stawu. W dalszym ciągu ku północy znajduje się Nowy szyb wentylacyjny o 3-ch przedziałach. Stan budynku, obudowy i szybu jest bez zarzutu za wyjątkiem stanu drabin zjazdowych.

Wyniki przeprowadzonych w czasie prac komisji, pomiarów stanu solanki w szybie Nr. IV. i Nowym wentylacyjnym zawarte są w dołączonym zał. Nr.2. Sladów innych szybów nie stwierdzono na terenie kopalni. Według zapodania starych robotników znajdował się między zbiornikiem solankowym a stawem stary szyb. Równocześnie przeprowadzono pomiary pоwierzchni, głębokości i kubatury oraz niwelację zwierciadla stawu i rzeki Rybnicy, których wyniki zawarte są w dołączonam zał. Nr.3. Staw połączony jest z rurociągiem nawadniającym w szybie Nr.IV. zdatnym do użytku połączeniem rurowym. Nadmiar wód stawu odprowadzany jest kanałem do rzeki Rybnicy. Slady młynówki założonej w swoim czasie do nawadeniania kopalni wodą z zreki Rybnicy istnieją widoczne na terenie Zupy.

W związku z przedmiotem dochodzenia oraz na podstawie przeprowadzonej wizji lokalnej postawili delegaci Dyrekcji Polskiego Monopolu Solnego, O.U.G.w Stanisławowie rzeczoznawcom poniżej przytoczone następujące zapytania :

a. ze strony delegata D.P.M.S.inz. Jana Paschka:

1. Ustalenie warunków zabezpieczenia nawierzchni i kopalni na wypadek całkowitej likwidacji zakładu

2. Ustalenie warunków, na jakich mógłby zakład produkować nadal około 2.500 t. rocznie warzonki przy obecnym stanie kopalni przyczem należy okraślić ewentualny czas trwania takiej produkcji

3. Czy kwestję zasypania stawu uznają znawcy za aktualną i konieczną

4. Jakie środki zabezpieczające zlecą znawcy przeciw ewentualnie mogącym powstać szkodom na terenie kopalni i w bezpośredniej jej sąsiedztwie

b. ze strony delegata O.U.G. w Staniaławowie inż. Jana Zatłokala :

5. Jakie niebezpieczenstwo przedstawia kopalnia w obecnym stanie tak co do powierzchni jak i zjazdu drabinami szybem Nr.IV.

6. Czy przy obecnym stanie kopalni jest koniecznem dalsze zasypywanie stawu ze względu na grożące niebezpieczenstwo możliwości przerwania się jego wód do kopalni

7. Czy spuszczenie wód do kopalni i jej zatopienie nie grozi niebezpieczenstwem rabowania się względnie szkodliwego obniżania się terenu Zupy i sąsiednich spowowane wyługowaniem lub rabowaniem się górotworu nad 1-szy poziomem i czy w tym wypadku nie grozi również niebezpieczenstwo przedostania się solanki do wód szutrowych i ich zasolenia

8. Czy na wypadek zatopienia kopalni przez spuszezenie do niej wód ze stawu należy stawowisku zasypać i czy w tym wypadku pobór solanki z kopalni, czy to do wyrobu soli czy też dla celów kąpielowych jest dopuszczalny i na jakich warunkach

9. Jakie prace w kopalni i na powierzchni należałoby przedsięwziąć celem zabezpieczenia powierzchni przed rabowaniem się lub obniżaniem, z powodu rabowania sie stroрów wyrobisk / lugowni / na wypadek nie zatapiania kopalni.

Znawcy oświadczają, że orzeczenie na powyższe zapytania dolączą w osobnem oświadczeniu.

Na tem protokoł zamknięto i podpisane:

z tem nadmienieniem, iż okazuje się potrzeba dokonania dodatkowych badan w kopalni których wyniki dołączy się do protokołu.

ПЕРЕКЛАД

Załacznik l do protokolu

Opis górnicsy i geologiczny Kopalni soli Kosowie.

Pokład solny w Kosowie odkryto w dawnych czasach 8-mioma szybami, a których czerpano naturalną solankę do wyrobu soli. W r. 1790 były Kosowie 3, a w r. 1844 - 4 użyteczne szyby. Z powodu ustawicznej walki z brakiem dostatecznej iloáci solanki zgłębiono w 1817 r. szyb Nr.I. i V. Szybem Nr.l. napotkano bogaty pokład soli, który od r. 1819 - 1832 odbudowano, а szyb Nr. użyto do czerpania solanki.

Ponieważ w póżniejszych latach spostrzeżono obniżenie się terenu, przypuszczano, że z północno-zachodniego stoku dochodzą doplywy solanki, które nad szczytem stromo wypiętrzonego pokładu dochodzą do szybów, obługują je, a w następstwie skrecają. Ażeby temu zapobiec zgłębiono około 1850 roku szyb Nr. IV. obecny Barbara /dawniej zwany Köhler/, celem założenia kopalni dla eksploatacji soli kamiennej i sztucznej solanki w ługowniach. Eksploatację soli kamiennej rospoczęto saraz z I-go poziomu /komora Drak/, a po założeniu II-go posiomu i z tego poziomи /коmога Eminger/. Eksploatacja soli kamiennej z tego szybu trwała od r.1851 do 1872. Sól kamienna odchodziła do Rosji.

W r. 1858 założono a II-gim poziomie pierwszą ługownię Plener. Poniewaź dalsze czerpanie solanki kieratem z szybu Nr. V. mogło zagrażać bespieczeństwu kopalni, zamiersono ostatecznie zastanowić pobór solanki z tego szybu. Aby wyrównać brak tej solanki, zaprowadzono około r. 1879 lugowanie urobku uzyskanego odbudową w szeregu kadzi napełnionych solę przez które woda słodka przepżywała /Tonnenlaugkasten/. Ponieważ jednak ten sposób uzyskania solanki okazał siȩ droższy niś w ługowniach /25 kr. Za 1 hl./, zaniechano po kilku latach tego lugowania. (W aparatach tych uzyakiwano 433 hl. dziennie./

Przy głębieniu szybu Nr.IV. natrafiono w 72 m. pokzad solny, sięgający aż do dna szybu, t.j. do 165 m. Szyb ten jest głównym szybem przewozowym i wodnym i ma cztery poziomy:

I poziom głębokości 84.365 m.

II “ “ 112.590 “

III “ “ 132.000 “

IV “ “ 151.390 “

Poniżej wieńca szybu Nr. IV. w odstępie 9 m. znajduje się ujście sztolni wiodącej do stawu poniżej zwierciadła wody. W sztolni tej znajdują się rury, które służyły do nawadniania kopalni /ługowni/. W czasie około 1910 r. nawadniano ługownie z młynówkí /odnoga Rybnicy/, która koło szybu Nr. IV. przepływała.

Szyb Nr. V. pogłębiony w r. 1816- 1825 w nadkładzie do 96 m. znajduje się w kierunku NN /21ʰ 10º/ w odległości około 130 m. od szybu Nr.IV. Jak z załącsonej mapy kopalnianej, pochodzącej mmiej więcej z r. 1850 widać, założono z tego szybu w głębokości 96 m. chodnik w kierunku wschodnim /4ʰ 5º/długi na 84 m, z którego wychodzi rosgałęzienie ku szybowi Nr.IV. na 86 m. a stąd ku wschodowi na 40 m. Szyb zatopiony w r.1834 /obecnie zasypano/.

Szyb Nr.I. o którym na wstępie była mowa, znajduje się w kierunku NNW /22ʰ 14°/ w odległości 190 m. od szybu Nr.IV. Z dna szybu znajdującego się w 80 m. wychodsi chodnik ku N. długi na 50 m. Szyb ten jest zasypany. Prócz tego znajdował się obok szybu Nr. IV. szyb Nr.III. w odległości 40 m. w kierunku WES /5ʰ 10°/, z dna tego szybu w głębokości 40 m. wychodził chodnik do szybu Nr. IV. Cel szybiku i chodnika niewiadomy.

Prócz wapommianych szybów są jeszcze dwa szyby wentylacyjne, a mianowicie:

Szyb Nr.VI. /Glorjeta/ znajdujący się w kierunku północnym /22ʰ 10º/ w odległości 190 m. od szybu Nr. IV. /przypuszczalnie identyczny a szybem Nr.1./ Szyb ten, którego wieniec znajduje się o 11 m. wyżej od wieńca szybu Nr.IV. sięga do II-go posiomu; od 60 m. głębokości jest dalsze połączenie a kopalnią, wykonane jako otwór wiertniczy. Przy zgłębianiu tego szybu odkryto juś tylko w małej głebokości il solny a piaskowcem, który sięgał aż do 60.75 m. głębokości, poczem sól kamienna z anhidrytem /3,88 m./, sól /15,16 m./z iłem i anhidrytem do dna otworu.

Szyb Howy zgłębiony w 1897 r. znajduje się też w kierunku ku N od szybu Nr.IV. /23ʰ 10º/ w odległości około 345 m. Wieniec szybu znajduje się o 10 m. wyżej wieńca szybu Nr.IV. Szybem tym odkryto w 49 m. ił solonośny z piaskowcem a w 170 m. wkłady piaskowca dochodzące do 3 m. grubości. Nała miąższość warstw solonośnych tłumaczy się tem, że szyb ten wysunięty jest na N w warstwy podkładowe.

Należy jeszcze nadmienić, że na wspomnianej mapie kopalnianej znajduje się jeszcze szyb załamany, między szybami Nr.IV. i Nr.V.

Według tej mapy kopalnianej wynosiły w tym czasie wymiary stawu salinarnego 70 x 70 = 4.900 m² przy głębokości około 10 m. Woda z tego stawu służyła przez długi okres czasu do ługowania soli w kopalni, w którym to celu doprowadzano ją rurociągiem przez szyb Nr.IV. do I-go poziomu, jako poziomu nawadniającego, a stąd do ługowni. Nadmiar wody ze stawu odpuszczano kanałem do Rybnicy.

Czy w czasie, gly odbywało się dzikie ługowanie istniał już staw, czy też brano wodę z odnogi Rybnicy, która przez Żupę koło szybu Nr.IV. przepływała, niewiadomo. Zdaje się jednak, że staw powstał przez obniżenie się nawierzchni wskutek dzikiego ługowania. Według starych zapisków z 1869 r. użyto już wtedy wody ze stawu do ługowania.

Obecnie znajdują się w kopalnie zalane ługownie, a mianowicie:

Na IV-tym poziomie ługownia Korytowski

“ III-cim “ “ Jorkasch i Walach

“ II-gim “ “ i komora Plener i komora Eminger /16 m.wysoka/

“ I-szym “ komora Drak /20 m. wysoka/

Wymiary tych komór /poziome i pionowe/ przed żatopieniem nie są znane. Wiadomo mi tylko, że w 1901 r. zawalił się strop ługowni Jorkasch przy wymiarach 3.830 m², i że komora Eminger z powodu przesączenia się wody nie była już w czasie przed zalaniem kopalni dostepma.

Ługownie Korytowski, Jorkasch, Plener i komora Drak w południowej czȩścí kopalni usytuowane są w pionowym kierunku jedna nad druga. W północnej zaś cząści kopalni znajduje się nad ługownię Walach komora Eminger. Wysokość tych ługowni nie jest dokładnie znana. Srednio możnaby przyjąć wysokość ich 10 - 12 m.

Opis geologiczny. Pokład solny/85% NaCl/ma przebieg w kierunku NNW ku SSE czyli według 22ʰ, a dalej ku S przechodzi na 23ʰ. Upad warstw na SW wynosi przeważnie 60- 70º, a miejscami dochodzi aż do 90° przy największej miąższości pokžadu 75 m. Największe zwȩżenie pokładu występuje w II-gim poziomie, a ku dołu grubieje. Właściwy podkład utworu solnego w Kosovie nie jest dotychczas odkryty. Nadkład pokładu tworzą iły łupkowe siwe i czervone silnie wyprasovane, nadto piaskowiec o biegu 22ʰ i nachyleniu 65 — 70º ku SW. Rosciągłość pokładu w kierunku biegu skonstatowano na przeszło 500 m. zdaje się jednak, że jest znacznie większa i to głównie w kierumku Pistyn - Utoropy, w kierunku biegu pokładów.

Spagowe warstwy znane z kopalni i odsłoniȩte w dalszym biegu nad rzeką Rybnicę są to siwe lub czerwone iły łupkowe z warstwani gipsu, nie zawierające soli.

Według danych zapisków mają z nadkładu /łupki menilitowe/ wydobywać się gazy wȩglowodorowe. W nadkładzie spotyka sig miejscami bryły wapienia /dolomitu.

Powyżej wodospadu Huku / 5 m./wydobywa się na prawym brzegu Rybnicy solanka w obryȩbie warstw dobrotowskich, na granicy zlepieńców dobrotowskich i łupków menilitowych.

Obecność starego szybu koło tego wodospadu /20 m. poniżej/ wskasuje na ślady soli, co też solanka potwierdza. Miejsce to nie leży w obrȩbie formacji solnej, lecz dobrotowskich piaskowców,

zaczem trzeba przyjąć nasuniȩcie tychże na utwór solny, który tu się znajduje w głębokości może najwyżej 100 m.

Opis zatopienia kopalni.

Wspomniane stare i nowsze szyby solankowe, z których czerpano solankę, znajdowały sig w bliskiem sąsiedztwie obecnego stawu, a niektóre może i w miejscu stawu. Wyługowana tymi szybami przez dziesiątki lat kawerna doznała dzięki bogactwu 85% pokładu /a więc małego kąta ługowania a może i powolnego nawodnienia/ zapewne wielkiej rospiętości, na co jut wskazują budowle kopalniane z szybu Nr.V. wykonane, ażeby wodzie dać większą płaszczyznę do ługowania soli, przes co sięgała wyługowana kawerne blisko budowli kopalnianych szybu Nr.IV.

Według planów Żupy Solnej dochodziła odbudowa pokładu solneg z I-go poziomu do 20 m. tak, że odstȩp pionowy od terenu wynosi około 60 m. Ponieważ miejsce ługowania starymi szybami znajdowało się w głębokości około 40 m. pod powierzchnię w szybie Nr.V., a 96 m. pozostała półka oddzielająca spąg kawerny od stropu komory Eminger grubości 56 m., zaś w bezpośredniem sąsiedztwie chodników popędowych na głębokości 96 m. z szybu Nr.V., pomiędzy tymi chodnikami a komorą Eminger może istnieć bezpośrednia komunikacja. W komorze Eminger odbudowano sól kamienną stropowo do wysokości 16 m., zaś w komorze Drak do 20 m. Komora ta jest jednak niżej położona niż komora Drak, więc odbudova nie dochodziła tak wysoko do nawierzchni, jednak położenie tej komory pod wyługowaną kawerną z szybu Nr.V. było niekorzystniejsze niż kowory Drak tak, że w tem miejscu mogko powstać sapadlisko.

Według treści protokołu Okręgowego Urzędu Górniczego w Stanisłavowie z 9 pażdziernika 1935 r. zauważono w 1906 r. pierwsze wycieki solanki w komorze Eminger z powstałych spȩkań. Komore podparto kasztami i zamkniȩto je po zatopieniu tamami. W nastȩpstwie wyciekały ługi do posiomu III i IV-go przez a ługownię Walach i szcseliny 1,5 m. szerokiej, powstałej w szybie Nr.IV. poniżej II-go poziomu. Wobec tego wypuszczono solankę z komory Eminger do ługowni Walach i naprawiono wspomniane tamy. Dopływ solanki nienasyconej przez szczelinȩ w szybie wzmógł siȩ tak, że pompa nie zdołała pokonać przypływu.

W 1916 r. /26 łutego/ przerwała się woda ze stawu do kopalni przez zwalisko i komorȩ Eminger, przyczem opróżnił się zupełnie staw. Po wypróżnieniu tegoż zauważono od strony zachodniej i południowej silne dopływy wody zaskórnej.

Ponowne przedarcie się wody ze stawu do kopalni nastąpiłe w 1928 r., a wtedy obniżył się poziom wody w stawie o l m., a solanka w szybie Nr.IV. podniosła się na 32 m. poniżej wieńca. Obecnie, t.j. 9 pażdziernika znajdowało się zwierciadło solanki poniżej stropu 16 m. wysokiej komory Eminger, oras stropu ługowni Plener, a w odległości 30 m. od podszybia I-go poziomu przerwał się strop lugowni Plener do komory Drak. Komora Eminger ma prawdopodobnie obecnie polączenie z ługownią Plener. Powstała kawerna musi więc mieć znaczne rozmiary i sięga niewątpliwie do szybu Nr.IV. Wedlug zapisków Żupy nie przypływa obecnie woda do kopalni. Według stanu z 9 października znajduje się solanka w głębokości 101.24 m. od wieńca szybu Nr. IV. A w Nowym Szybie w 115 m. Nasycenie solanki w szybie Nr.IV. wynosiło 32 kg/hl. a w szybie Nowym 7.5 kg/hl.

Wspomniany poprzednio staw istniał już od dawna i sięga przed 1850 r. Z pomiarów stawu widać, że się staw powiększa. Od 1931 do 1935 r. zwiększyła się powierzchnia jego o 1.525 m² /6.175- 5.650 m²/. Największa głębokość stawu wynosi 16,6 mtr. a średnio 10 m. Woda ze stavu odpływa kanałem do rzeki Rybnicy, a zwierciadło jego znajduje się stale na poziomie 4.52 m. poniżej wieńca szybu Nr.IV.

Kraków, w listopadzie 1935. Edward Windakiewicz w.r.

Додаток I до Протоколу

Гірничо-геологічний опис соляної копальні в Косові.

Косівське родовище солі було відкрито в давнину завдяки восьми шибам, з яких добували природну солянку для виробництва солі. У 1790 році в Косові було три, а в 1844 році — чотири придатні для використання шиби. Через постійну боротьбу з недостатньою кількістю солянки, шиби № I та V були поглиблені в 1817 році. У шибі № I було виявлено багате соляне родовище, яке було розроблене між 1819 і 1832 роками, а шиб № I використовували для видобутку солянки.

Оскільки в пізніші роки було помічено просідання рельєфу, було припущено, що потоки солянки йшли з північно-західного схилу, досягаючи шибів над вершиною круто піднятого пласта, обслуговуючи їх, а потім повертаючи. Щоб запобігти цьому, близько 1850 року було прокладено шиб № IV, тепер Барбара (раніше відомий як Келер (Köhler), для створення копальні для видобутку кам'яної солі та штучної солянки у луговнях. Видобуток кам'яної солі розпочався одразу з першого рівня (камера Драк), а після встановлення другого рівня - і з цього рівня (камера Емінгер). Видобуток кам'яної солі з цього шибу тривав з 1851 по 1872 рік. Кам'яну сіль експортували до Росії.

У 1858 році на другому рівні було встановлено першу луговню Пленер. Оскільки подальше черпання солянки розсолу з шибу № V за допомогою керата могло поставити під загрозу безпеку копальні, було вирішено нарешті розглянути можливість припинення відбору солянки з того шибу. Щоб компенсувати дефіцит солянки, близько 1879 року запроваджено вилуговування з виробітки у серії чанів, заповнених сіллю, через які протікала прісна вода (Tonnenlaugkasten). Однак, оскільки цей метод отримання солянки виявився дорожчим, ніж в луговнях (25 крон за гектолітр), це вилугування було припинено через кілька років. (Ці апарати виробляли 433 гектолітри на день.)

Під час поглиблення шибу № IV на глибині 72 м було виявлено шар солі, який сягав дна тобто 165 м. Цей шиб є головним транспортним та водяним шибом і має чотири рівні:

Рівень I, глибиною 84 365 м;

II глибиною 112 590 м;

III глибиною 132 000 м;

IV глибиною 151 390 м.

Нижче краю шибу № IV, на відстані 9 метрів, знаходиться гирло штольні, що веде до ставка нижче рівня ґрунтових вод. Ця штольня містить труби, що використовуються для заводнення копальні (луговні). Близько 1910 року луговня заводнювалася з млинівки струмка (рукав річки Рибниця), який протікав поблизу шибу № IV.

Шиб № V, поглиблений в 1816-1825 роках у розкриві до 96 метрів, розташований в північно-східному напрямку (21ʰ 10º) на відстані приблизно 130 метрів від шибу № IV. Як видно з доданої карти копальні, що датується приблизно 1850 роком, з цього шибу на глибині 96 метрів була побудована східна галерея довжиною 84 метри (4ʰ 5º), від якої відгалуження веде до шибу № IV на 86 м, а звідти на схід протягом 40 м. Шиб був затоплений в 1834 році /нині він засипаний/.

Шиб № I, про який згадувалося на початку, розташований у північно-північному напрямку /22ʰ 14°/, за 190 м від шибу № IV. З дна шибу, розташованого на позначці 80 м, на північ простягається галерея довжиною 50 м. Цей шиб є засипаний. Крім того, поруч зі шибом № IV, за 40 м на західний схід /5ʰ 10°/ розташовувався шиб № III, з дна цього шибу, на глибині 40 м, виходила галерея, що вела до шибу № IV. Призначення шибіку та галереї невідоме.

Окрім вищезгаданих шибів, є ще дві вентиляційні шиби, а саме:

Шиб № VI (Глор'єта), розташований на північ (22ʰ 10º), за 190 м від шибу № IV (ймовірно, ідентичний шибу № 1). Цей шиб, вінець якого на 11 м вищий за вінець шибу № IV, сягає другого рівня; з глибини 60 м є подальше з'єднання з копальньою, виконане у вигляді свердловини. Під час заглиблення цього шибу було виявлено лише неглибокий шар соляного мулу та пісковика, який сягав глибини 60,75 м, далі йдуть кам'яна сіль з ангідритом (3,88 м) та сіль (15,16 м) з глиною та ангідритом аж до дна свердловини.

Шиб Новий заглиблений в 1897 році розташований на північ від шибу № IV (23ʰ 10º), на відстані приблизно 345 м. Вінець шибу розташований на 10 м вище вінця шибу № IV. Тим шибом виявив соленосну глину з пісковиком на глибині 49 м та відкладення пісковика товщиною до 3 м на глибині 170 м. Низька товщина соленосних шарів пояснюється виступанням шибу на північ у нижчі шари.

Слід також зазначити, що на вищезгаданій копальняній карті також показано зламаний шиб між шибами № IV та № V.

Згідно з цією картою копальні, розміри соляного ставка на той час становили 70 x 70 = 4900 м² на глибині приблизно 10 м. Вода з цього ставка тривалий час використовувалася для вилуговування солі в копальні, для чого її трубопроводом подавали через шиб № IV на перший рівень, що служив рівнем зрошення, а звідти на луговню. Надлишок води зі ставка скидали каналом до Рибниці.

Чи ставок вже існував на момент дикого вилуговування, чи воду брали з рукава річки Рибниця, що протікав через солеварню поблизу шибу № IV, невідомо. Однак, схоже, що ставок утворився внаслідок зниження поверхні внаслідок дикого вилуговування. Згідно зі старими записами від 1869 року, вода зі ставка вже використовувалася для вилуговування.

Наразі копальня містить затоплені луговні, а саме:

На четвертому рівні – луговня Коритовського,

на третьому - луговня Йоркаш і Валах,

на другому - камера Пленер та камера Емінгер (заввишки 16 м),

на першому - камера Драк (заввишки 20 м).

Розміри цих камер (горизонтальні та вертикальні) до затоплення невідомі. Мені відомо лише, що в 1901 році стеля луговні Йоркаш площею 3830 м² обвалилася, і що камера Емінгер була недоступна через просочування води перед затопленням копальні.

Луговні Коритовського, Йоркаш та Пленер, а також камера Драк в південній частині копальні розташовані вертикально одна над одною. У північній частині копальні камера Емінгер розташована над луговньою Валах. Висота цих луговень точно невідома. Їх середню висоту можна вважати 10 - 12 м.

Геологічний опис. Соляний пласт (85% NaCl) простягається з північного заходу на південний схід, тобто вздовж лінії 22ʰ, а потім переходить у 23ʰ на південь. Падіння пластів на південний захід зазвичай становить 60-70°, місцями досягаючи 90°, з найбільшою товщиною пласта, що досягає 75 м. Найбільше звуження пласта відбувається на другому рівні, потовщуючись до дна. Фактична основа соляної формації в Косові ще не виявлена. Розкривні порід пласта складаються з сильно стиснутих сірих та червоних сланцевих глин, а також пісковика з лінією 22ʰ та ухилом 65-70° на південний захід. Протяг пласта в напрямку простягання зафіксовано на протязі понад 500 м. Однак воно, здається, значно більше, головним чином у напрямку Пістинь-Уторопи, в напрямку простягання пластів.

Похилі шари, відомі з копальні та оголені далі вздовж річки Рибниця, являють собою сірі або червоні сланцеві глини з гіпсовими шарами, що не містять солі.

Згідно з даними, вуглеводневі гази, як передбачається, проступають з розкривних порід (менілітових сланців). У розкривних порід місцями зустрічаються грудки вапняку (доломіту).

Вище водоспаду Гук (5 м) на правому березі річки Рибниця в межах добротівських шарів, на межі добротівських конгломератів та менілітових сланців, видобувається солянка.

Наявність старого шибу поблизу цього водоспаду (на 20 м нижче) вказує на сліди солі, що також підтверджується солянкою. Ця ділянка знаходиться не в межах соляної формації, а в межах добротівських пісковиків, тому ми повинні припустити, що вони насувають соляну формацію, яка тут залягає на глибині, можливо, максимум 100 м.

Опис затоплення копальні.

Згадані старі та новіші солянкові шиби, з яких видобували солянку, розташовувалися поблизу нинішнього ставка, а деякі, можливо, навіть знаходилися на місці ставка. Каверна, що вилуговується цими шибами протягом десятиліть, ймовірно, значною мірою розвинулася завдяки багатству 85% пласта (а отже, невеликому куту вилуговування та, можливо, навіть повільному зрошенню), про що свідчать копальняні споруди з шибу № V, побудовані для забезпечення водою більшої площі поверхні для вилуговування солі, розширюючи вилужену каверну близько до копальняних споруд шибу № IV.

Згідно з планами солеварні, соляний пласт з рівня I було розроблено до висоти 20 метрів, залишивши вертикальну відстань від землі приблизно 60 метрів. Оскільки місце вилуговування старими шибами розташовувалося приблизно на 40 метрів нижче поверхні у шибі № V, а на глибині 96 метрів залишився шельф товщиною 56 метрів, що відділяв дно каверни від стелі камери Емінгер, то у безпосередній близькості від під'їзних галерей на глибині 96 метрів від шибу № V міг існувати прямий зв'язок між цими галереями та камерою Емінгер. У камері Емінгер кам'яна сіль була розроблена до висоти 16 метрів, а в камері Драк - до висоти 20 метрів. Однак ця камера розташована нижче за камеру Драк, тому розробка не сягала так високо до поверхні, однак розташування цієї камери під вилугованою каверною з шибу № V було більш несприятливим, ніж комори Драк, тому в цьому місці могло утворитися провалля.

Згідно з протоколом Окружного гірничого управління у Станіславові від 9 жовтня 1935 року, перші витоки розсолу були помічені у 1906 році в камері Емінгер через тріщини, що утворилися. Камери були підтримані шахтними кріпленнями та герметизовані після затоплення тамами. Внаслідок цього луги просочилися на III та IV рівні через луговню Валах та щілину шириною 1,5 метра, яка утворився у шибі № IV під рівнем II. В результаті солянку було скинуто з камери Емінгер до луговні Валах, а тами були відремонтовані. Прихід ненасиченої солянки через тріщину в шибі настільки збільшився, що насос не зміг подолати припливу.

У 1916 році (26 лютого) потік води зі ставка в копальню прорвався крізь завали та камеру Емінгер, повністю спорожнивши ставок. Після спорожнення ставка спостерігався сильний приплив підземних вод із заходу та півдня.

Вода зі ставка знову прорвалася в копальню в 1928 році, знизивши рівень води в ставку на 1 метр, а солянка в шибі № IV піднялася до 32 метрів нижче краю. Станом на 9 жовтня, рівень солянки був нижче стелі 16-метрової камери Емінгер, а також стелі луговні Пленер, а за 30 метрів від підшиб’я першого рівня прорвала стеля луговні Пленера в камеру Драк. Камера Емінгер, ймовірно, наразі з'єднана з луговнею Пленер. Тому утворена каверна має бути значною і, безсумнівно, простягається до шибу № IV. Згідно з даними Саліни, наразі вода в копальню не надходить. Станом на 9 жовтня солянка знаходиться на глибині 101,24 метра нижче краю шибу № IV. А в Новому шибі - на 115 м. Насиченість солянки в шибі № IV становила 32 кг/гл, а в Новому шибі - 7,5 кг/гл.

Згаданий раніше ставок існував давно, ще до 1850 року. Вимірювання ставка показують його розширення. З 1931 по 1935 рік його площа поверхні збільшилася на 1525 м² (6175–5650 м²). Найбільша глибина ставка становить 16,6 м, а середня глибина — 10 м. Вода зі ставка стікає каналом у річку Рибниця, а її поверхня залишається на постійному рівні на 4,52 м нижче вінця шибу № IV.

Краків, листопад 1935 року. Едвард Віндакевич.