Embedded Files
Каталог колективної виставки в павільйоні Цісарсько-королівського міністерства казначейства цісарсько-королівські Саліни в Галичині та Буковині та цісарсько-королівські тютюнові фабрики в Галичині.
9. Kossów.
Żupy solne we wsi Manastersko, od pobliskiego miasteczka Kossowem zwane, znajdują się przy drodze powiatowej prowadzącej z Kossowa do Żabiego, łączącej się tutaj z rządowym gościncem pokuckim. Oddalenie tychże od stacyi kolejowej w Kołomyi wynosi 37 km., a od granicy bukowinskiej 12 km. Poczta i telegraf znajdują się w Kossowie.
Znajomość pokład solnych na Pokuciu sięga dawnych czasów jak o tem świadezą narzędzia kamienne i monety z popiersiem cesarza Hadriana znalezione w szybach Utoropskich. Dla braku żródeł historycznych nieznane są jednak dawniejsze dzieje żup pokuckich. W drugiej połowie przeszłego stulecia właścicielami państwa Kossowskiego byli spadkobierey po Tadeuszu hr. Dzieduszyckim, od których w roku 1775 wykupił rząd dobra te w drodze zamiany, a mianowicie otrzymał hr. Waleryan Dzieduszycki Horodnicę, Potoczyska i Perediwanie w cyrkule zaleszczyckim, a Franciszek Romanowski Rzeczycę i Hubinsk w cyrkule żółkiewskim.- Wówczas teren salinarny był bardzo szczupły, a na nim znajdowało się tylko kilka zabudowań mieszczących czeruny, i 3 szyby z których jeden zupełnie zawalony. Dziś salina zajmuje 10.50 ha. przestrzeni i znajdują się na jej terenie 3 nadszybia, 2 warzelnie, 6 magazynów solnych w jednym budynku, 1 szopa do ładowania, 1 zbiornik solankowy i 5 pomniejszych manipulacyjnych objektów. Żupa wyrabia sól topkową z solanki sztucznej zapomocą drzewa z okolicznych lasów na 3 panwiach postępowo urządzonych z przedgrzewaczami i suszarniami kanałowemi. Produkcya w roku 1893 wynosiła 45912 q. soli topkowej, 668 q. soli odpadowej i 133 q. omoków; do tej produkcyi spotrzebowano 8866 m. p. drzewa. Podkład soli z którego wydobywa się solankę zapomocą sztucznego ługowania (w roku 1819—1832 і 1851-1878 produkowano także sól kamienną) należy do formacyi myoceńskiej a mianowicie do stopnia drugiego mediteran. Stosunki geologiczne mniej więcej te same co całego pasma solonośnego u stoku karpat. Uławicenie od 22ʰ do 10ʰ przechodzi ku południu na 23ʰ do 7ʰ, spad pokładu 60-70º miąższość 65–75 m., średnia zawartość soli 80%. Ługowni znajduje się 4 w ruchu i 1 przygotowana. System ługowania zwykły w połączeniu z szybowym. Średnia roczna produkcya 160.000 hl. solanki. Próżnie w kopalni obliczają się na 62000 m². Dhugość sumaryczna chodników 1400 m. Naszybie główne jest murowane zaopatrzone maszyną o sile 6 koni do wydobywania i pompowania. Salina zatrudnia 2 urzędników technicznych, 9 sług niższej kategoryi, 60 robotników stałych, 16 niestałych. Majątek kasy brackiej robotników wynosił z końcem roku 1893 13.641 złr. 25½ ct.
9. Косів
Соляні жупи у селі Монастирське, що межує з містечком Косів, знаходяться при повітовій дорозі Косів-Жаб’є, яка тут з’єднується з державним покутським гостинцем. Вони знаходяться за 37 км від залізничної станції в Коломиї та за 12 км від кордону з Буковиною. У Косові розташовані поштове відділення та телеграф.
Відомості про соляні поклади на Покутті сягають дуже давніх часів. Про це свідчать кам’яні знаряддя та монети з погруддям імператора Адріана, знайдені в Уторопських копальнях. Однак через брак історичних джерел рання історія покутських соляних копалень невідома. У другій половині минулого століття власниками косівського маєтку були спадкоємці графа Тадеуша Дідушицького, у яких уряд придбав маєток у 1775 році шляхом обміну, а в обмін отримав граф Валеріан Дідушицький Городницю, Поточище і Передіва́ння в Заліщицькому окрузі, та Францішека Романовський Речицю і Губінск в Жовківському окрузі. У той час територія саліни була дуже обмежена, лише з кількома будівлями, де розміщували черуни, та трьома шибами, один з яких повністю обвалився. Сьогодні солеварня займає площу 10,50 гектарів і включає три надшиб’я, дві варильні, шість соляних складів в одній будівлі, одна шопа для пакування, один збірник для солянки та п’ять менших маніпуляційних споруд. Жупа виробляє топкову сіль зі штучної солянки, використовуючи деревину з навколишніх лісів у трьох панвах, які поступово оснащуються попередніми підігрівачами та канальними сушарками. Видобуток у 1893 році склав 45 912 квінталів(q) топкової солі, 668 квінталів технічної солі та 133 квінтали омоку; для цього виробництва знадобилося 8 866 кубічних метрів деревини. Соляний поклад, з якого видобувається солянка шляхом штучного вилуговування (кам’яна сіль також видобувалася у 1819-1832 та 1851-1878 роках), належить до міоценової формації, зокрема до середземноморського другого ярусу. Геологічні умови приблизно такі ж, як і для всього соленосного поясу на схилі Карпат. Пласт від 22ʰ до 10ʰ переходить на південь під 23ʰ до 7ʰ, падіння пласта становить 60-70°, товщина 65-75 м, а середній вміст солі становить 80%. В експлуатації є чотири луговні, а одна будується. Система вилуговування традиційна, поєднана зі шахтною системою. Середньорічне виробництво становить 160 000 гектолітрів солянки. Площа порожнечі копальні оцінюється в 62 000 м². Загальна довжина галерей становить 1400 метрів. Головне надшиб’я зроблене з цегли та оснащене для видобутку та відкачування паровою машиною в шість кінських сил. В саліні працюють два технічних урядники, дев’ять слуг нижчого класу, 60 постійних робітників та 16 тимчасових. На кінець 1893 року активи фонду братської каси робітничої становили 13 641 злотий 25,5 центів.
Пояснення до вживаних термінів.
Ewa Horyń
Uniwersytet Pedagogiczny w Krakowie
Staropolska leksyka z zakresu górnictwa solnego
Osobną jednostką związaną znaczeniowo z górnictwem solnym jest leksem żupa (1285 r.). Sstp (Sstp – Słownik staropolski, red. S. Urbańczyk, t. I–XI (do z. 6), Zespół (t. XI, z. 7–8), Kraków) notuje go w dwóch znaczeniach: 1. ‘kopalnia’, a. ‘soli kamiennej, też warzelnia soli’, b. ‘kruszców’; 2. ‘urząd żupnika w kopalni soli’. Według S. Gajdy „termin ten używany był do XVIII w. na oznaczenie kopalń soli w Wieliczce i Bochni” (Gajda 1976: 44). Brückner, pisząc o etymologii wyrazu, wyjaśnia, iż wyraz ten jest pożyczką z niemieckiego Schopf, dziś Schuppen ‘szopa’, „pierwotnie oznaczał ‘prymitywną drewnianą budowlę, szopę, w której składano wydobytą sól’. Stąd nazwa przeniosła się na oznaczenie całej kopalni” (Gajda 1976: 44).
Окремою одиницею, пов'язаною з видобутком солі, є лексема żupa (1285). У Sstp (Сстп – Словник старопольської мови, ред. С. Урбанчик, т. I–XI (до випуску 6), Zespół (т. XI, випуски 7–8), Краків) вона фіксується у двох значеннях: 1. “копальня”, a. “кам'яна сіль, також солеварня”, b. “руда”; 2. “офіс чиновника соляної копальні”. За словами С. Гайди, “цей термін використовувався до 18 століття для позначення соляних копалень у Величці та Бохні» (Gajda 1976: 44). Брюкнер, пишучи про етимологію слова, пояснює, що слово є запозиченням з німецького слова Schopf, сьогодні Schuppen “шопа”, “спочатку означало “примітивна дерев'яна споруда, шопа, у якій зберігалася видобута сіль”. Звідси й назва, що була перенесена на позначення всієї копальні” (Gajda 1976: 44).
З онлайн-бібліотеки, в якій зібрані найкорисніші словники української мови.
Czerun, черу́н - «казан; черпак, черпальний ківш»;
р. [черен] «солеварний казан для випарювання солі», др. черенъ «сковорода для випарювання солі», п. [czerun] «чирун» (запозичене з української – SW I 266);
- czeruna (sol) - p. panew - płaskie, duże naczynie z grubej blachy żelaznej, służące do warzenia;
панва - плоска, велика посудина, виготовлена з товстого залізного листа, що використовується для випаровування солі;
- надшиб’я — nadszybia, конструкція, або в найпростішому випадку платформа поруч зі стволом або над ним, може бути частиною шахтної вежі разом з обладнанням (резервуари, ваги, конвеєри, пристрої електроживлення); на вершині стволу приймають руду, видобуту зі шахти, а звідти також транспортують обладнання та людей.
omok, омок – твердий камінь (із солі й гіпсу), що утворюється на дні котла при виварюванні солі). До омоків віднесено як осад і каміння в панві так і накип на стінках панви.
Kosów. – Państwowa Żupa Solna w Kosowie położona jest we wsi Monastersko koło miasteczka Kosowa, w oddaleniu 27 km. Od najbliższej stacji kolejowej w Zabłotowie i 12 km. na północny zachód od granicy rumuńskiej.
Ścisłych dat co do powstania warzelnictwa w Kosowie brak, jednakże sięga ono bardzo dawnych czasów, prawdopodobnie rzymskich. Do r. 1775 salina była własnością prywatną, przechodząc następnie w drodze zamiany na własność Rządu austrjackiego. W okresach 1819-1832 i 1851-1878 wydobywana była na salinie sól kamienna zapomocą odbudowy górniczej z bogatszych części górotworu. Przez władze polskie przejęta została salina od Rządu rumuńskiego w pażdzierniku 1919 r. Do r. 1915 była na salinie czynną kopalnia, dostarczająca do warzelni sztuczną solankę, otrzymywaną z ługowni. W r. 1915 salina została zatopiona do głębokości ok. 100 mtr. od powierzchni, przez wody znajdującego się na salinie stawu, które przedarły się do kopalni. Od chwili zatopienia, kopalnia stała się dla saliny źródlem naturalnej solanki, wytwarzającej się drogą samoczynnego ługowania górotworu w zatopionej części kopalni.
Kopalnia posiada 2 szyby, z których Nr. IV, o przekroju 3,2×1,7 mtr. w świetle, obudowany drzewem i sięgający głębokości 160 mtr., służy do wydobywania solanki oraz do zjazdu do niezatopionej części kopalni, zaś szyb “Nowy”, o rozmiarach 2×4 mtr., również drzewem obudowany, o głębokości 170 mtr. – jako wentylacyjny oraz zapasowy. Na szybie Nr. IV ustawiona jest wyciągowa maszyna раrowa o sprawności 28 KM i maszyna parowa 22 KM dla obsługi pomp solankowych.
Warzelnia posiada 3 panwie o powierzchni 62,5, 60 i 70 mtr., zaopatrzone w susznie, po jednej na każdą panew. Jako opału używa się drzewa. Paleniska są bez rusztów – pultowe. Maksymalna produkcja warzelni przy obecnych urządzeniach wynosi ok. 8.000 ton rocznie, dla której to produkcji kopalnia może dostarczyć potrzebnej ilości solanki. Przy warzelni są magazyny solne na 630 ton soli, oraz zbiornik solankowy o pojemności 9.000 hl.
Hal, budynków fabrycznych i innych zabudowań przemysłowych i administracyjnych salina posiada 37, a budynków mieszkalnych 11. Własność gruntowa wynosı 14,9 ha. Kotłów parowych posiada salina 3 o łącznej powierzchni ogrzewalnej 80 mtr.², rurociągów 2.166 m.b. i kolejek 1.433 m.b. Toru dojazdowego salina nie posiada. Wartość całkowitego majątku saliny na 1/1 1925 r. podług bilansu otwarcia wynosiła 425.342,29 zł.
Jak widać z tablicy I-ej, od czasów przedwojennych zdolność produkcyjna saliny ne była całkowicie wyzyskiwana. W okresie ustabilizowanej waluty wyzyskanie to stanowiło zaledwie 30-40%. Na tak małą produkcję zakładu, pracującego prawie stale tylko na jednej panwi i to z częstemi przerwami, wpływa głównie ograczony popyt na sól, wskutek znacznego oddalenia saliny od stacji kolejowej i tem samem znacznych kosztów transportu. Z tej przyczyny była salina w r. 1924 przez przeciąg 2 miesięcy nieczynna. Wartość produkcji saliny za r. 1925 według cen monopolowych wynosíła ok. 650.000 zł.
Następstwem ograniczonego ruchu zakładu są wysokie koszta produkcji, podane w tablicy II-ej, które nawet w czasach przedwojennych przy daleko większej produkcji wyróżniały pod tym względem salinę w Kosowie z pośród innych zakładów małopolskich. Z poszczególnych składników kosztów produkcji za r. 1924 zwracają na siebie uwagę znaczne obciążenia z tytułu robocizny oraz emerytur robotriczych, spowodowane nadmierną ilością stałych robotników, oraz emerytów na salinie. Oprócz tego nadmiernie wysokim jest wydatek na opał, wynikający z konieczności sprowadzania opału drzewnego z oddalonych, wysoko położonych i trudno dostępnych lasów. Zastosowanie opału węglowego, z powodu znacznej odległości saliny od kolei, byłoby jeszcze mniej korzystne.
Geograficzne położenie zakładu, prawie pozbawionego komunikacji z koleją na wiosnę i w jesieni z powodu złego stanu dróg, małe jego rozmiary, oraz wysokie koszta produkcji uzasadniają wniosek, że utrzymywanie w ruchu saliny w Kosowie jest gospodarczo nieekonomiczne i niecelowe, i że wskutek tego zakład ten musi być zakwalifikowany do zwinięcia. Sprzyjające warunki klimatyczne, oraz położenie zakładu w malowniczej górzystej miejscowości dają jednak możność wykorzystania go na przyszłość jako zakładu leczniczo-kąpielowego oraz klimatycznego.
Косів. – Косівська державна солеварня розташована в селі Монастирське поблизу міста Косів, за 27 км від найближчої залізничної станції в Заболотові та за 12 км на північний захід від румунського кордону.
Точних дат виникнення солеваріння у Косові немає, але воно датується дуже давніми часами, ймовірно, римськими часами. До 1775 року солеварні були приватною власністю, а пізніше стали власністю австрійського уряду шляхом обміну. З 1819 по 1832 рік та з 1851 по 1878 рік кам’яну сіль видобували з солеварень за допомогою гірничих розробок з багатших частин гірського масиву. Польська влада перейняла солеварню від румунського уряду в жовтні 1919 року. До 1915 року там працювала копальня, яка постачала солеварні штучною солянкою, отриманою з вилуговування. У 1915 році солеварня була затоплена на глибину приблизно 100 метрів від поверхні водою зі ставка, розташованого на солеварні, яка проникла в копальню. З моменту затоплення копальня стала джерелом природної солянки для саліни, яка утворюється внаслідок спонтанного вилуговування гірської маси у затопленій частині копальні.
Копальня має два стволи, з яких № IV, з поперечним перерізом 3,2 х 1,7 метра, облицьований деревом і сягає глибини 160 метрів, використовується для видобутку солянки та доступу до незатопленої частини копальні. “Новий” ствол, 2 х 4 метри, також облицьований деревом і глибиною 170 метрів, служить вентиляційним і резервним стволом. У стволі № IV розташована підйомна машина потужністю 28 кінських сил і парова машина потужністю 22 кінські сили для роботи насосів розсолу.
Солеварня має три панви площею 62,5, 60 та 70 метрів, кожна з яких обладнана сушильною камерою. Як паливо використовується деревина. Печі безколосникові – пультові. Максимальний обсяг виробництва солеварні з існуючим обладнанням становить приблизно 8000 тонн на рік, для чого копальня може забезпечити необхідну кількість солянки.
Солеварня має склад для солі на 630 тонн солі та резервуар для солянки місткістю 9000 гектолітрів.
Цехів, фабричних будівель і інших промислових та адміністративних будівельсаліна має 37, а також 11 житлових будівель. Земельна власність становить 14,9 га. Парових котлів саліна має 3 загальною площею обігріву 80 квадратних метрів, трубопроводів 2166 метрів та залізничні колії 1433 метри. Під’їзної колії саліна не має. Вартість загальних активів саліни станом на 1 січня 1925 року, згідно з початковим балансом, становила 425 342,29 злотих.
Як видно з Таблиці I, з довоєнного періоду виробничі потужності солеварні використовувалися не повністю. У період стабілізації валюти це використання становило лише 30-40%. Низьке виробництво закладу, який майже постійно працює на одній панві з частими перервами, пояснюється, головним чином, обмеженим попитом на сіль, через значну віддаленість солеварні від залізничної станції та спричинені цим значні транспортні витрати. З цієї причини солеварня була закрита на два місяці в 1924 році. Вартість продукції солеварні в 1925 році за монопольними цінами становила приблизно 650 000 злотих.
Наслідком обмеженої роботи закладу є високі виробничі витрати, показані в таблиці II. Навіть у довоєнні часи, незважаючи на значно вище виробництво, це відрізняло косівську саліну від інших закладів Малопольщі. Серед окремих складових виробничих витрат на 1924 рік виділяється значний тягар праці та пенсій робітників, спричинений надмірною кількістю постійних працівників та пенсіонерів на соліні. Крім того, надмірно високі витрати на опалення зумовлені необхідністю доставляти деревину з віддалених, високогірних та важкодоступних лісів. Використання вугілля як палива, через значну віддаленість саліни від залізничної колії, було б ще менш вигідним.
Географічне розташування закладу, практично без залізничного сполучення навесні та восени через погані дорожні умови, його невеликі розміри та високі виробничі витрати обґрунтовують висновок про те, що підтримка роботи солеварні в Косові є економічно невигідною та недоцільною, і що, як наслідок, заклад має бути розглянутий для закриття. Однак сприятливі кліматичні умови та розташування закладу в мальовничому гірському селі дають можливість використання в майбутньому як лікувального, спа- та кліматичного закладу.
=============================================================================================================
Карта саліни з 1858 року. Очевидно карта скопійована з оригіналу, оскільки додана до опису саліни зробленому в 1935 році.
Переклад з книжки
Windakiewicz, Edward Solnictwo : sole kamienne, potasowe i solanki, ich własności, fizjografja, górnictwo i warzelnictwo. Cz. 3, Sól i sole potasowe w Polsce : miejsca wytwórczości. 1927.
Ostatni wielki płat zlepieńców brzeżnych Karpat pokuckich tworzy na NW od Kosowa strome grzbiety. W kierunku ku NE zlepieńce przechodzą stopniowo w warstwy dobrotowskie, te zaś w kompleks czerwonych łupków i piaskowców wsi Monasterska. Nieco dalej w tym samym kierunku wzdłuż potoku Juraszyna występują iły solne Kosowa, stromo sfałdowane. (Ryc. 39).
W dolinie Rybnicy mioceńskie warstwy zaczynają się w Kosowie w postaci stromo ustawionych, przeważnie czerwonych iłołupków z wtrąceniami grubych ławic piaskowców i szarych iłów solnych; nachylenie ich jest prawie pionowe, a kierunek zmienny, najczęściej jednak 9-10ʰ. (Ryc. 40).
W żupie solnej w Kosowie, leżącej po lewej stronie Rybnicy w Monastersku, ośmioma szybami odkryto następujące warstwy: żwir, iły solne naprzemian z piaskowcami, przerośnięte solą, gips i żyły anhidrytu, a potem pokład solny stromo uławicony. W szybie Nr. IV natrafiono w głębokości 72 m na pokład solny, który sięga aż do dna szybu w głębokości 165 m. Szyb Nr. IV ma 4 poziomy, a z nich najgłębszy w 151.39 m, przyczem największe zwężenie pokładu aż do 12 m przypada na II poziom (w 112.59 m), gdy natomiast w IV poziomie (w 151.31 m) pokład grubieje i dochodzi do 64 m miąższości.
W otworze wiertniczym na NE od szybu Nr. IV, pogłebionym w 1897 r. na 170 m, przewiercono następujące warstwy:
do 1.00 m glina,
“ 3.50 “ ił szary,
“ 5.50 “ ił niebieskawy z łupkiem i piaskowcem,
“ 10.50 “ ił niebieskawo-szary,
“ 39.00 “ “ z żyłami twardego piaskowca,
“ 40.60 “ “
“ 49.00 “ ił solonośny z piaskowcem,
“ 170.00 “ “ “ (warstwy piaskowca
dochodzące do 3 m grubości).
Niedaleko od tego otworu, w kierunku wschodnim pogłębiono inny otwór na 108.62 m; w otworze tym był aż do głębokości 60.73 m ił solny z piaskowcem, poczem sól kamienna z anhidrytem (3.88), sól (15.18 m), sól przerośnięta iłem, potem z anhidrytem aż do dna otworu.
Bieg pokładów solnych w kopalni jest w kierunku NNW do SSE czyli 22ʰ i dalej ku S przechodzi w 23ʰ. Upad warstw na SW wynosi przeważnie 60-70°, a miejscami aż do 90°, przy największej miąższości pokładu 75 m. Znamiennem jest, że w złożu solnem znachodzą się okrągłe buły (o średnicy do 8 cm) wapienia (dolomitu).
Warstwy są przewalone i warstwy spągowe leżą na pokładzie soli, a warstwy zaś stropowe pod niemi, wskutek czego nazwany jest tam mylnie nadkład podkładem i odwrotnie.
Nadkład tworzą iły łupkowe siwe, a także czerwone, silnie wyprasowane, nadto piaskowiec o biegu 22ʰ i nachyleniu 65-70° ku SW. W rzeczywistości rzekomy nadkład pokładów soli jest tylko wtrąceniem między głównym pokładem soli a innemi mniej rozwiniętemi, które leżą ku NE. Nadkład głównego pokładu soli przechodzi zwolna w iły i piaski, które ze względu na faunę zaliczyć należy do tortonu.
W II poziomie kopalni (112.59 m) są widoczne czerwone iły łupkowe, silnie wyprasowane, o błyszczącej powierzchni, nadto wyprasowane łupki i piaskowce z kierunkiem 10ʰ i stromym upadem ku SW – to samo widać również poniżej w III poziomie (132 m).
Spągowe warstwy, znane z kopalni, a odsłonięte w dalszym biegu nad Rybnicą, są to siwe lub czerwone iły łupkowe z warstewkami gipsu, nie zawierające soli, o ile nie świadczą o niej resztki starego szybu koło wodospadu Huk na prawym brzegu Rybnicy.
W obrębie warstw dobrotowskich powyżej Huku na granicy zlepieńców dobrotowskich i łupków menilitowych wydobywa się solanka. Obecność wspomnianego szybu wskazuje na ślady soli, a solanka fakt ten potwierdza. Miejsca te nie leżą w obrębie formacji solnej, lecz dobrotowskich piaskowców, zaczem musimy przyjąć nasunięcie tychże na utwór solny, który tu się znajduje dopiero w pewnej głębokości. W każdym razie nasunięcie nie jest znaczne, gdyż nie wynosiłoby więcej, niż 100 m¹). Ryc. 41 przedstawia przekrój kopalni według Puscha.
Dawniej wydobywano w Kosowie i sól kamienną.
Z wspomnianych 8 szybów, jest obecnie tylko Szyb Nr. IV (“Barbara”) czynny i był aż do zatopienia kopalni w 1925 r. głównym szybem wywozowym, zjazdowym i wodnym. Obecnie służy tylko jako wodny. Aż do objęcia żupy przez Austrję czerpano z tego szybu solankę, poczem dopiero
założono kopalnię i zaprowadzono sztuczne ługowanie w “ługowniach”. Drugi “Szyb Nowy” jest szybem wentylácyjnym.
¹) Friedberg, Kopalnia soli w Kosowie, Sprawozd. kom. fizjogr. Akad. Umiej. w Krakowie 1913.
ПЕРЕКЛАД
Остання велика ділянка берегових конгломератів покутських Карпат утворює круті хребти на північний захід від Косова. У напрямку на північний схід конгломерати поступово зливаються з добротівськими шарами, які, у свою чергу, зливаються з комплексом червоних сланців та пісковиків села Монастирське. Трохи далі в тому ж напрямку, вздовж потоку Юрашина, зустрічаються косівські соляні глини, круто складчасті. (Рис. 39)
Рис. 39. Геологічний розріз через Монастирське.
nn — слобідський покривний насув, p — пісковик, zs — слобідські конгломерати, w — крейдяні відкладення, глина — нижні та верхні глинисті сланці, Im — менілітові сланці, s — ямненський пісковик, d — добротівські відкладення, ctp — червоні сланці та пісковики, is — соляна глина, pt — тортонські піски, zl — тортонські конгломерати.
У долині Рибниці міоценові шари починаються в Косові як круто похилі, переважно червоні глинисті камені з включеннями потужних пластів пісковику та сірих соляних глин; їхній нахил майже вертикальний, а напрямок змінний, але найчастіше 9-10°.
(Рис. 40)
Рис. 40. Геологічний ескіз околиці Косова.
У соляній жупі Косова, розташованій на лівій стороні річки Рибниця в Монастирське, вісім шибів виявили такі шари: гравій, соляні глини, що чергуються з пісковиками, з прошарками солі, гіпсу та ангідритових прожилок, а потім круто залягає соляний пласт. У шибі № IV соляний пласт було виявлено на глибині 72 м, який простягається до дна шибу на 165 м. Шиб № IV має чотири рівні, найглибший з яких знаходиться на 151,39 м, причому на рівні II (на 112,59 м) поклад звужується до 12 м, тоді як на рівні IV (на 151,31 м) поклад потовщується до товщини 64 м.
У свердловині на північний схід від шахти № IV, поглибленій у 1897 році до 170 м, було вкрито такі шари:
глина до 1,00 м,
сіра глина – 3,50 м,
блакитна глина – 5,50 м зі сланцем та пісковиком,
блакитно-сіра глина – 10,50 м,
блакитно-сіра глина – 39,00 м з прожилками твердого пісковика,
блакитно-сіра глина – 40,60 м з прожилками твердого пісковика,
солевмісна глина з пісковиком – 49,00 м,
солевмісна глина з пісковиком – 170,00 м (шари пісковика товщиною до 3 м).
Неподалік від цього отвору на схід було поглиблено ще один отвір, на глибині 108,62 м. Цей отвір містив соляний мул та пісковик на глибину 60,73 м, далі йшла кам’яна сіль з ангідритом (3,88 м), сіль (15,18 м), сіль з прошарками глини, а потім ангідрит до дна отвору.
Соляні пласти в шахті простягаються з північного заходу( NNW) на південний схід(SSE), тобто 22ʰ, а потім на південь, переходячи на 23ʰ. Падіння пластів на південний захід зазвичай становить 60-70°, а місцями до 90°, причому найбільша товщина пласта досягає 75 м. Важливо, що соляне родовище містить круглі конкреції (діаметром до 8 см) вапняку (доломіту).
Шари перевернуті, нижні шари лежать поверх сольового пласта, а верхні шари – під ними, в результаті цього розкривні породи помилково називають основою і навпаки.
Розкривна порода складається з сірих і червоних сланцевих глин, сильно стиснутих, та пісковика з простиранням 22ʰ та падінням 65-70° на південний захід. Насправді, нібито розкривна порода соляних пластів є лише проміжком між основним сольовим пластом та іншими, менш розвиненими, що лежать на північний схід. Розкривна порода основного сольового пласта поступово переходить у глини та піски, які, завдяки своїй фауні, слід класифікувати як тортонські.
На другому рівні копальні (112,59 м) видно червоні сланцеві глини, сильно стиснуті, з блискучою поверхнею, а також стиснуті сланці та пісковики з простиранням 10ʰ та крутим падінням на південний захід – те саме також видно нижче на третьому рівні (132 м).
Шари підошви, відомі з копальны та виявлені далі вниз за течією вище Рибниці, являють собою сірі або червоні сланцеві глини з шарами гіпсу, що не містять солі, якщо про це не свідчать залишки старого шибу поблизу водоспаду Гук на правому березі Рибниці.
У межах добротівських шарів вище Гука солянка видобувається на межі добротівських конгломератів та менілітових сланців. Наявність вищезгаданого шибу вказує на сліди солі, і солянка це підтверджує. Ці ділянки лежать не в межах соляної формації, а в межах добротівських пісковиків, тому ми повинні припустити, що вони насувають соляну формацію, яка тут відбувається лише на певній глибині. У будь-якому випадку, насув не є значним, оскільки він не перевищує 100 м¹. На рис. 41 показано поперечний розріз шахти за Пушем.
Рис. 41. Розріз Косівського соляного родовища. (Поперечний розріз).
У минулому в Косові також видобували кам’яну сіль. З восьми згаданих вище шибів наразі працює лише шиб № IV (“Барбара”). Він був головним видобувним, спускним та водяним шибом шахтою, поки копальню не затопили в 1925 році. Наразі він служить лише як водяний. Доки жупу не перейняла Австрія, з цього шибу видобували солянку, лише тоді було створено копальню та запроваджено штучне вилуговування у “луговнях”. Другий, “Новий шиб”, є вентиляційним шибом.
¹) Friedberg, Kopalnia soli w Kosowie, Sprawozd. kom. fizjogr. Akad. Umiej. w Krakowie 1913.
====================================================================================================================================
Архів тих часів, коли завод називався "Коссовскій казенный соляной заводъ"
Зайнявши у вересні 1914 р. Галичину й остаточно в жовтні 1914 р. Буковину, російські власті, що офіційно стали називати цю територію «зайнятою по праву війни», взялися за організаціюуправління цього обширного простору
Для фінансового управління російською окупаційною владою під час вторгнення на територію Галичини і Буковини в період Першої світової війни було створено спеціальний фінансовий орган - Управління по фінансових справах Військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни. Робота цього органу регулювалась Тимчасовим Положеннм про устрій Управління по фінансових справах при Військовому генерал-губернаторстві областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни, у редакції від жовтня 1916 року складалося з трьох розділів: “Загального положення”, “Про порядок стягнення податків і зборів” та “Про порядок управління казенними заводами”.
Зокрема до компетенції Управління відносилось
- управління казенними заводами (соляними, тютюновими та нафтоперегінними)
На вищезгаданих підприємствах, які перейшли під контроль російської окупаційної влади і стали казенними, призначалися спеціально уповноважені контролери від Управління фінансовими справами в областях Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни, які здійснювали безпосередній контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств у цілому та за порядком дотримання встановлених вимог (у т.ч. цін) по відпуску готової продукції зокрема.
Більша частина архіву знаходиться у фондах Центрального Державного історичного архіву України у м. Києві – фонд 377 «Управління по фінансових справах Військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни». Цей фонд містить один опис із 175 одиницями збирання. Його можна вважати недостатнім, оскільки він стосується лише періоду 1916–1918 рр.(Орлик С. В. Організація фінансового управління російською окупаційною владою на теренах Галичини і Буковини в період Першої світової війни / С. В. Орлик // Карпатський край. - 2017. - № 1. - С. 5-21.)
Частина архіву соляного заводу зберігається в Центральному державному історичному архіві України, Фонд № 377, опис №1, Управління фінансовими справами в областях Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни,
Ще частина знаходиться в Державному архіві Івано-Франківської області - Фонд № 615, опис № 1
Заробітна плата за жовтень - листопад 1916 року
Кожна сторінка відомості містить інформацію про зарплату від 1 жовтня 1916 року по 1 квітня 1917 року. Потім вже в сформовану відомість вносились додаткові суми визначені наказом від 1 травня. Тобто, ці відомості захоплюють період від 01.10.1916 року до 1.05.1917 року. В цей період в Росії відбулось відречення царя Миколи ІІ, події, які називають Лютневою революцією, утворення Тимчасового уряду. 23.4.1917 р. Тимчасовий уряд приймає постанову «О рабочих Комитетах в промышленных заведениях». На всіх промислових підприємствах запроваджувалися виборні робочі комітети для проведення переговорів з адміністрацією з усіх найважливіших питань — про заробітну плату, правилах внутрішнього розпорядку тощо. Тому, очевидно, відомості крім завідуючого заводом, підписались членами робітничого комітету, який складався з шести робітників.
Page updated
Google Sites
Report abuse