Мандрівки Галичиною II
Після розвалу Союзу, коли далекі гори стали дорогими і недоступними, туризм в Україні став деградувати. Втім причиною були не далекість чи дороговизна і легко здогадувався, що той туризм був радянським явищем і коли щезла та країна, щезли і ті причини, які робили його можливим. Однією з них була відносна свобода, яка існувала в тому туристичному середовищі. На противагу регламентованому і ідеологізованому життю всіх сфер країни, в цій сфері існували певні елементи самодіяльності, тут ти міг отримати, здобути такі ж самодіяльні, цінні тільки в цьому середовищі, досягнення. Назвемо це поширеним словом “субкультура”, яке за визначенням Вікіпедії — форма (або ж тип) культури, що має відповідну систему символів і цінностей (тобто норм, стандартів, ідеалів та переконань), що відрізняють певну соціальну групу від більшості членів суспільства. У антропології — група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки. Добавимо до цього існуючу паралельно субкультуру самодіяльної пісні, систему існуючих тільки в нашій країні туристичних спортивних відзнак. Все це робило цей вид заняття таким, де твої досягнення залежали тільки від тебе. З розпадом Союзу таких сфер і занять виявилось більше і штучність, неприродність тих субкультур, які позиціювалась як противаги мертвому офіціозу, виявилась незатребуваною. В тому, що називаємо ще "туризм", залишились тільки ті, кого тягнули мандри.
Щось таке подібне я продовжив і для себе і до мандрівок по Карпатах добавив одиночні, багатоденні веломандрівки по Україні, переважно по Західній. Зрідка до мене приєднувавсь Рудольф Корякін. Маршрут вибирався з допомогою придбаного довідника в 4-х томах "Памятники градостроительства и архитектуры УССР в 4-х тт.", в дорогу брався плівковий фотоапарат, кольорова плівка "Кодак", іноді додатково фотоапарат з чорно-білою плівкою.
Зараз можна знайти в мережі оцифрований цей довідник
Іншою книжкою, яку почав використовувати в мандрах, був виміняний у товариша путівник польського географа, етнографа, краєзнавця і популяризатора туризму, доктора права Мечислава Орловича(Mieczyslaw Orlowicz) "Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Slasku Cieszynskim.— Lwów, 1919." Путівник я виміняв на репринтний подарунковий альбом видання 1935 року “УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ/1914–1920”. Такі старі путівники - це як машина часу, оскільки вони описують пам'ятки та культури, яких часто більше не існує.
В цій книзі найбільш цікавими були старі фото тих памятників архітектури, які на той час були відсутні в мережі. Але з часом в мережі появилось багато сторінок з старими фотографіями з різних, в основному польських, архівів і цінність тієї книги стала тільки букіністичною.
В мережі можна знайти оцифровану копію того путівника
https://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/publication/edition/4794?id=4794&from=publication
https://drive.google.com/file/d/1eo_3xxPX6GRc8tK6juAV75imtc3EdF7z/view?usp=sharing
Потім кольорові і чорно-білі фотографії тих памятників з маршруту вклеювались в альбоми. Для цих цілей куплялись дешеві великі фотоальбоми, з тих які називались в народі "дємбільські". Перший альбом прикрашала така "композиція"
Далі вклеїлись дві атмосферні цитати. Перша, Папи Івана Павла II з "Нової зорі" про паломництво, і друга, з журналу "Вопросы философии" доктора філософії Є.В.Завадської з статті «В необузданной жажде пространства» (Поэтика странствий в творчестве О Э Мандельштама)
На початку того першого альбому були вставлені дві сторінки такого, ніби щоденникового, претензійного тексту. Надалі більше таких сторінок не було.
Втім з часом в мережі появились сайти пам’яток, створені по такій же схемі — поїздки, фотографування, розміщення сучасних фото з додаванням історичних описів і архівних фото. Мої плівкові фотоапарати з Кодаком не конкурували по якості з цифровими камерами авторів таких сторінок в мережі, поїздок у мене було менше в порівнянні з регулярністю їх поїздок по всій Україні. Особливо виділимо "Замки і храми України" Ірини Пустиннікової. Тоді я вибрав собі ділянку промислової архітектури, придбав цифрову камеру і почав збирати, теж випадкові, старі промислові об’єкти. Їх у мене зібралось небагато, більшість з них, якщо майже не всі, не мають «охоронної грамоти» від Мінкульту. Тобто не внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, швидко руйнуються і зникають. Велосипедні і просто мандрівки оформились в цю сторінку і в сторінку Мандрівки Галичиною I.