Музей

          Леся Українка провела на лікуванні у П.Н. Богуш місяць. Наслідки лікування були дуже вдалі - поетеса перший раз у житті помітно поправилась, та й з ногою їй стало краще, вона вже сама могла одягати панчохи та черевики, чого не могла робити раніше. Враження Лесі від перебування в Косівщині знайшли відображення в нарисі “Весняні співи” написаному 1 грудня 1889 року на Волині.

     На адресу Косівщинського музею було надіслано з Австралії книгу обсягом 1100 сторінок нестандартного книговидавничого формату авторки Ольги Косач-Кривенюк (молодшої сестри Лесі Українки), в якій і описані всі факти життя поетеси і опубліковані документи, що підтверджують її перебування в Косівщині, в Параски Богуш. Це рідкісне видання свого часу видала Вільна Академія Українських наук в Нью-Йорку (США). Таких примірників в Україні всього кілька. Відвідувачі Косівщинського музею Лесі Українки мають щастя відчути на дотик сторінки цієї книги, перегорнути їх.. А, тримаючи в руках рідкісне видання, почути з уст шкільного екскурсовода, що Національна Академія наук України видала як додаток до книги Ольги Косач-Кривенюк список усіх знайомих сім’ї Косачів, де названо прізвища найвпливовіших людей кінця ХІХ - початку ХХ століття. А третьою в списку, хто б ви думаєте, є? Параска Назарівна Богуш! ногою їй стало краще, вона вже сама могла одягати панчохи та черевики, чого не могла робити раніше. Враження Лесі від перебування в Косівщині знайшли відображення в нарисі “Весняні співи” написаному 1 грудня 1889 року на Волині.

      Про неї можуть годинами розповідати юні шкільні екскурсоводи. Ідемо вслід за екскурсоводами, які ведуть нас у велике світле життя мужньої жінки, що цінувала життя найбільше за все на світі, адже саме вона писала: “Жити гарно треба вже сьогодні, зараз, бо завтра, може, й не настане, а, може, й настане, та нас з вами не стане”.  

    … Ось перед вами золотаві соняшники у імпровізованому вікні хат Параски Богуш, що завжди посміхаються відвідувачам, речі, які належали господині хати і до яких, мабуть, торкалися руки вісімнадцятилітньої Лесі Українки. Ось горщик, ось пляшка, в якій - два сантиметри - товщина скла, і в якій  бабуся заварювала ліки для хворих, ночви, які і досі, здається пахнуть травами з заплавних рослин (саме в таких відварах народна цілителька парила немічних пацієнтів). І добре слово, і цілющі трави, і яскраве косівщинське сонечко - усе це допомогло Лесі Українці.

      І у Лесиному музеї в Косівщині, і у Лесиній кімнаті в Колодяжному (на Волині) є схожі, як дві краплі води, рушники. На них - вазони з квітами і напис “А. Л.” То була в Косівщині вишивальниця Анна Любченко, яка на своїх роботах залишала ініціали, і знали їх в усій Україні. І сьогодні квітує рушник в імпровізованій хаті баби Параски, приносить світлий спогад про ті часи.

    У Косівщині ім’я Лесі Українки звучить дуже часто, адже перша вулиця села носить ім’я поетеси, в центрі - пам’ячник великій дочці Досвітніх вогнів, а навколо - шумлять то жовтим,  то зеленим листом каштани, вкривається сніжним пухом взимку Лесин парк і красується найсвітліша споруда - школа імені Лесі Українки. І шумують кожного травня, ось уже десять років поспіль, культурно-мистецькі свята, на які приїздять письменники, поети, всі шанувальники творчості поетеси. Звучить її невмируща поезія і пісні, в яких вона так кохалася. І слухає їх цілий світ, і слухає Лесин парк, і сама Леся. Здається, мить—і вона зійде з п’єдесталу і приєднається до учасників культурно-мистецького дійства. 

                                                           Прийдімо ж і поклонімося її світлому образу!