Якими діти

народжуються – ні від кого

не залежить, але в наших

силах зробити їх

хорошими через правильне

виховання.

Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.

Даний посібник допоможе батькам знайти відповіді на запитання, які виникають при вихованні гіперактивних та замкнутих дітей, агресивних та тривожних,обдарованих та конфліктних. Допоможе розібратися в питаннях адаптації та готовності дітей до школи. Батьки ознайомляться з проблемами насильства в сім’ї та проблемами превентивного виховання неповнолітніх. Також отримають рекомендації щодо профілактики даних негативних проявів.

Таким чином матеріали посібника стануть у пригоді батькам, класним керівникам, класоводам, працівникам соціально-психологічної служби – всім , хто бажає краще розібратися в психологічних особливостях дитини та надавати їй дієву допомогу.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Якщо:

• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;

• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;

• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;

• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Кілька коротких правил

1.Показуйте дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині ,що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання .

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .

8.Завжди говоріть дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує особистість дитини .

11.Визнайте право дитини на помилку .

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .

14.І взагалі ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

• У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку ,коли вона цього заслужила ,підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

• Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .

• Говоріть стримано ,спокійно і м’яко .

• Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу ,щоб вона могла його завершити.

• Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

• Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.

• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня . Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .

• Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах ,на ринках ,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

• Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних , гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення ,оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання , гіперактивності . Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки ,біг ,спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач ,не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками , розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися ,знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ ;допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

• Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

• Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі?

Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

• Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Батьківські радощі та тривоги

1. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.

2. Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.

3. Дозвольте дитині мати особисте життя.

4. Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.

5. Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.

6. Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.

7. Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєте. Спочатку відпочиньте.

Як оцінити батьками шкільні успіхи своїх дітей

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні "успіхи"."Постійте в черевиках" своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомогти розібратися у складній теоремі, а може... Пам'ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні - все одно що включити в автомобілі "газ" і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її - вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують...та й годі.

Правило 4 :не бийте лежаяого. Двійка, а для когось і четвірка - достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один - той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найзначущіх для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

Правило 7 - головне: хваліть - виконавця, критикуйте - виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана

Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.

Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об'єднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї оцінки. її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати -необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповага до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків („Поступаються – отже, люблять”), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу(„Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе”). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.

2. Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності („Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу...”)

3. Якщо дитина не виконує ваших вимог – скоротіть їхню кількість спочатку до 3-4-х основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.

4. Для того, щоб дитина навчилася виконувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне прикріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Упертість, примхи, неслухняність

Поради батькам

• Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути від капризу.

• Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Зберігайте спокій і байдужість, щоб дитина не робила.

• Якщо дитині колись вдалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.

• Коли дитина заспокоїться ласкаво поговоріть з нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.

• Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить себе покарала, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.

• Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконаною в тому, що її люблять.

• Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляти тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості , підступності, боягузтва.

„Чому вона бреше, - дивуються батьки – Адже ми її навіть не караємо!”Проте запитання доцільніше ставити інакше: не „чому вона бреше?”, а „ що заважає їй зізнатися ?” Це може бути страх упасти у власних очах( „Я – хороша , я не могла цього зробити”); страх протистояти дорослим („ Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що вже зробила”) тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї” Чому ти збрехала ?” – не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте,їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пстку запитанням : „Ти знову брав плеєр?!”,- то дитина не може втриматися від брехні: „ Ні!Не брав!” А далі вже можна лише наполягати на своєму.

2. Замість того, щоб „відчувати брехню”, необхідно „повправлятися в умінні правдиво зізнаватись”. Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: „ Я сама не знаю , як це сталося. Мені дуже шкода, Я не хотіла тебе засмучувати...” тощо.

3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати помилки не страшно. А навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.

4. Не сподівайтеся, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність – це вже інша проблема виховання.

У п’ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з'являються нові шкільні предмети.

П’ятий клас – це не тільки новий етап у навчання, це і новий етап у розвитку особистості.

Рекомендації батькам п’ятикласників

• Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок: «Як минув твій день у школі?» Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте імена, події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати бесіди про школу.

• Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з учителем не рідше, ніж раз на місяць.

• Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина. Відвідуйте всі заходи й зустрічі, організовані батьківським комітетом і педагогічним колективом. Використовуйте будь-які можливості дізнатися, як ваша дитина навчається і як її навчають.

• Допомагайте дитині виконувати домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.

• Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

• Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.

• За будь–якої можливості намагайтеся уникнути значних змін або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.

• Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.

• Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, історії тощо.

• Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай вдома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.

• Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

• Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.

• Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.

• Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.

• Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.

• Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НОВИХ УМОВ НАВЧАННЯ

Будь - які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

10. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

11. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

12. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

13. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

14. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

15. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

16. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

17. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

18. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

19. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

20. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це - природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога. Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

ПРОБЛЕМИ У НАВЧАННІ П’ЯТИКЛАСНИКІВ

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Декілька слів про навчальні проблеми п’ятикласників:

1) Слабка навчальна підготовка у початкових класах.

2) Несформованість вміння аналізувати та синтезувати (нерозвинені розумові дії та операції), поганий мовленнєвий розвиток, слабкі увага та пам’ять.

3) Нерозвинута воля - небажання, «неможливість», за словами учнів, примусити себе постійно займатися навчанням. Таких дітей не приваблює мета, тому що для п’ятикласників характерне переважно емоційне ставлення до своєї діяльності.

Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Першопричина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом важко зорієнтуватися у цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.

• Де проводить вільний час.

• Чи не пропускає занять в школі.

• В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

• В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).

• В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)

• В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).

• В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).

• В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).

• Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).

• Не дозволяйте дітям та підліткам:

• Йти з дому на довгий час.

• Ночувати у малознайомих для вас осіб.

• Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих родичів на тривалий час вашої відпустки.

• Знаходитися вночі і пізно ввечері на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.

• Носити чужий одяг.

• Зберігати чужі речі.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм

та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Шановні батьки!

Пам’ятайте:

1. Тільки разом зі школою можна досягти бажаних результатів у вихованні та навчанні дітей. Вчитель – ваш перший союзник і друг вашої сім’ї. Радьтеся з ним, підтримуйте його авторитет. Зауваження про роботу вчителя і вихователя висловлюйте в школі, на зборах. Недоречно це робити у присутності дітей.

2. Обов’язково відвідуйте всі заняття та збори для батьків. Якщо не можете прийти на батьківські збори, повідомте про це педагогів особисто або запискою через дитину.

3. Пам’ятайте, що цей період розвитку є для вашої дитини найбільш сприятливим для оволодіння самостійними формами роботи, розвитку інтелектуальної, пізнавальної активності, навчальних інтересів, волі.

4. Цікавтесь навчальними успіхами дітей (запитуйте: «Що нового ти сьогодні дізнався?» замість традиційного: «Яку ти сьогодні отримав оцінку?»). Радійте успіхам, не дратуйтесь через кожну невдачу. Вчіть дітей долати труднощі.

5. Надавайте розумну допомогу у виконанні домашніх завдань. Збуджуйте інтерес до навчання. Перевіряючи домашнє завдання, націлюйте дитину на те, щоб вона розвивала вміння доводити правильність виконання завдання, наводити свої приклади. Частіше питайте: «Чому?», «Доведи!», «А чи можна по-іншому?». Навчайте бачити головне і другорядне та зосереджуватись на головному.

6. Прищеплюйте хорошу звичку готуватись систематично, без нагадувань сідати до роботи, виконувати її уважно.

7. Звертайте увагу на повторення.

8. Пам’ятайте, що на емоційне самопочуття дитини починає все більше впливати те, як складуться її стосунки з товаришами, а не тільки успіхи у навчанні і стосунки з учителями.

9. Вчіть дитину бути хорошим товаришем: хотіти і вміти надавати допомогу, виручати з біди, доброзичливо ставитись до помилок інших і з готовністю прислухатися до зауважень на свою адресу.

10. Сприяйте тому, щоб ваша дитина брала участь у всіх заходах, які проводяться у класі та школі.

11. Намагайтесь вислуховувати розповіді дитини (про себе, товаришів, школу) до кінця. Ділитися своїми переживаннями – природна потреба дітей.

12. Цей період загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці особистості іншими людьми, перш за все дорослими. Тому ніколи не давайте оцінку дитині, а лише її вчинку. Не говоріть: «Ти ледар, брехун…» Мудрі батьки кажуть: «Ти мене дуже засмутив сьогодні. Я цього не чекав». Замість «не бреши», скажіть «говори правду». А ще краще усміхніться: «Здається, хтось говорить неправду».

13. Виховуйте самоконтроль, самоаналіз, самооцінку.

14. Особливу увагу звертайте на досягнення, здобуті наполегливою працею.

15. Підтримуйте впевненість у власних силах, бажання працювати. Акцентуйте увагу на перемогах (навіть маленьких), щоб дитина їх помічала.

16. Розвиваючи здібності дитини, не забувайте про головне: здібності – не самоціль. Піклуючись про розвиток здібностей, не забувайте про найважливішу з них – здатність за будь-яких обставин залишатися людиною, особистістю.

Ви б хотіли, щоб ваша дитина палила? Ні? Тоді починайте з нею роботу вже зараз.

Психологи вважають, що малюк не закурить, якщо...

- ви зважаєте на нього, поважаєте його погляди, не пригнічуєте його.

Підліток починає курити, щоб продемонструвати світу, що він вже виріс: адже суспільство дозволяє курити дорослим, але не дозволяє це робити дітям. Куріння для підлітка - жест: "Я тепер дорослий!" Якщо батьки не пригнічують дитину, що дорослішає, поступово дозволяють йому все більше і більше питань вирішувати самостійно: з ким дружити, яку музику слухати, якій моді слідувати, як стригтися... у нього не буде гострої потреби доводити свою дорослість за допомогою сигарети. Безглузду підліткову манеру одягатися можна і перетерпіти заради того, щоб син не закурив.

- ви використовуєте будь-яку життєву ситуацію, щоб показати своє ставлення до куріння.

Будь-яку історію, побачену по ТБ або почуту по радіо, з якої явно видно, що куріння шкодить, прокоментуйте, розставте акценти. Це тільки здається, що діти не сприймають те, що при них говорять. Насправді все почуте накопичується у них в голові, як розрізнені шматочки мозаїки, а потім з цих шматочків складається єдина картина - точка зору.

- ви допоможете йому стати, хоч в чомусь успішнішим і компетентнішим, ніж однолітки.

Підліткові дуже важливо мати авторитет у оточуючих його друзів. Часто він починає палити, щоб здаватися в очах своєї компанії людиною досвідченою. Але якщо у нього є якесь захоплення, де він кращий за інших - краще за однокласників грає на гітарі, або катається на скейті, або розбирається в комп`ютерах, - авторитет серед друзів йому і так забезпечений. І не потрібна тоді сигарета.

Чий приклад заразний?

Значно більше шансів призвичаїтися до куріння у дітей, батьки яких палять. За розрахунками наркологів, вірогідність того, що підліток закурить вже в 12 років, сягає 80%, якщо в його сім`ї палять троє дорослих, і 40% - якщо палить хоч би одна людина.

Подумайте, може, ви зважитеся кинути палити заради того, щоб син не закурив? Це буде сильний хід, підліток його оцінить.

Не можете кинути? Кайтеся. Поясніть дитині, як безглуздо ви поступили, коли вперше закурили, як слабкі ви тепер перед цією залежністю і як багато вона вам приносить шкоди. І у жодному випадку не вставайте в позу: "Я дорослий - тому мені можна, ти дитина - тобі не можна". Психологи вважають, що так ви тільки підштовхнете підлітка до куріння.

Які доводи проти куріння значущі і переконливі для підлітків?

Психологи вважають:

Можна сказати дитині, що "розвинений" Захід палить менше "нерозвинених" країн. Палити в цивілізованому суспільстві немодно.

І це насправді так. У США в 1966 році, коли почалася антитютюнова національна кампанія, палило 42,6% населення країни. Зараз палить 16%. У Британії палять 27% чоловіків і 26% жінок. У Швеції - 19% чоловіків і стільки ж жінок. У нас же - 63% чоловіків. По цьому показнику ми в компанії найвідсталіших африканських країн. Але здорова мода дійде і до нас.

У США, у всіх європейських країнах вже давно не дозволяється палити в суспільних місцях і в офісах, там маса кафе і ресторанів для некурців, солідні фірми вважають за краще наймати на роботу людей, необтяжених цією шкідливою звичкою, - вони не хочуть, щоб їх співробітник пропускав по хворобі багато робочих днів, а ті, що палять хворіють частіше, давно доведено. Кар`єрний зліт курцеві в Європі і США теж не загрожує - керівник, що заходжується в застарілому кашлі курця, - це не той образ менеджера, який працював би на прославляння фірми.

Навіюйте дитині: некурці - своєрідна еліта суспільства, люди вищої культури і розвиненішого інтелекту.

Спробуйте разом порахувати, скільки грошей йде на сигарети в рік, і які корисні речі на ці гроші можна було б купити.

Із західних країн до нас прийшов рух, коли підлітки класами підписують зобов`язання не торкатися протягом року тютюну. Називається воно "Класи, вільні від куріння". Серед тих, що стримали слово розігрується грошовий приз, який клас повинен витратити спільно. З психологічної точки зору це дуже дієвий прийом. У компанії однолітків легше утримуватися від куріння, та і нікому спокушати, коли однокласники не палять. Варто протриматися шкільні роки, а там, дивишся, діти порозумнішають, куріння не здаватиметься їм таким бажаним заняттям і вони не почнуть палити зовсім.

Якщо у вас немає можливості залучити в цей рух клас вашої дитини, спробуйте підписати з ним індивідуальний договір: він не палить рік, а ви за це в кінці року подаруєте йому бажану річ, яка коштує не менше, ніж він витратив би за рік на сигарети.

Відрепетируйте відмову

Будь-яка дитина одного разу стикається з тим, що ровесники або хлопці старші за віком пропонують йому закурити. І навіть підбивають: "Боїшся спробувати? Слабак, мамусин синок!" Тому до такої ситуації підлітка краще підготувати попередньо. Промовте алгоритм відмови, щоб дитина не розгубилася, коли у дворі йому запропонують сигарету.

Психологи радять відмову побудувати так: відмова + аргумент + зустрічна пропозиція.

Аргументом може бути слабке здоров`я: "Ні, спасибі. У мене на тютюновий дим алергія. Може, краще покатаємося на велосипедах?"

Або бажання зберегти голову світлою: "Я не буду. У мене завтра контрольна. Ти вже всі уроки зробив?"

Або вже існуючий негативний досвід: "Я пробував, мені не сподобалося. А ти можеш підтягтися на турніку 7 разів?"

Зустрічна пропозиція переводить розмову на іншу тему і виключає насмішки, можливі у разі відмови закурити. Зробивши зустрічну пропозицію, ваша дитина гідно вийде з складної ситуації.

Цікаво

Дівчатка і хлопчики, статеве дозрівання яких почалося в 11-12 років, до 16 років в 2 рази обганяють однолітків по числу тих, що палять. Вірогідність того, що вони спробують палити ще до 13 років, підвищена в 6-9 разів. Особливо ризикують дівчатка, у яких гормональна перебудова почалася незабаром після 10 років.

Раннє статеве дозрівання, на думку учених, - такий могутній чинник ризику, що навіть соціальне становище батьків і клімат в сім`ї відходять на другий план. Учені вважають, що вчителям, батькам і психологам потрібно переконувати дітей не починати палити вже з 10-11 років.

Тільки факти

175 тисяч "тютюнових" поліцейських патрулюють в країнах Євросоюзу території шкіл і підприємств, офіси і ресторани. Курцям - штраф 68 євро.

Єврокомісія дозволила керівникам фірм не брати на роботу кандидатів, що палили. Вони прокурюють в середньому 20 годин робочого часу на місяць.

У американському містечку Калабасас заборонено палити скрізь, навіть на балконі власного будинку. Штраф - 500 доларів. І мешканці не ремствують, вони самі так вирішили.

У Чехії некурящі клієнти страхових компаній одержують знижки при оформленні страховок.

Одна австрійська компанія вирішила доплачувати тим, хто не палить, по 100 євро в місяць.

У Франції теж не можна палити в громадських місцях. Кури на вулиці. Але за кинутий недопалок - штраф 138 євро.

He шукайте проблему назовні - "зманили друзі", цікавиться подорожами, "Америкою". Дитина пішла, тому що їй погано. Найчастіше погано саме в сім'ї. Зрозуміло, більшість збігає не від хорошого життя. Але найчастіше поведінка дітей абсолютно незрозуміла.

Виявляються два типи сімей, в яких виросли "бігуни". З повних сімейних союзів матеріально забезпечених і прямо погано впливають на дитину: перший - із споживчим стилем виховання, де матеріальне благополуччя поєднувалося з повною бездуховністю, і другий - з відсутністю - емоційних контактів батьків з дітьми, нормальних, теплих взаємин.

Сприятливі відносини в сім'ї, зазвичай переносяться і в навчальну (діяльність) групу. Учні з таких сімей куди легше будують гарні взаємини зі своїми однолітками. Чому так буває?

Причин, що спонукають дитину з благополучної сім'ї вибрати "свободу" - безліч.

Ревнощі. Вони можуть бути спрямовані не тільки на молодшого брата. Об'єктом ревнощів може бути новий чоловік матусі або нова дружина татуся, і навіть батьківська робота. У будь-якому випадку дитині починає здаватися що його "зовсім не люблять». Біг з дому - це спроба привернути до себе увагу.

Романтика. Начитавшись книг, надивившись фільмів, вони раптом переймаються бажанням "стати сильними", довести собі та іншим, що можуть прожити без батьків, виїхати без супроводу на інший кінець країни, пошукати пригод на свою голову і абсолютно самостійно з них виплутатися. Ті, кому виплутатися вдається, зазвичай повертаються додому.

Образа. "Ситуаційне бродяжництво" - коли дитина йде з дому після скандалу з батьками. Вона зовсім не хоче залишати будинок і залишається на вулиці. У виховних цілях «полякати батьків» і домогтися свого і якщо їй це вдається, підліток бере метод на озброєння і надалі використовує його постійно.

Дружба. Від зв'язку з поганою компанією не застрахований жоден підліток. Іноді друзі підбивають "не бути маминим синком" і не "кидати компанію" - і підліток йде "розважатися": не ночує вдома, пропадає з поля зору батьків ... Ця ситуація, мабуть, найнебезпечніша з усіх: можливо, це дорога у кримінальну групу.

ЩО РОБИТИ?

- Якщо ви відчули, що втрачаєте контакт з дитиною, не пускайте справу па самоплив - зверніться до психолога.

- Якщо дитина одного разу вже тікала з дому - поговоріть з нею після повернення. Розберіть ситуацію по деталях - вам обом стане легше, просто тому, що ви виговорилися.

- Завжди підкреслюйте значимість дитини для вас. Залучайте її до "дорослої роботі", радьтеся з нею, нехай проявить мужність і самостійність у себе вдома.

- З молодшого віку привчайте до чистоти, виховуйте гидливість. Якщо не діють раціональні доводи, то спрацює інстинкт: дитина не зможе спати в бруді і не митися кілька днів.

- Не забороняйте приводити додому друзів - будете знати, з ким маєте справу. А добрі стосунки з друзями вашої дитини підсилюють довіру і всередині сім'ї.

Готуйтеся до повернення дитини додому: купіть подарунок, подумайте, яким чином ви продемонструєте свою радість від її появи: що вона вам потрібна, що необхідна; відразу ж залучіть її до якоїсь сімейної справи, яку здатна зробити тільки вона. Відверто запитайте себе:

1 - чи бачу я особистість у своїй дитині?

2 - поважаю я її?

3 - чи люблю я її просто за те, що вона є (a не за якісь вчинки)?

4 - чи є у дитини своя кімната або хоча б свій кут?

5 - дитина повинна мати свою шафу, полку для білизни, стіл для занять, місце для іграшок і т.д.

6 - дозволяю я дитині робити те, що вона хоче (завести собаку, ліпити, малювати, ...)?

7 - даю я дитині мінімум кишенькових грошей, щоб вона могла витратити їх просто так?

8 - чи є в сім'ї, рідні чоловік, з яким дитина могла б погуляти, помовчати, зробити якесь корисне діло?

Пам'ятайте, що найбільш позитивний вплив на виховання надають дідусі та бабусі, навіть якщо батьки в розлученні, забороняти спілкуватися з ними не можна.

Сходіть в школу і попередьте педагогів і адміністрацію про те, що трапилося.

Ні педагогам, ні батькам не слід випитувати в дитини про причини втечі: дитина не знає справжню, глибинну причину. Зовнішня причина (сварка з батьками, образа в школі, несправедливість) - тільки привід, що послужив поштовхом до втечі.

Догляд дитини - це серйозний показник глибинного неблагополуччя в сім'ї, пояснити суть якого може тільки фахівець.

Тому, зустрівши дитину, необхідно звернутися до психолога, інакше втечі з дому повторяться, і, в кінцевому підсумку, можуть призвести до більш серйозних наслідків (протиправні вчинки дітей використовує в своїх цілях злочинний світ).

ЛЮБІТЬ ДІТЕЙ!

Але любов має бути світлою і розумною.

Дитина-холерик

Розглянемо холеричний тип темпераменту дитини та ознайомимося із практичними рекомендаціями з правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте , найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

ХОЛЕРИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(сильний, неврівноважений, рухливий)

Характерологічні риси

Позитивні

висока активність

енергійність

швидко усвідомлює обстановку

товариськість

рішучість

збуджена переконлива мова

Негативні

невитриманість

запальність

агресивність

нестійка поведінка

різкість у відносинах, конфліктність

циклічність у роботі, у переживаннях, настроях

Цей темперамент один з найяскравіших темпераментів дитини, що приносить батькам постійну турботу. "Спокій нам лише сниться!" - можуть сказати вони про свого малюка-холерика. Також деякі особливості такого темпераменту притаманні усім дітям

Малюк з таким типом нервової системи - непосидючий, пустотливий. Він галасливий, нестриманий, метушливий, неслухняний, запальний, забіякуватий. Це невгамовний бешкетник і задира, що постійно влаштовує скандали і сварки. Мова холерика уривчаста, швидка, із проковтуванням окремих слів, однак дуже виразна та емоційна.

Рухи такого малюка стрімкі, різкі, енергійні. Умовні рефлекси в холерика утворюються швидко, але не є нестійкими. Йому раптом хочеться буквально на середині поставити крапку, щоб почивати на лаврах, які ще не заслужив. Нову інформацію засвоює швидко, але вже через кілька хвилин вона вилітає в нього з голови. Такі діти неуважні, їм не вистачає розважливості та уміння розраховувати на свої можливості.

Холерик по натурі командир, він легко адаптується до незвичної обстановки, але через свій запальний характер постійно конфліктує зі своїми однолітками, хоча не може без них жити. Такий дитина схильна до гри на публіку, він постійно має потребу в глядачах, від якої чекає відповідної реакції. Тому дитина- холерик ніколи не буде плакати і вередувати на самоті.

Холерик не вміє чекати і приборкувати свої бажання. Він любить активні гучні ігри та нові враження, охоче йде на ризик. Настрій нестійкий, змінюється, здавалося б, з незначних причин. Засинають холерики важко, під враженням подій дня. Якщо батьки намагаються покарати маля за невміння себе стримувати, у нього виробляється агресивність, готовність до опору, до самозахисту.

Як правильно виховувати дитину- холерика

1. Основним підходом у вихованні дитини- холерика є принцип, який умовно можна назвати "Жодної хвилини спокою": підтримуйте і направляйте енергію дитини на корисні справи.

2. Виключте з обстановки те, що перезбуджує нервову систему дитини.

3. Контролюйте бурхливі прояви холериків, у цьому допомагають спокійні ігри, вибір цікавого хобі.

4. Особливу увагу приділяйте вихованню посидючості.

5. Строго та послідовно контролюйте вчинки та дії дитини.

6. Копітко привчайте малюка доводити до кінця розпочату справу.

7. У зв'язку з підвищеною чутливістю поводитися з холериками слід м'яко, тому що різкість може порушити стосунки між дитиною і батьками.

8. Не використовуйте фізичну силу при впливі на дитину, зауваження робіть строго, але спокійно.

9. Холерика не варто вмовляти, він краще реагує на спокійну, тактовну вимогу.

10. Виховуйте наполегливість і стриманість, уміння володіти собою, варто гасити будь-яку агресивність ребенка у зародку.

11. Окрему увагу приділяйте навчанню ввічливості, тактовності.

12. Вашому малюку важливо знати, що до його слів прислухаються.

Пам’ятайте, що потрібно не придушувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти ним.

Дитина-флегматик

Розглянемо флегматичний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

ФЛЕГМАТИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи)

Характерологічні риси

Позитивні

завжди спокійний

терплячий

обов'язковість

не уразливий

його практично неможливо вивести із себе

відрізняється високою працездатністю

наполегливість

здатний до великих навантажень в роботі

врівноважений у стосунках

Негативні

все робить повільно

малорухомість

вимагає часу для зосередження

повільно приймає рішення

впертість

безініціативність

За впертістю цей малюк перевершує всіх, а вдома його всі називають "копушею". Дитина з таким типом нервової діяльності завжди незворушна і спокійна. Поруч із цим нікуди не поспішаючим "копушею" здається, що час зупинився або його взагалі насправді немає.

Такому малюку властиве уповільнене, але сильне реагування, повільне, але міцне запам'ятовування. У середовищі дітей він відрізняється спокоєм. Почуття флегматика рівні, постійні та глибокі.

Флегматик все робить докладно, переборюючи всі перешкоди. Свої рішення він не міняє, а якщо їх треба відстояти, то виявить максимум упертості. Він дуже відданий своїм близьким і друзям, хоча йому важко знайти справжнього друга. Дитина-флегматик не за віком миролюбні, за можливості уникають боротьби, воліючи не ризикувати. Його мова некваплива, виразна, але без численних жестів і яркої міміки.

Такий малюк засинає швидко, а от розбудити його непросто: він вередує, ниє, а після сну ходить сонний, млявий, немов недоспав.

Через те, що флегматичний малюк дуже повільний, йому потрібно багато часу для засвоєння нової інформації. Але один раз отримані знання міцно закріплюються в його пам'яті. Всі вікові навички в нього також формуються важко і довго, але надовго. Флегматика можливо навчити і майже неможливо перевчити!

Маля не любить змін, дуже повільно звикає до нової обстановки і тривалий час адаптується до дитячого організованого колективу.

Як правильно виховувати дитину- флегматика

1. Основним підходом у вихованні дитини- флегматика є принцип, який умовно можна назвати "не квап". Пам’ятайте, що таке маля не може працювати в умовах дефіциту часу, йому потрібний індивідуальний темп, його не можна підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу. Не жадайте від свого малюка космічних швидкостей.

2. Навчайте дитину раціонально розподіляти час.

3. Не тисніть на свою дитину, тому що під тиском з боку дорослих вона лише стає ще більш незграбним і пасивним.

4. Не називайте дитину "копушею", особливо при інших людях.

5. Пам’ятайте, що діти- флегматики мають велику потребу у схваленні.

6. При вихованні малорухомого флегматика важливо розвивати інтерес до рухів, грати з ним в ігри, де необхідна швидкість рухів, точність, спритність, і заохочувати, коли він виконує будь-які правила гри.

7. У повільних флегматиків необхідно намагатися поступово виробляти здатність швидше перемикатися з одного виду діяльності на інший. Навчайте перемикати увагу при виконанні різних доручень

8. Намагайтеся розвивати допитливість малюка (читайте з ним цікаві пізнавальні книги, дивіться науково-пізнавальні фільми, відвідуйте музеї, обговорюйте отриману інформацію).

9. Стимулюйте маля до прояву ініціативи.

10. Навчайте дитину повніше виражати свої емоції та почуття: якщо йому сумно, не забороняйте йому плакати, якщо він радіє, дозволяйте йому радіти в повну міру та ін.

11. Залучайте дитину до спільної діяльності (як у дитячому, так і дорослому колективі).

12. Прищеплюйте дитині навички спілкування.

Пам’ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти їм.

Дитина-сангвінік

Розглянемо сангвінічний тип темпераменту дитини і ознайомимося із практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент у "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

САНГВІНІЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(сильний, урівноважений, рухливий)

Характерологічні риси

Позитивні

висока рухливість

висока адаптивність (легко пристосовується до нових умов)

захопленість

товариськість

життєрадісність, оптимізм

доброзичливість

не уразливий

виразність міміки та пантоміміки

Негативні

незібраність

ненадійність (завжди обіцяє, але не завжди виконує свої обіцянки)

мінливість, легковажність, розкиданість

поверховість сприйняття

недостатня здатність до зосередження, відсутність посидючості

недостатня наполегливість

тяготиться одноманітністю

діяльний за умови цікавої справи

Сангвінік - це дружелюбний, товариський, життєрадісний малюк. При цьому він досить покладливий і розважливий. Відкритий і говіркий, він обожнює нові обличчя і нові місця, йому необхідні зміни захоплень.

Дитина-сангвінік легко іде на компроміс. Не боїться труднощів. Легко переживає невдачі. Він без проблем вливається в будь-який колектив і пристосовується до незвичної обстановки.

Цікавість сангвініка безмежна, здається, що він просто зараз хоче осягнути неосяжне. Він завжди прагне дізнатися якомога більше і легко засвоює нову інформацію. Він швидко перемикається з одного на інше, здатний займатися відразу декількома справами.

Малюк із сангвінічним темпераментом активний, рухливий, імпульсивний, обожнює гучні ігри. Якщо веселунові нудно, то він стає млявим і не може сконцентруватися на тому, що відбувається тут і зараз.

На покарання сангвінік реагує спокійно. Він абсолютно незлопам'ятний, неконфліктний, тому з ним важко посваритися. "Життя без сварок" - такий його життєвий девіз. Але зворотний бік "сонячної" натури, про яку не повинні забувати дорослі, така: сангвінікові комфортно лише в тому випадку, якщо він подобається всім.

Як правильно виховувати дитину- сангвініка

1. Основним підходом у вихованні дитини- сангвініка є принцип, який умовно можна назвати "довіряй, але перевіряй". Милий малюк-сангвінік завжди обіцяє, але далеко не завжди виконує обіцяне, тому треба проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку.

2. Контролювати вчинки та дії.

3. Виховуючи дитину із сангвінічним темпераментом, варто формувати в неї стійкі прихильності, інтереси.

4. Привчати доводити розпочату справу до кінця.

5. Звертати особливу увагу на якість діяльності, не допускати поверхневого і недбалого виконання завдань.

6. Хвалити заслужено, тому що є схильність до зазнайства.

7. Приймайте в спілкуванні із сангвініком дух легкості, веселощів і гумору, що йому найбільше по душі.

8. Пам’ятайте, що життєрадісність, товариськість і оптимізм сангвініка здатні обернутися зворотним боком медалі і стати джерелом і його легкодумства, і мінливості.

Пам'ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого ребенка, а навчитися управляти ним.

Дитина-меланхолік

Розглянемо меланхолійний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

МЕЛАНХОЛІЙНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(у його основі лежить слабкий тип вищої нервової діяльності)

Характерологічні риси

Позитивні

висока чутливість

сердечність, здатність до співчуття

тонка сприйнятливість

у звичній обстановці - старанний працівник

м'якість

доброзичливість

Негативні

уразливий і сором’зливий, невпевнений у собі

помисливість

замкнутість

знижена активність

низька працездатність (у несприятливих умовах)

Меланхолік - це м'який і слухняний малюк. Меланхоліки сором’язливі, боязкі, а нерішучість - одне з основних властивостей їхнього характеру. Нерішучість проявляється в усіх рухах, жестах і вимові маляти-меланхоліка. Його засмучує і виводить з рівноваги будь-який дріб'язок, і ця емоційна нестійкість аж ніяк не каприз. Він чутливо реагує навіть на людський голос: спробуй його лише підвищити - і такий малюк відразу заплаче. Сльози в меланхоліків невичерпні, адже вони бояться усього, особливо незнайомих людей і нової обстановки.

Діти-меланхоліки часто замикаються в собі, дуже погано звикають до нового колективу, прагнуть бути в "тіні". Часто "зациклюються" на невдачах, дуже болісно реагують на негативні оцінки, а покарання сприймають як справжню трагедію. Уразливості меланхоліка немає кінця й краю. Меланхолійні діти дуже недовірливі, часто хвилюються по дрібницях. Велике значення надають дріб'язкам.

Таке маля побоюється зміни місць і зміни укладу життя. У нових, особливо конфліктних, ситуаціях губиться, працює значно нижче за свої можливості.

Знання меланхолікові даються важко, через недостатню активність уваги маля постійно відволікається на сторонні предмети і не може зосередитися на головному.

Будь-яка діяльність для меланхоліка - робота, від якої він миттєво утомлюється. Таке маля, навіть граючи, стомлюється. У цих дітей часто міняється настрій, вони малоініціативні, нелегко вступають у контакт із однолітками. Рухи їх невпевнені, бідні й часто метушливі. Мова тиха, але інтонація виразна.

Такий малюк дуже довго готується до сну, погано засинає, важко прокидається, важко переходить від одного виду діяльності до іншого.

Як правильно виховувати дитину-меланхоліка

1. Основним підходом у вихованні дитини- меланхоліка є принцип, який умовно можна назвати "не нашкодь".

2. У спілкуванні з таким малям і у виховних впливах зважайте на уразливість його психіки - не підвищуйте голос і не тисніть на нього, своє невдоволення виражайте рівним упевненим голосом, не обзивайте його.

3. Пам’ятайте, що дитина- меланхолік має потребу в особливій увазі, теплих відносинах, у допомозі. Будьте з ним лагідними.

4. Частіше хваліть його й не скупіться на прояв щирих слів. У вашого малюка особлива інтуїція, і йому життєво необхідно відчувати, що його люблять.

5. Заохочуйте його навіть за незначні успіхи і досягнення.

6. Не пропускайте нагоди показати своєму уразливому чаду, що ви дуже цінуєте найменший прояв його турботи.

7. Ніколи не робіть своєму малюку зауваження на людях - це провокує розвиток серйозних комплексів.

8. У спілкуванні зі своєю дитиною частіше використовуйте тактильний контакт: торкайтеся до нього, гладьте по голові та ін.

9. Не забувайте про швидку стомлюваність, обумовлену слабкістю нервових процесів - не перевантажуйте його розвиваючими завданнями, у процесі виконання домашньої роботи робіть паузи. Пам’ятайте про те, що навіть ігри стомлюють його і можуть призвести до стресу.

10. Стресовою для дитини- меланхоліка є будь-яка ситуація змагання, намагайтеся їх уникати.

11. Не жадайте від меланхоліка того, що для нього нездійсненне. Націлюйте його на посильні заняття й допомагайте їх вчасно виконати, уникаючи перевтоми.

12. Уникайте в спілкуванні з дитиною наказів, тому що вони тільки сповільнюють його діяльність.

13. Розвивайте самостійність, даючи дитині посильні доручення. При кожному прояві самостійності заохочуйте свого малюка, підбадьорюйте теплим словом.

14. Проявляйте терпіння в розвитку активності, сміливості.

15. Стимулюйте маля до прояву ініціативи.

16. Розвивайте товариськість свого малюка.

17. Не лякайте й не залякуйте свого малюка. Дитині-меланхолікові протипоказані страшні історії, тривожні фільми та передачі.

18. Допомагайте позбутися від страху, для цього обговорюйте з дитиною його почуття. За страхи не висміюйте.

19. При виборі навчального закладу пам’ятайте, що для меланхоліка найбільше підходить рівна, потребуюча посидючості і терпіння діяльність (робота). Його не обтяжує навіть монотонна робота.

20. У звичній обстановці, у дружному колективі він успішно виконує доручену справу, учиться.

Пам’ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти їм.

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

· Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

· Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

· Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

· Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

· Ламання та знищення особистих речей;

· Використання брутальних слів, лайка;

· Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

· Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

· Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

· Звинувачування у всіх проблемах;

· Крити кування думок, почуттів, дій;

· Поводження із ним/нею як із прислугою;

· Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

· Нехтування дитиною;

· Нехтування обов’язків стосовно дитини;

· Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

· Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

· Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

· Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

· Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

· Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

· Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

· Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Діти відчувають сум.

Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

Реагувати надто агресивно;

Не визнавати авторитетів;

Бути пасивними чи пригніченими;

Мати вигляд заляканих;

Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

· Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

· Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1. Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2. Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3. Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4. Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

Якщо ви дивитесь, якими кольоровими олівцями переважно користуються діти, ви дещо дізнаєтеся про їх характер. Адже саме характер викликає емоційне ставлення до кольорів. Тому й існує кольорова діагностика.

«Жовті» діти — найбільше прагнуть творчості. «Жовта» дитина — фантазер, жартівник, вільна у спілкуванні, розкута. Вона любить гратися сама, більше полюбляє абстрактні іграшки-кубики, камінці, залізячки, ганчірки, які оживляє силою уяви. Стане дорослою — захоплюватиметься різноманітними видами діяльності. Житиме майбутнім, а тепер вона дещо непрактична, непристосована.

«Фіолетові» діти — особливо чутливі, вразливі, збудливі. Вони більше за інших потребують підтримки, підбадьорювання...

«Червоні» діти — відкриті, активні, енергійні. Дуже важко батькам із «червоними» дітьми: жваві, непосидючі, ламають іграшки, неслухняні. Коли вони підростають, їхня висока працездатність визначається прагненням досягти успіху, отримати результат, заслужити похвалу... Серед яскравих політиків та керівників найбільше «червоно-жовтих» (при цьому «червоний» колір їм особливо подобається), серед учених переважають «жовто-червоні».

«Синьо-зелені» діти — серйозні, принципові, вольові, уважні, бояться критики на свою адресу. Невипадково «синьо-зеленими» дуже часто бувають чиновники, адміністратори... Ці кольори асоціюються з водою, кригою, гордістю, егоїзмом...

Дуже важливо «синьо-зелену» дитину вберегти від зайвої регламентації, надмірної опіки, надати їй більше свободи, підтримувати й заохочувати.

«Сині» діти — спокійні, врівноваженні, полюбляють усе робити неквапливо, обмірковуючи. Такі діти прагнуть душевної дружби, аж до самозречення. На противагу «червоним», їм приємно не отримувати, а віддавати.

«Коричневі» діти — слабке здоров'я, сімейні конфлікти, про належність до асоціальної групи людей (з порушенням життєвого ритму), участь разом із дорослими в драматичних соціальних подіях — евакуація, еміграція...

Чорний колір — загроза, замкнутий внутрішній світ дитини. Свідчить про стрес, який негативно вплинув на її життя (наприклад, смерть когось із батьків).

Сірий колір — перша ознака стомленості. Характеризує дітей несміливих, замкнутих, тихих.

Рожевий колір здебільшого притаманний дівчаткам. Його психологічний зміст: ніжність, слабкість, самотність, сентиментальність, щось приємне, миле, маленьке. Якщо такі якості властиві хлопчикові, він як особистість виявляється яскравіше.

Фіалковий колір (фіолетовий, розведений червоним) — ніжність, почуття самотності, часто пов'язані з цим музичні здібності.

Правила для батьків

"Людина не може бути вільною,

якщо вона не самостійна”

.М.Монтессорі.

Правило 1. Визнання особи дитини і її недоторканності. Відсутність свавілля в діях батька і матері.

Правило 2. Формування адекватної самооцінки. Людина з низькою самооцінкою постійно залежить від чужої думки, вважає себе недостатньою.

Формування самооцінки дитини залежить від оцінки її батьками, оскільки в ранньому віці дитина ще не уміє оцінювати сама себе.

Правило 3. Залучати до сімейних справ. Можна проводити мінінараду за участю всіх членів сім'ї, спільно планувати сімейні справи.

Правило 4. Розвивати силу волі дитини. Навчити проявляти витривалість, сміливість, мужність, терпіння. Учити докладати зусилля для досягнення мети.

Правило 5. Учити планувати. Складати план дій. Велику і складну справу розбивати на ряд менших конкретних дій.

Правило 6. З малих років залучати до праці. Вимагати виконання домашніх обов'язків, доручень. Можна налагодити домашнє виробництво – навчання ремеслу, підвищення самооцінки, зближення членів сім'ї.

Правило 7. Навчити спілкуватися з іншими дітьми, людьми. Модель батьківської поведінки.

Правило 8. Формувати етичні якості: доброту, порядність, співчуття, взаємодопомогу, відповідальність.

Як усунути конфлікти між дітьми.

Правило 1. Замість того, щоб старатися не помічати негативні почуття дитини по відношенню до брата або сестри, усвідомте їх самі і допоможіть усвідомити дитині. Назвіть передбачуване вами відчуття дитини, покажіть, що ви його розумієте. Розуміння відчуттів, їх назва -- цілюще впливає на дітей. Можна зробити інакше. Якщо ви назвете вголос не здійснювані бажання дитини (із-за чого і виникає нелюбов до "суперника” – перешкода для бажань), та ще і виразите своє співчуття, це принесе емоційне полегшення. Це може допомогти дитині зрозуміти, що саме його турбує і засмучує: не поява нового братика або сестри, а страх втратити те відчуття захищеності, яке давало упевненість у вашій винятковій, абсолютній любові до нього. Коли від дітей вимагають хороших відчуттів по відношенню один до одного, у них лише посилюється негативні відчуття. Коли ви дозволяєте дитині переживати негативні почуття – вислуховуєте її спокійно, показуєте, що розумієте її відчуття, це приведе до появи позитивних відчуттів.

Правило 2. Постарайтеся допомогти дітям знайти безпечний і нешкідливий вихід для їх негативних відчуттів: привчайте їх виражати свої відчуття в символічній формі (малюнок, ліплення, лист, вірші і т.п.). А не в лайці або бійках. Цьому саме і треба навчити дитину: усвідомлювати своє відчуття і уміти його конструктивно і безпечно виразити, а не забороняти собі це відчуття випробовувати. Коли дитині потрібно виразити почуття, поставте її перед вибором шляху виразу і допоможіть знайти найбільш конструктивний для даної ситуації. Цей навик – не миттєва реакція крику або бійки, а пошук конструктивного способу справитися з проблемою – допоможе їй і в майбутньому.

Правило 3. Втручаючись в бійки, припиняйте їх негайно, але при цьому прагніть не займатися з'ясуванням того, хто кривдник, а хто жертва. Приділіть увагу постраждалій дитині, виразіть віру в здатність дітей самостійно вирішувати свої суперечки без бійки. Не привчайте дітей до того, щоб їх суперечки вирішували батьки, заохочуйте їх самостійно вирішувати.

Треба постаратися не тільки перервати і заборонити бійку, але і підказати, якомога спокійніше і розсудливіше вирішити конфлікт, або перемкнути увагу дітей на те, що влаштовує обох, наприклад, на спільну справу або допомогу вам.

Правило 4. Намагайтесь не вимагати від дітей прояву любові. Ваша поведінка постійно перед очима дитини.

Правило 5. Віднесіться до негативних відчуттів дитини як до природних відчуттів, а не як до зловісних ознак того, що дитина зла, заздрісна, погана. Важливо зрозуміти: дитина не винна в своєму неприйнятті, ревнощі, в своїх відчуттях.

Підводні камені домашнього завдання

Чи замислювалися ви‚ коли і як виконувати домашнє завдання, щоб досягти найвищого результату, щоб працювати з радістю? І тут же постають інші запитання: чи отримає учень насолоду від своєї роботи‚ чи сам учитель відчує задоволення в процесі перевірки... Як же вирішити цю проблему? Виявляється, існують шляхи розв’язання.

У будь-якій справі головне—почати. Для багатьох дітей найважче саме це‚ вони всіляко відтягують початок, відразу виникає безліч виправдань («ще трошечки»).

Перше. Сядьмо за уроки ну хоч би за хвилинку до того‚ як мама почне нагадувати, що час сідати... Немає нічого гіршого, ніж братися до роботи після нагадування, сваритися з мамою через це‚ бурчати: «Сам знаю...» Просто потрібно випередити її і першому згадати про уроки.

Запропонуйте учням таке змагання, і кількість конфліктних ситуацій різко зменшиться.

Друге. Робоче місце. Усе повинно бути готовим до роботи. За столом повинно бути затишно. Ми готуємося до радісної роботи!

Третє‚ найважливіше. Як настроїти себе на роботу? Посміхніться, потріть долоні і скажіть собі: «Зараз я сяду за математику і робитиму її із задоволенням! Я дуже люблю математику!» 1 навіть торкнімося підручника, присунемо його до себе з любов’ю. Підручники, зошити‚ ручки‚ лінійка, фломастери... Торкнімося їх‚ погладьмо, і настрій поліпшиться в передчутті зустрічі з цікавою роботою!

Усе це — своєрідний ритуал. Звичайно, спочатку діти гратимуть роль «закоханого» в математику учня‚ але поступово результати їхньої діяльності поліпшаться, а значить, учні й справді полюблять математику і з радістю виконуватимуть домашні завдання.

Так‚ ми сіли за стіл (це найважче!), у нас все готове до роботи‚ ми настроїлися на роботу‚ а чи готова наша голова? Треба потурбуватися і про це. Прийміть таку просту пораду: скористайтеся «чарівною ниточкою» — і успіх гарантовано! Візьміть фломастер, краще улюбленого кольору, і намалюйте лінію‚ немовби кошеня бігає по кімнаті і заплутує нитку.

А тепер подивіться на точку перетину в центрі аркуша. Якщо ви дійсно дивитеся на цю точку і не відволікаєтеся, то з нею справді почне щось відбуватися: вона може змінювати колір‚ блимати, зникати тощо. Це означає, що ви сконцентрували свою увагу і готові виконати будь-яке завдання. Ниточку треба використовувати як перед початком, так і під час роботи. Наприклад, розв’язали задачу‚ подивилися на ниточку, сконцентрували увагу‚ відпочили, — тепер можна братися і за приклади. До речі‚ «чарівною» ниточку назвали самі діти.

І ще одна порада: діти дуже швидко втомлюються від статики, вони не можуть довго сидіти. І тому правило можна і потрібно вивчити стоячи‚ а вправу зробити сидячи.

Усе вказане вище справді дає високий результат: у дітей з’являється інтерес, а це — головне.

Першим університетом життя для дитини є сім'я, в якій народилася дитина. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. І які б якості батьки не намагалися розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Існує безліч різних стилів сімейного виховання. Розуміння того, який стиль підходить саме вам, дозволить створити позитивну атмосферу, що сприяє особистісному зростанню, емоційному та інтелектуальному розвитку дитини.

Стилі виховання дітей.

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.

Надмірна опіка (гіперопіка).

Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.

Авторитетний (демократичний) стиль виховання

(високий рівень контролю та теплі стосунки)

Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.

Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми. ВОНИ ДОБРЕ ВЧАТЬСЯ В ШКОЛІ ТА МАЮТЬ ВИСОКУ САМООЦІНКУ. Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.

Авторитарний стиль виховання

(ВИСОКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.

Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно

ДІТИ У ТАКИХ БАТЬКІВ ВІДЛЮДНІ, БОЯЗКІ, ПОХМУРІ, НЕВИБАГЛИВІ, ДРАТІВЛИВІ.,ДІВЧАТА НАЙЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПАСИВНИМИ І ЗАЛЕЖНИМИ. ХЛОПЦІ МОЖУТЬ СТАТИ НЕКЕРОВАНИМИ І АГРЕСИВНИМИ.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

Ліберальний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ, ТЕПЛІ СТОСУНКИ)

Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.

Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти, СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО

Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.

Індиферентний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

На жаль, багато батьків практикують індиферентний стиль виховання, часто навіть не підозрюючи про це. Індиферентні батьки просто … індиферентні. Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими. Діти, виховані індиферентними батьками, часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.

Як знайти золоту середину

Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.

Сім помилок батьків

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

1. Повірте в неповторність своєї дитини ,у те ,що вона-єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією .Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете за будь- яких обставин.

4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна , дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

6. Намагайтеся щоб ваша любов не перетворювалась на вседозволеність та бездоганність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато-лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особових негативних оцінювальних суджень « ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший, розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням-це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують , як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання- найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний-вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

Поради з виховання

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання

— Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному

♦ Покарання обов’язково мас бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образ.

♦ Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій.

Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину.

Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини.

Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.

Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

— Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.

— Краще не карати, ніж карати із запізненням.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8.НАКЛАДНІСТЬ ОБМЕЖЕННЯ НА НЕБЕЗПЕЧНІ ТА РУЙНІВНІ ДІЇ.

Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідно поспілкуватися з дити­ною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

Правило1 Стимулюйте інтелект дитини.

Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини

Правило 2. Формуйте самоповагу.

Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба".

Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.

Правило 8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися. Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

Правило 9. Привчайте дитину до праці.

Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневаж­ливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові­дальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша не­терплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх ви­могах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідов­ністю.

7. Вчіть дитину самостійно прий­мати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близь­ких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, -хворобливість і хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це та діяльність, без якої дитина шести років не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити умови, необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому доцільно батькам учнів першого класу подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час. Причому, чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити оптимальні умови для її повноцінного розвитку.

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей, поведінку уявних персонажів, їх ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує. Другий фактор, яким зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості, засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

Як ставитись до шкільної оцінки в сім’ї ? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтесь. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два, три...Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні „успіхи”.”Постійте в черевиках” своєї рідненької дитини. А ось тепер можна розпочинати розмову, а може... тільки послухати дитину; співчуваючи її бідам, а може...допомогти розібратися у складній теоремі, а може...Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі „газ” і натиснути на гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрил кою ї ненавидить учіння, школу. А може й...вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школи. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути упевненою в собі і подолати невдачі. А як же ставитися до невдач? Вона вас засмучує і ... все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і вісь мірка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів. А спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтесь з дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів. Котрі най значущі для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно і виразності. І переказу.

Правило 7: головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: найважче : оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми. А не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу: будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника. Котрого нема за що похвалити.

Правило 10: виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, укорінюватися дитяча віра у себе і в успіх своїх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю потрібно досить індивідуально. Тактовно. Саме при такій оцінці в дитини нема, ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.

Правило 11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти. Не спокушайте дитину цілями, яких неможливо досягти.

Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Та частіше буває так, коли справи з навчанням ще не дуже запущені і до нього ще є інтерес. Якщо ж його нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти , а всіляко підтримувати, бо це ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні.

Для того, щоб усі правила виявились ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина повинна бути не об’єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення. Уміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Батькам майбутніх першокласників!

Цього року Ваша дитина йде до першого класу. Це велика подія у Вашій сім’ї.

Ми сердечно вітаємо вас і бажаємо, щоб Вашій дитині було добре, затишно і цікаво в нашій школі. Дозвольте дати Вам кілька порад.

Десять речей, які повинні зробити батьки першокласника 1-го вересня:

1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кімнату кульками, плакатом з веселим написом.

2. Приготуйте маленький подаруночок, барвисто оформлений, і покладіть поряд з її подушкою.

3. Якщо Ви напередодні зібрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною і покладіть ще якісь дрібні речі: комічну гумку або незвичайний олівець.

4. Цього дня забороніть собі повчати дитину, підвищувати на неї голос. Не сердьтеся і не хмуртеся.

5. Відкладіть усі справи, візьміть відгул. Ви повинні бути поряд, коли дитина переступить шкільний поріг.

6. Скажіть своєму першокласнику, як добре і чудово він виглядає.

7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте, що їй сподобалося, що вона робила, похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть якщо це не так).

8. Увечері організуйте святкову вечерю. Запросіть бабусь, дідусів.

9. Не забудьте сказати дитині, як сильно ви її любите.

10. Лягаючи спати, дайте слово і надалі бути до дитини таким лагідним, спокійним і уважним, як сьогодні.

Усе це дасть можливість дитині зрозуміти, що події, які відбуваються в житті, дуже важливі і для батьків. Це додасть їй упевненості, налаштує на серйозну, цікаву роботу.

Поради батькам щодо запобігання шкільній дезадаптації

1. Формуйте позитивне ставлення до школи.

2. Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини.

3. Формуйте адекватну самооцінку.

4. Не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою, не ставте до дитини завищених вимог.

5. Навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими.

6. Привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині.

7. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що.

8. Пам’ятайте, що кожна людина має право на помилку.

9. Частіше згадуйте себе у дошкільному віці.

10. Уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.

11. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, особливо якщо вона є менш успішною, ніж інші діти.

12. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.

13. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині.

14. Не принижуйте дитину.

15. Любіть дитину безумовною любов’ю, приймайте її такою, якою вона є.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ

ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

1. Старання дитини обов'язково мають бути визнаними. Позитивна оцінка і добре, тепле ставлення необхідні дитині для хорошого самопочуття, для формування в неї такої важливої риси, яквпевненість у собі і своїх можливостях.

2. В режимі дня кожної дитини повинні бути постійні обов'язки, закріплені за нею на трива_Лий час. Дитина, яка вміє працювати вдома, легко долучається до навчання.

3. Розширювати й збагачувати навички спілкування з дорослими та однолітками, вчити враховувати оцінки й думки людей для формування власних поглядів.

4. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з такою, якою вона була вчора, чи, можливо, буде завтра.

5. Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може вважати, що конфлікти неминучі, і продовжувати провокувати їх.

6. Дозволяйте дитині виявляти самостійність, заохочуйте найменші її вияви.

7. Не критикуйте дитину при свідках.

8. Розвивайте світогляд дитини, сприяйте розширенню її інтересів.

9. Аргументуйте свої заборони та вимоги: діти чутливі до несправедливості, яка присутня в більшості вимог. Шукаючи аргументи, ви ще раз зможете обміркувати необхідність їх застосування.

10. Намагайтеся дивитися на світ очима дитини Будьте щирими у спілкуванні з нею, цікавтеся її інтересами.

11. У спілкуванні з дитиною частіше використовуйте «Я-висловлювання».

Початок навчання дітей у школі завжди піднімає багато питань. Яким воно буде для малюків? Як вони адаптуються у новому житті? 3 яким настроєм почнуть навчання? Питання, які непокоять усіх: і вас‚ і‚ звичайно, нас.

Сьогодні нам хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас‚ дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач‚ подумати разом‚ чи розуміємо ми‚ що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.

На жаль‚ батьки часто болісно сприймають невдачі своїх дітей у навчанні‚ надмірно турбуються. Іноді їх охоплює відчай через погану оцінку‚ отриману дитиною, вони навіть не думають про те‚ що це тимчасове явище‚ що оцінка може бути суб’єктивною (вчитель теж помиляється), що дитина втомилася або не дуже зрозуміла завдання, оскільки швидкий темп роботи зашкодив цьому.

Отже‚ виникає проблема: в класі труднощі, вдома— непорозуміння.

Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків?

Ось кілька порад. Спробуйте!

1. 3 початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше‚ щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

2. Не підганяйте, розраховувати час — це ваш обов’язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.

3. Обов’язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка.

4. Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює‚ витрачає багато сил і енергії.

5. Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте‚ чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її‚ чи не передавав вчитель прохань або розпоряджень батькам. Через деякий час дитина привчиться сумлінніше ставитись до своїх обов’язків і стане більш зібраною.

6. Проводжаючи дитину до школи‚ побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів‚ без застережень на кшталт: «Дивись‚ поводь себе гарно!», «Щоб не було поганих оцінок» та таке інше. У дитини попереду — важка праця.

7. Забудьте фразу «Що ти сьогодні отримав?!», а краще запитайте:

«Про що нове ти сьогодні дізнався?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй можливість розслабитись (згадайте‚ як вам буває важко після напруженого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому‚ вислухайте.

8. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід — зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

9. Якщо дитина замкнулась у собі‚ щось її турбує‚ не вимагайте пояснень‚ хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

10. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

11. Після школи не змушуйте дитину одразу сідати за виконання завдань, необхідно 1,5 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань — з 15 до 17 години.

12. Пам’ятайте, що телевізор — ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше‚ ніж усі завдання будуть виконані. Якщо дитина дивиться телевізор під час денного відпочинку, то їй буде важко зосередитись. Бажано дозволяти дивиться тільки дитячі передачі.

13. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. Перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла пройдений матеріал, попросіть її прочитати вголос.

У 1 і 11 чверті краще це робити щовечора, а в 11 півріччі контроль можна зменшити до 2—3 разів на тиждень.

14. Перевіряти не значить «робити замість» — ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов’язково перевірте, щоб те‚ що потрібно було вивчити напам’ять, було вивчено добре: точність виконання завдань— важлива умова успішного навчання. Потрібно також впевнитись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці. Для цього їй треба запропонувати виконати кілька вправ.

15. Не треба навантажувати дитину позашкільною діяльністю з самого початку навчального року. Спорт і заняття в гуртках, звичайно, корисні для загального розвитку, але спочатку впевніться, що у дитини вистачить сил і часу. Початок навчального року — період стресу‚ і перевантаження можуть тільки нашкодити.

16. Протягом дня знайдіть (намагайтеся знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини‚ її біль‚ її радощі.

17. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного

18. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини‚ коли щось її турбує: головний біль‚ поганий загальний стан. Найчастіше це об’єктивні показники втоми‚ перевантаження.

19. 3 перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною‚ щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. В 1 чверті дитина повинна спати не менше 10—11 годин‚ потім сон можна скоротити до 9—10 годин.

20. Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. 1 не треба думати‚ що школяр уже достатньо дорослий для того‚ щоб йому розповідали казки. Використайте спосіб‚ перевірений століттями: тихо поговоріть з дитиною перед сном‚ попросіть її що-небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини — одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування.

21. Знайте‚ що навіть великі діти (7—8 років) люблять казки‚ особливо перед сном‚ або пісню‚ лагідні слова. Не лінуйтесь цього робити. Це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути і відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі‚ про роботу. Завтра новий трудовий день і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй мають батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати якогось дива від дитини‚ радісних поривів душі‚ доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині‚ постійно заохочуючи її.

22. Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить‚ його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину‚ навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань.

23. Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності. Гарні довірливі стосунки і усвідомлення того‚ що дитина завжди може розраховувати на вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з початку нового навчального дня.

10 порад батькам першокласника

1. НЕ НАПИХАЙТЕ НОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ

За час, що залишився, жодних "хвостів" ви не підтягнете. А якщо насідатимете на дитину з читанням і рахунком, ви зможете викликати у нього негативні емоції з приводу школи. Звичайно, почитати трішки, порешать нескладні приклади можна, але все це повинно бути в ігровій, непримусовій формі. Крім того, дошкільникам поважно по кілька разів читати одні і ті ж книжки. Вони, взнаючи "матеріал", прагнуть підказати розповідачеві, що буде далі, поправляють, якщо він допустив неточність. Це виробляє в них активність, і тоді їм буде абсолютне нескладно вже на першому уроці висловити свою "дорослу" думку.

2. РОЗПОВІДАЙТЕ ПОЗИТИВНІ ІСТОРІЇ Зі СВОГО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Поважно сформувати у майбутнього школяра позитивне відношення до школи. Якщо дитина хоче вчитися і упевнений, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов'язаний з новими правилами і розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей, буде успішно здоланий. Для цього частіше розповідайте своєму чаду забавні історії зі свого шкільного життя.

3. НЕ РОБІТЬ АКЦЕНТ НА ОЦІНКАХ

Багато батьків припускаються грубої помилки, коли починають лякати: "Читай, а то двійки мені приноситимеш". Поважно акцентувати увагу дитини на процесі навчання (ти взнаєш багато нового, у тебе з'являться нові друзі, ти станеш розумним), а не на результаті гарних оцінках, які взагалі краще не згадувати, тим більше що в першому класі їх не ставлять.

4. НЕ ЛЯКАЙТЕ ШКОЛОЮ

Ні в якому разі не ведіть при дитині розмови, що у нього "закінчилося дитинство", не жалійте його: мовляв, бідненький, починаються трудові будні.

Навіть жартома не лякайте школою. Не стоїть при маляті також обговорювати майбутні витрати, засмучуючись про дорожнечу форми або канцтоварів.

5. КУПУЙТЕ ШКІЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ РАЗОМ З ДИТИНОЮ

Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно з дитиною, тоді вона виявляється залученою в процес підготовки до першого вересня. Хай маля саме вибере собі пенал, ручки, олівці і лінійки, зошити з барвистим малюнком на обкладинці. Прийшовши додому, не ховайте покупки в шафу - дайте їх дитині, аби він звик до нових для нього речей. Хай він збирає портфель, носить його по квартирі, розкладає на столі зошити і олівці, тоді прості вказівки вчителя: "Дістаньте червону ручку або зошит в лінійку" не викличуть у маляти труднощів: він чітко знатиме, де у нього що лежить. Добре також сходити з дитиною у вибрану школу, якщо ви ще цього не зробили. Погуляйте біля школи. Так маля швидше звикне до нового місця.

6. ГРАЙТЕ В ШКОЛУ

Хай всі іграшки вашого чада підуть в перший клас, а найулюбленіша стане вчителем. У такій грі можна пояснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як відповідати на уроці, як проситися в туалет, що робити на зміні (15-хвилинні "уроки" повинні чергуватися з п'ятихвилинними "змінами").

7. ПОЧИНАЙТЕ ЖИТИ ПО НОВОМУ РОЗПОРЯДКУ ДНЯ

За місяць до школи потрібно плавно підганяти режим дня до нового розпорядку. Старайтеся, аби дитина лягала спати не пізніше десяти вечори, вставав в 7-8 ранку. Дуже поважно сформувати у маляти уявлення про те, що за чим потрібно робити вранці і увечері. Для цього добре використовувати пробкову або пластмасову дошку на стіні, де можна прикріпити папірці, писати, малювати.

Спершу спробуйте наочно пояснити, що потрібно зробити перед сном: зібрати портфель, приготувати одяг (трусики, маечку, шкарпеточки), перевірити, чи чиста форма. Всі ці дії краще позначати малюнками: портфель, розкладені речі на стільці. Напередодні першого вересня виконуйте цей ритуал, граючи. Хай дитина збирає свої дитячі книжки в портфель, складає одяг на стілець. За допомогою малюнків можна змалювати і уранішній розпорядок: умиваємося, одягаємося, їмо, чистимо зуби, одягаємося в шкільну форму, чистимо взуття, виходимо з будинку. Все це допоможе маляті краще зрозуміти, як будується його день.

8. ПОДРУЖІТЬ МАЛЯ З ГОДИННИКОМ

Необхідний для школи навик - орієнтація в часі. Якщо ваше маля ще не розбирається, котра година, навчите його цьому. Багатьом діткам легко орієнтуватися по електронному годиннику. Дитина повинна знати, що означає чверть години, півгодини, через годину Повісьте в дитячій великий годинник (будь-які, головне, аби дитина могла взнавати по ним час). Під час читання, гри або їди можна поставити годинник на стіл і звернути увагу дитини на те, в скільки почалася дія і в скільки воно закінчилося.

9. БІЛЬШЕ КОМАНДНИХ ІГОР

У школі є правила, які необхідно виконувати: сидіти за партою, вставати, коли вирішить вчитель, не кричати. Без розуміння цих елементарних законів дитині буде важко в 1-м класі. Аби розвинути в маляті уміння підкорятися і грати по правилах, використовуйте командні ігри. Завдяки ним дитина засвоїть, що є правила, які треба виконувати, і що від цього залежить результат. Ще один важливий урок, який дають маляті командні ігри, - це спокійне відношення до програшу.

10. ТРЕНУЙТЕ УВАГУ І ПАМ'ЯТЬ

Хороша гра на уважність: всім роздається однаковий текст, засікається час і потрібно якомога більше і швидше знайти і викреслити букв "с". Проводити "заняття" спочатку по 10 хвилин, назавтра 15, довівши час "уроку" до тієї тривалості, яка буде в школі. Тоді дитину так не лякатимуть безконечні півгодини занять. Ще можна почастіше грати в "Відвернися і назви". Розкладіть на столі іграшки і дайте дитині поглянути на стіл протягом 1-ої хвилини. Потім він відвертається і називає іграшки, лежачі на столі. Ускладнюйте завдання: додайте іграшки, скорочуйте час на запам'ятовування. Можна замінити іграшку інший - дитина, обернувшись, повинна розповісти, що змінилося.