Ігри - один із засобів виховання і навчання дітей дошкільного віку. Гра для дошкільників – засіб пізнання навколишнього. У грі дитина розвивається фізично, у неї виховується кмітливість, працьовитість, ініціатива. З допомогою ігор вихователь здійснює сенсорне виховання дітей, розвиває пізнавальні процеси (допитливість, розуміння взаємозв'язку найпростіших явищ тощо). Він використовує гру як засіб розвитку мислення, мови, уяви, пам'яті, розширення і закріплення уявлень про навколишнє життя. Враховуючи, що гра є провідною діяльністю дітей дошкільного віку, то в дитячому садку ГРУ можна використовувати в освітній діяльності, в ході режимних моментів, в самостійній діяльності дітей. А як використовувати ігри в домашніх умовах?

«Ігри на кухні»

Використовуючи ГРУ при організації повсякденних домашніх справ можна навчити малюка багато чого корисного і цікавого. Наприклад, при приготуванні обіду можна на кухні пограти з дитиною в такі ігри:

«Їстівне-неїстівне»

Мета: розвиток уваги, пам'яті, розширення словникового запасу.

Правила гри:

Дорослий називає різні предмети (н-р, картопля, ніж, виделка, торт, каструля і т. п.) дитина в свою чергу повинна відповідати «їстівне» або «неїстівне». Потім можна помінятися ролями.

Відгадуємо «Смачні» загадки.

В полі народився,

На заводі варився,

На столі розчинився.

Відповідь: Цукор

Маленьке, здобне

Колесо їстівне.

Я одна його не з'їм,

Розділю хлопцям всім.

Відповідь: Бублик

Дідусь сміється,

на ньому шубонька трясеться.

Відповідь: Кисіль

Холодок в пакеті

Їдять і дорослі і діти

Холодок, холодок,

Дай лизнути тебе разок!

Відповідь: Морозиво

Вводі родиться, а води боїться.

Відповідь: Сіль

Наші поросятки зросли на грядці,

До сонечка бочком, хвостики гачком.

Ці поросятки грають з нами в хованки.

Відповідь: Огірки

«Колір, форма, розмір»

Мета: розвиток пам'яті, мислення, уваги, логіки.

Правила гри: Батько пропонує дитині назвати продукти (предмети на кухні) певного кольору, форми, розміру.

«Відгадай»

Мета: формувати вміннядумати і аналізувати, збагачувати мову, розвивати творче мислення, уяву, пам'ять.

Правила гри: Запропонуйте дитині відгадати предмет, описуваний вами, на задану тему. Потім хай спробує описати предмет дитина, а ви відгадуєте!

«Хто більше»

Мета: розвиток уваги, пам'яті, розширення словникового запасу.

Правила гри: Спільно з дитиною виберіть тему гру (наприклад:«Посуд») і по черзі називаєте посуд.Хто більше назвав, той і виграв!

«Назви лагідно»

Мета: формування навичок словотворення.

Правила гри: Батько називає будь-яке слово, а дитина повинна назвати його ласкаво, н-р, моркву-морковочка, тарілка-тарілочка і т.д.

Завдання на розвитокдрібної моторики:

1. розсортувати білу і червону квасолю;

2. викласти з квасолі яку-небудь фігуру, цифру, букву, слово...;

3. в мішечок покласти крупу (рис/гречка/горох) і дрібні іграшки з кіндер-сюрпризу. Вгадати на дотик знайдений в мішечку предмет;

4. порахувати скільки столових (чайних) ложок, наприклад, рису увійде в чашку, банку...

Дитина дуже рада хвилинам, подарованим їй батьками в грі. Спілкування в грі не буває безплідно для малюка. Чим більше випадає дорогих хвилин у товаристві близьких йому людей, тим більше взаємини, загальних інтересів, любові між ними в подальшому.

Фантазуйте і грайте наздоров'я!

• Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

• Не думай, що дитина твоя. Вона – Божа.

• Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав дитині життя – як же вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому: це незворотний закон вдячності.

• Не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо, що посієш, то й пожнеш.

• Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо: ноша життя дана кожному згідно його сил і будьте впевненими, що дитині її ноша не легше, ніж Вам ваша. А може й важча. Бо в дитини ще нема звички.

• Не принижуй!

• Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Мучте, якщо можете і не робите.

• Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

• Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій дитині те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.

• Люби свою дитину будь-якою: бездарною, безталанною, дорослою. Спілкуйся з нею, тішся.

Не можна:

• Думати, що ваша дитина найкраща та най- здібніша. Вона не краща і не більш здібніша ніж у когось іншого. Вона – інша.

• Ставтесь до дитини так, як до «Банку», куди батьки «складають» свою любов і турботу, щоб потім отримати її з відсотками.

• Чекати від дитини вдячності за те, що ви її народили. Вона про це вас не просила.

• Використовувати дитину, як засіб досягнення своїх (нехай і гірших – але ж своїх) цілей.

• Покладати надії на те, що дитина обов’язково прийме ваші погляди на життєві установи (вони ж генетично передаються!)

• Ставитися до дитини, як до людини, яку батьки «ліпили», як їм заманеться.

• Всю відповідальність за виховання покладати на вчителів чи бабусь, або на «методичні поради».

Потрібно:

• Сприймати дитину такою, якою вона є, щоб у будь-яку хвилину вона була впевнена у вашій любові.

• Намагатися зрозуміти, про що думає, до чого прагне, чому поведінка є такою, а не іншою.

• Підтримувати в дитині переконання, що вона здатна на все, якщо сама буде впевненою у своїх силах і намагатиметься активно діяти. Особливо це потрібно, якщо дитина від природи сором’язлива і не прагне бути лідером.

• Не намагатися «формувати» дитину, жити з нею одним спільним життям, бачити в ній особистість, а не «об’єкт виховання». Вислухати її точку зору на події і ненав’язливо висловлювати своє ставлення до цього.

• Частіше (але не часто) згадуйте, якими ви були у цей вік. Але не нав’язуйте свої погляди – часи змінилися і життя стало зовсім іншим.

• Пам’ятайте, що вашу дитину формують не ваші слова, а ваш особистий приклад, ваша поведінка, душевна доброта.

• Зверніть увагу на те, що дитина завжди поважає відвертість, але не сприймає неповаги до себе.

Відчувати любов і говорити про неї прекрасно. Але цього замало, щоб впевнити дитину у вашій безумовній любові. Діти оцінюють людей за їхніми вчинками. Треба навчитися говорити «мовою любові» вашої дитини, проявляючи свою любов через вчинки.

Існує п’ять шляхів, якими діти (взагалі всі люди) виказують любов.

П’ять шляхів до серця дитини

Дотик

Слова підтримки

Час

Подарунки

Допомога

Дотик – обійми, поцілунки, будь-який фізичний контакт, ласка.

Слова підтримки – похвала, вдячність, підбадьорюючі слова, добрі настанови.

Час – бути разом з дитиною, віддавати дитині всю увагу. Час – це ваш подарунок дитині. Дивіться в очі дитині, поділяйте думки і почуття.

Подарунки – вони можуть нагадувати дитині про вашу любов довгі роки. Справжній подарунок дається, щоб подарувати, виказати свою любов.

Допомога – робити те, що буде дитині во благо; допомога – це подарунок. Допомагати там, де дитина сама не впорається.

Вислови дітей

Дотик

«Я знаю, що мама мене любить, тому що вона завжди цілує і обіймає мене».

Слово підтримки

«Я люблю маму тому, що вона любить мене. Вона завжди повторює, яка я гарна. Мабуть, татко теж любить мене, але він ніколи не каже про це».

Час

«Татко любить мене. Я знаю це тому, що він завжди зі мною. Ми що-небудь робимо разом. Мама теж мене любить, але ми рідко буваємо разом – вона втомлюється на роботі».

Подарунок

«Вихователька у нас дуже добра. І вона мене відразу полюбила. Ось, дивись, що вона мені подарувала».

Допомога

«Мама мене любить. Вона пече мій улюблений пиріг, допомагає застеляти мені постіль, заплітає мені коси».

Прощення

Дуже важко жити людині, яка не вміє прощати. Біблійська мудрість каже: якщо простиш, то й тобі проститься. Як важливо навчити дитину прощати. Гарним засобом виховання такої риси, як прощення, може бути приклад дорослих, що оточують дитину. Уникайте ситуацій, коли дитина довго на когось ображається і носить «камінь за пазухою». Проведіть бесіду з дитиною: якщо ти, дитинко, носитимеш гнів і злість на когось, це перш за все зашкодить твоєму здоров’ю і здоров’ю тих людей, з якими ти часто спілкуєшся.

Лагідність

Намагайтесь розмовляти з дітьми тихим, спокійним, лагідним голосом. Навіть малесеньке, здавалось би нічого не розуміюче немовля, вже реагує на інтонаційні відтінки вашого голосу. Навіть якщо ви у збудженому стані, не дозволяйте собі підвищувати тон. Нехай для вас основним правилом буде, так звана, «позиція десяти кроків»:перед тим, як вихлюпнути на дитину своє невдоволення чи поганий настрій, подумки полічіть десять кроків. Це дасть змогу вам трішки заспокоїтись і вибрати правильний тон для спілкування з дитиною. Навчайте її «солодким» ласкавим словам змалечку. Виховуючись у такій атмосфері, дитина буде доброю, лагідною, ніжною.

Дитину постійно критикують – вона вчиться ненавидіти.

Дитину висміюють – вона стає замкненою

Дитина росте у докорах – вона вчиться жити з відчуттям провини.

Дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною.

Дитину хвалять – вона вчиться бути шляхетною.

Дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

Дитина росте в терпимості – вона вчиться розуміти інших.

Дитина росте в чесності – вона вчиться бути справедливою.

Дитина росте в безпеці – вона вчиться вірити в людей.

Дитина живе в розумінні та дружелюбності – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

· Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну й потроху наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.

· Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.

· Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

· Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

· Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило – восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

· Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше й впевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.

· Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності дитини та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

· Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

· Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості й плани.

· Переконайтеся у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь-які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щоб протистояти відвідуванню дитячого садка. Легше й швидше звикають діти, батьки яких не мають альтернативи дошкільному закладу.

· Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку. Чим ближчими будуть ваші стосунки з вихователями, іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.

· У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.

· Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

Пам'ятайте!

ØДітей вчить те, що їх оточує.

ØЯкщо дитину часто критикують - вона вчиться засуджувати.

ØЯкщо дитині часто демонструють ворожість - вона вчиться битися.

ØЯкщо дитину часто висміюють - вона вчиться бути боязким.

ØЯкщо дитину часто ганьблять - вона вчиться відчувати себе винуватим.

У людини ставлення до власного здоров'я формується з дитинства. Велике значення у збереженні та зміцненні здоров'я дитини має гігієнічне навчання та виховання. Це - обов'язок батьків.

Особиста гігієна - це догляд за своїм тілом та дотримання його в чистоті. Шкіра захищає тіло людини від хвороб. Коли дитина бігає, стрибає, їй стає жарко і на шкірі з'являються крапельки поту. Крім того, на шкірі є тонкий шар жиру, так званого шкірного сала. Якщо шкіру довго не мити, на ній накопичуються жир і піт, де і затримуються частки пилу. Так, шкіра стає брудною, грубою і перестає захищати тіло.

Щоранку діти повинні вмиватися: мити обличчя, руки, шию, вуха. Також необхідно робити це після прогулянок та увечері. Для процедури вмивання варто заздалегідь приготувати рушник і мило, за відсутності крана з водопровідною водою - кувшин або таз. Рушник слід вішати на гачок, а не накидати собі на шию чи плечі, бо на нього підчас умивання потраплятимуть бризки води і він буде мокрим і брудним. Умиватися краще роздягненим до поясу або в трусиках та майці. Спочатку варто гарно вимити руки з милом під струменем води, але в жодному випадку не мити руки в ємності. Руки слід намилювати один-два рази з обох боків та між пальцями, потім добре змити мильну піну та перевірити чистоту нігтів. І лише тоді, уже чистими руками, мити обличчя, вуха та шию. Після вмивання необхідно витертися насухо чистим, сухим рушником, який в кожної дитини має бути особистим. Якщо дитина добре вмивалася, то рушник залишатиметься чистим.

Починаючи з чотирьох років, дитина має навчитися самостійно мити обличчя, вуха, верхню частину грудей і руки до ліктів, а з 5-7 - річного віку обтиратися до поясу. Варто допомогти дитині після вмивання гарно розтертися рушником до відчуття приємної теплоти.

Перед сном обов'язковим є миття ніг, тому що на них дуже сильно потіє шкіра і накопичується бруд. Якщо не мити ноги щодня, носити брудні шкарпетки, панчохи, то це все сприяє появі попрілостей та натирань, а також може призвести до виникнення грибкових захворювань. Після миття ноги необхідно ретельно витерти рушником, який спеціально призначений для цієї процедури.

Неоціненне значення має вечірній душ. Так, водні процедури ввечері мають не лише гігієнічне значення, але й сприяють загартуванню, добре впливають на нервову систему та сприяють швидкому засипанню.

Рекомендується старанно мити волосся, тому що на ньому накопичується багато шкірного жиру, бруду і пилу. Обов'язковою є гігієна нігтів на пальцях рук і ніг. Під довгими нігтями, зазвичай, накопичується бруд і видалити його важко, тому раз на тиждень нігті необхідно акуратно підрізати. В жодному випадку не можна гризти нігті!

Особливої уваги вимагають руки та їх чистота. Дитині мають пояснити, що руками вона тримає різні предмети: олівці, ручки, книжки, зошити, м'ячі, іграшки; гладить тварин, торкається різних предметів (ручок, ланцюгів, гачків та інших предметів) у туалетних кімнатах. Бруд, часто невидимий, що знаходиться на цих предметах, залишається на пальцях. Якщо брати немитими руками продукти харчування, то бруд потрапляє спочатку до рота, а потім до організму. Тому необхідно мити руки перед їжею, після відвідування туалетної кімнати, після будь-якої іншої діяльності (прибирання кімнати, роботи на присадибній ділянці, гри з тваринами і тому подібне) та перед сном.

Дитина має стежити за чистотою зубів і доглядати їх, оскільки стан зубів впливає на здоров'я, настрій, міміку і поведінку людини. Дуже важливо своєчасно розпочати догляд за порожниною рота і зубами дитини. Дитина має чистити зуби вранці і ввечері перед сном.

Із раннього віку необхідно привчати дитину користуватися носовою хустинкою. Варто пояснити, що під час кашлю чи чхання з носоглотки виділяється велика кількість мікробів і, якщо не користуватися носовою хустинкою, то разом з бризками відбувається зараження оточуючих. Дитина повинна мати окрему хустинку для носа і окрему хустинку для очей (особливо під час захворювання), щоб уникнути потрапляння інфекції з носа до очей і навпаки.

Хустинки мають бути завжди чистими. Змінювати їх необхідно щодня, навіть якщо вони не були використані. Витирати рот, обличчя, перев'язувати подряпину необхідно лише чистою хустинкою.

Підвищена агресивність є однією з найбільш гострих проблем не лише для лікарів, педагогів і психологів, а й для суспільства в цілому Актуальність цієї теми очевидна, оскільки кількість дітей з такою поведінкою неухильно зростає, що спричинено сумою ряду несприятливих факторів:

· - погіршенням соціальних умов життя дітей;

· - кризою сімейного виховання;

· - неуважністю педагогів до емоційно-психічного стану вихованців;

· - зростанням кількості патологічних пологів, які мають наслідки для психофізичного розвитку дитини;

· - здійснюваною засобами масової інформації пропагандою культу насильства.

В останні роки науковий інтерес до цієї проблеми зріс, але, на жаль, праці науковців у більшості випадків уміщують лише теоретичні розмірковування про її прояви й механізми. У той же час досліджень, що базуються на реальному досвіді корекції й терапії, відносно небагато.

Жодна поведінка так не нервує батьків і педагогів, не дезадаптує так дітей, як агресивність. Агресивність проявляється в широкому діапазоні: від різких висловлювань до фізичних дій, являючи собою той випадок, коли замість співчуття дитина викликає загальне роздратування і часто – агресію у відповідь.

Відомо, що агресія закладена в людині біологічно. Це механізм, який у давні часи давав людині змогу вижити серед більш пристосованих і сильних тварин. Сучасні психологи виділяють позитивну агресію, яка забезпечує можливість виживати індивіду, групі чи суспільству в цілому, і агресію негативну, яка скерована на задоволення власних бажань шляхом заподіяння шкоди іншим. Межа між ними досить тонка.

Агресивна поведінка може проявлятися:

- засіб досягнення значимої цілі;

- спосіб психологічної розрядки;

- спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні.

Агресивна поведінка складається з трьох компонентів: пізнавального, емоційного і вольового. Пізнавальний включає в себе розуміння ситуації, виділення об’єкта і мотивацію для прояву агресії. Емоційний компонент являє собою легке виникнення негативних емоцій: гніву, злості, презирства тощо. Вольовий компонент - цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність - якості самі по собі позитивні. Всі вони пов’язані з фізіологічними якостями особистості дитини – темпераментом, інтроверсією, екстраверсією тощо.

За формою агресивні дії можуть бути різноманітні. Сюди включають дитячу неслухняність, суперечки, бійки й конфлікти, дискусії, образи, насильство, зґвалтування тощо. Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку, зазвичай виділяють:

- недостатній інтелектуальний розвиток;

- занижену самооцінку;

- низький рівень самоконтролю;

- недорозвиненість комунікативних навичок;

- підвищену збудливість нервової системи внаслідок різних причин

(хвороби, травми).

Розрізняють поняття агресія і агресивність. Перше розглядають як окремі дії, вчинки, друге – як відносно стійку якість особистості, що виражається в готовності до агресії. Види агресії:

- реактивна;

- аутоагресія;

- фізична;

- цільова;

- пряма;

- прихована;

- інструментальна;

- вербальна;

- гетероагресія;

- спонтанна.

Етіологічними факторами патологічної агресивної поведінки є:

- Дисгармонійне виховання.

- Бездоглядність.

- Приклади агресивної поведінки в оточенні.

- Досвід насилля (морального, фізичного, сексуального) в сім’ї чи поза нею.

- Стрес і фрустрація базових потреб дитини.

- Соціальна неуспішність, непопулярність серед ровесників.

- Вроджені фізичні аномалії.

- Хронічні соматичні захворювання.

- Ураження головного мозку.

- Неврози і невротичний розвиток.

- Поведінкові розлади.

- Емоційні розлади.

- Посттравматичний стресовий стан.

- Психопатичний розвиток і особистісні порушення.

- Психотичний стан.

Психологічна корекція агресивних форм поведінки проводиться різними методами за такими напрямками:

· гра;

· виділення зі звичного оточення і поміщення в корекційну групу (якщо встановлений зв'язок між агресивною поведінкою і оточенням);

· творче самовираження (арт-терапія, малювання, конструювання, музика та інші види творчості);

· сублімація агресії в соціальну діяльність (виконання доручення, громадської роботи);

· сублімація агресії в спорт: краще залучати до групових видів спорту, які вимагають навичок співробітництва, а також до агресивних індивідуальних видів спорту, наприклад, боксу, карате;

· участь у тренінговій групі з метою формування навичок конструктивної взаємодії і адаптивної поведінки.

З неспокійною дитиною

v Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко оберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.

v Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.

v Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти.

Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль, співчуття. Не треба по­турати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїть­ся, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

З конфліктною дитиною

v Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими, тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.

v Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, спровокували.

v Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, зазначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

v Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.

v Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися і навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

Із сором'язливою дитиною

v Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошу до себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошу дітей до себе, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, вчити дитину спокійно реагувати на нові місця і людей.

v Не варто постійно турбуватися за дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не вирішуйте самі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їй повну свободу діяльності.

v Постійно укріплюйте в дитини упевненість у собі, у власних силах.

v Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних із спіл­куванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося б вступати в розмову з «чужим дорослим» (у магазині, на зупинці, в дитя­чому парку, кінотеатрі тощо).

Із замкнутою дитино.

v Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місця і знайомити з новими людьми.

v Підкреслюючи переваги і корисність спілкування, розказуйте дитині про те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією або іншою людиною.

v Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

v Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає більш замкнутою і відчу­женою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе вам у розв'язанні цієї проблеми.

3 агресивною дитиною

v Слід пам'ятати, що заборона і підвищення голосу - неефективні спо­соби подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде по­долано.

v Надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допус­кайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти».

В сім’ї де конфлікт продовжується довго, утворюється трикутник. Теорію «трикутників» психологи сім’ї перейняли з антропології та соціології. Отож якщо між двома особами є довготривалий, виразний конфлікт і ще коли він супроводжується великою напругою- тоді напруга зменшується коли в конфлікт включити третю особу. В сім’ї автоматично учасником протистояння стає дитина. Це відбувається несвідомо. Твориться патологічний трикутник. Тут вже не йдеться про сварку. Дитина тепер вже на постійно стає стороною в конфлікті і що найгірше реагує на це драматично. Батьки зовсім не усвідомлюють проблем з дитиною. Це проявляється тоді коли мале починає наприклад хворіти, або стає «неслухняне» - тоді треба ним серйозно піклуватися.

В таких трикутниках може бути так, що кожний з батьків намагається перетягнути на свій бік нащадка. Мама скаржиться часом на батька, батько піддає сумніву рішення мами. Обоє намагаються бути близько з дитиною.

І навіть не сваряться. Тоді дитина стає перед серйозним конфліктом відданості, вона або добра дитина мами або тата. Тимчасом вона рівно кохає маму і тата і одночасно хоче бути з ними обома. Коли дитині добре з мамою, переживає що батько гнівається, що йому прикро – і навпаки.

Така ситуація доводить до нервових розладів в дитини. Це однак лише одна з форм патологічного трикутника. Може бути також так, що конфлікт між батьками відвертий і дитину перетягли вже на один бік. Утворюється коаліція наприклад матері з донею. Тоді підчас сварки дитина стає на боці мами, відкидаючи батька, що в подальшому розвитку приносить серйозні наслідки.

Може бути також такий трикутник, де всі невдачі, агресію батьки переносять на дитину. В такій сім’ї батьки в нічим не можуть погодитися окрім одного- в них «невдала дитина». Такі діти поводяться агресивно, часто прояви негативізму, а коли підростають, шукають поваги поза домом в субкультурних середовищах, залишають батьків. Їхня самооцінка найчастіше просто вщент розбита.

Буває також, коли постійний конфлікт проявляється тим, що батьки надто зосереджуються на здоров’ї дитини. Такі діти часто слабкіші за ровесників, несамостійні. В батьків «хвора» дитина, що звільнює їх від дій які б могли врятувати їхній шлюб і взаємні відносини. Тут конфлікт серйозно прихований і на зовні всім здається що це зразкові сім’ї, в яких ніколи не сваряться.

У кожній родині, великій або маленькій, тільки що створеній або «зі стажем», щасливій або не дуже, завжди є щось загальне для кожної з них, і щось індивідуальне. Розходжень між родинами може бути безліч. Й обумовлені вони тим, що в кожній існує набір своїх правил і законів, які впорядковують їхнє життя.

Правила — це очікування щодо того, як люди мають поводитися в певних ситуаціях і обставинах. Вони відображають погляди людей щодо того, що добре, що погано, що можна або не можна, і що буде, якщо цих правил не дотримуватися.

Правила в родині бувають двох типів:

- відкриті — тобто ті, які висловлюються відкрито, обговорюються членами родини, і їх можна за необхідності змінити;

- негласні — це ті, про які ніхто не говорить уголос, але всі їх дотримуються. І проявляють себе ці правила вже тоді, коли хтось їх порушує.