Кодекс професійної етики педагогів

·         Заходячи у групу дітей або кабінетів працівників дошкільного закладу, усміхайтеся.

·         Спочатку навчіть своїх вихованців, а потім запитуйте.

·         Ніколи не обманюйте дітей, дотримуйтеся свого слова.

·         Ніколи не ображайте дітей, захищайте їх від усіх видів самоуправства.

·         Будьте для дітей прикладом у поведінці, праці, ставленні до інших людей.

·         Пам’ятайте: по-справжньому зрозуміти дитину можна лише після того, як полюбиш її.

·         Учіться у колег, батьків, дітей.

·         Не скаржтеся на своїх вихованців батькам, колегам, адже справжній педагог буває незадоволеним тільки собою.

·         Будьте великодушним до того, хто припустився помилки.

·         Вибачайтеся перед дитиною, якщо неправі. Це аж ніяк не принизить ваш авторитет.

·         Живіть інтересами дітей та їх надіями.

·         Навчіться бачити зону найближчого розвитку дітей та оптимізувати їх майбутнє.

·         Завжди повідомляйте батьків про успіхи й досягнення дітей.

Кодекс педагога

·Учіться бачити та поважати в іншій людині особистість.

• Учіться бачити в собі недоліки та прощати їх іншим.

• Намагайтеся бути чесним у помислах, не на­шкодьте словом.

• Щедро діліться своєю педагогічною май­стерністю.

• Умійте радіти успіхам своїх колег.

·Пам'ятайте, що ваш зовнішній вигляд відповідає вашому внутрішньому стану.

• Повніше використовуйте свої сили та мож­ливості в роботі.

·Постійно підвищуйте свій професійний рівень.

·Сумлінно виконуйте професійні обов'язки педагога.

• Турбуйтеся про своє здоров'я.

Пам'ятка для вихователя

·Ніколи   не  займайтеся   вихованням,   коли у вас поганий настрій.

• Чітко визначайте, чого ви хочете від дитини (пояснюйте їй), а також цікавтесь, якої вона думки з того чи іншого приводу.

·Надавайте дитині самостійність, виховуйте, але не контролюйте кожен її крок.

• Не підказуйте готових рішень, а показуйте шлях до них та аналізуйте з дитиною її правильні та неправильні кроки.

• Не проґавте, коли буде досягнутий перший успіх. Відразу оцініть вчинок та зробіть паузу, щоб дитина почула та усвідомила це.

• Оцінюйте вчинок, а не особистість.

• Дайте дитині відчути, що співчуваєте їй, ві­рите в неї, гарної думки про неї, незважаючи на її необачність.

• Дайте зрозуміти, що коли неприємна роз­мова завершиться, то інцидент виявиться вичер­паним.

• Виховання — це послідовність мети.

• Вихователь повинен бути вимогливим, але добрим.

 Як розмовляти з дітьми так, щоб вони вас почули

( поради педагогу)

• Не зводьте розмову до вказівок на кшталт армійських. Зробіть кожну дитину співрозмовником, думка якого для вас важлива, запропонуйте їй висловити свої міркування, ставлення; надайте можливість самостійного вибору способів дій з-поміж можливих.

• Намагайтеся відчути готовність дітей до розмови з вами і не починайте її тоді, коли діти наразі мають інші пріоритети. Адже нерідко ми відволікаємо дітей від важливіших для них справ заради проведення нецікавого для більшості з них заходу (спостереження, обговорення тощо). Участь у такому заході стає для дітей формальною, а те, про що ми говоримо, вони пропускають повз вуха.

• Намагайтеся надати особистісного смислу розмові:  мотивуйте, пояснюючи її значимість, звертайтеся до особистого досвіду, багажу знань дітей, адже їм дуже подобається виявляти свою обізнаність, діліться власним досвідом.

• Під час розмови з конкретною дитиною не відволікайтеся на зауваження, репліки іншим дітям або дорослим. Продемонструйте зацікавленість і щирість. Якщо зміст розмови не передбачає уваги з боку інших, надайте їй атмосфери інтимності.

• Заохочуйте ініціативу дитини в діалозі, підтримуйте бажання запитувати, допитливість, підтвердіть, що для вас важливо те, про що  дитина запитує. Дитина, як і дорослий, любить, коли її слухають, поважають її думку та її саму.

 Як зробити бесіду ефективною

( поради педагогу)

• Щоб бесіда відбулася, підготовленим має бути не лише дорослий, а, передусім, діти, яким бажано мати хоча б стартовий багаж інформації, базових знань, достатній запас емоційних переживань, осмислене ставлення до предмета бесіди, вмотивованість, налаштованість, обговорити те, що пропонує педагог. Підготовленій дитині є що зауважити, вона зберігає інтерес до теми розмови. У разі непідготовленості дітей вихователь ризикує звести бесіду до власного монологу, до якого діти швидко втратять інтерес і нудьгуючи чекатимуть завершення або намагатимуться перевести запропоновану тему на справді цікаву для них.

• Не варто «засипати» дітей запитаннями – це швидко втомлює й набридає; вихователь має не поспішати відповідати самому, а дати можливість подумати; віддавати перевагу запитанням, що спонукають помислити, - дітям подобається виявляти свою обізнаність, вони полюбляють розв’язувати складні завдання; запитання доцільно адресувати всім дітям, а не окремій дитині – це спонукатиме до роздумів усіх без винятку дітей.

• Пам’ятайте, що, крім запитань, інтелектуальну й мовленнєву активність дітей стимулюють також: прийом педагогічної провокації (дорослий висловлює сумнівне твердження, яке діти намагатимуться підтвердити або спростувати); доцільно використовувати звернення до досвіду дітей; стимулювальні завдання, ігрові вправи, невеликі за обсягом, але влучні інформаційні довідки тощо.

• Важливо створити під час бесіди живу емоційну атмосферу, задати розмові доброзичливий тон, поважати дітей як рівноправних співрозмовників. Це забезпечить інтелектуальну й мовленнєву активність дітей. Цьому сприятиме також ваша щирість, правдивість і простота у спілкуванні, вміння викликати в дітей різні асоціації щодо обговорюваних понять. Адже лише  особисті переживання та відчуття педагога можуть «заразити» учасників інтересом до проблеми, що обговорюється, не залишити байдужими, стимулювати їхню власну активність і суб’єктну позицію.

• На початку бесіди необхідно визначити, що для вас буде пріоритетним: показова дисципліна чи жива атмосфера пізнання. Часті зауваження щодо дисципліни і зовнішньої краси, як свідчить практика, за відсутності змістовної розмови не сприяють справжній дисципліні, а навпаки , емоційно нівелюють загальну позитивну й ділову атмосферу заняття. Застиглі, як пам’ятники діти, може, комусь і здаються  взірцем порядку, але не можуть виявляти емоційну, розумову та мовленнєву активність. Діти – не роботи. Коли їм по-справжньому цікаво, вам не треба буде їх заспокоювати «всаджувати», адже їхня увага буде зосереджена на самому предметі пізнання.

• Не намагатися спрощувати зміст бесіди, натомість спрямовуйте його на відкриття дітьми істини, свого знання, а не репродуктивне запам’ятовування і відтворення у відповідях на запитання знань, поданих дорослим у готовому вигляді. Не займайте також у бесіді позицію «над розмовою», визнаючи себе одноосібним суб’єктом мовлення, заповнюючи бесіду власним змістом.

Як спонукати дітей висловлювати свої думки 

(поради педагогу)

• Під час полілогу спілкуйтеся з дітьми «очі в очі». Для цього розмістіть дітей по колу або в інший спосіб так, щоб усі добре бачили одне одного. Самі займіть позицію «поряд», а не «над» дітьми, тобто розташуйтеся на одному рівні з дітьми. Доцільно домовитися про спільний для всіх спосіб показати своє бажання висловитися, поділитися думкою, а також сформулювати спільні для всіх правила, яких треба дотримуватися: не перебивати одне одного, почекати, коли дадуть можливість висловитися; бути уважним, поважати чужу думку, навіть і відмінну від твоєї.

• Щоб у полі лозі взяли участь якомога більше дітей, на початку вирівняйте «стартові позиції»  його розуміють. Передусім варто спонукати дітей пояснити значення ключового поняття теми полілогу. Наприклад: «Що значить чинити по-справедливості? Як ви розумієте це слово?», «Як ви розумієте слово «винахідливий»? Винахідливою може бути лише людина чи й тварина також?».

• Дотримуйтеся під час організації полілогу найважливішого принципу – діалогічності, суть якого можна сформулювати у правилі: «Нічого не говори сам, став мудрі запитання дітям». Дайте можливість дітям подумати, не поспішайте «заповнити паузи», і водночас навчіться відчувати продуктивність цих пауз: відчувайте, чи діти просто сидять і чекають, що буде далі, чи вони розмірковують. «Порожні» паузи небезпечні тим, що втрачається ритмічність розмови, а відповідно – інтерес дітей до неї. Продуктивні паузи важливі. Але якщо запитання складне для дітей (вони сигналізують про це зайвими рухами, відведенням погляду), спробуйте запропонувати дітям символізувати або візуалізувати \ унаочнити суть проблеми: Покажіть руками слово «ми». А тепер слово «я». Яке з них більше? Чому?»,»Розкажи, як ти намалював би слово «успіх?».

• Щоб діти виявляли активність та були ініціативними, уникайте під час спілкування з ними директивного тону. Відвертість, відкритість дітей необхідно заслужити. Ключем до цього буде повага до особистості дитини, відвертість передусім ваша щира зацікавленість питанням, запропонованим для обговорення.

• Полілог – це зіставлення різних поглядів щодо однієї проблеми. Тому важливо реалізувати принцип багатоваріантності, який дає змогу дітям звикнутися з думкою, що можуть існувати різні погляди на те саме запитання, не замикатися в межах одного підходу, орієнтує на пошук усіх можливих способів розв’язання поставленого завдання. Запитання до дітей мають орієнтувати від початку на існування декількох можливих варіантів: «Назвіть хоча б три способи, як швидко зробити светр важким?», «Запропонуйте чотири способи попросити вибачення в людини, яка не розуміє вашої мови?»