стр.12

Молодіжна №1, гуртожиток №6 Калуського хіміко-металургійного комбінату(КХМК), кімната №65. 

Кімната 12 м.кв., трохи незручна, бо зразу за стіною загальна кухня. Гуртожиток рахувався для ІТР, молодих спеціалістів, які часто були з сім'ями. Для сімейних кімнати напроти, більші. Ну і загальна кухня сімейними активно використовувалася. Через що була заселена тарганами. Мені вони особливо не докучали, в мене не затримувалися і проклавши стежку через мою кімнату, бігли по своїх ділах далі...

Кімната розрахована на двох, два ліжка. З часом потихеньку сусіда сплавив, потім друге ліжко викинув на коридор....Марта Федорівна почала скандалити - Дутчак!!! Що ви собі позволяєте! Я навіть не реагував...ветеран..., 10-й рік в гуртожитку....

https://www.facebook.com/photo?fbid=2483441858528455&set=a.651295415076451

Пошуки книжок завжди супроводжували любу поїздку, туристичну чи по роботі. З часом знав самі примітні книгарні багатьох міст і містечок. Особливо такі рідкісні, як букіністичні. В ті часи таких магазинів було дуже мало і першим, в який я попав, був “Букініст” в Одесі. В 1976 році велопоїздка в Одесу, прогулянки містом, “Букініст”. В першу чергу хотілось дореволюційних книжок по історії. Думалось що там є якісь таємні знання, яке шкільні підручники замовчували. В результаті потративши біля 100 крб. ( майже місячна зарплата), я повертався додому з безглуздою, як я потім зрозумів, виданою в 1818 році, “Русская история: В пользу воспитания, / Сочиненная Сергеем Глинкою Ч. 8 : От Екатерины Второй до нашествия французов на Россию, то есть от 1762 до 1812 года”, з сімома книжечками “Плутарх. Сравнительные жизнеописания / перевел с греческого В. Алексеев. [В 9 т.]: Издание А.С. Суворина, 1891-1894” серії “Дешевая библиотека” та виданим в Італії каталогом картин Пікассо періоду кубізму. 

Основним місцем, де купувались книжки, був розташований на вулиці Б.Хмельницького “Дім книги”, кілька зал за темами, штат продавців. Ну і типова на ті часи торгівля книгами — священні дні завозу, які збирали біля входу очікуючих відкриття книголюбів, черги запису на розіграші підписних видань, реалізація книжкових талонів за здану макулатуру. Куплялось багато, благо ціни на книжки були штучно занижені. Багато з купленого припадало вдома пилом, потім з часом книгозбірня чистилась, здавалась на комісійний продаж чи просто роздавалась. Логіку того радянського книгопостачання в магазини було важко зрозуміти, очевидно були якісь приорітетні міста  і тут, в цьому “Домі книги”, іноді можна було придбати дуже рідкісні видання. Такі, як наприклад “Альбом Альбрехта Дюрера. Ксилографии из собрания Эрмитажа. Факсимильные репродукции. 42 листа Формат 60х90, тираж 2000шт. Aurora, Leningrad, 1987г.” Альбом довго зберігався і потім все таки продався.

Зберігся список прочитаного за 1978 рік.

1. Анатоль Франс. Погляди пана Жерома Куаньяра.

2. Виль Липатов. И это все о нем.

3. Яков Халемский. За холмами Гренада.

4. Михаил Колесников. Школа министров.

5. Виталий Коротич. Кубатура яйца.

6. Юрий Бондарев. Батальоны просят огня.

7. Юрий Бондарев. Тишина.

8. Анатоль Франс. Повстання ангелів.

9. Александр Вампилов. Пьесы.

10. Генри Каттнер. Робот зазнайка.

11. Тур Хейердал. Экспедиция Кон-Тики.

12. Юрий Бондарев. Берег.

13. О.Скляренко. Святослав.

14. Андре Моруа. Прометей або життя Бальзака.

15. Павло Загребельний. Диво.

16. Илья Ветров. Следы на вершинах.

17. Кирилл Станюкович. В горах Памира и Тянь-Шаня.

18. Андре Моруа. Письма к незнакомке.

19. Вільям Фолкнер. Старий. Гамбіт конем. Крадії.

20. Арнольд Цвейг. Радуга. Новелы.

21. В.С.Нерсесянц. Сократ.

22. Роберт Пири. Северный полюс.

23. Руал Амудсен. Южный полюс. 

24. Стендаль. Пармский монастырь.

25. Витаутас Бубнис. Жаждущая земля.

26. М.Ю.Лермонтов. Герой нашего времени.

27. Стендаль. Красное и черное.

28. Мишель Пассель. Путешествие в Мустанг и Бутан.

29. В.Караткевич. Дике полювання короля Стаха.

30. Виль Липатов. Повесть без сюжета, названия и конца.

31. Станислав Лем. Насморк.

32. В.Быков. Пойти и не вернуться.

33. Анатолий Ким. Четыре исповеди.

34. Дончо и Юлия Папазовы. Под парусом через океан.

35. Гай Саллюстий Крисп. Заговор Катилины. Война с Югортой.

36. К.Симонов. Дни и ночи. 

37. Морис Эрцог. Аннапурна – первый восьмитысячник.

38. У.Нойс. Южное седло.

39. Р.Параго, Я.Сеньер. Макалу, западное ребро.

40. Ernest Hemingway. A Farewell to Arms.

41. Ernest Hemingway. Selected stories.

42. П.П.Владимиров. Особый район Китая.

43. Тит Ливий. История от основания Рима.

44. Корнелий Тацит. Анналы.

45. Аркадий Гольдштейн. Башни в горах.

46. Мигель Делибес. Красный листок.

47. Франсуаза Саган. Здраствуй грусть. Любите ли вы Брамса?Немного солнца в холодной воде.

48. В.Липатов. Жизнь Ванюшки Мурзина или любовь в Старо-Корытове.

49. М.Матусовский. Семейный альбом.

50. А.Толстой. Хождение по муках.

51. С.Образцов. Эстафета искусств.

52. Вільям Фолкнер. Червоне листя.

53. С.Юрский. Кто держит паузу.

54. А.И.Поляков. Штурм больших высот.

55. Ясунарі Кавабата. Країна снігу.

56. Марієтта Шагінян. Тарас Шевченко.

57. Андрей Гуляшкин. Маленькая ночная музыка.

58. А.И.Ястребицкая. Западная Европа XI – XIIIвеков.

59. Ю.Я.Лидский. Творчество Э.Хемингуэя.

60. Робер Мерль. За склом.

61. Мигель Делибес. Войны отцов наших.

62. Александр Кузнецов. Внизу – Сванетия.

63. Василь Быков. Альпийская баллада.

64. Віктор Некрасов. В окопах Сталінграду.

65. Като Ломб. Как я изучаю языки.

66. Василь Биков. Обеліск.

67. Василь Биков. Дожити до світанку.

68. Єріх Марія Ремарк. Тріумфальна арка.

69. Е.Л.Доктороу. Регтайм.

70. Лев Толстой. Война и мир.

Серед магазинів, які відвідував в багатьох містах, були книгарні “Дружба” — крамниці книг країн соціалізму, “країн соціалістичного табору”. Очевидно це була якась окрема структура в торгівлі книжками. Книги там були дорожчі в порівняні з виданими в нас, продавались твори письменників, книги яких були повністю відсутні в Союзі або тиражі були мізерними і недоступними в провінційних бібліотеках. Дорогі альбоми фотографій, репродукцій західних художників. Найчастіше відвідуваними були книгарня в Івано-Франківську на Чапаєва і у Львові на площі Міцкевича. Найбільше було книг виданих у ПНР, в Польщі і поступово визріла думка пробувати самостійно вивчити польську мову. Тут же, в книгарні купився початковий підручник з грампластинками. Втім терпіння читати весь підручник і слухати пластинки не було і, зрозумівши що головним двигуном цього процесу є інтерес, вивчивши вимову і купивши словник — зразу взявся читати книжки. Першою прочитаною книжкою була George Bidwell “Ten zły wódz: Wellington”, Wydawnictwo “Śląsk”, 1975, запам'ятався  Stanisław Lem “Opowieści o pilocie Pirxie” Warszawa: Iskry, 1980 г., важкий і депресивний Franz Kafka “Zamek” видавництва “Czytelnik” і вражаюча Maks Brod “Franz Kafka. Opowieść biograficzna”, Wydawnictwo Czytelnik 1982. Куплялись і припадали пилом розкішні чотири томи Alpatov Michal W. “Historia Sztuki”, Wydawnictwo Arkady 1977, Henry de Morant “Historia sztuki zdobniczej od pradziejów do współczesności”, Wydawnictwo Arkady, 1981.

Ну і запійне читання детективів Чандлера, Макліна, Ладлема, Макдональда, яких в книжечках малого формату з м'якою палітуркою і таксою (jamnikem) на обкладинці (Wydawnictwo Czytelnik) було повно в "Дружбі".

Таку практику читання пробував розширити і наступною спробою було вивчення угорської мови. При палаці культури “Юність” був т.з. “Інтерклуб”, функцій його я не знав і, як далекий від того, що називають суспільним життям, ніколи не приймав участі в його роботі. Але якось, при інтенсивних наших виробничих зв’язках з угорськими підприємствами, в клубі організували безкоштовні курси угорської мови і я туди записався. На початках це була велика група учасників, яка потім поступово розсіювалася. Курси проіснували десь два роки, я був до кінця. Вчились ми по 2-томному підручнику, який, здається, був призначений для офіцерів СА. Собі я доповнив навчання словниками, купленими в “Дружбі”. Мова дуже складна і наші успіхи були посередні. По набутому вже досвіду я взявся майже зразу до читання. В підписці був доступний і дорогий угорський журнал “ Interpressmagazin”, огляд і переклад цікавого з міжнародної преси. Я зробив річну підписку але все читання проходило по одній схемі — поки я розшифровував одну якусь цікаву статтю, приходив наступний номер і т.д.

Ну і купа словників. Серед них навіть такі, як велетенський, в чотирьох томах Magyar-orosz  szótár і Orosz-magyar szótár - Hadrovics László, Gáldi László, двохтомний Slownik Frazeologiczny Języka Polskiego -  Stanisaw Skorupka...

Читання розширювалось на польську пресу. В цьому кіоску і в другому, на “посьолку” напроти гастроному “Космос”, продавались польські журнали і газети. Асортимент виглядав приблизно так: “Kobieta i Życie”, “Życie Warszawy”, “Trybuna Ludu”, "Ekran", “Film”, “Przyjaźń”. На початку 80-х моя індивідуальна програма “вдосконалення”, в якій було вивчення польської мови, дозволяла вже самостійно читати ці видання. Особливого захоплення від цього чтива не було, так собі, кольорові фоти, невідомі артисти і режисери...Та і продавці вже мали знайомих, постійних читачів і цікавіші номери чи видання продавались, як кажуть, “из-под полы”. І от саме тоді, на початку тих років, у сусідній Польщі почався якийсь незрозумілий рух, Лєх Валєнса, профспілки. В пресі і на ТБ відчувалося глухе невдоволення тими подіями владою. Зрозуміти щось було важко, повної довіри до офіційних видань не було. Випадково взяв ніколи не читаний багатосторінковий тижневик “Życie Warszawy” і від того читання був шок. Виступи, статті Яцека Куроня, Адама Міхніка були крутіші і розумніші чим всі заглушувані передачі Голосу Америки і Радіо Свобода. Назагал це було крутіше за всі, тоді ще недоступні і читані пізніше, видання самвидаву. Подумалось — пускати таку пресу на території західних областей це був тупий промах ГБ. Тоді ще подумось, що народ, який масово читає такі тексти, вже з точки зору “комунізму” втрачений назавжди. Що би потім не робила польська влада, які би договірні чи свої танки не виводила на вулиці польських міст і сел, це вже все. Назад дороги немає. І потім фінал — в кіоску купується партійне видання керівної Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) “Trybuna Ludu” і в ньому вкладиш – повний текст статуту профспілки Niezależny Samorządny Związek Zawodowy "Solidarność". Там, серед всього, була фантастична стаття — право на страйк. Думалось — чи доживемо ми до таких часів? 

Той статут, як і інші вирізки  якихось знакових тоді статтей, довго зберігались. До часу, що названий "перестройка". Подіями того часу цінність таких речей була девальвона і я їх викинув при черговій чистці книгозбірки.

Зберіг тільки ці дві.

Роман Захарія, депутат міської та обласної Рад народних депутатів.

                                               Виберім правильний шлях, або майже все про вінілхлорид.

Найнебезпечнішим забруднювачем наколишнього середовища в Калуші є виробництво вінілхлориду (ВХ). Сьогодні воно викидає в повітря за даними самого об’єднання “Хлорвініл, 171 тонну ВХ за рік. До цієї цифри потрібно і той вінілхлорід, який викидається зі стічними водами, бо з них він також випаровується і потрапляє в атмосферу, втрати при транспортуванні та зберіганні. Ця речовина — страшна отрута.

Збудоване в Калуші ще в 1975 році це виробництво, устаткування його зношене морально і застаріле. Потрібна його термінова реконструкція (переустаткування, перебудова за новою технологією). Реконструкція планується з залученням іноземної фірми. Вона буде проводитись, за словами головного технолога об’єднання М. Сенечка, в три етапи. На першому — зниження на 15 процентів викидів за рахунок застосування спеціальних насосів та арматури і реконструкції однієї нитки спалювання. На другому — обладнання додаткової технологічної лінії одержання ВХ і аж на третьому в 1993 р. , - реконструкція діючого нині устаткування. Після реконструкції викиди отруйних речовин в атмосферу зменшаться до 22 тонн за рік. Але в газетній статті (“Погляд в екологічне завтра”, газ. “Дзвони Підгір’я” за 8 червня 1990 року) М. Сенечко нічого не згадав за потужність цеху готової продукції після реконструкції і про нові цехи для переробки ВХ. Очевидно, він вважає, що коли знижено викиди, то випуск готової продукції і її переробка — справа об’єднання і більше нікого.

Розглянемо це питання детальніше. Обласна Рада народних депутатів прийняла ухвалу вважати недопустимим будівництво нових шкідливих хімічних виробництв або розширення їх потужностей без затвердження обласною Радою екологічної експертизи. Президія Калуської міської Ради погодилась на реконструкцію, але з умовою, що потужність виробництва після реконструкції не повинна перевищувати сьогоднішню — 250 тис. тонн за рік. Постійна комісія Калуської міської Ради народних депутатів з екології і раціонального використання природних ресурсів разом із зеленим рухом “Карпати” також не заперечують проти такої реконструкції і зобов’язалися їй сприяти. Чому міська й обласна Ради забороняють розширення ВХ? У Калуші сьогодні склалась небезпечна екологічна ситуація. В навколишнє середовище об’єднання викидає, за неповними даними, шкідливих речовин 52 найменування, а всього об’єднання викидає біля 80 найменувань в атмосферу, що становить за рік більше 10 тис. тонн, а контролює тільки 12. За повідомленнями санітарної служби допускаються часті перевищення допустимих концентрацій тих речовин, які контролюються. Що робиться з неконтрольованими речовинами — невідомо. До цих забруднень необхідно додати викиди відпрацьованих газів автомобільного транспорту (близько 10 тис. тонн за рік), ТЕЦ (20 тис.тонн за рік), котелень й інших забруднювачів (всього по місту й району набереться до 50 тис. тонн), а також забрудненість продуктів харчування нітратами, важкими металами, радіонуклітидами.

В нашому регіоні не повністю досліджена радіаційна обстановка, а відомо, що радіоактивне випромінювання значно підсилює дію отрут на живий організм. Санітарні служби порівнюють рівень забрудненості з гранично допустимою концентрацією (ГДК) для однієї отруйної речовини, що береться без врахування сумарного існуючого фонду забруднень. Відомо також, що окремі отруйні речовини газових викидів різних виробництв можуть сумуватись або під дією природніх факторів реагувати між собою з утворенням ще більш отруйних речовин. Шкідливі компоненти газових викидів досить довго зберігаються в природі в незмінному вигляді. Так, період напіврозпаду вінілхлориду становить один тиждень, тобто через цей час кількість викинутого ВХ в атмосферу зменшується майже вдвоє.

Фактично екологічна ситуація в Калуші і прилеглих районах не вивчена. Але її наслідок можна добре бачити за даними медиків про ріст захворюваності і смертності, особливо дитячої. Та для деяких отруйних речовин можливі більш віддалені наслідки, на які зараз багато хто не звертає уваги. Треба врахувати, що шкідливі хімічні речовини погано впливають на свійських тварин. А це — молоко, яйця, м’ясо, які ми споживаємо.

Досі в нашій країні не встановлено норму викидів ВХ. Нинішній рівень викидів (171 тонна за рік) надто великий, якщо врахувати його небезпечність. В США згідно із вводом федеральних законів від 7 серпня 1980 року встановлена максимальна норма викидів цеху — 1 тонна ВХ за рік. При такій нормі забезпечується додержання гігієнічних нормативів у повітрі в районі населених пунктів у випадку найбільш несприятливих для розсіювання умов. При перевищенні даної норми забруднювачем “опікується” закон.

Небезпечність ВХ полягає в його канцерогенній (утворення злоякісних та інших пухлин), мутагенній (раптова спадкова зміна ознак і властивостей організму) і тератогенній (вроджені відхилення від нормальної будови організму, народження страховищ, потвор і каліцтво як окремих органів, так і цілих оргаізмів), дії на організм. Мутагенну дію ВХ підсилює радіація, а також інші хімічні речовини, що викидаються в повітря.

До 1974 року в США ВХ використовувався як пропелант аерозольних упаковок, для розпилення аерозольних пестицидів, дезодорантів, в холодильній техніці. Але після вивчення його канцерогенних властивостей таке застосування було припинено.

ВХ є канцерогеном широкого спектру дії. З 1974 року внесений у список професіональних канцерогенів. Він може викликати розвиток пухлин у різних органах і різні види пухлин в одному і тому ж органі. Гострі отруєння для ВХ не характерні. Основна реакція — пригнічення центральної нервової системи. При низьких концентраціях — головокружіння і втрата орієнтації. Людина на нюх відчуває концентрацію від 0,58 до 1, 78 міліграма на кубічний метр повітря.

Наслідком дії ВХ є роздратування, головний біль, порушення сну, втрата апетиту, тоншнота, зниження пам’яті, загальна слабість, зниження працездатність. При довгому контакті з ВХ зареєстровані випадки розвитку злоякісних пухлин печінки, мозгу, легень, захворювання крові. Відмічається різке скорочення тривалості працюючих з ВХ, знижується дітородні функції в жінок, падає статева потенція у чоловіків.

Постійна наявність ВХ у повітрі у високих концентраціях сприяє можливості нагромадження в організмі і протікання біохімічних реакцій з уторенням метаболітів (продуктів життєдіяльності клітин організму, що ними в обмиваючу їх тканинну (міжклітинну) рідину), які спричиняють канцерогенну дію на організм і викликають глибокі зміни в імунній системі. Чим більше ВХ потрапляє в організм, тим глибші ці зміни.

Через високу токсичність введено суворі обмеження на концентрацію ВХ в робочій зоні. Гранично допустима концентрація ВХ складає 1 мг/м³ (середньозмінна) і 5 мг/м³ максимальна разова. На жаль, дані приписи не витримуються в цеху ВХ, через застаріле обладнання і технологію. В пробах повітря цеху ВХ, які були зроблені 28 серпня цього року лабораторією ВО “Хлорвініл” (три проби), виявлено перевищення ГДК в 4,6-8 разів. Але проби брались при відкритих дверях, коли в цеху є протяги і включена вентиляція, тому є підстави говорити про те, що більшість ВХ з цеху виноситься назовні. Як доказ цього — набагато перевищення ГДК в навколишньому повітрі. Так, 19 липня ц.р. в 12.15 в центрі с. Мостище виявлено в повітрі санлабораторією ВО “Хлорвініл” концентрацію ВХ 0,1 мг/м³ замість допустимої 0, 005 мг/м³ (перевищення ГДК в 20 разів). Працюючі на цьому виробництві зобов’язані раз на рік проходити медичний огляд.

Наші спеціалісти, відвідавши подібні виробництва в США чи ФРН, запевнють, що вони чисті і що там не чути ніякого запаху. Звичайно, не буде нічого чути при їхньому ставлннні до цих виробництв. В США, наприклад, ВХ вважають особливо небезпечним забруднювачем природи. Для нього встановлена максимально допустима норма: одна частка хлорвінілу на один мільйон часток повітря, що складає 1,29 мг на кубометр повітря. Така норма встановлена для тривалості перебування в робочій зоні 8 годин і 5 частинок на мільйон при роботі протягом 15 хвилин. Робочий рівень ВХ складає 0, 5 частинок на мільйон частинок повітря. Працюючі проходять медогляд, як і в нас, раз на рік, а при стажі більше 10 років — раз на 6 місяців. Медогляд проводиться після кожної аварії.

ГДК ВХ в Канаді становлять 280 мікрограм на кубометр за 24 години.

Як бачимо, з ВХ за кордоном повлдяться дуже обережно. В нас до 1986 року діяла стара норма гранично допустимої концентрації ВХ в робочій зоні — 30 мг/м³, але до підприємства в Калуші прийшла аж в 1988 р. Зрозуміло, що в обладнанні, яке було розраховане на дотримання таких невисоких вимог, неможливо досягнути теперішніх норм.

Тому виробництво ВХ в Калуші необхідно якнайшвидше реконструювати і зменшити викиди. Мова може йти тільки про реконструкцію, але не про розширення і будівництво нових цехів для виробництва полівінілхлориду (ПВХ). Виробництво ВХ дає сьогодні об’єднанню 32 млн. крб. прибутку 50 процентів валютних надходжень. Тому розширення його, без сумніву, було б дуже вигідне для об’єднання. Але нині пріоритетними повинні бути проблеми екології і здоров’я.

Тепер розглянемо питання розширення виробництва ВХ з точки зору вимог “Санітарних правил з охорони атмоферного повітря населених пунктів”, затверджених заступником Міністра охорони здоров’я СРСР А. І. Кондрусевим 16 травня 1989 року. Один з його пунктів гласить: “Забороняється розташовувати, проектувати, будувати і вводити в експлуатацію об’єкти, які є джерелами забруднення атмосфери, на територіях з рівнями забруднення, що перевищують встановлені нормативи. Реконструкція, розширення і технічне переозброєння діючих об’єктів дозволяється на таких територіях тільки при умові скорочення на них викидів в атмосферу до гранично допустимих норм з врахуванням перспективи розвитку”. Автори проекту розширення обіцяють після повного закінчення реконструкції, яке передбачається на 1993 рік, зниження викидів ВХ з 171 до 22 тонн на рік. Отже, якщо виходити лише з цих цифр, то вони мають право на реалізацію свого проекту, хоч до американської норми, 1 т на рік, ще дуже далеко.

Але з розширенням виробництва зростає потреба у сировині. Звідки її взяти? Нарощувати потужності виробництв етилену і хлору? Значить зростуть викиди (і факел на заводі ЕП стане також більшим) на них шкідливих речовин. Якщо постачати хлор з інших заводів, то його розвантажування із цистерн і використання у виробничих процесах також буде призводити до втрат і додаткового забруднення атмосфери. Тому антропогенне (викликане діяльністю людини) навантаження на природу внаслідок розширення виробництва ВХ без сумніву, зросте. А сьогоднішнє забруднення повітря, особливо хлором, хлористим воднем дуже часто перевищує в десятки раз допустимий рівень, не кажучи вже про викиди ЕП 250, які не контролюються. Тому в цій ситуації, згідно з вищевказаним пунктом “Санітарних правил”, розширення виробництва ВХ недопустиме.

Крім цього, виробництво ВХ зв’язане з утворенням побічних хлорорганічних продуктів, які є відходами виробництва. Кількість їх із розширенням виробництва планується скоротити, в чому можна, звичайно, сумніватись. Ці хлорорганічні рідкі відходи спалюються. Планується також спалення газових викидів. Необхідно знати про те, що при спаленні хлорорганічних продуктів утворюються високотоксичні речовини — дифеніли, диоксини і бензофурани, які в нас ніхто не контролює і про які мало хто знає. Ці речовини вважаються найбільш небезпечнішими серед відомих на сьогоднішній день синтетичних органічних речовин. Вони виявляють канцерогенну, мутагенну і тератогенну дію на організм і здатні накопичуватись у організмі.

Неслід забувати і про 110 тонн за рік (якщо лише 110!) твердих відходів після виробництва ВХ, питання про схоронення яких на сьогоднішній день на ВО “Хлорвініл” ще не вирішене.

Часто можна почути про те, що продавати ВХ, як сировину не вигідно, а вигідно виготовляти із нього готову продукцію — полівінілхлорид і продукцію з нього. Можна не сумніватись в тому, що це так, і що розширення виробництва ВХ потягне за собою розширення чи будівництво нових виробництв ПВХ. Ці виробництва особливо забруднюють природу, так як відомо, що більшість всіх викидів ВХ утворюється при виробництві ПВХ. Отже, переробка ВХ в Калуші — небажана. Перевезення його залізничним транспортом також зв’язано з небезпекою, так як ніхто не застрахований від аварій на залізниці.

Розширення виробництва ВХ в Калуші, без сумніву, було б вигідне і зарубіжним партнерам, в таких випадках вони стараються зацікавити наших представників, яким відкриваються широкі можливості для безплатних закордрнних поїздок, подарунків, можливо, і дечого іншого.

Розвинуті зарубіжні країни стараються винести шкідливі виробництва в інші, де вимоги до охорони природи слабші. Понісши витрати на реконструкцію виробництва, західно-німецька фірма на цю суму впродовж 5-6 років буде забирати готову продукцію. За цей час обладнання зноситься і нам залишиться старе виробництво. Тут треба врахувати ще один нюанс. Виробництво ВХ залежить від постачання вихідних нафтопродуктів, які добуваються з тюменської нафти і можуть, в залежності від різних обставин, особливо сьогодні, зриватися і впливати на випуск продукції. Контракт вимагає суворої дисципліни в експортних постачаннях. Тоді зменшення випуску буде відбиватись на наших споживачах. А тому бажано віддати перевагу виробництву мінеральних добрив і кухонної солі на базі власної сировини.

М. Сенечко в газетній статті говорить, що поліхлорвінілові штучні шкіри, кабелі, труби, лінолеум, шпалери, м’які іграшки, віконні та дверні блоки, плівка для харчових продуктів і т.д. - такий неповний перелік “вкрай потрібних товарів для народу, дозволяє значно підвищити його добробут”. В деякій мірі ці товари нині дійсно користуються попитом. Але мода завжди приходить і відходить. Тим більше, якщо люди дізнаютья що це за товари. Відомо, що поліхлорвінілові матеріали містять непрореагований вінілхлорид.

У плівках чи виробах для харчових продуктів закордоном контролюють вміст непрореагованого ВХ. Можна не сумніватись, як цей контроль буде здійснюватись у нас.

В приміщеннях при наклеюванні шпалер виявлено 5-72 міліграми ВХ на кубометр повітря, в салонах сучасних автомашин — 1-3 і т.д. В приміщенні з такими шпалерами буде постійне джерело емісії (випуску, виходу, виділення) ВХ. Крім того, стіни з непроникаючими вініловими шпалерами не поглинають шкідливих домішок із повітря на противагу стінам із вапняною побілкою.

Із поліхлорвінілової тари ВХ переходить у воду, алкогольні напої, найбільше — у вершкове і рослинне масло, оцет, коньяк. Вміст ВХ у різних харчових продуктах, упакованих у поліхлорвінілову тару, досягає 0,36-1.75 міліграма на кілограм.

Крім того, поліхлорвінілові матеріали містять в собі продукти побічних реакцій — диоксини і бензофурани, при контакті з ними вони потрапляють в людський організм. При пожежах із поліхлорвінілових матеріалів виділяються диоксини і бензофурани, що є однією причиною для їх заміни іншими матеріалами. Відпрацьовані поліхлорвінілові вироби стають небезпечними у побутовому смітті, яке спалюється.

Думається, що з часом в поліхлорвінілових матеріалах будуть розчаровуватись і поступово від них відмовлятись. Все покаже час. Сьогодні розвинуті країни сильно випереджають нас по випуску ВХ. Але, здається, доганяти в цьому напрямку нам їх не слід. Виробництва ці побудовані давно, а час і наука на місці не стоять. Поки ми будемо їх доганяти, ситуація з вінілхлоридом і матеріалами на його основі зміниться. Вже нині є повідомлення в зарубіжній науковій літературі про те, що треба замінювати полівінілхлоридні матеріали на інші. Такими матеріалами, які можуть витіснити ПВХ, вважають матеріали на основі поліетилену, модифікованого (видозміненого) різними нешкідливими додатками для надання йому бажаних властивостей. Отже, для Калуша, в якому діє нове виробництво етилену і пропілену, орієнтація на етилен і пропілен замість ПВХ — найбільш перспективний і безпечний шлях розвитку виробництв. Ці матеріали завжди будуть мати збут, вони не отруйні, відходи їх можна повторно переробляти чи спалювати без шкоди для навколишнього середовища. Можна буде організувати наукові дослідження з метою розробки технологій і одержання матеріалів з новими властивостями і винайдені способи пропонувати для продажу за кордон. Не все нам купувати у них, треба ж колись мінятись ролями. Думається, що будівництво чи розширення таких виробництв не буде зустрічати опору громадськості.

І, нарешті, про постанову Верховної Ради СРСР “Про невідкладні заходи екологічного оздоровлення країни”, в якій передбачається в 1990-1995 рр. Поліпшити стан навколишнього середовища в містах і населених пунктах, де рівень забруднення повітряного басейну багатократно перевищує гранично допустимі концентрації до нормативних вимог. Постанова стосується і нас. То ж давайте слідувати цьому иудрому рішенню, а не погіршити і без того складну екологічну ситуцію на Прикарпатті.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

                                          М.Сенечко, головний технолог ВО “Хлорвініл”

Передав куті меду.

Коли редакція познайомила мене з листом Р. П. Захарії, я був сильно вражений, так як більшість фактів тут — неправильні, або ж неповні дані, мета яких викликати нікому непотрібне напруження. Виникає резонне запитання: кому і для чого це потрібно? Чому ці питання не ставились т.Захарією Р. П. при розгляді техніко-економічного обгрунтування реконструкції даного цеху в асоціації Зелений Рух “Карпати” та на сесії Калуської міської Ради, де він був присутній.

Особливо здивувало мене те, що, говорячи про реконструкцію цеху по виробництву вінілхлориду (ВХ) і посилаючись на мою статтю в “Дзвонах Підгір’я” про її суть, т.Захарія Р. П. в своїх публікаціях приводить дані по викидах в атмосферу вінілхлориду, а також вміст його на робочих місцях виробництва полівілхлориду (ПВХ). Що це? Нерозуміння суті справи? Спеціальне заплутування фактів? Чи може тонкий натяк на те, що потрібно якнайшвидше приступити до реконструкції цеху по виробництву ПВХ? Але, як відомо й Роману Прокоповичу, це теж є у планах об’єднання. В даний час розробляється техніко-економічне обгрунтування такої реконструкції. На його основі буде вибрано той шлях, який забезпечить максимальну екологічну та економічну ефективність реконструкції.

А тепер із чим я не можу погодитись у статті т.Захарія Р. П. За фахом я інженер-хімік і працюю з вінілхлоридом з 1974 року, як безпосередньо на виробництві, так і з спеціалістами вітчизняних та закордонних науково-дослідних інститутів. Отже, впевнений, що розумію в цій справі значно більше Р. П. Захарії.

Втрат ВХ і хлору при зберіганні, транспортуванні і наповненні чи звільненні цистерн немає, якщо грубо і спеціально не порушувати встановлеий для цього порядок.

Період повного розпаду ВХ в атмосфері, згідно з даними різних авторів, складає від 8-ми годин до 7-10 днів. Він дуже прискорюється сонячним промінням та окислами , які в достатній кількості викидаються в повітря підприємствами, особливо, теплоелектроцентралями. І це підтверджується тим, що санітарною службою не визначається наявність ВХ в атмосфері населених пунктів (за винятком одного випадку, який приведено у статті). Одночасно слід сказати, що метод контролю, яким ми сьогодні користуємось, не зовсім точний і не узаконений — тобто не затверджений санітарними органами. У даний час об’єднання фінансує розробку відповідної методики. А на листопад цього року запланована Всесоюзна нарада в м. Дзержинську, де буде всебічно обговорено дане питання.

Щодо гранично-допустимої концентрації (ГДК) викидів ВХ в США. Встановлена ноома викиду ВХ не більше 1 тонни в рік дає право власнику підприємства не реєструвати його у відповідних контрольних органах і відповідно не платити податок. А для підприємств, які мають викиди ВХ в більших кількостях, їх норма встановлюється у кожному випадку окремо. І що важливо — місцеві і контролюючі органи обмежують не потужність виробництва, а максимально допустимий валовий викид в оточуюче середовище суми шкідливих речовин чи окремих із них. При цьому оцінюється (звичайно спеціалістами) міри захисту, які повинні гарантувати безаварійну роботу, наявність приладів по контролю за кількістю і складом викидів. Вважаю такий підхід набагато правильнішим від вибраного нашими Радами — бо можна після реконструкції випускати ВХ менше від досягнутої сьогодні потужності, тобто, від дозволеної, а викидати в оточуче середовище шкідливих речовин більше. Кому від цього вигідно?

І ще одне — виробництва поліхлорвінілових смол (ПВХ) в розвинутих країнах — США, ФРН, Франція, Японія і т.д. - з найсучаснішою технологією, з їх культурою обслуговування мають на сьогодні валовий викид ВХ в атмосферу від 10 до 60 тонн на рік, тобто, як бачимо, значно більше, ніж 1 тонна. Як правило, розміщені вони неподалік населених пунктів. Але що важливо — викиди постійно знаходяться під контролем.

Приведена Р.П. Захарія цифра ГДК по ВХ на робочому місці в США — 1, 29 мг/м³ — неправильна. Для США вона становить 1 ппм (пропроміль) або приблизно 2,7 мг/м³ в середньому на зміну і 5 ппм (14 мг/м³ ) - максимально-разова концентрація. У ФРН встановлено середньозмінне значення вмісту ВХ 2ппм (5 мг/м³ ) для нових установок і 3 ппм (8 мг/м³) для старих установок.

Що стосується твердих відходів — 110 т/рік, то це окис алюмінію, якого дуже багато в природі, та бруд від змиву підлоги, який абсорбував незначну кількість хлорорганіки. Передбачено їх захороняти у спеціальних могильниках.

Не буду показувати в даній статті, яким чином досягається таке різке зменшення шкідливих викидів у атмосферу та кількість рідких хлорорганічних відходів, що знешкоджуються термічним методом. Я це показав у попередній статті та на нарадах з даного питання, в яких брав участь і т. Захарія Р.П. Але ще раз хочу підкреслити, що запланована реконструкція цеху по виробництву ВХ дозволить зменшити кількість шкідливих речовин (етилен, окис вуглецю, дихлоретан і т.д.), які викидаються в атмосферу з 5600 т (1989 рік) до 20-60 тонн в рік після реконструкції, повністю очистити і повторно використовувати стісні води(до 25 м³/годину). І це практично не буде залежати від потужності, на якій працюватиме цех.

Вважаю неправильним судженням щодо моди на вироби із ПВХ. І це покажу на прикладі країн Західної Європи, де у 1984 році було випущено ПВХ 3580000 тонн, у 1989 році — 5200000 тонн, а у 1993 році передбачається — 6100000 тонни. Близько 50 процентів його переробляється у товари широкого вжитку — шпалери, лінолеум, плівку, штучну шкіру, іграшки і т.д. Решта ПВХ використовується для виробництва кабелю та труб, в тому числі для питної води. Хіба такий ріст — мода?

Так що говорити про шкідливість виробів із ПВХ не можна. Хоча автор правий у тому, що дійсно вироби із ПВХ виділяють мономери вінілхлориду. Та ця кількість надзвичайно мала і вплинути на здоров’я людей не може. Чим більш досконалий процес дегазації ПВХ, тобто звільнення його від вільного вінілхлориду, тим менше його залишається. Сьогодні це 1-5 ппм. І якщо тепер врахувати, що при переробці ПВХ у вироби температура сягає 100ºС — 300ºС, то повинно бути зрозумілим, що у готових виробах залишок ВХ — мізерний. До того ж, до відома автора та читачів, Державним стандартом встановлено періодичний контроль виділення ВХ із виробів, який проводиться санітарною службою.

Два слова щодо прогнозу про майбутній спад в попиті на ПВХ. Думаю, він є неправильним і ось чому:

- ПВХ не горить, не розрушується від дії мінусових температур, а поліетилен і поліпропілен мають ці недоліки;

- враховуючи, що сировиною як для ПВХ, так і для поліетилену чи поліпрополіну є нафта, а запаси її обмежені, то постає питання про максимально економічне її використання. Так-от при переробці однієї і тієї ж кількості нафти можна отримати ПВХ в два рази більше, ніж поліетилену;

- випуск паперу, робота електростанцій, підприємств легкої, харчової та інших галузей неможливі без використання лугу. Сьогодні його випуск в нашій країні становить близько 3 млн. Тонн, що явно недостатньо. А при отриманні лугу в якості побічного продукту, майже в такій же кількості виробляється хлор, який потрібно десь використовувати. Що це за продукт — говорити не буду. Калушанам він добре знайомий. Так от, основним виробництвом, яке найбільш ефективно його утилізує, є ВХ-ПВХ Тому, як правило, для максимальної безпеки, зв’язаної з перевезеннями, в одному місці будуть із збалансованими потужностями виробництва лугу — вінілхлориду — полівінілхлориду.

Зовсім некоректними вважаю висловлення автора про те, що деякі наші представники щось отримують від зарубіжних поїздок, а також те, що розвинуті зарубіжні країни стараються винести виробництва ВХ, як особливо шкідливі, в інші країни. В останні 2 — 3 роки введено в експлуатацію установки, по виробництву ВХ в США — 900 000 тонн урік, Канаді — 220 000 тонн у рік, ФРН — 350 000 тонн у рік, Австралія — 300 000 тонн у рік і т.д.

А от готові вироби із ПВХ дійсно продаються цими країнами у слабо розвинутих регіонах, так як вони приносять основний прибуток, а не продажа сировини, як робимо, до речі, ми.

З чим я готовий з автором погодитися, так це з тим, правда, без такого нагнітання страху, що з вінілхлоридом, як, до речі, і з іншими хімічними продуктами, потрібно бути на “Ви”. Завжди і всюди. Дійсно ВХ в міру його вивчення перейшов із продукту, який використовувався в аерозолях та медицині, в розряд канцерогенів. За останні 10 — 15 років ГДК його в робочій зоні зменшено в десятки разів. У світі зафіксовано одиничні смертельні випадки серед працівників, які довгий час контактували з ВХ (9 випадків за 20 років на заводах ПВХ у США).

Я можу погодитись із т. Захарією Р.П. й з тим, що останні роки у світі, в тому числі із деяким запізненням і в нашій країні, виявлено і вивчаються нові дуже токсичні продукти — диоксини. Як доказано зарубіжною наукою, утворюються вони при неорганізованому, підкреслюю, неорганізованому згоранні різних продуктів, в тому числі хлорорганічних відходів та побутового сміття при температурі 600-800°С. А так як на діючій установці спалювання відходів ведеться при температурі 1150-1250°С, то і утворитися вони не можуть. Відповідно і у виробах із ПВХ їх бути не може.

І останнє, на що хочеться звернути увагу т.Захарії Р.П. як обранцю народу, депутату: ви покликані вирішувати комплексно розвиток нашого краю. А це вибір оптимального шляху і в питаннях корінного поліпшення екологічної ситуації, і в такому ж корінному поліпшенні добробуту наших людей. І вважаю вирішувати одну проблему, залишивши другу — не можна.

Думаю, що значно більше користі принесла б розповідь про Вашу, Романе Прокоповичу, поїздку в Канаду. Про те, як там працюють хімічні та інші підприємства, як працюють і відпочивають люди, чим вони живуть.

А дискусію щодо висловлених у статті суджень стосовно вініхлориду, реконструкції цехів об’єднання, мабуть, краще було б перенести в клуб, про що я уже декілька раз, в тому числі і Вам, пропонував.

• просто сторінки