Лабораторна робота №1

ТЕМА.  Дослідження параметрів мікроклімату виробничої зони приміщення.

МЕТА.  З’ясувати як впливають параметри мікроклімату   на організм людини. Розглянути допустимі та оптимальні параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий і холодний періоди року.

Обладнання, навчальні матеріали: Барометр, психрометр Августа, таблиця «Оптимальні та допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень»

Теорія.

Гігієна праці — це галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обґрунто­вує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

В системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Поло­ження, що мають пряме відношення до захисту здоров'я робітників та службовців найбільш повно висвітлені в ст. 7 «Обов'язки підприємств, установ та організа­цій». Ця стаття передбачає розробку та здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів; здійснення в необхідних випадках лабо­раторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих чинників виробничого середовища; інформування органів та установ державної санепідеміологічної служби при надзвичайній події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.

Відповідно до вищезазначеного Закону забезпечення санітарного благополуч­чя досягається такими основними заходами:

— гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних чинни­ків навколишнього та виробничого середовища;

— державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних рег­ламентів, інвестиційних програм та діючих об'єктів і обумовлених ними небезпеч­них чинників на відповідність вимогам санітарних норм;

— включенням вимог безпеки щодо здоров'я та життя в державні стандарти та іншу нормативно-технічну документацію;

— ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

— пред'явленням гігієнічно обґрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій; до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та техно­логій тощо; — обов'язковими медичними оглядами певних категорій населення;

— та ін.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих, приміщеннях., під яким розу­міють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.

Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається постійною (36,6 °С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколиш­нім середовищем називаються терморегуляцією.

Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.

Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла відда­ється випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.1, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він обезводнюється, порушується обмін речовин. Тому працівники «гарячих» цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

— 35 Вт/ж2, при опроміненні 50% і більше поверхні тіла; 70 Вт/м2, при опроміненні від 25% до 50% поверхні тіла.

Таблиця 2.3

Примітка: * Більша швидкість руху повітря у теплий період року відповідає

максимальній допустимій температурі повітря, менша — мінімальній.

Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється

визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його

 руху може братися також нижче 0,1 м/с — при легкій роботі й

нижче 0,2 м/с — при роботі середньої важкості та важкій.

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщен­ня встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів

Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщен­нях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром) Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи (рис. 2.2, а). Температуру повітря вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимі­рюється й на рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа (рис. 2.2, б), аспіраційним психрометром (рис. 2.2, в), гігрометром та гігрографом. Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3— 0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри (рис. 2.2, г), а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри та кататермометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів.

Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують акти­нометри, термостовбці, спеціальні радіометри.

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, ор­ганізаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та інші. Для профілактики пе­регрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту.

Розглянемо основні заходи та засоби, які використовуються на виробництві.

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та устаткування, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у вироб­ничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум'ям — індуктивним, горнових печей — тунельними тощо.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела те­плоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовніш­ніх стін будівлі й в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виро­бів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розмі­щення обладнання, що виділяє тепло в ізольованих приміщеннях або на відкри­тих майданчиках.

Автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприят­ливі чинники (наприклад автоматизоване завантаження печей у металургії, управ­ління розливом сталі тощо).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря. Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується для запобі­гання перегрівання робітників у гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надто габаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом у цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досяга­ється шляхом щільного закривання вікон, дверей та Інших отворів, а також влашту­вання повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням трива­лості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпо­чинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують примі­щення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. Як теплоізоля­ційні матеріали широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, скло­тканина, керамзит, пінопласт та ін.

На виробництві застосовують також захисні екрани для огородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом дії теплозахисні екрани поділяються на:

— тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загартоване скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівковий матеріал);

— теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загартоване силікатне органічне скло та ін.);

— тепловідвідні (водяні завіси та металеві листи або сітки, з яких стікає вода);

— комбіновані.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профі­лактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зруч­ний покрій. Для роботи в екстремальних умовах (наприклад, при пожежі) застосову­ють спеціальні костюми з металізованої тканини. Для захисту голови від теплового опромінення застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; очей — оку­ляри (темні, або з прозорим шаром металу); обличчя — маски з відкидним прозорим екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

Хід виконання лабораторної роботи:

1.      Дати визначення мікроклімату виробничих приміщень. З’ясувати умови визначення параметрів мікроклімату.

2.      За допомогою барометра та термометра визначити температуру і тиск у виробничий зоні приміщення.

3.      З’ясувати вплив температури повітря на продуктивність праці. Накреслити графік.

4.      За допомогою психрометра Августа визначити відносну вологість повітря.

5.      Дати визначення допустимим та оптимальним мікрокліматичним умовам.

6.      Отриманні данні порівняти з даними у таблиці (2.3), зробити висновок.

7.      Визначити прилади, за допомогою яких вимірюються параметри мікроклімату у робочій зоні виробничого приміщення.

8.      Назвати загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Зробити висновок.