ВІДКЛИКАННЯ ВІДМОВИ ВІД ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до 1268 Цивільного кодексу України - спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття, тобто спадкоємець може знову відновити свої права на спадкування.

Права на таке відкликання можна назвати відносною новинкою в чинному ЦП України (воно також не було передбачено в ЦК УРСР 1963 року, навіть проект ЦК України від 25.08.1996 містив чіткі правило щодо безповоротної відмови від прийняття спадщини (ч. 6 ст. 1514 проекту).

У разі, коли особа не встигла відкликати заяву про відмову від прийняття спадщини протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, така відмова може бути визнана недійсною судом. З огляду на те, що відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, то визнання такої відмови недійсною в судовому порядку здійснюється з таких підстав:

1) вчинення відмови спадкоємцем, який у момент її вчинення не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (ст. 225 ЦК України);

2) вчинення відмови під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);

3) вчинення відмови під впливом обману або насильства (статті 230,231 ЦК України);

4) вчинення відмови під впливом тяжкої обставини і на невигідних умовах (ст. 233 ЦК України).

Підстава недійсності відмови від прийняття спадщини має бути доведена належним чином в судовому порядку. Така справа розглядатиметься за правилами позовного провадження.

В юридичній літературі висловлювалася позиція щодо теоретичної можливості та доцільності продовжувати строк не тільки для прийняття спадщини, а й щодо відмови від спадщини. Проте з цього питання категорично висловився Верховний Суд України. Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7 відмова від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців допускається лише протягом строку для прийняття спадщини. Після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчуження її іншому спадкоємцеві за договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, хотілося б зазначити, що прийняття або відмова від прийняття спадщини – це особисте рішення, а не обов’язок спадкоємця. Доцільність відмови залежить від конкретної життєвої ситуації, як то: небажання успадковувати майнові зобов’язання, що значно перевищують вартість залишеного спадкодавцем майна та грошових коштів; оптимізація оподаткування спадщини (як відомо, спадкоємці першої черги звільнені від оподаткування спадщини) тощо. При цьому слід завжди пам’ятати, що життєві обставини іноді кардинально змінюються, тому особа, що відмовляється від спадщини, завжди може відкликати свою заяву в межах загального строку прийняття спадщини та скористатись усіма правами спадкоємця, що передбачені законом.