Зазвичай батьків майбутніх першокласників хвилює безліч запитань: чи зможе їхня дитина навчатися в школі, чи досить вона розвинена, що їй слід уміти напередодні навчання в школі.

За допомогою цього тесту Ви можете оцінити підготовленість Вашої дитини до школи.

Відповідайте на запитання «так» або «ні».

1. Чи часто Ваша дитина заявляє про своє бажання йти до школи?

2. Вашу дитину найбільше цікавлять атрибути школи (портфель, книжки, нове «доросле» становище), аніж можливість більше довідатися нового й багато чого навчитися?

3. Ви вважаєте, що Ваша дитина досить посидюща й уважна навіть під час виконання не дуже привабливого для неї завдання?

4. Ваша дитина товариська як з дітьми, так і з дорослими?

5. Ви не впевнені в тім, що Ваша дитина здатна добре запам’ятати й виконати усне доручення ( наприклад, по телефону)?

6. Ваша дитина жодної хвилини не може побути на самоті й зайнятися чимось самостійно?

7. Іграшки й особисті речі Вашої дитини завжди розкидані, й Ви стомилися нагадувати їй, що потрібно їх прибирати?

8. Чи вміє Ваша дитина рахувати до десяти й назад?

9. Чи вміє Ваша дитина порівнювати числа і предмети?

10. Чи здатна Ваша дитина додавати й віднімати в межах десяти?

11. Чи знає дитина прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник, овал)?

12. Чи вміє дитина визначати істотні ознаки в предметах( наприклад, у птаха є дзьоб, пір’я)?

13. Чи може Ваша дитина об’єднати одним словом поняття одного виду, роду, характеру ( наприклад, назвати одним словом «взуття» слова «туфлі», «черевики», «чоботи»)?

14. Чи може Ваша дитина знайти слова з протилежним змістом до запропонованого слова ( «весело» - «сумно»)?

15. Чи вміє вона скласти розповідь за 5-7 картинками?

16. Чи знає Ваша дитина літери та чи вміє читати по складах?

17. Ваша дитина з напруженням і без будь-якого задоволення декламує вірші й розповідає казки?

18. Чи правда, що Ваша дитина не досить упевнено користується кульковою ручкою?

19. Ваша дитина любить майструвати, користуючись клеєм, ножицями, інструментами?

20. Їй подобається розфарбовувати або малювати?

21. Малюнки Вашої дитини, як правило, неохайні й не завершені?

22. Ваша дитина без особливої праці може зібрати розрізану на кілька частин картинку?

23. Чи може Ваша дитина знайти слово до запропонованого слова так, щоб вони були пов’язані за змістом, як пов’язані слова в зразку (наприклад, зразок: «дерево - гілки», до слова «книжка» необхідно назвати слово «сторінки»)?

24. Чи вважаєте Ви, що Ваша дитина не допитлива й погано обізнана?

Порівняйте свої відповіді з ключем.

Ключ відповідей

Якщо на запитання 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 22, 23 Ви відповіли «так», то зарахуйте по 1 балу за кожну відповідь.

Якщо на запитання 2, 6, 7, 17, 18, 21, 24 Ви відповіли «ні», то зарахуйте ще по 1 балу за кожну відповідь.

Підрахуйте загальну кількість балів.

Якщо вона становить:

20-24 бали, то поздоровляємо! Ваша дитина готова до школи. Будьте певні, що їй буде легше справлятися зі шкільними труднощами. Подбайте про те, щоб у неї не зник інтерес до школи й до отримання нових знань.

15-19 балів, Вам належить приділити більше уваги своїй дитині, зміст запитань або завдання в них допоможуть Вам обрати потрібний напрям роботи з дитиною. Не засмучуйтеся, Ваша дитина майже готова до навчання в школі.

14 і менше балів,кращою порадою для Вас буде приказка: «Терпіння і труд усе перетруть». Ваша дитина чекає допомоги й співпраці. Пориньте разом із нею в розвивальні, цікаві ігри. Усе це допоможе дитині досягти успіху й піти до школи підготовленою.

Початок навчання дитини в школі – складний і відповідальний етап у її житті.

Перший клас школи – один із найбільш важких періодів у житті дітей. Під час вступу до школи на дитину впливає й класний колектив, і особистість педагога, і зміна режиму, і незвичайно тривале обмеження рухової активності, і поява нових обов’язків.

Пристосовуючись до школи, організм дитини мобілізується. Але варто мати на увазі, що ступінь і темпи адаптації в кожного індивідуальні. Наведемо статистичні данні: протягом перших двох місяців шкільного навчання адаптується приблизно лише половина учнів перших класів, ще 30% – протягом першого півріччя, 10-15% дітей зазнають труднощів зі шкільною адаптацією протягом усього першого року навчання, приблизно в 5 % дітей адаптація може закінчитися тільки в другому класі.

Рекомендації:
1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашніх прорахунків, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте, розраховуйте час – це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили – дитина в цьому не винна.

3. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів.

4. Зустрічайте зі школи дитину спокійно, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після напруженого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, це не забере багато часу.

5. Якщо дитина замкнулась, її щось турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

6. Частіше хваліть малюка, за будь-яку перемогу і не акцентуйте увагу на невдачах;

– якщо дитині легко дається рахунок і не виходить правопис, то розповідайте йому, як вона гарно рахує, а якщо старатиметься, то обов'язково навчиться так само добре писати. У ваших силах вселити волю до перемоги.

7. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі розбіжності щодо виховання дитини узгоджуйте без неї.

8. Навіть діти 7-8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть,зніме напруження, допоможе спокійно заснути,відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий день, дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм добрим ставленням.

9. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує: головний біль,поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження, тому регламентуйте додаткове навантаження (гуртки, секції).

10. Якщо з'являються такі стани як втома, порушення сну, виникає дратівливість, плаксивість, знижується апетит, маса тіла, виникають труднощі психологічного характеру (почуття страху, негативне ставлення до навчання, учителя тощо) – найчастіше це симптоми шкільної дезадаптації дитини.

Пам'ятка батькам першокласників

1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його навчанні, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або психолога.

8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

9. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

Рекомендації батькам щодо розвитку читацького інтересу у дитини

1. Терпляче допомагайте дитині, якщо у неї недостатня швидкість читання.

2. Навчаючи дітей читанню, спирайтеся на їхні інтереси. Дитина, яку навчили читати примусово, неохоче користується цим своїм умінням.

3. Більше грайте з дітьми, влаштовуйте з ними літературні вікторини.

4. Розповідайте дітям казки. Навіть «зовсім великі» діти (ми часто говоримо семи-восьмирічній дитині: «Ти вже великий») дуже люблять послухати казку перед сном. Це заспокоює їх, допомагає зняти напруження.

5. Частіше влаштовуйте сімейні читання. Дітям, що виросли, читати вголос ще цікавіше, ніж маленьким.

6. Читайте самі, нехай дитина бачить, що вільний час мама і тато проводять не лише біля телевізора, за гаджетами.

7. Є речі, які дітям краще не чути і не знати: наприклад, суперечки батьків на побутові теми. Та суперечки батька і матері з приводу прочитаної книги діти повинні чути обов'язково.

8. Візьміть до уваги, що вік від 7 до 16 років – це проміжок шляху, коли людина або набуває потреби в читанні і реалізує її протягом всього життя, або упускає цю можливість.

9. Не завжди поспішайте відразу відповідати на дитячі питання, краще порадьте дитині пошукати відповіді самостійно.

10. Збирайте дома різні словники: тлумачний, орфографічний, енциклопедичний, іноземних слів; виховуйте в дитині звичку звертатися до словників і працювати із ними.

11. Старайтеся купувати і дарувати дітям хороші книги, обов'язково із надписом, теплими побажаннями. Звертайте увагу на те, що син або дочка читає.

12. Разом із дитиною створіть для неї таку бібліотеку, щоб у ній були різні книги, а не лише, наприклад, фантастика і пригоди.

13. Разом купуйте, читайте, ремонтуйте книги, обговорюйте прочитане. В цьому випадку набагато легше впливати на читацькі смаки дитини.

14. Обов'язково запишіть дитину в бібліотеку. Час від часу ходіть туди разом з нею.

Щасливого Вам батьківства :)

Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі. Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими. Іноді порушуються сон, апетит.

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1.     Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2.     На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами.

3.     У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а інші учні радіють, тому що за ними так вже не наглядають, як в початковій ланці.

Як забезпечити гармонійне навчання дитини?

1.     Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня обирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу.

2.     Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителями вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини.

3.     Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень. Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

4.     Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5.     Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми – купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися – купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ САМОСТІЙНО  ВИКОНУВАТИ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ В СЕРЕДНІЙ ЛАНЦІ

1. Дотримання розпорядку дня. З дітьми необхідно заздалегідь визначити, чи робити їм уроки відразу після приходу зі школи або, навпаки, ввечері. Однак, після того, як приблизний час виконання домашніх завдань визначено, потрібно дотримуватися розкладу настільки чітко, наскільки це можливо.

2. Батькам не слід сидіти поруч з дитиною весь час, поки вона робить уроки. Коли батьки готові постійно перебувати поруч, діти свідомо вирішують нічого не робити самостійно.

3. Спочатку перевірте те, що виконано правильно. Як правило, дорослі в першу чергу звертають увагу на помилки своїх дітей. Варто взяти за правило відзначати, як школяр виконав ті завдання, які зроблені без помилок. А щодо завдань, в яких допущено помилку, сказати дитині: «Я думаю, що якщо ти ще раз перевіриш цей приклад, то у тебе може вийти дещо інша відповідь». Це спонукає учня повернутися до неправильно виконаного завдання без відрази і почуття безсилля.

4. Не слід дозволяти учневі сидіти за уроками весь вечір безперервно. Якщо дорослий бачить, що за годину або дві дитина майже не просунулася в виконанні домашнього завдання, то треба припинити це марне заняття. Необхідно надати допомогу в його виконанні.

5. Кількаразове переписування. Не змушуйте дитину писати спочатку в чернетці й кілька разів переписувати виконане домашнє завдання – це призводить до перевтоми і відвертає дітей від навчання.

6. Розуміння матеріалу. Домагайтеся, щоб учень досконало зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання.

7. Допомога в заучуванні інформації з підручника. Часто школярі не знають, на що їм треба звернути увагу в процесі читання навчального тексту. У більшості підручників в кінці кожного параграфа є питання. Батькам варто обговорити їх з дитиною.

8. Дорослим варто звернути увагу на невербальні сигнали. Дуже багато невербальних сигналів, особливо негативних, можуть бути передані досить просто, навіть якщо батьки про це не підозрюють. Напруженість пози дорослих, зітхання, підняті брови й інші прояви «мови тіла» - все це є невербальними відповідями на промахи дітей. Якщо вони досить чуйні, то швидко сприймуть ці сигнали. Це тільки додасть напруженість у ваші взаємини, пов’язані з домашньою роботою.

ПОРАДИ, ЯКІ МОЖУТЬ ДАВАТИ БАТЬКИ СВОЇМ ДІТЯМ ПРИ ПІДГОТОВЦІ УСНИХ ТА ПИСЬМОВИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ

При підготовці усних завдань:

- пригадай, що розповідав на уроці вчитель;

- прочитай текст повністю, у разі необхідності скористайся малюнками, схемами, словниками;

- читай текст уважно, намагаючись запам’ятати найголовніше;

- щоб краще запам’ятати матеріал: назви, визначення, дати – запиши їх у чернетці;

- закрий книгу і спробуй подумки уявити розділи або частини прочитаного тексту, спробуй переказати прочитане;

- прочитай текст ще раз, звертаючи особливу увагу на ті місця, які погано запам’яталися;

- розкажи прочитане про себе і вголос;

- якщо інформація погано запам’ятовується, можна написати короткий план прочитаного змісту, використовуючи його.

При підготовці письмових завдань:

- уважно прочитай завдання, подумай, які правила необхідно застосувати у вправі, якщо забув, то подивися у підручнику;

- якщо необхідно, подивися, як виконувалися аналогічні завдання на уроці у класі;

- виконуючи завдання, пиши не поспішаючи, але й не занадто повільно;

- не відволікайся на сторонні справи;

- якщо не зрозумілий зміст вправи, попроси допомоги у дорослих;

- важкі завдання спочатку запиши у чернетку, а після перевірки батьками перепиши у зошит.

Шановні батьки! Намагайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим, зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

• Проконсультуйтеся у спеціалістів.

• Виховуючи гіперактивну дитину, уникайте крайнощів: вияв надмірного жалю та вседозволеності, з одного боку, і встановлення перед дитиною завищених вимог, які вона не в змозі виконати, - з іншої.

• Намагайтеся спілкуватися з дитиною спокійно та стримано, зведіть до мінімуму заборони та слова  «ні»,  «не можна».  Виключите з свого вжитку негативізми типу: «не крутись, я з тобою розмовляю»,  «ти що, глухий, скільки можна повторювати!».

• Дотримуйтесь «позитивної моделі» виховання. Уникайте надмірної пунктуальності, суворості покарань, завжди хваліть дитину, коли вона цього заслуговує.

• Займаючись з дитиною, давайте їй тільки одне завдання на визначений відрізок часу, щоб вона змогла його завершити.

• При поясненні будь-якого завдання використовуйте зорову стимуляцію (малюнки, картинки).

• Особливо винагороджуйте дитину за всі види діяльності, що потребують зосередженості, посидючості, концентрації уваги.

• Дотримуйтесь чіткого режиму дня та терпляче вимагайте його дотримання, особливо режиму сна.

• Обмежуйте присутність дитини у великих компаніях.

• Не провокуйте дитину на шумні ігри з участю інших дітей (ідеальний варіант, коли ваша дитина грає ще з однією дитиною, але не більше того).

• Створіть спокійну атмосферу в родині, не сваріться в її присутності, не говоріть на підвищених тонах.

• Кожен день ставте перед дитиною визначену і зовсім конкретну мету, яку вона має досягти. Обов’язково похваліть її за це або тим чи іншим чином винагороджуйте.

• Привчіть дитину до занять фізкультурою, спортом, прогулянками на свіжому повітрі, рухливим іграм. Допоможіть їй знайти якусь цікаву справу, хобі. Однак, перенавантажувати дитину заняттями в гуртках не варто, особливо тих, де є значні навантаження на пам’ять та увагу. Це особливо стосується тих випадків, коли дитина не відчуває особливої радості від цих занять. 

1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і рідних, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини.

2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:

· не акцентуйте уваги на невдачах;

· давайте право на помилку;

· не порівнюйте дитину з оточенням, лише із самою собою, з власним результатом;

· оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;

· не соромте прилюдно, не принижуйте гідності, не вимагайте прилюдного каяття.

3. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини:

· частіше хваліть, але не за здібності, а за зусилля, старання;

· не ставте завищених вимог;

· введіть щоденний ритуал « Бюро гарних новин»;

· заведіть « Банк успіху»

· сприяйте підвищенню соціального статусу дитини серед однолітків;

· створюйте ситуації успіху;

· допомагайте виявляти себе, самостверджуватися в різних аспектах й  не лише шкільного життя.

4. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями та  під час них:

· Заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна, моніторинг;

· Частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;

· Намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;

· Зосередитися на завданні;

· Намагайтеся скорегувати установку на надмірну важливість успіхів у навчанні

(перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);

· Використовуйте позитивне підкріплення під час відповіді.

5. Уникайте виникнення зайвих, необов’язкових психотравматичних ситуацій 

6. Не експлуатуйте надмірну відповідальність тривожних дітей, не давайте доручень, пов’язаних із

підвищеною відповідальністю (особливо – за інших дітей).

7. Залучайте тривожних дітей до корекційних занять з психологом (відпрацювання конструктивних засобів поведінки у складних ситуаціях, засвоєння прийомів подолання хвилювання, тривоги; зміцнення впевненості у собі, розвиток самооцінки і мотивації).
Для цього зверніться особисто до психолога та напишіть заяву-дозвіл на індивідуальну роботу.

Особисті кордони — особистий простір, який кожна людина особисто розподіляє. Що є комфортно для тебе, може бути дискомфортним для іншої людини, бо кожен з нас індивідуальний і має свій особистий простір.

Щоби легше і краще розділити свій простір, варто використати таку собі візуальну інструкцію, «circles of relationships» — кола спілкування, кола стосунків — це може допомогти запобігти сексуальному домаганню, фізичному, психологічному насильству просто тому, що дає зрозуміти, що відбувається щось неправильне. Така візуальна інструкція розрахована на дітей 5-10 років.

1. Я, мій особистий простір.

Отже, перше і найголовніше коло, – це ми самі. Наше тіло належить тільки нам, і тільки ми самі можемо вирішувати хто може біля нас перебувати близько, торкатися нас. І ніхто не повинен робити це без дозволу. Якщо хто-небудь, з будь-якого оточення, заподіює нам дискомфорт (неважливо, дідусь посадив на коліна або мамина подруга вимагає «поцілувати тітку в щічку») ми не повинні соромитися сказати про це і сказати “ні “,” стоп “.

2. Родина.

Це коло нашої сім’ї і тих, кого ми любимо. Повага, довіра і любов – ось за цими ознаками ми визначаємо, хто відноситься до цього кола, хто найбільш близький нам. Але потрібно пам’ятати, що навіть з тими, кого ми любимо, ми не повинні нехтувати своїм особистісним простором, але також і самі повинні поважати простір наших близьких.

3. Друзі.

Це “far away hug” оточення. Коло наших друзів і тих з ким нам подобається спілкуватися. Дружба дуже важлива і включає в себе багато речей. Наприклад, спільні ігри, розмови, веселощі, і іноді дружні обійми. Дружба завжди ґрунтується на довірі, повазі. І такі прояви як обійми повинні бути засновані на взаємній згоді. Важливо розуміти, що не всі діти в класі можуть вести себе як твої друзі. І батькам слід проговорити з дітьми за якими критеріями ми визначаємо друзів і, в свою чергу, як ми самі повинні себе з ними вести.

4. Знайомі.

Коло знайомих (wave circle, тобто ті, кому ми махаємо рукою при зустрічі, з ким знайомі поверхово і не дуже близькі). Це можуть бути діти в шкільному автобусі, у дворі, спортивній команді, це можуть бути друзі батьків. Обговоріть з дитиною соціальні норми, різні типи знайомих і також правила безпеки. Різницю між близькими і просто знайомими людьми. Дистанція у відносинах, яку і вони і ми повинні поважати.

5. Люди, від яких ми чекаємо професійної допомоги.

Ці люди можуть допомогти нам, коли нам це необхідно, але вони не наші друзі. Це вчителі, вихователі, поліцейські, пожежники, медсестри і лікарі. Обговоріть з дитиною в яких ситуаціях у кого шукати допомоги. Необхідно підкреслити, що у цих людей є розпізнавальні знаки, уніформа, посвідчення, і що вони допомагають в разі небезпеки.

6. Незнайомці.

Ми не знаємо цих людей. (Навіть якщо вони говорять, що знають нас, це не важливо.) Не всі чужі люди погані, але оскільки ми не знайомі, то не знаємо погана людина перед нами або хороша. Ми не довіряємо незнайомцям. Ми не розмовляємо з ними, не розказуємо нічого про себе або близьких. Не відповідаємо на питання. Ніколи, ніколи не йдемо з ними нікуди і не сідаємо в машину. Ми не беремо цукерки, не йдемо “шукати собачку” і не допомагаємо знайти вулицю, тому що дорослі ніколи не повинні просити допомоги у тих, хто молодший і слабший їх.

Це коротко. З дітьми розфарбовують ці кола, промовляють різні ситуації, дають вгадати, як правильно вчинити в кожному окремому випадку. І сто разів говорять – якщо тобі некомфортно ти повинен сказати СТОП, НІ. Якщо хтось поводить себе неправильно, на твою думку, ти повинен розповісти іншим дорослим – батькам, вчителям. Ніхто не може торкатися до тебе без твоєї згоди. (Ти теж не маєш права вторгатися в чужий особистий простір без дозволу). І якщо тебе не зрозуміли з першого разу, ти повинен повторювати і повторювати, поки тебе не почують, поки тебе не зрозуміють і не допоможуть. Ти не повинен шукати рішення сам, ти не повинен приховувати, ти не повинен соромитися. Не бійся говорити. Не бійся питати.»

Джерело: Дитячий психолог 

Виховання підлітка ніколи не дається батькам легко. Якщо дитина проявляє жорстокість, схильна до депресії, вживає алкоголь або наркотики, демонструє будь-яку іншу деструктивну поведінку - це потужний удар для батьків. Вони не знаходять собі місця, коли підліток допізна затримується невідомо де, і впадають у відчай, коли не можуть знайти з ним спільну мову. Батьки хвилюються за дитину, помічаючи її запальність, перепади настрою та гнів. Іноді здається, що з підлітком зовсім неможливо впоратися, але є способи полегшити перехідний вік для всієї родини. Допомагаючи важкому підлітку впоратися з його емоційними проблемами, ви зміцните зв'язок з ним і допоможете йому вирости більш щасливою й успішною людиною.
Читайте більше https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/4121/

Інтернет-залежність: що це?

Щоб зрозуміти цей термін - акцент слід зробити на слові залежність. Як зазначено в психологічному словнику, залежність - це нав'язлива потреба здійснювати певні дії, незважаючи на несприятливі наслідки. Тобто, дитина вже не контролює себе. У неї є об'єкт - комп'ютер / Інтернет / гра і їй нав'язливо потрібно вступити з цим в контакт, щоб стало добре або не так погано.

Дитині в цей час байдуже на свою реальність. Вона її не відчуває, випадає з неї. Її для неї не існує. Іноді мозок повертається в реальність, щоб задовольнити фізіологічні потреби тіла.

Що відчуває така дитина? Найчастіше нічого. Вона від них біжить.

Про що вона думає? Вже точно не про реальність, не про відносини з кимось, не про те, що комусь або їй самій може бути погано і не про своє майбутнє. Думки опосередковані комп'ютером / грою / Інтернетом.

Наслідки Інтернет-залежності:

• Дитина поступово втрачає навички спілкування з реальними людьми

• Мозок дитини звикає отримувати певну стимуляцію від комп'ютера, в реальному світі складно знайти аналоги

• Дитина втрачає зв'язок з членами сім'ї та з усіма, з ким були побудовані відносини до комп'ютера

• Фізіологічні порушення (погіршення зору, викривлення хребта, порушення роботи опорно-рухового апарату і т.д.)

• Погіршується успішність в школі й в інших освітніх установах

• Відсутній (обмежений) поведінковий репертуар, дитина не має в арсеналі гнучкості поведінки в реальному житті, не знає, як реагувати і діяти в тій чи іншій ситуації

• Відсутні знання про свої бажання, можливості, про свій емоційний світ

Причини Інтернет-залежності у дітей

Основна причина: дитині в реальному світі погано, в силу чого вона вибирає один із способів допомогти собі, піти в інший світ.

Інші причини:

• Часто, щоб зайняти дитину або відпочити від створеним нею шумом, їй пропонувався гаджет

• Коли дитина підходила з якоюсь проблемою, її або висміювали, або лаяли, або не помічали, або частіше вставали на чужу сторону

• Коли дитина виявляла негативні емоції (злилася, дратувалася, ображалася) її лаяли або соромили

• Дитину не вчили заповнювати вільний час цікавими процесами

• Дитину рідко хвалять і дуже часто соромлять, висміюють

• Дитину не обмежували в часі при використанні гаджетів

• Дитина бачила, як дорослі весь свій вільний час проводять з гаджетами

• У сім'ї непроста атмосфера, батьки лаються між собою, брати знущаються, присутнє непомірне вживання алкоголю тощо

• З дитиною майже не спілкуються «по душам», не встановлюють емоційно близькі стосунки

• У дитини немає друзів і знайомих дітей, їй нема з ким грати у дворі, або її там кривдять і їй нема до кого звернутися за допомогою

• У дитини мало можливостей проявити себе чи відсутні реальні досягнення

• Можливо у дитини дуже чутлива психіка і для неї не були створені умови в реальності, щоб вона відчувала себе комфортно, внаслідок чого дитина вибирає віртуальний світ

• У дитини є комплекс щодо свого характеру або тіла, тоді вона вважає за краще залишатися вдома в комп'ютерному світі

Як зрозуміти: чи залежна моя дитина?

Щоб зрозуміти залежність дитини від комп'ютера, варто просто поспостерігати за нею протягом дня, зробивши акцент на наступних аспектах:

• Дитина сидить за гаджетом більше 3/4 годин поспіль, найчастіше без відриву

• Дитина рідко виходить гуляти

• До дитини рідко приходять друзі, якщо і приходять, то, щоб разом грати в комп'ютер, без нього вони не можуть знайти заняття

• Якщо дитину намагатися розлучити гаджетом, це супроводжується істерикою, образами, погрозами, криками 

• Дитина частіше вважає за краще грати в комп'ютер, ніж поїхати з сім'єю на прогулянку або на міський захід

• Якщо дитині не нагадати, вона може забути поїсти, забути про особисту гігієну або лягти спати не вчасно

• Коли дитина не за комп'ютером, їй стає нудно, вона не може себе нічим зайняти, стає дратівливою

Як діяти батькам, чия дитина залежна від Інтернету / комп'ютера / гри?

Основний спосіб: поліпшити реальність дитини, щоб забезпечити її повернення зі світу мрій, подружитися, налагодити контакт.

1. Усвідомити і прийняти той факт, що дитина переживає кризу, їй потрібна допомога.

2. Щоб повернути дитину в реальний світ — в цей світ слід внести зміни, а це вимагає сил і особливо часу.

3. НЕ МОЖНА: різко і повністю забирати гаджет з життя дитини, кричати на неї, лаяти її, лякати наслідками, бити, замикати її десь, відвозити кудись насильно, насильно вести до психолога. Все це посилить основну причину залежності.

4. Намагайтеся знайти сили, час і бажання, щоб допомогти поліпшити реальність дитини, щоб у неї з'явилося бажання повернутися в неї.

По суті, потрібно ліквідувати причини залежності, які були вказані вище. А саме:

- вигадувати дитині різні заняття, як вдома, так і поза домом. Водити в різні гуртки, секції,  на різні заходи. Відвідувати разом марафони, фестивалі, конкурси. Вдома вигадувати розваги (настільні ігри, змагання, інтелектуальні квести, сімейні розмови про мрії). Слід урізноманітнити реальність. Все це робиться у вільний час від комп'ютера, а не замість нього, щоб перехід був плавний і м'який, щоб САМА дитина вирішила проводити більше часу поза гаджетами.

- частіше хвалити дитину за реальні досягнення. Наприклад,  сам помив підлогу,  допоміг батькові в гаражі, помив свій велосипед, приготувала сама бутерброд: «Як вправно у тебе виходить! Як вміло ти справляєшся з цим. Ти сам навчився?»

- ввести особистий час на спілкування з дитиною, рано вранці або перед сном. В цей час задавати питання і слухати, менше оцінювати, поправляти, засуджувати. «Як провів день? Що хочеш робити цілий день? Що розлютило сьогодні? Що образило? Що здивувало?»

- коли дитина приходить з проблемою, батькам корисно користуватися наступною тактикою:
1) вислухати мовчки;
2) озвучити емоції/почуття дитини:  «Ти сильно розлютився на нього? Ти образився? Це тебе засмутило?» або просто «Ти злишся зараз — це помітно! Ти засмутився з цього приводу»;
3) запитати про допомогу, яку вона хоче від вас: просто, щоб ви вислухали або щоб порадили що робити.  «Чим я можу тобі допомогти в цій ситуації?»

Все це допомагає вибудувати емоційний зв'язок з дитиною, щоб дати її почуттям розкритися. Вона починає відчувати безпеку і прийняття. Швидше за все, вона знову зацікавиться відносинами з батьками, так як вони почнуть частіше приносити їй наснагу.

Важливо мати терпіння на цей процес і дати дитині час на повернення в реальне життя. У більшості випадків, все складається вдало, якщо батьки усвідомлюють, заради чого вони стараються.

Марія Вишнякова

У дітей різного віку відрізняються інтереси, розуміння навколишнього світу й реакція на різні події. Дуже важливо зрозуміти, у якому вигляді й обсязі необхідний інтернет дітям у тому або іншому віці.

Дитині до 7 років цікаво й навіть необхідно грати, особливо — у розвиваючі й сюжетно-рольові ігри. Чому б не надавала перевагу дитина — віртуальним іграм або іграм з батьками й іншими дітьми, — усе буде корисно для її розвитку, зрозуміло, якщо дотримуватися обмежень за часом. Інакше віртуальні ігри можуть швидко стати для маляти сенсом життя, а реального спілкування дитина буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри з однолітками — 3—4 години.

З 7 до 11 років, діти як і раніше полюбляють грати й прагнуть використати інтернет саме як майданчик для ігор. Але в цьому віці в дітей прокидається т. зв. соціальне «Я». Дітям важливо зайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з однолітками. Тут їй буде потрібна реальна допомога й проста увага батьків. Перші невдалі спроби дружби в початковій школі можуть травмувати дитину. У цьому випадку батьки зможуть дати їй практичні поради зі встановлення контакту з однолітками, разом беручи участь у віртуальному спілкуванні в мережі. Зрозуміло, у всьому необхідно дотримуватися міри, і тоді інтернет стане дитині помічником у подоланні бар’єрів спілкування, партнером у розвиваючих іграх, учителем у вивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто — музики, картинок і фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.

Дитина в 11—14 років — це підліток. І найголовнішою, значущою, провідною її діяльністю є спілкування з ровесниками. Тут мобільний інтернет може стати просто незамінним помічником. Але, знову ж, всі добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково сполучати з реальним. Після 11 років у підлітків уже починає активно прокидатися інтерес до питань дорослого життя, психології статей і всього, що із цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на свої питання підліток знаходив у першу чергу в батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, у цьому віці в дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени й артисти, про які їм хочеться довідатися все. У цьому випадку інтернет — кращий помічник і інформатор. Але батькам потрібно бути пильними, адже зірок найчастіше супроводжує скандальна інформація.

Дитина старше 14 років — уже досить доросла людина, що вважає, що сама краще знає, як їй треба поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чим цікавиться Ваша дитина, намагайтеся вникнути в коло її інтересів і спілкуйтеся з нею про них, навіть якщо це «не Ваша тема». Починаючи із цього віку з дитиною можна говорити й про вибір майбутньої професії. А в інтернеті можна знайти безліч інформації, що допоможе дитині визначитися, а Вам — контролювати й, якщо буде потреба, коректувати вибір дитини, знаходячи більше повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.

Новий драйв сімейного спілкування

Зробіть мобільний Інтернет новим засобом сімейного спілкування. Придумайте цікаве для Вас і Вашої дитини хобі, наприклад — шукайте в інтернеті веселі картинки, на якусь тему, або — створіть спільний онлайн фотоальбом, а фотознімки для нього робіть мобільним телефоном. Під час спільного відвідування мобільного інтернету Ви ненав’язливо можете розповідати дитині про культуру поводження в мережі, звертати увагу на сховані погрози, аналізувати реакцію дитини на негативну інформацію.

Розвиватися з Інтернетом

Розмовляйте з дитиною про те, що нового й цікавого вона довідалася з мобільного Інтернету. Але спочатку — розповідайте, що важливого й корисного Ви робите з його допомогою самі. Разом з дитиною знаходите в Інтернеті відповіді на питання, що її цікавлять. Навчить її, як за допомогою Інтернету можна уникнути складних ситуацій, наприклад, не заблукати в незнайомому місці, використовуючи карти; як знайти необхідну інформацію або одержати пораду. Покажіть їй, скільки цікавого і корисного можна знайти в Мережі. Але показуючи дитині багатогранність Інтернету, не забудьте розповісти про правильне ставлення до нього. Наприклад, можливість онлайн-спілкування із другом, що живе далеко — це одна із чудових можливостей мобільного Інтернету, а от спілкування винятково з віртуальними друзями — це вже крайність.

Обережно, кібер-злочинці!

Як і в реальному житті, в Інтернеті можуть зустрітися люди, що бажають утертися в довіру до Вашої дитини з корисливими або злочинними намірами. Щоб убезпечити свою дитину, Вам необхідно знати, якими прийомами злочинці користуються найчастіше:

Намагаються викликати жалість. Наприклад, розповідять, що їдуть із країни, і не можуть взяти із собою чудового кошеняти, тому шукають гідного для нього хазяїна; запропонують дитині зустрітися й подивитися/забрати нещасну тварину.

Привертають увагу за допомогою незвичайних, яскравих речей, які так подобаються дітям, а потім — пропонують купити/виграти/одержати в подарунок при особистій зустрічі.

Штучно підвищують самооцінку дітей, розповідаючи про те, які вони чудові й унікальні, але ніхто, за винятком, зрозуміло, злочинця їх не розуміє. Діти дуже люблять, коли їх хвалять і часто готові на всі, щоб похвали не припинялися.

Звертаються до дитини від імені знайомих, авторитетних для дитини людей. Наприклад, представляються друзями батьків або співробітниками правоохоронних органів і просять вислати важливу конфіденційну інформацію про себе, родину, дім.

Щоб уберегти дитину від таких ситуацій, необхідно багаторазово програти й проговорити з нею подібні ситуації. Дитина повинна навчитися автоматично відповідати або виконувати певні дії. Наприклад — виходити із чата, коли хтось занадто нав’язливо цікавиться особистою інформацією й обов’язково розповідати Вам про такі спроби! А Вам належить обов’язково повідомляти про інциденти адміністрації сайту, а в окремих випадках — і правоохоронним органам.

Бути культурним в Інтернеті

Як привчити дитину коректному поводженню в мобільному інтернеті? Як і у звичайному житті, головним правилом кожної людини повинно бути: «Поводься із іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою». Намагайтеся донести це правило до своєї дитини на доступних для її віку прикладах, розповідайте, що людині, яку скривдили в інтернеті, так само боляче, якби це відбулося при особистій зустрічі.

Антивіруси й спам-фільтри

Існуючі технології безпеки і технології, що постійно з’являються, здатні не тільки захистити мобільний телефон і комп’ютер, а й уберегти дитину від безлічі помилок. Насамперед, Вам самим варто розібратися в принципах роботи цих програм, встановити й налаштувати їх на Вашому обладнанні, а вже потім — привчати дитину користуватися ними. Як це зробити? Граючи й пояснюючи на простих прикладах і асоціаціях. Для маленьких дітей будуть дієвими такі конкретні приклади, як «адже ми закриваємо наш будинок на ключ, коли кудись ідемо, тому, що не хочемо, щоб хтось сторонній міг увійти й щось у нас украсти». Підліткам же буде цікаво відчути себе «просунутими користувачами» і довідатися про принципи роботи програм безпеки.

Ніки й паролі

Є таке поняття — особистий простір, а ще прислів’я «Мій будинок — моя фортеця». Розповідайте дитині на зрозумілих прикладах про те, що таке її особистий простір: його кімната, родина, найближчі друзі, захоплення тощо. Поясніть, що як і в реальному житті дитина не пустить до своєї кімнати грати чужих, незнайомих людей, і не стане розповідати про себе стороннім дорослим, так і в інтернеті варто оберігати свій особистий простір. Для цього в інтерактивному спілкуванні (соціальні мережі, чати, форуми) варто використати псевдоніми-ніки — віртуальні імена. Ці імена можуть підкреслювати захоплення дитини, але з них ніхто не повинен здогадатися про її вік, адресу, соціальний статус й т. д. А для електронної пошти необхідно використати простий для запам’ятовування пароль, але не пароль, що асоціюється з дитиною прямо. Щоб пояснити необхідність використання віртуальних імен і паролів хлопчикам можна розповісти історії про шляхетних лицарів, що приховували свої імена й секретних агентів. А для маленьких дівчаток підійде казка про Червону Шапочку.

Небезпечна «полуничка»

Всім відомо, що крім величезної кількості корисної, важливої й цікавої інформації, в Інтернеті вистачає й «дорослих» сайтів, відвідування яких може викликати нездоровий інтерес, збентежити або злякати дитину. От кілька рекомендацій, які допоможуть уберегти Вашу дитину від психологічних травм:

• Намагайтеся самі, разом з дитиною, знайти коло корисних безпечних сайтів, які вона надалі буде відвідувати. Періодично відвідуйте їх разом.

• Ніколи не відмовляйтеся від пояснень, якщо дитина звернулася до Вас із питанням на делікатну тему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз’яснення.

Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала і що цікавого там довідалася. Не забувайте самі розповідати й показувати, що корисного Ви знайшли в Інтернеті.

І найголовніше — не слід лаяти дитину, якщо вона відвідала «дорослий» сайт. Пам’ятайте, що інформація й життєві ситуації бувають приємні й корисні, а не гарні і погані, як ми звикли думати. Якщо інформація негативна, ми повинні зрозуміти, чому корисному вона може нас навчити — бути акуратними, уважними, відповідальними, довіряти, але перевіряти, поважати себе. Навчить Вашу дитину поважати себе. 

Інтернет-залежність і як з нею боротися

Ризику стати Інтернет-залежним найбільше схильні діти, у яких не складаються відносини з однолітками й батьками, які намагаються віднайти заміну живому спілкуванню у віртуальних іграх і чатах. Тут  у розмові з дитиною важливо не протиставляти Інтернет реальному життю, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина занадто захоплена іграми-стрілялками? Відмінно, запропонуєте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомів самооборони. Сходіть разом у спортзал, знайдіть відповідну спортивну секцію.

Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису — ЦІКАВІСТЬ! Добре знаючи свою дитину, Ви обов’язково знайдете в навколишньому світі речі, які її обов’язково зацікавлять, і в цьому пошуку Вам знов-таки зможе допомогти Інтернет.

Найчастіше  симптоми  підліткової депресії  проявляють себе у змінах настрою і поведінки. Діти  втрачають  мотивацію  до  життя і стають замкнутими, прийшовши зі школи, вони закриваються в своїй  кімнаті і можуть  сидіти на самоті годинами.

У них відмічається підвищена сонливість, перепади апетиту і навіть злочинна поведінка, як, наприклад, дрібні крадіжки в магазинах або стан алкогольного сп'яніння, наркотичної інтоксикації, прояви аутоагресії — порізи на шкірі.

Нижче наведені основні симптоми підліткової депресії:

• Апатія

• Постійні болі, наприклад, головні болі, шлункові, болі в спині  або відчуття втоми

• Важко зосередитися

• Важко самостійно прийняти рішення

• Безвідповідальна  поведінка - наприклад, забувають про свої обов'язки, спізнюються в школу або прогулюють її

• Втрата  апетиту або надмірне переїдання, що тягне за собою значну втрату ваги або повноту

• Забудькуватість

• Одержимість думками про смерть

• Бунтарська  поведінка

• Почуття смутку, неспокою  або безнадійності

• Безсоння в ночі і підвищена сонливість  протягом дня

• Раптове  зниження  успішності в школі

• Вживання алкоголю, наркотиків і випадкові безладні сексуальні зв'язки

• Уникання друзів

Як можуть батьки допомогти  підліткам  вийти з депресії?

Виховання підлітка – це  найскладніше  завдання в житті. Але існує безліч комунікативних прийомів, що допоможуть зняти напругу і зменшити рівень стресу вашої дитини:

• Виховуючи підлітка, уникайте покарань і принижень. Намагайтеся закріпити в його пам'яті позитивні сторони гарної поведінки. Постійні покарання та приниження можуть викликати у дитини почуття неповноцінності й непотрібності.

• Дозвольте  дитині робити помилки. Надмірна опіка над ним і прийняття рішень за нього, перетворить дитину в невпевнену людину.

• Дайте дитині відчуття свободи. Він не може  завжди  поступати так, як ви  цього хочете.

• Не змушуйте  дитину  наслідувати ваш приклад і йти по життю вашими стопами.

• Якщо ви  бачите, що дитина  пригнічена, знайдіть час щоб  поговорити з ним і вислухати  його. Навіть, якщо ця проблема з вашої точки зору  здається  незначною, пам'ятайте, що у віці  дитини, вона може  здаватися  кінцем  світу.

• Завжди  знаходите час поговорити з дитиною, навіть  якщо він  намагається замкнутися в собі.

• Намагайтеся  уникати моралей. Замість  цього  прислухайтеся до дитини, можливо, ви  зможете краще  зрозуміти причини її  емоційних проблем.

Якщо ви не можете достукатися до дитини, і вас не покидає відчуття неспокою, зверніться за допомогою до психолога.