10 чарівних фраз, які роблять дитину щасливою

Ці 10 фраз діти повинні чути від батьків якомога частіше. Вони допоможуть їм в майбутньому бути сильнішими, добрішими, відповідальнішими і впевненішими в собі.

1. Я пишаюся з тобою!

Батьки допомагають дитині сформувати адекватну самооцінку. Тут головне – повне прийняття і підтримка. Коли ви говорите дитині, що пишаєтеся нею, вона розуміє, що зробила все правильно. Навіть якщо докладені зусилля на даному етапі не принесли перемоги. Надалі дитина не буде боятися домагатися своїх цілей, попри перешкоди і поразки.

2. У тебе вийде

Ваша задача – дати зрозуміти дитині, що їй під силу впоратися з будь-якими труднощами. Заохочуйте її ініціативу і не забувайте вселяти в неї надію на краще і впевненість у своїй перемозі.

3. Я завжди поруч з тобою

Ви повинні дати зрозуміти дитині, що підтримаєте її, не дивлячись на будь-які обставини. Така підтримка надихає. У майбутньому дитина не буде бояться невдач і помилок, які неминуче наздоганяють кожного. Адже вона знає, що ви підставите своє плече в будь-який момент.

4. Я радий (а) тебе бачити!

Постійна критика і нотації перетворюють дитину на полохливого звірка, нездатного приймати самостійні рішення. Коли наступного разу ваш малюк принесе зі школи погані оцінки, не поспішайте критикувати його. Просто видихніть і зрозумійте, як насправді раді бачити його. Це дуже важливо.

5. Ти – особливий

У кожної дитини є свій талант. Хтось гарно малює, хтось співає, у когось відмінне почуття гумору. Не соромтеся говорити дитині про її чесноти. Знаючи свої сильні сторони, їй буде простіше знайти себе в дорослому житті.

6. Розкажи докладніше!

Коли дитина приходить з дитячого садка або школи, емоції переповнюють її. Дитині так хочеться поділитися ними з вами. Знайдіть час і вислухайте її. Замість чергового «угу», попросіть малюка розповісти детальніше про минулий день. Ваша щира зацікавленість дасть дитині зрозуміти, що вона для вас не байдужа.

7. Пробач мені

Дуже важливо, щоб батьки вміли визнавати свої помилки і просити вибачення у дитини. Але робити це потрібно щиро, а не з почуття обов’язку. Коли дитина бачить перед очима такий приклад, вона сама не боїться проявляти турботу і чуйність стосовно інших.

8. Ти сама зробила це!

Батьки люблять вживати займенник «ми» відповідно до свого чада: «ми поїли», «ми вже ходимо в садок» і т.д. Така поведінка гальмує психологічний розвиток дитини. Дуже важливо давати дитині відчуття власної самостійності, щоб в майбутньому вона могла спиратися тільки на себе.

9. Ніхто не ідеальний

У світі не існує ідеальних людей. Будь-яка людина миє припуститися помилки. І чим швидше дитина зрозуміє це, тим краще. Їй буде набагато простіше приймати себе з усіма своїми недосконалостями.

10. Я люблю тебе!

Навіть якщо для вас це цілком очевидно, вам потрібно частіше говорити про свої почуття дитині. Навіть якщо вона завинила і зробила якусь дурницю, то повинна бути впевненою, що ви все одно любите її. Ці три чарівних слова окриляють і спонукають дітей прагнути до чогось більшого.

16 січня 2024 року в Куликівському закладі освіти відбувся семінар психологічної спільноти. Тему: «Сон: фізіологія та робота з емоційною складовою» висвітлила психолог Грядівськоі гімназії Марія Самуляк. До активної роботи долучилися головний спеціаліст Куликівського відділу освіти Любов Данів та провідний спеціаліст Яніна Василишин.

Дякую всім за плідну співпрацю. З повагою Ґудзь Г.З.

Не кажіть цього дітям, чиї батьки на війні: список заборонених фраз:

https://osvitoria.media/experience/ne-kazhit-tsogo-dityam-chyyi-batky-na-vijni-spysok-zaboronenyh-fraz/

Сьогодні, 22 вересня 2023 року у нашому навчальному закладі були гості. Працівники Карітасу з Жовкви  проводили з нашими учнями ВПО арт-заняття "Мир у нашому серці".

 Дякуємо організаторам Карітасу за співпрацю.

Початок навчального року завжди супроводжується певним адаптаційним періодом. Це час, коли школярам особливо важлива підтримка батьків та учителів. А в умовах війни ця потреба постає ще більш гостро.

Як налагодити режим дня школяра, чого варто уникати в розмовах, що потрібно врахувати під час проведення уроку та як реагувати на різні емоційні прояви дітей — відповіді на ці та інші питання дає у своєму блозі дитячий та сімейний психолог Світлана Ройз. Публікуємо їх сьогодні для вас.

Як допомогти дитині повернутися до навчання у школі?

Світлана розподілила поради на 6 тематичних рубрик:

• «Режим дня та щоденні рутини»;

• «Дорога до школи та безпека»;

• «Відносини»;

• «Самооцінка та емоції»;

• «На уроці»;

• «Техніка безпеки».

Розглянемо їх детальніше.

І. Режим дня та щоденні рутини

Психолог рекомендує:
1) Почати прокидатися всією сім’єю трохи раніше.

• «Зараз у нас може бути замало сил на швидку адаптацію, а налаштування тілесних ритмів саме по собі є терапевтичним. Прокидання, прийом їжі, підготовка до сну — це внесок у загальний стан стійкості. Шкода, що вони у нас збиваються тривогами», — зауважує Світлана.

2) Зайнятися приємними організаційними справами — перебрати одяг, скласти на полицях книги, навчальні матеріали, канцелярське приладдя.

3) Підготувати робоче місце. Воно особливо важливе під час дистанційного навчання, адже буде прискорювати процес налаштування на роботу. Психолог рекомендує розділити у квартирі чи будинку «домашній» та «робочий» простори школяра. До «робочого» можуть належати стіл, лампа, прапорець, що позначає «робочий простір», постер на стіні.

4) З дитиною, яка відвідує 1–4 класи, підготувати шкільний рюкзак.

• «Подумати разом, що із собою потрібно мати в школі, крім канцелярії. Минулого року ми готували маленький ліхтарик, іграшку-дармовис (брелок), необхідні ліки, виписували телефони близьких на папері, робили бейдж з ім’ям дитини», — ділиться особистим досвідом Світлана.

5) Готувати руку до письма. Ви можете грати в ігри, де потрібно писати слова, ліпити з тіста чи пластиліну.

ІІ. Дорога до школи та безпека

Психолог радить:

1) Якщо дитина навчається офлайн і буде ходити до школи сама, пройти кілька разів дорогою до школи.

2) Зафіксувати, де по дорозі є укриття, домовитися про те, що дитина має робити під час сирени, якщо йде з школи, якщо їде у транспорті, як і коли виходить на звʼязок із вами.

3) Якщо є така можливість — зайти до школи.

• «Дітям важливо „тілом відчути“ місце, де вони будуть знаходитися. Доторкнутися до парти, піти до туалету, побачити їдальню», — пояснює Світлана.

4) Якщо дитина навчатиметься онлайн — домовитися, що робити вдома під час сирени. Також варто нагадати, як вмикаються додатки, які будуть використовуватися у навчанні.

ІІІ. «Відносини»

«У дітей перед початком навчального року завжди буває багато тривоги — чи приймуть мене однокласники, чи збереглися відносини, чи знайду я своє місце у класі. Війна та стрес загострює відчуття самотності. У дітей, що після навчання онлайн переходять в офлайн-формат, може бути одночасно багато різних почуттів — і радість, і тривога. Буде добре, якщо діти зможуть озвучити те, що їх турбує (ми можемо почати розмову самі, зі своїх спогадів)», — радить психолог.

Також Світлана рекомендує:

1) За можливості зустрітися із класом чи хоч кількома однокласниками на платформі ZOOM.

2) Якщо в молодшій школі система навчання буде не схожа на ту, що була раніше, (наприклад, різні предмети ведуть різні вчителі), важливо дитину попередити про це. Також психолог радить батькам показати дитині фото вчителів, а педагогам — можливо, встигнути зробити збори, щоб діти могли познайомитися.

3) Якщо у вчителів будуть сили та можливість, можна надіслати листа учням, які навчаються за кордоном, — щоб діти відчули, що про них пам’ятають, що вони важливі, і ми чекаємо від них звісток та розповідей.

• «Насправді підтримування контактів зі всіма учнями, важливо і для тих, хто в Україні і для тих, хто зараз за кордоном», — відзначає психолог.

4) Також педагоги за бажання можуть надіслати листа чи повідомлення у групу Viber/Telegram (можливо, створити таку групу) для всіх дітей класу — з привітанням, неформальним спілкуванням. Це буде важливим і для нових учнів, і для тих, хто навчається у класі давно.

5) Якщо ви знаєте, що у класі є дитина, яка втратила близьких, потрібно бути готовими висловити їй підтримку. Поради Світлани про те, як правильно це зробити, наведемо наприкінці сьогоднішньої статті.

• «Під час уроків саме зараз важливо пропонувати більше завдань, де б діти могли працювати у групах. Важливі спільні дії, можливо, спільні волонтерські проєкти. За результатами досліджень, у школах, де діти та дорослі разом співають, де є театр, набагато менше проявів булінгу», — зазначає психолог.

ІV. Самооцінка та емоції

Ми усі зараз відчуваємо багато емоцій. Можливими наслідками травматизації та хронічного стресу можуть стати відчуття сорому, провини, тривожність, самотність, відчуття неадекватності, неспроможності. І, за словами Світлани, початок шкільного життя може посилити ці стани. Тому дітям точно потрібна наша підтримка.

Психолог радить:

1) Створити для дітей простір безпеки, поваги та близькості поруч з дорослими.

2) Говорити і давати змогу відчути дітям, що вони здатні вчитися, здатні хоч щось контролювати та створювати у світі, який неможливо проконтролювати і який руйнується.

3) Давати дітям право на помилку, навчати їх ставитися до помилки, як до важливого досвіду на шляху розвитку.

4) Намагатися давати практичні знання (за словами Світлани, зараз особливо потрібні «кейсові уроки», проєкти, знання, закріплені в діях).

5) Створити умови для здобуття перемог (пропонувати маленькі знайомі завдання, завдання зі швидким результатом), святкувати «перемоги дня».

• «Діти зараз часто живуть в режимі очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. [...] Це дуже важливо, бо розчарування на початку навчального року може призвести до того, що у дитини не вистачить сил рухатися далі», — пояснює Світлана.

6) Детально розповідати про ваші плани та дії, заздалегідь попереджати про зміни. Адже у дітей зараз можуть бути складнощі з перемиканням, адаптацією.

• Крім того, психолог відзначає, що чим більшим є рівень тривоги, тим більшою стає потреба в контролі, в інформації, у створенні «рамок безпеки та відносин».

7) Говорити, що ви розумієте, що зараз навчатися складно. Дітям важливо це чути від батьків та вчителів.

• «Процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені. Коли ми переживаємо стрес, робота гіпокампу, що відповідає в тому числі і за довгострокову пам’ять, пригнічується. Тому варто починати з маленьких обсягів інформації, закріплювати все в діях, у рухах», — радить Світлана.

8) Відмовитися від стимулювання дитини почуттями сорому і провини. Замість мотивування вони позбавляють сил і стають ще одним травмуючим фактором.

9) «Довготривале переживання стресу може призводити до двох протилежних реакцій — гіперактивність та загальмованість. Тому важливо пам’ятати, що після того, як дитина відчула безпеку поруч з нами, вийшла зі стану ступору, вона може демонструвати роздратування, агресію, надмірну активність. Це нормальний процес, але батькам потрібно бути готовими цю активність скеровувати», — відзначає психолог.

10) Дорослим важливо нормалізувати, пояснити дітям, що:

• Це нормально — забути те, що вивчали минулого року. Перші уроки будуть присвячені повторенню важливого, тож не варто хвилюватися.

• Це нормально (особливо після навчання онлайн) — не пам’ятати, що і де розташовано у школі. Світлана радить влаштувати екскурсію школою, поставити у школі вказівники.

• Це нормально — швидко втомлюватися. Педагогам потрібно частіше робити паузи, пропонувати різні завдання. Дітям важливо не просто чути слова, а відчувати, що у них, особливо зараз, є свій час і свій темп у засвоєнні матеріалу. А дорослі їм допоможуть у разі потреби.

11) Реагувати, якщо під час уроку у дитини змінився настрій, вона заплакала чи повністю втратила контакт з тим, що відбувається.

• «Важливо дізнатися, що відбувається в родині дитини, можливо, вона хвилюється за тих, хто на фронті. Можна запропонувати всьому класу нову активність, не привертаючи уваги до дитини, або після уроку сказати, що ви помітили, що стан дитини змінився. Можливо, ви можете допомогти. Саме зараз підтримка та турбота важливіші за конкретні знання, що дитина може від нас отримати», — зауважує психолог.

12) Якщо шкільний день почався з тривоги чи тривога була вночі, важливо зустріти дітей словами емоційної підтримки. Також Світлана рекомендує в такі дні не починати навчання з контрольної роботи чи тесту.

V. На уроці

Психолог рекомендує педагогам:

1) Вибудовувати з дітьми «рамку безпеки» — правила, які стосуються відносин, навчального процесу, безпеки. Світлана радить починати кожен урок протягом першої чверті з нагадування про те, що ми робимо під час тривоги.

2) Враховувати, що діти, які пережили досвід травматизації, часто «забувають» правила орфографії (можливо, допоможуть ігри із словами, кросворди, картки).

3) Ставитися з розумінням до складнощів з предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією.

• «Це одночасно і геометрія, і тригонометрія, і те, що пов’язане з прийменниками (над, за, під, через)», — зазначає психолог.

У таких випадках вона радить пропонувати дітям активності, де б вони могли створювати 3D-моделі — LEGO, пластилін, оригамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах.

4) Зважати на те, що травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять. Тому зараз дуже важливі наочність та прикладні, конкретні, зрозумілі знання та дії.

5) Враховувати, що навички читання у дітей можуть погіршитися.

• «У кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу — хтось почав навчатися і більше читати, а хтось досі не може сконцентруватися. [...] Травматизація впливає на нашу здатність зв’язно висловлювати думки. І з одного боку, коли ми починаємо писати, говорити, рефлексувати — це завжди терапевтично. З іншого — ми маємо бути готові до того, що у дітей це може бути ускладнено», — відзначає Світлана.

6) Ставитися з розумінням до того, що діти під час навчання можуть крутити щось у руках, гойдатися на стільці тощо. Це не відволікання, це їхній спосіб сконцентруватися, «відгальмувати» зайві сигнали і зняти тривогу. Можливо, включити такі рухи-руханки в навчальний процес.

7) Продумати правила використання телефонів під час уроку. За словами психолога, діти звикли вже тримати телефон у руках — це для них символ керованості, контрольованості. Можливо, варто включати додатки в телефонах у процес навчання.

8) Напрацювати практики для повернення дітей до уроку після укриття.

VI. Техніка безпеки:

Світлана Ройз у цій рубриці радить:

1) Бути уважними з текстами про смерть, війну, батьків, дім. Важливо слідкувати за реакцією дітей, можливо, замінювати тексти.

2) Не давати практик із заплющеними очима.

• «Заплющити очі — часто для дитини означає втратити контроль. А якщо заплющити очі і почнеться тривога, це може спровокувати сильну емоційну реакцію», — застерігає психолог.

3) Перед показом відео на уроці чи заході, передивитися його самостійно, щоб точно знати, чи немає там кадрів з мертвими тілами, кров’ю, звуками сирени та вибухів.

4) Не торкатися дитини без дозволу. Будьте уважні до дистанції в контакті (зараз у нас всіх загострене відчуття дистанції).

5) Зважати на те, що діти та дорослі зараз дуже чутливі до насмішок та оцінки.

• «Особливо підлітки, коли сприймають інформацію, реагують більше не на те, що їм кажуть, а як саме їм кажуть. Коли ми жартуємо, важливо на це зважати», — радить Світлана.

6) Враховувати, що діти більш уважні до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів.

7) Ставитися з розумінням до того, що діти можуть перевтомлюватися від навантаження контактами. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу — робити руханки.

• Втомлена дитина може бути дратівливою, розгубленою, плакати, проявляти агресію.

8) Не просити дихати глибоко, тому що глибоке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви. Дихаємо так, як дихається, намагаючись робити акцент на видоху.

9) Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби. Тому дітям (особливо малюкам) важливо нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатися.

10) Заздалегідь продумати свою реакцію на ненормативну лексику дітей. Зараз вона легалізована — потрібно одразу вводити правила і домовлятися, що є в вашій спільноті прийнятним.

Про укриття та їх облаштування Світлана буде писати в наступних матеріалах.

Як дітям підтримувати однокласників чи друзів, які втратили близьких?

Майже в кожного українця є родичі чи знайомі, які загинули у війні проти росіян. Взаємодіяти з людиною, близькі якої загинули, складно і дітям, і дорослим. Ми ховаємо очі, уникаємо розмов і не знаємо, як допомогти. Однак наша підтримка та присутність дуже важлива для людей, що проживають втрату.

Тож Світлана Ройз дає поради, які допоможуть батькам поговорити із своїми дітьми, щоб вони були готові до реакцій друзів і могли їх підтримати. Зауважимо, що ці поради стосуються розмов з дітьми, старшими 7 років.

• «Як тільки дитина дізнається про загибель батьків друга чи подруги, у неї може виникнути тривога, що і з її батьками може щось статися. Дитина може одразу запитати: „А ви не помрете?“. І ми відповідаємо, що зараз ми робимо все можливе, щоб бути з дитиною. І близька людина друга загинула і для того, щоб ми всі жили і були разом. Також часто така тривога може маскуватися дратівливістю й агресією», — зазначає психолог.

1) Допомога починається з того, як ми повідомляємо своїй дитині про загибель знайомого. Потрібно сказати правду: «Я дізналася сумну новину, що батько (імʼя) загинув на війні. Це дуже страшна та сумна новина. Зараз всій родині важко. І, можливо, (ім’я) потрібна підтримка. Як ти думаєш, що ми можемо чи ви (однокласники) можете для нього зробити?». Ми слухаємо відповіді, і підтримуємо ті, які будуть коректними.

• Світлана не рекомендує використовувати замість імені слова «твого друга», щоб не було випадкової ідентифікації.

2) Далі потрібно пояснити: «Коли людина втрачає близьких, їй дуже складно і всі емоції можуть змішуватися. Одночасно може вибухати злість, сум, радість. І поведінка, до якої ти звик, може змінюватися. Якщо ти раптом будеш помічати це, знай, що це не означає, що ти чимось завинив, чи ви вже не друзі — це нормально. Це нормально — якщо друг буде злитися на тих, хто поруч, хто з його точки зору щасливий. Не обовʼязково так буде. Але якщо так станеться, ти точно зможеш це зрозуміти і витримати. Ти точно зможеш бути вірним, бо біда може розʼєднувати, а може поєднувати».

3) Ми можемо сказати: «Коли я була маленька, мені здавалося, що якщо я знаходжуся поруч із тим, хто нещасливий, це може перекинутися і на мене. Біда не заразна. А підтримка зцілює. Насправді, коли ми знаходимося із тим, кому важко, ми відчуваємо його настрій, віддзеркалюємо стан. І декому здається, що ми заражаємося.

4) «Знаєш, якими словами підтримати тих, кому боляче?». Послухайте відповіді. Можна просто сказати: «Я знаю, що сталося, і мені так шкода. Ми всі завжди будемо памʼятати твого батька. І якщо ти раптом захочеш щось зробити в його памʼять (посадити дерево, зробити концерт, намалювати картину), я тобі допоможу».

• Зверніть увагу дитини, що не всі у такому стані можуть витримувати обійми.

5) Потрібно також пояснити дитині, що:

• не варто ставити зайвих питань, бо вони можуть ранити;

• потрібно ставитися з розумінням до того, що настрій може змінюватися, що друг може раптом ставати сумним і швидко втомлюватися; що це нормально, коли він то сумний, то веселий; нормально, якщо він мовчазний чи буде навпаки дуже багато говорити;

• важливо, щоб друг відчував співчуття, а не жалість (психолог радить і дорослим розібратися в різниці цих почуттів);

• у друга може змінюватися ставлення до навчання і, можливо, йому потрібна буде допомога з цим.

6) Також варто обговорити питання кордонів. Якщо друг проявляє грубість, важливо, як і в будь-який інший час, коректно позначати кордони — «Так зі мною не можна».

7) Важливо пояснити, що не варто шепотіти за спиною і припиняти розмову, коли входить друг, бо коли ти вразливий, то всі сигнали можеш сприймати, як жалість, як загрозливі, як ті, що знецінюють.

Педагогів Світлана закликає долучати дитину, яка переживає втрату до спільних справ, щоб вона могла відчувати своє місце у групі і відчувати важливість свого внеску (але тримати в фокусі, що у людини, яка знаходиться в скорботі, може не вистачити сил).

Нехай цей навчальний рік буде продуктивним і якомога більш спокійним. Віримо в перемогу!

Дитяча психіка під час війни: перша допомога, усунення небажаних наслідків

❗️Відчуття тривоги, страху і пригнічення під час таких невизначених часів як війна, є невідворотними.

Діти в залежності від віку по різному реагують на стрес та кризову ситуацію.

��• Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу

або агресивну поведінку та боятися незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної

близькості батьків.

Психіатри звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається

певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички,

спостерігається порушення сну, коли діти вночі скрикують, проявляють страх. Якщо дитина так реагує,

то у неї з психікою все гаразд. Дитина об’єктивно реагує на ситуацію, і батькам не треба лякатися

такої поведінки дітей. У маленьких дітей дуже гнучка психіка, яка витісняє елементи страху.

✅Допомога дорослого. Насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний

контакт. Тримайте дітей у теплі і безпеці. Тримайте їх подалі від гучного шуму і хаосу. Частіше

обіймайте і притискайте їх до себе. По можливості дотримуйтесь графіку годування і сну. Говоріть

спокійним та лагідним голосом.

��• Діти 4–6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть

відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати

спілкуватися з однолітками та дорослими.

✅Допомога дорослого. Діти потребують, насамперед, безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину.

Приділяйте дітям більше часу та уваги. Постійно нагадуйте їм, що вони знаходяться в безпеці.

Поясніть, що вони не винні у події, що сталася. Намагайтеся не розлучати дітей з тими, хто піклується

про них: з братами, сестрами та близькими. По можливості виконуйте звичні процедури і

дотримуйтесь режиму. Простими словами, відповідайте на питання про те, що сталося, без страшних

подробиць. Дозвольте дітям триматися поруч з дорослими, якщо їм страшно і вони чіпляються за

дорослих. Будьте терплячими з дітьми, які повертаються до поведінки, притаманної більш

молодшому віку, наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко. По можливості створіть умови

для ігор і відпочинку. Якщо дорослий поранений, перебуває у вкрай пригніченому стані або за іншої

причини не може піклуватися про свою дитину, постарайтеся допомогти йому організувати догляд за

дітьми. Тримайте дітей та їх близьких разом і не дозволяйте розлучати їх. Наприклад, якщо дорослого

відвезли, щоб надати йому медичну допомогу, спробуйте відправити з ним дітей або докладно

запишіть інформацію про те, куди його відправляють, щоб діти змогли зустрітися з ним.

��• Діти 7–10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, у яких дитина бачить

себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та

боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє.

✅Допомога дорослого. Батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і за

можливості забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

��• Діти 11–13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не

приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому

віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід

викликає тривожність.

✅Допомога дорослого. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та

допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. Приділяйте дітям час та увагу. Допоможіть їм

займатися звичними справами. Поясніть, що сталося і що відбувається зараз. Дозвольте їм сумувати,

не чекайте, що вони виявляться сильнішими. Вислухайте їх міркування і страхи без засуджень і

оцінок. Чітко визначте правила поведінки і поясніть, чого чекаєте від них. Запитайте, чого вони

побоюються, підтримайте їх, обговоріть, як краще вчинити, щоб залишитися неушкодженим.

Заохочуйте їх прагнення приносити користь оточуючим, і надавайте таку можливість.

Також майте на увазі, що діти часто збираються навколо місця події і можуть стати свідками жахливих

подій, навіть якщо вони або їх батьки або піклувальники безпосередньо не постраждали. У хаосі

кризи дорослі часто поглинені своїми турботами і не можуть уважно стежити за тим, чим зайняті діти,

що вони бачать або чують. Постарайтеся захистити дітей від трагічних дій або розповідей очевидців.

��• Діти 14–18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що

нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально

сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався.

✅ Допомога дорослого. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль

дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне

напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.

Для підлітків та молоді віком від 12 до 25 років:

“Trauma Surviving and Hope”

Шість буклетів у картинках створені для підлітків та молоді. Мета буклетів допомогти молоді розпізнати психологічну травму і знайти для себе дієву психологічну підтримку, щоб подолати іі. Основні теми: безсоння, проблеми з увагою і пам‘яттю, біль, напади люті, уникнення оточення, смуток тощо.

Для батьків:

Ресурс з матеріалами для батьків про те, як вони можуть допомогти своім дітям, що зазнали психологічної травми на сторінці:

“Trauma Surviving and Hope”

Наші учні, які є внутрішньо переселеними, побували на дійстві до Дня святого Миколая . Ця подія відбулася 16 грудня  в катехитичній залі оо. Василиян м. Жовква. Захід організовано за сприяння благодійного фонду Карітас «Простір дружний до дитини» м.Жовква. Дітей супроводжували батьки та психолог школи.

Нехай святий Миколай буде щедрим  для всіх українських дітей . 

Відеокурс для батьків «Як навчити дитину захищатися»

Сексуальне насильство над дітьми – прихована проблема, тому точну кількість потерпілих установити надзвичайно складно. За оціночними даними Ради Європи, кожна п’ята дитина страждає від різних форм сексуального насильства. Часто засоби масової інформації, висвітлюючи історії про дітей, які зазнали насильства, були викрадені чи навіть убиті, описують злочинців як незнайомців. Однак важливо знати, що це нетипові приклади. У восьми випадках із десяти сексуальне насильство над дітьми скоюють добре знайомі дитині люди (за даними NSPCC). Це можуть бути члени сім’ї, друзі, сусіди. Деякі з них обіймають посади, що передбачають постійний контакт з дітьми, інші мають авторитет і користуються довірою й повагою серед дорослих. У випадку, коли агресор – близький родич, дитина може не розповідати про насильство, допоки не стане дорослою. А може не розповісти ніколи.

2015 року Український фонд «Благополуччя дітей» видав посібник зі сценаріями інтерактивних бесід, за допомогою яких навички безпечної поведінки можна в ігровій формі опановувати дітям з 4 років.

Тепер ми розробили відеокурс для батьків, які виховують дітей 4 – 9 років. Це своєрідне введення для тих дорослих, які хочуть скористатися сценаріями інтерактивних бесід і самостійно вивчати з дітьми правила безпечної поведінки. З уроків батьки дізнаються, що стоїть за кожним правилом. А також що конкретно треба зробити, аби діти зрозуміли ці правила, запам’ятали їх та були готові застосувати в житті.

Увага! Матеріали відеокурсу призначені лише для дорослих. З дітьми не потрібно розмовляти про сексуальне насильство – з ними варто вивчати п’ять правил безпечної поведінки:

• Тут мене не торкайся!

• Твоє тіло належить тільки Тобі!

• Добре зробиш, коли розкажеш про секрети, які Тебе турбують!

• НІ означає НІ!

• Ні – Біжи – Розкажи!

Ми радимо спочатку переглянути всі шість відеоуроків, а потім вивчати правила з дітьми!

Спеціально розроблені інтерактивні бесіди для вивчення правил безпеки з дітьми доступні в посібнику «Навчіть дитину захищатися».

Авторка уроків – Олена Нагула, психолог, дитячий психотерапевт, кандидат психологічних наук. Має понад 17 років досвіду психологічної практики з дітьми, є експертом Українського фонду «Благополуччя дітей» щодо попередження насильства над дітьми, співавторка методичних посібників з питань попередження сексуального насильства над дітьми «Навчіть дитину захищатися» та «Формування навичок безпечної поведінки дітей».

Відеокурс створено Українським фондом «Благополуччя дітей» в рамках проекту «Навчання дітей захисту від сексуального насильства» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.