Оберіть 1 тему із списку:

1. «Лист Жульєна Сореля з тюрми до себе 18-річного».
   (Обсяг 250–350 слів. Пишіть від першої особи. Порадьте молодому собі, що важливо, а що ні.)

2. «Чому я співчуваю Жульєну Сорелю наприкінці роману, хоча він скоїв злочин?»
   (Текст-міркування з елементами есе. Обов’язково 2–3 аргументи + цитати або приклади з роману.)

3. «Жульєн Сорель у сучасному світі: як би він жив в Україні 2025 року?»
   (Твір-роздум. Уявіть його соціальне походження, амбіції, кохання, конфлікти. Порівняйте з книжним героєм.)

4. Самостійна письмова робота (20–22 хв)

5. Взаємоперевірка в парах (5–6 хв) 

6. Підсумок уроку: Яке слово чи фразу з роману Стендаля ви сьогодні згадали у своєму творі?  

Домашнє завдання

1. Підготуватися до контрольної роботи (Урок №24): повторити весь матеріал по «Червоному і чорному» (сюжет, образи, проблематика, еволюція героя, стиль).

2. На наступному уроці буде контрольний тест.

3. За бажанням – доопрацювати сьогоднішній твір вдома і надіслати на “Всеосвіту” до неділі (завдання 10.23).

Твір 1. «Лист Жульєна Сореля з тюрми до себе 18-річного»

Дорогий Жульєне,

ти зараз стоїш у верьєрській пилорамі, тримаєш у руках «Меморіал Святої Єлени» і мрієш стати Наполеоном. Ти ненавидиш багатих, ненавидиш провінцію, ненавидиш себе за те, що народився сином теслі. Я пишу тобі з тюремної камери Безансона, за кілька днів до гільйотини, і хочу сказати тобі кілька слів.

Не грай ролей. Ти весь час намагався бути кимось іншим: спочатку — маленьким абатом у домі де Реналів, потім — ідеальним семінаристом, потім — холодним аристократом у Парижі. Ти повторював: «Треба бути лицеміром, щоб досягти успіху». І досяг. Став секретарем маркіза, майже графом. Але що це тобі дало? Порожнечу.

Пам’ятаєш ніч під липою з пані де Реналь? Тоді ти вперше відчув щось справжнє. Але відразу почав рахувати: «Я переміг мера». Не перемагай людей, Жульєне. Кохай їх. Я тут, у тюрмі, нарешті зрозумів: справжнє щастя — це коли ти просто сидиш поруч із людиною, яка тебе приймає таким, як є.

Не бійся бути слабким. Ти весь час доводив усім (і собі), що ти сильніший. А в результаті стріляв у жінку, яка тебе кохала. Гордість — поганий радник.

І ще одне: життя коротке. Ти хотів слави на століття. А зараз я щасливий, бо нарешті можу бути просто собою.

Не поспішай жити за чужими правилами.

Твій Жульєн, 24 роки.

(298 слів)

Твір 2. «Чому я співчуваю Жульєну Сорелю наприкінці роману, хоча він скоїв злочин?»

Жульєн Сорель у фіналі роману скоїв страшний злочин — двічі вистрілив у пані де Реналь у церкві. Здавалося б, його треба тільки засуджувати. Але я, читаючи останні розділи, відчуваю до нього глибоке співчуття. Чому?

По-перше, Жульєн — жертва суспільства, яке не дає талановитій людині з низів жодного шансу. Він народився бідним, без зв’язків, у провінції, де все вирішують гроші та походження. Стендаль показує, як суспільство Реставрації душить таких, як Жульєн. Він намагається пробитися розумом і волею, але скрізь натикається на лицемір’я: у семінарії — релігійне, у Парижі — аристократичне. Коли пані де Реналь під тиском сповідника пише донос, це остання крапля. Жульєн не просто мститься — він бунтує проти всього світу, який його принижував.

По-друге, у тюрмі Жульєн нарешті стає собою. Він відмовляється від апеляції, хоча Фуке і Матильда пропонують втечу. Він каже: «Я щасливий». Це парадоксально, але зрозуміло: вперше в житті він не грає ролі. Він визнає справжнє кохання до пані де Реналь і відкидає розрахунок.

По-третє, Стендаль сам симпатизує своєму герою. Автор іронізує над Жульєном, але водночас захоплюється його енергією та пристрастю. Жульєн — останній герой наполеонівської епохи в епоху торгашів.

Тому я співчуваю йому: він заплатив життям за те, що хотів бути вільним у світі, де свободи немає. Його злочин — це крик відчаю талановитої людини.

(312 слів)

Твір 3. «Жульєн Сорель у сучасному світі: як би він жив в Україні 2025 року?»

Уявімо, що Жульєн Сорель народився 2005 року десь у маленькому містечку на Вінниччині чи Черкащині. Батько — тесляр чи будівельник, мама — продавчиня. Він би ріс на YouTube і TikTok, дивився б відео про успішних айтішників, блогерів та стартапи. Його кумиром був би не Наполеон, а Ілон Маск чи якийсь український мільйонер з нуля.

Жульєн би відмінно вчився, читав би книжки англійською, склав би НМТ на 190+ і поїхав би до Києва чи Львова на ІТ чи економіку. У гуртожитку чи на орендованій квартирі він би відчував себе чужим серед дітей олігархів і чиновників. Він би повторював: «Вони все мають від народження, а я повинен довести».

Його «червона» мрія — стати топ-менеджером великої компанії чи запустити свій стартап. «Чорна» — піти в політику чи держслужбу, де треба «грати за правилами». Він би заводив зв’язки, ходив би на конференції, посміхався людям, яких зневажає.

Кохання? Одна дівчина — проста, щира, може з його містечка чи волонтерка (як пані де Реналь). Інша — донька багатого бізнесмена, інфлюенсерка, яка бачить у ньому «хлопця з потенціалом» (як Матильда). Він би обрав другу — заради статусу. А коли перша написала б у чат щось, що його принизило б перед «елітним» колом — міг би вибухнути.

Чи закінчив би він як у романі? Сподіваюсь, ні. Сьогодні є більше можливостей виїхати за кордон, знайти свою нішу. Але гордість і чутливість до приниження залишилися б. Жульєн 2025 року міг би стати успішним, але самотнім айтішником у Кремнієвій долині або политиком-популістом. Або просто вигоріти в 30.

Стендаль би впізнав свого героя.

(328 слів)