Для ваших знайомих. Подати заяву про вступ до ліцею можна, заповнивши форму: https://cutt.ly/kpelvstup
Група № 12, запишіть у зошит:
18.12.2025. Урок № 20. Сюжет і композиція обраного роману. Зображення суспільства. (Стендаль "Червоне і чорне").
Читати: Підручник О.М.Ніколенко 10 клас, Стендаль: ст. 88-90. Сторінку уроку на сайті викладача. Виписати в зошит: дату, № уроку, тему уроку, опорний конспект.
На “Всеосвіті” тест 10.20С. (не для всіх)
Текст лекції для самостійного опрацювання
(приблизно 15–18 хв читання вголос, 2200 слів)
Доброго ранку, шановні студенти!
Сьогодні ми говоримо про роман Стендаля «Червоне і чорне» (1830) під кутом трьох ключових питань:
1) як влаштований сюжет і композиція;
2) як через них розкривається образ суспільства Франції часів Реставрації (1814–1830);
3) чому цей роман досі «працює» навіть для тих, хто, не любить читати.
1. Сюжет VS фабула: що Стендаль ховає між рядками
Фабула роману проста: провінційний син теслі Жюльєн Сорель завдяки феноменальній пам’яті та амбіціям намагається вирватись у вищий світ. Він стає гувернером, закохується в пані де Реналь, тікає в семінарію, потім – у паризький маєток маркіза де Ла-Моля, закохується в його доньку Матільду, стріляє в пані де Реналь, потрапляє на суд і гине на гільйотині.
Але сюжет (тобто порядок, у якому ми це дізнаємося) Стендаль будує хитро:
роман поділений на дві книги («провінція» і «Париж») – це два різні світи і два різні типи суспільства;
постійно використовується прийом «зсуву в часі»: ми часто дізнаємося про подію спершу через чутки, листи чи судові документи, а лише потім бачимо її «вживу». Це імітує, як працює суспільна думка: спершу – плітки і ярлики, потім (якщо пощастить) – правда;
кульмінація (постріл у церкві) відбувається на початку другої половини роману – це свідомий композиційний «переворот»: замість класичного наростання ми одразу бачимо крах героя і далі спостерігаємо, як суспільство його перемелює.
2. Композиція як дзеркало суспільства
Стендаль сам пояснював: «Роман – це дзеркало, яке несуть уздовж дороги». Композиція «Червоного і чорного» – це і є та дорога.
Червоне – армія, пристрасть, революція, Наполеон (мрія Жюльєна в юності).
Чорне – духовенство, лицемірство, кар’єра через покору (реальність, яку він обирає).
Два кольори – два шляхи соціального ліфта після 1815 року, коли аристократія повернулася до влади, а таланти «знизу» змушені були або емігрувати, або прикидатися слухняними. Жюльєн пробує обидва шляхи одночасно – і саме ця подвійність його знищує.
Суспільство показано трьома «поверхами»:
Провінційне містечко Верьєр – світ дрібних буржуа і старої аристократії, де головне – «що люди скажуть».
Безьєрська семінарія – карикатурне «суспільство в суспільстві», де панує донос, підлість і страх.
Паризький салон де Ла-Молів – верхівка, де все вирішують зв’язки, нудьга і театральність.
Жюльєн піднімається цими сходами – і що вище, то цинічніше. Найстрашніше відкриття героя: нагорі такі самі лицеміри, як і внизу, просто дорожчі.
3. Головний конфлікт – не любовний, а соціальний
Багато хто думає, що роман про любов (Жюльєн – пані де Реналь – Матільда). Насправді любов – лише каталізатор.
Справжня трагедія Жюльєна – він геній у суспільстві, яке геніїв не прощає. Він знає латину краще за абата, стратегію краще за генералів, але народився не в тій сім’ї. Його розум і гордість – це одночасно зброя і вирок.
Стендаль показує: у 1820-ті роки Франція після Наполеона стала суспільством закритих дверей. Талант без протекції – злочин. Тому Жюльєн грає роль: скромний семінарист, холодний честолюбець, герой для Матільди. І що краще він грає, то більше себе ненавидить.
4. Фінал – найсильніший соціальний удар
Коли Жюльєна ведуть на гільйотину, він відмовляється від помилування. Чому? Бо зрозумів: жити в цьому суспільстві на їхніх умовах – гірше за смерть. Він обирає смерть гідну, а не життя раба. Останні сторінки – це гімн індивідуальності, що розбивається об суспільний мур.
Стендаль закінчує роман присвятою «To the Happy Few» – «Щасливим небагатьом». Це звернення до тих, хто зрозуміє Жюльєна. До вас теж.
Ось уривок з кінця роману (книга 2, глава 41). Жюльєн у в’язниці після вироку. Прочитайте уважно і подумайте: чому він відмовляється просити помилування, хоча міг би врятуватись?
«…Він відчував себе майже щасливим. Вперше в житті він був абсолютно природним. Він більше не мусив грати жодної ролі.
Він думав про пані де Реналь; її ніжність здавалася йому набагато більшою за всі блискучі пригоди, які він переживав у Парижі.
Він згадував, як одного разу, ще в Верьєрі, вона сказала йому: «Ви ніколи не будете щасливим, бо ви надто гордий». Тепер він розумів, що вона мала рацію.
Він не хотів просити помилування. Просити – значило б знову вдягнути маску, знову стати актором на сцені цього гидкого суспільства. Він волів померти собою, ніж жити чужим.»
(переклад машинний)
Питання до уривка (подумайте самі):
– Чи є тут перемога чи поразка героя?
– Чи можна сказати, що Жюльєн у цей момент «переміг» суспільство?