Відредагований текст відеоуроку

10 клас. Зарубіжна література

Вітаю вас на уроці зарубіжної літератури в 10 класі! Моє ім’я – Ярослава.
Сьогодні ми досліджуватимемо феномен модернізму як літературно-мистецького напряму кінця XIX – початку XX століть.

Пригадайте, які мистецькі напрями вам уже знайомі. Це бароко, класицизм, романтизм, реалізм... Протягом попередніх років ви мали змогу ознайомитися зі зразками літературних творів, що належать до цих напрямів.

Модернізм став логічним етапом у розвитку мистецтва кінця XIX – початку XX століття.

Деякі твори цього напряму ви, ймовірно, вже знаєте. Наприклад, «Портрет акторки Жанни Самарі».
На ньому зображена молода вродлива дівчина з великими синіми очима та коротким рудим волоссям. Вона тримає руку біля підборіддя, а її вираз – замріяний і щасливий.

Відтінки рожевого та зеленого створюють ефект легкої вуалі, а мазки, що здаються випадковими, надають зображенню відчуття свободи, свіжості, молодості.
Ми бачимо не саму Жанну, а враження автора від її вроди.

Що таке модернізм?

Розгляньмо саме слово «модернізм».

📌 Який знайомий вам корінь тут є? Так, це «modern», що з багатьох європейських мов перекладається як «сучасний».

Отже, модернізм – це літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX століття, представники якого експериментували з часом і простором, формою та художніми засобами, а також самою концепцією мистецтва.

Розвиток модернізму в різних видах мистецтва

📌 У літературі попередником модернізму був декаданс.

🔹 Це узагальнена назва кризових явищ у мистецтві, яке відображало світ, що розпадається.
🔹 Декаданс показував занепад духу, кризу цивілізації, апокаліптичне бачення майбутнього.
🔹 Митці, серед яких Оскар Вайльд, прагнули створити нові естетичні та етичні цінності.

Письменники заперечували необхідність відтворення реальної дійсності, але шукали сенс буття, зверталися до поетики контрастів і піднесених світів.

Докладніше про літературу модернізму ми поговоримо на наступному уроці. А зараз розгляньмо, як цей напрям проявився в інших видах мистецтва.

Модернізм у живописі

📌 Модернізм у живописі бере початок у 1863 році.

🔹 Тоді щороку у Франції проводився Паризький салон – офіційна виставка картин, де журі оцінювало твори, орієнтуючись на традиційні канони мистецтва.
🔹 Однак багатьом художникам, які прагнули нових форм, було відмовлено в участі.

Наполеон III ініціював проведення альтернативної виставки – Салону знедолених.
Саме там Едуард Мане представив сенсаційну картину «Сніданок на траві», яка викликала обурення публіки.

✅ Причиною цього стало не оголене тіло жінки, а композиційні особливості картини:

• занадто велика фігура жінки на задньому плані,

• відсутність тіней,

• підсвічені елементи,

• використання символів.

Мистецтво рушило у бік нових експериментів, і незабаром Клод Моне створить «Враження. Схід сонця», Вінсент ван Гог – «Зоряну ніч», Едвард Мунк – «Крик».

Модернізм в архітектурі

📌 У цей час архітектори також шукали нових форм.

🔹 До бетону й цегли додалися залізо та залізобетон.
🔹 Одним із найяскравіших втілень модерністської архітектури стала Ейфелева вежа, збудована Густавом Ейфелем у Парижі.

Модернізм у музиці

📌 Музика модернізму розвивалася паралельно з іншими мистецтвами.

🔹 Прикладом є твори Клода Дебюссі, де звучать новаторські гармонії та експерименти з ритмом.
🔹 Посилання на його композиції ви можете знайти в конспекті до уроку.

Течії модернізму

📌 Ранній модернізм (1863 – 1910-ті роки) включав такі напрями:

1️⃣ Імпресіонізм – митці відтворювали враження, миттєві відчуття.
🔹 Назва походить від картини Клода Моне «Враження. Схід сонця».
🔹 В літературі імпресіонізм представлений творами Гі де Мопассана, Стефана Цвейга, Михайла Коцюбинського.

2️⃣ Символізм – замість реалістичних образів митці використовували символи та метафори.
🔹 Представники: Шарль Бодлер, Моріс Метерлінк, Олександр Блок, Олександр Олесь.

3️⃣ Неоромантизм – у центрі уваги сильна особистість, що прагне подолати розрив між ідеалом і реальністю.
🔹 Представники: Кнут Гамсун, Редьярд Кіплінг, Леся Українка.

📌 Пізніше модернізм розвинеться в інші течії:
✅ експресіонізм,
✅ акмеїзм,
✅ неокласицизм…

Але це ми розглянемо на наступних уроках.

Основні риси модернізму

📌 Незалежно від течії, усім модерністським творам притаманні такі риси:

• Нелінійне зображення часу та простору.

• Концепція «мистецтво заради мистецтва».

• Пріоритет форми над змістом.

• Психологізм та увага до підсвідомого.

• Використання міфів та символів.

Підсумки

📌 А тепер прошу вас подумки повернутися до роману Оскара Вайльда.
Чи притаманні йому риси модернізму?

📝 Занотуйте свою відповідь у зошит.

🎭 На цьому наша зустріч завершується.
Наступного разу ми дослідимо модернізм у літературі на прикладі творів Бодлера, Верлена, Рембо.

📚 До нової літературної зустрічі! 😊

📌 Опорний конспект у таблиці: «Модернізм як літературно-мистецький напрям»

Поняття

Ключові ідеї

Модернізм

Літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст., що експериментує з формою, часом, простором та способом зображення дійсності.

Передумови

Декаданс (криза мистецтва), заперечення реалізму, пошук нових естетичних цінностей.

📌 Модернізм у мистецтві

Вид мистецтва

Характеристика

Представники

Живопис

Відмова від традиційного малюнка, передача миттєвих вражень.

Е. Мане, К. Моне, В. ван Гог, Е. Мунк

Архітектура

Використання заліза та залізобетону, пошук нових форм.

Г. Ейфель (Ейфелева вежа)

Музика

Нові гармонії, експерименти з ритмом.

К. Дебюссі

📌 Основні течії модернізму

Течія

Суть

Літературні представники

Імпресіонізм

Миттєві враження, емоції, особисті переживання.

Гі де Мопассан, Стефан Цвейг, Михайло Коцюбинський

Символізм

Символ як основний художній засіб, відхід від реалістичних образів.

Шарль Бодлер, Моріс Метерлінк, Олександр Блок

Неоромантизм

Сильна особистість, що прагне подолати конфлікт між ідеалом і реальністю.

Кнут Гамсун, Редьярд Кіплінг, Леся Українка

📌 Загальні риси модернізму

📌 Форма важливіша за зміст
📌 Нелінійне представлення часу та простору
📌 Культ мистецтва («мистецтво заради мистецтва»)
📌 Психологізм, увага до підсвідомого
📌 Використання міфів та символів

📌 Підсумок

✅ Чи має роман Оскара Вайльда риси модернізму? (Записати відповідь у зошит).
✅ На наступному уроці – аналіз творів Бодлера, Верлена, Рембо.

📚 До нової літературної зустрічі! 😊

Сторінка з конспектом теми     Наступний урок

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, у вживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.

Символізм виник у Франції у 1880-х як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андре Жид, Сен-Поль Ру та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі й живописі.

Літературознавство

Символізм (з грец. симболон —ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.

Символізм виник у Франції у 1880-их, як реакція проти міщанства і позитивізму, зокрема проти поезії «Парнасців», натуралістичного роману й реалістичного театру. Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти Анрі де Реньє, Сюллі-Прюдом, Поль Клодель, Поль Валері, Андре Жид, Сен-Поль Ру та ін. Своїм предтечею вони вважали Шарля Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі й живописі.

Мистецтво імпресіонізму було представлене 15 квітня 1874 р. в Парижі, на бульварі Капуцинів, де відбулася виставка 30 молодих художників, картини яких проігнорували представники офіційного мистецтва. Центральним твором на ній стала картина Клода Моне «Враження. Схід сонця» (Музей Мармоттан, Париж).

На полотні, створеному в 1872 р. у м. Гаврі, зображена майже ірреальна картина сходу сонця над водною гладінню гавані. Кольори лише злегка позначені, усе вкрите легким сіруватим серпанком, через який прозирають розпливчасті силуети кораблів і кранів. І лише червоняста куля сонця проривається крізь ранковий туман, створюючи в центрі картини яскраву кольорову пляму. Якщо відійти від картини на певну відстань, то різкі мазки пензля перетворюються на легкі брижі на воді, надаючи зображеному дивовижної реальності й чуттєвості.

Вперше в історії живопису художник спробував відобразити не реальний об’єкт, а своє враження («імпресію») від нього. Луї Леруа, один із репортерів, яких було на тій скандальній виставці багато, зневажливо назвав Моне і його товаришів «імпресіоністами». Згодом це іронічне прізвисько закріпилося за художниками й дуже швидко втратило свій початковий негативний сенс.

Імпресіоністи намагалися відобразити на полотнах короткі миті буття, як це роблять фотографи. Сюжети для картин художники брали з повсякденного життя: міські вулички, ремісники за роботою, сільські пейзажі, будівлі тощо. Головним для них було співвідношення світла й тіні, химерна гра сонячних «зайчиків» на звичайних предметах. Митці почали використовувати принципово нову техніку письма: фарби на мольберті попередньо не змішували, а накладали на полотно пензлем окремими мазками.

Тому, щоб скласти про картину імпресіоніста цілісне уявлення, на неї треба дивитися не зблизька (тоді мазки пістрявіють і «розсипаються»), а з певної відстані. При такому сприйнятті окремі чіткі мазки «змішуються в оці глядача» і картина «оживає».

Символісти прагнули крізь видиму реальність пізнати «приховану (трансцендентну)», ідеальну сутність світу, його нетлінну красу. Основою їхньої естетики було ідеалістичне розуміння навколишнього світу. Згадане поняття про два світи, згідно з яким світ, даний нам у відчуттях (який можна побачити, почути, відчути на дотик тощо), — це лише тінь, ширма, «символ» того світу Ідей, який недосяжний людському розумові, але може бути вгаданий інтуїтивно. Тому символісти вбачали своє художнє завдання не у відтворенні та дослідженні реальності, а в натяку на приховані, невидимі Ідеї. У цьому символізм завжди протистояв реалізму й натуралізму, які намагалися зобразити й дослідити реальну дійсність.

У знаменитому «Маніфесті символізму» (1886) французький поет Жан Мореас стверджує, що пряме зображення реальності, побуту спроможне лише «ковзати на поверхні життя», не проникаючи в його глибини, у саму сутність. І лише за допомогою символу-натяку митець здатен «прорватися за межі», осягнути «таємниці світу» інтуїтивно. Отже, завдання поета-символіста — не розповісти про той загадковий «ідеальний світ» (бо зробити це, мабуть, неможливо), а натякнути на нього за допомогою символів. Яскрава ілюстрація цієї позиції — рядки вірша «Напис на книжці» (1896) російської символістки Зінаїди Гіппіус: «...Раба я загадкових / І незвичайних снів, / Та для речей чудових / Нема тутешніх слів» (переклад Юрія Ковбасенка).

На думку символістів, поет має стати ясновидцем, пророком, медіумом (посередником, провідником) між ідеальним і реальним світами. Вони вважали, що не треба закладати й шукати в художній літературі якогось раціонального змісту. Навіть значення слів (першоелемента літератури) їх не цікавило, часто вони його свідомо й принципово ігнорували. Головним для них була музика слова і навіть звуків (яку так важко зберегти в перекладах). Звідси знамените Верленове «Про музику лиш треба дбати...» або «Найперше — музика у слові...» («Мистецтво поетичне»), намагання «про неясне говорити неясно» і заохочення не до обмірковування та шліфування творів, а до спонтанного виявлення поетичної уяви. Узагалі, символісти вважали, що завдання справжньої поезії — вплив на підсвідомість людини, навіювання (сугестія).

У прагненні до заколисування читача, зменшення інформативно-розповідної функції поетичної мови й водночас активізації сугестивної символісти поверталися до першоджерел словесного мистецтва, коли слово супроводжувало обряд і мало магічний потенціал (речитативи-заклинання шаманів, чаклунів).

Для символізму важливою була також «теорія відповідностей», що базувалася на вірі в наявність прихованої від пересічного людського розуму системи «відповідностей» між душевними станами людини і «знаками» їх виявлення у видимому світі. Поетичне втілення цієї теорії — сонет «Відповідності» Шарля Бодлера, якого вважають предтечею символізму.

Остаточне утвердження символізму в літературі пов’язують із творчістю Поля Верлена, Артюра Рембо та Стефана Малларме (хоча самі вони символістами себе не вважали). У їхній творчості можна виокремити такі спільні риси: прагнення до інтуїтивного пізнання світу через символ, заперечення раціоналістичних засад творчості, абсолютизацію музичності поетичного слова, мінімізацію інформаційно-розповідної функції мови на користь вільного поетичного самовираження.

Неоромантизм — художня течія межі XIX—XX ст., ідейно-естетична опозиція реалістичним і натуралістичним тенденціям у літературі та мистецтві другої половини XIX ст. (дехто з дослідників кваліфікує її як одне з явищ раннього модернізму). Її представники продовжили певні тенденції романтичної літератури. Письменники-неоромантики не сприймали песимізму декадентів. Головним героєм неоромантичного твору є сильна особистість, життя якої сповнене романтики. Зазвичай у такому творі наявний гострий, динамічний і напружений сюжет. Представники неоромантизму — Редьярд Кіплінг, Роберт Стівенсон, Артур Конан-Дойль, Джозеф Конрад та ін.