Символізм у поезії з’явився задовго до його теоретичного обґрунтування в «Маніфесті символізму» (1886) французького поета Жана Мореаса. Історія символізму починається (1) з виходу у світ у 1857 році збірки «Квіти зла» Шарля Бодлера. Символізм базувався на теорії «відповідностей», сформульованій Бодлером, за якою всі предмети і явища, всі чуття й почуття невидимо зв’язані в одну невиразну, містичну цілість. Завдання ж митця — побачити ці зв’язки, розплутати їх, показати таємничу взаємозалежність усього на світі.

Другим важливим кроком у становленні символізму була поява у 1866 році «Сатурнічних поезій» Поля Верлена (2), а також творів Артюра Рембо та Стефана Малларме (3). Попри всю несхожість між собою, в основному їхні погляди збігалися: прагнення інтуїтивного пізнання світу через символ, відсунення на другий план конкретного змісту художнього твору, абсолютизація музичності й поетичного слова. На основі художніх відкриттів цих поетів (хоч вони і не вважали себе символістами) символізм набуває значення напряму в поезії.

Слово у символізмі — натяк, образ-загадка. Символісти вважали поета божеством, оскільки той інтуїтивно відчуває шлях до істини. Інтуїція в них прирівнювалася до містичного прозріння, оскільки з її допомогою поет пізнає правду «таємничнішу і глибшу, ніж правда матеріальна». Митець-символіст має змальовувати не предмет, а ефект, який той створює; поет — зображати не об’єкт, а свої враження й почуття, викликані ним, що зближує в поезії символізм з імпресіонізмом.

Слово у символізмі — натяк, образ-загадка. Символісти вважали поета божеством, оскільки той інтуїтивно відчуває шлях до істини. Інтуїція в них прирівнювалася до містичного прозріння, оскільки з її допомогою поет пізнає правду «таємничнішу і глибшу, ніж правда матеріальна». Митець-символіст має змальовувати не предмет, а ефект, який той створює; поет — зображати не об’єкт, а свої враження й почуття, викликані ним, що зближує в поезії символізм з імпресіонізмом.

Підручник: Зарубіжна література 10 клас , Н. М. Кадоб’янська

Поля Верлена вважають одним із наймузикальніших поетів у європейській літературі. Його вірші зачаровують мелодійністю й співучістю, щирістю й легкістю. Часто говорять, що саме творчість є його справжньою біографією, а життя — лише чернетка, сповнена помарок і вирваних листів, у якій забагато такого, про що хотілося б промовчати.

Поль Марія Верлен народився 30 березня 1844 року в містечку Мец у сім’ї військового інженера. Родина часто переїжджала, доки в 1851 році батько не вийшов у відставку. Верлени оселилися в передмісті Парижа. Поль навчався в Парижі, у приватному пансіоні Ландрі, а згодом продовжив навчання в паризькому ліцеї Бонапарта. У 1862 році, склавши іспит, він отримав диплом бакалавра словесності.

Поль Верлен захоплювався поезією, зачитувався творами Шарля Бодлера, поетів-«парнасців». Він сам почав писати перші вірші ще у шкільні роки. Один із них — «Смерть» — юний поет у 1858 році надіслав Віктору Гюґо й одержав схвальну оцінку.

Восени 1862 року Поль Верлен записався на факультет права — вивчати юриспруденцію, та незабаром через нестатки (матеріальний стан родини з виходом батька у відставку похитнувся) полишив навчання і влаштувався дрібним службовцем до страхового товариства, потім до мерії одного з паризьких районів, а згодом і до міської ратуші.

1863 року вперше було надруковано сонет Верлена «Пан Прюдом», який свідчив про його захоплення групою «Парнас».

У другій половині 60-х років Верлен приєднався до «парнасців». 1866 року він опублікував свої вірші в журналі «Сучасний Парнас» і видав власним коштом збірку «Сатурнічні поезії». У цій першій збірці поета відчутний вплив естетики «парнасців»: відмова від романтичного «кипіння почуттів», від сповідальної лірики, досконалість форми, рівновага між об’єктивним і суб’єктивним. Проте вірші «Сатурнічних поезій» уже вирізняються оригінальним верленівським стилем: меланхолійністю інтонації, здатністю передавати таємні порухи душі, її «музику».

 Молодий Поль Верлен являв собою типовий портрет французького поета-початківця, який просиджував дні в якійсь канцелярії та у вільний час писав гарні вірші. Наприкінці 60-х років він співпрацював з літературними журналами; у 1869 році видав власним коштом збірку під назвою «Вишукані свята». Верлен використав характерний для «парнасців» прийом створення пейзажу: поетичні рядки надихають не враження від живої природи, а її відображення в живописі.

Поет захоплювався картинами художників Ватто, Фрагонара, Греза, та замальовки природи в нього набули суто верленівського «пейзажу душі». Вірші «Вишуканих свят» написано в новій, не подібній на «парнаську», меланхолійно-грайливій формі, що робить можливою розмовну інтонацію.

 Закоханість у Матильду Моте, чарівну юну дівчину, навіяла Верлену поезії третьої книги — «Добра пісня» (1870). Ця збірка знаменує перехід Верлена від «епічного» до повсякденного, до особистих вражень.

Збірка «Добра пісня» була надрукована влітку 1870 року, напередодні франко-прусської війни. Тоді ж відбулося й весілля Поля Верлена та Матильди Моте. Молодятам, які оселилися в Парижі, незабаром довелося пережити облогу столиці прусськими військами. У 1871 році Верлен залишився в Парижі, працюючи в мерії, а потім у бюро преси Паризької Комуни.

У серпні 1871 року Верлен отримав листа від Артюра Рембо з віршем «П’яний корабель». Вражений талантом юного поета, він запросив його до Парижа. Коли шістнадцятилітній Рембо приїхав, Верлен поселив його в домі Моте, та ненадовго. Юний гість поводився невиховано й неохайно, сварився з Матильдою, грубіянив. Сімейне життя Верлена перетворилося на справжню драму. Незважаючи на перевагу у віці, він підпав під вплив сильної натури юного генія. Зблизившись із Верленом, Рембо став його постійним супутником, завсідником гулянок у кафе. М’який за вдачею, вразливий і нервовий Верлен під впливом алкоголю перетворювався на забіяку. Це відіграло фатальну роль у його взаєминах із дружиною.

У 1872 році, рятуючись від переслідувань за участь у Паризькій Комуні, Поль Верлен покинув домівку, дружину, дитину і подався разом із Рембо в мандри — до Англії, потім до Бельгії.

Рембо глибоко вплинув на Верлена своєю думкою про необхідність пошуку нових шляхів поетичної творчості.

Рембо глибоко вплинув на Верлена своєю думкою про необхідність пошуку нових шляхів поетичної творчості.

Блукаючи Європою, обидва поети шукали своє місце в мистецтві. Їхні стосунки були бурхливими та сповненими драматизму. Терплячи голод і холод, вони проводили час у безкінечних суперечках про поезію та скандалах.

Улітку 1873 року в Брюсселі під час чергової сварки Верлен вистрілив у Рембо й поранив його в руку. Верлена затримали за замах на життя, до того ж суд дізнався про його комунарське минуле. 8 серпня 1873 року поета було засуджено на два роки тюремного ув’язнення. Коли Верлен перебував у в’язниці містечка Монс, йому вручили копію рішення суду про розірвання шлюбу з дружиною.

У в’язниці з Верленом відбулася глибока метаморфоза. Він позбувся внутрішнього неспокою, чому посприяла заборона пити. Єдина людина, з якою було дозволено бачитися поету, — священик. Верлен знову став віруючим. Він продовжував працювати — написав вірші, які склали збірку «Романси без слів» (1874). Першим виданням «Романсів без слів» Верлен керував із в’язниці.

«Романси без слів» — найвище поетичне досягнення Верлена. Знову, як і в перших збірках, тут звучать ноти меланхолії та суму, нетривалого забуття й печалі. Окремі вірші нагадують пейзажі художниківімпресіоністів, часом у них усе ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані.