Особливості монтажу внутрішніх водопровідних мереж
До складу внутрішньої водопровідної мережі входять: ввід, розподільчі трубопроводи, стояки, водорозбірні, регулювальні та запірні пристрої. В процесі монтажу цих мереж необхідно дотримуватися певних вимог: водопровідна мережа повинна бути змонтована так, щоб вона була доступною для огляду і ремонту; ущільнення різьбових з’єднань не повинно заходити в середину труби; труби слід розміщувати на відстані 15-30 мм від стін з нахилом в бік розбірних пристроїв 0,002-0,005 % або в бік руху води до споживача; при прокладенні водопроводу крізь перекриття чи стіни обов’язково встановлюють гільзи, торці яких повинні виступати на 20-30 мм від площини будівельної конструкції; через кожні 18-20 м на трубопроводах встановлюють згони, запірні і регулювальні засувки чи вентилі; пробки прохідних клапанів повинні бути притерті, а сальники вентилів та засувок щільно набиті; запірну арматуру монтують на вводах, відгалуженнях до групи водорозбірних пристроїв.
В разі наявності і гарячого водопостачання відстань між стояками гарячої і холодної води повинна бути не менш 80 см. При цьому стояк з гарячою водою слід розміщувати справа, а при прокладанні горизонтальних ділянок трубопроводу – вище холодної води.
Вводи обладнують для подачі води із зовнішньої водопровідної мережі у тваринницькі приміщення чи інші об’єкти водоспоживання (рис. 7.13).
При діаметрі 50 мм і більше вводи монтують з чавунних труб; до 50 мм – із стальних оцинкованих. При закладанні чорних стальних труб їх покривають кислототривкою фарбою. Практикують також вводи з пінопластових або поліетиленових труб діаметром до 100 мм. Кожен ввід обов’язково оснащують засувкою або вентилем.
Внутрішні водорозподільчі мережі прокладають переважно з оцинкованих стальних труб. При цьому використовують як кільцеву, так і тупикову схеми з нижнім або верхнім розведенням труб. В разі верхнього їх розміщення труби прокладають на висоті 1,6-1,7 м від підлоги і закріплюють гачками або хомутами, які встановлюють через кожні 2–2,5 м один від одного.
В разі встановлення групових напувалок на вигульних майданчиках, а також у приміщеннях, де можливе пониження температури нижче 0 оС, можливе прокладання закритих водорозподільних трубопроводів або ж їх утеплюють антисептованою тирсою, повстю, торф’яною крихтою, дрібним шлаком тощо.
При прокладанні внутрішньої водорозподільної мережі застосовують різні фасонні частини: муфти – для з’єднання прямих ділянок труб однакових діаметрів без розтрубів; перехідні муфти – для з’єднання по прямій лінії труб різних діаметрів; трійники – для з’єднання двох трубопроводів, що перетинаються під кутом; хрестовини – для з’єднання під кутом трьох або чотирьох трубопроводів; коліна – для зміни напряму трубопроводу під прямим кутом; відводи – для повороту лінії водопроводу (на 45о, 30о, 15о, 10о), випуски – для випускання води з трубопроводу під час ремонту та очищення; накладки – при з’єднанні водопровідного вводу на діючій магістралі без припинення подачі води споживачеві; пожежні підставки – для установки пожежних гідрантів.
З’єднання трубопроводів зварюванням менш доцільне, оскільки різко погіршується ремонтопридатність мережі.
Для нормальної експлуатації водопроводу на його лінії монтують необхідне обладнання і пристрої: гідранти – водорозбірні пристрої для подачі води і вантузи – для видалення повітря, що скупчилось в підвищених точках водопроводу (вантузи установлюють на фланцевих трійниках поставлених ріжками вверх); запобіжні клапани - для захисту водопровідної мережі від шкідливої дії гідравлічних ударів; заслінки (створні крани) – для виключення окремих ділянок водопроводу на випадок ремонту, промивання труб та виконання інших експлуатаційних заходів. Щоб запобігти гідравлічним ударам у трубах водопроводу, заслінки потрібно закривати поступово. З трубами заслінки з’єднуються за допомогою фланців або розтрубів.