Засідання команди психолого-педагогічного супроводу дітей з ООП, за участі фахівця (консультанта) - Воробйової Аліни Володимирівни.

На засіданні було обговорено ряд важливих питань:

навчальна діяльність;

прогрес у розвитку/навчанні;

здоров’я дитини;

соціальна адаптація;

аналіз корекційно-розвивальної роботи;

труднощі, що виникали впродовж першого півріччя;

визначення досягнутих цілей ІПР.

Окрім цих основних питань, було обговорено й багато інших, всі вони спрямовані на покращення результатів діяльності команди супроводу дитини та для подальшого прогресу у розвитку дитини. Кожна дитина унікальна і неповторна, тому здійснюється індивідуальний підхід до кожної з них.

Проаналізовано ефективні методи та прийоми у навчанні та вихованні дітей з ООП. Кожен учасник КППС відіграє важливу роль у створенні комфортного середовища для навчання, виховання та розвитку дитини з ООП. Лише завдяки злагодженій роботі між усіма учасниками команди можна отримати позитивну динаміку розвитку дитини.

Бажаємо подальших успіхів, перемоги та миру!

Корекційні заняття для дітей з ООП мають велике значення у їхньому розвитку та соціальній адаптації. Вони спрямовані на покращення фізичних, мовленнєвих, когнітивних, емоційних та соціальних навичок дитини, допомагаючи їй інтегруватися в суспільство.

Корекційні заняття допомагають дітям розвивати необхідні навички для повноцінного життя. Ці заняття сприяють:

-покращенню комунікативних навичок, адже діти вчаться висловлювати свої думки та почуття, спілкуватися з однолітками та дорослими;

-розвитку моторики, адже вправи на розвиток дрібної моторики допомагають дітям краще контролювати своє тіло;

-покращенню когнітивних функцій: заняття спрямовані на розвиток пам’яті, уваги, мислення та здатності до навчання;

-підтримці емоційного стану, адже діти вчаться керувати своїми емоціями та стресовими ситуаціями;

-соціалізації: взаємодія з іншими дітьми допомагає розвивати навички співпраці та взаємодії в групі.

Корекційні заняття мають численні переваги для дітей з труднощами:

-індивідуальний підхід: заняття підлаштовуються під індивідуальні потреби та можливості кожної дитини, що забезпечує ефективність та досягнення максимальних результатів;

-раннє втручання: чим раніше розпочато корекційні заняття, тим більша ймовірність успішної адаптації дитини до суспільства;

-комплексний підхід: використання різних видів занять дозволяє всебічно розвивати дитину, враховуючи всі аспекти її розвитку.

КРЗ допомагають дітям розвивати необхідні навички для повноцінного життя та забезпечують їм можливість досягти максимального рівня самостійності.

Поради дорослим , щодо виховання дітей з розладами  аутистичного спектра

Виховання дітей з розладами аутизму може бути не легким завданням. Хоча особливі діти зазвичай поводять себе добре, не усвідомлюючи цього. Також неусвідомлено вони можуть поводити себе погано. Батькам необхідно розуміти це і беззастережно любити своїх дітей. Ось кілька порад, які допоможуть у вихованні дітей з синдромом аутизму: 

- Розумійте   дітей. 

Дорослі повинні усвідомлювати, що більшість дітей з синдромом аутизму, не розуміють поняття "погана поведінка". Наприклад, деякі діти дуже чутливі до світла і звуків. Коли вони знаходяться в такому середовищі, діти починають погано себе поводити. Вивчення їх індивідуальності і сприйняття певних факторів допоможе Вам піклуватися про них. 

- Ваші очікування можуть не виправдатися. 

 Звичайна дитина під час обіду за столом сидить спокійно, а дитина особлива, може себе поводити більш неочікувано. Не чекайте від них чогось надприродного, інакше це засмутить Вас і Вашу дитину. Для початку вирішіть проблеми простіші.

- Хваліть дитину за її успіхи. 

  Якщо Ваша дитина навчилася бути сама собою, то обов'язково похваліть її. Особливі діти потребують того, щоб батьки любили і цінували їх.

 - Не соромтеся своїх дітей.

 Якщо Ваша дитина поводиться галасливо в громадському місці, то це не велика проблема. Іноді діти з синдромом аутизму можуть привертати увагу інших людей. Ви не повинні соромитися своїх дітей.

- Вчіться весело проводити час зі своїми дітьми. 

Іноді проводити весело час з особливими дітьми не дуже-то легко, але Ви повинні навчитися любити їх такими, якими вони є. Намагайтеся творчо діяти. Іноді достатньо просто обійняти дитину і насолодитися цим прекрасним моментом. 

Основні прояви затримки психічного розвитку

Порушення працездатності та поведінки

Порушення працездатності та поведінки  більшою чи меншою мірою властиві всім дітям із ЗПР. Причиною цього явища є надлишкова виснаженість нервових процесів, їх інертність. У дітей із ЗПР дуже коротка тривалість продуктивної роботи – усього 15-20 хвилин, після чого наступає втома. Її прояви неоднакові: одні діти стають млявими, сонними, інші, навпаки, стають непосидючими, багато розмовляють, не реагують або негативно реагують на зауваження.

Особливості пізнавальної діяльності

Зазвичай діти із ЗПР не є допитливими. Задовольняються першою відповіддю на своє запитання й не проявляють наполегливості у процесі вирішення завдання, яке їх зацікавило. Інколи дитина ставить багато запитань, але всі вони одноманітні і свідчать не стільки про інтерес дитини, скільки про його обмеженість.

Сенсомоторний розвиток і чуттєве пізнання дійсності

У зв’язку з порушеннями центральної нервової системи опрацювання отриманої інформації від органів чуття відбувається менш успішно. Дітям із затримкою психічного розвитку буває складно відрізнити букви, особливо якщо вони подібні за формою; складно написати лист, тому ще це вимагає досить високого рівня просторової орієнтації, щоб розпізнати та відтворити графічне зображення букв, їх розміщення на сторінках зошита. Не сформованість просторових уявлень зумовлює й те, що на початку навчання у школі діти із ЗПР ще невпевнено можуть розрізняти праву й ліву сторони, поняття «під, над, вище, нижче, далі, ближче, внизу, зверху».

Особливості мислення

Діти із ЗПР, розглядаючи предмети та явища, оперують значно меншою кількістю навчального матеріалу, ніж їх однолітки з типовим розвитком.

Пам’ять

Слабка пам’ять у дітей із ЗПР часто привертає увагу педагогів. Діти мають труднощі під час запам’ятовування букв і цифр, таблиці множення, віршів. Довільна і мимовільна пам’ять у дітей із затримкою психічного розвитку є слабкою.

Знання й уявлення про навколишній світ

Часто діти із ЗПР не знають родинних вуз, послідовності днів тижня, місяців, пір року тощо. Спостерігається брак системності знань.

Розвиток особистості

Окрім загальних проявів особистості дітей із ЗПР у них інколи проявляються такі риси, які зумовлюються хворобливими порушеннями функціонування нервової системи. На тлі надлишкової виснаженості, загальмованості нервових процесів у деяких дітей проявляються такі характеристики, як млявість, боязкість, плаксивість. Надлишкова збудливість, яка також пов’язана зі швидким виснаженням, веде до бурхливих реакцій до зауважень, до постійних конфліктів з товаришами, бійок. На порушення поведінки негативно впливає і мікросоціальне середовище, в якому ці діти виховуються, особливо їх положення в колективі, досвід неуспішності навчання в школі.

У роботі з дітьми, які мають ЗПР важливо забезпечити їх готовність до навчання у школі: розвиток дрібної моторики, фонематичного слуху, формування правильної звуковимови, уточнення до математичних понять, формування соціально прийнятої поведінки.

Психомоторний розвиток дитини, лікування іпотерапією

Психомоторний розвиток дитини – це дуже широке поняття, яке включає в себе такі напрямки:

розвиток рухових функцій (великої моторики);

розвиток спритності рук, координації рухів (дрібної моторики);

розвиток активної мови і її розуміння;

усвідомлення взаємозв’язку між явищами і предметами (розвиток мислення);

вміння спілкуватися з людьми (розвиток соціальних і комунікативних функцій);

розвиток самостійності в своїх діях.

Розвиток дитини – безперервний процес, який тим не менш проходить обов’язкові етапи. Для характеристики розвитку є поняття швидкості, або темпу, дозрівання. Темп характеризує інтенсивність процесів вікового розвитку нервової та інших систем організму на окремих етапах розвитку. Темп вікових перетворень змінюється в ході розвитку, і дитина переживає періоди прискорення і уповільнення біологічного дозрівання.

Іпотерапія – ефективний метод психомоторного розвитку дитини

Виділяють наступні області розвитку дитини:

Фізичний розвиток – зміна тіла і фізичних функцій організму: дрібної і грубої моторики, координації рухів, спритності.

Розвиток когнітивних функцій – розвиток пізнавальних функцій таких як увага і пам’ять, мислення, уява, інтелект, творчість, експресивна і імпресивна мова.

Емоційний і соціальний розвиток – розвиток емоційних реакцій, самоусвідомлення, почуттів, встановлення близьких відносин, моральна поведінка.

Періоди розвитку дитини:

Пренатальний період – від запліднення яйцеклітини до появи дитини на світ. У цей період плід найбільш уражений до впливів агресивних чинників зовнішнього середовища. У цей період реалізуються хромосомні поломки і генетичні аномалії.

Дитинство – зростання і розвиток нервової системи, поява рухових і когнітивних здібностей, мови, прихильності до оточення.

Раннє дитинство – від 2 до 6 років, відбувається зміна тіла, воно стає довшим і тоншим, удосконалюються навички грубої і дрібної моторики, відбувається первинна самоідентифікація; більш інтенсивний розвиток мислення й мови, спілкування з однолітками;

Середнє дитинство – 6-11 років, розумові процеси продовжують удосконалюватися, встановлюються відносини з однолітками, збільшується запас слів;

Підлітковий вік – 11-20 років. Проміжний період між дитинством і дорослістю. Відбувається статева зрілість. Формується абстрактне мислення, моральні цінності, цілі.

Розвиток дрібної і грубої моторики протягом перших 2 років життя:

6 тижнів. – утримує голову у вертикальному положенні;

2 міс. – піднімається на руках, лежачи на животі;

2 міс. – повертається з боку на спину;

4,5 міс. – повертається зі спини на живіт;

4 міс. – бере іграшки в руки;

7 міс. – сідає самостійно;

7 міс. – повзає;

8 міс. – намагається вставати на ноги;

10 міс. – грає в ладушки;

11 міс. – встає на ноги;

12 міс. – самостійно ходить;

14 міс. – малює каракулі;

16 міс. – піднімається по сходах з допомогою;

23 міс. – стрибає на місці;

25 міс. – вміє ходити на носках.

Слід пам’ятати, що наведені норми є середніми для дітей і можуть коливатися у кожної дитини в досить широких межах. Тільки кваліфікований фахівець з розвитку дитини може встановити у дитини факт затримки психічного або рухового розвитку. Важливо, що дитина з ознаками затримки розвитку обов’язково повинна бути оглянута дитячим неврологом так як затримка психомоторного розвитку – один з найбільш частих симптомів захворювань нервової системи у дітей.

Іпотерапія є високоефективним методом реабілітації дітей з затримкою фізичного і психічного розвитку.

Іпотерапія позитивно впливає на:

координацію рухів;

м’язовий тонус;

постуральний контроль;

силу м’язів тулуба, поставу.

В процесі занять відбувається інтенсивна стимуляція м’язів і нервових закінчень дитини, що призводить до нормалізації м’язового тонусу, збільшення сили м’язів, поліпшення координації рухів. В результаті у дитини поліпшується контроль над власним тілом, відбувається набування нових рухових навичок, їх закріплення, вона стає більш самостійна у повсякденному функціонуванні.

Допомога дітям з ООП під час війни. Поради для батьків

ЧИ ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ З ООП ПРО ВІЙНУ?

Обов’язково потрібно. Незалежно від того, які особливості має дитина та якого віку, вона вже бачила війну чи певні її ознаки (блок-пости, зруйновані будівлі, бомбосховища тощо). До того ж чимало дітей з ООП користуються інтернетом, де стикаються з відповідною інформацією, грають в ігри, спілкуються в чатах, соцмережах.

Якщо не говорити з ними про війну, є високий ризик, що вони отримають викривлену чи неправдиву інформацію. А, отже, невизначеність та неінформованість (чи неадекватна інформованість) породить додаткову тривожність, страхи та викривлене сприйняття подій. У гіршому випадку це може спричинити небезпечну ситуацію.

Але глибина, зміст та способи інформування про війну залежать від віку дитини, індивідуальних можливостей розуміння та сприйняття мовлення.

У будь-якому випадку можна (і треба!) супроводжувати пояснення візуалізацією інформації. Наприклад, узяти зображення чи відео з інтернету (профільтрувавши травматичні), а також використовувати те, що оточує дитину – протитанкові укріплення, військову форму, блок-пости, техніку тощо. Якщо ви переїжджаєте, то це можуть бути великі скупчення людей на вокзалах, черги на автобуси – усе, що дитина може ідентифікувати, треба їй пояснити, розказати, чому відбувається саме так і тепер.

Знання дитини про війну допоможе й у випадку, коли родина змушена переїжджати в безпечніше місце. Адже якщо ви візьмете відповідальність за переїзд виключно на себе (тому що я так вирішив), супротив та агресія дитини будуть спрямована на вас. Та коли вона знатиме, що є об’єктивні обставити, їй буде легше це пережити, тому що в такому випадку батьки лишаться острівцем безпеки, що важливо для стабілізації дитини.

ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДИТИНУ Й ЧОМУ ВАЖЛИВІ РУТИНИ?

Зміна обставин та укладу життя дає нам змогу поглянути на ситуацію з іншого боку та побачити нові можливості й віднайти нові орієнтири.

Ми вже потрапляли в схожу ситуацію, коли під час ковіду освітню систему перевели в онлайн, і тоді найбільше “постраждали” якраз діти з ООП. Адже організувати дистанційне навчання для них виявилося надзвичайно складно.

Тепер, коли самі педагоги змушені розвʼязувати, окрім освітніх питань, ще й завдання власної безпеки та психоемоційного стану, можливостей для навчання дітей з ООП стало ще менше. І брак системного навчання та доступу до корекційних занять, зв’язку зі звичними педагогами спричиняє додаткове напруження в батьків.

Проте часто ми не помічаємо, що корекційна складова окремих занять із дітьми з ООП переоцінена. За спостереженнями фахівців, вона не дає такого значного ефекту, як чимало звичних рутинних справ, які можуть стати навчальними для дитини побутові навички та самостійність;соціальний розвиток;ігри, уподобання, хобі.

Для всього цього не потрібні окремі педагоги, достатньо залученості батьків. Натомість результат від перенесення акценту з академічних досягнень на побутові є платформою для розвитку навичок для життєвої адаптації.

Тож підтримка дитини з ООП базується на щоденній рутині та буденності. Тому важливо створити для неї усталений розклад дня, причому бажано його візуалізувати у формі картинок та тексту.

Розклад обов’язково має містити звичні гігієнічні процедури, прогулянки, ігри, фізичну активність, побутові справи на кшталт походів до крамниці, прибирання, готування їжі, догляду за домашніми тваринами – усе те, до чого дитина звикла вдома. Це доволі легко дотримувати, і такі прості речі можуть стабілізувати дитину з ООП, для якої звичні справи є основою безпеки та впевненості.

За можливості (коли родина в безпеці та в ресурсі) варто організувати спілкування з однолітками, навчання в будь-якому форматі, який використовувався раніше, – з батьками, дистанційне в школі (якщо воно вже почалося), заняття з корекційними спеціалістами, різноманітні розвивальні заходи онлайн тощо.

Спланований розклад не лише створює стан передбачуваності для дитини, допомагає зняти її тривожність, але й дає підтримку психологічній рівновазі дорослого. Адже коли ти обіцяєш залежному від тебе (дитині) щось робити в певному порядку та дотримуєшся цієї обіцянки, це позитивно впливає й на стабілізацію самого дорослого – він також має план дій як опору.

Але важливо пам’ятати, що варто давати й самій дитині право обирати деякі різновиди діяльності та їхню послідовність у межах розкладу. Тоді вона відчуватиме, що може впливати на ситуацію і її думка важлива.

ЯК ВИЗНАЧИТИ, НАД ЧИМ ВАРТО ПОПРАЦЮВАТИ?

Є два варіанти. Перший – батьки можуть скористатися чек-листами, опитувальниками, анкетуванням чи тестуванням (матеріалів в інтернеті щодо цього є чимало, або можна запитати педагогів, якщо є можливість). Можна орієнтуватися й на рекомендації фахівців щодо того, які навички мають бути вже сформованими в дитини відповідного до віку.

Другий варіант – дати відповідь самому собі (батьківська рефлексія) на такі запитання:

Що вам спричиняє найбільший дискомфорт у догляді за дитиною? Які побутові завдання вона може виконувати самостійно або з найменшим втручанням дорослого?Які побутові навички потрібні вашій дитині не лише вдома, але й (з урахуванням нинішніх обставин) в іншому місці перебування?У яких побутових завданнях дитина відчуває найменший дискомфорт чи навіть отримує задоволення?Які моменти потребують вашого прискіпливого контролю? Отримавши відповіді, дорослі побачать для себе можливості для розвитку дитини з ООП, отримання нею навичок, які будуть не менш важливими (або навіть більше), ніж заняття з логопедом чи психологом. Побутова самостійність, окрім навичок дитині, надає й батькам певну історію успіху (а успіх обов’язково буде, бо тепер у вас є достатньо часу для практики), якою можна пишатися.                                                                                   ІГРИ Ігрова діяльність відповідно до віку – це важлива платформа для розвитку та підтримки соціальних, комунікативних і навіть когнітивних навичок. Навіть у випадку, коли дитина невербальна, її навички комунікації та спілкування можна поглиблювати саме завдяки іграм. Активні та рухливі ігри дають можливість зняти напруження, посилити здатність контролювати тіло. Дитина вчиться запам’ятовувати правила та дотримуватися їх: наприклад, дотримуватися черги, чекати, стежити за тим, що роблять інші тощо. Сенсорні ігри (переливати воду, додавати пісок, олію, фарби, торкатися, гладити, нюхати тощо) знімають сенсорне перевантаження, забезпечують дитині відпочинок, наприклад, від спілкування з іншими людьми. А з іншого боку, ми даємо їй нові знання та навички. Настільні (так звані дидактичні) ігри підтримують навички спілкування та соціальної взаємодії. Вони також сприяють закріпленню навчальних досягнень та корекційної роботи (наприклад, ігрові завдання із запам’ятовування, концентрації уваги, розвитку мислення тощо). До того ж, коли ви граєте в ігри з дитиною, ви й самі можете переключитися з того, що відбувається навколо, отримати радість та задоволення хоча б на кілька хвилин. Це дає змогу й дітям побачити, що в будь-яких обставинах є час на розслаблення та радощі, на відчуття самого життя. Тоді й діти припиняють відчувати тривогу.                                                           ПІДТРИМКА НАВИЧОК Чи не найбільше батьків жахає, що діти можуть втратити навички, які вони здобули раніше. Цей страх, проте, не є специфічним для періоду війни, він супроводжує батьків дітей з ООП постійно. Але фахівці стверджують, що це практично неможливо: здобуті навички втрачаються лише за наявності медико-фізіологічних підстав, тобто коли стан здоров’я дитини раптово та суттєво погіршується. Це можуть бути психологічні травми, але в такому разі, найвірогідніше, у мозку дитини відбудуться компенсаторні процеси. І тоді пізніше йтиметься про відновлення цих навичок, а не здобуття їх наново, тому процес буде швидшим і простішим. А от якщо дитина почала гірше читати чи забула арифметичні дії, літери, написання слів, звуки тощо, то це означає, що ця навичка не була опанована в достатньому обсязі. Також її втрата може відбутися, якщо дитина нею не користується нею в повсякденному житті (тобто з погляду дитини ця навичка непотрібна). Власне, це також може бути орієнтиром для батьків: що з цих навичок можна перетворити на постійний функціонал для дитини. Батькам варто включити заняття в щоденний розклад, про який ідеться вище. Причому набагато краще, аби такі заняття були коротшими, але кілька разів на день. Зосереджуватися варто не на тих цілях, які раніше були перед дитиною та її педагогами (ІПР), а відштовхуватися від того, що вона вже опанувала, чи на тому, де вона зупинилася на момент переривання звичних занять.А далі – подумати над тим, як закріпити ці навички в буденних ситуаціях. Сплануйте ваші заняття. Наприклад, якщо ви хочете займатися з дитиною математикою, ви можете порахувати, скільки продуктів потрібно, аби приготувати страву на ту кількість людей, які проживають із вами (це закріплює навички рахування, додавання, множення, вираховування пропорцій тощо);виміряти площу та периметр приміщення, кімнати, майданчика, встановивши для цього, наприклад, спеціальну програму на смартфон;пошукати  навколо себе предмети заданої геометричної форми або намалювати маршрут прогулянки;розрахувати суму покупок у магазині чи час, який потрібен кожному члену родини на виконання якихось дій.А приготування їжі, наприклад, дає надшироке поле для різноманітних занять: тієї ж математики, сенсорних вправ (які продукти на доторк), розвитку дрібної моторики (різати, терти), розрахунку ваги. А якщо дитина може допомогти приготувати щось для всієї родини, це підвищуватиме її самооцінку та даватиме відчуття важливості для соціуму. Щодо навичок письма, читання, усного мовлення, то є навіть метод так званого навчання в природних умовах. Ви можете:надавати дітям письмові побутові інструкції – що, як і в якому порядку робити;складати список покупок та читати назви продуктів у магазині;писати повідомлення в месенджерах (додатково це тренує й навичку спілкування) – це й техніка письма, і граматика, і пунктуація, і розуміння прочитаного й багато інших нюансів.граючи в настільні ігри, ви можете давати завдання прочитувати, що написано на ігровій картці, чи ставити уточнювальні запитання, стимулюючи до розмови;обговорювати чи переказувати мультфільми, кіно, відео в соцмережах.                                                       СПІЛКУВАННЯ З РОВЕСНИКАМИЯкщо для дітей дошкільного віку батьки є цілим всесвітом, і вони можуть замінити партнерів у іграх і однолітків, то з 8–9 років живе спілкування з такими ж дітьми стає надважливим. Тому варто спробувати організуватися з іншими батьками у вашій місцевості, які мають дітей такого ж віку, для спільної діяльності – прогулянок, ігор, творчої та побутової діяльності (наприклад, спільного чаювання). У цьому випадку головне завдання для батьків дитини з ООП – не акцентувати увагу на корекційній роботі, а дати дитині змогу вільно спілкуватися. І коли такі зустрічі увійдуть у щоденне життя, тоді можна починати думати про пошук фахівця, який би міг займатися з дітьми. Війна торкнулася кожного, педагогів у тому числі. І якщо ви сидітимете й чекатимете, що знайдеться фахівець, котрий вам усе організую, ви будете сильно розчаровані. А от якщо ви почнете щось робити самостійно, буде суттєво легше знайти людину, яка долучиться до процесу й допоможе.       ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ Якщо ви маєте змогу продовжувати корекційні заняття – це ідеальний варіант. Але якщо такої змоги немає, то можна організувати заняття з дитиною самостійно, наодинці або в групі. Так ви на власні очі побачите, чого саме потребує ваша дитина, та конкретизуєте запит щодо її розвитку та занять. Можна спробувати зв’язатися з фахівцями, які надавали підтримку вашій дитині до війни. Можливо, вони на зв’язку та зможуть проводити заняття онлайн чи переспрямувати вас до своїх колег. Батьки також можуть звернутися до корекційних центрів, ІРЦ чи приватних фахівців у тому місці, де вони перебувають. Якщо вони працюють, то, можливо, зголосяться проводити заняття з вашою дитиною чи долучити до відповідної групи. Так само можна пошукати фахівців, які працюють онлайн: здебільшого вони поступово відновлюють роботу, якщо перебувають у безпеці. Причому багато хто надають консультації та допомогу безплатно, розуміючи, у якій ситуації ми всі нині перебуваємо. Але оскільки вони не бачили вашу дитину та не працювали з нею до цього часу, вам доведеться ретельно конкретизувати свій запит. Тобто не “ситуація погіршилася”, а “потрібна допомога в організації режиму навчання” або “у модифікації програми з певного предмета для такого-то класу”, “як застосовувати математику в побуті” тощо.

Арттерапія — це терапія мистецтвом.

Це метод психотерапії, який дозволяє з допомогою творчості пережити внутрішні конфлікти,  тривогу, страхи, що турбують людину. Арттерапія підходить не лише дітям, а й дорослим. Перевага цього методу у роботі з дітьми є такою, що цей метод є достатньо екологічним. 

Діти проявляють себе через творчість (або гру). У такий спосіб вони самостійно знаходять внутрішній ресурс, щоби впоратися з проблемою, яка їх турбує. Якщо з дорослими ми можемо проговорити якісь моменти, то з дітьми все інакше. Ми комунікуємо з ними невербально, часто на символічному рівні. І  це допомагає не нашкодити їм.

Якщо це груповий процес,  в нас є певні ритуали початку та завершення заняття.  Наприклад, перед тим, як почати, ми ділимося нашим настроєм. Але основна частина заняття — це коли дитина саме творить. І вона інтуїтивно обирає той інструмент, який їй підходить. Правильне рішення для психолога — це довіритися дитині, її несвідомому.