Тема: "ВСТУП"

З визнання біологічних і соціальних відмінностей між людьми та їх неповторності виникають два принципових підходи до розуміння цілісності людської природи: дуалістичний і моністичний.

Дуалістичний погляд на людину, що йде ще з доісторичних часів, полягає в тому, що людина розглядається як істота, що складається, з одного боку, з матеріального організму, а з іншого – з нематеріальної душі, яка є самостійною сутністю й управляє цим організмом.

Моністична ж концепція розуміння людини, що підтримується більшістю сучасних учених, виходить з того, що психіка людини, її почуття, думки, емоції і настрій є не що інше, як результат життє-діяльності нервових клітин головного мозку, який, у свою чергу, є лише складовою частиною людського організму. На думку прихильників даного підходу, немає ніяких достатніх підстав вважати, що психічні явища мають у своїй основі щось нематеріальне, тому в поясненні природи психічного немає причини виходити за межі матеріальних процесів, що протікають в організмі людини.

Таким чином, позначена проблема не зводиться до того, чи є людина за своєю природою істотою тільки біологічною або тільки соціальною. Вона, безсумнівно, і те, і інше.

Розвиток наук анатомії та фізіології бере початок з античних часів. Славнозвісний лікар античної медицини Гіппократ (V ст. до н. е.) уже не одне століття зберігає почесне ім’я «батька медицини». Своїми працями він показав шляхи вивчення хворої людини, план її дослідження, завдання діагностування, прогнозування, терапії.

Протягом століть людство поступово рухалося до сучасного рівня знань у цих галузях науки.

У Росії поштовх до розвитку вчення про здоров’я дітей дав М. В. Ломоносов, який першим звернув увагу властей на надзвичайно важливу смертність серед дітей.

У 1834 р. у Петербурзі було відкрито перший шпиталь для дітей. Це сприяло глибшому вивченню патології дитячого віку й виділенню серед лікарів спеціалізації спеціалістів — педіатрів. Основоположником російської педіатрії як науки вважається Степан Хомич Хотовицький (1796–1885). Ґрунтуючись на великому власному досвіді та добре знаючи світовий досвід, він написав перший великий посібник «Педіатрика» (1847). Свою книжку С. Х. Хотовицький побудував на глибокому знанні анатомії та фізіології дитячого організму. У ній він доводив, що в процесі розвитку в організмі дитини відбуваються зміни не лише кількісного, а й якісного характеру. Учений дав чіткий опис різних форм патології дитини, детально описав засоби запобігання їм, особливості догляду, дієти для дітей раннього віку. У розвитку педіатрії велику роль відіграв професор Московського університету Н. Ф. Філатов (1860–1908), автор багатьох визначних праць, зокрема посібника «Семіотика і діагностика дитячих хвороб». Значний внесок у боротьбу з дитячою смертністю й підготовку лікарів-педіатрів в Україні зробив професор І. В. Троїцький (1856–1923). Він опублікував 101 працю з профілактики дитячих захворювань, дозування лікувальних засобів для дітей, шкільної гігієни.

Видатний лікар-анатом М. І. Пирогов (1810–1881) заклав основи багатьох галузей сучасної анатомії та фізіології. І. М. Сєченов (1829–1905), С. П. Боткін (1832–1889), І. П. Павлов (1849–1935), В. М. Бехтерев (1857–1927) створили й розвинули теорію нервізму, що ґрунтується на уявленні про цілісність організму та провідну роль нервової системи, яка регулює й узгоджує функції усього організму й пристосовує його життєдіяльність до умов існування.

• Цитологія — наука, що вивчає будову та функції клітин.
• Гістологія — наука, що вивчає будову та функції тканин.
• Анатомія — наука про будову організму.
• Фізіологія — наука про функції та процеси життєдіяльності організму.
• Генетика — наука про спадковість і мінливість організмів.
• Біохімія — наука про закономірності та особливості перебігу хімічних явищ у живих організмах.
• Біофізика — наука, що вивчає закономірності та особливості перебігу фізичних процесів у живих організмах.
• Ембріологія — наука, що вивчає закономірності розвитку клітини, тканини та органів зародка.
• Гігієна — наука, що вивчає вплив різних факторів на організм та його здоров’я.
• Екологія людини — наука, що досліджує вплив на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.
• Медицина — наука, спрямована на зміцнення та охорону здоров’я людини, продовження її життя, запобігання хворобам.
• Валеологія — наука, що вивчає методи здорового способу життя.

Описати зовнішню будову тіла людини нескладно: будь-яку його частину ми можемо побачити безпосередньо. Проте як з’ясувати, що міститься під шкірним покривом тіла? Одним із найважливіших і найдавніших методів, що дає змогу відповісти на це запитання, є розтин мертвого тіла й вивчення його органів. Невипадково назва науки про будову організму походить від грецького слова «анатоме» — розтинання. Так, ще в Стародавньому Єгипті жерці, які розтинали тіла померлих, готуючи їх для бальзамування, склали один із перших описів внутрішньої будови організму людини.

Хоча людський організм лікарі вивчали й за часів античності, і за часів середньовіччя, систематичні анатомічні дослідження розпочалися лише в епоху Відродження — після скасування заборони на розтин тіл, накладеної християнською церквою. Засновником анатомії як науки вважають італійського вченого Андреаса Везалія, який у 1543 році написав трактат «Про будову людського тіла».

Лише через декілька століть із розвитком фізики вчені-анатоми й лікарі змогли «зазирнути» всередину живого організму людини.

Завдяки відкриттю рентгенівських променів дослідники вперше одержали зображення внутрішніх органів на спеціальних плівках. Внутрішні органи можна побачити й на моніторі приладу для ультразвукового дослідження (УЗД), піддаючи певні ділянки тіла дії звукових хвиль високої частоти. Щоб роздивитися органи зсередини, застосовують ендоскоп — гнучку пластикову трубку, у якій містяться спеціальні волокна, що проводять світло. Ендоскоп уводять у шлунок, бронхи тощо й через об’єктив, розміщений на зовнішньому кінці приладу, досліджують внутрішню поверхню органа.

Сьогодні вчені використовують чимало спеціальних приладів, щоб дослідити функціонування органів людини. Електронна мікроскопія дає змогу одержати зображення клітин різних органів, збільшене в сотні тисяч разів. Застосовуючи магніто-резонансну томографію (МРТ), вивчають процеси, які відбуваються в живих тканинах. Цей метод базується на тому, що тканини організму в залежності від їхнього стану по-різному поглинають електромагнітні коливання. Розглядаючи на моніторі комп’ютера зображення, отримане за допомогою МРТ, можна дослідити, які зміни відбуваються в тканинах.

Щоб жити, працювати, досягати успіхів, людина повинна піклуватися про своє здоров’я, захищати себе. Наші предки приділяли багато уваги своєму здоров’ю. Наприклад, у Запорізькій Січі існував культ фізичної досконалості людини: запорізькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично слабких людей; свій вільний час практично всі козаки присвячували виконанню фізичних вправ; одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного запорожця» була його фізична підготовка. Німецький дослідник Мюллер писав: «Військо без вождя — тіло без душі, а в міцного воїна — міцне тіло...» Вінницький полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи. Він бився двома шаблями, перемагаючи в бою відразу кількох нападників. Легендарний Петро Сагайдачний «змалку привчався натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боровся не покрівцями, а витривалістю». Про Івана Мазепу один французький дипломат писав: «...тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий». У непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров’я, силу і спритність.

Здоров’я є основною умовою самореалізації, а також найважливішою складовою особистого інтересу сучасної людини, оскільки проблеми зі здоров’ям можуть стати перешкодою на шляху до здійснення мрій та життєвих планів.

За енциклопедичним словником, здоров’я — це стан функціонування організму людини як живої системи, що характеризується повною її рівновагою із зовнішнім середовищем і відсутністю виявлених хворобливих змін.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здоров’я — це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність захворювань.

Про стан індивідуального фізичного здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (розміри тіла: зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та ін.), а також на підставі фізіологічних і біохімічних досліджень, оцінка яких здійснюється з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів.

На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні показники — це ще й дуже місткі критерії, що характеризують процес розвитку. Також ураховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості, ураженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та ін.). Як показники стану здоров’я працюючих найчастіше використовують захворюваність із тимчасовою втратою працездатності.

Найважливіші показники здоров’я населення:

• Народжуваність
• Смертність
• Середня тривалість життя
• Інвалідність
• Захворюваність та ураження певними хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, інфекційні, алергічні, онкологічні, шлунково-кишкові та ін.)