ВСТУП

Усім живим організмам – і мікроорганізмам, і рослинам, і тваринам, включаючи людину – притаманні властивості, що відрізняють їх від об’єктів неживої природи.

Живлення — процес отримання із навколишнього середовища і засвоєння організмом речовин та енергії, що використовуються ним для підтримання життєдіяльності, росту та розмноження. У процесі історичного розвитку (філогенезу) виникло кілька груп організмів, що відрізняються за типом живлення

Середовище існування (середовище проживання) – це сукупність умов, у яких мешкають особини, популяції та угруповання організмів різних видів. Середовище існування є частиною природи, що безпосередньо оточує організми і має на них прямий або непрямий вплив. Основними середовищами існування організмів на Землі є наземно-повітряне, водне, ґрунтове та живі організми.

Як і всі живі організми, тварини ростуть, розвиваються, розмножуються. Умовою їх життя є обмін речовинами, а разом із ними і енергією, з навко­лишнім середовищем. Одні речовини надходять до організму тварини, інші виділяються.

Речовини, що надходять ззовні, потрапляють до клітин - «цеглин», із яких складається організм. У клітинах вони беруть участь у безлічі хімічних пере­творень. Клітину часто порівнюють із хімічним заводом - у ній безперервно відбуваються численні реакції, за перебіг яких «відповідають» складові клітини.

Тканина— сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію. Тканинний рівень — це рівень клітинної організації, проміжний відносно клітин та усього організму. Органи утворюються функціональним об'єднанням тканин одного чи кількох видів.

Вивченням тканин займається наука гістологія

Опорно-рухова система (синоніми: опорно-руховий апарат, кістково-м'язова система, локомоторна система, скелетно-м'язова система) — комплекс структур, який утворює каркас, надає форму організму, дає йому опору та забезпечує захист внутрішніх органів і можливість пересування у просторі.

Функції рухового апарату

Кровообіг — процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність. Кровоносну систему організму іноді об'єднують із лімфатичною системою в серцево-судинну систему.

Кров приводиться в рух скороченнями серця і циркулює судинами. Вона забезпечує тканини організму киснем, поживними речовинами, гормонами і постачає продукти обміну речовин до органів їх виділення. Збагачення крові киснем відбувається в легенях, а насичення поживними речовинами — в органах травлення. У печінці та нирках відбувається нейтралізація й виведення продуктів метаболізму. Кровообіг регулюється гормонами та нервовою системою. Розрізняють мале (через легені) і велике(через органи і тканини) кола кровообігу.

Кровообіг — важливий чинник в життєдіяльності організму людини і тварин. Кров може виконувати свої різноманітні функції тільки знаходячись в постійному русі.

Кровоносна система людини і багатьох тварин складається з серця і судин, якими кров рухається до тканин і органів, а потім повертається до серця. Великі судини, якими кров рухається до органів і тканин, називаються артеріями. Артерії розгалужуються на менші артерії — артеріоли, і, нарешті, на капіляри. Судинами, які звуться венами, кров повертається до серця.

Кровоносна система людини та інших хребетних належить до закритого типу — кров за нормальних умов не покидає організм. Деякі види безхребетних мають відкриту кровоносну систему.

Рух крові забезпечує різниця кров'яного тиску в різних судинах.

Нервова система — цілісна морфологічна і функціональна сукупність різних взаємопов'язаних нервових структур, яка спільно з гуморальною системою забезпечує взаємопов'язану регуляцію діяльності усіх систем організму та реакцію на зміну умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

У більшості тварин нервова система складається з двох частин — центральної та периферичної. Центральна нервова система хребетних (зокрема людини) складається з головного та спинного мозку. Периферична нервова система складається з сенсорних нейронів, сукупностей нейронів, що називаються ганглії, та нервів, що сполучають їх між собою та з центральною нервовою системою.

Нерви залежно від складу їхніх волокон поділяють на чутливі, рухові і змішані.

Репродуктивна система, або статева система, система розмноження — система статевих органів багатоклітинних живих організмів (тварин, рослин, грибів тощо), яка відповідає за їх розмноження.

У більшості хребетних тварин репродуктивна система має подібний план будови: статеві залози (гонади) — вивідні протоки — зовнішні статеві органи.

Безхребетні мають дуже різні за будовою репродуктивні системи, єдиною загальною ознакою яких є відкладання яєць. Окрім головоногих молюсків і членистоногих, майже всі безхребетні гермафродитні і розмножуються за допомогою зовнішнього запліднення.

Дихання — одна з основних властивостей живих організмів, частина обміну речовин. Завдяки диханню тварини отримують енергію для своєї життєдіяльності.

Дихальна система повинна забезпечувати організм тварини киснем і виводити з нього газоподібні продукти обміну речовин, у першу чергу вуглекислий газ. Тобто крім дихання функцією дихальної системи є ще й виділення. Кисень потрібен для забезпечення клітин організму енергією. Ця енергія утворюється в процесі обміну речовин під час взаємодії кисню з органічними речовинами в клітинах тварини.

Травна система, або травний тракт, або травна трубка — система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).

У більшості тварин травна система влаштована за однаковим принципом. Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, що сполучає ротовий отвір з анальним, по якій в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. У фізіологічному та морфологічному відношенні травний тракт поділяють на три відділи:

  • передній — представлений ротовою порожниною, глоткою і стравоходом. Основна функція цього відділу полягає в механічній та початковій хімічній обробці їжі;
  • середній — включає в себе шлунок, тонку і частково товсту кишку до її каудальної частини. Основними функціями цього відділу є хімічна обробка їжі, а саме її перетравлення, всмоктування поживних речовин у кровоносне і лімфатичне русло. Тут формуються калові маси з неперетравлених залишків їжі;
  • задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, що забезпечує виділення неперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

Проте у різних тварин є деякі відмінності в будові травної системи, які часто бувають пов'язаними з особливостями їх живлення. Так, у тварин, що харчуються м'ясом, кишковий канал коротший ніж у травоїдних тварин. Деякі тварини мають багатокамерний шлунок. Кількість зубів також розрізняється у різних видів тварин.