Для вивчення цієї теми необхідно:
Мислення — це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду.
Виділять такі види мислення:
Наочно-дійове мислення — це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.
Наочно-образне (образне, просторове) мислення — це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їхніх умов.
Словесно-логічне мислення — це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких розумових дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.
Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її в поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus — міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.
Дискурсивне мислення — це розгорнуте в часі міркування з допомогою умовиводів — способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції — від менш загальних до більш загальних суджень, або ж дедукції — застосування вже відомого до нових випадків.
Проте й дискурсивне мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції — нібито безпосереднього й майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатньо логічних підстав.
Кожен вид мислення реалізується з допомогою певних психологічних механізмів — складників процесу мислення.
Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.
Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що сформувалося протягом суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому, активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, та творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв’язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб’єкт об’єкту.
Отже, свідомість — не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення й перетворення дійсності. Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством.
Явища людської психіки дуже різноманітні. І далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяльність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, у станах людини, що лежать поза сферою розуму, не підзвітні їй і принаймні в конкретний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого.