2021 - 2022 н.р.
23.05.22 року
Тема Література рідного краю. ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ . Оповідання "Криниця"
Сторінки життєпису
Випускник філологічного факультету
Поет, прозаїк, композитор, бард-виконавець
Заслужений працівник культури України. Почесний громадянин м. Житомир
Володимир Шинкарук народився 19 серпня 1954 року в селі Вчорайшому Ружинського району Житомирської області в родині медиків. У період хрущовського «укрупнення районів» Шинкаруки переїхали в Хмельницьку область: у 1958–1962 роках вони мешкали в селищі міського типу Теофіполь, а 1962–1966 роках — у місті Красилів.
1967 року родина Шинкаруків повернулася в Житомирську область і оселилася в селищі Червоному Андрушівського району.
1971 року Володимир Шинкарук закінчив Червоненську середню школу і став працювати завідувачем клубу Червоненського цукрового комбінату. У 1972–1976 роках навчався на філологічному факультеті Житомирського педагогічного інституту, після закінчення якого залишився викладати на кафедрі російської та зарубіжної літератури, пройшовши шлях від асистента до професора. Служив у війську, навчався в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького.
Упродовж багатьох років він вів значну наукову, культурно-освітню роботу, поєднуючи талант науковця-дослідника з мистецьким обдаруванням: постійно виступає як драматичний актор, як автор та виконавець пісень, як ведучий концертних програм. У його науковому доробку понад 80 наукових публікацій, з яких три монографії; а у творчому — два магнітні альбоми та шість компакт-дисків: «Дім для душі» (2002), «Колір тиші» (2007), «Перекоти-небо» (2009), «Шестиструнний дощ» (2010), «Прислухаюсь до серця» (2013) та «Дороже крови» (2013).
Успіх, яким користується Володимир Шинкарук у слухачів та глядачів, забезпечують притаманні йому стримана манера виконання, чудові вокальні і акторські дані, художній смак, майстерне володіння музичними інструментами. Його пісні постійно звучать у програмах Національного радіо і телебачення як в авторському виконанні, так і у виконанні популярних українських співаків. Пісня В. Шинкарука «Свіча» була визнана кращою піснею Міжнародного конкурсу молодих виконавців української естрадної пісні ім. В. Івасюка в Чернівцях, авторитетне міжнародне журі визнало кращою піснею Міжнародного фестивалю «Голос Азії» в м. Алмати ще одну пісню композитора «Місячний оберіг». На Міжнародному конкурсі «Море друзів» також була відзначена його пісня «Іду до вас». 1991 року Володимиру Шинкаруку було присвоєно почесне звання «Заслуженого працівника культури України», крім того, він — лауреат обласної премії імені М. Шпака (1986) та Всеукраїнської премії імені І. Огієнка (2008).
В. Шинкарук — постійний ведучий найбільших культурномасових заходів не лише в Житомирській області, а й в Україні загалом. Він був режисером і ведучим великого гастрольного турне лауреатів Всеукраїнського фестивалю «Червона рута» по містах Німеччини, Польщі, Словаччини, Угорщини, Франції, вів концерти учасників культурно-мистецької акції «Лишається надія», яка проходила в дев’яти обласних центрах України. Його також залучали до ведення таких великих масових заходів на Майдані Незалежності в Києві, як День Незалежності України, День Києва, Свято козацького мистецтва, Всеукраїнський фестиваль сатири і гумору «Вишневі усмішки» тощо. Мистецьким кредом Володимира Шинкарука є переконання, що талант повинен бути відкритим до людей. Тому від перших днів аварії на Чорнобильській АЕС він прагнув своєю творчістю допомогти ліквідаторам і потерпілим, підтримати і надихнути. Драматичне обдарування В. Шинкарука найяскравіше проявилось у створених ним музично-драматичних композиціях «Вічний спогад про війну» (1995), «Слово про рідну матір» (1999), «Дім для душі» (2002), моно спектаклі «Історія однієї любові» (2006) та публіцистичній виставі «Голодомор» (2008). Поява цих драматичних творів і їх оригінальне сценічне втілення, на думку фахівців, стало справжньою подією не тільки в культурно-мистецькому житті Житомирщини, а й України в цілому.
Не можна оминути увагою і літературний талант Володимира Шинкарука. Він член Національної спілки письменників України, видав п’ять книг поезій: «Moderato синіх сутінків» (1994), «На відстані ночі» (1996), «Перелітні дощі» (1999), «Перехрестя розлук» (2004), «Колискова для осені» (2009) та дві збірки прози: «Оповідання» (2003) та «Нестандартний підхід» (2006).
Володимир Федорович виховав плеяду талановитих митців, серед яких заслужені артисти України Павло Мрежук та Ірина Шинкарук, популярні телевізійні диктори і журналісти Костянтин Ігнатчук, Сергій Кудімов, Наталія Мосейчук та ін. Педагогічна діяльність Володимира Шинкарука ще раз підтверджує, що талант і щастя вчителя — у його учнях.
Помер у Житомирі 6 грудня 2014 р
КРИНИЦЯ
Мати помирала.
І Степан це розумів.
Старий дільничний лікар, який знав болячки всіх жителів навколишніх сіл, винувато розводив руками:
– Надії майже немає… Я б на вашому місці покликав священика…
Священика Степан кликати не став.
Він сидів біля ліжка помираючої, пильно вдивляючись в її змарніле обличчя.
Уже кілька годин мати не приходила до свідомості, дихала важко, з хрипом.
Опівночі до кімнати навшпиньках увійшла Галинка – Степанова дружина:
– Поспи хоч годинку, дай я біля неї посиджу…
Степан заперечливо похитав головою.
– Ти ж знаєш, що я не зможу заснути. Лягай сама… Коли що, покличу… Коли що...
Він жахнувся своїх слів й одразу відчув, як сіпнулася повіка.
Дружина важко зітхнула і опустила теплу руку на його сивіючу голову:
– Як знаєш, – пошепки сказала вона і вийшла.
У кімнаті було так тихо, що Степан навіть чув, як наручний годинник відлічує секунди.
Раптом йому здалося, що матір зворухнула губами. Він швидко підвівся зі стільця і нахилився над її обличчям. Очі були заплющені, але матір дійсно намагалася щось сказати.
Степан спершу не розчув. Він майже приклав своє вухо до сухих материнських вуст.
– Води… з криниці… Оверкової…
– Води? – чомусь пошепки перепитав Степан.
– Оверкової… – видихнула мати і замовкла.
Степан довго стояв над ліжком, намагаючись ще щось почути, але дарма…
Оверкова криниця була кілометрів за п’ять від села, в розлогій балці. Мати розповідала, що колись там білими вишнями цвів хутір її діда Оверка. Оверко власноруч розкопав джерело, обсадив його вербами, поставив криничку і прилаштував до неї масивний дубовий жолоб. Вода, що витікала з Оверкової криниці, була дивовижно чистою і смачною. Люди ходили до криниці за декілька кілометрів, вірячи, що вода у ній справді цілюща.
Але під час війни німці спалили хутір. Повертатися жити на згарище не захотів ніхто, і про Оверкову криницю забули. Хоча Степан добре пам’ятав, як хлопчиком мати кілька разів посилала його за водою із криниці її дитинства…
Степан обережно прочинив двері сусідньої кімнати. Галинка одразу схопилася:
– Що?..
– Ні-ні… Все добре… Заспокойся… Ти посидь за мене…
– Будеш спати?
– Не буду… Мені потрібно йти…
– Куди? – Галинка потерла очі, намагаючись відігнати дрімоту.
– Мати води попросила… з Оверкової криниці…
– Не може бути… Тобі почулося…
– Не почулося… Я піду…
– Господи, там і криниці вже, мабуть, немає – висохла давно… І як ти зараз туди доберешся, ніч надворі?
– Велосипед візьму…
– Туди вже й дорогу знайти не можна…
– Я знайду!..
У голосі Степана було щось таке, що примусило Галинку лише покірно зітхнути:
– Як знаєш…
* * *
Степан почепив за плечі торбу з двома порожніми пластиковими пляшками і на старому велосипеді виїхав з подвір’я.
Хоча небо було зоряним, він декілька разів збивався з дороги. Доводилося об’їжджати лісосмуги, невеличкі яри і бакаї… Завбачливо узятий ліхтарик допомагав мало. Скоро він тьмяно зблиснув і згас.
– Батарейка розрядилась, – здогадався Степан. – Але нічого, уже розвиднюється…
Липнева ніч шепотіла колоссям достигаючого хліба, дихала пахощами трав і квітів. З-під велосипедних шин, лякаючи Степана, раз-по-раз випурхували темні тіні сонних перепілок…
Нарешті він полегшено зітхнув, побачивши на тлі сіріючого неба обриси заповітних верб.
Хотів було сильніше натиснути на педалі, але у цей момент йому здалося, що земля розступилася перед ним, а велосипед раптово провалився кудись униз...
Степан перелетів через кермо, боляче вдарився об щось холодне і тверде... На мить він навіть знепритомнів, та ще за мить схопився на ноги. Роззирнувся. Виявилось, що велосипед звалився в сухе бетонне русло старого меліоративного каналу.
Обидва колеса від удару зігнулися вісімкою. Рівняти і рихтувати їх у нього не було ні часу, ні можливостей.
Залишивши понівечений велосипед у каналі, Степан не без труднощів вибрався на поверхню…
До Оверкової криниці було кілька десятків метрів. Через лічені секунди він уже нишпорив у високій траві під вербами, намагаючись знайти джерело.
Але джерела не було.
Те місце, звідки колись била чиста дзвінка вода, замулилось і заросло густою гострою осокою. Степан натрапив лише на кілька трухлявих колод і на старий понівечений жолоб – ось і все, що залишилось від Оверкової криниці...
Степанові здалося, що у нього зупинилось серце. У розпачі він закричав пораненим звіром, упав навколішки і благально склав долоні. Злякані ворони зграєю затріпотіли в небо, а луна від його крику довго літала у прохолодному ранковому повітрі, то ховаючись у неглибокі яри, то піднімаючись до верхівок розбуджених верб.
Степан ніколи не плакав. А зараз сльози градом котилися його неголеними щоками.
Знову згадалася мати, її бліде загострене обличчя, знову почувся згасаючий шепіт: „Води… з криниці… Оверкової…”
– Немає криниці, не стане і мами... – від цієї страшної думки перехопило подих.
Степан прожогом підвівся з колін, розкидав трухляві колоди і руками почав рвати землю на шматки...
Заважало коріння, осока до крові різала пальці, друзки заповзали під нігті, та він не відчував болю. Він навіть не тямив, що робить...
* * *
Встало сонце. Сумний і чорно-сірий світ миттю став веселим і кольоровим. Степан цього не помічав.
Він забув про час і продовжував шматувати землю.
В різні боки летіли важкі вологі грудки впереміш з піском, хмизом, перетлілим листям і травою, корінням та крихкими шкаралупами слимаків... Піт аж струменів по його тілу, різав і сліпив очі.
Щохвилини яма, яку він у нестямі рив голими руками, ставала дедалі глибшою. Та лише тоді, коли Степан сховався в ній по груди, на дні ями з’явилась вода…
Тоненька цівка, наче кволий, блідий паросток, несміло визирнула з темної глибини.
Він спочатку не повірив своїм очам і навіть покрутив головою, відганяючи видіння, але це було не видіння – джерело зблиснуло у теплому сонячному промінні, ожило і завирувало.
Викинувши нагору останні пригорщі важкої багнюки, Степан виповз із ями, яка поступово стала наповнюватись холодною водою…
Одразу відчув смертельну втому. Тіло було, мов налите свинцем, у голові туманилось, спина боліла, а пальці на руках розпухли і пекли вогнем. Він довго лежав горілиць і, не мружачись, дивився на сонце. Сил не було навіть на те, щоб відповзти в тінь.
Згодом підвівся.
Каламутна вода заповнила яму і почала розтікатись навколо, шукаючи своє русло.
Радості Степан не відчував. Ще добру годину довелося чекати, доки вода відстоїться. Нарешті він наповнив пластикові пляшки, міцно закоркував їх і поклав до торби. Потім сам упав обличчям у джерело…
Пив, доки не відчув у горлі судому. Рвучко схопився і побіг назад у село.
Трава в’язала ноги, кущі чіплялися за одяг, гарячий літній вітер обпікав щоки, пляшки з водою боляче калатали по спині, але йому було байдуже.
Він поспішав додому. Бо там на нього чекала мати.
І найбільше Степан боявся запізнитись…
* * *
У дворі було порожньо, а в хаті тихо.
– Слава Богу, встиг, – подумав Степан.
Побачивши чоловіка, Галинка зойкнула:
– Що трапилось?
– Потім розповім. Як мати?
– Без змін…
– Води не просила?
Галинка заперечливо похитала головою.
– Візьми, може попросить…
Степан дістав з торби повні пляшки.
– А я піду помиюсь і перевдягнусь.
Галинка хотіла вийти слідом, щоб розпитати, де він пропадав так довго, але чоловік зупинив її поглядом:
– Побудь біля матері… Її не можна залишати саму…
Галина ображено повернулася назад до ліжка.
Степан змив під літнім душем піт і бруд, причесався, дістав із шафи чистий одяг…
І саме в цей момент почувся стривожений голос Галинки. Він миттю влетів до кімнати, на ходу застібаючи гудзики на сорочці.
Мати з зусиллям підняла повіки.
– Пити… – ледь чутно прошепотіла стара жінка.
Галинка обережно підняла її голову, а Степан підніс до блідих пересохлих вуст склянку принесеної води.
– Це з Омелькового джерела вода…
Мати зробила кілька маленьких ковтків і знову заплющила очі. Але Степану на секунду здалося, що вона вдячно кивнула йому головою… Він чомусь захотів погладити сиве материне волосся, як у дитинстві, заховати своє обличчя в її теплих долонях.
Дружина поправила постіль і прислухалась.
– По-моєму, дихати стала спокійніше… Послухай ти…
Степан нахилився над ліжком. Йому теж здалося, що дихання у матері було без хрипу і не таке гаряче, як раніше, та він промовчав. Промовчав, бо давно перестав вірити в дива.
Два довгих дні і дві ще довших ночі Степан і Галинка не відходили від ліжка матері.
І диво сталось...
На третій день під вечір мати розплющила очі і попросила їсти.
Степан стрімголов побіг за лікарем…
* * *
Старий дільничний лікар здивовано розводив руками:
– Видно, Господь Бог передумав… Таке в моїй практиці траплялось, але, чесно кажучи, і не пам’ятаю коли... Побачимо, що покаже ніч... Я залишусь біля хворої...
Ніч пройшла спокійно.
Вранці дільничний довго оглядав матір, слухав, міряв тиск, рахував пульс...
– Криза наче минула... Здається, справи ідуть на краще...
Лікар виписав нові рецепти, дав рекомендації і пообіцяв наприкінці дня навідатись ще раз...
Степан всунув у його долоню зім’ятого червінця і провів за ворота.
Потім нагострив сокиру, відшукав ножівку, цвяхи і широку лопату... Хвилину стояв у роздумах і нарешті поліз на горище. З горища він скинув із десяток струганих дошок.
– Що це ти збираєшся робити? – занепокоєно підступила до нього Галинка.
– Нічого, – буркнув Степан.
– Що значить „нічого”? – дружина кинула підозрілий погляд на зняті з горища дошки і заготовлений інструмент.
– Багато будеш знати, скоро постарієш...
– Ти зі мною не жартуй! – на очах у Галинки виступили сльози.
Степан суворо наморщив лоба, але раптом уявив, які думки могли виникнути у дружини, коли вона побачила інструмент і дошки...
– Заспокойся, це зовсім не те, що ти думаєш! Я Оверкову криницю збираюсь почистити. Замулилась зовсім… Її і накрити чимось треба, і жолоб новий поставити…
Він обняв дружину.
– Заодно і велосипеда заберу... Якщо його досі ніхто не потяг... Ти за матір’ю дивись.
– Міг би і не нагадувати… Може, попросиш когось із сусідів, щоб тебе підвезли?
– Сам дійду. Тут недалеко.
– Як знаєш, – тихо проказала Галинка.
Степан на одне плече повісив торбу з інструментом, на інше поклав зв’язані дошки, узяв в руку лопату, і коли повернувся до дружини спиною, вона нишком перехрестила його услід…
Дата:04.05.2022 Працюєте самостійно
Запишіть тему уроку. Прочитайте уважно запропонований матеріал. Складіть паспорт твору
Світ для кожного такий, яким він сам його бачить…
Тема: Для когось сучасні діти – нещасні, забиті й затуркані, для когось – цікаві й самодостатні, а для когось – незбагненні, однак класні… ( УПЧ за твором Оксани Думанської «Школярка з передмістя»)
Епіграф:
Сучасні підлітки набагато розумніші за тих, якими були ми в їхньому віці. Тому завдання письменників, котрі пишуть для дітей і підлітків, – дати їм мотивацію для читання, навчання і вибору подальшого шляху.
Ірен Роздобудько
Сучасні школярі не пишуть ні листів, ні щоденників - вони спілкуються короткими повідомленнями-есемесками, «гуляють» просторами інтеренету, отримують будь-яку інформацію, навіть шкідливу для їхніх таких ще неспотворених душ... І, все ж, вони мало чим відрізняються від повнолітніх дітей минулого тисячоліття, коли йдеться про друзів, любов, вірність, сподівання на щастя.
Письменниця Оксана Думанська визначила жанр своєї книги як «щоденник, дописаний з уяви». Бажаю вам, юні читачі, приємних годин за сторінками «щоденника» вашої ровесниці.
- Пригадайте, що таке щоденник? (Щоде́нник (застар. діаріуш, діяріуш, діарій) — літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньої пережитої події, яка щойно сталася. Щоденник може бути фрагментарним, веденим тільки у певний період (творчого піднесення, фіксація зустрічей з уславленою особою, частіще, у періоди закоханості), а може бути постійним і слугувати переліком тем для статей чи літературних творів.Щоденник пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого, приватного життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо ділогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо).В українській літературі відомі щоденники, котрі стали незамінними історичними та духовними документами, написані Тарасом Шевченком, Олександром Довженком, Уласом Самчуком).
- Сюжет твору:
- Головна героїня має неповну родину, власне – її виховує бабуся. Мама на заробітках, тато з ними не живе і, як виявилося згодом, заводить собі нову родину. Дівчинка стикається з нерозумінням однокласників, свариться з хлопцем через його антифеміністичні погляди, зустрічається зі старшим студентом-ветеринаром, навіть цілується і йде до нічного клубу… Повний боєкомплект, властивий підлітковій книжці, яка містить теми, безумовно цікаві цільовій аудиторії. Свідченням цього є перевидання книги і виразний читацький запит.
- Не раз і не двічі читач помічає, що дівчинка мислить бабусиними категоріями, повторює її думки, а коли дозволяє собі переступ – то потім переконується, що бабуся таки мала рацію. Цей феномен сам по собі цікавенний – що стається з дівчинкою, яку виховала бабуся – але загалом через це книга багато втрачає. Конфлікт поколінь, який неодмінно мав постати у такій родині, окреслено лише поверхово, бунтарські вчинки відсутні, школярку «вимуштрувано» настільки, що і бабуся їй довіряє, і вона не ладна зрадити бабусину довіру.
- Учасницею повісті є бабуся Школярки, котра переймається її одягом та макіяжем, естетичним вихованням і «письменницьким» стилем онуки, але під обіцянку стовідсоткової правдивості навіть не заглядає до її щоденника. Невдовзі ми одержуємо й цілковито зрозуміле пояснення такої демократичності: «Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія», – розповідає Школярка.
- І в тій школі є з чого зайтися алергічним чханням. Як вам батьківський комітет, що заповзято витрушує з батьків останні поповнення нескінченних фондів в обмін на оцінки? Знайомо? І тут-таки завучевого синочка тягнуть на медаль, хоча його знання залишилися на рівні шостого класу. Директора школи більше турбують справи його політичної партії, ніж декілька уроків на тиждень, які він не обтяжується відчитати повністю, а змучені й збідовані вчителі виливають свою втому на знуджених старшачків. Вони ж великомученицько намагаються таки напхати дітей нікому не потрібними “хеппі-мілами” затвердженої шкільної програми. А що ж Школярка та її однолітки? Вони вже давно купують усі необхідні для вступу знання в репетиторів, зубарячи 3–5 предметів, які відповідають їхнім життєвим планам, відвідують школу “для годиться” і на повну силу живуть своїми юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах.
- Записи щоденника щедро пересипано бабусиними порадами, практично всі події в Школярчиному житті вони обговорюють і проживають спільно, що насичує оповідки другим поглядом, поміркованішим, спокійнішим, але ніколи не протилежним дівочим рефлексіям, із чого в основі повісті мені постійно вчувається внутрішній діалог підлітка Оксанки з уже бабусею пані Оксаною.
- «Доки вчителі великомученицько намагаються напхати дітей нікому не потрібними “хеппі-мілами” затвердженої шкільної програми, Школярка та її однолітки за дорого купують необхідні для вступу знання в репетиторів, відвідують школу “для годиться” і на повну силу живуть своїми буремними юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах»
- Бабуся змалечку виховує Школярку, даючи її молодим батькам можливість для кар’єрного зростання, відтак коли її тато йде, зібравши речі, десь близько Школярчиного першого класу, дівчинка просто починає регулярно бачити тата у вихідні. Згодом, уже в п’ятому класі, мама виїздить на заробітки до Греції, та в житті Школярки знову ніщо радикально не змінюється, хіба що додається трохи добре приховуваного смутку. Отже, єдиним надійним та незмінним дорослим, порадницею і розрадницею, а також найближчим другом у Школярчиному світі є Бабуся. Саме дівча змальовує її як «…самодостатню кобіту з молодим голосом та іронічним поглядом».
- Протягом десяти місяців життя, що їх охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, що всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні, дужчаючи в ній самій, однак, протягом усієї книжки.
- Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола свої персони, бо на обрії знову з’являється тато. Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Вир подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.
-
Передрозуміння твору. Подумки дайте відповіді на запитання
- Які враження справив на вас прочитаний твір?
- На які питання ви хотіли б отримати відповідь на уроці?
- Чому твір має таку назву?
- Хто є героями щоденника? Яке ваше ставлення до них? Хто із героїв викликає у вас симпатію, а хто антипатію? Чому?
Аналіз художнього тексту:
Тема: зображення життя Школярки, не нудного, але й зовсім не безхмарного; розкрито тему дітей заробітчан, таку актуальну й донині.
Ідея: зворушлива й тепла історія зі щасливим фіналом про формування характеру, зусилля над собою заради того, кого любиш, про підтримку рідних та повагу до найголовнішого в людині – до її душі й серця.
Система образів
Я
· Я ж, звичайна школярка з передмістя, не поспішала настільки глобалізуватися, щоб метушитися в черзі за американське громадянство. Позбавити себе добровільно усього, до чого звикаєш з часів несвідомого дитинства, — це не моє. І потім, бабусю й у кайданах не витягнеш з нашого двору…
· Я довго не засинала — згадувала усе приємне, що мала в дитинстві: помаранчевий дух взимку, ранні трускавки у травні, морозиво у дитячій кав’ярні, нові лаковані сандалики і рожеве легеньке платтячко, вазонки розквітлих азалій та цикламен, що приносив тато у січні, на мамин день народження. А втіха від застуди чи грипу, коли вже нема температури, але я ще лежу в ліжку і читаю товсті пригодницькі романи, умліваючи від переживань закоханого героя, якого розлучили з дівчиною…
· Значить, і в мене лихоманка від кохання!
· Мені б хотілося опинитися в такому привабливому котеджику, модерно умебльованому, з велетенською кухнею, де є всі сучасні прибамбаси — від посудомийки до різних міксерів і сокодавок. Щоб виходити з лазнички у білому пухнастому халатику з чалмою із рушника на мокрій голові, цілувати тата і маму і брати з її рук високу склянку апельсинового соку… А потім бігти до чистенького шкільного автобуса, який сигналить біля двору, вскакувати в нього і на ходу падати на сидіння… Поруч із якимось симпатичним боєм. І недбало промовляти: «Хай!»
· Я просто викликала із своєї уяви видіння: ось ми удвох подорожуємо, може, навіть, і по Греції, у спортивному авті. Ось на океанському лайнері заходимо в бар. І на мені вечірня сукня, як на Кетрін Зета Джонс, коли вона зустрілася із своїм колишнім коханцем. Кажуть, що я на неї схожа… Ні, про це не треба, бо то було на «Титаніку»… Не на тому, де ді Капріо… Боже, який там океан, тут хоча би в Карпати вибратися! (с.4)
· Гурти моїх ровесників кучкувалися у скверику: там були й дівчата, розкуті й розмальовані, в смугастих підколінках і кросівках. А я пишалася в лакованих мештах на високих обцасах — і нікому не була потрібна.
· Мені ввижалося щастя… Тато й мама більше не розлучатимуться, і я щодня чутиму різкий запах «Дубельвіскі». Ми відремонтуємо наш будинок, проведемо опалення нагору, в мансарду, і облаштуємо там для мене кімнату, в якій я зможу зустрічатися з сусідом, уникаючи контролю з боку дорослих. Мама піде працювати в якесь туристичне агенство, а тато нехай собі возить той секонд-хенд, якщо йому так хочеться.
· Я взагалі часто буваю невпевнена у своїх силах.
· І всі мої образи стали космічним пилом на тлі всесвіту. Він же такий величезний! У ньому є місце для щасливих і не дуже, для хитрих і щиросердних, для мудрих і, як каже бабуся, недалеких… От я, наприклад, належу до пестунчиків долі. Чого мені бракує? Маю бабусю, вустами якої промовляють кілька педагогічних поколінь… Маю таку молоду і таку гарненьку маму — сама нею милуюся і не розумію, чого вона не впала в око якомусь нашому олігархові, щоб нам не довелося перелітати кілька кордонів до того блондинистого данця. І, зрештою, я таки татова донька, а тато обіцяв мене не зрікатися. Бо колись давно сказав дивовижне слово «лю…»
Бабуся
· Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія.
· Одна біда — бабуся консервативна щодо мого одягу і макіяжу. (Вона й сама довго кремпувалася, доки ми з мамою переконали її, що штани — це тепло і зручно, ще й на колготах можна зекономити, тому наважилася таки одягти джинси, щоб ходити у дворі, а потім в них влипла — не знімеш…) Вона жахається облич і написів на футболках, топіків до пупа, шортів і чорних бюстгальтерів під білими блузками. Вона благально позирає на мене, коли я сідаю перед дзеркалом з усім асортиментом помад, тіней, рум’ян і туші.
· Моє естетичне виховання почалося із лялькового театру. Цирк бабуся не любила (вважала його видовищем неінтелектуальним), тому вряди-годи мене туди водили батьки. Коли не сварилися «на все життя»…
· Бабуся не любила тата, але співчувала йому. Бабуся любила мою маму, свою єдину доньку, але вважала її винуватою в сімейних сварках.
· Бабуся, як завжди, дипломатична.
Мама
· Найбільше дісталося моїй мамі, яка вже шостий рік сидить у Греції на заробітках. Тобто вона, звичайно, не сидить, а працює: доглядає одну стару жилаву пані
· Як моїй мамі, такій пещеній дитині-одиначці, вдалося виховати в собі таку потугу, не знає навіть моя бабуся. Вона колись здивовано сказала мамі: «Дивлюся на тебе — і не віриться, що ти моя донька…» «Біда навчить…» — озвалася мама. Отак! Значить, вся її впевненість, самостійність і енергія — наслідок науки бідою.
Тато
· безвідповідальним татком — молодим спеціалістом з туманними перспективами на майбутнє
· зайнятий своїм дрібним бізнесом і приходить до нас без будь-якої системи: то забіжить вранці в неділю, коли я ще сплю, то зайде увечері в п’ятницю, коли я поспішаю на побачення. Наші розмови — як есемески. І я бачу, що він все частіш незадоволений моєю поведінкою. Та не каже про це вголос. А що йому казати? Він же пішов від нас…
Сусід-хлопець
· Так я й повірила! Широкоплечий під два метри юнак, від якого заносить дорогим одеколоном і дорогими цигарками, вбраний в кращі зразки англійської легкої промисловості — і він для них порожнє місце?!
· Як він там може бути — такий випещений, такий завжди елегантський!
· Мовляв, хлопець як хлопець, дуже прагматичний, але то не ґандж, зараз усі такі; не соромиться називати речі своїми іменами, не вдає із себе кращого, ніж є насправді…
Директор школи
· Він дуже зайнята людина — має приватний базарчик, депутатствує в міському парламенті та ще й у якійся партії серед провідників. Він під’їздить до школи на іномарці, обережно оминаючи вічні баюри перед входом, не забуває перехреститися до Матері Божої (її біла статуя — причина йому пишатися перед батьками), входить із запізненням до класу і виходить з нього задовго до кінця уроку…
Робота з епіграфом
Сьогодні постає питання: "Сучасні діти – які вони?"
Сучасні діти мають досить високий рівень пам'яті, розвинене логічне мислення, високий рівень розвитку образного мислення.
Для сучасних старших школярів характерною є потреба в пізнанні самих себе, зумовлена передусім необхідністю повніше, раціональніше використати свої внутрішні можливості з метою реалізації тих підвищених вимог, які висувають до них школа та сім'я.
Позиція сучасного підлітка також виражена у прагненні знайти своє місце в сім'ї, в подіях суспільства, реально оцінювати власні можливості, у прагненні пізнати складний світ людських взаємин, самого себе.
Вибір у сучасних дітей складніший, ніж у попередніх поколінь. Перед ними не лише відкрито безліч можливостей, та вони, до того ж, іще й невідомі, вони визначаються їхньою мрією, їхніми намірами відносно майбутнього.
Але майбутнє за нашими дітьми. Вони набагато досконаліші за нас, бо мають більший доступ до інформації, мудріші за нас, та їм ще бракує життєвого досвіду, їм під силу вирішити всі життєві проблеми.
Прочитайте цитати, які характеризують сучасного учня,
Сучасні школярі
· В класі ніхто не вчиться, а відвойовує «бали». Кожен уже визначився із майбутнім, зубарить по суботах і неділях під наглядом репетиторів, а на уроках від нудьги гортає під партою журнали з ідеальними тілами, обличчями та усмішками.
· Чи спроможні ми написати переказ. Тобто, не підглядаючи в ті потерті збірники, які щороку купують випускники за кілька гривень, щоб на іспиті вирвати потрібні листки, а залишок віддати своїм молодшим друзям. Для цього вона позичила урок в англійки та урок в математика і додала до свого.
Текстець був ще той. Ніякого сюжету, ніякої дії, лиш «роздуми письменника над долею рідного краю». А що там письменникові роздумувати? Нехай пише щось захопливе — і рідний край прославить… В кінці переказу — творче завдання: треба самому наплести щось таке, щоб пов’язати з лейтмотивом тексту. А якщо в тексті чужий мені лейтмотив? Бабуся справедливо зауважує, що нас і досі навчають не з того боку. Але то таке.
А що буде на іспиті? Та так і буде. Принесуть нові збірники з двома сотнями текстів, ми їх дружно купимо, вирвемо листки… Щоправда, творчі додатки доведеться таки обмізкувати. Але коли то ще буде!
· «Ну, розповідай, що там за забави у нічному клубі,» — попросила бабуся. «Бабусю, та там все нормально, люди танцюють, в міру випивають, знайомляться, спілкуються…» «А це обов’язково робити вночі?» «Ні, можна і вдень, але ж вдень нема ніякої таємничості…» «В часи моєї юності такого не було»… «Тоді багато чого не було… Наприклад, можливості поїхати за кордон. Ти ж сама казала!» «Зате зараз цієї можливості аж занадто!» «Третє тисячоліття! Цим все сказано!»
· Пиво, горішки, чіпси і драйвова музика — ось що нам потрібно! Та моїх однокласників не розвернеш до бунту… Вони слухняні діти своїх батьків. А в тих у голові зацементувався образ шкільного випускного вечора — вручення атестатів, концерт і п’янка на всю ніч з горланням дурними голосами народного пісенного репертуару типу «Чому розплетена коса…» Я не проти пісень — я проти спітнілих масних пик, розчервонілих від алкоголю…
Проблематика твору
· Чи є актуальними ці проблеми у нашому житті? Доведіть.
- Стосунки батьків і дітей (Саме в сім’ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться культурі спілкування, засвоює норми поведінки. Вирішальний позитивний вплив на виховання дітей має почуття взаємної любові і поваги матері і батька, їхнє гуманне ставлення до інших людей. В.О. Сухомлинський справедливо затверджував, що людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов матері і батька до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Таким чином, прекрасні діти виростають у тих сім’ях, де мати і батьки по-справжньому люблять одне-одного і разом з тим люблять і поважають людей. У таких дітей – мир і спокій у душі, стійке моральне здоров’я, щиросердечна віра в добро, віра в людську красу);
- Проблема заробітчан (Найбільше шкода молоде покоління заробітчан. Можливо, вони і мають квартири, машини, гроші, але, повірте, вони їм ніколи не замінять батьків і матерів, двох найближчих людей, а сімейні цінності будуть загублені назавжди тому, що повальні розпади сімей заробітчан вже стали нормою, а неповна сім'я - це загублена душа дитини, яка любить обох батьків, зіпсований грошами характер, а іноді і повна деградація молодої людини, що тягне за собою деградації Нації в цілому);
- Стосунки між подружжям;
- Виховання;
- Система освіти;
- Стосунки з однокласниками;
- Духовний зв'язок поколінь;
- Життєвого вибору;
- Досягнення мрії.
Домашня робота. Біографія Валентина Чемериса. Прочитати гумористичну повість "Вітька+Галя, або Повість про перше кохання"
2021 - 2022 н.р.
06.04.2022 року
Тема. Образи повісті Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути"
Створити “Піраміди образів” Юлька Ващука, Стефка Вуса та Лілі Теслюк. Заповнити відомості про героїв твору.
Орієнтоване виконаня завдання
Ім’я
Юлько Ващук
Інформація про родину
Батьки не розуміють захоплення сина малюванням, примушують займатися музикою, мама визначає коло друзів сина, занадто опікується ним, тато примушує лицемірити з родичами, щоб удавати добре вихованого хлопчика; тато написав книжку про Львів, але використав “думки і факти зі старих журналів”, проте “всі троє удаватимуть (ніби нічого не трапилось)”. Усі “спортсмени обов’язково кінчають хуліганством! Вони собі дозволяють більше, ніж інші! Ось до чого призводить культ фізичної сили!”- вважає тато.
Портрет
“Виглядав пещеним мамієм”, “високий хлопець”, “модна куртка й начищені до блиску черевики”,”у хутряній шапці”, “ нові черевики... блищали, як люстерко”, “гримаса, трохи поблажлива, трохи зневажлива. З такою гримасою дивився Юлько на білий світ”.
Дії персонажа
Назвався “у дитячій кімнаті міліції “ не своїм прізвищем; “дивиться з іронією на безплідну біганину за м’ячем”, спостерігаючи за однолітками; “дивиться насмішкувато і говорить неправду” родичці з примусу батька; “збирає і палить малюнки”, коли Славко зауважує, що він такі вже десь бачив; складає вірші; “треба з кимось розмовляти, а більше ні з ким”, тому дружить із Славком; знущався словесно над ровесниками; вважав, що “треба просто мати удачу, тоді "се в руки само йде”; хотів “чужими руками жар загрібати”
Риси характеру
Брехливий, підлий, лицемір; ”Юлько бачив себе у колі — ...відділений од решти, розумніший, кращий, здібний”; романтик у глибині душі; “ на своєму стоятиме, хоч би й не мав рації”, безвідповідальний (не дотримав слова піти у похід із друзями), зневажливо ставиться до природи; самовпевнений, боягуз, не здатний на публічне визнання своєї провини.
Ім’я
Стефко Вус
Інформація про родину
Був напівсирота. Теплі родинні почуття залишилися у далекому минулому, ще коли жив із бабусею та “Настка одна лишилася з давніх часів.” “ Від батька ніколи не було ані ласки, ані якої лакоминки, ані поради. І навіть коли.. повертався з роботи втомлений і зовсім тверезий, не шукала його долоня ані Настиної гладенько зачесаної голови, ані Стефкової пелехатої”
Портрет
Високий хлопчак “у обтріпаному пальті — навіть зоддалік виглядав нечесаним і занедбаним”, “нечупара”, “черевики ... хтозна, чи коли й чищені”, “широкий, з припухлими губами рот, а в погляді синіх очей мовби аж колючки ховалися, “заболочений, у семилатному своєму пальтечку та з колючим поглядом спідлоба”, “в його постаті щось дуже незалежне й водночас невеселе”, “на обличчі його була написана зневага до цілого світу”.
Дії персонажа
“Соловей-розбійник”, “у дворі хлопчаків мало що не ломигає, а... над сорокою розчулюється!”, “звик наперекір і іншим, і самому собі чинити”, сидів два роки в п’ятому класі; спочатку відгукнувся на просьбу Юлька, але згодом пожалкував та намагався все змінити.
Риси характеру
“Коли Стефко казав — ні, таки то вже було "ні", “не мав...до батька доброго серця”, дуже любив сестру, але не подавав вигляду; самотній, невпевнений, байдужий; любив природу; справедливий, мав вогник людяності.
Ім’я
Лілі Теслюк
Інформація про родину
Батьки піклуються про доньку, її здоров’я, підтримують творчу натуру
Портрет
“Волосся світле, тільки очі чорні”, “біле пасмо волосся над чорною бровою, зав’язана довкола шиї зелена хустина”, “тендітна, зграбна, гарненька”
Дії персонажа
“Під час перерви сідала на учительський стіл, страшенно горда з загальної уваги, перелічувала усі свої таланти: “знала англійську мову, безліч разів виступала по телевізору в дитячих передачах, знімалася в кіно, вчиться у балетній студії театру”; “після кожного зауваження за якийсь вибрик кумедно морщила ніс і дуже щиро обіцяла: "Я більше не буду, от побачите!" Відкрила “курси англійської мови”, “потім... не з’явилася на заняття”; “надумала ставити п’єсу про Попелюшку”, але віддала свою роль Ліді з благородних міркувань. За підказкою вчителя географії пішла з однокласниками до дитячої кімнати міліції, щоб довести, що Славко не винен.
Риси характеру
Любить похизуватися, але добра, щира; “весела, пустотлива й непосидюща, від якої щомиті кожен міг сподіватися якоїсь каверзи чи просто дитячого вибрику”, інколи безвідповідальна, але усвідомлює свої вчинки; вірний товариш, справедлива, чесна, наполеглива; захоплюється мистецтвом (“музика... підтримувала і несла” її).
Дайте відповіді на питання (усно)
- Чи існувала дружба між героями повісті “Шпага Славка Беркути”? Кого з них можна назвати справжніми друзями?
- Кого з героїв твору можна назвати справді чесними та справедливими?
- У чому виявилася взаємопідтримка між персонажами твору?
- Хто з героїв твору зрозумів, що треба бути відповідальним у житті за свої вчинки?
- Визначте, хто з героїв зробив правильний моральний вибір у житті?
Проблемне запитання
- Чому, на вашу думку, Юлько любив малювати коней?(Кінь символізує інтелект, мудрість, вельможність, світло, динамічну силу, моторність, швидкість думки, плин часу. Це типовий символ мужності й потужної влади.)
- Яких рис характеру не вистачає Юлькові, щоб стати гідною людиною?
Майстерність письменниці у змалюванні образів.
Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільному житті.
Художні особливості твору
Ложкою дьогтю для цієї неабиякої перспективи може бути доволі складна, як на підліткову аудиторію, структура твору. Властиво, авторка зосереджується передусім на внутрішніх переживаннях героїв, її стиль викликає асоціації з пуантилізмом: це окремі фрази-крапочки й сцени-крапочки, що мають експресивну навантаженість. Проте їм, на мою думку, бракує «поміркованої описовості». яка б полегшила дитині-читачеві занурення у світ героїв. Це саме той випадок, де «треба бути простіше». (В. Вздульська)
Такий тип персонажа, незважаючи на зовнішню яскравість, не характеризується внутрішньою глибиною. Цим і пояснюється психологічна спрощеність образу дівчинки, відсутність тієї динаміки чи конфліктності, які присутні в образотворенні Славка та Юлька. Однак взаємодія різних за своєю природою героїв забезпечує цілісний образний рівень твору. (Н. Дев’ятко)
Авторці вдалося знайти художній спосіб розповісти уважному читачеві про сокровенне й утаємничене — неможливість однозначних рішень і єдиної для всіх правди, сув’язь поколінь і нереальність уникнення «відповідальності». за батьків і себе самого, нерозривність і непідмінюваність Слова та Діла. (Н. Марченко)
«Штага Славка Беркути». — психологічно складна і правдива книга, в яку поринаєш з головою, у чиїй вишуканій мові купаєшся, а образи й метафори хочеться смакувати…
І чим більше думаєш про цю книгу, чим більше повертаєшся, тим чіткіше розумієш, що ось вона — психологічна проза, яка не старіє, і може стати ліками від самотності і відповіддю на найважливіші у будь-якому віці запитання: «Хто ти є? Чого вартий? І чи маєш сили шукати свій правдивий шлях у житті, а тоді йти по ньому?». (Н. Дев’ятко)
— Деякі літературознавці схиляються до думки, що психологічні описи, які зустрічаються у творах письменниці для дітей, надто складні, інші — захоплюються її стилем, умінням помітити й розповісти про найтонші порухи душі підлітка, про те, над чим дитина замислюється, від чого страждає й через що радіє. А ви до якої думки схиляєтеся? Підкріпіть свої твердження доказами, аргументами, фактами.
VІ Домашнє завдання На прикладі героїв повісті напишіть есе. Доведіть або спростуйте тезу: „Характер людини, її моральний вибір залежить тільки від оточення”.
11.04.22 року
1. Опрацювання пам’ятки.
«Як створити фанфік»
1. Вирішіть, з якого твору ви хочете створити фанфік, виберіть головних персонажів, уявіть загальний сюжет і настрій фанфіку. Чи хочете ви написати гумористичну розповідь або ваш твір буде оповідати про трагічну смерть героя?
2. Розпишіть сюжет за пунктами. Важливо, щоб ви чітко уявляли, куди і в який час відправиться ваш герой, у кого закохається, з ким стане ворогами, який артефакт знайде і де втратить свій мобільний телефон. Інакше вам не уникнути неузгодженостей і втрачених дрібниць.
3. Позначте для себе головні риси характеру взятих вами персонажів.
4. Виберіть спосіб створення фанфіку.
5. Після того, як ви закінчили свій твір, перечитайте його ще раз: так ви будете краще бачити всі помилки.
6. Придумайте йому назву, напишіть «шапку», в якій вкажіть жанр, діючих персонажів, рейтинг, короткий опис.
7. Напишіть, кому належать оригінальні персонажі.
2. Слово вчителя.
Ваша історія не повинна бути наповнена тільки радісними подіями. Необхідно додати драматичних і сумних сцен, це зробить сюжет більш захоплюючим.
Ставтеся до творчості серйозно. Пишіть так, ніби вашу розповідь прочитає цілий світ.
Якщо ви не знаєте, що може статися далі, то продумайте кілька різних варіантів і виберіть той, який гармонійніше всього вбудовується в оповідання.
18.04.2022 року
Тема. В. Дрозд. «Білий кінь Шептало». Тема людини в суспільстві, її знеособлення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мрії. Алегоричний образ коня Шептало.
«Соціалізацію душі» (виправдання для будь-якого стану) головного героя оповідання «Білий кінь Шептало».
Виправдання конем свого становища Цитати
— Внутрішнє мовлення Шептала - позитивна характеристика Степана.
«Степанова добрість, Степан ніколи не б'є його, ніколи не посилає на важку роботу, Степан терпить».
— Сліпа відданість тому, на чиєму боці сила.
«Білому коневі бувало по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася винувата довірливість до кривдника».
— Роздуми Шептала про Степана, які є носіями лінії виправдання.
«Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі...»
— Духовна деградація.
«Він не мститиметься Степанові за ті випадкові удари, без цього не можна, без цього ніякого порядку не було б серед коней».
Розбіжність між високою самооцінкою людини, гідної поваги, і її низькою соціальною роллю ( роллю у суспільстві )..
---Протиставлення.
«Вони, люди, знають: на Шептала можна покластися. Такий покірний і роботящий, тільки віжок торкнись, уже чує, вже розуміє, підганяти не доводиться».
— Негативний досвід існування в соціумі спричинює духовне спустошення, неспроможність, травмованість вольової сфери.
«Степан озирається і, ніби вперше помітивши Шепталову сваволю, люто блимає з-під рудих брів:— «Ах ти ж, ледаче зілля!»
— Поділяємо ті погляди, котрі диктує наша «роль».
«Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він давно не був білим конем».
— Пристосування до того, що є.
«Хай завтра у привід відправить чи до міста, а згодом вони з конюхом порозуміються. Недаремно ж білим коням дано розум»
Соціальне становище через «батіг», «Степанову руку».
— Ідея покарання за непослух.
«Свистів батіг, і вибухав лайкою Степанів голос»: «Батіг гострий, наче коса, — з чіпкої білої сириці, він (кінь) біжить по стерні, а батіг жалить, жалить».
— Маніпулювання людиною, її волею.
«Шепталові подумалося, що весь сьогоднішній вечір — і коли біг, вирвавшись із хлопчачих рук, і коли вигулювався серед високих трав та в річці — він відчував владну Степанову руку».
— Інстинкт залежності від можновладців.
«Так застоялий жеребець змагається з вітром у прудкім бігу по колу, напнувши довгі віжки, один кінець яких тримають сильні руки».
— Вторгнення у світ почуттів і відчуттів людини зумовлює несправжність її суспільної поведінки.
«Він тільки прикидався покірним і рвав голоблі з останніх сил».
Літературний паспорт твору
1. Рід: епос
2. Жанр: оповідання
3. Темою твору є боротьба в людській істоті особистісного і соціального, елітарного і колективного; протиставлення особистості й натовпу.
4. Ідея оповідання — людина повинна залишатися собою у будь-яких соціальних обставинах, оскільки під впливом соціуму зникає «самобуття» особистості .
5. Порушені проблеми:
— втрата внутрішньої свободи, власного Я;
— свідома відмова від боротьби за самоствердження;
— духовне каліцтво і рабство;
— ілюзорне сприйняття світу;
— самотності.
Проблемне питання.
— Чому автор дає коневі кличку Шептало. Пов'яжіть ланцюжок слів.
Шептати— Шептало—Притишений—Приглушений
(Автор ніби озвучує те, що начебто мислить і почуває його герой. Це озвучення пригнічених міркування, почуттів, емоцій, бажань: «Змалку ненавидів табун, гурт і в загорожі, і на пасовиську волів бути сам».)
Прочитайте рядки поезії Марії Терези.
Життя — це можливість, скористайся нею.
Життя — це краса, милуйся нею.
Життя — це мрія, здійсни її.
Життя — це виклик, прийми його.
Життя — це повинність твоя насущна, виконай її.
Життя — король лиха, побори все.
Життя — це пісня, доспівай її до кінця.
Життя — це боротьба, стань борцем.
Життя — це прірва невідомого, ступи в неї не боячись.
Життя — це фортуна, шукай цю мить.
Життя таке чудове, не згуби його.