Історія закладу

Історія школи

        Безмежні степи та безкраї лани...  Так було обумовлено долею, щоб у  цій безлісій місцевості люди почали видобувати вугілля. У верхів’ях річки Казений Торець розкинулось невеличке, але чарівне містечко Димитров. Як і більшість населених пунктів сучасної Донеччини, воно завдячує своєю появою шахтарям, які наче казкові велетні підкорили підземне царство. Історичні витоки міста сягають у ті далекі часи, коли біля кожної шахти виростали шахтарські селища. З часом селища було об’єднано в єдине ціле, а історичні назви місцевості залишилися назавжди.

Чи можна вважати датою заснування якоїсь установи, чи навіть населеного пункту закладення символічного каменя до фундаменту, чи звітування про введення в дію будівлі або цілого мікрорайону? На наш погляд, заснування фундацій  будь-якого рівня є ні чим іншим як задоволення потреб й вимог суспільства. Тому історія загальноосвітньої школи № 8 почалася ще до зведення самої будівлі. Повоєнний час є найбільш цікавим в історичному контексті. Не зважаючи на страшний дефіцит чоловіків та  продуктів, країна підніма лася з попелу і руїн, бряжчала новими заводами, тьохкала дивовижними фабриками, та задихалася без вугілля й освічених спеціалістів. За таких обставин у 1951 році на теренах міста Новоекономічне (з 1972 року Димитров) було розпочато будівництво нової шахти. Навряд чи будівництво шахти було такою видатною подією у радянські часи, але за старою традицією біля шахти почалося будівництво й шахтарського містечка з яскравою, та трохи дивною назвою Родинське.

   Першими на будівництво потяглися суворі на вигляд, але дуже невибагливі й роботящі чоловіки. Зрозуміло, що за геологами, шахтобудівниками, будівельниками потягнулися їхні родини, які й стали першими мешканцями селища Родинське. Уже в 1953 році було здано в експлуатацію першу чергу новобудови, а разом із нею і будівлі соціальної сфери: тобто житлові будинки, магазини, пошту. А до тридцять шостої річниці Жовтневої Революції було відкрито й нову Родинську начальну семирічну школу №1. Директором було призначено Диденка Івана Івановича, 1918 року народження, педагогічний стаж якого на той момент складав 15 років. Іван Іванович закінчив Слов’янський учительський інститут й викладав географію, креслення та основи дарвінізму. Заступник директора з навчальної частини Беліменко Семен Лаврентійович закінчив у 1939 році  Запорозький культпросвіттехнікум. Та до занять з педагогіки Семену Лаврентійовичу судилося стати лише у 1954 році. Служба в армії, війна та лікування отриманих ран затягнулося на чотирнадцять років. Та не зважаючи на хвороби і рани, Семена тягнуло у науку. Заочно він закінчує філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту. У повоєнні часи у школі працювало доволі багато чоловіків, тому не було проблем з наведення дисципліни та освіченістю учнів. Вчителі надихали учнів на добрі вчинки, зрозуміло, що у директора школи були можливості стимулювання відмінників та трудяг. Коли постало питання про переобладнання гуртожитку будівельників під школу робітничої молоді № 17, на зборах учнів старших класів було вирішено зробити переоснащення своїми силами у позашкільний час. Треба віддати належне директорові школи Діденку Івану Івановичу та вчителю праці Маховському Григорію Івановичу, які на заощаджені від будівництва кошти відправили усіх(!) «будівельників» на тижневу екскурсію у Запоріжжя.

Освічені педагоги у ті часи були на вагу золота, тому кадрове питання у вечірній школі вирішили наступним чином: за розпорядженням завідуючого Красноармійським райвно Ніколаєва адміністративний та викладацький склад Родинської восьмирічної школи робітничої молоді № 17 на сто відсотків складався з вчителів Родинської початкової семирічної школи № 1. 

 У 1959-60 навчальному році було здійснено перехід до восьмирічного терміну навчання, що потягнуло за собою зміну у навчальній програмі: учні повинні були за доданий рік отримати робітничу професію. База шкіл такої можливості учням не пропонувала, тому робітничу освіту здобували на підприємствах. Через нововведення Родинську ПСШ № 1 було перейменовано на восьмирічну загальноосвітню трудову політехнічну школу № 17 міста Новоекономічне, з 1963 року це вже – восьмирічна загальноосвітня школа № 6. У далекі п’ятидесяті у цій школі починали свою трудову діяльність молоді педагоги, які стали гордістю Красноармійського районного, а згодом Димитровського міського відділу освіти: Тищенко Алла Лазарівна – учитель початкових класів, Синьков Григорій Федорович - вчитель математики, відмінник народної освіти, Беліменко Семен Лаврентійович – учитель української філології, відмінник народної освіти та багато інших. Шахтарське селище швидко розросталося, наповнювалося малечею і невдовзі школа була перевантажена. З 1965 року школа набуває статус середньої, що й відбилося у її назві: навчальна середня школа № 21 міста Новоекономічне. У цьому ж році на засіданні Красноармійського РК КПРС було прийнято рішення про будівництво нової будівлі десятирічної школи у селищі Родинське. За проектом школа була розрахована на 876 учнів і повинна була вирішити всі проблеми пов’язані з отриманням освіти. Астрономічна лабораторія, майстерні з обслуговуючої та технічної праці, синоптичний та географічний майданчики, хімічна та фізична лабораторії, спортивне містечко, спортивний зал та роздягальні з душовими кабінками мали задовольнити потреби навчального процесу. Доволі ретельно до підбору кадрів підійшло керівництво Красноармійського райвно: основою педагогічного колективу повинні були стати вчителі восьмирічної школи, яку після введення в дію новобудови планували закрити. Але життя внесло свої корективи – дітей у новому мікрорайоні було більше ніж нова школа могла прийняти у дві зміни, тому було вирішено тимчасово стару школу не закривати. Вона отримала статус восьмирічної та новий №9, який було замінено на №19 у 1982 році. Забігаючи наперед зазначимо, що припинить своє існування стара школа у 1986-87 навчальному році, педагогічний та учнівський колектив було переведено до СШ №21. При чому мешканці мікрорайону не називали школи за номерами, а вживали більш зрозумілі означення «нова» й «стара» школа. Керувати новою школою було запропоновано доволі шанованій людині – кандидату історичних наук Щербаку Федору Захаровичу. 1 вересня 1966 року нова школа прийняла своїх перших учнів. Тримаючи в руках попередній план розвитку середньої школи №21 на 1967-68 навчальний рік мимохіть затамовуєш подих від здивування – рукою Федора Захаровича написано: «Продовжувати втілювати у життя написання старшокласниками предметних проектів, створення копій діючих моделей та механізмів, та зосередитися на практичному вивченні географії, фізики, хімії та трудового навчання». 

 За свою історію школа відправила у дорослий світ сорок два випуски учнів, які свято бережуть спомини про школу й уславлюють її своїми досягненнями. Випускники школи роз’їхалися по всьому світу. Шевченко Миколай Євгенович – провідний фахівець з вуглицевих сполук, доктор хімічних наук сьогодні працює в Бременському університеті (Німеччина). Його шлях до науки починався зі шкільної хімічної лабораторії. У 1990 році Микола посів III місце на Всесоюзній олімпіаді з хімії, а у 1991 році – I на Республіканській олімпіаді, тому після закінчення школи він ні хвильки не вагався ким стати. Студенти університету Хардінг (Сполучені Штати Америки) з повагою й острахом ставляться до викладача світової економіки доктора економічних наук Левіна Павла Володимировича.