Гончар Валерій Борисович

13 вересня 2025 року Миргород схилив голови у скорботі, проводжаючи в останню путь свого Захисника — Валерія Борисовича Гончара. Він був заступником командира батальйону територіальної оборони з артилерії, підполковником, людиною, яка протягом усього життя робила вибір — захищати. Поховали Валерія Борисовича на Алеї Героїв.

Він був Воїном, який став на захист України, турботливим батьком, що виростив доньку, та вірним другом, котрий завжди підтримував у важкі хвилини. Попрощатися прийшли люди, яким був дорогий його шлях і його приклад. І кожен, хто його знав, зберіг у серці глибоку повагу та щиру любов.

Валерій Борисович Гончар народився 19 червня 1966 року в Миргороді, був єдиною дитиною в сім’ї. Рано втратив батька, тож уже з юних років доля вимагала від нього зрілості. Навчався у загальноосвітній школі №5. Потяг до військової справи привів його до Ворошиловградського військового училища, де він став штурманом бойового управління. Служба в Грузії, Абхазії та Нагірному Карабасі стала для нього школою мужності й залишила глибокий слід у житті.

Не обмежившись армійською освітою, Валерій Борисович здобув бухгалтерський фах у Полтавській аграрній академії, потім працював за ним на підприємствах Миргорода. Згодом навчався у Харківському національному університеті цивільного захисту, служив інспектором у пожежній частині. За мужнім Воїном стояла міцна родина. Разом із дружиною Любов’ю Василівною він виховав доньку Валерію, показуючи їй приклад сили, честі та любові до життя.

Спорт був невід’ємною частиною його буднів: у ринзі він гартував силу та витривалість, а в небі відчував справжню свободу. Його особистий рекорд — 1 000 стрибків із парашутом.

З 2017 по 2019 рік він брав участь в АТО. Повернувшись із фронту, ділився досвідом із молоддю, викладаючи предмет «Захист України» у ПТУ №44. Своїм прикладом виховував майбутніх захисників, прищеплював їм любов до Батьківщини.

Коли почалося повномасштабне вторгнення — без вагань став до строю. Пройшов Бахмут, Соледар, Авдіївку та багато інших пекельних місць, одне з яких і стало його останнім бойовим маршрутом.

8 вересня 2025 року, перебуваючи в Сумах на військовій службі, Валерію Борисовичу стало зле — його серце перестало битися.

Валерій Гончар лишає нам приклад відваги, стійкості та щирої любові до країни. Його шлях – військовий, громадський, сімейний – доводить, що героєм можна бути не лише в бою, а й у щоденному житті: у взаємоповазі, у служінні людям, у відданості справі.

Хоч земний шлях Валерія скінчився, його ім’я назавжди залишиться в історії Миргорода та всієї країни. Ми збережемо його спадок у діях і справах.

Вічна шана нашому Захиснику! Слава його подвигам! Слава Україні!