За посиланням https://qdpro.com.ua/export/document/16085 ознайомтеся із оновленим Законом України «Про рослинний світ»

Зверніть увагу на питання використання природних рослинних ресурсів.

Сформуйте тему для обговорення на наступному занятті зі статей висвітлених у Законі

Підготуйте коротенькі повідомлення про різноманітність рослинного світу України

Перегляньте презентацію у групі Viber

Завдання. Перейдіть за посиланням. Ознайомтеся з детальною інформацією про ланцюги живлення, які виникли між живими організмами в Азовському та Чорному морях.

Опрацюйте схеми, що подані у статті

Посилання https://znai.com.ua/lancyug-zhivlennya-chornogo-morya/

Іхтіофауна України відрізняється великим різноманіттям. Риби в Україні представлені 63 родинами, 135 родами, що об’єднують понад 200 видів, 22 з яких акліматизовані. Вони населяють Чорне та Азовське моря, численні річки, озера, струмки, а також штучно створені людиною ставки, канали тощо.

Завдання. Перейти за посиланням. Ознайомитися з детальним описом мешканців морів. Обрати кілька видів для обговорення.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Риби_України

Переглянути відео про мешканців морів. Запам’ятати назви. Замалювати тих, які найбільше сподобались.

https://www.youtube.com/watch?v=Tk0A4TPqxWY

Завдання. Ознайомитися з новими термінами

Аеробне зброджування мулу – біологічний процес, у якому первинний активний мул частково окиснюється продовженим аеруванням, яке значною мірою доповнюється ендогенною респірацією та діяльністю хижаків.

Аеробний стан – стан, для якого характерна наявність розчиненого кисню. Аеробні організми; аероби – організми, що, зазвичай, потребують для виживання чи розмножування наявності розчиненого чи газового кисню.

Аерування – процес уведення повітря у рідину. Аерування розбризкуванням – процес насичення води киснем за допомогою розбризкування її в повітрі (застосовують також з метою виведення з води шкідливих газів).

Анаеробне зброджування мулу – контрольований процес бактерійного розкладання мулу в анаеробних умовах, що може відбуватися за температури навколишнього середовища в межах від 25° С до 40° С (мезофільне зброджування) і від 45° С до 60° С (термофільне зброджування).

Анаеробний стан – стан, що характеризується відсутністю розчиненого кисню, нітратів і нітритів.

Анаеробні організми; анаероби – організми, що не потребують наявності кисню (розчиненого чи газового) для виживання чи розмножування.

Аналіз води – процес якісного та кількісного визначення хімічного, бактеріологічного та біотичного складу, фізичних, технічних та інших властивостей води (природної, стічної, технологічної тощо) за сукупністю показників її якості. До фізичних властивостей, які визначають при аналізі води, належать запах, смак і присмак, температура, густина, прозорість тощо; до технічних – агресивність води, її корозійна активність, здатність руйнувати бетон, метали та інші матеріали; до бактеріологічних – концентрація бактерій, їхні види та кількість; до біологічних – склад тваринних і рослинних організмів, які живуть у воді; до хімічних – водневий показник, вміст головних йонів, мікроелементів, розчинених газів, біогенних та органічних речовин.

Завдання. Прочитати цікавий матеріал і обдумати його

"Глибинний лід" на дні Чорного моря: а раптом він почне танути?..

Чорне море іноді ще називають "чорною дірою". Здавалося б, його вже вивчили вздовж і впоперек, але одне з найбільших внутрішніх морів планети й досі залишається повним таємниць. Давно відомо, що життя в Чорному морі існує лише на глибині до двохсот метрів. Далі ідуть шари надзвичайно отруйного сірководню. На чорноморському дні містяться найбільші на Землі поклади твердого метану. При цьому експерти наголошують, що розвідані родовища можуть становити лише невеличку частку від тих запасів газу, про які наука тільки здогадується. З огляду на останні відкриття, дедалі переконливішою стає версія, що під час кримського землетрусу 1928-го року причиною загадкового займання моря - а полум"я тоді сягало висоти кількох сотень метрів - був не сірководень, як вважалося раніше, а газ метан, що вирвався на поверхню крізь розломи на дні. Локальний вихід метану постійно відбувається в багатьох районах Світового океану. Це природне явище має глобальний характер. Але масштаби виділення газу в Чорному морі викликають в океанологів як велику зацікавленість, так і занепокоєння.

"На глибині рівне мулисте дно Чорного моря чимось схоже на дно Балтійського або якихось інших морів. Але тут ви не побачите ні риб, ні крабів, ані водоростей. У цій сірій підводній пустелі, здається, відсутні будь-які ознаки життя," -

Єнца Грайнрада, геолога кільського Інституту Лейбніца з вивчення морів, видовище безживного, рівного, як підлога, дна вразило так само, як і інших дослідників, що опускалися на двохсотметрові чорноморські глибини. А ще дивніший вигляд на цьому одноманітному тлі мали, так звані, карбонатні будівлі, які виникли в місцях інтенсивного викиду метану:

"На дні Чорного моря з карбонатів подекуди утворюються "димарі". З них, наче із заводських труб, у товщу води вилітають бульки метану. Верхній край такого "димаря" заселяють бактерії. Їхній шар буває завтовшки до 10 сантиметрів."

Ці бактерії є єдиними живими мікроорганізмами в сірководневих глибинах Чорного моря. Належать вони до розряду анаеробів, тобто, організмів, які здатні жити й розвиватися без вільного кисню за рахунок розщеплення хімічних сполук. У даному випадку - окислення метану. Підводні "димарі" та рифи інших форм є, так би мовити, побічним продуктом їхньої життєдіяльності. На одній із ділянок чорноморського дна, на захід від Криму, там, де викиди метану є особливо активними, група дослідників гамбурзького університету виявила колонію бактерій, яка побудувала карбонатний риф у чотири метри заввишки й один метр завтовшки. Загалом науковці сходяться на думці, що умови, за яких сьогодні на дні Чорного моря існують ці, певне, найдавніші організми на Землі, мають бути ідентичними тим, що панували в прадавньому Світовому океані три з половиною мільярди років тому. Але унікальні чорноморські бактерії цікавлять фахівців не лише як геоісторичні об"єкти. Здатність цих мікроорганізмів поглинати метан колись може бути використана для боротьби з потеплінням клімату: в утворенні "парникового ефекту" газ метан відіграє чи не активнішу роль, аніж двоокис вуглецю.

Метан виробляється в системі травлення корів і термітів, він утворюється на рисових полях і сміттєзвалищах. Багато цього "ворога атмосфери" сконцентровано під землею, зокрема, в вічній мерзлоті. В океані та морях метан існує у вигляді газових гідратів. Це білі тверді сполуки води й газу, які ще називають "гарячим" або "сухим" льодом. Утворюються вони в морських глибинах за низьких температур та високого тиску. Теоретично гідрати метану могли б розв"язати сучасні енергетичні проблеми як джерело природного газу. Над проектами розробки твердих підводних покладів уже давно наполегливо працюють у таких країнах, як США, Канада, Японія, Індія, Китай. За деякими оцінками, світові запаси кристалогідрату метану містять більше енергії, ніж усі розвідані поклади нафти, газу й вугілля разом. Якби при піднятті на поверхню твердий конденсат не танув так швидко, тобто, знову не розкладався б на метан і воду, то Україні, певне, судилося б стати "новим Кувейтом". Існують, щоправда, й куди скромніші прогнози, за якими "сухого" льоду як енергоносія людству вистачило б усього на кілька десятиліть. Така суперечливість висновків викликана тим, що фізичні властивості океанічних гідратів метану ще недостатньо вивчені. Думки коливаються в діапазоні від "енергетичного порятунку" до "екологічної катастрофи". У лютому в кільському Інституті Лейбніца зібралися океанологи з цілого світу. Тема зустрічі - "Гідрат метану та зміна глобального клімату". Бельгійський експерт Марк дю Баптист, координатор міжнародного проекту з вивчення Чорного моря:

"Головне питання - чи може велика кількість метану потрапляпати в атмосферу, проходячи крізь значну товщу води. Досі невідомо також, яку частку становить метан серед усіх інших викидів природних "парникових газів".

Океанологи встановили, що від семисот двадцяти метрів і глибше метан залишається лежати на морському ґрунті в твердому стані: у вигляді розсіяних крупинок або тонких шарів. У Чорному морі, наприклад, зустрічаються білі метанові шари до шести метрів завтовшки. І, що важливо, подекуди поклади гідратів метану розташовані тут на аномально невеликій глибині - близько ста вісімдесяти метрів. Геолог Єнц Грайнрад:

"Гідрати газу на морському дні нагадують крихітки льоду або снігу. Їх так і називають - "глибинний лід". Він може утворюватися з різних газів, але найчастіше - саме з метану. Цей "лід" лежить на багатьох ділянках дна Світового океану, проте в мертвій, анаеробній зоні Чорного моря для його накопичення створилися ідеальні умови. Тут немає доступу кисневі, який руйнував би ці кристалогідрати."

Лише в Чорному морі, вважають науковці, може зберігатися в сто разів більше метану, ніж його існує тепер в усій атмосфері планети. Проблема ж полягає в тому, що гідрати газу залишаються в стабільному, тобто, твердому стані тільки в холодній воді. Навіть незначне підвищення її температури спричинить розклад білих "льодових" крихіток. Єнц Грайнрад:

"Ця межа є дуже тонкою. Потепління водних мас усього на десяті частки градуса може мати фатальні наслідки. За підвищення середньої атмосферної температури вода в океані також стане теплішою. Це означає, що метан із кристалогідратів вирветься на волю. Тоді з Чорного моря в атмосферу за рік потрапить стільки руйнівного "парникового газу", що планета може зазнати справжнього кліматичного шоку."

Утім далеко не всі експерти згодні з такими апокаліптичними прогнозами. "Якщо метан з морського дна й підійматиметься на поверхню, десь на глибині в сто метрів він почне контактувати з киснем, а, отже, розкладатися", - вважає бельгійський океанолог Марк дю Баптист:

"Поклади метану в морях видаються непомірними. Але насправді в атмосферу потрапляє дуже невелика частка цього газу. За нашими оцінками, із загальної кількості наявного в атмосфері метану з морських глибин походить лише від 1 до 2% . І навряд чи ця цифра суттєво збільшиться, якщо температура води в океані зросте на десяті частки градуса. Однак, треба додати, що це теж усього лише припущення. Воно вимагає доказів так само, як і теорія кліматичного метановго колапсу. Спочатку потрібно встановити, скільки метану вже тепер виділяється з Чорного моря. Чергова міжнародна експедиція запланована на травень цього року."

За матеріалами німецької преси.

Завдання. Перейти за посиланнями і переглянути

Чудовий фільм з екологічним підтекстом ,,Такі як ми! Історія мешканців Чорного моря,,.

https://www.youtube.com/watch?v=TTDNL6u0NLk

Фільм про підводний світ Чорного моря

https://www.youtube.com/watch?v=KpQJo3HKhJ4

,,Філофорні поля Чорного моря,,

Завдання. Ознайомтеся з текстом і висловіть думку про те, чому більшість мешканців Чорного моря нині під загрозою

Іхтіофауна Чорного та Азовського морів сформована з елементів різного походження і налічує майже 160 видів риб. Як і фауна безхребетних, іхтіофауна Чорного моря складається з морських видів риб, які мають середземноморське походження (близько 60% видів). Крім цих видів до складу іхтіофауни входять риби прісноводного походження (понад 20% видів) та понтокаспійські релікти (близько 16% видів).

Внаслідок різних факторів, у тому числі і перевилову, значно змінився склад іхтіофауни та, відповідно, склад добутих рибних ресурсів. Аналізуючи динаміку вилову риби та інших морепродуктів за 5 років, можна помітити, що загальний вилов має тенденцію до спаду. Так, максимальний вилов був у 1995 р. - 35033 т, в 1998 р. - 34261 т, а середньорічний вилов за 5 років - 31221 тонна, що становить 89% від максимального вилову. Значно знижені улови осетрових, скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі. Головне значення у промислових уловах набувають шпрот і хамса. Нині в уловах практично відсутні скумбрія, пеламіда, луфар, ставрида.

Занесені до Червоної Книги України чотири види осетрових - білуга, шип, стерлядь, атлантичний осетер (усього в Чорному морі 6 видів), чорноморський та дунайський лососі перебувають у депресивному стані. Заборонено для промислового використання або дозволяється обмежений вилов для науково-дослідних цілей чорноморської кефалі (всіх 5 видів), барабульки, російського осетра, севрюги, камбали-калкана, ставриди.

При поступовому зменшенні вилову цінних видів риб зростає видобуток менш цінних, але більш вагомих як кормова база, риб. У зв'язку з катастрофічним станом червоної водорості - філофори було заборонено її добування і проведення комплексних досліджень на Чорному морі для визначення оптимальних методів добування філофори. Такі ж проблеми існують щодо молюсків, зокрема мідій. Часті літні замори, шкідливі знаряддя промислу мідій призвели в кінці 80-х років до значного погіршення стану поселень мідій у північно-західній частині моря.

Біологічні ресурси Чорного моря взагалі не мають чіткої тенденції до поліпшення. Важке становище в економіці не дозволяє не тільки розширити, а й підтримувати на необхідному рівні науково-дослідні роботи, які б висвітлювали та прогнозували стан біологічних ресурсів, дали можливість розробляти нові напрями в розвитку штучного розведення різних видів риб у морському господарстві.

Більш розширену інформацію знаходьте за посиланням:

https://mepr.gov.ua/files/docs/2report.compressed.pdf

Забруднення морів

Океани, включаючи замкнені і напівзамкнені моря, є важливою частиною глобальної системи життєзабезпечення. Вони впливають на клімат, погоду і стан атмосфери, а також є могутнім резервом продуктів харчування, мінерально-сировинних і інших ресурсів

Світовий океан є безвідмовним приймачем усякого роду відходів. Скид у нього надто великої кількості шкідливих речовин, пестицидів, добрив, зростаюче забруднення морського середовища нафтопродуктами, засмічення річкових естуаріїв - все це робить реальним припущення про те, що може наступити такий момент, коли океан перестане служити людині.

Океани - це загальна стічна яма, величезний септичний бак, із якого вода, здійснивши великий кругообіг, повертається до людини, тварин і рослин у чистому вигляді. Забруднення морських вод слід розглядати з урахуванням складного обміну природних вод між геосферами й утворюючими їх системами у процесі вологообороту і еволюційного розвитку Землі.

Близько 70% забруднення морського середовища пов'язане з наземними. джерелами. Забруднення виникає також в результаті судноплавства і скиду, відходів у море.

Основні джерела забруднення морських вод:

· скид промислових і господарських вод безпосередньо у море або з річковим стоком;.

· надходження з суші різних речовин, що застосовуються в сільському і лісовому господарствах;

· навмисне поховання ЗР в морі:

· втрати різних речовин у процесі суднових операцій;

· аварійні викиди з суден або підводних трубопроводів;

· розробка корисних копалин на морському дні;

· перенесення ЗР крізь атмосферу.

У моря виносяться величезні кількості речовин як у результаті природних, так і антропогенних процесів. Лише внаслідок природних процесів до Світового океану щороку надходять приблизно 25 млн. тонн заліза, 300-400 тонн марганцю, по 180 тис. тонн міді і цинку.

Нафта і НП - найбільш розповсюджені ЗР. У природних умовах до Світового океану їх надходить від 0,2 до 2 млн. тонн. Найбільшу шкоду морським екосистемам завдають морські перевезення. Танкерами перевозиться щорічно близько 2 млрд. тонн нафти і НП. Втрати відбуваються навіть і при безаварійній роботі морського транспорту. Але під час аварій, коли розливається до 40-50 тис. тонн, уражаються поверхні площею близько 100 км2.

Внаслідок аварій та витоків до Світового океану надходить 5-10 млн. тонн нафти й НП на рік, тобто набагато більше ніж в природних умовах. У Світовий океан надходить до 16 млн. т нафти і НП, із них 8 млн. т- при видобутку й перевезенні танкерами та 8 млн. тонн - через втрати на суші з поверхневим стоком. Щорічне забруднення океанів внаслідок морських перевезень, аварій та незаконного зливу складає близько 600 тис. тонн нафти. Нафта і НП справляють негативний вплив на морські біоценози, тому що їх плівки порушують обмін енергією, теплом, вологою й газами між океаном і атмосферою, а також впливають на фізико-хімічні і гідробіологічні умови, на клімат Землі, на баланс кисню у атмосфері.

Забруднення морських вод ДДТ, іншими пестицидами (особливо в пригирлових частинах морів) багатьма ученими розглядається як найбільш імовірна загроза необоротної деградації у майбутньому морських екосистем. Заборона ДДТ, інших найбільш стійких та токсичних пестицидів у деяких країнах не привела до корінного вирішення цієї проблеми, хоча в цілому кількість ДДТ, що надходить до морських вод, дещо скоротилась (близько 27-28 тис, т/рік).

Забруднення і отруєння морських вод відбувається при затоплюванні (дампінгу) ємностей з отруюючими речовинами, побутовими та промисловими відходами. З 1967 р. стали проводитись поховання у глибоководних частинах океану радіоактивних відходів у герметичних металевих контейнерах, залитих бетоном або бітумом. Однак екологічні наслідки дампінгу радіоактивних відходів після розгерметизації цих контейнерів можуть бути дуже негативними.

Забруднення морських вод відбувається нерівномірно. Особливо піддаються забрудненню прибережні та шельфові області, міжматерикові та внутрішньоматерикові моря, куди виноситься потік стічних вод річками; цьому сприяє також розташування у прибережних районах суші значної частини промислових підприємств, а на низькодолах - землеробських угідь. Для районів шельфу найбільш характерне нафтове забруднення.

Здатність морських вод до самоочищення від нафтового забруднення залежать від географічної широти, температури води, розміру хвилювання на поверхні моря і т. д. Так, при низьких температурах розкладення нафтопродуктів, які потрапили у морську воду, відбувається повільніше, що призводить до їх накопичення і шкідливого впливу. Дуже широко в морських водах розповсюдились пестициди, половина яких надходить із повітря, а решта виноситься із агроекосистем поверхневим стоком. Дампінг радіоактивних відходів призвів до підвищення радіоактивності деяких районів (Ірландське море, Японське море, північно-східна частина Атлантики, тихоокеанське узбережжя США та ін.).

До основних джерел і видів антропогенного впливу на ЕС Чорного моря відносяться:

1) ріки (скорочення прісноводного стоку, внесення в море різних ЗР);

2) сільське господарство (внесення в море добрив, пестицидів, часток ґрунту);

3) промисловість (внесення в море важких металів, детергентів, НП);

4) населені пункти (внесення в море неочищених або недостатньо очищених стоків, патогенних мікроорганізмів, детергентів, НП);

5) атмосферне випадання (внесення в море фосфатів, нітратів, ртуті, свинцю, пилу);

6) судноплавство (внесення в море НП, екзотів, шумове забруднення морського середовища і т. д.);

7) порти (забруднення акваторій, поглиблення дна, прокладка судноплавних каналів, дампінг, перетворення природи лиманів);

8) рибний промисел (перелов біологічних ресурсів, пошкодження і руйнування донних угруповань на шельфі);

9) видобуток мінеральних ресурсів (пошкодження і руйнування донних угруповань на шельфі);

10) захист берегів (зміна умов мешкання крайових угруповань моря, створення застійних зон, збільшення забрудненості вод і донного відкладення);

11) рекреація і туризм (мікробне забруднення моря, засмічення прибережної відходами, які довго не руйнуються, некерований видобуток "дарів моря".

Багато які ЗР (органічні і мінеральні сполуки, НП, радіонукліди і т. д.) надходять в Чорне море разом із стоком рік. Разом з річковим стоком надходять неочищені або недостатньо очищені промислові, сільськогосподарські і комунально-побутові стоки. Із судноплавством пов'язане фізичне, хімічне (НП і інші ЗР) і біологічне (мікроорганізми, екзоти) забруднення. Шумове забруднення в "біологічних коридорах" (Босфорській і Керченській протоках, через які проходять відповідно 40 і 10 тисяч суден на рік) створює перешкоди для міграції риб і інших морських тварин.

1. Перейти за посиланням http://greenchamber.org.ua/files/files/2019/TBO/SOLID%20HOUSEHOLD%20WASTE%20(PROBLEMS%20OF%20HANDLING,%20COLLECTION%20AND%20DISPOSAL).pdf

Переглянути презентацію "ТВЕРДІ ПОБУТОВІ ВІДХОДИ (ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ, ЗБОРУ ТА УТИЛІЗАЦІЇ)" 2019 рік

2. Робота з термінами

Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості та не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Видалення відходів – здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації: поховання в землі чи скидання (звалювання) на землю (звалище тощо), скидання на спеціально обладнані звалища (на полігонах), захоронення (спеціальних контейнерів у шахті тощо).

Спалювання відходів – теплова обробка відходів на спалювальній установці з вилученням або без вилучення енергетичних ресурсів.

Утилізація відходів – використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Накопичено відходів у місцях видалення відходів - відходи, захоронені у спеціально відведених місцях чи об’єктах з початку їх експлуатації.

Спеціально відведені місця та обʼєкти видалення – місця чи обʼєкти остаточного розміщення відходів, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Небезпечні відходи – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Побутові та подібні відходи – відходи, що утворюються в процесі життя та діяльності людини в житлових і нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних із виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.

Поводження з відходами – дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Компостування – процес видалення рослинних і тваринних відходів шляхом природного біологічного руйнування органічної речовини у присутності повітря або механічними способами для підвищення та підтримки родючості ґрунту.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Забруднююча речовина – будь-яка речовина чи матеріал фізичного, хімічного або біологічного походження, що справляє негативний вплив на повітря, воду, землю чи біоту.

Парникові гази – гази, які затримують інфрачервоне випромінювання земної поверхні, що призводить до глобального потепління на планеті. До основних парникових газів належать: діоксид вуглецю (CO2), метан (CH4), оксид азоту (N2O), гідрофторвуглеці (ГФВ), перфторвуглеці (ПФВ) та гексафторид сірки (SF6).

Викиди – надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин від стаціонарних та пересувних джерел забруднення.

Джерело викиду – об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Стаціонарне джерело забруднення – нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу та здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Пересувне джерело забруднення – транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Зокрема, автомобільний, залізничний, авіаційний, водний транспорт та виробнича техніка.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел – загальна кількість забруднень, що надійшли в повітряний басейн від стаціонарних джерел викидів як після проходження пилогазоочисних установок у результаті неповного уловлення й очищення на організованих джерелах забруднення, так і без очищення від організованих і неорганізованих джерел забруднення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від пересувних джерел – загальна кількість забруднень, що надійшли в повітряний басейн під час роботи двигунів автомобільного, авіаційного, залізничного, водного транспорту та виробничої техніки.

Витрати на охорону навколишнього природного середовища

Витрати на охорону навколишнього природного середовища – всі види витрат, спрямовані на запобігання, скорочення чи ліквідацію забруднення, інших видів шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, при наданні послуг чи використанні продукції, а також на збереження біорізноманіття та природних ландшафтів.

Капітальні інвестиції на охорону навколишнього природного середовища – інвестиції у придбання нових і тих, які були у використанні, або виготовлення власними силами для власного використання матеріальних і нематеріальних активів, витрати на капітальний ремонт та модернізацію, що здійснюються з метою охорони навколишнього природного середовища.

Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища – витрати, які здійснюються на підтримку (утримання й експлуатацію) об’єкта (основних засобів природоохоронного призначення) в робочому стані, та входять до складу витрат поточного періоду.

Витрати на капітальний ремонт основних засобів природоохоронного призначення – це всі витрати звітного року, повʼязані з поліпшенням обʼєкта, яке призводить до збільшення майбутньої економічної вигоди, в першу чергу очікуваної від використання об'єкта, і на суму яких збільшується первинна вартість основного капіталу.

Використання та охорона водних ресурсів

Забір води із природних водних об’єктів для використання – обсяг вилучених водних ресурсів з природних водних об’єктів (включаючи ріки, озера, моря і підземні горизонти) за виключенням обсягів вод, переданих іншим водокористувачам транзитом в інші водні об’єкти та втрат при транспортуванні.

Забруднення води – присутність у воді шкідливих та небажаних речовин, із неочищених промислових стічних вод і зливових стоків у концентраціях, що роблять її непридатною для використання.

Загальне водовідведення – обсяги води, скинутої у природні водні об’єкти та переданої іншим водокористувачам.

Забір прісної води – вода, узята з будь-яких джерел (джерел поверхневих вод, таких як ріки, озера, водосховища або зливові опади і джерел підземних вод) назавжди або тимчасово. Включає забір води сферою водопостачання для розділу і прямий забір води для інших видів діяльності та для власних потреб.

Використання свіжої води – обсяг води забраної з природних джерел або отриманої з системи водопостачання інших водокористувачів, яка використовується для задоволення різних потреб. До складу водовикористання не включаються обсяги зворотного і послідовного (повторного) використання вод (за винятком води, що надійшла на відшкодування втрат у ці зворотні і послідовні водогосподарчі системи), а також колекторно-дренажні стоки.

Водні ресурси – обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Оборотне та повторно-послідовне водопостачання – обсяг економії забору свіжої води за рахунок застосування системи зворотного і повторного водопостачання, включаючи використання стічних та колекторно-дренажних вод. До оборотного використання не відносять витрати води в системах комунального та виробничого теплопостачання.

Скидання зворотних вод у поверхневі водні обʼєкти – обсяги нормативно-чистих, нормативно-очищених і забруднених стоків (виробничих і комунальних), скинутих у водні об᾿єкти, що знаходяться на земній поверхні.

Забруднені зворотні води – виробничі та побутові (комунальні) стоки (включаючи шахтні, рудникові, пластові, дренажні), а також залпові скиди, що надходять у поверхневі водні об’єкти без очищення або після недостатнього очищення і містять забруднюючі речовини в кількості, що призводить до порушення встановлених норм якості води у контрольному створі. До них не належать обсяги стоків, що надходять на поля фільтрації, в накопичувачі, на рельєф місцевості тощо.

Нормативно-очищені зворотні води – стоки, які пройшли очищення на відповідних спорудах і відведення яких після очищення у водні об’єкти не призводить до порушення встановлених норм якості води в контрольному створі або пункті водокористування.

Потужність очисних споруд – максимальний обсяг зворотних вод, які можна очистити на очисних спорудах на кінець звітного періоду.

Стічна вода – вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів.

Поверхневі води – води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні.

Підземні води – води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Одна із глобальних екологічних проблем Світового океану – забруднення. Під «забруд¬ненням океану» розуміють пряме або побічне надходження речовин або енергії в морське середовище, що несе завдає шкоди живим ресурсам, здоров’ю людей, перешкоджає морській діяльності, погіршує якість морської води. Існують різні види забруднень:

– фізичне – нерозчинні домішки: глина, пісок, намул, пил тощо;

– хімічне – важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні засоби, канцерогени, мінеральні добрива, пестициди;

– біологічне – мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів, спори грибів;

– радіоактивне – радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 тощо);

– теплове – підігріті води ТЕС і АЕС.

До основних джерел забруднення Світового океану належать:

– безпосередні викиди забруднюючих речовин в океан, наприклад, нафтопродуктів при транспортуванні;

– безпосереднє надходження забруднюючих речовин при видобуванні мінеральних ресурсів;

– річковий стік;

– прямий стік із суходолу (теригенний стік);

– перенесення забруднюючих речовин через атмосферу;

– підводні викиди нафти та газу;

– аварійні викиди із суден або підводних трубопроводів.

Аналіз існуючого експериментального матеріалу показує, що основні забруднюючі речовини це:

– вуглеводні (сира нафта, нафтопродукти, нафтові вуглеводні);

– хлоровані вуглеводні (пестициди,поліхлоровані біфеніли);

– токсичні метали;

– радіоактивні речовини.

Забруднення Світового океану нафтою та нафтопродуктами – одна з глобальних екологічних проблем. Нафта являє собою в’язку маслянисту рідину, що має темно-коричневий колір та володіє слабкою флуоресценцією. Нафта складається переважно з насичених аліфатичних та гідроароматичних вуглеводнів. Основні компоненти нафти – вуглеводні (до 98 %) – поділяються на чотири класи:

1. Парафіни (алкани) (до 90 % загального складу) – стійкі речовини, молекули яких представлені прямим або розгалуженим ланцюгом атомів вуглецю. Легкі парафіни володіють максимальною леткістю та розчинністю у воді.

2. Циклопарафіни (30–60 % загального складу) – насичені циклічні сполуки з 5–6 атомами вуглeцю в кільці. Крім циклопентану чи циклогексану, у нафті зустрічаються біциклічні та поліциклічні сполуки цієї групи. Вони дуже стійкі та погано піддаються біорозкладанню.

3. Ароматичні вуглеводні (20–40 % загального складу) – ненасичені циклічні сполуки ряду бензолу, що містять у кільці на 6 атомів гідрогену менше, ніж циклопарафіни. Наявні леткі сполуки з молекулою у вигляді одинарного кільця (бензол, толуол, ксилол), потім біциклічні (нафталін) і поліциклічні (пірон).

4. Олефіни (алкени) (до 10 % загального складу) – ненасичені нециклічні сполуки з одним або двома атомами водню біля кожного атома вуглецю в молекулі, що має прямий чи розгалужений ланцюг.

У природних умовах до Світового океану надходить 0,2–2,0 млн. т нафтопродуктів. Їх джерела:

– надходження з континентів зі стоками (приблизно 2 млн. т/рік);

– надходження з атмосфери (приблизно 0,3 млн. т/рік);

– природний виток із надр (приблизно 0,3 млн. т/рік);

– буріння на шельфі (приблизно 0,05 млн. т/рік);

– викиди із суден і аварійні викиди.

Велику шкоду морським екосистемам завдають морські перевезення. Танкерами перевозять щорічно близько 2 млрд. т нафти та нафтопродуктів. Найбільші втрати нафти пов’язані з її транспортуванням із районів добування. Аварійні ситуації, скид за борт танкерами промивних і баластних вод обумовлюють наявність постійних полів забруднення на трасах морських шляхів. Втрати відбуваються навіть за безаварійної роботи морського транспорту. Але під час аварій, коли може розливатися до 40–50 тис. т нафти, уражається поверхня площею близько 100 км2.

Аварії та викиди на підводних нафтопроводах відбуваються регулярно. У більшості випадках їх масштаби досить обмежені. Проте навіть якщо викид невеликий, він здатен завдати серйозної шкоди, оскільки викид нафти відбувається впродовж тривалого періоду часу. До недавнього часу найбільшою аварією такого роду вважалася аварія в затоці Гуанабара (Бразилія, 2000 р.), у результаті якої вилилося 1,3 тис. т нафти. Слід також пригадати вибух нафтової платформи «Deepwater Horizon» («Глибоководний горизонт») 20 квітня 2010 року, який стався за 80 км від узбережжя штату Луїзіана в Мексиканській затоці, що переріс у техногенну катастрофу спочатку локального, а потім і регіонального масштабу з негативними наслідками для екосистеми на десятиліття вперед. На сьогодні ця катастрофа визнана найбільшим виливом нафти у відкритий океан в історії США. Всього на момент аварії на буровій платформі зберігалося 2,6 мільйони літрів дизельного пального. Виробнича потужність платформи складала 8 тис. барелів на добу. Платформа затонула 22 квітня після 36-годинної пожежі, якій передував потужний вибух. Після вибуху та затоплення нафтова свердловина була пошкоджена, і нафта з неї почала потрапляти у води Мексиканської затоки. Нафтова пляма окружністю 965 км наблизилася на відстань приблизно 34 км до узбережжя штату Луїзіана. Аварійні служби США почали процес випалювання нафтової плями. За оцінками спеціалістів, у Мексиканську затоку виливалося близько 700 т нафти щодоби. У товщі вод Мексиканської затоки знайдено плями нафти – одна пляма довжиною 16 км і товщиною 90 м на глибині 1300 м.

Значні нафтові забруднення океану відбуваються внаслідок військових дій. У 1980-х роках минулого століття велике забруднення було пов’язане з військовими діями між Великою Британією та Аргентиною в районі Фолклендських островів, а також між Іраком і Іраном у Перській затоці (1990 р.). В останньому випадку протягом воєнних дій було серйозно пошкоджено 156 танкерів, унаслідок чого відбувся значний вилив нафти (до 1,5 млн т нафти – різні джерела наводять різні дані – вилилося в Перську затоку, нафта вкрила приблизно 1000 км2 поверхні затоки та забруднила близько 600 км узбережжя).

Головні місця нафтового забруднення Світового океану відмічаються на шляхах руху танкерів між Близьким Сходом та Європою, Америкою та Японією. Значні забруднення наявні також у Середземному, Карибському, Південно-Китайському та Японському морях.

Аналіз джерел і форм нафтових забруднень дозволив установити, що в загальній кількості надходжень:

– 23 % складають скиди із суден у море промивних і баластних вод, тобто забруднення, пов’язані з нормальною експлуатацією суден;

– 17 % припадає на скиди нафти та нафтопродуктів у портах чи припортових аквато¬ріях, включаючи втрати при завантаженні бункерів наливних суден;

– 10 % потрапляє з берега разом із промисловими відходами та стічними водами, що містять емульговану, розчинену та плівкову нафту;

– 5 % приносять зливові стоки у вигляді емульгованої, розчиненої та плівкової нафти;

– 6 % пов’язано з катастрофами суден, бурових у морі, коли утворюються суцільні поля, слики та плівки з емульгованої чи розчиненої нафти;

– 1 % дає буріння на шельфі, ці забруднення складаються з емульгованої, розчиненої та плівкової нафти;

– 10 % припадає на нафту, що надходить з атмосфери в розчиненому та газоподібному стані;

– 28 % приносять річкові води, що містять нафту в усьому різноманітті її форм.

Останні два джерела є «транспортерами»: вони сумують нафтові забруднення від різноманітних об’єктів, розташованих далеко від моря (повітряні маси – із забруднених міст по шляху слідування, річки – зі свого басейну), та виносять їх в океан. Агентство США з охорони навколишнього середовища так чином описує ефект розливу нафти: через 10 хвилин після потрапляння у воду 1 т нафти утворюється нафтова пляма товщиною 10 мм. У подальшому товщина плівки зменшується (до менше ніж 1 мм), однак пляма розширюється – 1 т нафти здатна вкрити площу до 12 км2. Подальші зміни відбуваються під впливом вітру, хвиль і погоди. Зазвичай пляма дрейфує під впливом вітру, розпадаючись на дрібніші плями. Нафтова плівка змінює склад спектру та інтенсивність проникнення у воду світла. Пропускання світла тонкими плівками сирої нафти складає від 10–11 % (280 нм) до 60–70 % (400 нм). Плівка товщиною 30–40 нм повністю поглинає інфрачервоне випромінювання. Змішуючись з водою, нафта утворює емульсію двох типів: пряму нафту у воді та зворотну воду у нафті. Прямі емульсії, що складені краплинами нафти діаметром до 0,5 мкм, менш стійкі та характерні для нафти, що містить поверхнево-активні речовини. При утворенні летких фракцій нафта утворює в’язкі зворотні емульсії, які можуть зберігатися на поверхні, переноситися течією, викидатися на берег чи осідати на дно.

Нафта і нафтопродукти справляють негативний вплив на морські біоценози, тому що їх плівки порушують обмін енергією, теплом, вологою та газами між океаном і атмосферою, а також впливають на фізико-хімічні та гідрологічні умови, клімат Землі, баланс кисню в атмосфері, викликають загибель риби, морських птахів та мікроорганізмів. Усі компоненти нафти токсичні для морських організмів. У нафти є ще одна побічна властивість. Її вуглеводи здатні розчиняти ряд інших забруднюючих речовин, таких як пестициди, важкі метали, які разом із нафтою концентруються в приповерхньому шарі і ще більше отруюють його.

Цікаво простежити за трансформацією нафтових забруднень і зміною форм існування нафти при переході з одного середовища в інше. Кожна з форм нафти по-своєму впливає на фізичні, хімічні та біологічні процеси, що протікають у водному середовищі, на межі середовищ та на гідрохімічні бар’єри, має властивий тільки їй механізм трансформації, біологічного та хімічного окислення. Кількісне співвідношення в морі міграційних видів нафти визначається не тільки формою її надходження, а і властивостями самої нафти, гідрологічним режимом моря, рівнем і характером фонового забруднення, концентрацією в нафті та у воді поверхнево-активних речовин. Це співвідношення не залишається постійним у просторі та часі. Проте домінуючою формою нафти в об’ємі вод є емульгована. Не складають винятку і райони аварійних розливів нафти та нафтопродуктів. У свою чергу, емульгована нафта з різним ступенем стійкості в результаті коалесценції може утворювати плівки на поверхні водойми. Цей механізм починає «працювати» під впливом факторів, які знижують стійкість емульсій: зміни властивостей середовища на геохімічних бар’єрах (наприклад, на межі змішування річка – море), зміни висолюючої дії морської води, збільшення об’єму дисперсійного середовища при потраплянні в море.

Утворення нафтової плівки супроводжується зниженням вільної поверхневої енергії на величину, пропорційну зменшенню поверхні. Цей самовільний процес характерний для дисперсійних систем водонафтових емульсій, баластних і промивних вод, якщо до скиду їх в море на судні не застосовували мийні засоби, що містять поверхнево-активні речовини.

Із метою попередження забруднення моря нафтою, перш за все, необхідно вдосконалювати технологічні процеси добування, транспортування, зберігання, переробки, застосування нафти чи нафтопродуктів, виключити скид стічних вод, до складу яких входить нафта. Адже щорічно в результаті технологічної діяльності утворюються десятки мільярдів кубометрів водонафтових емульсій. Способи їх очистки від нафти дорогі та малоефективні, тому стічні води, що містять нафту, є джерелом глобального забруднення нафтою гідросфери, поставляючи у Світовий океан близько 75 % нафтових забруднень.

Охорона морського середовища повинна здійснюватися комплексним шляхом, створюючи при цьому нові технологічні процеси, методи та засоби попередження забруднень, а також створення нормативно правової бази щодо обмеження викиду нафти та нафтопродук¬тів у море. Джерела нафтового забруднення морського середовища і фактори, що впливають на форму забруднення, дуже численні, тому охорона морського середовища повинна здійснюватися комплексним шляхом, створюючи при цьому нові технологічні процеси, методи та засоби попереджання забруднень, а також приймаючи закони щодо обмеження викиду нафти та нафтопродуктів у море. Із метою попередження забруднення моря нафтою, перш за все, необхідно вдосконалювати технологічні процеси добування, транспортування, зберігання, переробки, застосування нафти чи нафтопродуктів, виключити скид стічних вод, до складу яких входить нафта.

Переглянути презентацію за посиланням https://studfile.net/preview/8177836/

Переглянути презентацію за посиланням https://www.slideshare.net/urayatsko/ss-46661703

1. Ознайомитися з інформацією.

Стан вод Світового океану зараз викликає велику тривогу. Води морів і океанів забруднюються переважно водами рік, з якими щороку в океан потрапляє більш 320 млн. т. заліза, 6,5 млн. т. фосфору й інших шкідливих речовин. Також дуже багато шкідливих речовин у Світовий океан попадає з атмосфери: 200 тис. т. свинцю, 1 млн. т. цинку, 5 тис. т. ртуті й ін.

Приблизно одна третина мінеральних добрив, що потрапляють у ґрунт, вимивається з нього і ріками виноситься в моря й океани; тільки азоту і фосфору таким шляхом попадає у світовий океан приблизно 62 млн. т. у рік. Азот і фосфор викликають бурхливий розвиток синьо-зелених водоростей і зелених одноклітинних водоростей, що вже не раз служило причиною так званих "червоних припливів" у Північному, Середземному морях і інших акваторіях. Ці водорості, що харчуються фосфорами і нітратами, мають здатність швидко розмножуватися. Вони створюють на поверхні моря "килим" товщиною до 2 м, що може покривати великі площі поблизу узбережжя. Наприклад, у 1998 році біля берегів Скандинавії спостерігалися величезні плями таких водоростей - до 45км довжини і 10 км ширини.

Бурхливий розвиток таких водоростей супроводжується зниженням у морській воді кисню. Водно - рослиннй "килим" діє як прес, що душить усе живе. Гинучи через 2-3 дні, клітини водоростей опускаються на дно, де стають їжею для бактерій, що у процесі інтенсивного харчування починають вживати надмірну норму кисню. Це сприяє загибелі морських організмів, що живуть на дні, від недостачі кисню. Самі клітини водоростей містять отруйні речовини, що згубно діють на рибу й інші морські організми.

Дуже значне забруднення Світового океану відбувається у мілководній зоні. Але континентальний шельф - це райони, де більшість представників морської фауни проводять значну частину свого життя. До того ж саме тут мільйони рибалок заробляють собі на життя, а велика кількість людей прагнуть провести свої відпустки.

Вчені вважають, що більшість видів риб зникнуть вже за 20 років або до 2048 року повністю. Про це, зокрема, йдеться у дослідженні, опублікованому в журналі Science, передає 112.ua.

"До 2048 року ми залишимося без риби", – заявляють учені-океанографи й економісти Північної Америки.

"За нашими аналізами, якщо не відбудуться зміни, то, виходячи з нинішньої ситуації, прогнозується виникнення серйозної загрози забезпеченню всього світу їжею, якості прибережних вод та стабільності екосистеми, що вплине на нинішнє і майбутнє покоління. Порушення стану морів насправді виснажує екосистему океанів, піддаючи небезпеці забезпечення продовольством жителів нашої планети. Якщо нічого не буде зроблено, то види, які населяють море, за 20 років зникнуть", – стверджують учені.

Таке прискорене зниження чисельності – наслідок рибного лову та забруднення морів, які перетворилися на величезний смітник.

Зворотний ефект теж цілком реальний, оскільки будь-який вид, що відновив нормальний рівень розмноження, зміцнює здоров'я і стабільність океанів, а також підсилює їхню здатність витримувати такі удари, як забруднення і глобальне потеплення.

"Усі ці дані також показують, що, поки не стало надто пізно, нинішні тенденції ще можливо зупинити, – оцінюють ситуацію вчені та додають, – на цей час морські зони, які охороняються, становлять менше 1% морів і океанів планети".

2. Знайти додаткову інформацію з даної теми користуючись довідниками та мережею інтернет.

Завдання 1. Ознайомитися з текстом "Забруднення вод світового океану"

Стан вод Світового океану сьогодні викликає велику тривогу. Його забруднюють переважно річками, з якими щорічно надходить понад 320 млн т солей заліза, 6,5 млн т фосфору та ін. Дуже багато забруднень потрапляє в океани і з атмосфери: 200 тис. т свинцю, 1 млн т вуглеводнів, 5 тис. т ртуті тощо. Близько третини мінеральних добрив, що вносяться в грунт, вимивається з нього дощовими водами й виноситься ріками в моря й океани; лише азоту й фосфору таким шляхом потрапляє в Світовий океан близько 62 млн т на рік. Ці речовини викликають бурхливий розвиток деяких одноклітинних водоростей, що вже не раз спричиняло так звані «червоні припливи» (хоча колір води при цьому буває й жовтим, і синьо-зеленим, в залежності від виду водорості). У «підживленій» нітратами й фосфатами морській воді ці рослини надзвичайно швидко розмножуються, утворюючи подекуди на поверхні води гігантські «ковдри» товщиною до 2 м і площею в багато квадратних кілометрів. Така ковдра діє як прес, що душить у морі все живе. Гинучи, водорості опускаються на дно, де починають гнити, поглинаючи увесь кисень з води. Це викликає загибель донних організмів.

До найбільш шкідливих забруднювачів Світового океану належать нафта й нафтопродукти, їх щорічно потрапляє сюди 5- 10 млн т, головним чином в результаті втрат при добуванні нафти з морських родовищ, аварій танкерів, берегового стоку тощо. Так, внаслідок аварії танкера «Екссон валдіз», що стався в 1990 р. поблизу Аляски, в море потрапило 40 тис. т нафти. Величезні нафтові плями були рознесені морськими течіями й вітром далеко від місця аварії, забруднивши значні ділянки узбережжя, спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. А в 1991 р. внаслідок війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція «Буря в пустелі») нафта з підірваних танкерів і нафтопроводів вкрила 1550 км поверхні Перської затоки і 450 км берегової смуги, де загинула велика кількість морських черепах, дюгонів, птахів, крабів та інших тварин.

Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського фітопланктону, що є одним із головних постачальників кисню в земну атмосферу, порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить мальків риб і інших морських організмів.

Моря й океани забруднюються також твердими відходами - промисловими й побутовими, їх в Світовому океані накопичилось вже понад 20 млн т. Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі речовини, що згубно діють на морську фауну й флору. В Світовий океан потрапила велика кількість радіоактивних речовин внаслідок випробувань атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій тощо. Загальна кількість радіоактивності, принесеною людиною в Світовий океан, становить 1,5-109 Кі, в той час як під час чорнобильської аварії в атмосферу було викинуто 5-107Кі, тобто в ЗО раз менше.

Найбільше забруднення Світового океану відбувається в його мілководній прибережній зоні. Шельф океану - це райони, де більшість морських організмів проводить значну частину свого життя; до того ж саме тут мільйони рибалок заробляють собі на життя, а ще більша кількість людей відпочиває.

Проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу до океану. З огляду на це ООН розроблено й прийнято кілька важливих угод, що регулюють судноплавство, рибальство, добування корисних копалин із морських родовищ тощо. Найбільш відомою з них є угода, підписана більшістю країн світу в 1982 р., що дістала назву «Хартія морів».

Завдання 2. Перейти за посиланням і переглянути відео фільми про проблеми забруднення вод Світового океану

https://www.youtube.com/watch?v=WjgFPRi24Lw

https://www.youtube.com/watch?v=0dsruaUGaFA

Ознайомитися з поданою інформацією

Усі види забруднень можна розподілити на:

- хімічні

- фізичні

- біологічні

- теплові.

У різних технологічних процесах у промисловості використовують воду, внаслідок чого утворюється такі відпрацьовані стічні води:

- реакційні води, що виділяються в ході реакції. Вони забруднені домішками сировини продуктів реакції;

- промивні води після промивання сировини, продуктів обладнання, тари, маточні водні розчини;

- води що надходятьіз сировиною у вигляді вільної та зв’язаної води;

- водні екстрагенти і абсорбенти;

- охолодні води, що нестикаються з сировиною і продуктами;

- побутові води з їдалень, душових, після миття приміщень, пралень, туалетів та інших;

- атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств та інших господарських об’єктів.

Синтетичні поверхнево-активні речовини: детергенти (СПАР) належать до великої групи речовин, що знижують поверхневий натяг води. Вони входять до складу синтетичних мийних засобів (СМС), широко застосовуваних у побуті та промисловості. Разом зі стічними водами СПАР попадають у материкові води й морське середовище.

Важкі метали (ртуть, свинець, кадмій, цинк, мідь, миш'як): водойми важкі метали надходять зазвичай із стоками гірничодобувних і металургійних підприємств, а також підприємств хімічної та легкої промисловості і через атмосферу. Для морських біоценозів найбільш небезпечні ртуть, свинець і кадмій.

В даний час побутова каналізація в більшості випадків не відповідає сучасним санітарним вимогам, тоді як її заміна і пристрій потужних очисних споруд стоять надзвичайно дорого. Коли міська каналізація перестає справлятися з потоком відходів і поряд з великими містами утворюється заражена вода, каналізаційні труби намагаються відвести якомога далі в море. Звичайно, подібна міра до певної міри позбавляє мешканців міста від міазми, але проблема цим способом не вирішується, так як надходження відходів, що забруднюють океан, продовжується з колишньою інтенсивністю. Правда, слід визнати, що для знову споруджуваних великих промислових підприємств очисні споруди зазвичай плануються і створюються.

Стан вод Світового океану сьогодні викликає велику тривогу. Його забруднюють переважно річками, з якими щорічно надходить понад 320 млн т солей заліза, 6,5 млн т фосфору та ін.

Дуже багато забруднень потрапляє в океани і з атмосфери: 200 тис. т свинцю, 1 млн т вуглеводнів, 5 тис. т ртуті тощо. Близько третини мінеральних добрив, що вносяться в грунт, вимивається з нього дощовими водами й виноситься ріками в моря й океани; лише азоту й фосфору таким шляхом потрапляє в Світовий океан близько 62 млн т на рік. Ці речовини викликають бурхливий розвиток деяких одноклітинних водоростей, що вже не раз спричиняло так звані «червоні припливи» (хоча колір води при цьому буває й жовтим, і синьо-зеленим, в залежності від виду водорості). У «підживленій» нітратами й фосфатами морській воді ці рослини надзвичайно швидко розмножуються, утворюючи по­декуди на поверхні води гігантські «ковдри» товщиною до 2 м і площею в багато квадратних кілометрів. Така ковдра діє як прес, що душить у морі все живе. Гинучи, водорості опускаються на дно, де починають гнити, поглинаючи увесь кисень з води. Це викликає загибель донних організмів.

Пестициди: Пестициди становлять групу штучно створених речовин, які використовуються для боротьби зі шкідниками та хворобами рослин. Пестициди діляться на наступні групи: інсектициди - для боротьби зі шкідливими комахами, фунгіциди й бактерициди - для боротьби з бактеріальними хворобами рослин, гербіциди - проти бур'янистих рослин. У відкриті водойми вони можуть потрапляти зі стічними водами підприємств, які їх випускають, при авіаційної та наземної обробки сільськогосподарських угідь і лісів, з дощовими та талими водами, а також при безпосередній обробці відкритих водойм для знищення водоростей, молюсків, переносників захворювань людини і тварин, бур'янистих рослин. Вплив пестицидів на мешканців водних систем може проявлятися як у прямому токсичному дії (гостра або хронічна токсичність), так і побічно (зниження вмісту розчинного у воді кисню, зміна хімічного складу води, знищення водних комах і т. д.). Будучи поглиненими організмом-фільтратором (наприклад, одним з видів планктонних організмів), стійкі препарати можуть відкладатися в тканинах і потім потрапляти в організм риби. У подальших ланках харчового ланцюга дію речовин, що володіють кумулятивним властивістю, посилюється в кілька разів.

Особлива проблема - поширення пластикового сміття на поверхні морів і в смузі припливу й прибою. Відібравши проби води і піску в 200 точках, що належать 20 країнам, співробітники найбільшого в Японії Японського університету Nihon University виявили там значущі концентрації бісфенолу А (BPA). Концентрації шкідливої речовини становили від 0,01 до 50 мільйонних доль. Катсухіко Саїд і його колеги показали, що бісфенол-А може потрапити у воду та пісок і з полікарбонатів, дуже твердих пластиків, які, всупереч традиційним уявленням, розкладаються в звичайних умовах в океані. На питання, звідки ж узявся бісфенол А в океані, вчені відповідають - зі сміття. Тим Гаваями і Каліфорнією вже сформувався своєрідний потік сміття, нарікають японські дослідники. Тільки з японського узбережжя щорічно в море змивається 150 тисяч тонн сміття - величезна купа.

Детальніше ознайомитися з поверхнево – активними речовинами у науковій статті за посиланням http://archive.inenbiol.com.ua:8080/bt/2006/1/3.pdf

Завдання 1. Ознайомитися з поняттям "Канцерогенні речовини"

Хімічні канцерогени можуть бути поділені на дві групи в залежності від їх природи. Більшість канцерогенних хімічних сполук мають антропогенне походження. Поряд з ними були виявлені природні канцерогени, не пов‘язані з виробничою або іншою діяльністю людини

Комітет експертів ВООЗ дав наступне визначення поняття "канцероген". "Канцерогеном (фізичним, хімічним або вірусним) називають агент, що може викликати або прискорювати розвиток новоутворення, незалежно від механізму (або механізмів) його дії або ступеню специфічності ефекту. Канцероген - це агент, що у силу своїх фізичних або хімічних властивостей може викликати незворотну зміну або пошкодження у тих частинах генетичного апарату, які здійснюють гомеостатичний контроль над соматичними клітинами" [ВООЗ, 1979]. В наш час твердо встановлено, що пухлини можуть викликатися хімічними, фізичними або біологічними агентами.

Згідно з класифікацією МАВР хімічні речовини та професійні впливи з точки зору їх канцерогенності для людини поділяються на три групи:

1-ша група - хімічні речовини, група речовин, виробничий процес або професійний вплив, є канцерогенними для людини; до цієї групи відносяться речовини лише за наявності достатніх епідеміологічних доказів, що свідчать про причинний зв‘язок між впливом речовини та виникненням раку; характерні представники цієї групи - 4-амінобіфеніл (ефективний антиоксидант), сполуки миш‘яку, азбест (волокнистий силікат), вінілхлорид, полівінілхлорид.

2-га група - речовини, можливо канцерогенні для людини; до них відносяться сполуки з більш високим (2А) або більш низьким (2В) ступенем доведення їх канцерогенної дії; представники групи 2А- металічний берилій та декотрі його сполуки, акрилонітрил, групи 2В- епіхлоргідрин, 1,4-діоксан, гідрохлорид феназопірину (анальгетик).

3-тя група - речовини, що не можуть бути класифіковані з точки зору їх канцерогенності; характерні представники цієї групи - фторурацил, бензилхлорид, фенобарбітал, стирол, сахарин.

Хімічні канцерогени можуть бути поділені на дві групи в залежності від їх природи. Більшість канцерогенних хімічних сполук мають антропогенне походження. Поряд з ними були виявлені природні канцерогени, не пов‘язані з виробничою або іншою діяльністю людини.

За хімічною структурою канцерогенні речовини належать до різноманітних класів неорганічних та органічних сполук, вони відносяться до:

поліциклічних ароматичних вуглеводнів (ПАВ);

ароматичних азосполук;

ароматичних аміносполук;

нітрозосполук та нітрамінів;

металів, металоїдів та неорганічних солей.

Завдання 2. Ознайомитися з важкими металами, які з током річок можуть потрапити у моря та Світовий океан.

Які води забруднені?

Важливо розуміти що більшість солей важких металів потрапляють в навколишнє середовище внаслідок дій людини - в основному з викидів видобувних і обробних підприємств, а також теплових електростанцій. Іншими словами це антропогенне забруднення.

Найоб'ємнішим джерелом забруднення є стічні води, які зливаються в поверхневі водойми з недостатнім рівнем очищення. Ще одним джерелом внесення важких металів є димові гази, які осідають на поверхню землі та змиваються з неї в джерела води. Та ще одним, мабуть, самим серйозним типом забруднення є води, які утворюються при затопленні шахтних виробок, в такому випадку відбувається забруднення навіть підземних вод.

Варто відзначити, що максимальний ризик отруєння солями важких металів зростає при використанні води без подальшого очищення з поверхневих водойм та криниць. У тих випадках, коли забруднені підземні води, також не рекомендується споживання води зі свердловин. В першу чергу, стосується промислових регіонів східної України.

Манган в воді

На початку зазначимо, що через тонкощі перекладу з української на російську манган часто називають марганцем. Ми починаємо з цього металу, оскільки після заліза, про яке ми говорили в окремій статті, він найпоширеніший забруднювач свердловинних вод.

Ознаками наявності мангану в вашій воді є чорний, сірий, темно-коричневий наліт на трубах і сантехніці. Смак такої води зазвичай в'язкий, в колір жовтуватий. Руки при тривалому контакті можуть темніти, нігтьові пластини чорніти. При високих концентраціях цього мінералу в воді може з'являтися чорний осад.

На картинці наведена різниця в нальотах, утворених водою з великим вмістом тільки заліза і тієї, яка додатково містить марганець.

Залізо та манган у воді

Манган належить до третьої групи токсикантів, тобто є помірно небезпечним, і якщо найнеприємніші наслідки від прийому "залізної води" це регулярні запори, то з ним все складніше. Попри те, що він бере участь в процесах ферментації, кровотворення, формуванні кісткової тканини, надлишок цього мінералу може негативно позначатися на самопочутті людини. Основні наслідки регулярного вживання води з підвищеним вмістом марганцю - це проблеми центральної нервової системи, які проявляються сонливістю, слабкістю, а іноді навіть тривалими депресивними розладами. Дослідження також підтвердили, що його надлишок здатний негативно впливати на шлунково-кишковий тракт, нирки та кісткову тканину. Останнє критично для дітей, існує захворювання опорно-рухового апарату, яке називають марганцевим рахітом.

Основними джерелами надходження мангану в поверхневі води є процеси вилуговування залізомарганцевих руд і інших мангановмісних мінералів. Що стосується природного його вмісту в свердловинній воді, то причиною цьому є процеси розкладання живих організмів.

Свинець у воді

Норматив свинцю в питній воді для України 0,01 мг/л, що, втім, відповідає і міжнародним нормам. Небезпечною дозою є вже 1 мг/л, свинець віднесений до 2-гої групи токсичності.

Свинець в поверхневих водах на території України поширений практично скрізь. Ступінь забруднення залежить від розвитку промисловості та насиченості трафіку на автотрасах. Наприклад, у великих містах і в селищах розташованих біля жвавих трас в поверхневих водах часто спостерігаються перевищення ГДК, тобто пити воду з колодязів або джерел зазвичай ризиковано. До речі, варто враховувати, що свинець у невеликих концентраціях надає воді приємний солодкуватий смак.

Серед вражаючих дій можна виділити ураження нервової та кровотворної, серцево-судинної та видільної систем, порушення статевої функції жінок і чоловіків. Також існують дослідження, які підтверджують канцерогенний вплив свинцю. Варто зазначити, що максимально високу токсичність він має для дітей молодшого віку, оскільки вони засвоюють його до 40%, в той час, як дорослі — не більше 10%.

Небезпечний вплив має свинець на нервову систему, його наслідки, знову ж таки, в першу чергу позначаються на дітях. Свинцева енцефалопатія супроводжується епілептичними нападами, головним болем та ін. Залежно від ступеня отруєння симптоми можуть відрізнятися і виявлятися з різною інтенсивністю. У дітей отруєння свинцем здатне призводити до зниження рівня розумового розвитку, а також до проблем зі слуховою та зоровою реакцією.

Ще одним поширеним наслідком є анемія, вона характерна для дітей і схожа на класичну залізодефіцитну. Часто зустрічаються порушення в роботі нирок (оборотна і необоротна нефропатії).

Вплив на серцево-судинну систему і шлунково-кишковий тракт вагомо менший, ніж на ЦНС, але він також зазначається, в розвитку, відповідно, брадикардії та ряду неспецифічних реакцій.

Основними джерелами надходження свинцю в воду й навколишнє середовище є:

Вихлопні гази автомобіля

природні джерела (природні мінерали, що містять свинець є одним з основних його джерел);

кольорова (98%) і чорна металургія (2%) - це процеси отримання самого металу, сплавів, а також обробки сировини;

машинобудування, паливна промисловість та енергетика - забруднення зумовлене використанням етильованого бензину, яке призводить до викиду токсинів в атмосферу з подальшим їх потраплянням в водойми. У багатьох розвинених країнах практично не використовуються такі бензини, в Україні їх використання обмежене, але не заборонене;

хімічна промисловість - виробництво пігментів. У наш час виробництво таких фарб мінімізоване;

транспортні підприємства - все те ж використання бензинів;

побутові відходи - цей момент дуже важливий, люди викидають в загальні контейнери органічне сміття та акумулятори. Здача побутових, автомобільних акумуляторів на переробку або правильну утилізацію може мати значний позитивний вплив на навколишнє середовище.

Ртуть у воді

Всі знають, як виглядають кульки ртуті з розбитого градусника, власне, їх в суспільстві заведено вважати великою загрозою для здоров'я, а поговорімо про розчинні сполуки ртуті. Це неорганічні сполуки, які утворюються в процесах спалювання вугілля на електростанціях, утилізації промислових відходів, виробництва акумуляторів. Таким чином сполуки ртуті потрапляють в атмосферу, а потім в воду.

Також другою групою токсичних речовин, які утворюються в процесі роботи бактерій у водоймах і океані є органічні сполуки ртуті. Однією з найбільш поширених є метилртуть. Якраз її виявляють в рибі та молюсках, які не корисно їсти. В Україні немає системних критичних перевищень її рівня у водах.

Як приклад промислового забруднення ртуттю можна привести родовище "Микитівка" в Горлівці. З 2014 року через фактичну окупацію шахта перебувала в стані "сухої консервації", з 2016 року устаткування почало здаватися на металолом, а в 2018 році було відключено насосне обладнання, що призвело до підтоплень. Рівень забруднення поверхневих і підземних вод в тому районі робить їх непридатними для пиття.

Ще один приклад — територія заводу "Радикал" у Києві, яка на цей час не оброблена остаточно і несе певні загрози. Але в питанні забруднення питної води цей фактор можна не враховувати, оскільки вода з централізованої системи водопостачання Києва не піддається дії ртуті. Також некритичне підвищення рівнів ртуті можна спостерігати в містах, де розташовані теплові станції, що працюють шляхом спалювання вугілля.

Кадмій у воді

Це важкий метал, який має серйозні побічні дії. У питній воді ГДК для кадмію 0,001 мг/дм³, усі сполуки кадмію токсичні, вони відносяться до речовин другого класу токсичності. Його дія заснована на здатності зв'язувати сірковмісні кислоти та ферменти, в результаті чого, кадмій має нефро- і гепатотоксичність. Наслідками гострого отруєння можуть бути підвищення артеріального тиску, ниркова і легенева недостатність, патології серцево-судинної системи.

Варто відзначити, що кадмій є канцерогеном і здатний накопичуватися в організмі людини. На відміну від раніше згаданої ртуті, він не здатний проникати в мозок, тому не має нейротоксичності.

Найсерйознішими забруднювачами вод кадмієм є підприємства гірничо-металургійного комплексу України. Вони зосереджені в районі Кривого Рогу, Маріуполя, Кам'янського та Нікополя. На територіях, наближених до виробництв, забруднені як всі поверхневі, так і підземні води, тому найбезпечнішим джерелом залишається вода з водопроводу, по можливості доочищена.

Цинк у воді

Цинк є мікроелементом, який в малих кількостях бере участь в ферментному обміні, а також в утворенні стероїдних гормонів, інсуліну та ін. При підвищенні вмісту може викликати специфічні захворювання.

У воді можуть міститися розчинні сполуки цинку, часто це сульфати та хлориди. При інтоксикації солями цинку відбуваються зміни в нирках, а при критичному передозуванні можливе виникнення жовтяниці. Варто відзначити, що при тривалому впливі він викликає зниження вмісту кальцію в крові та кістках, таким чином порушується метаболізм фосфору і розвивається остеопороз. Також при системному впливі має канцерогенні властивості й може викликати безпліддя.

Основними джерелами його надходження в воду є металургійні та машинобудівні підприємства, також значний внесок вносять хіміко-фармацевтична, деревообробна і текстильна промисловості.

На території України забруднення поверхневих вод цинком характерне для міст з розвиненою металургійною і машинобудівною промисловістю: Кривий Ріг, Маріуполь т.ін.

Нікель та кобальт у воді

Нікель є важливим мікроелементом, надмірні кількості якого призводять до підвищеної збудливості центральної нервової системи, анемії, алергічних реакцій. Нікель здатен впливати на структуру ДНК і підвищує ризик новоутворень. Що стосується кобальту, то його наслідки схожі та можуть викликати також серцеві захворювання.

В Україні родовища нікелю і кобальту розташовані в Кіровоградській і Миколаївській областях. Єдиним збагачувальним підприємством є Побузький феронікелевий комбінат біля Кропивницького. Що стосується виробництв нікельованих виробів, то вони поширені в основному в Полтавській, Дніпровській, Кіровоградській областях. Також відзначено перевищення ГДК нікелю в Яворівському водосховищі Львівської області, на місці якого раніше був сірчаний кар'єр. Зустрічаються й інші локальні підвищення рівня цих токсикантів.

Арсен у воді (Миш'як у воді)

Знову ж таки зауважимо, що Арсен часто називають Миш'яком через особливосты перекладу з російської на українську. Арсен — це одна з найпопулярніших в середні віки отрут. Навіть зовсім низький вміст солей арсену у питній воді є небезпечним для людини. Він має токсичний вплив на всі системи людського організму і може призводити до смерті.

Арсен у воді

Джерелами природного забруднення арсеном є деякі природні мінерали, але частіше він вноситься в воду антропогенним шляхом. До джерел належать підприємства кольорової металургії, сталеплавильні заводи та теплові станції, що працюють на вугіллі. Також активно використовуються пестициди з невеликим вмістом арсену, змив яких призводить до забруднення грунтових вод і, відповідно, водойм.

Високий рівень миш'яку в поверхневих водах спостерігається на території басейну ріки Тиса на території Західної України.

ДАМПІНГ - скидання, захоронення відходів в океані, морях. Щорічно вивозиться понад 100 млн т речовин, у т. ч. близько 80 % ґрунту, добутого під час днопоглиблювальних робіт, 10 % пром. відходів, 9 % відстоїв лляльних вод, решта - буд. сміття, вибухівка, радіоакт. та ін. хім. речовини.

Багато країн, що мають вихід до моря, роблять морське поховання різних матеріалів і речовин, зокрема грунту, бурового шлаку, відходів промисловості, будівельного сміття, твердих відходів, вибухових і хімічних речовин, радіоактивних відходів. Об'єм поховань склав близько 10% від усієї маси забруднюючих речовин, що поступають у Світовий океан. Основою для дампингу в морі служить можливість морського середовища до переробки великої кількості органічних і неорганічних речовин без особливого збитку воді. Проте ця здатність не безмежна.

Тому дампинг розглядається як вимушений захід, тимчасова данина суспільства недосконалості технології. Забруднюючі речовини, що поступають в розчин, можуть акумулюватися в тканинах і органах гідробіонтів і чинити токсичну дію на них. Скидання матеріалів дампинга на дно і тривала підвищена каламутність наданої води приводить до загибелі від задухи малорухомі форми бентоса. У риб, що вижили, молюсків і ракоподібних скорочується швидкість зростання за рахунок погіршення умов живлення і дихання.

Дно Світового океану, у тому числі і глибоководні западини, усе ширше використовуються для захоронения особливо небезпечних токсичних речовин (включаючи »морально застарілі» бойові отруйні речовини), а також радіоактивних матеріалів. Так, з 1946 по 1970 рік США поховали на Атлантичному узбережжі країни близько 90 000 контейнерів з відходами загальною радіоактивністю приблизно 100 000 кюрі, а європейські країни скинули в океан відходів загальною радіоактивністю 500 000 кюрі. У результаті розгерметизації контейнерів спостерігаються випадки небезпечного зараження вод і природного середовища в місцях цих поховань.

26 жовтня Комітет із захисту морського середовища ІМО (КЗМС) прийняв План дій, щоб внести вклад у глобальне рішення щодо запобігання забрудненню океанів пластиковими відходами з суден.

Міжнародна морська організація (ІМО) завдяки прийняттю Плану дій, пообіцяла вирішити велику проблему, яку відходи пластику становлять для морського середовища. Мета Плану – поліпшити чинні правила і ввести нові додаткові заходи для зменшення кількості пластмасових відходів з суден.

У Плані дій наголошується, що пластикове сміття потрапляє у морське середовище в результаті наземних і морських робіт. Макропластик (наприклад, великі пластикові предмети, такі як пластикові пакети, пляшки з водою і знаряддя лову) і мікропластик (невеликі пластикові частинки розміром п'ять міліметрів або менші) зберігаються в морському середовищі і згубно впливають на морське життя і біорізноманіття, а також мають негативний вплив на здоров'я людини. Крім того, морське пластикове сміття негативно впливає на такі види діяльності, як туризм, рибальство і судноплавство. Цей пластиковий матеріал може бути повернутий в обіг шляхом повторного використання або переробки. Скидання пластмас у море вже заборонено

Правилами щодо запобігання забрудненню сміттям з суден, прийнятими на Міжнародній конвенції щодо запобігання забрудненню із суден (МАРПОЛ), що також зобов'язують уряди країн забезпечувати належні портові приймальні споруди для отримання суднових відходів.

Відповідно до Лондонської конвенції та Протоколу про скидання відходів у море дозволяється скидати тільки дозволені матеріали, і ці відходи - наприклад, від днопоглиблювальних робіт, повинні бути повністю оцінені, щоб гарантувати, що вони не містять шкідливих матеріалів, таких як пластмаси.

Визнаючи, що необхідно зробити більше для вирішення проблем негативного впливу на навколишнє середовище і здоров'я, причиною яких стає морське пластикове сміття, держави - члени ІМО на засіданні Комітету із захисту морського середовища (КЗМС) погодили дії, які повинні бути завершені до 2025 року, та будуть стосуватися всіх суден, включаючи рибальські.

План дій відповідає цілям, поставленим у Декларації ООН 2030 «Сталий розвиток» 14 (SDG 14) щодо океанів.

Стаття 243. Забруднення моря

1. Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів -караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3. Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання - і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря, - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Забруднення, що надходять у Світовий океан, порушили в першу чергу природну рівновагу морського середовища в прибережній зоні континентального шельфу, де зосереджено 99% усіх морських біологічних ресурсів, що добуваються людиною. Антропогенні забруднення цієї зони послужили причиною того, що її біологічна продуктивність знизилася на 20%, а світовий рибний промисел не дорахувався 15-20 мільйонів тонн улову. За даними ООН, щорічно у Світовий океан потрапляє 50 тис. т пестицидів, 5000 тонн ртуті, 10 млн т нафти і безліч інших забруднювачів.

Кількість речовин, які щорічно потрапляють з антропогенних джерел зі стоком річок у води морів і океанів - заліза, марганцю, міді, цинку, свинцю, олова, миш’яку, нафти перевищує обсяг цих речовин, що надходять у результаті геологічних процесів.

У морі нафтове забруднення має різні форми. Воно може тонкою плівкою покривати поверхню води, а під час розливів шар нафтової плівки спочатку може складати кілька сантиметрів. З часом утвориться емульсія нафти в воді чи води в нафті. Пізніше виникають грудочки важкої фракції нафти, нафтові агрегати, що здатні довго плавати на поверхні моря. До грудочок мазуту, що плавають, прикріплюються різні дрібні тварини, якими охоче харчуються риби і вусаті кити. Разом з ними вони заковтують і нафту. Одні риби від цього гинуть, інші наскрізь просочуються нафтою і стають не придатними для вживання в їжу через неприємний запах і смак.

Усі компоненти нафти - токсини для морських організмів. Нафта впливає на структуру співтовариства морських тварин. При нафтовому забрудненні змінюється співвідношення видів і зменшується їхня різноманітність. Так, рясно розвиваються мікроорганізми, що харчуються нафтовими вуглеводнями, а біомаса цих мікроорганізмів отрутна для багатьох морських мешканців. Доведено, що дуже небезпечний тривалий хронічний вплив навіть невеликих концентрацій нафти. При цьому поступово падає первинна біологічна продуктивність моря. У нафти є ще одна неприємна побічна властивість. її вуглеводні здатні розчиняти в собі ряд інших забруднюючих речовин, таких, як пестициди, важкі метали, що разом з нафтою концентруються в приповерхньому шарі і ще більше отруюють його. Ароматична фракція нафти містить речовини мутагенної і канцерогенної природи.

Найбільша кількість нафти зосереджена в тонкому приповерхневому шарі морської води. В ньому зосереджена безліч організмів, цей шар відіграє роль »дитячого садка» для багатьох популяцій. Поверхневі нафтові плівки порушують газообмін між атмосферою і океаном. Змінюються процеси розчинення і виділення кисню, вуглекислого газу, теплообміну, знижується відбивна здатність (альбедо) морської води.

Хлоровані вуглеводні, які широко застосовуються для боротьби зі шкідниками сільського і лісового господарства, з переносниками інфекційних хвороб, уже багато десятиліть разом зі стоком річок і через атмосферу надходять у Світовий океан. ДДТ і його похідні зустрічаються всюди у Світовому океані, включаючи Арктику й Антарктику.

Вони легко розчиняються в жирах і тому накопичуються в органах риб, ссавців, морських птахів. Як ксенобіотики, тобто речовини цілком штучного походження, вони не мають серед мікроорганізмів своїх »споживачів» і тому майже не розкладаються в природних умовах, а тільки накопичуються у Світовому океані. Разом з тим вони гостро токсичні, впливають на кровотворну систему, придушують ферментативну активність, сильно впливають на спадковість.

Разом з річковим стоком в океан надходять і важкі метали, багато з яких мають токсичні властивості. Загальний обсяг річкового стоку складає 46 тис. м3 води на рік. Разом з ним у Світовий океан надходить до 2 млн т свинцю, до 20 тис. т кадмію, до 10 тис. т ртуті. Найбільш високі рівні забруднення мають прибережні води і внутрішні моря. Чималу роль у забрудненні Світового океану відіграє й атмосфера. Так, наприклад, до 30% усієї ртуті і 50% свинцю, що надходять в океан, щорічно переноситься через атмосферу.

За своєю токсичністю дії в морському середовищі особливу небезпеку становить ртуть. Під впливом мікробіологічних процесів токсична неорганічна ртуть перетворюється на набагато більш токсичні органічні форми ртуті. Накопичені завдяки біоакумуляції в рибі чи молюсках сполуки метилованої ртуті являють пряму загрозу життю і здоров’ю людей.

Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш’як і інші важкі метали не тільки накопичуються в морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але і найнегативнішим чином впливають на мешканців моря. Коефіцієнти накопичення токсичних металів, тобто концентрація їх на одиницю ваги в морських організмах стосовно морської води, змінюються в широких межах - від сотень до сотень тисяч, в залежності від природи металів і видів організмі)). Ці коефіцієнти показують, як накопичуються шкідливі речовини в рибі, молюсках, ракоподібних і інших організмах.

ФАКТ. Загальний стан вод Світового океану на сьогодні має велику проблему забруднення свого середовища. Основою забруднення океану, вважаються річки, з яких щорічно надходить понад 320 млн т солей заліза, 6,5 млн т фосфору та ін. На відмінну від річок до океану, потрапляють забруднення і з атмосфери: 200 тис. т свинцю, 1 млн т вуглеводів, 5 тис. т ртуті та інші забруднюючі компоненти. Близько третини мінеральних добрив, що вносяться в грунт, вимивається з нього дощовими водами й виноситься річками в моря й океани; лише азоту й фосфору, таким шляхом потрапляє в Світовий океан близько 62 млн т на рік. Ці шкідливі речовини впливають на стан одноклітинних водоростей.У підживленій нітратами й фосфатами в морській воді, ці рослини дуже швидко розмножуються, де утворюються на поверхні води великі «ковдри», в яких товщина до 2 м і площею в багато квадратних кілометрів. Така ковдра діє, як прес, яких задушує у океані все живе. З загибеллю, водорості опускаються на дно, де починають гнити, поглинаючи весь кисень з води.

З проблемою захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу до океану. За свідченням космонавтів, що при погляді на Землю з висоти космічної орбіти, око бачить в основному два кольори: білий колір хмар і льодових полярних шапок, і блакитний колір Світового океану, що вкриває 71 % поверхні нашої планети; морська вода – найпоширеніша на Землі речовина. Стан нашої планети є важливим для існування всього живого на ній.

Боротьба за чистоту океану набуває глобального масштабу. Проводиться міжнародний контроль за станом океану, діє система штрафів за забруднення акваторій. Більшість торговельних і риболовецьких суден оснащено ємностями для утилізації сміття і нафтопродуктів. У портах вони здаються на перероблення. Тут діють спеціальні станції хімічного очищення, судна для збирання нафтової плівки тощо. Застосовуються хімічні, механічні та біологічні методи очищення. Механічні базуються на відсутності забруднення завдяки фільтрам. Хімічні ґрунтуються на застосуванні хімічних реагентів, що сприяють випаданню в осад колоїдних і частково розчинених речовин. Біологічні методи полягають у бактеріальному очищенні води, завдяки яким через 92 год. у воді залишається 0,5% хвороботворних бактерій.

Охорона вод Світового океану має національний, регіональний і міжнародний аспекти. Національний підхід зумовлений намаганням зберегти і раціонально використати природні умови та природні ресурси шельфу, який юридично належить тій чи іншій країні. Водночас проблема охорони морського середовища є проблемою міжнародною, оскільки море – це знаряддя праці всіх народів світу. Проблема ця складна, комплексна, охоплює політичні, економічні, правові, соціальні, технічні та інші питання.

Істотним зрушенням в охороні океану перешкоджають неоднаковий підхід до цього питання й неоднакові соціальні, технічно-економічні можливості кожної окремо взятої держави. Проте збільшується кількість регіональних і універсальних конвенцій.

Як вважають учені, концепція охорони і раціонального використання природних ресурсів Світового океану має включати: заборону скидання нечистот у воду, створення служби охорони берегової зони, контроль за виловом риб і тварин, створення морських заповідників, заказників, національних парків, визначення допустимих концентрацій забруднення, відновлення природних ресурсів, екологічну освіту населення.

Отже, якщо людство не виробить механізму глобальної охорони Світового океану, він може стати мертвим. А як казав знаменитий мореплавець і вчений Тур Хейєрдал, мертвий океан – це мертва планета.

Конвенція ООН з морського права, прийнята на XI робочій сесії Конференції ООН у 1982 році з регулювання глобальних проблем. До 1994 року її підписали понад 160 держав.

Проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу до океану. З огляду на це ООН розроблено й прийнято кілька важливих угод, що регулюють судноплавство, рибальство, добування корисних копалин із морських родовищ тощо. Найбільш відомою з них є угода, підписана більшістю країн світу в 1982 р., що дістала назву "Хартія морів".

Найбільш серйозною проблемою морів і океанів в нашому столітті є забруднення нафтою, наслідки якого згубні для всього життя на Землі. Тому в 1954 році в Лондоні пройшла міжнародна конференція, що ставилася метою виробити узгоджені дії з охорони морського середовища від забруднення нафтою. На ній була прийнята конвенція, що визначає обов'язки держав у цій області. Пізніше в 1958 році в Женеві були прийняті ще чотири документи: про відкрите море, про територіальне море та прилеглі зони, про континентальний шельф, про рибальство й охорону живих ресурсів моря. Ці конвенції юридично закріпили принципи і норми морського права. Вони ставили за обов'язок кожній країні розробити й ввести в дію закони, що забороняють забруднювати морське середовище нафтою, радіовідходами та іншими шкідливими речовинами. Минула в 1973 році в Лондоні конференція прийняла документи по запобіганню забруднення з суден. Згідно прийнятої конвенції, кожне судно повинне мати сертифікат – свідчення про те, що корпус, механізми й інше оснащення знаходяться в справному стані і не завдають шкоди морю. Відповідність сертифікатам перевіряється інспекцією при заході в порт. забруднення океан нафта самоочищення

Для очищення та знезараження суднових стічних вод, у тому числі господарсько-побутових, створені електрохімічні установки. Інститут океанології РАН розробив емульсійний метод очищення морських танкерів, що повністю виключає влучення нафти в акваторію. Він полягає в додаванні до промивної води декількох поверхнево-активних речовин, що дозволяє здійснити на самому судні очищення без скидання забрудненої води або залишків нафти, яку можна згодом регенерувати для подальшого використання. З кожного танкера вдається відмити до 300 т нафти. З метою запобігання витоків нафти вдосконалюються конструкції нафтоналивних суден. Багато сучасних танкерів мають подвійне дно. При ушкодженні одного з них нафта не виллється, її затримає друга оболонка.

Капітани суден зобов'язані фіксувати в спеціальних журналах відомості про всі вантажні операції з нафтою і нафтопродуктами, відзначати місце і час здачі або зливу із судна забруднених стічних вод. Для систематичного очищення акваторій від випадкових розливів застосовуються бічні загородження. Також з метою запобігання розтікання нафти використовуються фізико-хімічні методи. Створено препарат пінопластової групи, що при зіткненні з нафтовою плямою повністю його обволікає. Після віджиму пінопласт може використовуватися вдруге як сорбент. Такі препарати дуже зручні через простоту застосування й невисоку вартості, однак їхнє масове виробництво поки не налагоджено. Після збору нафти сорбентами або механічними засобами на поверхні води завжди залишається тонка плівка, яку можна видалити шляхом розбризкування хімічних препаратів. Але при цьому ці речовини повинні бути біологічно безпечні.

В Японії створена й випробувана унікальна технологія, за допомогою якої можна в короткий термін ліквідувати гігантську пляму. Корпорація "Кансай сагге" випустила реактив ASWW, основний компонент якого – спеціально оброблене рисове лушпиння. Розпорошений по поверхні, препарат протягом півгодини всмоктує в себе викид і перетворюється на густу масу, яку можна стягнути простою сіткою.

Для видалення з поверхні прибережних вод плям масел, американські вчені створили модифікацію поліпропілену, що притягує жирові частки. На катері-катамарані між корпусами помістили своєрідну штору із цього матеріалу, кінці якої звисають у воду. Як тільки катер попадає на пляму, нафта міцно прилипає до "Штори". Залишається лише пропустити полімер через валики спеціального пристрою, що віджимає нафту в приготовлену ємкість.

З 1993 року було заборонене скидання рідких радіоактивних відходів (РРВ), але число їх неухильно зростає. Тому з метою захисту навколишнього середовища в 90-і роки стали розроблятися проекти очищення РРВ. У 1996 році представники японської, американських і російських фірм підписали контракт на створення установки з переробки РРВ, що скупчилися на Далекому Сході Росії. На реалізацію проекту уряд Японії виділив 25,2 млн. доларів. Незважаючи на деякі успіхи в пошуку ефективних засобів, що ліквідують забруднення, про вирішення проблеми говорити рано. Тільки впровадженням нових методів очищення акваторій, неможливо забезпечити чистоту морів і океанів. Головним завданням, яке необхідно вирішувати всім країнам спільно – запобігання забрудненню.

Виключна (морська) економічна зона — прилеглі до територіальних вод прибережної держави території моря і континентального шельфу, максимальною шириною до 200 морських миль від найближчої точки берегової лінії, в межах яких держава має виключні права на розвідку, добування і керівництво всіма природними ресурсами даного регіону, створення і використання штучних островів, безпечних для довкілля установок і споруд, а також проведення наукових досліджень і зобов'язана охороняти та підтримувати екологічний баланс і порядок у цій зоні.

На відміну від територіальних вод, по зовнішній межі яких у морі проходить державний кордон країни ці території, фактично це вже відкрите море, підпадають під встановлений у цій частині особливий правовий режим, відповідно до якого права та юрисдикція прибережної держави та права та свободи інших держав регулюються відповідними положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р, тут дозволяється вільний прохід чи перебування будь-яких іноземних плавальних чи літальних засобів, проходження чи діяльність яких, а також людська діяльність, звісно, не суперечить нормам міжнародного морського права.

Морська економічна зона

сектор акваторії, що прилягає до кордонів суходолу морської держави. Вимірюється на відстань 200 морських миль від узбережжя морської держави та на глибину схилу шельфу до 500 метрів. Згідно з прийнятою в 1982 році новою конвенцією з морського права, держави мають суверенне право в межах 200-мильної зони на розвідку, розробку та збереження всіх видів природних ресурсів на морському дні та в надрах.

Захист морського узбережжя України

3ахист інтересів суверенних держав на приморських напрямках останнім часом набуває особливої актуальності і є складовою національної безпеки кожної морської держави. Для України ця проблема ускладнюється військово-політичною обстановкою, що склалася. Ризики подальшої військової інтервенції РФ проти України з Азово-Чорноморського регіону актуалізують питання значення державної морської політики для просування національних інтересів і ліквідації загроз з морського напрямку.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлено наступний поділ морського простору:

1. Внутрішні води — частина моря, розташована між узбережжям і вихідною лінією (до них відносяться води портів, бухт і заток).

2. Територіальні води — частина моря, шириною в 12 морських миль (22,2 км), яка відлічується від лінії найбільшого відпливу або від вихідної лінії. Територіальне море, його дно та надра, а також розташований над ним повітряний простір знаходяться під суверенітетом прибережної держави.

3. Прилеглі води — частина моря, шириною в 12 морських миль (22,2 км), яка відлічується від кордону територіальних вод (або 24 милі від вихідних ліній). У цій зоні прибережна держава має право здійснювати контроль з метою запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних норм.

4. Виняткова економічна зона (до 200 миль або 370,4 км від вихідної лінії) — частина моря, в якій прибережна держава здійснює встановлені міжнародним правом суверенні права на: розвідку, розробку і збереження природних ресурсів, як живих, так і неживих; управління цими ресурсами; інші види діяльності, наприклад, виробництво енергії шляхом використання води, течій, вітру.

5. Континентальний шельф (не більше 350 миль або не більше 100 миль від позначки глибин в 2500 м) — природне продовження сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або до 200 миль, якщо межі підводної окраїни материка не досягають цієї межі. Відповідно до Конвенції з морського права прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права щодо розвідки та розробки природних ресурсів.

6. Відкрите море — морський простір, що знаходиться у вільному і рівноправному користуванні всіх держав відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Сферою особливої ​​уваги держави є 200-мильна економічна зона і континентальний шельф за її межами на відстані до 350 миль. Інтереси суверенної держави в цій зоні часто стикаються із інтересами сусідніх та інших держав і стають серйозною проблемою міждержавних відносин.

Аналіз тенденцій розвитку різних загроз для держав, що мають вихід в море (океан), показує, що саме морський (океанський) театр є і в майбутньому буде найбільш вразливою частиною території держави, а забезпечення безпеки морського узбережжя (МУ) стає найважливішим завданням компетентних національних структур і відомств.

Відповідно до військово-адміністративного розподілу вся територія держави поділяється на зони (райони) між видами Збройних сил (ЗС). При цьому морська зона є оперативною зоною відповідальності об’єднання Військово-морських сил (ВМС), що мають в своєму складі різнорідні сили флоту для дій в морському районі.

Під морським районом (МР) розуміється оперативна зона, визначена відповідно до військово-адміністративного розподілу території держави, в якій:

· в мирний час — створюється і підтримується виділеними черговими силами певний оперативний режим;

· у воєнний час — проводяться операції (бойові дії) щодо захисту важливих державних об’єктів на узбережжі, системи базування флоту і морських комунікацій.

Виходячи з географічного розташування та військово-адміністративного поділу території, морське узбережжя України включає декілька морських районів (відповідно до існуючих на даний час військово-морських зон ВМС ЗС України «Чорноморська» та «Азовська»).

До основних загроз безпеки морського району (та морського узбережжя взагалі) відносяться загрози, що діють в різних сферах (повітряній, наземній, морській, інформаційній):

· тероризм;

· військова загроза;

· контрабанда;

· нелегальна міграція;

· порушення прикордонного режиму;

· порушення правил судноплавства;

· техногенні катастрофи;

· екологічні катастрофи;

· розкрадання морських біоресурсів;

· хімічний, ядерний, біотероризм;

· загрози інформаційної безпеки (порушення конфіденційності, цілістності, доступності інформації — навмисні, в результаті здійснення інформаційних операцій, або ненавмисні);

· гібридні загрози.

Різноваріантні загрози вимагають для їх запобігання комплексної інтегрованої діяльності всіх органів управління сил і засобів державної влади, збройних сил (в першу чергу, ВМС), морської поліції (прикордонної служби), митної, міграційної служб, служби з надзвичайних ситуацій та ін. Основні проблеми захисту морського узбережжя полягають в необхідності організації ефективної взаємодії цих структур, забезпеченні їх оперативною і достовірною інформацією, скороченні часу реакції, єдності задуму та дій залучених сил і засобів при здійсненні управління з командних пунктів, узгодженого застосування сил і засобів, незалежно від їх відомчої приналежності.

Т.ч., захист морського узбережжя — це узгоджена за завданнями, часом і простором діяльність органів державної влади, як правило, за провідної ролі Військово-морських сил, щодо створення та підтримання певного оперативного режиму інтегрованими черговими силами (флоту, морської поліції, берегових частин сухопутних військ, прикордонної служби, поліції, митниці, міграційної служби, служби захисту морських біоресурсів), на які покладаються такі основні завдання:

· моніторинг наземної, надводної, підводної, навігаційно-гідрологічної, повітряної обстановки;

· недопущення порушень державного кордону, незаконної міграції;

· припинення контрабанди наркотиків, зброї, валюти та ін.;

· боротьба з піратством;

· недопущення незаконної промислової діяльності у виключній економічній зоні (лов риби, видобуток корисних копалин, ведення розвідки надр підводної частини морського шельфу, прокладка ліній зв’язку, трубопроводів та ін.);

· надання допомоги, порятунок екіпажів суден, кораблів, літаків, що зазнають лиха;

· захист важливих державних об’єктів з морського напрямку (портів, пунктів базування, нафтових, газодобувних платформ, приливних гідроелектростанцій та ін.).

Завдання. Ознайомитися з поданим матеріалом

Корисні копалини морського шельфу

1. Корисні копалини морського шельфу Що таке шельф? Шельф (від англ. - материкова мілина) являє собою підводну злегка похилу рівнину. Шельф є вирівняною частиною підводної окраїни материка, що примикає до суходолу та характеризується спільною з ним геологічною будовою. З боку океану шельф обмежується чітко вираженої бровкою, розташованої до глибин 100-200 м (але в деяких випадках досягає 500-1500м, наприклад південна частина Охотського моря, брівка Новозеландського шельфу).

Шельф як історико-геологічна категорія існував у всі геологічні періоди, в одні з них різко розростаючись у розмірах (наприклад, в юрський і крейдяний час), в інші займаючи невеликі площі. Сучасна геологічна епоха характеризується помірним розвитком шельфових морів. Загальна площа морських шельфів – близько 32 млн. км2. Найбільш великі шельфи біля північної околиці Євразії, де їхня ширина досягає 1,5 тис. км, а також у Беринговому морі, Гудзоновій затоці, Південно-Китайському морі, біля північного узбережжя Австралії, а поблизу Чилі ширина шельфу всього 2 км.

Шельф здавна використовується з метою рибальства та промислу морськихтварин; промисловий лов риби у шельфових водах становить 92%. Широко розгорнулися на шельфі роботи з пошуків та розвідки корисних копалин, особливо нафти і газу. У 1975 на частку «морської нафти», що видобувається на шельфі, припадало 20% світового видобутку нафти; ведуться також пошуки та експлуатація розсипних корисних копалин (каситериту, титаномагнетиту, алмазів, золота та ін.). Походження шельфу зазвичайпов'язують з евстатичними коливаннями рівня вод Світового океану, зумовленими глобальними змінами клімату. У меншій мірі поширені шельфи, які утворюються при відступі берега під дією абразії або при підводному накопиченні потужних товщ опадів біля краю континенту.

2. Види опадів морського шельфу У межах шельфу відкладається головна маса опадів, з яких згодом виникають осадові гірські породи. Швидкість відкладення опадів в області шельфу у багато разів більше, ніж на континентальному схилі, а тим більше на океанічному ложі. У межах шельфу перше місце за поширеністю, різноманітністю і потужності займають уламкові, друге органогенні, третє хімічні опади. Останні в чистому вигляді відкладаються лише на самих прибережних ділянках моря і в лагунах (морськихзатоках, відокремлених від моря підводним бар'єром. Уламкові опади До уламкових опадів відносяться грубоуламкові, піщані і мулисті відкладення. Грубоуламкові опади, як правило, розташовуються ближче до берега моря. Далі йдуть піски, спершу грубозернисті і грубозернисті, потім середньозернисті, а потім дрібнозернисті. Серед уламкових опадів є такі, які складаються головним чином з уламків інших порід (гальок, брил, гравію, піску, мулу і т. д.), але містять домішку (іноді значну) матеріалу органогенного походження або хімічного (у вигляді солей, що випали з розчинів морської води) або того й іншого одночасно. Загальна схема розподілу опадів в межах шельфу порушується донними течіями різної швидкості. Близько берега моря іноді відкладається тонкий уламковий матеріал. Далі від нього - понад грубий, а потім - знову тонкий матеріал і т. д. Часто змінюється і домішка органогенного матеріалу. Органогенні опади Органогенні опади займають приблизно 5% площі шельфу. До них відносяться черепашники, детритусові накопичення, коралові споруди та органогенні утворення. Серед органогенних опадів спостерігаються такі, що складаються з органічного матеріалу (раковин, кістяків, скелетів, панцирів), переважно з СаСО3 або SiO2·nН2О, з домішкою (часто досить значною) уламкового або хімічного матеріалу або того й іншого одночасно.

3. Хімічні опади До хімічних опадів відносяться відкладення кальцій карбонату, оксидів Феруму (бурого залізняку або лимоніту Fe2O3·nH2O) і Мангану MnO2, кремнезему SiO2, натрій хлориду NaCl, гіпсу CaSO4·2H2O, ангідриту CaSO4, калійних солей, сульфатів натрію і магнію та інші. Хімічні опади у чистому вигляді відкладаються на деяких вузьких ділянках прибережного дна, але головним чином на ділянках, у які не впадають річки і які розташовані в областях з різко вираженим континентальним кліматом. Рівень лагуни, відокремленої від моря підводним бар'єром, внаслідок посиленого випаровування зазвичай трохи нижче рівня відкритого моря, і тому в неї весь час надходить морськавода. За цих умов концентрації солей у воді лагуни безперервно підвищується і, коли настає перенасичення розчину, з нього випадають на дно лагуни різні солі: NaCl, Na2SO4, CaSO4, MgCO3, CaCO3, FeCO3 та ін. Порядок їх випадіння залежить від температури води, наявності в розчині інших солей та їх концентрації. Класичним прикладом лагуни, в якій в даний час утворюються хімічні опади, є Кара-Богаз-Гол.

Видобуток корисних копалин з океанічного та морського шельфу Океанічне дно – джерело багатьох видів корисних копалин. Так, у зоні шельфу відкриті і вже понад 50 років активно використовуються людиною родовища нафти і природного газу. Нині щороку з океанічних свердловин видобувають майже половину нафти світу. На дні океану відкриті також родовища залізних і марганцевих руд, кам’яного вугілля, сірки, алмазів. З океанічного дна шельфової зони дістають гравій та пісок для будівництва. Перші спроби освоєння шельфу зроблені в 11 ст. до н.е., коли у Фінікії з відкладень морських черепашок добували сировину для виробництва пурпурної фарби. Пізніше (6 ст. до н.е.) на островах Полінезії велася розробкакораловихрифів для здобуття будівельних матеріалів. У 3 ст. до н.е. з глибини у о. Халка, в протоці Босфор, нирці добували мідну руду. В кінці

4. 19 ст. почалося освоєння розсипів золота, потім ільменіту, рутилу, циркону, монациту на побережжі Австралії (1870), Бразилії (1884), Індії (1909). У 20-х рр. 20 ст. був початий видобуток олова з морських розсипів Індонезії, в 1963 – алмазів на шельфі Південно-західної Африки. На початку 60-х рр. добувався залізняк з розсипів затоки Аріаке (Японія). Видобуток заліза У прибережній зоні шельфу розташовані підводні родовища залізної руди. ЇЇ видобувають за допомогою нахилених шахт, які йдуть з берега у надра шельфу. Найбільш значна розробка морських покладів залізної руди проводиться в Канаді, на східному узбережжі Ньюфаундленда ( родовище Вабана). Крім того Канада видобуває залізну руду у Гудзонській затоці, Японія – на острові Кюсю, Фінляндія біля входу у Фінську затоку. Залізні руди з під водних родовищ отримують також у Франції, Фінляндії, Швеції.

Видобуток кам’яного вугілля З давніх-давен у багатьох країнах кам’яне вугілля використовується як найважливіший вид твердого палива. І тепер у паливно-енергетичному балансі йому належить одне з найпочесніших місць. Варто зазначити, що сумісне виробництво цієї корисної копалини на два рівні менше у порівнянні з її запасами. Це означає, що світові ресурси вугілля дозволяють збільшувати його виробництво. Кам'яне вугілля залягає у корінних породах, в основному вкритих зверху осадовим чохлом. Корінні кам’яновугільні басейни, розташовані у береговій зоні, у багатьох районах продовжуються у надрах шельфу. Вугільні пласти тут нерідко відрізняються більшою потужністю, аніж на суходолі. В окремих районах, наприклад на північноморському шельфі, виявлені вугільні родовища, непов’язані з береговими. Видобуток кам’яного вугілля з підводних басейнів проводиться шахтовим способом. У прибережній зоні Світового океану відомо понад 100 підводних родовищ і діє близько 70 шахт. З надр моря витягується приблизно 2% світового видобутку кам’яного вугілля.

5. Найбільш значні розробки проводять Японія, яка отримує 30% вугілля з підводних шахт, і Великобританія, яка видобуває у позабережній зоні 10% вугілля. Значну кількість кам’яного вугілля дають підводні басейни поблизу узбережжя Китаю, Канади, США, Австралії, Ірландії, Туреччини, а також Греції та Франції. Оскільки запаси вугілля на суходолі більш суттєві і комерційно доступніші ніж на морі, то підводні родовища вугілля розробляють переважно країни, малозабезпечені вугіллям. У деяких країнах, наприклад Великобританії, розвиток підводного добування вугілля пов’язаний з виснаженням запасів у традиційних родовищах на суходолі. У цілому ж простежується тенденція до збільшення підводного видобутку кам’яного вугілля. Нафта і газ Історія видобутку нафти з дна Світового океану налічує понад півтора століття. Але тоді були лише поодинокі випадки буріння і видобутку нафти з дна Світового океану. Видобуток в основному відбувалася на суші. І лише тільки півстоліття тому, завдяки розвитку науки і техніки, люди зрозуміли, що нафтогазові ресурси Світового океану ні в чому не поступаються ресурсам суші (за обсягом і якістю). На шельфах морів і океанів виявлено близько 2 тис. родовищ нафти і газу з сумарними запасами нафти 40 млрд. т і газу 20 трлн. м3; пробурені понад 300 тис. свердловин. Майже 100 країн ведуть пошукові та експлуатаційні роботи в акваторіях при глибині води до 1,5 км. Темпи освоєння морських родовищ нафти і газу щорічно збільшуються. На сьогоднішній день налічується більше сімдесяти нафтогазоносних басейнів і провінцій з яких добувається половина всієї нафти і газу. Найбільш великими басейнами Світового океану є: басейн Перської затоки (сконцентрована більше половини запасів світової нафти), Мексиканської затоки і Північного моря. Значнінафтові родовища відкрито на шельфах Австралії та Океанії. Навколо Південної Америки також стало відомо багато родовищ нафти: проти дельти ріки Оріноко,

6. вздовж гвіанського, бразильського, еквадорського іперуанського узбереж. Крім уже визначених родовищ нафти, навколо Азійського материка недавно були відкриті запаси нафти на Японському шельфі, у Східно- Китайському морі, біля берегів Індії, Пакистану, Бангладеш, Шрі-Ланки, в Суецькій затоці Червоного моря та біля берегів Ефіопії. Сірка Сірку з дна шельфу поки що добувають тільки в Мексиканській затоці. Тут вона залягає в багатьох соляних куполах на глибині до 800 м при глибині моря 15 м. Вилучається сірка за допомогою спеціальних свердловин зі штучно насипаних островів за методом Фраша (закачуванням у свердловини гарячої води, звідки вона видавлює розплавлену сірку на поверхню). Сірка Мексиканської затоки задовольняє 20 % потреб США. Нині поблизу берегів більш як 50 країн виявлено промислові запаси нафти й газу. Морські родовища нафти забезпечують 25 % світового видобутку, а до кінця нашого тисячоліття ця цифра подвоїться. Фосфорити Застосовуються фосфорити для виготовлення мінеральних добрив, для добування фосфору, фосфорної кислоти і різних солей. Запаси фосфоритів в океанах оцінюються в багато сотень мільярдів тонн. Тільки 10 % фосфоритів на шельфах достатньо, щоб забезпечити світові запаси в сировині, за сучасного рівня видобутку, на 1000 років. Алмази, золото, платина На пляжах, у лагунах, у прибережній зоні моря та на шельфі відкладаються розсипи алмазів, золота, платини, каситериту, ільменіту, магнетиту та інших мінералів. Родовища розсипних алмазів давно відомі на південно-західному узбережжі Африки. Тут, на відстані 1600 км у піщано-гравійних відкладах шельфу та берегових терас утворились багаті родовища високоякісних алмазів, запаси яких становлять біля 40 млн. каратів. Кожного дня тут видобувають 1000 каратів алмазів ювелірної якості з глибин 30-120 м. А якщо підрахувати їхню вартість, то вона

7. становитиме 20% вартості всіх алмазів, що добуваються у світі. Родовища алмазів трапляються також на Атлантичному узбережжі Південної Америки. Геологи прогнозують родовища у прибережно-морських відкладах Анголи, Індії, Шрі-Ланки. Олово Більша частина світових запасів олов'яних руд міститься у так званому "олов'яному поясі", що простягається через Східний Сибір, Монголію, Китай до Індійського океану. Особливо великі поклади олова у шельфовій зоні Малайзії, Індонезії. Таїланду. З інших регіонів світу запасами олова виділяється плато Джос у Нігерії, Перу, Бразилія. Корисні копалини чорноморського морського шельфу Які корисні копалини видобувають з дна Чорного моря? Це безумовно нафта і природний газ на північно-західному шельфі, титаномагнетитові піски, черепашники і алеврити. Алевритові піски представляють значний інтерес для виробництва вогнетривких матеріалів. З запасами будівельних пісків пов’язані розсипні родовища ільменіту FeTiO3, магнетиту Fe3O4, рутилу TiO2, циркону ZrO2 і тонкого дисперсного золота. Розвідані на дні Чорного моря поклади залізних руд і залізомарганцевих конкрецій. В даний час найбільш відомі три поля конкрецій. Перше в західній частині Кримського півострова, на південь від мису Тарханкут. Друге знаходиться на захід від дельти Ріоні і поки що мало вивчене. Третє розташоване на турецькій частині чорноморського шельфу. Висновок Морські поклади досить широко використовуються. Прикладом може бути: видобуток олов'яної руди – каситериту SnO2 – у шельфовій зоні Індонезії, Малайзії та Таїланду; рутилу та циркону біля узбережжя Австралії; ільменіту – біля узбережжя Індії; алмазів – біля узбережжя Намібії; бурштину - у Балтійському морі. Щорічно з морських глибин

8. видобувають майже 1 млрд. т піску і гравію, в тому числі США – 500 млн. т. Розробляються технології видобутку залізомарганцевих конкрецій, запаси яких обчислюються у трильйонах тонн. Перспективи освоєння нових покладів нафти та газу на дні Світового океану дуже великі. Перспективними є 75 млн. км2 цих ресурсів. На ринку з'являються нові країни експортери нафти відкриваються нові басейни. Це дає нам право припускати, що найближчі півстоліття ми не залишимося без цієї сировини. Але все одно природні ресурси є вичерпними і для подальшого розвитку людства нам треба знайти альтернативу нафті та газу найближчим часом. Треба зазначити, що поняття ресурсозабезпеченості є досить умовним. Розвиток суспільства означає не тільки ріст споживання природних ресурсів, а й виникнення нових технологій, які дають можливість повніше використовувати наявні ресурси, залучати нові, які раніше вважалися недоцільними, або недоступними. Раціональне природокористування є запорукою дальшого існування людства.

Як свідчить статистика, аварійність на морі останнім часом лишається на одному рівні: щороку гине понад 200 суден. Наслідок таких аварій — 68% загиблих моряків. На жаль, змінити ситуацію на краще поки що не вдається з цілої низки причин, серед яких домінує людський фактор: недостатня компетентність команд, слабкий контроль командного складу тощо.

Людський фактор тісно пов’язаний із технічними, технологічними та організаційними аспектами безпеки. Варто згадати, що поряд із постійним зростанням інтенсивності судноплавства, збільшенням розмірів і швидкості суден, рівня автоматизації все ще залишається значним субстандартне судноплавство (кораблі віком понад 30 років становлять більш як 20% світового торговельного флоту, їхні експлуатаційні характеристики безнадійно застаріли). Все це суттєво впливає на показники аварійності.

Танкерний ризик

Особливу небезпеку для довкілля, а надто прибережних країн становлять аварії танкерів, що перевозять нафту й скраплений газ з огляду на їхні величезні розміри та відповідно десятки й сотні тисяч тонн небезпечного вантажу. Довгий час танкери навіть не мали, на відміну від інших суден, подвійного дна, оскільки вважалося, що його пошкодження не буде критичним, адже нафта легша за воду. Тобто міркування стосувалися насамперед того, чи здатна забортна вода зіпсувати вантаж, не більше. Знадобився певний час, а також аварія супертанкера Torrey Canyon, щоб не лише конструктори, а й політики високого рівня усвідомили необхідність запровадження термінових змін у сфері безпеки транспортування нафти морем.

Щороку танкери перевозять половину чорного золота, що видобувається у світі (1,5 млрд т). П’ята частина цього обсягу видобувається в морських родовищах. Усе це приводить до зростання тоннажу танкерів - на сьогодні вони є найбільшими суднами.

Хоча загальна ймовірність аварій танкерів становить лише 0,4 на 1000 рейсів, а ймовірність розливу нафти залежно від обставин — від 0,05 до 0,25, кожен такий нещасний випадок завдає величезної шкоди людям, тваринам, птахам, екології планети загалом. Перше серйозне забруднення океану чорним золотом сталося внаслідок загибелі біля берегів Великої Британії супертанкера Torrey Canyon у 1967-му. Наша цивілізація виявилася не готовою до наслідків таких катастроф.

Пік танкерних аварій припав на 1970–1980 роки, що й не дивно, адже на морях справді стає дедалі тісніше. Наприклад, через протоку Ла-Манш, ширина якої становить від 32 до 250 км, щодня проходить кількадесят танкерів із нафтою. Тому не дивно, що й аварії тут трапляються часто.

Досі найкатастрофічнішим лишається далекий 1967-й, коли британський Регістр Ллойда зафіксував загибель у світі аж 337 суден, із яких 15 просто зникли, про них досі нічого невідомо. Це й не дивно, адже небезпечний вантаж (і навіть за його відсутності вибухонебезпечні пари нафти) здатен призвести до миттєвої загибелі танкера навіть від випадкової іскри або недопалка.

1. Переглянути цікаве відео за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=LJT5YhTkAbo

2. Прочитай те про «Найбільші морські катастрофи XXI століття»

за посиланням

https://uk.wikipedia.org/wiki/Найбільші_морські_катастрофи_XXI_століття

3. Знайдіть за посиланням

НАЙБІЛЬШІ МОРСЬКІ КАТАСТРОФИ В ІСТОРІЇ. НАЙСТРАШНІШІ АВАРІЇ КОРАБЛЯ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

https://zizuhotel.ru/uk/blog/samye-krupnye-morskie-katastrofy-v-istorii-samye-strashnye/

Завдання. Ознайомтеся з особливостями зональності Світового океану.

Супралітораль

Супралітораль - узбережжя океану, розташоване вище літоралі, тобто вище рівня води в найвищий приплив, але яке ще відчуває епізодичний вплив океанічних вод при нагонах і штормах. Тут живуть як наземні, так і морські організми.

Літораль

Літораль - прибережна зона морського дна, що осушується під час відпливу. Розташована між рівнями води в найнижчий відплив і в найвищий приплив. Мешканці літоралі двічі на добу покриваються водою й двічі на добу звільняються від її; вони живуть при різких змінах температури й солоності води, при дії прибою, на прямому сонячному світлі. Деякі тварини, які прикріплюються до скель, можуть поселятися так високо, що покриваються водою лише два рази на місяць, при максимальному сизигійному припливі. Значне число видів поза цією смугою існувати не можуть. Тільки з нею пов'язані угруповання мангрів. У приполярних країнах у смузі літоралі життя вкрай збіднене, тому що значну частину року крига впливає на неї негативно. Літораль простирається до глибини 40-50 м.

Сублітораль

Сублітораль - прибережна частина океану, яка безпосередньо примикає до літоралі й розташовується на глибинах від 40-50 м до 200 м (рідше глибше), що простирається від рівня води при найнижчому відпливі до нижньої границі поширення донної рослинності. Із сублітораллю пов'язані багаті промисли безхребетних. Шельфові зони океану розташовуються головним чином у межах неритичної (неритової) області. Для неї характерні: більша рухливість води, мінливість температури, значне проникнення світла, велика розмаїтість рослинного й тваринного світу.

Ця область тісно пов'язана із сушею: велика кількість органічної речовини доставляється річками, що поліпшує трофічні умови. Багато мешканців (ластоногі, прибережні види китоподібних, пінгвіни, види крабів і раків-самітників (Paguroidea) тощо) пов'язані з берегами або річками. Є багато видів, що населяють товщу води, личинки яких живуть на дні, і, навпаки, видів, що ведуть у личинковому стані пелагічний спосіб життя, а в дорослому стані входять до складу бентосу. У неритичній області лежать основні райони рибальства.

Виділяються мілководдя з м'яким і твердим ґрунтом. На м'якому ґрунті особливо чисельні властиві тільки мілководдям водорості й квіткові рослини. З водоростей на мілководних ділянках переважають зелені й бурі, у тому числі ламінарії й фукуси, а на більш великих глибинах — червоні водорості (багрянки). Із квіткових рослин переважають види рупієвих (Ruppiaceae), наприклад рупія морська (Ruppia maritima), зостера (Zostera), яких називають морською травою або камкою, та деякі інші. На відміну від водоростей, що легко прикріплюються й до скельного ґрунту, квіткові рослини віддають перевагу м'якому (мулистому або піщаному) ґрунту, у який легко проникають їхнє коріння. В заростях прикріплених до ґрунту рослин знаходять притулок багато тварин. На м'якому ґрунті мілководь живуть морські черви, краби, офіури, морські зірки, багато молюсків. Нерідко, особливо в умовах піщаного ґрунту, особин, які живуть на поверхні ґрунту, буває значно менше, ніж тих, що живуть у його товщі. Деякі мешканці здатні зариватися на глибину до 50 см, віддаючи перевагу піщаному ґрунту над мулистим, оскільки останній через значну кількість гниючих органічних залишків зазвичай характеризується дефіцитом або відсутністю кисню. Тому мулистий ґрунт, що часто характеризується анаеробними умовами, заселений слабкіше піщаного.

Мілководдя зі скелястим ґрунтом характеризуються твердістю субстрату, що перешкоджає проникненню в нього багатьох тварин. Тут є свердлувальні організми, які активно вгризаються в скелі та камінь. Вусоногі раки (Cirripedia), які живуть на поверхні субстрату, молюски мають міцні раковини й міцно прикріплюються до ґрунту, що не дозволяє хвилям відірвати їх. У печерах і тріщинах, характерних для скельних ґрунтів, поселяються головоногі молюски, а також деякі інші безхребетні й риби (наприклад, мурени).

Розповсюджені в мілководдях тропічних морів коралові рифи характеризуються винятковим багатством і різноманіттям життя. Серед гілок коралів багато яскраво пофарбованих рибок зі стислим з боків тілом, чисельні молюски, багатощетинкові хробаки, ракоподібні. Коралові поліпи перебувають у мутуалістичних відносинах з певними видами зелених водоростей. Водорості доставляють поліпам кисень, необхідний для дихання, а самі знаходять у тілі коралів притулок від ворогів. Тому поліпи не можуть розвиватися на глибинах з недостатньою для існування цих водоростей кількістю світла. В останні роки морська зірка Acanthaster (терновий вінець), що поїдає поліпи, нанесла рифам значний збиток у багатьох районах океану. Ввжають, що широке поширення цього виду зірки пов'язане з антропогенним забрудненням вод неритичної області, яке сприяє її процвітанню. Для неритичної області в цілому характерна її переривчастість. Вона розвинена уздовж роз'єднаних один від одного островів; уздовж континентів вона переривається передгирловими просторами з їх сильно опрісненою, а інколи навіть прісною водою. У зв'язку із цим і ареали мешканців неритичної області розбиті на окремі ділянки.

Хоч неритична область, якщо обмежити її площу материковою обмілиною до глибини 200 м, становить усього 8% площі океану (29 млн. км²), вона багатша у фауністичному й флористичному відношенні в порівнянні з іншими областями океану.

Батіаль

Батіаль розташовується на материкових схилах на глибинах 200-2 000 м між неритичною областю й абісаллю. Батіаль характеризується слабкою освітленістю у верхній частині і повною відсутністю видимих променів спектра в нижній. Для неї характерні незначні коливання температури й солоності. На відміну від неритичної області, на якій відкладаються переважно галечник й черепашники, у батіалі переважають мули.

Абісаль

Абісаль - область найбільших морських глибин, що перевищують 2 000 м, яка відповідає ложу Світового океану. Характеризується надзвичайно повільним пересуванням води від полюсів до екватора, постійно низькими температурами (близько +4 °C), практично майже повною відсутністю світла. Тут зовсім не зустрічаються зелені рослини.

Для абісальної бенталі характерний розвиток потужних покривів мулу. Значна потужність мулу зумовлена практично повною відсутністю руху води в цій області. Мул, як було зазначено, може мати різне походження. На максимальних глибинах часто розвивається так званий червоний мул вулканічного походження. Особливо характерний він для максимальних глибин Тихого океану. Нерідко мул абісалі представляє відкладення панцирів або раковинок організмів, часто мікроскопічних. Мули, утворені панцирами найпростіших(радіолярій)іводоростей(діатомей),відповідні радіолярієвий і діатомовий мули є кремнеземними, а мули, утворені раковинками найпростіших (форамініфер глобігерин Globigerina) і молюсків (птеропод Pteropoda), - відповідно глобигериновий і птероподовий мули, складаються з вуглекислого кальцію (Ca₂CO₃). Мул являє собою рихлу масу, у яку тварини, що живуть на дні, можуть легко зануритись. Тому для мешканців абісальної бенталі характерні сплощені форми (у морських їжаків Echinarachnius) або розвиток виростів тіла й кінцівок, що перешкоджають зануренню (у голотурій Holothuroidea і морських лілій Crinoidea з голкошкірих, а також у мешканців глибоководної бенталі із числа ракоподібних, губок, поліпів, плечоногих).

Пелагіаль

У товщі води — пелагіалі виділяють епіпелагіаль — освітлені шари води до глибини 200 м і глибоководну пелагіаль. Остання у свою чергу підрозділяється на батіпелагіаль, що лежить на глибинах 200-2 000 м, і абісопелагіаль — глибше 2 000 м. Виділяють також мезопелагіаль — перехідну зону між епіпелагіаллю та батіпелагіаллю; гіперпелагіаль — води глибоководних жолобів.

Епіпелагіаль

У товщі води живуть представники чотирьох груп організмів: нектону, планктону, плейстону й нейстону. Нектон — сукупність активно плаваючих організмів, що живуть у водній товщі. Основні представники нектону — пелагічні риби. Види планктону — організми, що живуть у товщі води й переносяться морськими течіями і хвилями, оскільки самі пересуваються дуже повільно. Плейстон і нейстон — це невелике число видів відповідно рослин і тварин, які живуть на поверхні води.

Основу всього життя пелагіалі представляє планктон, який буває рослинний (фітопланктон) і тваринний зоопланктон. Повільні власні рухи планктонних організмів не можуть протистояти руху води. У видів планктону, як і в представників нектону, є пристосування, що перешкоджають їхньому зануренню у товщу вод. До числа таких пристосувань відносяться: зменшення питомої ваги за рахунок вироблення речовин, що мають малу питому вагу (у першу чергу жирів) і за рахунок насичення тканин й порожнин тіла водою (так, у деяких медуз вода становить 99% від ваги тіла). Деякі види мають спеціальні повітряні камери, що зменшують їхню питому вагу. Полегшенню ваги сприяє скорочення або навіть зникнення скелетних утворень. Можливість існування у підвішеному стані зростає за рахунок зміни форми тіла — утворення виростів, що збільшують площу тіла, його сплощення. У деяких видів планктону є спеціальні органи руху — війки й ін. До фітопланктону відносяться майже винятково мікроскопічні одноклітинні організми, що мають хлорофіл і здатні до асиміляції. Вони і є основою життя океану, джерелом первинної продукції — продуценти. Значно меншу роль щодо цього відіграють зелені рослини, прикріплені до дна, - різні водорості й квіткові рослини, а також хемотрофи.

За підрахунками В. Г. Богорова, біомаса фітопланктону (у сирому вигляді) становить у Світовому океані 1,5 млрд тон, а його продукція — 559 млрд т, а біомаса й продукція фітобентосу відповідно 0,2 і 0,2 млрд тон. Таким чином, продукція фітопланктону перевищує його біомасу в 366 разів. Іншими словами, маса фітопланктону подвоюється приблизно щодоби. В цілому водорості у Світовому океані (включаючи фітопланктон) створюють органічної речовини (у сухій вазі) близько 74% від світової продукції. «Урожайність» водоростей становить 1,3-2,0 тон сухої речовини на 1 га поверхні водної товщі на рік.

Як фітопланктон, так і зелені прикріплені до дна рослини можуть жити тільки в освітлених частинах океану. Зоопланктон представлений в океані як мікроскопічними, так і більш великими організмами — медузами й сифонофорами з кишковопорожнинних, сальпами й апендикуляріями з хордових.

Неосвітлена область океану, що охоплює батіаль і абісаль, має деякі загальні особливості, які зумовлені песимальними умовами існування. Дефіцит світла починає позначатися із глибин у кілька десятків метрів, але достатня для фотосинтезу кількість світла проникає до глибин океану близько 200 м, а інколи й глибше — до 550 м, залежно від кута падіння сонячних променів і прозорості води. До цих глибин поширені фотосинтезуючі рослини, хоча й на глибину 1 000—1 500 м проникають сліди світла.

Абісопелагіаль

Абісопелагіаль займає близько 80% морського дна й основну товщу морської води, значно перевершуючи за площею неритичну область, а за обсягом освітлену пелагіаль. При цьому безсумнівно абісальний бентос є похідним від бентосу освітленої області океану, а населення абісальної пелагіалі походить від мешканців освітленої пелагіалі. Поряд з відсутністю світла на доборі глибоководних форм позначаються високий тиск і низькі температури, характерні для глибин, які утворюють тут песимальні умови існування.

Про зменшення числа видів із глибиною свідчать дані океанологічної експедиції на кораблі «Челленджер». Нею були виявлені на різних глибинах такі кількості видів крабів: до 36 м — 190, від 36 до 180 м — 75; 180–360 м — 28; 360–900 м — 21; 900-1 800 м — 3; 1 800-3 600 м — 2. Така ж закономірність простежена й для числа видів найпростіших — форамініфер, що дорівнює на глибинах до 100 м — 138, а на глибинах 5 000-6 000 м — усього 19.

Повна відсутність живих рослин в абісопелагіаль — причина відсутності в цій області океану рослиноїдних форм. Зі членів ланцюгів харчування тут є тільки консументи 2-го й 3-го порядків, тобто споживачі тваринної їжі, і редуценти — сапрофаги. Роль сапрофагів-детритоїдів (споживачів мертвої органічної речовини) в абісалі велика. Органічні залишки - трупи тварин, мертві рослини, у тому числі мертві особини фітопланктону, опускаються в абісаль із освітлених шарів океанічної пелагіалі. Із глибиною потужність цього потоку зменшується, оскільки мешканці менш глибоких шарів води перехоплюють його частину. Відсутність продуцентів і зменшення біомаси редуцентів-детритоїдів погіршує умови харчування на глибинах і приводять до зменшення загальної біомаси тваринного населення.

В абісопелагіалі спостерігається певна залежність біомаси й продукції від відповідних показників в освітленій частині пелагіалі: чим бідніше життям поверхневі освітлені води, тим бідніше життя в розташованих під ними ділянках абісалі. Найбільша своєрідність мешканців абісалі пов'язана з відсутністю світла.

Розвиток мешканців абісалі йшов у двох протилежних напрямках. Одні з них втратили зір або зір їх різко ослаблений. Для цих видів характерний розвиток високочутливих органів дотику: подовжених променів плавців і спеціальних чутливих ниток у риб, антен у ракоподібних. Розвиток таких виростів тіла в мешканців абісалі можливий, оскільки рух води тут майже повністю відсутній.

Інші мешканці абісалі здатні самі виробляти світло. Значення цього світла, найчастіше дуже яскравого, звичайно переривчастого, що дає різкі спалахи, видимо, багатостороннє. Висвітлюючи простір, що оточує тварину, на більшу або меншу глибину, це світло дозволяє розглянути, а інколи й залучити здобич, також може й залучати особини свого виду. Про можливість залучення особин свого виду свідчить та обставина, що їхнє фарбування й сила світла, що випускається, специфічні для різних видів. Гіпертрофія органів зору, що нерідко перебувають на особливих стеблинках, властива не тільки світним організмам, але й деяким зрячим мешканцям абісалі, які самі не світяться.

Здобич в абісалі попадається нечасто. Саме цим зумовлений розвиток у хижаків величезного, здатного сильно розтягуватися шлунка в сполученні з дуже широким ротом. Це дозволяє таким хижакам проковтувати здобич, що перевищує розміри самого мисливця. Хоча в абісалі є релікти, інколи досить древні, наприклад тріасового і юрського віку, однак одноманітність умов існування в цій області є причиною крайньої повільності процесу видоутворення й значної кількості широкорозповсюджених видів як із числа представників бентосу, так і пелагічих.

Завдання. Пригадати, що таке "харчовий ланцюг"

Ознайомитися з матеріалом.

Ланцюги живлення - це послідовності особин одного виду, їхніх решток або продуктів життєдіяльності, які є об'єктом живлення організмів іншого виду, тобто ряд видів організмів, пов'язаних між собою трофічними зв'язками, що складають певну послідовність у передаванні речовин і енергії

Угруповання організмів, що входять до складу біогеоценозів, складаються з трьох груп компонентів: утворювачів органічної речовини (автотрофних організмів) - продуцентів; споживачів живої органічної речовини - консументів; руйнівників органічних решток - переважно мікроорганізмів, які розщеплюють органічні речовини до простих мінеральних сполук, - редуцентів. Всі вони пов'язані ланцюгами живлення.

Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) - взаємовідносини між організмами під час переносу енергії їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні, або ряди взаємопов'язаних видів, в яких кожний попередній є об'єктом живлення наступного, називають ланцюгами живлення.

У пасовищному трофічному ланцюжку (ланцюжку виїдання) основу складають автотрофні організми, потім йдуть споживаючі їх мікроорганізми і рослиноїдні тварини (наприклад, зоопланктон, що живиться фітопланктоном), потім хижаки (консументи) 2-го порядку (наприклад, риби, споживаючі дрібних риб), хижаки 3-го порядку (наприклад, хижі риби, такі як щука, що живиться іншими рибами). Особливо довгі харчові ланцюжки в океані, де багато видів (наприклад, тунці) займають місце консументів 4-го порядку.

В екосистемах морської флори і фауни енергія виробляється за рахунок поїдання інших організмів. В такий спосіб організми пов’язані між собою харчовими зв’язками і кожен з організмів займає певне місце у харчовому ланцюзі (трофічний рівень) від продуцентів до редуцентів. Найнижчий рівень харчового ланцюга моря представлений продуцентами – фітопланктоном. Більш високі трофічні рівні займають консументи. Так зоопланктоні організми займають наступний трофічний рівень за продуцентами – консументи І порядку, далі йдуть рівні консументів ІІ та ІІІ порядку. У процесі фотосинтезу рослини утворюють поживні речовини з діоксиду карбону (вуглекислого газу) і води за допомогою енергії, яку отримують від сонячного світла, тобто синтезують собі їжу самі. Іншим живим організмам моря такі властивості не притаманні. Всі тваринні організми, на відміну від рослииних, не здатні синтезувати органічні речовини з неорганічних, а тому енергію вони отримують, споживаючи готові органічні речовини. Зоопланктон живиться виключно фітопланктоном. Види, які займають низькі трофічні рівні, частіше за все забезпечені поживними речовинами, але інтенсивно винищуються представниками вищих рівнів, тобто стають кормовою базою для вищих тварин. Таким чином, необхідна для життя енергія передається вищому трофічному рівню організмів по ланцюгу живлення. Однак під час такої передачі енергії певна кількість її втрачається.

Відповідно, щоб забезпечити енергією організми на вищих рівнях, необхідна більша кількість організмів на нижчих рівнях. Чим вищий рівень харчового ланцюга, тим меншу кількість організмів він містить. Інакше кажучи, живі організми створюють харчову піраміду, яка складається з трофічних блоків і поступово звужується до вершини.. На найнижчому трофічному рівні зображено фітопланктон. Його поїдають мікроскопічні тваринні організми, які належать до зоопланктону. Зоопланктоном в свою чергу живиться дрібна риба — чорноморський анчоус (хамса). А її поїдають хижаки: наприклад, скумбрії і дельфіни. Будь-які зміни, що відбуваються в одній з ланок харчового ланцюга, впливають на інші ланки. Приміром, якщо в екосистемі буде велика кількість чорноморського анчоуса, то фітопланктону може виявитися недостатньо. У цьому випадку анчоус теж може постраждати через відсутність їжі. У свою чергу, зниження популяції хижої риби перебуває в прямій залежності від зменшення кількості її звичного корму – анчоуса. Це означає, що хижа риба також почне гинути через брак їжі. Через деякий час у результаті зниження кількості хижої риби кількість дрібної риби почне знову зростати. Такі зміни відбуваються з природних причин або виникають внаслідок людської діяльності (надмірного вилову риби).

Упродовж історії людства морські тварини завжди використовувалися нею як важливе джерело їжі, що добувалося з моря різними способами. Обсяги промислу риби, завдяки розвитку суднобудівної індустрії та технологій, щорічно збільшувалися і часто призводили до порушення балансу екосистеми. Наприклад, у результаті надмірного промислу великої риби (в основному хижої) в морі спостерігалося швидке зростання кількості дрібної риби, яка була здобиччю хижої. Подібно до мешканців суші, морські організми також використовують не одне, а кілька джерел живлення. Будь-який з цих організмів може входити до складу більше, ніж одного харчового ланцюга. Тому у морях склалося декілька тісно переплетених між собою харчових ланцюгів, які разом утворюють загальну харчову сітку.

Завдання. Ознайомитися з матеріалом, зробити відповідні висновки.

Цикл біогеохімі́чний, колообіг речовин - система незамкнутих і незворотних колообігів хімічних речовин у неорганічній природі через рослин і тварин в органічну природу. Це повторюваний процес взаємопов'язаного перетворення, переміщення речовин у природі, який має циклічний характер, відбувається за обов'язкової участі живих організмів і часто порушується людською діяльністю.

Завдяки біотичному колообігу можливе тривале існування й розвиток життя за обмеженого запасу доступних хімічних елементів. Використовуючи неорганічні речовини, зелені рослини за допомогоюенергії Сонця створюють органічну речовину, яка іншими живими істотами (гетеротрофами-споживачами та деструкторами) руйнується, для того щоб продукти цього руйнування могли бути використані рослинами для нових органічних синтезів.

Важлива роль у глобальному колообігу речовин належить циркуляції води між океаном, атмосферою та верхніми шарами літосфери. Вода випаровується і повітряними течіями переноситься на багато кілометрів. Випадаючи на поверхню суші у вигляді опадів, вона сприяє руйнуванню гірських порід, роблячи їх доступними для рослин і мікроорганізмів, розмиває верхній ґрунтовий шар і проникає разом із розчиненими в ньому хімічними сполуками та завислими органічними частинками в океани та моря.

Великий кругообіг, що триває мільйони років, полягає в тому, що гірські породи піддаються руйнуванню, а продукти вивітрювання (у тому числі розчинні у воді поживні речовини) зносяться потоками води у Світовий океан, де вони утворюють морські нашарування і лише частково повертаються на сушу з осіданнями. Геотектонічні зміни, процеси опускання материків і підняття морського дна, переміщення морів і океанів впродовж тривалого часу призводять до того, що ці нашарування повертаються на сушу і процес починається знову.

Кругообіг кальцію

Кальцій відноситься до головних елементів земної кори. Зміст цього елементу зменшується від глибин Землі до гранітного шару літосфери. Кальцій в земній корі утворює численні мінерали. При вивітрюванні силікатів звільняється велика кількість цього елементу. Його водорозчинні з'єднання, головним чином гідрокарбонат, поступають в природні води і мігрують з ними в океан. Хоча цей процес розвивається упродовж більше 2 млрд. років, концентрація елементу в океанічній воді усього лише в 30 разів більше, ніж в річкових водах. Це обумовлено низькою розчинністю карбонату кальцію, а головне - активним поглинанням елементу планктонними організмами і виведенням його в осад. Ці процеси сприяють накопиченню кальцію у складі потужних товщ вапняків, доломітів, вапняних глин.

Вапняки (як і ін. породи) на континенті руйнуються, і розчинні солі кальцію (двовуглекислі та ін.) річками зносяться в морі. Щорічно в морі скидається з континенту близько 5-108 т кальцію. У теплих морях вуглекислий кальцій інтенсивно споживається нижчими організмами - форамініферами, коралами та ін. - на спорудження своїх скелетів. Після загибелі цих організмів їх скелети з вуглекислого кальцію утворюють опади на дні морів. З часом відбувається їх метаморфози, внаслідок чого формується порода - вапняк. При регресії моря вапняк оголюється, виявляється на суші і починається процес його руйнування. Але склад вапняку, що знову утворюється, декілька іншої. Так, виявилось, що палеозойські вапняки багатіші вуглекислим магнієм і супроводжуються доломітом, вапняки ж молодші - бідніше вуглекислим магнієм, а утворення пластів доломітів в сучасну епоху майже не відбувається.

Кальцій відіграє важливу роль у фізіології організмів. У рослинах він бере участь у вуглеводному і азотному обміні, тваринам він потрібний для побудови кісткового скелета. Кальцій бере участь і у багатьох інших біохімічних процесах.

Таким чином, для процесів глобального масообміну кальцію головне значення мають біологічний кругообіг і водна міграція іона в системі сушачи - океан.

Кругообіг йоду

Як і більшість життєво важливих елементів, йод в природі здійснює кругообіг.

Основна кількість йоду в природі міститься у Світовому океані (близько 87 860 млн тонн, в середньому 5 х 10-5 г в одному літрі морської води). У прісних водах концентрація цього елементу складає 5 мкг/л, глобальне річне винесення з річковим стоком - 185 тис. тонн.

Оскільки багато з'єднань йоду добре розчиняються у воді, йод вилуговується з магматичних порід, виноситься в моря і океани. Також в морську воду йод змивається з поверхні ґрунту льодовиками, снігом, дощем, вітром і водними потоками. У морській воді йод знаходиться у вигляді йодиду. Іони йодиду окислюються під впливом сонячного світла в елементарний йод (J²). Морська вода, випаровуючись, піднімає в атмосферу леткі з'єднання йоду, розчинені в краплях морської води. Маси йоду переносяться вітрами на континенти. Таким чином, щорічно близько 400 тис. тонн йоду випаровується з поверхні моря. Найбільше йоду накопичується в мулових водах.

З атмосфери йод повертається у грунт з дощовою водою концентрація йоду в якій коливається в межах 1,8-8,5 мкг/л. Йод легко поглинається як органічними речовинами ґрунту, так і морським ілом. При ущільненні цих речовин і утворенні осадових гірських порід відбувається перехід частини з'єднань йоду в підземні ґрунтові води. Йод також потрапляє і в живі організми, які його концентрують, але, відмираючи, повертають йод в грунт, звідки він знову вимивається, потрапляє в океан, випаровується і усе починається заново. Цикл, таким чином, замикається.

Основні природні джерела йоду - грунт і ґрунтові води і, отже, усе, що росте на землі, а також морепродукти (водорості, риби, морські тварини).

Там, де грунт бідний цим мікроелементом (тайгово-лісова нечорноземна, степова, пустинна, гірська зони), значна частина населення страждає йододефіцитними захворюваннями (ендемічний зоб).

Йод знаходиться в глибоких шарах ґрунту і виявляється у вмісті нафтових свердловин. В цілому, чим старіше поверхня грунту і чим більше вона була схильна у минулому різним руйнівним діям (наприклад, ерозія), тим менше в ній йоду. Найбільш збіднені йодом грунту в гірських місцевостях, які піддавалися частому випаданню дощів із стоком води в річки. Важливу роль у втраті йоду з грунту в цих регіонах грають і льодовики. Нерідко недостатність йоду спостерігається і в долинах великих річок.

У приморських областях кількість йоду в 1 м3 повітря може досягати 50 мкг, у місцевостях, віддалених від океану або відгороджених від морських вітрів горами, - 1-3 або навіть 0,2 мкг. Фелленберг, приймаючи зміст елементу в повітрі за 100, отримав висотний розподіл йоду. Так, на висоті 1000 м над рівнем моря повітря втрачає 62,5 % йоду, а 50% втрачається вже на висоті 707 м Рух атмосфери і деякі інші умови трохи змінюють ці дані.

Значення розчиненого кисню у воді,

аміаку, азоту нітриту і азоту нітратів.

Розчинений кисень - кількість кисню, що міститься в 1 л води. Має значення для характеристики санітарного режиму відкритих водойм. Кисень повітря дифундує у воду і розчиняється в ній. Деяка кількість кисню утворюється у результаті життєдіяльності хлорофільних водоростей. Разом зі збагаченням води киснем він витрачається на біохімічне окислення органічних речовин (процеси самоочищення водойми) і дихання аеробних гідробіонтів, зокрема риб. Щоб не порушувалися процеси самоочищення і не гинули гідробіонти, вміст кисню у воді водойми не має бути менше 4 міліграма/л.

При вступі у водойму стічних вод, що містять велику кількість органічних речовин, підвищується БПК і зменшується розчинений кисень, який витрачається на окислення органіки.

Азот амонійних солей, нітриту і нітратів. Джерелом азоту в природних водах є розкладені білкові залишки, трупи тварин, сеча, фекалії. В результаті процесів самоочищення водойми складні азотовмісні білкові з'єднання і сечовина мінералізуються з утворенням амонійних солей, які надалі окислюються спочатку до нітриту потім, кінець кінцем, до нітратів. Так само відбувається і самоочищення водойми від органічних азотовмісних забруднюючих речовин, що потрапляють у водойму у складі різних стічних вод і поверхневого стоку.

У чистих природних водах поверхневих і підземних водойм вміст азоту амонійних солей знаходиться в межах 0,01-0,1 міліграма / л.

Як проміжний продукт подальшого хімічного окислення амонійних солей нітрит міститься в природній воді в дуже незначних кількостях - 0,001-0,002 міліграм / л. Якщо їх концентрація перевищує 0,005 міліграм / л, то це є важливою ознакою забруднення джерела.

Нітрати є кінцевим продуктом окислення амонійних солей. Наявність їх у воді за відсутності аміаку і нітриту свідчить про порівняно давній вступ у воду азотовмісних речовин, які встигли мінералізуватися. У чистій природній воді вміст азоту нітратів не перевищує 1-2 міліграми / л. У ґрунтових водах може спостерігатися вищий вміст нітратів в результаті їх міграції з грунту у разі його органічного забруднення, або інтенсивного використання азотних добрив.

Завдання 1. Ознайомтеся з цікавим матеріалом

http://kolosok.org.ua/wp-content/uploads/2018/02/gazeta_17_2014.pdf

Завдання 2. Прочитайте і проаналізуйте

Світовий океан - основне вмістилище гідросфери. Морська вода - сама поширена речовина на поверхні Землі, дуже складний хімічний розчин, в якому є близько 60 компонентів, причому співвідношення цих компонентів відрізняється дивовижною постійністю

Сумарний вміст твердих розчинених речовин в 1 кг морської води, виражений в промілях (‰), називається солоністю води.

Тільки 13 елементів Таблиці Менделєєва (Cl, S, C, Sr, Na, K, Mg, Br, B, Si, F, Rb, N) знаходяться у воді в кількості більше 0,1 мг/л. Виділяється дуже великий вміст окремих компонентів (CI - 19 500 мг/л, Na - 10 833, Mg - 1 311, S - 910 мг/л). Окрім мінеральних елементів у морській воді присутня також органічна речовина - близько 2 мг/л. У цілому солоність - достатньо стабільна характеристика вод океану. Середня солоність Світового океану коливається від 32 до 37 ‰ на поверхні і від 34 до 35 ‰ у придонних шарах води.

Солоність і температура води визначають щільність води. Середня щільність морської води більше одиниці, найвища характерна для поверхневого шару в тропіках і придонних вод на великих глибинах. Остання обставина пов’язана не стільки з солоністю, скільки з температурою води, яка в придонних шарах у відкритому океані дуже низька - біля 2 - 4°С, а в арктичних та антарктичних водах має навіть від’ємні температури.

По теплоємкості вода поступається тільки рідкому аміаку та водню. Завдяки високій теплоємкості вона довго зберігає свої температурні характеристики. А так як температура найбільшої щільності солоної води нижче нуля, конвекційний процес безмежний, відбувається широкий обмін газами та розчиненими речовинами між поверхневими та глибинними водами.

По другій темі "Виготовлення найпростішого інструменту для спостереження за організмами на морському мілководді"

Ознайомитися зі статтею за даним посиланням. Скласти план доповіді

mepr.gov.ua › docs › normakty

Завдання 1. Ознайомитися з інформацією

ПОГОНОФОРИ (POGONOPHORA), АСЦИДІЇ (ASCIDIDAE)

Погонофори зовні схожі на дуже довгих тонких червів з щупальцями на передньому кінці тіла, але за внутрішньою будовою це досить своєрідні морські тварини, які поєднують примітивні риси організації (повна відсутність травної системи) з еволюційно просунутими рисами (розвинута кровоносна та нервова системи). Вони живуть переважно на великих глибинах (3–10 тис. м), де фільтрують воду, відділяючи органічні рештки та мікроорганізми для живлення. Деякі види погонофор ведуть дуже екстремальний спосіб життя, тому що існують у так званих гідротермальних оазах – підводних вулканічних гейзерах на великій глибині, при температурі води до 300°С та великому тиску. В такому незвичайному навколишньому середовищі погонофори можуть утворювати великі колонії, які дають прихисток деяким іншим глибоководним організмам. Через недостатню вивченість, погонофор досі вважають окремим типом тварин, але останні дослідження їх рухливих личинок виявили додаткові риси розвитку і перетворення, що зближують їх з кільчастими червами, з одного боку, і з голкошкірими та покривниками, з іншого боку.

Погонофори живуть на морському дні всередині відкритих з обох боків трубок різної будови - від ніжних пергаментоподібних, еластичних до міцних і твердих. Речовини, які входять до складу трубки (білкові сполуки та хітин), секретуються численними багатоклітинними залозами, що відкриваються протоками на поверхні тіла. Упродовж життя погонофори ніколи не залишають свої трубки, але всередині них можуть вільно пересуватись вгору та вниз. Довжина трубок перевищує довжину тіла погонофори інколи вдвічі.

Більшість відомих видів безбарвні або білуватого кольору, напівпрозорі. Через покриви тіла, особливо щупалець, просвічують кровоносні судини, через що щупальця бувають яскраво-червоними.

Тіло погонофор нитко або шнуроподібне, циліндричне, його довжина перевищує товщину в 100-500 разів. Тіло складається із чотирьох відділів (рис. 190), на першому відділі розташовані щупальця з рядами численних відростків - пінул (рис. 191), звідки й походить назва типу - погонофори, тобто такі, що несуть бороду (від грец. родоп - борода, phoros- носій). Погонофори мають шкірно-м'язовий мішок, зовні вкритий кутикулою. Порожнина тіла - чотиримір- ний целом. Травна система відсутня. Погонофори живляться шляхом хемосинтезу завдяки симбіозу з метано- й сіркоокисними бактеріями, а також поглинаючи з морської води розчинені амінокислоти. Органи виділення, якщо вони є, представлені однією парою целомодуктів. Кровоносна система добре розвинена, замкнена, рух крові упорядкований; є серце. Спеціальні органи дихання відсутні. Нервова система залягає в товщі шкірного епітелію й складається з мозку та поздовжнього нервового тяжа. Погонофори є роздільностатевими. Розмноження та ембріональний розвиток вивчено лише у представників класу Frenulata.

Погонофори - досить стародавня група тварин, їхні трубки, описані під назвою Sabelitida, відомі з пізнього докембрію, тобто 350 млн років тому.

Щодо систематики погонофор, то існують різні думки, проте більшість спеціалістів розглядають у складі типу два класи. Вивчення погонофор ще триває.

Завдання 2

Погонофо́ри (лат. Pogonophora) — червоподібні морські тварини, що живуть на великих глибинах (від 2 000 до 9 000 метрів). Погонофори мають дуже своєрідні форми. Знайдіть зображення за допомогою інтернету

Завдання. Ознайомитися з інформацією

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ – METAZOA

ТИП ΧΟΡΔΟΒΙ - CHORDATA

ПІДТИП ХРЕБЕТНІ, АБО ЧЕРЕПНІ, - VERTEBRATA

КЛАС КРУГЛОРОТІ - CYCLOSTOMATA

До цього класу належать міноги та міксини. Мають видовжене, вугреподібне тіло завдовжки 7,2-100 см, шкіра гола, епідерміс із численними залозистими клітинами, що виділяють на поверхню тіла слиз. Рот має вигляд присмонтувальної воронки, що підтримується кільцевим хрящем. Усередині воронки і на язиці є численні рогові зуби. По боках голови (у міног) розміщені очі; є також непарна ніздря. З обох боків голови відкриваються круглі зяброві отвори (у міног). У них є 2 (1) спинні плавці (у міксин - відсутні), розвинений також хвостовий плавець.

Парні плавці відсутні.

Осьовий скелет представлений хордою, оточеною сполучнотканинною оболонкою та зачатками верхніх дуг хрящових хребців. Череп ще дуже примітивний. Черепна коробка у вигляді хрящової пластинки, що оточує мозок знизу і з боків і лише частково зверху. Є нюхова і парні слухові капсули. Крім того, є складна система хрящів, що підтримують воронку і язик.

Вісцеральний скелет представлений зябровими дужками, сполученими між собою поздовжніми хрящовими тяжами. Щелепи відсутні. M’язи посегментовані; складаються із міомерів, розділених міосептами.

Нервова система примітивніша, ніж в інших хребетних. Головний мозок має всі п’ять відділів, але розміри його малі, особливо переднього мозку і мозочку. Добре розвинені нюхові долі переднього мозку, оскільки хімічне чуття відіграє найважливішу роль у житті тварин. З покривом проміжного мозку пов’язані тім'яне око та епіфіз, з дном цього відділу - гіпофіз. Головних нервів - 10 пар. Спинномозкові нерви відходять від спинного мозку двома корінцями: спинним і черевним; у міног вони, на відміну від інших хребетних, не з’єднуються і не утворюють змішаного нерва.

З органів чуття найкраще розвинений нюх. Непарний нюховий отвір веде у нюховий мішок, стінки якого складчасті, що збільшує їх поверхню. Є також бічна лінія, яка має вигляд неглибоких ямок, вистелених чутливими нервами. За її допомогою круглороті сприймають потік тводи, реагують на перешкоди. Найпростішими рецепторами, що реагують на світло, є світлочутливі клітини шкіри. Тім’яне око, розміщене під прозорими покривами голови, сприймає напрямок світлових променів. Очі прикриті напівпрозорою шкірою; за їх допомогою міноги можуть бачити контури предметів. У міксин зір ще слабший. Орган слуху і рівноваги - внутрішнє вухо, що міститься у слуховій капсулі. У міног є два півколові канали, у міксин - один. До шкіри підходять нервові закінчення, які сприймають температурні, тактильні і хімічні подразнення (механо-, термо- і хеморецептори).

Дихають за допомогою зябрових мішків, які формуються з ентодерми, що вистилає зяброві щілини. У міног їх 7 пар, кожний відкривається самостійним отвором назовні (тому цих тварин називають «семидірками»); у міксин - 5-16 (у родини Міксинові відкриваються назовні спільним отвором посередині тіла).

Органи травлення мають риси пристосування до напівпаразитичного способу життя. На дні ротової воронки є рот із добре розвиненим язиком, озброєним 1-2 міцними роговими зубами або зубною пластинкою. Присмоктавшись до здобичі, міноги язиком пробуравлюють її шкіру, а міксини вгризаються зубом язика, проникаючи у тіло жертви. Слинні залози виділяють речовини - антикоагулянти, що перешкоджають згортанню крові, а також ферменти, які розчиняють білки. Особливо багато травних ферментів виділяють міксини; це дає їм можливість перетравити, а потім висмоктати вміст жертви, залишивши від неї лише шкіру та кістки. Міноги живляться кров’ю та м’ясом риби. Кишки у зв’язку із напівпаразитизмом не диференційовані на відділи і представлені прямою трубкою, що закінчується анусом. У кишках є спіральний клапан, що збільшує всисну поверхню кишок і сповільнює проходження їжі. Печінка велика; підшлункова залоза зачаткова і розсіяна по стінках кишок. Круглороті споживають велику кількість їжі і здатні тривалий час (протягом кількох тижнів) голодувати.

Кровоносна система у міноги замкнена. Є одне коло кровообігу. Серце двокамерне, складається із передсердя і шлуночка. До передсердя прилягає венозна пазуха, куди впадають усі венозні судини. У серці кров завжди венозна. Із шлуночка вона надходить до черевної аорти, яка має потовщення - цибулину аорти. Від черевної аорти відходять приносні зяброві артерії, по яких венозна кров іде до зябер. Тут вона збагачується киснем і по виносних зябрових артеріях іде до спинної аорти. До голови артеріальна кров іде по сонних артеріях.

Венозна система подібна до такої у ланцетника. Селезінка у круглоротих відсутня. Кровотворення відбувається у стінках стравоходу і кишок, а також у нирках, печінці і жировій тканині вздовж спинної струни. У крові є еритроцити, що містять гемоглобін, тому кров червона.

Органи виділення - тулубні нирки (мезонефрос). Вони розміщені на спинному боці порожнини тіла і мають вигляд стрічковидних утворень. По нижньому краю кожної нирки проходить сечовід; вони впадають у сечостатевий синус, що відкривається сечостатевим отвором за анусом. Завдяки функціонуванню нирок із організму виводяться надлишки води і разом з нею - продукти метаболізму.

Круглороті - роздільностатеві організми. Статеві залози непарні (сім'яник у самців та яєчник у самок), не мають вивідних протоків. Унаслідок розриву стінки статевої залози статеві продукти потрапляють у порожнину тіла і через сечостатевий отвір виводяться назовні. Запліднення зовнішнє. Самки міног відкладають велику кількість дрібних ікринок - від 1,5 тис. (струмкова мінога) до 240 тис. (морська мінога). Нерест відбувається на піщаних ґрунтах або на дрібній гальці. До початку нерестових міграцій міноги сильно жиріють (жир може складати до 34% маси тіла). Під час нересту не живляться, а після його завершення - гинуть (моноциклічні).

Із заплідненого яйця міноги через 3-12 днів вилуплюється личинка до 1 см завдовжки, що має назву піскорийка. У неї немає присисної воронки з роговими зубчиками, слабо виражений спинний плавець, недорозвинені очі та ін. Більшу частину життя проводить, зарившись у ґрунт (цим нагадує ланцетника). Живиться детритом, дрібними тваринами і водоростями. Розвиток триває 4-5 років. За цей час утворюється присисна воронка, на її стінках і язиці розвиваються рогові зубчики, глотка ділиться на стравохід і дихальну трубку, збільшуються розміри очей, і піскорийка перетворюється на дорослу міногу. Тривалість життя міног - 5-6 років.

Міксини відкладають усього 15-20 овальних яєць завдовжки 2-2,5 см, які з’єднуються між собою та прикріплюються до підводних предметів за допомогою гачків. Вони містять велику кількість жовтка, добре захищені рогоподібною оболонкою. Розвиток міксин іде без перетворення: з яйця розвивається молодий організм, схожий на дорослу форму. Міксини відкладають яйця кілька разів за своє життя (поліциклічні).

Належить двапідкласи: Міноги (Petromyzones) та Міксини (Мухіnі), які об’єднують по 20 видів, поширених у помірних і субтропічних морях обох півкуль, а також у прісних водоймах.

Міноги - морські і прісноводні тварини, довжина тіла яких 15-100 см (іноді до 2 м і більше), які нерестяться у річках. На нерест ідуть за сотні, а то й за тисячі кілометрів від місць нагулу. При цьому вони прикріплюються до риб, що пливуть на нерест.

У фауні України представлені двома видами: міногою угорською (Eodontomyzon danfordi), поширеною в басейні Дунаю (зокрема, у річці Тиса на Закарпатті) та міногою українською (Е. тагіае), що водиться у басейнах Дніпра, Дністра, Прута, Сіверського Дінця, а також у ріках Закарпаття. Мінога українська досягає довжини 210 см. Самка відкладає до 3 тис. ікринок. Промислового значення не мають. Чисельність обох видів невелика і продовжує скорочуватися внаслідок зарегулювання стоку річок і забруднення водойм. Потребують охорони. Занесені до другого видання Червоної книги України.

Міксини поширені лише в солоних водоймах (у морях України відсутні). Довжина тіла - до 1 м. Не мають спинного плавця; по краях присисної воронки є м'ясисті вусики; очі сховані під шкірою. Кровоносна система незамкнена. Є основне серце і 3 додаткових. Зяброві мішки часто відкриваються у спільний зябровий канал, отвір якого розміщений позаду мішків. Це дає можливість міксинам дихати у тому разі, якщо передня частина їх тіла занурена у тіло жертви. На нижньому боці тіла розміщено 2 ряди пор - отворів підшкірних слизовидільних залоз. Виділяють багато слизу, що дає можливість «вислизнути» при захопленні ворогом. Належить міксина звичайна (Мухіне glutinosa) та інші види.

У біоценозах морів і прісних водойм круглороті не відіграють помітної ролі, проте вони впливають на чисельність своїх жертв, іноді завдаючи відчутної шкоди запасам промислових риб. Окремі види міног - цінні промислові тварини, що мають поживне і смачне м’ясо. Промислове значення має каспійська мінога (Caspiomyzon wagneri).

Запитання і завдання: 1. Виділіть особливості зовнішньої та внутрішньої будови Круглоротих. 2. Чим відрізняються міноги від міксин? 3. Виділіть ознаки пристосування Круглоротих до нанівпаразитичного способу життя.

Риби

Усі із понад 20 000 видів відомих риб (pisces) - це водні, холоднокровні хребетні, що дихають зябрами. Частина риб пристосована до проживання в прибережних зонах, інші - в глибинних. Є також такі, що можуть протягом короткого часу перебувати поза водним середовищем (напр., літаючі риби), і які можуть поглинати кисень із води і атмосфери.

Клас риб ділиться на підкласи: кистепері, променепері, повнороті, дводишні, щиткові і лопастепері.

Риби пристосувалися до водного середовища - крім зябер, якими дихають, вони мають парні плавники, що служать їм органом слуху. Тіла риб вкриті слизуватими клітинами і лусочками, що містять субстанцію, яка зумовлює забарвлення тіла. Риб'яча луска виробляється шкірою. Риб'ячий скелет буває хрящовим, частко-во окостенілим, чи кістковим.

Більшість риб є хижаками і харчуються планктоном, травоїдні риби є винятком.

Риби населяють світовий океан уже приблизно 500 мільйонів років. Риби живуть майже в усіх водоймах нашої планети – від безкрайніх океанів і до невеликих струмочків. Їх видів налічується близько 30 тисяч, і вчені постійно відкривають нові, невідомі людям раніше.

Риби бувають різних форм, кольорів і розмірів. Наявність зябер, плавців і вода як єдине середовище проживання – ось що відрізняє цей вид тварин від всіх інших.

Завдання. Прочитайте цікаву інформацію про риб

● Риби це холоднокровні хребетні тварини, отже, температура їх тіла залежить від температури води що їх оточує.

● Мулистий стрибун, це риба яка проводить більшу частину часу поза водою, і може «прогулюватися» по суші на власних плавниках. У зябрах у стрибунів довгий час зберігається невеликий запас води. Вони також можуть дихати через пори своєї вологої шкіри.

● Найдивніше на планеті переміщається морський коник. Він плаває вертикально, керуючи спинним плавцем, і може рухатися в будь-якому напрямку: назад, уперед, вгору і вниз. Коли коник хоче зупинитися, він закручує хвіст навколо водоростей, а якщо йому загрожує небезпека, змінює розмальовку, маскуючись.

● Риби використовують звуки низьких тонів, щоби передавати повідомлення один одному. Вони стогнуть, гарчать, хриплять, бубонять, шиплять, свистять, скриплять і верещать. Вони тріщать кістками і скриплять зубами. Проте, у риб немає голосових зв’язок. Для виробництва звуку вони використовують інші частини тіла, як-от вібруючі м’язи, що розташовані навпроти плавального міхура.

● Електричні вугри і скати здатні вбити коня своїми розрядами струму.

● Більшість риб для відтворення потомства відкладають ікру, але є кілька різновидів риб, які народжують уже готових мальків. Це, наприклад, велика біла акула.

● Єдиний різновид риб, у яких є повіки — акули.

● У більшості морських риб м’ясо несолоне. Однак, є акули, у яких м’ясо таке ж солоне, як і вода, у якій вони живуть.

● Більшість риб розрізняє кольори, і використовує їх для камуфляжу або захисту власної території. Деякі риби можуть бачити поляризовані й ультрафіолетові промені.

● У кораблях, кіль прикріплений у нижній частині й оберігає його від перекидання. У риб також є свій кіль зверху. Якщо здвоєні плавники припинять роботу з підтримання балансу, рибина перевернеться догори животом, оскільки більш важка сторона опиниться знизу. Саме це і відбувається з мертвою рибою.

● Риба може й потонути. Як і людині, рибі для підтримки життя необхідний кисень. Якщо у воді буде розчинено мало кисню, то риба просто задихнеться.

● Більшість різновидів риб не мають «заднього ходу». Плавати хвостом уперед можуть тільки деякі представники загону вугрів.

● Найбільша риба у світі це гігантська китова акула, яка може виростати до 16–20 метрів. Її вага може досягати 34 тонн, харчується вона планктоном.

● Більшість брендів губної помади містять речовини що входять до складу риб’ячої луски. Вони надають помаді неповторний блиск.

● Найповільніші риби це морські коники, які рухаються так повільно, що, дивлячись на них із боку, можна сказати, що вони перебувають у стані спокою. Найповільнішим із них вважається карликовий морський коник, який за одну годину долає відстань в 1,5 метра.

● У деяких риб немає луски. Наприклад, акула має грубу, як наждачний папір, шкіру.

● У Японії риба фугу це винятковий, але смертельно небезпечний делікатес. Вона містить тетродотоксин, який є смертельною отрутою. Проте, фугу така смачна, що японські гурмани, ризикуючи своїм життям, готують її. Щоби подати таку страву, японський кухар повинен мати сертифікат зі спеціальної школи, де вчать мистецтву приготування цієї отруйної риби.

● Деякі риби, наприклад, біла акула, можуть підіймати температуру власного тіла, щоби полювати в холодній воді.

● Самець імператорського ангела має до п’яти самок у своєму гаремі. Якщо «глава сім’ї» гине, то одна із самок перетворюється на самця й займає місце свого попередника.

● Електричні вугри можуть вивільнити з організму розряд силою до 550 вольт. Цього їм цілком вистачає для того, щоби паралізувати здобич або захистити себе від риб-хижаків.

● Життєво важливі органи електричного вугра займають усього 1/5 частину його тіла й розташовуються безпосередньо за його головою. Інша частина тіла складається з органів, які виробляють електрику.

● Аравана здатна вистрибувати з води, щоби зловити здобич, як-от комах, птахів і кажанів.

● У Південно-Східній Азії живе риба-бризгун, яка збиває здобич на відстані. Випускаючи сильний струмінь води, вона може збити у воду комаху, яка сидить на листку за метр від неї.

● Риба Фугу під час небезпеки ковтає воду й буквально перетворюється на кулю, що за розміром у кілька разів перевищує її звичайні форми.

● Медузи існують на землі вже понад 500 мільйонів років. Це означає, що вони жили на Землі ще до періоду динозаврів.

● Про рибу-пилу знають усі. Насправді це різновид ската. Її можна сміливо віднести до найбільших підводних істот, адже вона виростає до 6–8 метрів! На морді в рибки розташований пилкоподібний виріст довжиною два метри, утиканий гострими зубами. З його допомогою риба-пила збирає їжу на дні і вбиває здобич: вона врізається в зграю риб і приголомшує їх ударами «пили».

● Найбільші очі в гігантського кальмара. Кожне око має діаметр 40 см і містить понад 1 млрд світлочутливих клітин. Це приблизно в 100 разів більше ніж око людини! Але кальмари бачать усе тільки в чорно-білому світлі, так що заздрити їм явно не варто. А буває, що в кальмарів очі різного розміру.

● Летюча риба вистрибує з води зі швидкістю 32 км/год! Відштовхуючись хвостом від поверхні води, вона злітає в повітря, а коли падає, знову вдаряє хвостом по воді і знову летить вгору. Трапляється, що риби користуючись повітряними потоками злітають на висоту до шести метрів і летять над водою щонайменше 400 м.

Завдання. Зайдіть за посиланням і ознайомтеся з характеристикою риб

http://www.zoolog.com.ua/ribi.html

Завдання. Зайти за посиланням. Знайти інформацію про плазунів

https://uk.wikipedia.org/wiki/Морські_черепахи_(родина)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Крокодилоподібні_(ряд)

Морські птахи - птахи, пристосовані до життя в морському середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за фізіологією так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки конвергентної схожості, що говорить про їх схожу еволюцію в спільних умовах та близьких кормових нішах. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в Крейдяний період, а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху Палеогена.

У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше, розмножуються в зрілішому віці, а пташенят виводять менше, присвячуючи їм значну частину часу. Більшість морських видів гніздяться колоніями, які можуть варіювати від декількох десятків до декількох мільйонів особин. Багато з них щорічно мігрують на значні відстані, перетинаючи екватор, а в деяких випадках навіть здійснюють навколосвітні подорожі. Годуються ці птахи як на поверхні моря, так і на невеликій глибині під водою, а також іноді полюють один одного. Одні види дуже пелагічні, тобто цілий рік проводять на океанічних просторах далеко від берегів, інші ж живуть виключно на узбережжі, а треті певну частину року взагалі проводять далеко від моря.

Морські птахи мають давню спільну історію з людиною: вони служили джерелами їжі для мисливців та вірним орієнтиром для рибалок і мореплавців. Проте в результаті безконтрольної людської діяльності багато видів цих птахів у наш час опинилися на межі вимирання, внаслідок чого природоохоронні організації та уряди багатьох країн були змушені розробити спеціальні методи зі збереження біологічної спадщини.

Визначення. Точного визначення того, що якась таксономічна група, наприклад, родина або вид, є морською, у сучасній науковій класифікації не існує, нечисленні запропоновані варіанти такого визначення знаходяться під питанням. За влучним виразом двох орнітологів, «єдиною загальною характеристикою всіх морських птахів є те, що всі вони годуються в солоній воді, але як і з будь-яким твердженням у біології, правду кажучи, деякі цього не роблять». Проте, існує певний консенсус з приводу того, що усі пінгвіни, буревісникоподібні, пеліканоподібні (за винятком змієшийок) і деяких сивкоподібних (таких як поморники, мартини, крячкові, алькові і водорізи) все ж є морськими. Крім того, до морських птахів часто відносять і плавунців (Phalaropus), які, хоч і вважаються прибережними, але два з трьох видів дев'ять місяців на рік проводять на океанічних просторах, перетинаючи екватор у пошуках їжі.

Гагароподібні і пірникозові, які гніздяться на озерах, а до моря відлітають тільки у зимовий сезон, морськими не вважаються, а зазвичай класифікуються як водоплавні. Не зважаючи на те, що в родині качкових (Anatidae) ціла підродина крехових (Merginae) також зимує в морі, за загальною згодою ці птахи також зазвичай не включаються в список морських видів. Багато болотяних птахів, зокрема чаплі, також значну частину часу проводять на морських просторах, мешкаючи поблизу від узбережжя, але й вони на загальну думку морськими не є.

Адаптація до морських умов

У морських птахів спостерігається ряд морфологічних особливостей, що дозволяють їм виживати в морі. По будові крил можна сказати, яку екологічну нішу займали даний конкретний вид або родина протягом своєї еволюції, зокрема, дивлячись на форму крила або навантаження на нього, учений може визначити кормову поведінку птаха. Наприклад, довгі крила разом з малим питомим навантаженням властиві пелагічним видам (тобто повітряним видам, що мешкають далеко від берегів), а короткі крила характерні для видів, що активно упірнають. Такі птахи, як мандрівний альбатрос (Diomedea exulans), який здатний долати величезні морські відстані у пошуках їжі, багато в чому втратили здібність до активного польоту і безпосередньо залежать від динамічного ширяння (при якому енергія отримується від переміщення в горизонтальних повітряних потоках з різною швидкістю вітру) або похилого ширяння (при якому енергія отримується від постійної зміни шарів повітря із різними швидкостями). Практично у всіх морських птахів лапи перетинкові, що допомагає їм при пересуванні по воді, а в деяких випадках і при пірнанні. У буревісникоподібних, на відміну від більшості інших птахів, дуже добре розвинені органи нюху, що дозволяє їм знаходити джерела їжи, сильно розкидані на безкрайніх просторах океану, і, можливо, вказати місцезнаходження косяків риб.

Сольові залози, розташовані в голові в області носової порожнини, використовуються для виділення концентрованих розчинів хлористого натрію, що споживається разом з водою і їжею, а також для регуляції осмотичного тиску крові і внутріклітинної рідини.

У бакланових, зокрема у зображених вухатих бакланів (Phalacrocorax auritus), оперення частково намокає, що дозволяє їм легше пірнати на глибину.

За винятком бакланових і деяких крячків, у всіх морських птахів оперення не намокає. Хоча водозахисне оперення часто зустрічається і в інших птахів, що ведуть наземний спосіб життя, у морських видів кількість такого пір'я незрівнянно більша. Таке густе оперення чудово захищає їх від намокання, а товстий шар пуху зігріває тіло. У бакланів же, чудових нирців за рибою, пір'я формує унікальний у своєму роді шар, який хоч і намокає, але все-таки порівняно з іншими видами зберігає тонкий повітряний прошарок. Така особливість збільшує їх питому вагу і дозволяє довше знаходитися під водою, проте також і зберігає тепло тіла при контакті з водою. В порівнянні з іншими птахами у більшості морських видів оперення менш барвисте і, як правило, являє собою різні варіації чорного, білого і сірого кольорів.

Лише у небагатьох тропічних видів і деяких пінгвінів забарвлення більш-менш різноколірне, у інших же колір виявляється тільки на дзьобі і лапах. Вважається, що у багатьох випадках оперення має захисне забарвлення (наприклад, оперення антарктичного пріона (Pachyptila desolata) подібне до забарвлення військових кораблів та зливає його з поверхнею моря), також білі груди багатьох хижих птахів приховують їх від потенційних жертв.

Харчування

В процесі еволюції птахи навчилися здобувати собі їжу в морях і океанах, що неодмінно відбилося на їх фізіології і поведінці. Використовуючи схожі стратегії при здобичі корму і близькі адаптації при вирішенні загальних проблем, різні родини і роди отримали конвергентну схожість, тобто загальні ознаки в результаті конвергентної еволюції. Прикладом такої еволюції можна назвати схожих один алькових і пінгвинів, що відносяться до різних родин. В цілому вчені розрізняють чотири основні стратегії при здобичі корму в морському середовищі: здобич корму на поверхні, пірнання на глибину з повітря, підводне полювання за допомогою переслідування і полювання за вищими хребетними тваринами. У свою чергу кожна з цих стратегій розділяється на ряд варіацій.

Детальна інформація про морських птахів за посиланнями

https://znaimo.com.ua/Морські_птахи

http://pernatidruzi.org.ua/cat.php?catid=25&from=10

Морські ссавці - група водних і напівводних ссавців, що постійно або тимчасово мешкають у морській воді, або залежать від неї для отримання їжі.

Категорія морських ссавців охоплює декілька поліфілетичних груп тварин - китоподібних (кити, дельфіни і морські свині), сирен (ламантини і дюгоні), ластоногих (справжні тюлені, вухаті тюлені і моржі), два види видр (американська видра і калан), та білий ведмідь. Всього на Землі збереглися 119 видів морських ссавців.

Найрідкісніші морські ссавці

19 лютого, відзначається Всесвітній день захисту морських ссавців. На честь цього екологічного свята ми розповімо про деякі найбільш рідкісні види морських ссавців.

Нарвал - вид, близький до загрозливого стану. Ці унікальні тварини, які дещо нагадують єдинорогів, мешкають в холодних арктичних водах. В середньовіччя через «ріг», який, як вважалось, має магічну силу, нарвалів знищували у величезних кількостях. Втім, і сьогодні незвичайний бивень може стати причиною вбивства цих китів.

Крім того, раніше для полювання на нарвалів ескімоси використовували ручні гарпуни, а в наші дні нерідко полюють за допомогою моторних човнів і гарпунів автоматичних. До всього іншого, нарвали — одні з найбільш уразливих до змін клімату та забруднення довкілля морських ссавців Арктики.

Нарвал занесений до Міжнародної Червоної книги. Загальна чисельність цього виду становить близько 80 тисяч особин.

Цікаво, що «ріг» нарвала зовсім не ріг. Насправді це видозмінений лівий передній зуб, який виріс в прямий і закручений дрібною спіраллю бивень. Він порожнистий і важить близько 10 кг. Довгі бивні мають тільки самці нарвалів, у самок «роги» більш короткі і прямі.

Південні кити, види під загрозою зникнення. Три види китів, які відносяться до цього роду, мешкають в різних регіонах земної кулі. Власне, південний кит населяє зони Південного океану, атлантичний кит мешкає в західній частині Атлантичного океану, а японський кит — в північній частині Тихого океану. Всі ці види занесені до Міжнародної Червоної книги. Причому, атлантичний і японський кити являються одними з найбільш рідкісних китів у світі. Так, чисельність атлантичних китів становить у наш час приблизно 300-350 особин, а японських китів — близько 500 особин.

Через відносно повільне пересування, схильність плавати недалеко від берегів і високий вміст підшкірного жиру південні кити в минулому були бажаною здобиччю китобоїв. Сьогодні, незважаючи на те що китобійний промисел заборонений в більшості країн, людина досі залишається найбільшою загрозою для цих видів.

На думку вчених, одна з основних причин скорочення чисельності південних китів полягає в тому, що останніх часто смертельно ранять судна. Крім того, південні кити, як і інші китоподібні, нерідко заплутуються в рибальських снастях. Ці два антропогенних фактора, наприклад, для атлантичного кита становлять 48% від усіх випадків смерті цього виду.

Південні кити можуть сягати до 18 метрів в довжину і важити до 91 тонни, що робить їх набагато більшими за сірих і горбатих китів, але меншими за синіх. Відмінною рисою південних китів являються щільні ороговілі ділянки шкіри на голові, які мають білувате забарвлення з вини ракоподібних паразитів, китових вошей.

Каліфорнійська морська свиня, вид на межі зникнення. Найменший морський ссавець (його довжина становить не більше 145 см) мешкає виключно в мілководних лагунах північної частини Каліфорнійської затоки. За оцінками вчених, всього в дикій природі залишилось від 100 до 300 особин цього виду, що робить його стан найбільш загрозливим у порівнянні з іншими представниками ряду китоподібних.

Сьогодні чисельність каліфорнійської морської свині продовжує знижуватись, і це пояснюється, насамперед, тим, що тварини дуже часто потрапляють у виставлені вздовж берега тенета. Так, наприклад, згідно з дослідженнями, проведеними в Ель Гольфо де Санта Клара, в одній з трьох найбільших гаваней, де мешкають каліфорнійські свині, рибальські тенета являються причиною приблизно сорока смертей цих тварин на рік (тобто щорічно гине близько 17% популяції каліфорнійських свиней в гавані Ель Гольфо де Санта Клара). Вчені припускають, що лише повна заборона на використання риболовних тенет в місцях проживання цих тварин допоможе зберегти рідкісний вид. До інших загроз життю каліфорнійських морських свиней відноситься забруднення середовища їх проживання.

Важливо також відзначити, що зникнення цього виду в дикій природі сильно вплине на екологію північної частини Каліфорнійської затоки. Так, може зменшитись чисельність акул, в раціон яких входять каліфорнійські морські свині, і відбутись перенаселення деяких видів донних риб, кальмарів і ракоподібних, якими харчуються ці тварини.

Цікаво, що каліфорнійська морська свиня рухається вкрай повільно. Вона періодично піднімається на поверхню, щоб подихати, і майже відразу ж зникає у воді. У відповідних умовах ця тварина може прожити близько 20 років.

Синій кит, вимираючий вид. Ще до початку ХХ століття найбільша тварина на Землі була поширена майже у всіх океанах (приблизна чисельність становила тоді 202-311 тисяч особин). Але згодом на них почалось полювання, і протягом століть вид майже повністю зник. Коли ж в 1966 році вступила в силу міжнародна заборона на вилов синіх китів, чисельність виду стала поступово збільшуватись. Сьогодні, за підрахунками дослідників, в дикій природі живе близько 10-25 тисяч синіх китів.

Через їх величезні розміри дорослі сині кити не мають природних ворогів. Однак вони можуть отримувати смертельні поранення через зіткнення з великими суднами, а також загинути, заплутавшись у риболовецьких тенетах. Крім того, підвищений шумовий фон в океані, зокрема через гідролокатори, заважає китам орієнтуватись в просторі й «спілкуватись» між собою, що в свою чергу ускладнює пошук партнера для розмноження.

За посиланням переглянути фільм про ссавців Чорного моря

https://www.youtube.com/watch?v=SCeEmIfqBK8

Двостулкові – це група молюсків, які мають симетричне тіло з добре розвиненими тулубом і ногою, але без голови. До цього класу належить понад 20 000 видів, які живуть лише у воді. Двостулкові населяють моря (мідії, устриці, морські гребінці) та прісні водойми (жабурниці, перлівниці). Двостулкові ведуть придонний спосіб життя і трапляються на різних глибинах. Більшість із них – повільно повзаючі форми, деякі нерухомо прикріплюються до субстрату. Черепашка цих молюсків двостулкова, повністю вкриває тіло з боків. Ліва і права стулки черепашки рухомо з'єднані на спинному боці еластичною зв'язкою, утвореною органічною речовиною. Закривається черепашка завдяки скороченню двох, як у жабурниці, або одного, як у міди, м'язів-замикачів, які прикріплюються до внутрішніх боків протилежних стулок. Сплющене з боків тіло складається з тулуба, оточеного мантією, та мускулистої клиноподібної ноги. Характерна особливість двостулкових – відсутність голови. З редукцією голови пов'язана відсутність у травній системі глотки, тертки і слинних залоз. Рот, оточений двома парами ротових лопатей, розташований на передньому кінці тулуба. Живлення відбувається шляхом фільтрації. Мантія, що з боків цілком охоплює тіло молюска, на задньому його кінці утворює порожнисті трубчасті вирости – сифони. Через нижній (ввідний) сифон вода входить у мантійну порожнину, а через верхній (вивідний) – виходить з неї. З водою в мантійну порожнину надходять поживні речовини та кисень. Більшість двостулкових молюсків пересувається за допомогою клиноподібної ноги. Відсутність голови, спрощення ротового апарату і малорухливий спосіб життя двостулкових зумовили слабкий розвиток органів чуття. Двостулкові здебільшого роздільностатеві, проте відомі й гермафродити (наприклад, устриці). У більшості двостулкових розвиток відбувається з перетворенням. Із заплідненої яйцеклітини розвивається планктонна личинка, яка сприяє розселенню виду. У деяких прісноводних двостулкових (жабурниці, перлівниці) утворюється личинка (глохідій), розвиток якої відбувається у шкірі риб. З личинки формується маленький молюск і через розриви у шкірі випадає на дно.

Типовим представником двостулкових молюсків є беззубка, або жабурниця. Цей молюск живе на дні водойм, до половини занурюючись у мулистий ґрунт. Черепашка його досягає 10 см завдовжки. Передній кінець тварини заокруглений, а задній дещо загострений. За допомогою ноги беззубка може повільно повзати по дну (від 20 до 30 см за годину). Якщо беззубку потурбувати, вона швидко втягує ногу і за допомогою двох м'язів закриває черепашку. Черепашка жабурниці, як і черепашка ставковика, складається з вапняку.

Мідія їстивна (Mytilis edulis) – вид двостулкових молюсків, які мають видовжену клиноподібну черепашку і здатні утворювати дуже міцні бісусні нитки, за допомогою яких прикріплюються до субстрату. Молоді молюски можуть добре пересуватися, дорослі ж міняють місце проживання лише за дуже несприятливих умов. Мідії – чудові фільтратори: за одну годину доросла особина може профільтрувати близько трьох літрів води. М'ясо мідій їстівне, воно містить біологічно активні речовини і використовується для дієтичного харчування.

Устриця їстивна (Ostrea edulis) – вид двостулкових молюсків, які зустрічаються переважно у тропічних морях. У помірних морях вони є лише там, де температура води влітку досягає 16°С. На відміну від мідій, устриці приростають черепашками до каміння та до черепашок інших молюсків. Черепашка устриці має несиметричні стулки з нерівною поверхнею. Нога та бісусна залоза редуковані у зв'язку з нерухомим способом життя. В Україні зустрічаються в Чорному морі: у захищених бухтах, на прибережних скелях, а також на мілководді. Устриці дуже чутливі до чистоти води та достатньої кількості в ній кисню. За способом живлення є фільтраторами води – кожна особина може відфільтрувати від 1 до 3 л води за годину.

Морські гребінці є групою молюсків, яка поєднує представників двох родин.

У Чорному морі зустрічається лише один вид гребінців – гребінець чорноморський. Ці молюски мають широку віялоподібну черепашку, забарвлену в різні кольори. На відміну від інших морських молюсків, морські гребінці ведуть відносно активний спосіб життя. Пересуваються короткими стрибками. При цьому стулки черепашки відкриваються, а потім швидко стуляються і вода, що виштовхується з порожнини молюска сильним струменем, сприяє його пересуванню. Живиться морський гребінець, фільтруючи воду.

Дрейсена, або трикутниця (Dreissena polymorpha) є поширеним видом прісноводних молюсків. Тіло невеликих розмірів, до 3,5-4 см завдовжки, з дуже характерним тригранним обрисом черепашки. Дорослі дрейсени ведуть прикріплений спосіб життя. Вони виділяють речовину, що перетворюється у воді на міцні нитки, так звані бісуси, якими дрейсени прикріплюються до підводних предметів. Особливо сильно розвинулося поселення дрейсени у великих водосховищах Дніпра, де ними обрастають залишки затоплених дерев, кущів, а також гідротехнічні споруди, трубопроводи, що порушує їхню роботу.

Найбільшим із двостулкових молюсків є тридакна велетенська (Tridacna gigas), яка може досягати 1,5 м в довжину і мати масу до 300 кг. Справжнім царством традакн є Великий Бар'єрний риф біля берегів Східної Австралії.

Корабельними черв'яками називають молюсків роду Тередо. Це невеликі істоти довжиною до 10 см, які своєю маленькою загостреною черепашкою можуть проробляти ходи у дерев'яних конструкціях, через що вони стають непридатними до експлуатації.

Черевоногі – група молюсків, які мають асиметричне тіло з добре розвиненими головою, тулубом і ногою. Цей клас об'єднує понад 90 тис. видів, які заселяють моря, прісні водойми й суходіл. У черевоногих зустрічаються всі способи живлення, які є у молюсків: переважна більшість рослиноїдні (наприклад, виноградний слимак, слизуни, ахатіна), є хижаки (рапана, яка живе в морях і поїдає устриць та мідій), фільтратори (морські вушка), детритофаги (верметуси, які вловлюють детрит нитками слизу), паразити (наприклад, ентоконхи, які паразитують в тілі голотурій), всеїдні (наприклад, ставковики). Характерними особливостями класу є: а) суцільна асиметрична черепашка, схожа на конус або спіраль; б) відмежована голова з однією або двома парами щупалець і очима; в) добре розвинена нога, яка має широку повзальну підошву. Черепашка має отвір, який називається устям, куди в разі небезпеки втягується тіло. У багатьох гастропод устя закривається кришечкою для захисту від ворогів. Більшість черевоногих мають розвинену радулу. У хижих, крім терки, у ротовій порожнині є щелепи – особливі складки з рогоподібної речовини або вапняку, які слугужать для перетирання їжі. Слинні залози добре розвинені у всіх представників класу. У більшості черевоногих молюсків серце двокамерне (складається з передсердя та шлуночка). Це пов'язано з тим, що орган дихання (легеня або зябра) непарний. Серед черевоногих еяк гермафродити, так і роздільностатеві. Запліднення у них внутрішнє. Із запліднених яєць, які зазвичай відкладають на листки рослин, між грудочками ґрунту або у вириті ямки, розвиваються особини, подібні до дорослих (прямий розвиток).

Клас Черевоногі поділений на підкласи: Передньозяброві (зябра розташовані перед серцем), Задньозяброві (зябра розташовані позаду серця) і Легеневі молюски.

Цікавими представниками передньозябрових молюсків є рапани, конуси, мурекси, тонни, тритони та ін. У Чорному морі серед заростей червоної водорості філофори зустрічається рапана, яка є страшним хижаком для устриць та мідій. На мілководді тропічних морів серед коралів і водоростей живуть молюски з роду Конуси. їхні слинні залози виробляють отруту, яка за дією прирівнюється до кураре. Слинні залози молюсків з роду Тонна виробляють секрет, що містить сірчану і аспарагінову кислоти. Сірчана кислота використовується молюсками для руйнування черепашок їхніх жертв, аспарагінова ж кислота приводить жертву в стан заціпеніння. Молюсків з роду Мурекс називають пурпурними, оскільки в них є залоза, що виробляє фарбувальну речовину – пурпур.

Серед задньозябрових черевоногих молюсків можна виділити морських зайців та морських ангелочків. Характерною особливістю морських зайців є їхня здатність виділяти чорнило, яке є засобом захисту від хижаків. Цей секрет містить бром, холіни, що їх молюск отримує від червоних водоростей, якими живиться. Чорнила мають властивість знижувати рухливість хижаків. Морські ангелочки є прикладом черевоногих молюсків, які втратили черепашку і пристосувалися до хижого способу життя в товщі води. Вони мають крилоподібні вирости ноги, розвинутий ловильний апарат з ротових придатків, які вкриті клейким слизом, для полювання на інших крилоногих.

Типовим представником легеневих черевоногих є стовковик звичайний, або великий (Lymnoea stogno/is), який живе в ставках, невеликих озерах і річках. Це один із найненажерливіших мешканців прісних водойм. Він поїдає рослини, тварин та їхні рештки. Хоча ставковик живе у воді, дихає він киснем атмосферного повітря, яке потрапляє в легеню. Поширеними молюсками, які живуть поряд зі ставковиками, є котушки, серед яких виділяється розмірами котушка рогова. Рослиноїдними видами цієї групи є виноградний слимак, якого в країнах Західної Європи здавна вживали в їжу, велетенський африканський слимак ахатіна, який є шкідником цитрусових і бананів, невеличкий прісноводний слимак фіза, який часто живе в акваріумах.

Головоногі – група молюсків, які мають симетричне тіло з добре розвиненими головою, тулубом і щупальцями. Це найбільш високоорганізована група молюсків, яка об'єднує близько 650 сучасних видів. Головоногі є виключно морськими організмами, вони найбільше поширені в тропічних та субтропічних водах з високою солоністю води (тому їх немає ні в Чорному, ні в Азовському морях). Головоногі – хижаки, які живляться крабами, рибою та іншими тваринами. Кальмари і каракатиці активно переслідують свою здобич, а восьминоги підстерігають її. Можуть швидко змінювати забарвлення тіла. Це пояснюється наявністю в їх шкірі клітин з різними пігментами, здатних під впливом імпульсів з центральної нервової системи розтягуватися або стискатися. Тіло головоногих складається з голови та тулуба, вкритого мантією. Велика голова добре відокремлена від тулуба, має очі, щупальці, що оточують ротовий отвір, і лійку. У восьминогів є 8 однакових, а у кальмарів і каракатиць – 8 коротших та пара довших (ловильних) щупальців. На щупальцях зазвичай знаходяться присоски для утримання здобичі. Черепашка в більшості сучасних видів головоногих відсутня або лежить під шкірою, як у каракатиці. Мантія на черевному боці тіла утворює мантійну порожнину, яка відкривається назовні щілиноподібним отвором. У травній системі головоногих є тверді рогові щелепи, тертка, дві пари слинних залоз. У задню кишку багатьох головоногих впадає протока чорнильної залози, секрет якої має захисне значення. Кровоносна система головоногих майже замкнена. Висока швидкість руху крові в них забезпечується роботою добре розвинутого серця, що складається зі шлуночка та двох передсердь. Нервова система і пов'язані з нею органи чуття досягли найвищого розвитку серед молюсків. Нервові вузли утворюють велике навкологлоткове скупчення – мозок, який захищений хрящовою капсулою. Очі за своєю будовою подібні до очей хребетних, а за гостротою зору не поступаються очам людини. Головоногі є роздільностатевими тваринами. Для них характерний прямий розвиток. Розмножуються, як правило, один раз у житті. У деяких видів (аргонавтів, восьминогів) спостерігається турбота про потомство.

Наутилуси, або кораблики – ряд головоногих молюсків, представники якого мають спірально закручену черепашку діаметром до 30 см, яка поділяється на 35-38 окремих камер. Сам молюск живе в передній, найбільшій камері, інші заповнені газом і виконують роль гідростатичного апарату. Рот оточений численними (близько 90) щупальцями. Це найбільш примітивні із сучасних головоногих молюсків. Живляться наутилуси дрібними крабами або рибою. Поширені в Індійському океані та західній частині Тихого океану. Найвідомішим із видів є Nautilus pompilius.

Каракатиці – ряд головоногих молюсків, які мають внутрішню вапнякову черепашку (сепіон) у вигляді широкої пластинки, яка займає майже всю спинну сторону тулуба. Вона дуже міцна, що дає змогу каракатиці витримувати високий тиск. Каракатиці належать до бентосних форм. На відміну від кальмарів, тіло в них сплющене зверху вниз. Живуть у прибережних водах тропічних і субтропічних морів. Характерною особливістю каракатиць є втягувальні щупальці, які в спокої і під час руху розташовані в кишенях на голові. Але за необхідності вони можуть миттєво викидатися. Найвідомішими тваринами цього ряду є каракатиця звичайна (живе в Середземному морі), каракатиця широкорука (це найбільша із каракатиць, яка живе в Тихому океані) та каракатиця фараона (є найчисельнішим видом каракатиць в Індійському океані).

Кальмари – ряд головоногих молюсків, які мають 10 щупальців: 4 пари рук і пара щупальців з хітиновими кільцями. Черепашка рудиментарна у вигляді внутрішньої хітинової пластинки. Ця група містить найбільших і найрухливіших головоногих молюсків з розвиненими плавцями (наприклад, велетенські кальмари роду Architeuthis можуть досягати 20 м). Кальмари мають обтічне торпедоподібне тіло, що дозволяє їм рухатися з великою швидкістю "хвостом" уперед, основний спосіб руху –– реактивний. Уздовж тіла кальмара проходить хрящова "стрілка", що його підтримує. Забарвлення різноманітне, деякі глибоководні види кальмарів мають прозоре тіло. Кальмарів уживають у їжу продукт, тож вони є одним з об'єктів промислового вилову. Найвідомішими тваринами з цього ряду є кальмар звичайний, кальмар антарктичний (довжиною до 3,5 м), кальмар крилорукий (здатний до польоту над водою).

Восьминоги – ряд головоногих молюсків, які мають 8 щупальців. Ці щупальці не мають хітинових кілець, і тому на них, на відміну від кальмарів, ніколи не утворюються кігті й гачки. Тіло у восьминогів мішкоподібне, без плавців.Черепашка залишкова у вигляді хрящової внутрішньої пластинки. До ряду Восьминоги належить близько 200 видів. Більшість восьминогів живуть біля дна, ховаючись удень у печери, тріщини, під каміння, а вночі виходячи на полювання. Живляться крабами, лангустами, рибою та молюсками. Слина восьминогів містить отруту, яка паралізує і частково розчиняє тверді панцирі раків. Ця отрута є небезпечною і для людини (особливо у восьминога блакитнокільчастого, якого називають "блакитною смертю"). Для восьминогів властива турбота про потомство. Найвідомішими з молюсків цього ряду є восьминіг звичайний, восьминіг піщаний, восьминіг велетенський, восьминіг арктичний, восьминіг-аргонавт (живе в черепашці, подібно до наутилуса, через що його називають "паперовим корабликом").

Завдання. Знайти фото всіх представників черевоногих та головоногих, розглянути їх будову

Марикультура - промислове розведення та вирощування морських водних живих ресурсів (риб, безхребетних, водних рослин) або інших продуктів у спеціальних господарствах на відкритих ділянках океану, у його прибережних районах, у резервуарах, ставках, водогонах, що заповнені морською водою. Прикладом може бути вирощування морської риби, а також молюсків, креветок і водоростей у морських водоймах. Безпосередні продукти виробництва марикультури: риб'яча ікра, агар-агар, ювелірні вироби (наприклад перлини) та косметика.

В Україні марикультура — це різновид аквакультури, яка здійснюється у внутрішніх морських водах України - в Чорному і Азовському морях.

У 70-80-ті роки на півдні України вирощували мідій. Цим займалися фахівці з Криму, Одеської та Херсонської областей. Однак нині марикультура в державі розвивається дуже повільно.

Вирощувати устриць в Україні почали на початку двотисячних: перша ферма відкрилася в Криму. А друга у 2014 році в Херсонській області (пізніше переїхала в Одеську область). Сьогодні подібних ферм можна перерахувати на пальцях однієї руки. Рапанів спеціально не вирощують, а виловлюють в морі. Обсяги виробництва мідій та устриць ще не покривають навіть внутрішній ринок.

Інформації щодо експорту кожного виду з продуктів немає. Учасники ринку говорять, що на експорт в основному йде м'ясо рапанів. Українські устриці і мідії на зовнішні ринки не поставляються. Основними покупцями рапанів є В'єтнам, Китай і Південна Корея.

Кілограм українських мідій в магазинах коштує від 100 грн, м'ясо рапанів – від 140 грн. Гуртова ціна для мідій в Україні – від 30 грн/кг. Собівартість виробництва устриці складає менше одного євро. Собівартість вирощування кілограма мідій оцінюється приблизно в 0,3 євро.

Інвестиції у вирощування мідій та устриць

На Чорному та Азовському морях можна виробляти щорічно не менше 20-30 тис. тонн мідій та інших молюсків. Але навряд буде великий успіх на зовнішніх ринках, де за ціною і якістю у лідерах чилійці.

А ось в устриці є шанс. У перспективі найбільший – китайський ринок.

Вчені прогнозують, що до 2030-2035 рр. устриці на атлантичному узбережжі зникнуть: з 2008 року у молюсків відзначається підвищена смертність - через вірус, що вражає до 50% устриць.

Перепони в розвитку бізнесу

Серед основних перешкод заплутана нормативно-правова база. Також є ряд бюрократичних труднощів: підприємці і фермери просто не ризикують братися за таке виробництво. Експерти вважають, що потрібна підтримка на законодавчому рівні, лізингова програма і можливість орендувати території під плантації на тривалий термін.

Найприбутковіший канал збуту

По-перше, для успішної справи, попит на молюсків має бути високим по всій Україні. Сьогодні головним мінусом є відсутність відповідної гастрономічної культури в регіонах. Тож доводиться ретельніше обирати канал просування товару. Найкращі канали збуту сьогодні: фестивалі, ресторани, компанії з виробництва напівфабрикатів, а також фармацевтичні компанії.

Завдання. Перейти за посиланням і ознайомитися зі статтею

http://global-national.in.ua/archive/14-2016/212.pdf

Завдання. Ознайомитися з текстом. Знайти додаткову інформацію про крабів чи омарів, або історію використання перлів.

Пе́рли (однина перла, перлина), рідше пе́рла (однина перло) , рідко же́мчуг - тверде округле утворення арагоніту біогенного походження, що виникає всередині мушлі (черепашки) деяких двостулкових молюсків унаслідок подразнення їх мантії яким-небудь стороннім об'єктом - переважно піщинкою чи паразитом. Перлина таким чином ізолює об'єкт від тіла молюска.

Цінуються як дорогоцінний камінь і використовуються для виготовлення ювелірних виробів. Перли можуть утворюватися як у морських, так і прісноводних молюсків. У морській воді перлина зростає повільніше і розміру потрібного для промислового збору досягає через 3-5 років. Морські молюски, на відміну від річкових, можуть виростити тільки одну перлину, в той час як у прісноводних молюсків одночасно може вирости більше 3-х перлин в одній мушлі.

Видобуток перлів може відбуватися як пошуком їх у молюсків у природному середовищі, так і цілеспрямованим вирощенням на спеціальних фермах шляхом поміщення в мантію молюсків сторонніх об'єктів. З середини XX століття перли добуваються переважно саме на фермах.

Перли складаються з концентрично розташованих кристалів карбонату кальцію (CaCO3), що зумовлює заломлення та відбиття світла всередині них. Оскільки кристали розташовані шарами, вони набувають іризації. Що тонші шари і що їх більше - то гарнішою виглядає перлина, коли на неї падає світло. Між собою кристали скріплюються білком конхіоліном, утворюючи разом перламутр. Карбонат кальцію складає 82-92 %, конхіолін - 4-13 %, решту складає вода. Кількість шарів - близько 20-и, формування перлини може тривати до 30-и років.

Перли зазвичай мають вигляд перламутрових зерен кулястої форми. Розміри перлів - від мікроскопічних до величини голубиного яйця. Що більша перлина, то менш правильна її форма; великі перли часто мають випуклості. Колір білий, рожевий, жовтуватий, іноді - чорний, що зумовлено часткою конхіоліну. Зрідка перлини мають металічний дзеркальний блиск. Оскільки вони більшою мірою складаються з карбонату кальцію, то дуже вразливі до дії кислот, розкладаючись на ацетат кальцію та вуглекислий газ[9].

Перли утворюються в мантії двостулкових молюсків, а також зрідка в мантії деяких черевоногих і головоногого наутилуса. Розрізняють перли морські та річкові. З морських молюсків перли здебільшого утворюють молюски родини Птеріїдів. З річкових - родини Уніонідів, зокрема річкова скойка. Перли ніколи не утворюють Моноплакофори та Лопатоногі.

Утворення перлів є реакцією імунної системи молюска. Коли мантія контактує з піщинкою, паразитом тощо (також це можуть бути невиведені яйця самого молюска, дрібні крововиливи, частини епітелію), яких молюск не може вивести назовні, сторонній об'єкт ізолюється шарами перламутру, стаючи ядром перлини. На зовнішньому шарі мантії міститься багато залозистих клітин, які формують шари раковину шар за шаром. Навколо стороннього об'єкта мантія вигинається в перламутровий мішок, оточуючи його та виробляючи перламутр. Поступово він закривається, переміщуючи покритий перламутром об'єкт вглиб. Якщо перламутровий мішок не закривається цілком, перлина виявляється злитою з внутрішньою поверхнею раковини, виглядаючи як випуклість.

Зрідка перлини зберігаються в осадових породах, стаючи так званими викопними перлинами. Знайдено лише кілька сотень викопних перлин по всьому світу. Датуються вони від тріасового періоду по плейстоцен.

Морепродуќти, дари́ моря- різноманітні їстівні морські тварини, такі, як ракоподібні (включаючи креветок, крабів, лангустів та омарів), молюски, голкошкірі тощо.

В багатьох країнах морепродукти вважаються делікатесом.

В приморських та острівних країнах морепродукти традиційно відіграють важливу роль у раціоні людини.

Серед залишків кам'яної епохи археологи в багатьох місцях по всьому світу стикаються з рештками молюсків в місцях поселення людей, який доводить, що їх їли ще до початку становлення сільського господарства.

Морепродукти мають високу поживну цінність і є ідеальною їжею за умови, що вони поставляються з чистої води.

Їхня погана якість може бути причиною серйозних отруєнь.

Ракоподібні - це група членистоногих, що включає омарів, раків, крабів та креветок.

Креветки (Caridea) — ракоподібні ряду десятиногих раків, налічують 250 родів та приблизно 2 тисячі видів. Поширені в усіх морях та океанах, трапляються в деяких прісних водоймах, найбільше видове різноманіття спостерігається в тропічних морях. В Україні наявні в Чорному та Азовському морях.

Будова

Розміри від 2 до 30 см. Тіло креветок стиснуте з боків, складається з головогрудей та сегментованого черевця, яке довше головогрудей. Передні ноги мають клешні. Є три пари ногощелеп, за допомогою яких частинки їжі транспортуються до жувалець, на яких є щетинки, що визначають харчову цінність їжі. Головогруди креветок попереду мають виступ - рострум, який має зубці та виступи. Черевце більш товсте та розвинене в самиць. На черевці розміщені 5 пар плавальних ніжок - плеоподів, за допомогою яких креветка плаває. Крім того, у самців плеоподи слугують для прикріплення сперматофора до тіла самиці. У самиці на плеоподи прикріплюються яйця, при цьому плеоподи забезпечують їх притоком свіжої води та очищують від бруду. Останні черевні кінцівки разом із хвостом утворюють віяло. У разі небезпеки креветка різко згинає черевце та робить швидке переміщення назад.

Мають досить довгі антени - органи дотику, також вони допомагають орієнтуватись у просторі. Біля антен є невеликі антенули — органи хімічного чуття. У місці з'єднання антен з головою є орган рівноваги - статоцист. Він є порожниною з чутливими щетинками. На щетинках розташовані статоліти, своїм тиском вони орієнтують креветку відносно сили тяжіння. Функцію статоліту виконують піщинки, які креветки кладуть у порожнину статоцисту після линяння.

Очі креветок фасеткові, кількість фасеток збільшується з віком. Креветка гарно бачить тільки на короткій відстані (до кількох сантиметрів), в орієнтуванні тварини більшу роль відіграють органи нюху та дотику. Але органи зору відіграють велику роль у регулюванні життєдіяльності тварини. У стеблинках очей містяться залози, які виробляють гормони, що регулюють зміну забарвлення, частоту линяння та ріст, рівень цукру у крові, обмін речовин, накопичення кальцію в організмі.

Забарвлення

Прозора креветка з червоними плямами пігменту

Креветки можуть бути прозорими або забарвленими, деякі глибоководні види мають пігменти, що світяться в темряві (допомагає тваринам знаходити в темряві партнера в період розмноження). Забарвлення креветок зумовлюється здебільшого каротиноїдами, переважно астаксантином. Разом з білками він утворює синій і бурий колір. При дії високої температури ці пігменти руйнуються, астаксантин вивільняється, що надає креветкам червоного кольору під час термічної обробки. Пігменти в тілі креветки зосереджені в особливих органах - хроматофорах, які розташовані в товщі покривів тварини. Хроматофори мають дуже розгалужену структуру, якою переміщуються зерна пігменту. Завдяки такій будові деякі види можуть змінювати забарвлення. Коли зерна пігменту зосереджені в центрі хроматофору, креветка світлішає, коли пігмент розподіляється по усім розгалуженням - рачок набуває кольору пігменту. У деяких видів пігментів може бути кілька, наприклад, у креветки крангон (Crangon) - жовтий, чорний, білий і червоний. До хроматофорів не підходять нерви, тому забарвлення не регулюється нервовою системою напряму. Розподілення пігментів стимулюється дією певних гормонів крові, які виробляють залозаи під дією світла.

Спосіб життя

Більшість видів креветок живе в солоній воді, але трапляються і прісноводні види. Більшість видів бентосні організми, але є пелагічні види. Кормова база креветок досить різноманітна. Вони можуть живитись планктоном, відмерлими частинами рослин, дрібними безхребетними (черви, личинками комах), детритом тощо. Деякі види креветок живуть у симбіозі з іншими тваринами. Так, представники роду Stenopus живуть в екосистемах коралових рифів у симбіозі з великими рибами, вони збирають з риби зовнішніх паразитів та відмерлу луску. Креветки підродини Pontoniinae живуть на губках, актиніях та морських ліліях і забарвлені під їх колір. Анемонові креветки родів Periclimenes та Hyppolysmata живуть на анемонах серед їх отруйних щупалець і живляться залишками їжі анемонів.

Завдання. Розглянути загальні ознаки Голкошкірих

Голкошкірі – це несегментовані безхребетні радіальносиметричні тришарові вториннопорожнинні тварини, тіло яких має форму зірки, кулі, огірка тощо. Тип Голкошкірі – це другий за кількістю (після хордових) тип вторинноротих тварин, що об'єднує понад 6000 видів, які живуть на дні лише в морях з високою солоністю. Розміри тіла сучасних голкошкірих коливаються в межах від 5 до 50 см, проте найменші мають кілька міліметрів, а найбільші сягають понад 5 м. Предками голкошкірих були вільноживучі двобічносиметричні тварини, що перейшли до сидячого способу життя і набули радіальної симетрії. Найзагальнішими ознаками голкошкірих є: 1) водно-судинна система; 2) променевий тип будови тіла і багатьох систем органів (нервова, кровоносна, статева, амбулакральна); 3) добре розвинений вапняковий ендоскелет.

Тіло багатоклітинне несегментоване, має центральну частину (центральний диск) і промені, що радіусами відходять від центральної частини. Більшість видів має радіальну п'ятипроменеву симетрію (хоча є види з 6, 9, 11, 13-ма і більше променями). У голкошкірих розрізняють нижній (оральний) бік тіла, на якому розташований рот, і верхній (аборальний), який може мати анальний отвір.

Покриви. Тіло вкрите одношаровим епітелієм, що має війки, а також різні клітини: рецепторні – для сприйняття механічних подразнень, пігментні – зумовлюють різноманітне забарвлення, залозисті – виділяють слиз та отруту.

Порожнина вторинна (целом). Вистилається війчастим епітелієм і заповнена рідиною, що постійно рухається. У рідині голкошкірих міститься велика кількість целомічних елементів (целомоцитів), які беруть участь у розподілі поживних речовин, виділенні продуктів обміну, диханні, виконують також фагоцитозну функцію. Однією з найбільш оригінальних рис будови голкошкірих слід вважати складну диференціацію целому на амбулакральну і перигемальну системи.

Опора забезпечується ендоскелетом з вапнякових пластинок, часто з шипами та голками, що виступають на поверхні тіла. Слабко розвинений скелет властивий лише голотуріям. У скелеті морських зірок та особливо морських їжаків є видозмінені голки – педицелярії. Це з'єднані між собою дві або декілька видозмінених голок, які за допомогою м'язів можуть сходитись і розходитись. Основна їхня функція – очищення покривів від паразитів, залишків, проте часто використовуються для захисту і захоплення здобичі. У деяких морських їжаків педицелярії мають отруйні залози, що робить їх небезпечними для людини.

Рух м'язовий за участю гладких м'язів. Лише голкошкірі мають утворену за рахунок целому водно-судинну (амбулакральну) систему, яка служить для руху. Це сполучена з навколишнім середовищем через мадрепорову пластинку і кам'янистий канал система кільцевого і радіальних каналів, від яких відходить безліч амбулакральних ніжок. В основі кожної ніжки знаходяться м'язові ампули, при скороченні яких у ніжки надходить вода і вони подовжуються та пристають до субстрату за допомогою присосок. При скороченні м'язів самих ніжок вода виштовхується назад в ампули, а самі ніжки дуже скорочуються. Тіло тварин при цьому дещо підтягується в напрямку руху. Далі ніжки відстають від субстрату, і все повторюється. Швидкість руху – 5-8 см за хвилину. Амбулакральна (лат. ambulacrum – ходіння) система також бере участь в диханні та добуванні їжі. Так, за допомогою спільної роботи безлічі амбулакральних ніжок морська зірка може розкрити черепашку двостулкового молюска.

Живлення – рослинною їжею (морські їжаки), детритом (голотурії), дрібними тваринами (морські зірки). Є серед голкошкірих поліфаги (офіури).

Травлення здійснюється травною системою, яка у більшості голкошкірих (крім морських зірок) не має радіального типу будови. Починається узагальнена травна система ротом на нижньому (оральному) боці тіла, продовжується короткою глоткою, переходить у видовжений кишечник, який завершується анусом на верхньому (аборальному) боці тіла. У стінках кишечника є багато амебоцитів, які беруть участь у внутрішньоклітинному травленні. Позаклітинне травлення здійснюється за участю ферментів, які утворюються секреторними клітинами епітелію кишечника.

Транспортування речовин здійснюється незомкненою кровоносною системою радіального типу. Вона складається з навкологлоткового нижнього кільця, п'яти радіальних судин та навкологлоткового верхнього кільця, від якого відходять гілки до статевих залоз і кишечника. Два кровоносних кільця пов'язані осьовим органом, оточеним ділянками целому – лівим і правим осьовими синусами. Кровоносною системою циркулює рідина, яка за складом близька до целомічної. Основна функція такої системи – транспортування поживних речовин, і лише у голотурій вона виконує ще й функцію транспортування газів. Рух "крові" відбувається завдяки пульсації черевної та спинної судин або ділянки целому (правого осьового синусу) – перикардія. Опорою для кровоносної системи є перигемальна система – сукупність каналів і порожнин (синусів). Складається з навкологлоткового кільця та радіальних каналів і заповнена целомічною рідиною. Перигемальна система служить також для живлення нервової системи.

Дихання відбувається за участю спеціалізованих органів, якими є шкірні зябра (морські зірки) та водяні легені (голотурії). Дихальну функцію виконують і органи інших систем. Так, кисень може надходити шляхом дифузії через: а) амбулакральні ніжки променів у целомічну рідину і розноситися по тілу за допомогою амбулакральної системи, в якій є дихальні пігменти, подібні до гемоглобіну; б) розгалужені щупальці в голотурій.

Виділення здійснюється за допомогою амебоцитів, які є в целомічній рідині, кровоносній та амбулакральній системах. Ці клітини накопичують продукти обміну і виводяться через тонкі покриви тіла або відкладаються в сполучній тканині. Спеціалізованих органів виділення у більшості голкошкірих немає.

Регуляція процесів відбувається з участю примітивної нервової системи радіального типу, яка складається з трьох навкологлоткових нервових кілець і радіальних нервових стовбурів. До складу нервової системи входять три відділи: нижнє нервове кільце з радіальними нервами (ектоневральний відділ), що виконує чутливу функцію; середнє і верхнє нервові кільця з нервами (гіпоневральний та апікальний відділи), що здійснюють рухову функцію.

Подразливість забезпечується різноманітними органами чуттів, які мають просту будову. Вони дифузно розподілені по тілу у вигляді різних чутливих клітин, які виконують функції рецепторів дотику, нюху, смаку. Світлочутливі клітини можуть бути зібрані у вічка. У морських зірок вічка розташовані на кінцях променів, у морських їжаків – навколо анального отвору. Є у певних голкошкірих (голотурії*) і органи рівноваги – отоцисти, що мають форму міхурця з дрібними отолітами всередині.

Розмноження здійснюється,здебільшого, роздільностатевою системою зі статевими залозами біля основи променів. Запліднення зовнішнє, у воді. У морських зірок, офіур відоме вегетативне розмноження поділом тіла на дві або й більше частин, з яких відновлюється цілий організм. У багатьох голкошкірих виражена турбота про потомство. Наприклад, у деяких голотурій, морських зірок для молоді утворюються виводкові камери, прикриті зверху вапняковими пластинками або плівкою з отворами.

Розвиток непрямий (з перетворенням). Личинка – диплеврула – на відміну від дорослих, активно плаває у воді за допомогою війок і має двобічну симетрію та невеликі розміри (менше 1 мм).

Регенерація добре розвинена. Голкошкірі здатні до автотомії. Наприклад, у разі небезпеки голотурії можуть викидати нутрощі, морські зірки (наприклад, лінкії) відламують від тіла промені, а деякі голкошкірі – розпадаються на частини.

Автотомія, самокалічення – мимовільне відкидання твариною частин тіла при різкому їх подразненні. Це явище є захисною рефлекторною реакцією і властиве багатьом безхребетним (наприклад, деякі гідроїдні поліпи й актинії відкидають щупальці, морські зірки, офіури, морські лілії – промені, голотурії – нутрощі, деякі ракоподібні – клешні), а з хребетних – лише ящіркам (відкидають хвіст). Автотомія відома і як пристосування до розмноження (наприклад, у деяких кільчастих червів).

Завдання. Знайти інформацію про медуз. Можна скористатися сайтами:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Медузи

https://omore.city/articles/95330/meduzi-povernulisya-na-morske-uzberezhzhya-ukraini-na-yaki-kurorti-poki-scho-ne-varto-ihati

Завдання. Ознайомитися з інформацією. Знайти в інтернеті застосування альгину як косметичного засобу, а агару – у кондитерській галузі

Algin

Назва традиційна Альгин

Категорія компонента Структуроутворювач (загущувач), емульгатори, активи, парфумерні інгредієнти, стабілізатори в'язкості, матуючі агенти, ароматична речовина, сполучні речовини (біндери), агент маскуючий запах, сполучний компонент

Застосування Миюча поверхнево активна речовина м'якої дії, відновлює порушений ліпідний обмін, зв'язує токсини і важкі метали, сприяє усуненню набряків, загущувач

Косметична дія Регенерує, пом'якшує і зволожує шкіру, має бактерицидну дію.

Призначення Пом'якшення шкіри, зволоження шкіри, регенерація шкіри, бактерицидне

Ефективний для типів шкіри або волосся Жирна шкіра, чутлива шкіра, шкіра повік, шкіра, що в'яне, комбінована шкіра, суха шкіра, нормальна шкіра, для будь-якого типу шкіри, для шкіри тіла, проблемна шкіра, дитяча шкіра, нормальне волосся, сухе волосся, жирне волосся, змішане волосся, для нігтів , зневоднена шкіра, для губ, для шкіри навколо очей

Походження Натуральне

Фактор небезпеки Низький

Алергенність Абсолютно безпечний компонент

Альгин - це натрієва сіль альгінової кислоти, речовини, одержуваного з морських водоростей.

Альгин застосовується в якості натурального згущувача.

Позитивно впливає на шкіру:

• Зволожує шкіру обличчя;

• Стимулює кровообіг;

• Глибоко очищає і зволожує шкіру обличчя.

Альгин використовується в медицині як антисептик, тому він відмінно справляється з проблемною шкірою. Після застосування альгіну шкіра стає свіжою, гладкою і більш бархатистою.

Також з альгіну роблять маски, які забезпечують глибоке зволоження шкіри обличчя. Косметологи вважають альгінатні маски незамінним препаратом в арсеналі фахівця з косметології, оскільки альгін дозволяє ефективно розгладити дрібні зморшки і надає шкірі свіжий вигляд.

Альгин може використовуватися як самостійно, так і в комплексі з іншими активними речовинами, дозволяючи глибше зволожити шкіру обличчя.

Ага́р-ага́р (також відомий як агар, кантен, агал-агал, японський риб'ячий клей) - складна природна суміш полісахаридів.

Загальний опис

Нерозгалужені полісахариди, що містяться в деяких червоних морських водоростях родів Gracilaria, Gelidium, Ahnfeltia, які ростуть в Чорному, Білому морі і Тихому океані; продукт, одержуваний з морських водоростей (бурих, червоних (анфельцій або фурцелярій).

В залежності від виду водоростів склад виділених полісахаридів може змінюватись.

Хімічно агар-агар є полімером, складеним з частин цукрової галактози, компонентом стінок клітин деяких водоростей (Sphaerococcus euchema). У промислових масштабах видобувають з Gelidium amansii.

До складу агару входять вуглеводи (до 70%), сполуки білкової природи (1-2%), сліди олії і значна кількість іонів кальцію. Суміш вуглеводів, містить азот, сірку тощо.

Агар був вперше використаний в мікробіології в 1892 році німецьким мікробіологом Вальтером Гессеном, помічником, що працював в Роберта Коха. Він виявив, що агар-агар був більш корисним як затверджувач, ніж желатин.

Агар-агар незначно розчиняється в холодній воді і набухає у ній. При розчиненні у гарячій воді та подальшому охолодженні агар стає желеподібним. Агар-агар в гарячій воді утворює колоїдний розчин, який при охолодженні дає хороший і міцний гель, який володіє склоподібним зламом. При нагріванні в присутності кислоти властивість до гелеутворення знижується. Гелі стабільні при рН вище 4,5 і термозворотні.

Гелеутворююча здатність агар-агару у 10 разів вища, ніж у желатину.

Застосування

Найчастіше використовується як згущувач і культуральне середовище для мікробіологічних робіт.

Агар-агар використовується для виготовлення твердих поживних середовищ для лабораторних культур бактерій, грибів, водоростей. Тверде поживне середовище є незамінним при клінічних дослідженнях для отримання чистих культур, дослідження рівня патогенності мікроорганізмів (гемоліз на кров'яному агарі) та рівня стійкості до антибіотиків. Агар застигає при кімнатній температурі, що дозволяє засівати бактерій у рідкий агар, а потім вирощувати їх у товщині твердого середовища. Такий метод застосовується для вирощування анаеробів та для кількісних методів мікробіології. Також важливо те, що агар може руйнувати дуже невелика кількість бактерій, тому при вирощуванні на твердому середовищі мікроорганізми асимілюють тільки поживні речовини середовища, агар залишається незруйнованим.

Також використовується як замінник желатину для вегетаріанських страв, концентратор для супів, в желе (желейний мармелад), пастилах, зефірі, морозиві (в складі морозива запобігає утворенню кристалів льоду) та японських десертах таких як анміцу. А також у м'ясних і рибних студнях; використовується для освітлення соків. Протягом всієї історії в наш час, агар головним чином використовується як інгредієнт у десертах в Азії.

Для того щоб зробити желе, агар варять у воді в концентрації від приблизно 0,7-1% (7 г агару на 1 л води з отриманням концентрації 0,7%).

У косметиці використовується як компонент основи засобів для жирної шкіри, а також, як загущувач при виробництві кремів, гелів, зубних паст.

Використовуються в деяких спеціальних методах досліджень речовин для заповнення електролітичних ключів, гелевих корках у кулонометричних клітинках та при електрофорезі.

Завдання. Знайти інформацію за посиланням

https://uk.wikipedia.org/wiki/Йод

Переглянути відео за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=b70ANlVhiH8

Ознайомитися з інформацією

Йод є незамінним мікроелементом у синтезі тиреоїдних гормонів. Зміни в рівнях йоду можуть викликати гіпертиреоз або гіпотиреоз, які призводять до порушень обміну речовин. Хоча людям не потрібно багато йоду кожного дня, щоденна потреба подвоюється під час вагітності та лактації, а його дефіцит може викликати серйозні наслідки для дитини, повідомляє «Жіночий Світ».

На щастя, є багато продуктів, багатих на йод. У цій статті ми згадаємо сім із найкращих, які ви повинні споживати.

Чому важливо споживати багаті на йод продукти?

Цей мінерал необхідний для нормального функціонування гормонів щитоподібної залози, які відіграють вирішальну роль у регуляції обміну речовин.

Важливо відзначити, що йод необхідний для розвитку гормонів, а його дефіцит під час вагітності може вплинути на розвиток дитини. Крім того, такі проблеми, як зоб, збільшення щитоподібної залози, викликані, зокрема, нестачею йоду.

Рекомендації щодо споживання йоду

Найкращий спосіб задовольнити щоденні потреби в життєво важливих вітамінах – це збалансоване харчування, яке містить різноманітні продукти. Комітет з питань продовольства та харчування Інституту медицини рекомендує такі дози споживання йоду:

Немовлята:

Від 0 до 6 місяців: 110 мкг на добу

Від 7 до 12 місяців: 130 мкг / день

Діти:

від 1 до 8 років: 90 мкг / день

9 до 13 років: 120 мкг / день

Підлітки та дорослі:

Чоловіки віком від 14 років: 150 мкг / день

Жінки віком від 14 років: 150 мкг / день

Вагітні жінки: 220 мкг / день

Жінки на грудному вигодовуванні: 290 мкг / день

Конкретні рекомендації залежать від віку, статі та інших чинників, таких як вагітність. Запитайте лікаря про кількість, яку ви повинні споживати відповідно до ваших потреб.

Які багаті на йод продукти варто додати до раціону

1. Йодована сіль

Хоча це фактично не є їжею, вона є найбільш насиченою йодом приправою, оскільки містить 1900 мкг на 100 грамів. Попри те, що вона настільки багата на йод, люди схильні споживати йодовану сіль у дуже обмежених кількостях. Хоча вона за смаком схожа на звичайну сіль, вона має більше користі для здоров’я. Щоб її споживати, усе, вам лише потрібно замінити звичайну кухонну сіль йодованою сіллю і використовувати її для приготування будь-яких страв (звісно, у міру).

2. Морські водорості

Море є основним джерелом йоду, тому водорості містять досить багато. У морі можна знайти чимало багатих на йод морських водоростей, таких як ламінарія, араме, хігікі, вакаме і комбу. Келп, наприклад, містить у 4 рази більше йоду, ніж рекомендована добова доза, а столова ложка араме містить 730 мкг йоду. Їх можна використовувати для приготування супів, суші, закусок або салатів.

Однак ви повинні бути обережними. Це пояснюється тим, що розлади щитоподібної залози також можуть бути викликані надмірним споживанням йоду.

3. Чорниця

Ця багата на антиоксиданти ягода також є невичерпним джерелом йоду. 11 грамів чорниці містять 400 мкг йоду. Вона також має низьку калорійність завдяки низькому вмісту вуглеводів. Крім того, вона багата на вітамін С, є джерелом клітковини, покращує рухи кишківника та містить калій, залізо і кальцій.

Проте основною перевагою чорниці є кількість природних антиоксидантів. Крім того, червоні ягоди – чудові союзники, які допомагають боротися з повторними інфекціями сечових шляхів, підвищуючи діуретичну функцію організму.

4. Свіжа риба

Окрім морських водоростей, інші морепродукти, такі як риба і молюски, містять багато йоду. Тріска відома як одна з найбагатших на йод риб з 170 мкг на 100 г. Крім того, вона багата на вітаміни В1, В2, В6 і В9, які дають організму змогу максимально використовувати вуглеводи, жири та білки. З іншого боку, 150 г макрелі містять лише 208 калорій і 225 мкг йоду. Як і інші сині риби, вона багата на омега-3 жирні кислоти, що означає, що вона допомагає знизити рівень холестерину і тригліцеридів в крові та зберегти здоров’я серця.

Тунець є однією з найбільш поширених синіх риб. Він багатий на йод, оскільки містить 50 мкг на 100 грамів. За ним ідуть сардина і хек, з нижчими рівнями, тобто близько 30 мкг на 100 г.

5. Мідії

Цей молюск вважають перлиною гастрономії, оскільки він має малу кількість калорій, але містить багато поживних сполук, таких як вітаміни, амінокислоти та мінерали. Він також багатий на йод, оскільки 100 грамів цього молюска містять 130 мкг йоду.

6. Курятина

Курятина – це одне з найбагатших на йод видів м’яса з 7 мкг на 100 г.

7. Креветки

Молюски та морепродукти не лише сповнені білків і вітамінів, вони також є чудовими джерелами йоду. Одними з найкращих у цьому сенсі є креветки, оскільки вони здатні забезпечити 35 мкг на 100 г.

Це лише деякі багаті на йод продукти, які можна легко додати до раціону. Проте завжди пам’ятайте, що не можна перевищувати щоденні добові дози.

Завдання. 1. Перейти за посиланням і переглянути інформацію про небезпечних мешканців Чорного моря

http://www.ochakiv.info/articles/5711627999510528

2. Ознайомитися з 10 МОРСЬКИМИ МЕШКАНЦЯМИ, ЗУСТРІЧ З ЯКИМИ СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНА за посиланням

http://mapme.club/poradi/8373-10-morskikh-meshkantsiv-zustrich-z-yakimi-smertelno-nebezpechna.html

3. Чим небезпечні cиньо-зелені водорості? Прочитайте

Спалах розмноження cиньо-зелених водоростей у прибережній зоні Чорного моря може свідчити про неблагополучний стан навколишнього середовища, викликаного порушенням біологічного балансу в результаті інтенсивного забруднення водойм.

Купання в період цвітіння синьо-зелених водоростей загрожує для людини шкірними висипаннями по всьому тілу, можуть з'явитися свербіж, почервоніння шкіри, слизової оболонки очей і носа, а в разі заковтування такої води можливе підвищення температури, болі в животі, нудота і блювота.

Крім того, рибу, яка мешкає в такій воді, їсти небезпечно. "Вживання забрудненої риби, а також молюсків призводить до виникнення алергічних, шлунково-кишкових, ракових захворювань і може призвести до генетичних змін у людському організмі на рівні мутагенних і тератогенних ефектів".

Синьо-зелені водорості небезпечні для здоров'я людини ще й тому, що виробляють так звану печінкову отруту - нодуларін. "У малих концентраціях ця отрута водоростей викликає алергічні реакції. Водорості можуть бути особливо небезпечні для людей похилого віку та маленьких дітей".

Небезпечні токсини, які виділяються синьо-зеленими водоростями, викликають нейродегенеративні захворювання, такі як хвороба Альцгеймера, хвороба Паркінсона і аміотрофічний бічний склероз (хвороба Лу Геріга). "Аналіз проб води, відібраних під час масового цвітіння синьо-зелених водоростей, показує, що вони можуть вивільняти значну кількість цього токсину, який розноситься водними та повітряним середовищами в навколишнє середовище.

Розмноження синьо-зелених водоростей були свого часу помічені вченими-біологами в воді Сасикського лиману, коли його перетворили у закриту водойму. Тоді стали цвісти синьо-зелені водорості, а в селах, прилеглих до Сасика, почали реєструвати зростання дитячої захворюваності, алергічні і шлункові захворювання, зниження загального імунітету до вірусних і респіраторних захворювань.

Переглянути відео за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=YHqfzEgBL-k

Ознайомитися з інформацією за посиланням

http://www.top-10.pp.ua/tvarini/article_14.html

https://uk.icreb.org/4602-.html

https://uk.p-advice.com/13-dangerous-fish-sea-animals

Прочитати цікаву інформацію.

Медузи. Ці істоти, часто маленькі та майже невидимі, можуть не тільки серйозно нашкодити організму, але навіть стати причиною смерті. Тому, перш ніж вибрати узбережжя для відпочинку, уважно ознайомтеся з інформацією про види медуз, що мешкають у конкретному морі. Іноді їх укус зовсім не відчувається, але, якщо, перебуваючи у воді, ви відчули поколювання або жалючий біль, негайно вийдіть на берег і видаліть залишки щупалець (але не пальцями, а пінцетом або рушником!). При наявності перекису водню та антигістамінної мазі обробіть рану ними та обов’язково зверніться до лікаря: згубні наслідки укусу можуть проявитися не відразу.

Цвітіння водоростей Квітуче море для багатьох не причина не купатися - і зовсім даремно. Справа не у вигляді та запаху води, а в тому, що колонії водоростей виділяють небезпечні токсини. З-за них гинуть риби, тому квітуча вода містить частки їх туш що гниють. Найменше, що приносить купання в такому морі, — висип, кишкові інфекції та запалення слизових. Але, як стверджують вчені, все може закінчитися нейродегенеративними захворюваннями та навіть раком.

Джерело: https://mandry.club/cikavi-facty/7-nebezpek-shho-zagrozhuyut-vam-na-plyazhi/

Завдання

За посиланням знайдіть значення терміну ПЕРИФІТОН

https://uk.wikipedia.org/wiki/Перифітон

Ознайомитися з інформацією

ПЕРИФІТОН

Поверхня занурених у воду рослин утворює середовище проживання багатьох організмів, які об'єднані загальним терміном «перифітон» ( «пери» - навколо, «фітон» - рослина). Під періфітоном розуміється співтовариство організмів, що заселяють поверхню рослин і різних предметів, що знаходяться в товщі води. До складу періфітона входить велика кількість різних організмів, що відносяться до бактерій, грибів, епіфітним водоростям, найпростішим, нематодам, губок, моховинками, личинкам комах, молюсків та ін.

За рахунок сорбційних процесів на поверхні рослин акумулюється харчової субстрат - органічні і мінеральні сполуки. Крім того, самі рослини екскретують в середу різні органічні речовини, які стимулюють розвиток тварин і водоростей.

С. Н.Дуплаков (1933) в одній зі своїх робіт наводить історичну довідку появи терміна «перифітон». Раніше співтовариства організмів, що мешкають на пухких грунтах, каменях, корчах, водоростях і занурених у воду предметах, відносили до бентосу (Е. Геккель, 1890; тут і далі цит. За С. Н.Дуп- лаків, 1933). Потім з'явився термін «наріст» (aufwuchs) в основному для спільнот, що мешкають на каменях, рослинах, палях і ін. У 1916 р замість цього терміна став застосовуватися термін «обростання» (bewuchs). У 1924 р А. Л. Бенінг (1924) вводить термін «перифітон» стосовно до спільнот, що мешкають на твердому субстраті на деякій відстані від дна (в основному на предметах, внесених в воду людиною - палі, човни, пароплави та ін.) . Всі інші спільноти обрастателей він відносить до бентосу. А. Л. Бенінг вважав, що головний фактор середовища проживання періфітона - життя на субстраті в більш динамічних умовах, ніж на дні, до того ж часто далеко від берега і над поверхнею дна.

Г. С. Карзінкін (1925) називає наростом спільноти, що живуть на водоростях, а обростувачів - спільноти на мертвому субстраті. В іншій своїй роботі (Г. С. Карзінкін, 1927) в поняття «перифітон» включає співтовариства організмів, що мешкають на рослинах, палях, каменях (т. Е. Ті, які підносяться над поверхнею дна). Спільноти, що живуть на дні, віднесені до бентосу.

Дослідники, що працюють на море, застосовують термін «обростання». В даний час ця термінологія використовується більшістю фахівців.

Залежно від умов середовища в складі періфітона можуть переважати рослини або тварини. Рослини найчастіше домінують на субстраті в добре освітлених ділянках (біля поверхні або в середній частині рослин). У дна і в затінених місцях переважають тварини (Г. С. Карзінкін, 1926, 1927). З глибиною біоценози бідніють як кількісно, так і якісно. На глибині 3 м водоростей вже немає. Біоценоз періфітона, який розвинувся на стеклах, які переміщали з поверхні водойми на глибину 5 м, сильно змінювався: водорості через кілька днів випадали з його складу, тоді як тварини залишалися ті ж (С. Н.Дуплаков, 1925).

Процес обростання внесених в воду предметів (зокрема, стекол і дерев'яних дощечок) починається відразу ж; вже через кілька годин на їх поверхні виявлялися поодинокі клітини багатьох видів водоростей. Остаточний склад обраста- телей формується вже до 8- 10-го дня. Керівними формами є види пологів Oedogonium, їх супроводжують види пологів Spirogira, Bulbochaeta, Stegioclonium.

У відкритій частині водойми обростання предметів здійснюється повільніше, ніж у берега. У пелагиали домінують діатомові, тоді як в прибережжя - зелені нитчатки. Біля берега видовий склад організмів обростання багатшими, ніж далеко від берега (С. Н.Дуплаков, 1925, 1928).

Склад періфітона дуже різноманітний. Так, в водорослевих обростаннях літоральної зони оз. Глибоке (Московська обл.) Виявлено 102 види водоростей (в основному зелених) (А.В.Ас- СМАНИ, 1951), Онезького оз. - 511 видів, з яких домінували діатомові (М.А. Ричкова, 1975). На початку літа і восени в оз. Червоне (Карелія) переважали діатомові (в основному види пологів Melosira, Tabellaria), в середині літа - зелені (види пологів Spirogira, Oedogonium і ін.).

Біомаса періфітона на рослинах (очерет, очерет, хвощ, калитка, рдести і ін.) Змінюється в межах 7-42 г на 1 м ! занурених рослин, на каменях - до 140 г / м 2 (М. А. Ричкова, 1973; С.Л. Басова, 1974). У Онежском оз. перифітон (з урахуванням скель, каменів і ін.) склав 53% фітомаси водних рослин (М. А. Ричкова, 1973, 1975).

Порівняння складу обрастателей на природних (водні рослини) і штучних (дерево, скло) субстратах показало, що різниця у видовому складі несуттєва (С. Н.Дуплаков, 1925; А. В.Ассман, 1951; М. А. Ричкова, 1975) , проте взаємини між рослинами і періфітоном значно ширше, ніж зв'язку типу «організм - неорганічний субстрат» (А.А.Ра- тушняк, 1993).

У дослідах показано, що між господарем і епіфітних водоростями йде процес перенесення продуктів фотосинтезу. Такий взаємний обмін продуктами проходить не тільки безпосередньо від рослини до рослини, а й після виділення рослиною- господарем метаболітів в воду з подальшим поглинанням виділених речовин рослиною-епіфітом. Виділення метаболітів регулює зростання організмів обростання, сповільнюючи або прискорюючи його. Незважаючи на це, епіфітні водорості, що входять до складу періфітона, часто розвиваються в таких кількостях, що негативно впливають на фотосинтетичні процеси рослини-господаря; це часом призводить до їх пригнічення.

Видовий склад тварин-обрастателей досить різноманітний: біля основи рослин переважають мулові форми тварин - тубіфіцід, личинки тендіпедід; в середній частині рослин - губки, мшанки, личинки і лялечки комах, а ближче до поверхні (при достатньому освітленні) домінують водорості.

Практичне заняття. Перегляд науково-популярних фільмів

1997 р. цей світ покинув Жак-Ів Кусто - відомий вчений, дослідник, мореплавець, винахідник. Він залишив нам після себе свої фільми, книги, кораблі, проекти і невирішені проблеми. Людство назавжди залишиться вдячним автору нового напрямку у вивченні нашої планети - Жаку-Іву Кусто, адже розроблені ним методи пізнання океану служать не лише задоволенню природної людської цікавості, але й серйозним інтересам науки

Завдання. Перегляньте кілька фільмів Жак-Ів Кусто. Виразіть власну думку.

Завдання.

Або перегляньте фільм

Правда про море / Sea The Truth (2011)

Головна ідея фільму “Правда про море” – це стан наших морів і океанів. Провідні вчені, такі як Даніель Паулі, стверджують, що якщо ми продовжимо виловлювати і їсти рибу так само, як робимо це зараз, то через 40 років моря і океани спорожніють. Промислове рибальство – це сучасний економічний монстр: величезні траулери спустошують морське дно, вбиваючи всіх живих істот із загрозливою швидкістю.

За посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=ae6g0XdLjyw

здійсніть подорож до Національного науково-природничого музею НАН

За посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=KetXQqIN-o8

здійсніть подорож до Зоологічного музею міста Києва

Завдання. Пригадайте, що ви вивчали про Чорне та Азовське море. Нагадайте собі, прочитавши інформацію.

Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії (Краснодарський край), Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини.

На північному сході Керченською протокою сполучається з Азовським морем, на південному заході протокою Босфор - з Мармуровим морем;

Береги Чорного моря в межах України (від гирла Дунаю на заході до Керченської протоки на сході) низовинні. Гористі лише береги південної частини Кримського півострова. Берегова лінія розчленована затоками (Каркінітська, Джарилгацька, Тендрівська, Ягорлицька, Каломітська, Феодосійська тощо) та лиманами (Дніпровським, Дністровським, Еерезанським, Тилігульським, Куяльницьким, Хаджибейським, Будацьким).

Островів у Чорному морі мало, вони невеликі за розмірами, більшість з них розташовані поблизу берегів. Найбільші острови: Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний.

Чорне море розміщене в скидовій западині. Опускання його дна триває й тепер. Глибина Чорного моря найбільша біля Південного узбережжя Криму - до 1000-2000 м (на відстані 7-29 км від берега). Північно-західна частина Чорного моря мілководна. Глибини тут не перевищують 100-120 м (середня менша 25 м).

Солоність води в північно-західній частині Чорного моря становить 13-14% через велике надходження прісної води, яку приносять річки, поблизу Південного берега Криму - близько 16%.

Вода Чорного моря з глибини 120-200 м насичена сірководнем. Процентний вміст його збільшується з глибиною. У межах поширення сірководню життя майже немає. У зв'язку з посиленням несприятливих антропогенних факторів спостерігається тенденція до підвищення шару сірководню, що небезпечно для всього живого.

Температура води на поверхні північно-західної частини моря взимку становить +0,4... 8,4°, влітку +23... 25°С. Узимку море біля берегів, затоки та лимани вкриваються тонкою кригою. Льодостав триває близько місяця.

Пізньої осені і особливо взимку море дуже бурхливе: в цю пору над ним панують насамперед північно-східні вітри, які супроводжуються зниженням температури повітря і часто викликають шторм. Влітку над морем переважає ясна погода.

На узбережжі моря розташовані порти Одеса, Іллічівськ, Севастополь, Миколаїв, Херсон, Ялта, Феодосія, Керч, які відіграють велику роль у внутрішніх та зовнішньоторговельних зв'язках країни. На берегах Чорного моря є багато морських курортів.

З історії дослідження Чорного моря

Відносно походження сучасної назви Чорного моря до цього часу немає єдиної думки. Грецькі мореплавці V- VI ст. до н. е. називали Чорне море Понт Аксинський, що означає Негостинне море, а на початку нашої ери Понт Евксинський - Гостинне море.

З ГХ -X ст. араби називали його Руським морем, з XV ст. турки - Караденіз, тобто чорним; поганим морем. Інші гіпотези назву пов'язують з позначенням кольорами деякими народами сторін горизонту: чорне означало Північ. Також кажуть, що "чорне" означає суворе, штормове море. Іранці називали його Ахшаєна - Темне море, суворе.

Чорне море служило морським шляхом, добре відомим фінікійцям і грекам. У III ст. до н. е. греки склали першу карту моря. А з кінця IX ст. н. е. руські народи використовували його для плавання з Балтійського моря у Візантію (шлях із "варяг в греки"). У творі В. Скляренка "Святослав" розповідається про те, як княгиня Ольга три місяці пливла Чорним морем до Візантії.

Вивчення і наукове освоєння почалось на початку XIX ст. Перша російська експедиція Г. П. Мангари зробила зйомку берегів, проміри глибин, вивчала ґрунти. На основі отриманих даних були складені лоція та карта Чорного моря. Надалі такі експедиції повторювались досить часто, крім того проводились спостереження за температурою води та течіями. У 1842 р. в Росії було видано перший атлас Чорного моря, в який ввійшли карти глибин (до 180 м), ґрунтів і течій.

Велике значення мали дослідження в 1881 - 1882 p. C. О. Макарова протоки Босфор, під час яких було встановлено існування двох течій у протоці (верхня течія з Мармурового моря в Чорне, нижня - в протилежному напрямку). У 1890 - 91 р. експедицією на судах "Донець" і "Запорожець" під керівництвом І. Б. Шпіндлера були виконані перші глибоководні дослідження і встановлено "забруднення" глибинних вод сірководнем. Після відкриття в 1871 р. Севастопольської біологічної станції почались біологічні дослідження Чорного моря під керівництвом О. О. Ковальського.

У 20-ті p. XX ст. цією станцією та Морською обсерваторією було організоване спільне й планомірне вивчення Чорного моря. Найбільш крупними були науково-промислові (1922- 1927 р.) під керівництвом М. М. Книповича, гідролого-гідрографічні (1923 - 1027 p.) під керівництвом Ю. М. Шокальського та експедиції Морської обсерваторії (1928-1938 р.) під керівництвом Снежинського. Цими експедиціями було виконано великий обсяг робіт по вивченню рельєфу дна, ґрунтів, вертикальної структури товщі води, іхтіофауни.

У 30-ті p. у вивченні Чорного моря почали приймати участі. Гідрометеорологічна обсерваторія та Азово-Чорноморський НДІ рибного господарства та океанографії.

У 1975 р. нарсудах "Гломар Челенджер" разом з зарубіжними вченими було проведене глибоководне буріння (до 1 км). З середини 60-х pp. Державний океанографічний інститут веде систематичні спостереження над забрудненням вод Чорного моря. Вивченням цього морського басейну зараз займаються інститут біології південних морів (колишня Севастопольська біологічна станція); Морський гідрофізичний інститут АИ України, Азово-Чорноморський НДІ, Морська обсерваторія та інші.

Про походження південних морів

Загадка походження середземноморських глибоких морів, таких, як Чорне, Середземне, здавна хвилювала дослідників. У 1889 р. відомий австрійський теолог" Едуард 3юсс висловив думку, що моря утворилися в результаті привалу земної кори і г. ділянками молодого океану в мініатюрі. Незабаром російський геолог М. І. Андрусов довів, що насправді в кінні неогену (близько 6 млн. років тому) окремі території, наприклад, Середземного моря, були сушею. Пізніше окремі вчені вважали, що Чорне море - де залишок давнього океану Тетіс, інші - що воно утворилось у результаті розтягання материкової кори утворення рифту, подібного до Червоного моря чи Байкалу.

Ці міркування i ввійшли й підручники з географії. У 70-тi р. українські геологи С. І. Субботін та А. В. Чекунов висунули достовірну гіпотезу про те, що Земна кора дна Чорного моря під дією процесів ущільнення і перекристалізації її речовин і перетворилась з типової континентальної на субокеанічну. Сама улоговина Чорного моря утворилась як просідання земної поверхні внаслідок ущільнення речовини мантії. Процес формування улоговини Чорного моря відбувався! протягом останніх 5- 6 млн. років.

Швидкість опускання улоговини була настільки великою, що море не встигло заноситися відкладами, які надходили м нього відразу з чотирьох боків. Це й привело до утворення такої глибокої улоговини, в якій води в 6 раз більше ніж у Каспійському морі, і в 16 разів більше ніж у Балтійському, хоч площі всіх трьох водойм майже однакові.

Не можна заперечувати й те, що на місці південних морів існував океан Тетіс, який простягався від Гібралтару до Індокитаю. Проте це був хоч і великий, але мілкий океан, океан, що відмирає. Північна мілководна частина Чорного та Азовського морів як ділянки давнього Тетіса існували і раніше; їхнє утворення пов'язане з повільним віковим опусканням південної частини Східноєвропейської рівнини.

Про це свідчить і тон факт, що стародавні поселення на північних узбережжях цих морів і в Криму розташовані підводою. Отже, утворення сучасного Чорного і Азовського морів почалося приблизно 5 тис. років тому. Найвищий рівень воли в цих басейнах був 2-3 тис. років тому. Чорне море, що поповнюється прісними водами річок, віддає надлишок води через протоки в Середземне море, рівень води якого приблизно на 10 см нижчий ніж у Чорному морі.

Всю історію про дослідження Чорного і Азовського морів ви знайдете за посиланням

http://only-maps.ru/news/istoriї-vivchennya-chornogo-ta-azovskogo-moriv.html

Завдання. 1. Пригадайте з уроків географії про особливості флори і фауни Чорного моря.

2. Ознайомтеся з коротенькою інформацією.

Флора і фауна Чорного моря

Тварини представлені в Чорному морі 2-ма видами дельфінів, морехідною свинею і східноєвропейським тюленем. Особливі види тварин заносяться в море через протоки Босфор течією, але погано приживаються в морських просторах із-за несприятливих умов.

Ряд цікавих фактів про Чорне море і його мешканців. Експерти тривалий час ретельно вивчали історію виникнення і екосистему басейну Чорного моря, що згодом привело до формування цілої системи фактів і знань.

У Чорному морі знаходяться акули - катрани. Вони зовсім маленькі -не більше метра в довжину, і загрози для людей не уявляють, так як дотримуються прохолодних вод, зрідка підходять до берегів і в принципі самі побоюються людей. Небезпеку вони несуть лише для рибалок. Шипи, які знаходяться на спинному плавці акули, небезпечні. В них міститься специфічна речовина, яка при правильному застосуванні та грамотному дозуванні може навіть вилікувати рак на ранніх стадіях, однак при перенасиченні нею організму, може призвести до серйозних проблем зі здоров'ям.

Ряд цікавих фактів про Чорне море і його мешканців. Експерти тривалий час ретельно вивчали історію виникнення і екосистему басейну Чорного моря, що згодом привело до формування цілої системи фактів і знань.

Небезпечна для здоров'я і життя людини - риба Чорного моря - морський дракончик. Колючки його спинного плавця і зябрових кришок містять потужну отруту. Ще небезпечні чорноморські скорпіони зі своїми гострими шпильками на хвості.

Ряд цікавих фактів про Чорне море і його мешканців. Експерти тривалий час ретельно вивчали історію виникнення і екосистему басейну Чорного моря, що згодом привело до формування цілої системи фактів і знань.

На глибинах моря мешкають мідії, устриці і молюски - попередник рапана, підкинутий кораблями з Далекого Сходу.

Стосовно планктонної рослинності, що мешкає в Чорному морі, є унікальний вид - ночосвітка. Вона може фосфоресціювати, і через неї у серпні море час від часу світиться у прибережній зоні.

Завдання 3. За посиланням більше дізнайтеся про різноманітність мешканців Чорнрго моря. Розгляньте їх фото.

https://ukr.agromassidayu.com/osobennosti-chernogo-morya-flora-i-fauna-chernoe-more-interesnie-fakti-a-859334

Завдання. Ознайомитися з інформацією.

Флора і фауна Азовського моря

Флора Азовського моря дуже різноманітна. Тут росте велика кількість синьо-зелених водоростей, харових водоростей, кушир, зостер, лотосів, водяних лілій, водних горіхів. Пік цвітіння водоростей припадає на липень – серпень. Ближче до берегової лінії можна спостерігати зарості очерету, осоту, очерету, які є притулком для багатьох птахів.

Фауна Азовського моря не менш багата. Тут спостерігається велика кількість водоплавних птахів, таких як лебедів-шипунів, кроншнепів, качок, гусей, чайок, казарок. У затоках мешкає безліч жаб, раків, молюсків, черепах. У водах плаває більше 70 видів різних риб – камбала і кефаль, севрюга і білуга, осетер, рибець і тарань, хамса і тюлька, бички, оселедець, шемя, піленгас, глоса, риба-голка, перкарина.

Біологічні ресурси Азовського моря

Крім різноманітності флори і фауни Азовське море має велику кількість біологічних ресурсів. Водний об’єкт багатий на мінеральні ресурси, є поклади нафти і газу. Також тут розвідані запаси залізних руд, різних піщаних матеріалів, ракушняка, поклади дрібних алмазів. Однак головний біологічний ресурс Азовського моря – це сіль (озеро Сиваш).

Цікаві факти про Азовське море:

Під час купання в Азовському морі в нічний час можна побачити, що прибережна зона моря світиться. Дане явище утворюється через світіння планктону, організм якого багатий на фосфор. Він накопичується у берегової лінії і через це створюється враження, що вода світиться.

Інша його назва-Море молюсків.

В Азовському морі ніколи не спостерігалися хвилі вище 4 м.

Стародавні Греки до Азовського моря ставилися зневажливо. Вони називали його Меотійським озером.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/rozpovid-pro-azovske-more-2

Завдання. Знайти додаткові цікаві відомості про флору і фауну Азовського моря за посиланнями:

https://sites.google.com/site/morskijsvitukraieni/home/roslinnij-svit-azovskogo-mora

http://kolosok.org.ua/wp-content/uploads/2013/01/6-12-azovske.pdf

Завдання. Зайдіть за посиланням і знайдіть інформацію з описом та зображенням риб Арктичного океану

https://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Риби_Арктичного_океану

Північний Льодовитий океан завдяки суворим кліматичним умовам не вирізняється багатством тваринного світу. Океан населяє близько 150 видів риб, багато з яких є об’єктом промислу (тріска, оселедець, лососеві та ін.).

У центральній частині океану (Арктичний басейн) під товщею льоду комфортно тільки фітопланктону, тому в цій акваторії зустрічаються переважно китоподібні, котрі харчуються планктоном – в основному гренландські кити і смугачі.

У більш теплих водах Баренцового і Білого морів, а також у Північно-європейському басейні зустрічаються також інші ссавці – моржі, тюлені (звичайний, гренландський, морський заєць і кільчаста нерпа), білухи і нарвали. По нерухомому крижаному покриву або дрейфуючій кризі у пошуках їжі бродять білі ведмеді, а залишками їхніх бенкетів, харчуються забігаючі із узбережжя песці. На островах Арктики можна зустріти північних оленів, тут мешкають також гризуни – лемінги, але більшу частину суші займають птахи що ведуть колоніальний спосіб життя (гаги, білі гуси, кайри, чайки та ін.) Для 30 видів птахів арктичні острови є місцем проживання та гніздування. Зустрічається також полярна сова, котра веде, частково кочовий спосіб життя.

Багато тварин Арктики відрізняються захисним білим (світлим) забарвленням – одні види цілий рік, а інші – тільки у зимовий період. До особливостей фауни Північного Льодовитого океану відноситься гігантизм (медуза ціанея, морський павук та ін.) і довголіття, пов’язане із уповільненим, внаслідок низьких температур, процесом обміну речов

Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи відзначила свою 71 річницю

Чернігівська обласна організація Українського товариства охорони природи була створена 27 грудня 1946 року. Вона є найстарішою природоохоронною громадською організацією Чернігівськоїобласті.

Головна мета діяльності: реалізація національної екологічної політики, розробка програм та проведення комплексу заходів по збереженню й відтворенню сприятливого для життя навколишнього природного середовища, , участь у заходах по охороні природи сприяти формуванню громадянського еко-суспільства, здійснення просвітницької діяльності.

Основні напрямки роботи товариства базуються на пріоритетах Чернігово-Сіверського регіону і включають 8 базових прикладних секцій:

І. Секція природно–заповіднихтериторій

ІІ. Секція охоронирослинногосвіту, лісів та зеленихнасаджень

ІІІ. Секція охорони та раціональноговикористанняводнихресурсів

ІV. Секція екологічноїосвіти, виховання та природоохоронніаспекти

V. Юнацька секція

VІ. Секція охорони атмосферного повітря

VІІ. Секція охоронитваринногосвіту та рибнихзапасів

VІІІ. Секція охорони і раціональноговикористання земель

Важливим питанням діяльності організації щодо залучення населення до охорони довкілля є проведення різноманітних регіональних та місцевих екологічних акцій з лісонасадження, озеленення у містах, благоустрою населених пунктів, впорядкуванню берегових охоронних смуг річок і озер, ліквідаці їсміттєзвалищ та ін.

Організація виступає ініціатором проведення екологічних суботників і толок. Члени організації берутьактивну участь у проведенні таких міжнародних та всеукраїнських екологічних акцій: "День довкілля", "Всесвітній день охорони навколишнього середовища", "День Землі", "Всесвітній день водно-болотнихугідь", "Чиста Україна – чиста Земля"; обласних природоохоронних акцій: "Збережи первоцвіти", "Весняна толока озеленення та благоустрою", "До чистихджерел", "День довкілля", "День Землі", "Новорічнакомпозиція – замістьялинки", "Підгодуйптахіввзимку" та інші.

Знайти інформацію про історію охорони природи рідного краю серед доступних джерел інформації.

За посиланням відвідайте сторінку Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації

https://eco.cg.gov.ua/index.php?id=15801&tp=1&pg