https://drive.google.com/file/d/1l2-PTZziJs_giETU3wv9sfQ4AZ7RCsZc/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/149vOFochtiiytkKGpDL4b-3odZHSrs5o/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1rr9rT2O-PnN7wIKRrH6V9nX25NqJpJSQ/view?usp=sharing

13, 14. 04 . Підготовка насіння до сівби .

Тема : Органічні добрива їх види і значення в житті рослин .

Органічні добрива

Органічні добрива — добрива, що містять елементи живлення рослин переважно у формі органічних сполук. До них відносять гній, компости, торф, тирса, солома, зелене добриво, мул (сапропель), промислові та господарські відходи та інші.

Склад.

Органічні добрива містять азот, фосфор, калій, кальцій та інші елементи живлення рослин, а також органічні речовини, які позитивно впливають на властивості ґрунту.

Органічні добрива складаються з речовин тваринного і рослинного походження, які, розкладаючись, утворюють мінеральні речовини, при цьому в приземний шар виділяється діоксид вуглецю, необхідний для фотосинтезу рослин. Крім того, органічні добрива благотворно впливають на водне і повітряне живлення рослин, сприяють розвитку ґрунтових бактерій та мікроорганізмів, які живуть в симбіозі з корінням овочевих культур і допомагають їм отримати доступні поживні елементи. До органічних добрив відносять гній, торф, компост, пташиний послід та інші матеріали.

Стимулюючий ефект органічних добрив значно підвищується, якщо виготовити з них дрібнодисперсний порошок.

Види органічних добрив

Гній

Це найцінніше органічне добриво. У гною різних тварин в середньому міститься (%): води 75, органічної речовини 21, загального азоту 0,5, засвоюваного фосфору 0,25, окису калію 0,6. Якість гною залежить від виду тварини, її корму, підстилки та способу зберігання. Так, при годівлі свиней використовують багато концентратів, тому гній відрізняється високим вмістом азоту, а в раціоні жуйних тварин присутні грубі корми — в їх гною більше калію.

Найкращий підстилковий матеріал для гною — торф, однак частіше використовують солому чи тирсу. Кінський гній на солом'яній підстилці незамінний на холодних глинистих ґрунтах. Його найкраще використовувати як біопаливо для парників. Гній великої рогатої худоби зігрівається гірше, ніж кінський, тому що в ньому міститься більше води. Але цей гній незамінний на легких ґрунтах. Свинячий гній відрізняється кислою реакцією, при його використанні треба додавати вапно. У кролячому гної виявлені всі необхідні для рослин речовини. Його цінність збільшується при змішуванні з гноєм інших тварин і пташиним послідом. Гній нутрій за хімічним складом та фізичними властивостями різко відрізняється від гною інших тварин, тому його можна використовувати тільки в перебродженому вигляді, а ще краще додавати в компости. Компостну купу можна періодично поливати насиченим розчином гною нутрій, але щоб запобігти втраті азоту, необхідно додавати суперфосфат (1,5-2 кг на 100 кг компосту). Навесні наступного року такий компост можна вносити в ґрунт.

Розрізняють чотири стадії розкладання гною. У свіжого гною колір і міцність соломи змінюються незначно. Вода при його промиванні набуває червонуватого або зеленого відтінку. У напівсперепрілого гною солома стає темно-коричневою, втрачає міцність і легко розривається. Водний розчин темного кольору. Гній у цій стадії втрачає 30 % початкової маси. Перепрілий гній являє собою чорну мастку масу. Солома розкладається повністю, гній втрачає 50 % маси. Перегній — пухка землиста маса. У цій стадії розкладання втрати початкової маси досягають 75 %.

Гній у стадії меншого розкладання вносять восени, більшого — навесні. Свіжий гній використовувати небажано. Якщо гною недостатньо, то його доцільно вносити в менших дозах, але на велику площу, наприклад в лунки. На холодних ґрунтах гній закладають на глибину 10-15 см так, щоб зверху він був прикритий землею, на теплих, швидко просихають — на повну глибину оброблюваного шару. Гнійна рідота (рідка частина гною великої рогатої худоби) — азотно-калійне добриво. Через малий вмісту фосфору в гнойову рідину корисно додавати суперфосфат (15 г на 1 л). Це добриво використовують для рідкої підгодівлі, для чого його розбавляють водою [1: (4 …5)], а також для приготування торфогнойового компосту. Коров'як (водний настій коров'ячого калу) досить часто застосовують для рідкої підгодівлі, розбавляючи водою (1:6 або 1:10). Розчин зазвичай готують в дерев'яному посуді. Якщо розчин залишають для бродіння, то з нього швидко випаровується азот, тому перед вживанням додають сірчанокислий амоній (10-20 г на 10 л).

Пташиний послід

За хімічним складом пташиний послід відноситься до числа найкращих видів органічних добрив. Найціннішим вважається курячий і голубиний послід, менш цінним — качиний і гусячий. При частому внесення посліду в ґрунті накопичується азот в нітратній формі, тому дане добриво найкраще закладати восени, рівномірно розподіляючи по всій площі. Але найефективніший пташиний послід при використанні в рідкій підгодівлі. Для приготування розчину ємності наполовину заповнюють послідом, потім заливають водою, закривають кришкою і настоюють 3-5 діб. Далі розчин вдруге розбавляють водою (1:10).

Торф

У торфі міститься не дуже багато доступних для рослин поживних елементів, але зате він збільшує вміст гумусу і покращує структуру ґрунту. Темний колір торфу сприяє поглинанню тепла та швидкому прогріву ґрунту.

За ступенем розкладання розрізняють кілька видів торфу. Верховий відрізняється слабким ступенем розкладання рослинних залишків і високою кислотністю. Низинний характеризується високим ступенем розкладання і меншою кислотністю. Перехідний торф займає проміжне положення між ними.

Торф збирають в болотах, потім розкладають для провітрювання або закладають у компостну купу. Вносять торф у будь-який час року, навіть взимку по снігу. Але не можна забувати, що до нього необхідно додавати вапно. На городі торф найкраще додавати в компости, а також у ґрунтові суміші для вирощування розсади та захищеного ґрунту.

Мул

Мул накопичується на дні ставків, озер, річок. У ньому багато перегною, азоту, калію і фосфору. Після нетривалого провітрювання мул можна успішно використовувати на піщаних ґрунтах (3-9 кг на 1 м²).

Фекалії

Фекалії багаті мінеральними речовинами, які легко засвоюються рослинами. Однак фекалії, що знаходяться у вигрібних ямах, швидко розкладаються, з них швидко випаровується азот. Для найкращого збереження азоту на дно вигрібної ями насипають торф шаром 20-25 см. Потім фекалії перешаровують невеликою кількістю торфу. У результаті не тільки зберігається азот, але і зникає смердючий запах. Перед застосуванням як добрива фекалії компостують, щоб знезаразити від глистів, яйця яких гинуть при температурі 45-50 °С.

Деревна тирса і кора

Тирса — дешеве органічне добриво, яке може суттєво підвищити родючість ґрунту, поліпшити його повітропроникність і вологоємність. Лише вносити їх слід не в свіжому вигляді, а в перепрілому або в суміші з іншими матеріалами. Для прискорення процесу розкладання тирсу складають у купи, змочують водою, гнойовою рідиною. Можна змішати їх з опалим листям та рослинними рештками. Корисно перешаровувати тирсу землею. Протягом літа купу двічі перелопачують, додаючи накопичені рослинні залишки і нітрофоску. Через те що тирса має кислу реакцію, до неї додають вапно або крейду (120—150 г на одне відро).

Деревну кору (відходи деревообробної промисловості) перед використанням компостують. Кору вологістю 75 % подрібнюють на шматочки довжиною 10-40 см, складають у купи і вносять мінеральні добрива (1 кг на 100 кг): аміачної селітри 0,9, сечовини 0,7, натрієвої селітри 2, суперфосфату 0,2, сульфату амонію 1,5. Купу періодично перемішують і зволожують. Через 6 місяців компост готовий до використання.

Сидерати

Це органічне добриво, що являє собою рослинну масу одно-або багаторічних бобових рослин, заораних в ґрунт (ярого гороху, ярої вики, кормових бобів, люпину, сераделу), а також фацелії, гречки, соняшнику та інших. За своєю дією сидерати майже рівноцінні свіжому гною. Поживні елементи, що містяться в рослинній масі сидератів, потрапляючи в ґрунт і поступово розкладаючись, переходять в доступний стан для наступних культур, а органічна сидеральна речовина сприяє відновленню ґрунтової структури. Деякі сидеральні культури (люпин, гречка, гірчиця) збільшують розчинність і доступність для рослин малорухомих ґрунтових фосфатів, а люпин може використовувати важкодоступні форми калію.

У залежності від ступеню виснаження ґрунту сидерати вирощують на ділянці все літо, або як проміжну культуру. Наприклад, їх висівають після збирання ранніх овочів. Іноді висівають озимий горох або озиму вику, навесні після цвітіння масу привалковують або скошують і приорюють, далі ділянку вирівнюють і проводять посів. На городі сидерати висівають суцільними рядами (ширина рядів 60—90 см, міжрядь 15 см). Глибина закладення однорічних бобових культур 5-6 см, багаторічних — 3-4 см. Обов'язкове післяпосівне привалковування, особливо багаторічних трав. Догляд за сидератами не потрібний, але при поливі вони ростуть краще.

Компост.

Компости готують з різних органічних матеріалів. Рослинні залишки, не уражені шкідниками та хворобами, фекалії, пташиний послід, гній і інші матеріали складають у пухку купу (штабель) на рівній поверхні, перешаровуючи дерновою землею або торфом. Основою купи служить підстилка з листя, тирси або торфу шаром 10-12 см. Періодично купу зволожують водою або розчином добрив, через 40-50 діб компост перемішують, а коли його температура досягне 60 °С — ущільнюють.

Влітку компостну купу захищають від сонця, на зиму вкривають землею або тирсою шаром 30-40 см. Через 8-11 місяців компост можна використовувати. Бур'яни із дозрілим насінням, компостують окремо, бо насіння зберігає схожість п'ять і більше років. Насіння будяка може зберігати свою схожість більше десяти років.

Гумус

Вермітехнологія — вирощування компостних дощових черв'яків на різних субстратах у різних екологічних умовах, з метою виробництва та накопичення їх екскрементів (копролітів або біогумусу) та біомаси черв'яків. Використання вермітехнологіі на науковій основі є серйозною альтернативою існуючим технологіям утилізації всіх органічних відходів: гній тварин, пташиний послід, відходи деревообробної, целюлозно-паперової, рибної, м'ясної і харчової промисловості, відходи овочевих баз, магазинів, кафе і ресторанів, побутові відходи, осади стічних вод, опади очисних споруд тощо.

Література

· Органічні добрива у присадибному господарстві

· ОРГАНІЧНІ ДОБРИВА — ВИДИ ДОБРИВ

· Пташиний послід — цінне органічне добриво

· Агрохимия под редакцией Б. А. Ягодина -М.: Колос, 1989—655с.

· Ефимов В. Н., Донских И. Н., Царенко В. П. Система удобрения -М.: Колос 2003—320с.

· Методические рекомендации по повышению плодородия почв Белгородской области. Белгород, 1982—740с.

· Методические рекомендации по разработке системы и технологии применения удобрений в специализированных хозяйствах. ЦИФ ВИУА — Белгород, 1978-39с.

· Минеев В. Г. Агрохимия -М.: МГУ, 1990—486с.

· Артюшин А. М., Державин Л. М., Краткий справочник по удобрениям. 2 изд., М., 1984

· Барышникова Т. Н., Арканова М. А., Корюкин Б. И. Торф — природный ионообменник — средство для очистки вод Урала// Москва 1995 «ЮНИТИ».

· Белькевич П. И., Чистова Л. Р. Торф и проблема защиты окружающей среды. Москва: Наука и Техника, 1997. 60 с.

· Гревцев Н. В., Горбунов А. И. Использование торфа и продуктов его переработки в природоохранных технологиях// 1998, 220 с, М «ИНФРА-М»

· Александров Б. М. Переработка торфа// Москва «Наука и техника» 1998

· Мамонтов Н. К. БелобородовО.Д, «Основы безопасности на промышленных предприятиях перерабатывающей промышленности» 80 с, Новосибирск 1999 «Известия ВУЗов»

С. В. Ковшов Геоэкологические аспекты применения вермитехнологии как перспективного направления увеличения природного агропотенциала

https://drive.google.com/file/d/1DHLMFfFLIwGZzBhmL0sOOINEbbuo7ATa/view?usp=sharing

Візьмемо дві склянки, наповнених водою. Помістимо у воду пагони водного рослини елодеї зрізами догори, накриємо їх воронками, на які одягнемо пробірки.

Тепер перший стакан поставимо ув темну шафу, а другий — на яскраве світло.

На світлі, у другій склянці, елодея виділяє бульбашки газу.

Знімемо акуратно другу пробірку, наповнену газом, закрив отвір пальцем.

Внесемо до пробірки тліючу скіпку. Вона спалахує яскравим полум'ям. Отже, в цій пробірці з'явився кисень (тільки цей газ підтримує горіння).

Таке ж дослідження, проведене з пробіркою з темної шафи показує, що скіпа загасає (тобто кисню у пробірці немає).

Висновок: зелені рослини виділяють кисень тільки на світлі.

Типи живлення рослин

Ви вже знаєте, що для нормального росту і розвитку рослинам потрібна вода, мінеральні і органічні речовини.

Воду і мінеральні речовини рослина одержує із ґрунту.

Органічні речовини зелені рослини створюють самі із неорганічних шляхом фотосинтезу.

Зелена рослина, з використанням енергії сонячних променів, сама створює органічні речовини (в першу чергу цукор) із неорганічних (вуглекислого газу і води), та виділяє при цьому кисень.

Основним постачальником вуглекислого газу для фотосинтезу є повітря, тому цей спосіб отримання рослиною органічних речовин називають повітряним живленням.

Фотосинтез завжди підтримується кореневим харчуванням — поглинанням із ґрунту води і мінеральних солей. Без води фотосинтез не відбувається.

Зверни увагу!

У рослин можна виділити два типи харчування: мінеральне живлення, що забезпечує рослину водою та мінеральними речовинами, і фотосинтез, у процесі якого утворюються необхідні органічні речовини.

Фотосинтез — дуже складний багатоступеневий процес, що складається з двох основних етапів:

1 етап (світлова фаза)

Обов'язкова умова — участь енергії сонячного світла!

Початок процесу задає світло. Він активує хлорофіл (речовина, що міститься у хлоропластах). При цьому активований хлорофіл руйнує молекулу води на водень і кисень. Кисень виділяється в повітря.

2 етап (темнова фаза)

Цей етап фотосинтезу називають темновим, тому що тут всі процеси протікають без участі світла.

На цьому етапі в ході безлічі хімічних реакцій за участю вуглекислого газу і активних компонентів, отриманих на першому етапі фотосинтезу утворюється органічна речовина (вуглевод) — цукор (глюкоза).

Використання продуктів фотосинтезу рослиною

Весь складний поетапний процес фотосинтезу проходить у хлоропластах безперебійно, поки зелене листя отримують сонячну енергію.

Глюкоза майже відразу ж перетворюється в інші вуглеводи, наприклад, крохмаль.

Ці органічні речовини по ситовидним трубкам лубу відтікають з листя до всіх частин рослини: до бруньок, генеративних органів.

Із глюкози і мінеральних речовин в клітинах рослини у процесі численних перетворень утворюються інші органічні речовини, в тому числі білки і жири.

Всі ці органічні речовини застосовуються на ріст і розвиток рослини — тобто на побудову його тіла, а також відкладаються в запасаючих тканинах і використовуються при дихан

Теорія:

Переконатися в тому, що в листках на світлі утворюється крохмаль, можна на досвіді

Рослина у темряві

Помістимо кімнатну рослину (пеларгонію, бегонію) в темне місце, наприклад, у шафу.

Через дві-три доби зріжемо один лист і опустимо його на 2-3 хвилини в окріп, а потім у гарячий спирт. Лист втратить зелене забарвлення: хлорофіл, який містився у хлоропластах, розчиниться у спирті.

Промиємо лист у воді, помістимо його в скляну чашку і заллємо слабким розчином йоду. При цьому лист практично не змінить забарвлення, а лише частково пожовтіє від йоду.

Отже, крохмаль в листках рослини, поміщеного в темне місце, не утворився.

Висновок: органічна речовина в рослині утворюються тільки на світлі.

Рослина на світлі

Продовжимо дослідження. На одному листі цієї ж рослини закріпимо з двох сторін смужку щільного паперу. Виставимо рослину на сонячне світло. Через добу зріжемо піддослідний лист. Опустимо його на 2-3 хвилини в окріп, потім — в гарячий спирт. Промиємо лист у воді, а потім у скляній чашці заллємо його слабким розчином йоду.

У цьому випадку велика частина листа забарвиться в синій колір. Ділянка листа, на яку не потрапляло світло, тільки злегка пожовтіє від йоду.

Висновок: утворення крохмалю відбувається у листках тільки на світлі.

Деякі рослини, наприклад, пеларгонія (герань облямована) або хлорофітум, мають «строкаті» листя. Їх білі дільниці утворені клітинами без хлоропластів.

Зріжемо один лист хлорофітума і опустимо його на 2-3 хвилини в окріп, потім — в гарячий спирт. Промиємо лист у воді і на 2-3 хвилини заллємо його слабким розчином йоду. У

розчині йоду лист забарвиться в синій колір не повністю: біла смуга по краю листа не забарвиться. Чому?

У клітинах зеленої частини листа є хлоропласти, що містять хлорофіл. Саме в цих клітинах утворюється цукор, а потім крохмаль. У клітинах білої смужки по краю листа немає хлорофілу, і крохмаль тут не виявляється.

Висновок: крохмаль утворюється тільки у клітинах із хлоропластами.

https://drive.google.com/file/d/1vjsECRoh6_3VBYRqvxujwklhk3x1qzhI/view?usp=sharing

Виснаження ґрунту – закономірне явище при обробленні будь-яких культур. Рослини витягають з родючого шару поживні речовини. Причому чим урожайніший сорт, тим більше мінералів і залишків органіки знадобиться посівам.

Відновлення родючості ґрунту відбувається природним чином, але його темпи досить низькі. Щоб не перетворити ґрунт у непридатний для землеробства, використовується сівозміна, поля залишають під пар. Але головний помічник фермера – органічні і мінеральні добрива. Якщо вносити їх щороку, то негативний вплив на родючий шар знижується до мінімуму або зовсім зникає. При цьому враховуйте, що неправильне застосування мінеральних і в меншій мірі органічних добрив, зробить тільки гірше. Органічні добрива Якщо препарати мають природне походження – це органічні добрива. Види: гній, перегній, компост, торф, відходи бродіння. Це найпоширеніші органічні добрива. Вважається, що їх внесення не може принести шкоди, але це помилка. Часто вони можуть стати причиною виникнення хвороб рослини. Це відбувається, коли в них потрапляють залишки хворих стебел або листя. З цієї причини різні види органічних добрив поєднують з засобами захисту рослин, серед яких фунгіциди. Ще одна проблема органіки – складно визначити точний хімічний склад. Наприклад, гній і пташиний послід відносяться до одного виду, але містять 0,5-0,7 і 4-6% азоту відповідно. Складність у тому, що точну кількість для внесення під конкретну культуру розрахувати важко. Торф До кращих органічних добрив відносять торф, зокрема, низинний. За складом він більше нагадує компост, так як теж складається з відмерлих рослин. У низинному торфі приблизно половина маси – карбон. Тому він може горіти, і в деяких регіонах використовується як паливо для печей. Особливістю цього органічного добрива є те, що хімічні процеси формування проходять під шаром води. Так біомаса ізолюється від повітря, і всі речовини залишаються в складі, а не випаровуються. Завдяки цьому торф відмінно підходить для відновлення гумусу – верхнього родючого шару ґрунту. Правда, ефект від внесення буде помітний лише через 2-3 роки. В Україні багаті на торф північні області (Полісся), а тому ціна на добриво прийнятна для будь-якого фермера. Гній Органічні азотні добрива – відходи життєдіяльності тварин. До слова, від виду тварин буде залежати і хімічний склад, також на нього впливає основний корм. Незважаючи на такі складності, гній є дуже популярним добривом. Головним чином його вносять під городні культури. Завдяки високому вмісту азоту прискорюється ріст пагонів та розвиток листя. Зверніть увагу, що гній відноситься до того ж класу, що і селітра, сечовина, тобто не слід їх використовувати разом. Інакше баланс може бути порушений, що призведе до втрати врожаю. Органічні добрива на основі курячого посліду застосовують головним чином у садівництві. На 1 м² вносять близько 200 грам пташиного посліду, що покриває потреби більшості культур в азоті. Рідкі органічні добрива Виділяти рідкі добрива в окремий клас не зовсім коректно. Справа в тому, що їх об'єднує спосіб внесення, а склад і спосіб приготування буває дуже різний. До рідких, наприклад, відносять сучасні комплексні препарати живлення, які є синтетичними. У популярному зараз природному землеробстві, рідкими називають настої на звичайних органічних добривах. Наприклад, їх роблять з гною, пташиного посліду, компосту. Є популярні рецепти приготування підживлення з кропиви і бур'янів. Застосовують органічне добриво в рідкому вигляді вже після появи сходів. Вони не тільки покращують стан ґрунту, а й засвоюються через листя. Відходи бродіння З розвитком альтернативної енергетики все популярнішим стає дигестат. Це тверді відходи, які утворюються при синтезі біогазу. Вони містять азот, фосфор і калій, тобто всі необхідні для рослин мінерали. Дістати відходи бродіння в Україні складно, але є спеціальні установки для ферм. Вони не підходять для формування газу, але в результаті утворюють дигестат. Недоліком цього органічного добрива є те, що час від часу склад може змінюватися. Рекомендується кожен раз проводити хімічний аналіз, щоб з'ясувати точний вміст мінералів. Мінеральні добрива та їх застосування Другим видом є мінеральні добрива. Це штучно синтезовані хімічні препарати, які потрібні для поповнення неорганічних сполук у ґрунті. За основним елементу в складі виділяють наступну класифікацію мінеральних добрив: азотні; калійні; фосфорні. Також існують комплексні препарати живлення, які містять відразу кілька основних і другорядних елементів, необхідних для посівів. Азотні добрива Найпопулярніші – це азотні мінеральні добрива. Види селітри до них відносяться. Оскільки азот є одним з основних елементів у побудові клітин рослин (він потрібен для роботи хлоропластів), його варто використовувати кожен рік. Види мінеральних добрив азотних: аміачна селітра, карбамід, сульфати амонію і магнію, сечовина. Завдяки ним прискорюється ріст пагонів і поява листя. Норму на одиницю площі перевищувати не можна (в залежності від виду вона різна), так як при правильному розвитку стебла і листя, плодова частина буде поганою. Це знизить обсяги врожаю і призведе до погіршення його якості. Калійні добрива До цього виду належить хлористий і сірчанокислий калій. Хлорид використовується часто, оскільки не так сильно впливає на кислотно-лужний баланс. Калій не тільки відбивається на загальному стані рослини, а й підвищує його імунітет. Так, зростає опір до грибкових хвороб, що дозволить заощадити на фунгіцидах. Оскільки покладів калійної руди в Україні не так багато, велика частина препаратів цього класу виготовляється з імпортної сировини. Як наслідок, ціна на калійні добрива вища, ніж на інші види мінеральних сполук. У природних умовах калій знаходиться у важко засвоюваній формі. У такому стані рослини його не можуть використовувати, а тому починають ще на ранніх стадіях розвитку жовтіти, підсихають кінчики листя, буріють стебла. Фосфорні добрива Фосфор містить амофос, подвійний суперфосфат і сульфоамофос. Якщо фосфорні добрива не використовувати або використовувати в недостатніх кількостях, то дозрівання плодів затримується. Погіршується їх якість: плоди втрачають товарну форму, зерно польових культур наливається погано. В органічному землеробстві запаси фосфору відновлюють за допомогою кісткового або рибного борошна. Проте, фосфорні добрива мінеральні набагато ефективніші, оскільки там хімічні елементи знаходяться в оптимальній для засвоєння формі. Комплексні добрива Якщо підживлення поєднує в собі властивості двох або більше видів, перерахованих вище, то вони називаються комплексними мінеральними добривами. Найпоширеніші види: діаммофоска і нітроамофоска. Вони випускаються різними виробниками, але властивості й результат використання практично однакові. Плюс комплексної підгодівлі – зниження витрат на внесення. За один підхід ви заповнюєте баланс відразу азоту, фосфору і калію. У звичайних умовах змішувати їх можна не завжди, тому внесення потрібно розподілити в часі. Інші види добрив Детальніше на: https://bizontech.ua/blog/fertilizers-features-of-application-organic-mineral

https://drive.google.com/file/d/1IkZc-fk3V89XLa_IYtF2JZkyCZV68uzN/view?usp=sharing

.Сівозмі́на — інтенсивна система землеробства, науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і на території або тільки в часі (ротація) за заздалегідь визначеним планом. Зміна культур супроводжується відповідною системою обробки ґрунту та угноєння. Завдання сівозмінної системи — систематичне підвищення врожайності, забезпечення найбільшого виходу продукції з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Чергування в часі означає, що відбувається щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на конкретно взятому полі. При чергуванні на території щороку (почергово) вирощуються культури на різних частинах поля, на яких вони чергуються в часі.

Історія

Сівозмінна система землеробства відома в Європі з 17 ст., у 19 ст. вона стала панівною в Західній і Центральній Європі.

На українських землях до 1914 система була лише на Західній Україні (одночасно з поширенням кормових, картоплі і цукрового буряка); на Правобережжі почався перехід від трипілля до сівозміни. Тепер система сівозмін запроваджена на всіх українських землях. Залежно від природних (ґрунтових, кліматичних тощо) та економічних умов впроваджують одну або кілька сівозмін.

Опис

Сівозміна необхідна для отримання більш високих урожаїв, оскільки при обробітку культури на одному і тому ж полі (ділянці) виснажується ґрунт, зростає ризик розвитку хвороб і шкідників. Культури розміщують на полях таким чином, щоб кожна з них поверталася на колишнє місце не раніше, ніж через 3–4 роки. Період, протягом якого культури проходять через кожне поле в певній послідовності, називається ротацією сівозміни.

Сівозміна дає можливість розробляти технологію вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а також післядії кожного заходу, що застосовується під найближчі попередники.

У сівозмінах використовують те, що польові культури за своїми біологічними властивостями можуть активно відновлювати родючість ґрунту. Рослини, в залежності від виду, можуть впливати на такі фактори, як забезпеченість поживними речовинами і вологою, вміст гумусу, біологічний режим, фізичні властивості та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у ґрунт при його сільськогосподарському використанні.

Сівозміна дозволяє розробляти агрономічну стратегію підвищення продуктивності ґрунту і врожайності сільськогосподарських культур, визначати та взаємопов'язувати в єдиний комплекс усі ланки системи землеробства. Від спеціалізації сівозмін, складу і чергування культур залежать системи удобрення, механічного обробітку ґрунту та інших агротехнічних і меліоративних заходів.

Класифікація

За призначенням сівозмінні системи поділяють на польові і спеціальні (прифермські, баштанні, ґрунтозахисні та ін.). В Україні переважають 7-9-пільні сівозмінні системи.

Польові належать до просапних:

• у Степу вони в основному зерново-паропросапні та зерново-просапні, насичені зерновими культурами і займають 84 %, кормові 12 %, ґрунтозахисні — 2,3 %, від площі земель, на яких впроваджено сівозміну;

• у Лісостепу вони в основному зерно-бурякові і займають 85 5 %, кормові — 7,5 %, ґрунтозахисні — 3,2 %, лукопасовищні — 1,2 %, городинні — 1,1 %, ін. спеціальні — 1,5 %;

• у лісовій смузі найчастіше зерно-картоплані, зерно-льонарські з посівом жита, картоплі і люціну, які займають 85,5, кормові — 5,9 %, лукопасовищні — 1,8 %, ґрунтозахисні — 1,5 %, городинні — 0,8 %, ін. спеціальні — 1,5 %. Сівозмінні системи в Карпатах різноманітні; вони залежать від роду ґрунту, висоти, а також ступеня похилости схилів.

Література[

• Гудзь В. П. Землеробство. Підручник. — К.: ЦУЛ, 2010

• Сівозмінна система // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.

• Сівозміна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

https://drive.google.com/file/d/1xchATQo_14qlbOAmeOU_vd9lsH_RW3dH/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1Fk_ina5Fa0681Vk8j2KSVX166Nb1_zt4/view?usp=sharing

Органічне землеробство та його розвиток в Україні

Органічне землеробство є одним із важливих пріоритетів розвитку сучасного сільського господарства України. Ведення екологічного землеробства є необхідністю, яка продиктована і зумовлена у загальносвітовому середовищі.

Органічне землеробство нагадує традиції наших предків, які займалися сільським господарством і всі рослинні продукти харчування вирощували своїми руками, з мінімальним застосуванням технічних засобів, без добрив і отрутохімікатів. Однак з урахуванням сучасної екологічної обстановки воно себе виправдовує.

Розвиток органічного землеробства є складним організаційним механізмом, який потребує значних напрацювань на попередньому етапі запровадження. Насправді екологічне землеробство – це не просто відмова від використання мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, це ціла система норм і вимог, які повинні бути забезпечені при організації ведення сільськогосподарського виробництва продукції. Органічне виробництво й вирощена органічна продукція вважаються такими лише після одержання відповідного сертифіката якості продукції, за умови дотримання усіх вимог і норм органічного землекористування.

До основних вимог ведення екологічного виробництва належать:

• органічне виробництво здійснюється лише на екологічно чистих землях;

• вирощування сільськогосподарських культур здійснюється без використання синтетичних міндобрив, генетично модифікованого насіння і посадкового матеріалу, пестицидних технологій;

• застосування широкозахватних важких дискових борін та широкозахватних культиваторів на глибину обробітку ґрунту 4-5 см;

• вирощування сільськогосподарських культур, адаптованих до природнокліматичних, ґрунтових умов;

• захист посівів від хвороб і шкідників агротехнічними, мікробіологічними препаратами та профілактичними засобами тощо.

Органічне землеробство дуже популярне в європейських країнах і США, які, незважаючи на розвиток агротехнічної промисловості, в першу чергу, дбають про якість одержуваної продукції і здоров'я населення.

Таким чином, органічне землеробство стає все більш популярним в наш час. Воно передбачає розумний підхід у вирощуванні різних сільськогосподарських культур (овочів, зелені та ін). Таке землеробство не порушує екологічність навколишнього середовища та дозволяє отримати високоякісну продукцію для харчування.

Органічне землеробство – це система землеробства, заснована на дбайливому поводженні з ґрунтом. Вона менш трудомістка і витратна.

Головний принцип органічного землеробства полягає в мінімальному обробітку ґрунту. Тут землю не копають і не орють, а лише розпушують за допомогою спеціальних пристосувань, таких як плоскоріз Фокіна. Навіть рихлити її слід тільки при необхідності і на невелику глибину (до 5 см).

Грунт – це середовище існування для багатьох живих організмів. В ньому знаходяться корені рослин, комахи, черв’яки, різні мікроорганізми. Якщо вирізати з землі шматок ґрунту з рівними гранями, то можна спостерігати, наскільки вона пориста і пронизана живими організмами. Вони роблять структуру ґрунту пухкою, пористою для проникнення води і повітря, а отже, збагачують киснем та поживними речовинами (насамперед азотом, фосфором, калієм).

Природна родючість ґрунту є основним потенціалом органічного землеробства і потребує постійного відновлення. Дослідженнями багатьох науковців встановлено, що лише за механічного обробітку (без удобрення та хімічної меліорації) в орних ґрунтах відбуваються втрати гумусу, погіршення фізико-хімічних, агрофізичних властивостей, що є загрозою втрати ним потенційної родючості та, відповідно, зниження врожайності культур.

За ведення органічного землеробства заходи збереження родючості ґрунту обмежені порівняно з традиційним землеробством. Для забезпечення відповідного рівня родючості ґрунтів дозволяється внесення органічних добрив, компостів, побічної продукції рослинного походження, органічної маси і зелених добрив. Крім того, необхідним є використання сівозміни для покращення фітосанітарного стану та фіксації азоту рослинами з повітря.

Для поліпшення структури ґрунту городники використовують метод мульчування, який дозволяє зупинити ріст бур’янів і утримати в землі достатню кількість вологи. У природі земля завжди покрита шаром листя і трави – метод мульчування допомагає захистити грунт від перегріву і ерозії.

Для збільшення гумусу і поліпшення структури ґрунту в біологічному землеробстві застосовуються тільки органічні добрива, головними з яких є компост і сидерати. Сидерати – це зелені добрива, в якості яких можна використовувати різні трави та зернові культури (гірчиця, конюшина, люпин, ріпак, жито, овес та інші).

Не кожен може собі дозволити харчуватися екологічно чистими продуктами, адже коштують вони дорожче, ніж звичайні. Проте, не обов’язково бути мільйонером, щоб дозволити собі харчуватися такими продуктами. Органічним землеробством кожен може займатися власноруч і вирощувати овочі та фрукти без нітратів на власному городі чи в саду. Для цього просто необхідно відмовитися від хімічних засобів захисту від шкідників та хвороб і азотних добрив. Так, після збору урожаю можна посіяти на городі траву-сидерат, наприклад, гречку (вона добре придавлює бур’яни), жито (очищає ґрунт) чи бобові трави. При першому морозі трави відмирають і перетворюються на хороше добриво для землі.

Щоб самому вирощувати екологічно чисті овочі та фрукти, необхідно чітко розуміти, коли слід попередити небезпеку і обробити рослину біологічними препаратами. Окрім того, виникають труднощі зі зберіганням. Органічна продукція у звичайних умовах довго лежати в ідеальному стані не буде – вона може швидко зіпсуватися. Тому для її зберігання необхідні спеціальні камери, у яких можна регулювати температуру.

Також для органічного землеробства необхідно обирати правильні сорти, тобто такі, які найбільш стійкі до різних несприятливих чинників.

https://docs.google.com/document/d/1c7StyxlUB5x8BqqG_QnJ3zfnPg_fKox-8zU0fwda3bo/edit?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/14qD5VA_ezPYia7irdb4y1iflAVQt7tXZ/view?usp=sharing

Підзимовий посів овочів: що і як робити Город Осінь – це зовсім не кінець дачних робіт, а початок чергової посівної. Саме під зиму сіють холодостійкі культури, щоб отримати врожай вже рано навесны. Підготуватися до робіт необхідно заздалегідь, поки не настали морози.

ЩО СІЯТИ ПІЗНО ВОСЕНИ? Під зиму рекомендується сіяти переважно зелень (наприклад, петрушку й кріп), а також коренеплоди (буряк, редис та моркву). Можливий посів капусти – цвітної, пекінської та червоноголової. А ось теплолюбні рослини під зиму не сіють зовсім, хоча і у холодостійких є свої нюанси. ПРЯНІ ТРАВИ Окремим культурам холодна природна стратифікація йде на користь – поліпшується схожість, проростання стає раннім та дружнім, а самі сіянці виходять більш міцними. Яскравий приклад – катран та черемша, які дають відмінний врожай при підзимовому посіві, а навесні можуть не зійти зовсім навіть після тривалої стратифікації у холодильнику. Також часто можна чути скарги городників на кріп, мовляв, не сходить навіть після замочування й вирощування на оптимальному місці. Проте випадково впале влітку й восени насіння сходить без всяких проблем, тільки, на жаль, не завжди там, де потрібно. Петрушка теж відрізняється недостатньо хорошою схожістю – першої зелені при весняній посадці доводиться чекати досить довго, проте при осінньому посіві листя розпускається рано. Під зиму добре сіяти: пастернак; коріандр; листову селеру; крес-салат; рукколу; цибулю на перо; салатну гірчицю; огіркову траву (бораго); різні види салатів. При виборі гірчиці, петрушки й салатів звертайте свою увагу на стійкість до цвітушності – саме від цього залежить, рослини навесні порадують довгоочікуваною соковитою зеленню чи квітковими стрілками.

КОРЕНЕПЛОДИ Посіяний пізньої осені редис порадує вас раннім і багатим врожаєм навесні. Він буде соковитим, великим і хрустким. Це й не дивно, адже розвиток буде проходити в оптимальних умовах – в прохолоді, при короткому світловому дні й достатній кількості вологи. Також добре при підзимовому посіві будуть себе почувати морква й буряк. Проте тут також важливо звернути увагу на стійкі до цвітіння сорти й гібриди, оскільки значні перепади температур додатково стимулюють розвиток квітконосів. Найкращими сортами для підзимового посіву можна вважати: Культура і назва сорту Основні характеристики Редис 18 днів Скоростиглий сорт, плоди витягнуті з білими кінчиками довжиною до 6 см. Врожайність 2,3 кг/м² Редис Білосніжка Плоди класичної форми але незвичайного кремово-білого кольору масою до 20 г. М'якоть напівпрозора, ніжна і хрустка. Морква Шантане Роял Високоврожайний сорт, плоди конічні з тупим кінчиком, з солодкою і твердою м'якоттю, яка не розтріскується і не деформується в процесі вирощування. Морква Королева осені Плоди вирівняні, з гострими кінчиками масою до 250 г, прекрасно зберігаються. М'якоть насиченого кольору, дуже соковита. Морква Вітамінна 6 Столовий сорт з плодами циліндричної форми з тупими кінчиками, в них підвищений вміст каротину, саме тому Вітамінну 6 рекомендують для дитячого харчування. Морква Дитяча солодка Урожайний сорт з високим вмістом каротину. М'якоть насиченого помаранчевого кольору, хрустка і дуже солодка. Маса плодів досягає 200 г. Буряк Циліндра Урожайний сорт з незвичними витягнутими плодами довжиною до 17 см. Забарвлення класичне, бордове, м'якоть ніжна, з приємним ароматом. Буряк Єгипетський плоский Столовий сорт порадує невеликими сплюсненими плодами масою близько 400 г. М'якоть яскрава, з помітним фіолетовим відтінком. Буряк підходить для вживання в свіжому вигляді і термічної обробки. Буряк Пабло F1 Високоврожайний столовий сорт. Плоди досягають 500 г, їх середній діаметр 10-15 см. М'якоть ніжна, однорідна, бордово-фіолетового відтінку, з високим вмістом бетаїну й цукру.

ОПТИМАЛЬНІ ТЕРМІНИ ПІДЗИМОВОГО ПОСІВУ Конкретного числа для посіву городніх культур, зрозуміло, не існує, але загальне правило таке: краще запізнитися, ніж поквапитися. Оскільки якщо провести роботи раніше, то насіння зійде і неминуче загине від морозів, після чого врожаю не дочекатися. Посадковий матеріал «сіють по черепку» – коли настануть стійкі холоди і ґрунт підмерзне. Якщо за прогнозом температура нестабільна, і морозець постійно змінюється відлигою, то і посів варто відкласти. Не потрібно боятися навіть випадання снігу – він абсолютно не завадить насінню, а для проведення робіт його можна просто акуратно змести.

ПІДГОТОВКА ГРЯДКИ Й ПОСІВ Борозенки й лунки в мерзлій землі зробити навряд чи вийде, тому їх варто підготувати заздалегідь. Краще формувати грядки на відкритому сонячному місці, де навесні з'являються проталини раніше за все. Передпосівний обробіток та удобрення землі залежать від вимог конкретної культури. Проте важливо пам'ятати, що більшість городніх рослин люблять розвиватися на пухких, водопроникних легких суглинках або супісках. Вони не дуже ущільнюються взимку і легко прогріваються першими весняними променями. Грядки перекопують, видаляють бур'яни і коріння багаторічних рослин, роблять борозни глибиною 4-5 см. Відстань між ними має відповідати вимогам кожної рослини. Над ділянкою, яка призначена під посадку редиски й зелені, можна відразу ж встановити парникові дуги. А рано навесні їх просто накрити плівкою або іншим укривним матеріалом і врожай з'явиться на 1,5-2 тижні раніше. Щоб дощі не розмили борозни, їх бажано вкрити. У приміщенні, яке не промерзає, варто окремо заготовити суху землю (покупну або садову) і матеріали для мульчування – солому, лапник, опале листя. Мульчі має бути стільки, щоб можна було насипати шар товщиною 15-20 см. Плівкові або неткані матеріали краще не використовувати, оскільки під час відлиги насіння може прокинутися і почати розвиватися. Для посіву підходить виключно сухе насіння. Розміщують його частіше, ніж навесні – ризик вимерзання все ж таки є, а прорідити його згодом не так вже й важко. Посадковий матеріал засипають сухою землею і ретельно мульчують. Навесні укриття знімають до появи сходів – тоді земля швидше відтане і більш рівномірно прогріється. Щоб насіння благополучно перезимувало – йому треба забезпечити хороший сніговий покрив, тому варто подбати про снігозатримання. З цим завданням чудово справляється лапник. Але якщо сильних вітрів у вашій області не буває, то можна обійтися невеликими ширмами, наприклад, з фанери або шиферу. Вони послугують бар'єром для сніжинок, які розлітаються, і утримають їх на потрібному місці.

ПЕРЕВАГИ ПІДЗИМОВОГО ПОСІВУ ТА МОЖЛИВІ РИЗИКИ Посів зелені й коренеплодів глибокої осені має ряд переваг: врожай дозріває раніше; покращується схожість культур, які вимагають стратифікації; значно економиться час навесні – в цю пору його і так не вистачає; загартування сходів і загальне підвищення холодостійкості; природний захист від шкідників. Більшість пунктів окремої розшифровки не потребують, а от про останій можна сказати пару слів. Тут йдеться в першу чергу про культури з сімейства Хрестоцвітні – редис, крес-салат, які навесні часто уражаються морквяною мухою або хрестоцвітною блошкою. При підзимовому посіві сходи з'являються набагато раніше настання активності цих шкідників. Ризики при підзимовому посіві, як і при будь-якому іншому, існують. А звести їх до мінімуму можна, якщо скрупульозно дотримуватися технології посіву і проводити профілактичні заходи.

ОСНОВНІ РИЗИКИ ПІД ЧАС ПІДЗИМОВОГО ПОСІВУ І СПОСОБИ ЇХ ЗАПОБІГАННЯ Проблема, фактор ризику Заходи профілактики Вимерзання посадкового матеріалу посів холодостійких сортів і видів рослин; дотримання технології посіву: достатня глибина, укриття грядок з посівами, снігозатримання Занадто ранні сходи дотримання строків проведення робіт; ретельне мульчування ґрунту, яке захищає також від температурних коливань і занадто раннього відтавання землі Вимокання посадкового матеріалу оптимальний вибір місця під грядки – не можна розбивати їх в низині; хороший дренаж, що виключає застій води; пухкий вологопроникний ґрунт Знищення насіння гризунами або птахами захист посівів, наприклад, укриття лапником, боротьба з гризунами на ділянці Як видно з таблиці, більшість ризиків можна без проблем нівелювати, а це означає, що пора піклуватися про ранні вітаміни до весняного столу вже зараз! Автор статті: Наталія Расин буряк морква редис 2020-10-02 Повернутися назад Додати в обране Источник: https://domicad.com.ua/ua/articles/podzimniy-posev-ovoscey-chto-i-kak-delat

https://drive.google.com/file/d/11j-GS_Pue7Y93oIh7lQhNlyGKu2y_mAq/view?usp=sharing

1. Основний обробіток ґрунту — це звичайно перший найбільш глибокий (25–35 см) обробіток ґрунту після оброблення попередньої культури. Його проводять плугом з оборотом і наступним розпушуванням ґрунтового шару. Ґрунт, підданий вітровій ерозії, розпушують без обороту шару на глибину 25–49 см.

Мета основного обробітку — поліпшення фізичних властивостей, водно-повітряного, теплового, харчового режимів ґрунту, підвищення діяльності мікроорганізмів, захист від бур’янів, шкідників і хвороб. Усе це створює оптимальні умови для одержання більшої кількості продукції з одиниці площі. Спосіб обробітку залежить від місцевих ґрунтово-кліматичних умов, типу ґрунту, особливостей рельєфу, схеми сівозміни, попередника, ступеня засміченості поля й інших факторів.

Головним прийомом основного обробітку ґрунту є оранка. Зазвичай застосовуються лемішні плуги з полицями різної форми, до яких висуваються певні вимоги. Плуги повинні забезпечувати оранку ґрунту на глибину 25–35 см з оборотом шару. Відхилення від заданої глибини має не перевищувати ±2 см, а коливання ширини захвату плуга — не більше ±10 % від розрахункової ширини.

2. Залежно від технологічної схеми вирощування культури застосовують певні ґрунтообробні знаряддя. Відповідно до застосовуваних знарядь розрізняють такі види основного обробітку ґрунту:

полицевий — оранка з перевертанням скиби, кришенням і переміщенням ґрунту на глибину від 16–18 до 32–40 см; виконується плугами загального призначення і спеціальними плугами — ярусними, плантажними, чагарниковими та іншими. Ефективна оранка оборотними плугами, які рухаються човником. Після неї не утворюються гребені та рознімні борозни. Високу якість обробітку забезпечують і фронтальні плуги, які перевертають скибу на 180° (тобто вкладають ґрунт у ту саму борозну, з якої він був узятий). Ці плуги менш металоємні, у 1,5–2 рази легші за звичайні. Заслуговують на увагу також плуги зі змінною шириною захвату. На важких ґрунтах ширина захвату зменшується, на легких супіщаних, піщаних і торф’янистих — збільшується. Якщо оранку виконують звичайними плугами, загінки слід розмістити так, щоб кількість гребенів і рознімних борозен була мінімальною;

безполицевий — глибоке розпушування, перемішування ґрунту плугами без полиць, дисковими плугами, культиваторами-розпушувачами (чизелями);

поверхневий (на 6–8 см) та мілкий (10–14 см) — полицевими і дисковими лущильниками, дисковими боронами, культиваторами, фрезерними барабанами;

плоскорізний із залишенням стерні в районах вітрової ерозії. Його виконують культиваторами-плоскорізами на глибину 12–14 см, до 22–24 см, а в разі потреби — в агрегаті з голчастими боронами, наприклад БІГ-3.

Після проходу знарядь поверхня ріллі повинна бути рівною або злегка гребенистою (висота гребенів — не більше 5 см). Для одержання чистої борозни після проходу заднього корпуса плуг обладнують ножем, що розрізає шар ґрунту у вертикальній площині.

Плуг повинен мати пристрій для швидкого заглиблення корпусів, механізм для регулювання глибини оранки, а також пристрій для приєднання борін і котків.

3. Оранка — прийом обробітку ґрунту плугом. Оранка забезпечує кришіння, розпушування та обертання шару ґрунту не менш ніж на 135°. Під час оранки закопуються добрива та пожнивні залишки, підрізаються бур’яни, перерозподіляються ґрунтові шари.

Лемішні плуги мають полиці з різною поверхнею: циліндричною, гвинтовою, напівгвинтовою, еліптичною та ін. . Від форми полиці залежить ступінь обертання та кришіння ґрунту. Циліндрична полиця погано перегортає ґрунт, але добре його кришить. Гвинтова полиця добре перегортає ґрунт, але погано його кришить. Еліптична полиця задовільно виконує всі операції під час оранки. Також широко використовують плуг із передплужником.

Орати слід у встановлені агротехнічні строки на задану в кожному окремому випадку глибину, але не менш як на 20–22 см при достатній глибині орного шару, а на ґрунтах з меншим орним шаром — на повну його глибину.

Для всіх видів оранки, за винятком переорювання пару, треба обов’язково використовувати плуги з передплужниками.

Зораний шар має бути пухким, а обертання пласта — повним, бур’яни та добрива треба повністю приорати.

Орні агрегати повинні рухатися прямолінійно, не допускаючи огріхів. Усі корпуси плуга мають відрізувати однакові скиби.

Поверхня ріллі не повинна мати глибоких розгінних борозен та високих гребенів.

Глибина оранки має бути рівномірною і відповідати заданій. Відхилення від потрібної глибини не повинно перевищувати на рівних полях ±1 см, а на ділянках з нерівним рельєфом ±2 см.

На схилах можна орати тільки впоперек схилу.

Поворотні смуги після закінчення оранки слід заорати. Напрям оранки по можливості слід змінювати.

Глибина оранки для технічних культур має становити 27–30 см, для садіння лісу й садів — 35–50 см, для виноградників — 60–70 см.

Якість оранки та затрати механічної роботи на її виконання залежать від правильного комплектування орного агрегату, стану робочих органів плуга, способу руху агрегату, підготовки поля та строків проведення оранки.

Звичайні плуги відвалюють шар ґрунту тільки в один бік (вправо). Тому на краю ділянки потрібно повертати плуг таким чином, щоб при наступному заїзді новий шар привалювався до попереднього. У зв’язку з цим поле розбивається на загони шириною у захват плуга та встановлюється порядок руху плуга по загонах.

Перед оранкою поле оглядають, виявлені перешкоди усувають. Велике значення для високоякісного обробітку має спосіб оранки, від правильності вибору якого залежать продуктивність агрегату, витрати палива й коштів. Тому при виборі способу оранки слід виходити з таких умов: якість її повинна відповідати агротехнічним вимогам, а кількість гребенів і розгінних борозен має бути мінімальною. Найбільше цим вимогам відповідає комбінований спосіб оранки (рис. 1.4.5). За такого способу спочатку орють загінку I усклад, потім агрегатом переїжджають на загінку III і орють також всклад. Із загінки III переїжджають на загінку II і орють її врозгін.

4. У системі безполицевого обробітку ґрунту використовують спеціальні безполицеві знаряддя, які розпушують ґрунт, але не перегортають його (рис. 1.4.7). Цей спосіб широко використовують в умовах недостатнього зволоження, у степових районах, які піддані вітровій ерозії, і на схилових землях.

Безполицевий обробіток забезпечує розпушення ґрунту, при цьому найбільш родюча його частина залишається на своєму місті, підрізаються бур’яни і на поверхні ріллі зберігається до 50–80 % стерні й рослинних залишків.

Безполицевий обробіток ґрунту — невід’ємна частина ґрунтозахисної системи землеробства. Він включає обробіток ґрунту чизельними плугами і плоскорізами, дрібну обробку культиваторами-плоскорізами.

Сучасні тракторні плуги за способом з’єднання з трактором поділяються на начіпні та причіпні. Проміжне місце займають напівначіпні плуги.

До начіпних відносяться плуги, маса яких при переході в транспортне положення повністю сприймається ходовою частиною трактора.

Причіпні плуги мають власний колісний хід, що сприймає масу машини при переїздах і під час роботи.

Начіпні плуги в 1,5–2 рази легше причіпних, значно простіше за конструкцією, їх легше транспортувати. Продуктивність начіпних машин і знарядь вища, ніж причіпних.

За типом робочих органів плуги поділяються на лемішні полицеві, чизельні та дискові; за конструкцією — на плуги загального призначення, ярусні, оборотні, поворотні, універсальні, модульні з регульованою шириною захвату.

Плуги лемішні призначені для оранки ґрунту (під зернові й технічні культури на глибину до 30 см) з питомим опором 0,09 МПА. Виготовляють їх з різною кількістю корпусів — від 2 до 10 (рис. 1.4.13–1.4.17). Технічні характеристики лемішних плугів наведені у таблиці 1.4.2.

5. Для якісного виконання робіт з оранки тракторні агрегати потребують ретельної підготовки, яка складається з правильної установки та регулювання плугів. Неправильно встановлений агрегат при виконанні роботи споживатиме більше мастильно-паливних матеріалів, а результати роботи не відповідатимуть агротехнічним умовам.

На початку роботи слід перевірити ступінь завантаження трактора і виконати операції налагодження та регулювання. Завантаження перевіряють за зовнішніми ознаками роботи двигуна. Коефіцієнт завантаження трактора на даній передачі повинен бути в межах 0,8–0,9. Останні розгінні борозни загінки роблять меншої глибини, оскільки глибокі борозни заважають подальшому обробітку ґрунту. Після закінчення оранки всіх загінок розорюють поворотні смуги.

Інструкція

з охорони праці № _______

при роботі на пришкільній ділянці

1. Загальні вимоги безпеки на пришкільній ділянці

1.1. Інструкція з охорони праці під час роботи на пришкільній ділянці розроблена у відповідності до Закону України "Про охорону праці" (Постанова ВР України від 14.10.1992 № 2694-XII) в редакції від 20.01.2018р, на основі «Положення про розробку інструкцій з охорони праці», затвердженого Наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року № 9 в редакції від 30 березня 2017 року, з урахуванням Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15 в редакції від 30 січня 2017 року № 140.

1.2. Ця інструкція з охорони праці призначена для забезпечення безпечного виконання робіт учнями школи на пришкільній ділянці, для попередження випадків травматизму школярів.

1.3. Учитель перед початком виконання робіт знайомить учнів з даної інструкцією з охорони праці під час роботи на пришкільній ділянці.

1.4. Небезпеки при роботі на пришкільній ділянці:

• різні захворювання під час переміщення вантажів понад допустиму норму.

• травми при недбалому поводженні з знаряддями праці.

• травмування рук при очищенні ґрунту від сторонніх предметів.

• порізи рук при прополюванні клумб.

1.5. До роботи на навчально-дослідній земельній ділянці допускаються учні, які пройшли медичне обстеження, навчання та інструктаж про безпечні методи роботи.

1.6. Забороняється працювати, застосовуючи несправний інвентар, без відповідного одягу і взуття, а також у випадку відсутності вихователя (керівника).

2. Вимоги безпеки до початку робіт на пришкільній ділянці

2.1. Вивчити дану інструкцію з охорони праці при роботі на шкільній ділянці.

2.2. Підготувати до роботи необхідний інвентар, перевірити його справність.

2.3. Приходити на роботу на навчально-дослідну земельну ділянку у робочому

одязі і взутті.

3. Вимоги безпеки під час роботи на шкільній ділянці

3.1. Дотримуватися обережності при роботі з використанням знарядь праці (лопати, граблі, вила, сапи тощо), не передавати їх один одному кидком, не класти на землю загостреною частиною вгору, переносити їх тільки у вертикальному положенні загостреною частиною вниз.

3.2. При перенесенні дотримуватися встановленої норму перенесення ваги:

Для учнів початкових класів - не більше 3 кг

Дівчата

Юнаки

До 15 років

5,0 кг

8,2 кг

До 16 років

8,0 кг

12 кг

До 17 років

9,0 кг

16,4 кг

До 18 років

10,2 кг

16,4 кг

3.3. Переносити загострені сільськогосподарські знаряддя (лопати, граблі, вила) у вертикальному положенні так, щоб їх робоча частина була спрямована вниз: це запобігає травмуванню тих, хто перебуває поряд з вами.

3.4. Очищення ґрунту від сторонніх предметів проводити тільки за допомогою лопат, грабель і ін.

3.5. Щоб уникнути порізів рук, працювати тільки в рукавичках.

3.6. Забороняється будь-яка робота учнів з отрутохімікатами. Якщо це необхідно, таку роботу виконувати дорослим. Після обробки ділянок

отрутохімікатами не заходити туди наступні 5 діб.

3.7. Працюючи з лопатою, стежити за тим, щоб не поранити нею ноги. Не перевантажувати лопату землею, навантажувати її не більше, як на 1/3 штика. 3.8. Під час роботи граблями, вилами не спрямовувати їх робочу частину на тих, хто перебуває поблизу.

3.9. Копаючи ґрунт, працювати по черзі то правою, то лівою ногою (по 5 хв), це запобігає викривленню хребта.

3.10. Переносячи вантажі, рівномірно навантажувати обидві руки.

3.11. Переносячи землю або добрива на ношах, не перевантажувати їх.

3.12. Під час прополювання працювати обов'язково у рукавицях.

3.13. Щоб запобігати перевтомленню, робити під час роботи десятихвилинні перерви через кожні 30 хв., дотримуватися вказаного вихователем ритму роботи.

3.14. Не їсти немитих коренеплодів, овочів, ягід.

3.15. При отриманні травми або при поганому самопочутті, повідомити вчителю.

4. Техніка безпеки після закінчення роботи на шкільній ділянці

4.1. Очистити і здати на зберігання робочий інвентар.

4.2. Зняти спецодяг і ретельно вимити руки з милом.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях

5.1. При травмуванні довести до відома викладача, постаратися надати першу долікарську допомогу.

5.2. Учитель повідомляє про отримання учнями травми директору школи, звертається в шкільний медичний пункт, при необхідності, викликається швидка медична допомога.

6. Завершальні положення інструкції

6.1. Перевірка і перегляд цієї інструкції з охорони праці для при роботі на пришкільній ділянці здійснюються не рідше одного разу на 5 років.

6.2. Інструкція з охорони праці для учнів при роботі на пришкільній ділянці повинна бути достроково переглянута в наступних випадках:

• при перегляді міжгалузевих і галузевих правил і типових інструкцій з охорони праці;

• при впровадженні нової навчальної техніки, обладнання та (або) технологій;

• за результатами аналізу матеріалів розслідування аварій, нещасних випадків і професійних захворювань;

• на вимогу Державної служби України з питань праці.

6.3. Якщо протягом 5 років з дня затвердження (введення в дію) цієї інструкції з охорони праці для учнів при роботі на пришкільній ділянці умови не змінюються, то дія інструкції продовжується на наступні 5 років.

6.4. Відповідальність за своєчасне внесення змін і доповнень, а також перегляд цієї інструкції з правил пожежної безпеки у школі покладається на відповідального за охорону праці загальноосвітнього навчального закладу.

Інструкцію розробив

____________________________

УЗГОДЖЕНО:

Керівник (спеціаліст)

служби охорони праці закладу

З інструкцією ознайомлений (а)

«___»___________20___р.

_____________________

(підпис)

_____________________

(підпис)

_____________________

(підпис)

_______________________

(прізвище, ініціали)

_______________________

(прізвище, ініціали)

_______________________

(прізвище, ініціали)

Мета : Ознайомити учнів із правилами зберігання насіння .

Кілька загальних правил збору насіння Щоб зібране власноруч насіння вас не підвело, потрібно: вибрати на насінник відповідний плід; знати, коли краще збирати насіння культури; вміти підготувати насіння до зберігання; правильно зберігати насіння. У чому перевага власноруч зібраного посівного матеріалу в порівнянні з магазинним? По-перше, у вас немає сумнівів у тому, насіння якого сорту ви збираєте. По-друге, ви точно знаєте, коли зібране насіння і як воно зберігалося до посіву. Збирати насіння сортів із позначкою F1 безглуздо: гібридні рослини приносять гарний урожай якісних плодів безпосередньо в перший рік посадки, та на другий сезон рослини будуть кволими, хворобливими й дадуть несмачні плоди. Джерело: https://floristics.info/ua/statti/gorod/5835-yak-zibraty-ta-zberehty-nasinnia-v-domashnikh-umovakh.html

Для збору насіння потрібно вибрати найкращі з найбільш ранніх плодів. у помідорів це плоди другого та третього грона; на перцях і баклажанах на відібраній рослині залишають по 2-3 якісні плоди; для збору насіння огірків вибирають найпотужнішу рослину та залишають на ній визрівати декілька гарних, чистих плодів, доки вони не пожовтіють або не стануть коричневими; щоб отримати насіння моркви та буряка, вибирають здорові плоди без будь-яких пошкоджень і висаджують їх навесні в ґрунт, а восени можна буде зібрати з них насіння, причому робити це можна вже під час заморозків. Насінник сушать, вилущують із нього насіння, просівають і провіюють; насіння полуниці отримують із переспілих, але здорових ягід без ознак гнилі. Гострим ножем зрізують із ягоди верхній тонкий шар із насінням, кладуть на тарілку та залишають підсихати на сонці або під лампою. Коли м'якоть висохне, насіння з неї можна акуратно зішкребти ножем; для отримання насіння дині вибирають міцну рослину та залишають на насіння 2-3 плоди. Увага! Висадити насіння дині на наступний рік після збору не вийде, оскільки воно дасть тільки чоловічі зав'язі. Для отримання гарного врожаю насіння дині до посіву потрібно зберігати мінімум 3-4 роки. Джерело: https://floristics.info/ua/statti/gorod/5835-yak-zibraty-ta-zberehty-nasinnia-v-domashnikh-umovakh.html

Для кожної культури є свої терміни заготівлі насіння Здебільшого насіння заготовляють восени, до настання заморозків. Полуниця дозріває раніше, отже, і заготовку потрібно здійснювати раніше. Головний орієнтир щодо термінів збору насіння – дозрівання плодів. У північних регіонах, де заморозки настають раніше, дозрівання плодів, залишених на насіння, можна вдома, наприклад, на підвіконні. Джерело: https://floristics.info/ua/statti/gorod/5835-yak-zibraty-ta-zberehty-nasinnia-v-domashnikh-umovakh.html

Слід враховувати, що для кожної культури існують свої тонкощі в заготівлі насіннєвого матеріалу. Наприклад, насіння перцю та баклажанів при підготовці до зберігання не потрібно замочувати. Його досить просто промити й висушити. Томати розрізають на насіннєві частки, збирають насіння разом із гамузом у скляну посудину й залишають зброджувати на 3-4 дні, після чого їх добре промивають, просушують серветкою і залишають сохнути, виклавши на тарілку. Дозрівання плодів: https://floristics.info/ua/statti/gorod/5835-yak-zibraty-ta-zberehty-nasinnia-v-domashnikh-umovakh.html

Від залишених на насіння огірків перші 2-3 см плода відрізають і викидають, тому що насіння, яке міститься в ній, у подальшому дасть гіркі або несмачні зеленці. Частину, що залишилася, розрізають уздовж навпіл, виймають із половинок насіння, поміщають його в скляну посудину, заливають водою та залишають на 2-3 дні, потім доливають воду, збирають і викидають насінини, що спливли, а ті, що опустилися на дно, промивають під струменем води й сушать. Дозрівання плодів: https://floristics.info/ua/statti/gorod/5835-yak-zibraty-ta-zberehty-nasinnia-v-domashnikh-umovakh.html

Усе насіння потрібно зберігати в сухому прохолодному місці Перед закладанням на зберігання насіння потрібно добре просушити, тим більше, якщо ви не плануєте його сіяти в наступному сезоні. Якщо ви помістите посівний матеріал на зберігання в холодильник, де умови схожі на природну зимівлю, вам не потрібно буде спеціально стратифікувати насіння перед посівом. На тривале зберігання насіння кладуть у морозилку. Деяке насіння не вимагає утримання при низьких температурах, його досить тримати в темному прохолодному місці. Найкраща посудина для зберігання – закритий скляний посуд, на якому неодмінно має бути етикетка із зазначенням сорту й року збору. На фото: Зберігання посадкового матеріалу Як бачите, дотримуючись простих правил, можна зібрати посівний матеріал із будь-яких овочевих і садових культур. Це допоможе вам зберегти не тільки кошти, але нерви. Джерело: https://floristics.info/ua/statti/gorod/5835-yak-zibraty-ta-zberehty-nasinnia-v-domashnikh-umovakh.html