Електронна адреса або Viber для зворотного зв’язку: oblsuncn@ukr.net , yuriyleus@gmail.com
6 серпня – День дій за заборону ядерної зброї (День Хіросіми).
У цей день 6 серпня 1945 р. американська авіація піддала атомному бомбардуванню японське місто Хіросіма. Вперше в історії ядерна зброя була застосована проти людей і продемонструвала свою жахливу силу.
Американський стратегічний бомбардувальник B-29 Superfortress скинув атомну бомбу «Малюк» на Хіросіму, внаслідок чого загинули близько 80 тисяч осіб, зникли безвісти понад 12 тисяч, дістали поранень і опромінень понад 40 тисяч осіб. Ще кілька сотень тисяч японців зазнали уражень різного ступеня тяжкості. Через три дні інший бомбардувальник B-29 скинув атомну бомбу «Товстун» на місто Нагасакі, що стало причиною загибелі від 60 до 80 тисяч осіб.
Колосальних збитків було завдано довкіллю і здоров’ю громадян. Наслідки бомбардувань відчутні й сьогодні. Ядерна зброя вважається найбільш небезпечною з усіх видів зброї. Крім прямого ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням та проникаючою радіацією величезні території на багато років забруднюються радіонуклідами і стають непридатними для нормальної життєдіяльності людини.
Бомбардування Хіросіми і Нагасакі стали єдиними в історії прикладами бойового застосування ядерної зброї. Їхня роль у подальшій капітуляції Японії досі породжує дискусії, а величезні людські жертви та руйнування призвели до появи руху за заборону ядерної зброї.
Нині у міському парку Хіросіми (Парку миру) знаходиться монумент, присвячений жертвам американського бомбардування з написом: «Спіть спокійно, помилка не повториться». В Японії час від часу спалахують дебати навколо цього напису, який можна трактувати по-різному – і як вказівку на помилку всього людства, і як помилку Сполучених Штатів Америки, які стали тепер союзником Токіо, і як помилку самої Японії, яка розв’язала війну, що й призвело до трагедії Хіросіми. В 1970 році було навіть створено товариство, яке виступало за зміну напису. Врешті-решт влада Хіросіми встановили поряд з монументом у Парку миру дошку-пояснення, на якій написано, що мова йдеться про клятву всього людства ніколи більше не воювати.
На сьогоднішній день більшість країн припинили здійснювати ядерні вибухи, проте лабораторні випробовування тривають і надалі.
5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією була укладена міжнародна угода про неядерний статус України – Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум). Після підписання Будапештського меморандуму Україна в певний термін відмовилася від всієї ядерної зброї, розміщеної на її території, послідовно і неухильно дотримувала і дотримує зобов’язання не приймати, не виготовляти і не купувати такої зброї. Угода містить пункти, котрі надають Україні гарантії її суверенітету та безпеки.
Зараз питання щодо доцільності відмови Україною від ядерної зброї широко дискутується в засобах масової інформації.
Лідер фракції "Слуга народу" Давид Арахамія в інтерв'ю програмі "Хард з Влащенко" назвав фатальною помилкою президента Кравчука відмову від ядерної зброї, за допомогою якої, за словами депутата, можна було б "шантажувати весь світ".
Раніше в інтерв'ю виданню Axios, опублікованого у лютому 2021 року, президент Зеленський заявив про "велику помилку" і "зраду стосовно України" щодо відмови від ядерного статусу.
"Якби в Україні зараз була ядерна зброя, якби ми тоді не зробили таку велику помилку, а я вважаю, що це помилка на сьогодні, то не було би вторгнення, і ми мали б свої території. Тому що ми завжди могли б говорити на рівних з Російською Федерацією та з усім світом", - сказав Зеленський.
Ядерне роззброєння України тривало кілька років. Шлях був прокладений ще Декларацією про суверенітет України від 16 липня 1990 року, де зазначалося: "Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".
24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву про без'ядерний статус України.
"Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території Української держави. Вона має намір зробити це у мінімальні строки", - йшлося в документі.
30 грудня 1991 року Україна підписала Мінську угоду СНД щодо Стратегічних сил, яка зберігала єдиний контроль над ядерною зброєю на території колишнього СРСР і затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території України.
"На період до повного знищення ядерна зброя, розміщена на території України, знаходиться під контролем об'єднаного командування Стратегічних сил з метою її невикористання і розукомплектування до кінця 1994 року, у тому числі тактичної ядерної зброї - до 1 липня 1992 року", - йшлося в цій угоді.
7 травня 1992 року з України повністю вивезли до Росії тактичну ядерну зброю, після чого перемовини відбувалися лише щодо стратегічної ядерної зброї. США були дуже зацікавлені в цих перемовинах, оскільки ракети з ядерними боєголовками на території України мали радіус дії, достатній для ураження американської території.
14 січня 1994 року підписали Тристоронню заяву президентів України, США та Росії щодо української ядерної зброї.
"Президент Л. Кравчук підтвердив свою відданість тому, щоб Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава, що не володіє ядерною зброєю, в якомога коротший можливий час", - йдеться в цій заяві.
2 червня 1996 року Україна втратила ядерний статус, коли з країни вивезли останню боєголовку. Шахтно-пускові установки для балістичних ракет знищили у 1996-2001 роках. Стратегічні бомбардувальники, які могли нести ядерну зброю, до 2006 року знищили, передали Росії як плату за газ або відправили до музеїв.
Заборону ядерної зброї підтримують більшість країн, але ядерні країни їхньої думки не поділяють.
Договір про заборону ядерної зброї — це міжнародна угода, яка забороняє розробку, випробування, зберігання, придбання, транспортування та використання ядерної зброї. Договір був прийнятий 7 липня 2017 року в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку. Договір набуде чинності після того, як його ратифікують 50 держав.
На Генеральній асамблеї ООН документ підтримали 122 країни – майже дві третини країн світу.
Документ не підтримали жодна з дев’яти держав, які, як вважається, мають ядерну зброю. Це Велика Британія, Китай, Франція, Індія, Ізраїль, Північна Корея, Пакистан, Росія та США.
Навіть Японія, єдина країна, яка зазнала ядерних ударів, не підтримує договір, вважаючи документ нереалістичним.
Відео про День дій за заборону ядерної зброї
https://www.facebook.com/watch/?extid=SEO----&v=294408115309372
https://www.youtube.com/watch?v=EF4-FmwQzLg
https://www.youtube.com/watch?v=vAeL6nDtyZE
https://www.youtube.com/watch?v=QoSyOO8NxXI
https://www.youtube.com/watch?v=Kedw7IhwnCc
Додаткові відеоматеріали про Всесвітній фонд дикої природи можна переглянути за посиланнями:
https://drive.google.com/file/d/1GbyOlD40kKAxxQigWV1uT2iSCaAcRbE0/view?usp=sharing
Історики думають, що це від слова «чорнобильник», як в давнину називали полин. І так само, як той гіркий полин, доля краю не була легкою. Але минало лихоліття, приходив мир, і знову щедра земля дарувала людям свої невичерпні багатства.
Відбудовувались села, піднімались церкви. Але ніколи ще раніше людина не зводила собі історичного хреста, на якому сама ж і була розп’ята. Таким хрестом став для України Чорнобиль. Скільки українців поклали на жертвенник своє здоров’я та життя! Скільки тих, хто назавжди залишив рідні домівки!
Безкраї простори колись родючої землі тепер порожні, забруднені, мертві…
Чорнобильська трагедія пройняла всі сфери життя – від академічної науки до побуту людського життя.
Чорно́бильська катастрофа — техногенна екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблока Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України (колишньої УРСР), в ніч на 26 квітня 1986 року.
Але аварія в Чорнобилі – трагедія не тільки екологічна, вона показала неспроможність тодішнього уряду захистити свій народ, взяти на себе відповідальність за все, що сталося.
Колись звичайна географічна назва Чорнобиль набула багатогранного трагічного звучання…
Історична довідка. Чорнобильська АЕС (ЧАЕС) розташована в східній частині великого географічного регіону, іменованого білорусько-українським Поліссям, на березі ріки Прип'яті, що впадає в Дніпро, у 18 км від районного центра - м. Чорнобиль. У 112 кілометрах південніше Київ, а в 100 км на схід –місто Чернігів.
Безпосереднє місце, де знаходиться станція і містечко обслуговуючого персоналу називається місто Прип'ять. Воно на карті позначений червоною крапкою. Коричневе коло - це 30-ти кілометрова зона, у якій заборонене проживання і тривале перебування. У період 1987-88 років всі населені пункти в цій зоні були ліквідовані щоб виключити проживання в цій зоні людей.
До весни 1986 року на Чорнобильської АЕС діяли чотири енергоблоки. Кожен енергоблок складається з ядерного реактора і двох парових турбін.
Місцевість тут відрізняється відносно плоским рельєфом. Роботи зі спорудження станції були початі в 1970 році.
Для білорусько-українського Полісся характерна порівняно невисока щільність населення - приблизно 70 чоловік на квадратний кілометр. До аварії на ЧАЕС загальна чисельність населення в 30-ти кілометровій зоні навколо станції складала близько 100 тисяч чоловік.
Будівництво Чорнобильської АЕС велося чергами. Кожна з них уключала 2 енергоблоки, що мали загальні системи спеціального водоочищення і допоміжні спорудження на площадці. У їхній склад входять: сховище рідких і твердих радіоактивних відходів, відкриті розподільні пристрої, газове господарство, резервні дизель-генераторні електростанції, гідротехнічні й інші спорудження. Джерелом технічного водопостачання перших чотирьох енергоблоків є наливний ставок-охолоджувач площею 22 квадратних кілометра.
Передбачені також окремі насосні станції для 3-го і 4-го блоків. Мається резервне електропостачання від дизель - генераторів. Навіть неповне перерахування споруджень ЧАЕС говорить про тім, наскільки це був великий енергетичний об'єкт.
28 вересня 1977 року включений в електричну мережу 1-й турбогенератор. Чорнобильська АЕС дала країні першу електричну енергію. 24 січня 1978 року на електростанції вироблений перший мільярд кіловат-годин електроенергії.
21 грудня 1978 року здійснений пуск 2-го енергоблоку. 22 квітня 1979 року ЧАЕС виробила перші 10 мільярдів кіловат-годин електроенергії. 3 грудня 1981 року здійснений пуск 3-го блоку електростанції. 31 грудня 1983 року дав першу електроенергію 4-й енергоблок. 21 серпня 1984 року Чорнобильська АЕС виробила 100 мільярдів кіловат-годин електроенергії.
Таким чином, на 1 січня 1986 року потужність чотирьох блоків станції складала 4 мільйони кіловатів, що відповідало її проектної потужності.
Основні принципи роботи ЧАЕС. На Чорнобильської АЕС були встановлені ядерні реактори РБМК-1000. Реактор цього типу був спроектований більш 30 років тому і використовувався в СРСР на декількох електростанціях. Теплова потужність кожного реактора складає 3200 Мвт. Мається два турбогенератори електричною потужністю по 500 Мвт кожний (загальна електрична потужність енергоблоку - 1000 Мвт).
Паливом для РМБК-1000 служить слабко збагачена по урані-235 двоокис урану. У вихідному для початку процесу стані кожна її тонна містить приблизно 20 кг ядерного пального - урану-235.
Стаціонарне завантаження двоокису урану в один реактор дорівнює 180 тонн. Ядерне пальне засипається в реактор не навалом, а міститься у виді тепловиділяючих елементів - твелів. Твел являє собою трубку з цирконієвого сплаву, куди містяться таблетки циліндричної форми двоокису урану. Твели розміщають в активній зоні реактора у виді так званих тепловиділяючих зборок, що поєднують по 18 твелів. Ці зборки, а їх близько 1700 шт., містяться в графітову кладку, для чого в ній зроблені технологічні канали. По них же циркулює і теплоносій.
УРМБК це вода, що у результаті теплового впливу від ланцюгової реакції, що відбувається в реакторі, доводиться до кипіння, і пара, через технологічні магістралі подається на турбогенератори, що безпосередньо виробляють електроенергію. Круговорот води в реакторі здійснюється головними циркуляційними насосами. Їх вісім - шість працюючих і два резервних.
Сам реактор поміщений усередині бетонної шахти, що є засобом біологічного захисту. Графітова кладка укладена в циліндричний корпус товщиною 30 мм. Розмір активної зони реактора - 7м. по висоті і 12 м. у діаметрі. Весь апарат спирається на бетонну підставу, під яким розташовується басейн-барботер системи локалізації аварії.
Ланцюгова реакція і тепловиділення в реакторній зоні загалом протікають у такий спосіб: ядро урану під впливом нейтрона поділяється на два осколкових ядра. При цьому виділяються нові нейтрони. Вони у свою чергу викликають розподіл інших ядер урану.
Але не всі нейтрони беруть участь у ланцюговій реакції. Деякі з них поглинаються матеріалами конструкції чи реактора виходять за межі активної зони. Ланцюгова реакція починається тільки тоді, коли хоча б один з нейтронів, що утворилися, бере участь у наступному розподілі атомних ядер.
Ця умова характеризується коефіцієнтом ефективності розмноження (Кеф), що визначається як відношення числа нейтронів даного покоління до числа нейтронів попереднього покоління. При значенні цього коефіцієнта рівному 1 у реакторі відбувається ланцюгова реакція розподілу, що самопідтримується, постійної інтенсивності. Такий стан реактора називається критичним. При значенні Кеф менше 1 процес розподілу ядер урану буде загасаючим (підкритичний стан), а при Кеф більше 1 інтенсивність розподілу і потужність реактора будуть наростати (надкритичний стан).
Осколки атомних ядер, розлітаючись з великою швидкістю, взаємодіють з іншими ядрами і гальмуються у своєму русі. При втрати кінетичної енергії осколків і відбувається виділення тепла.
При перебуванні реактора в надкритичному стані наростання ланцюгової реакції відбувається некерованому режимі, що може привести до ядерного вибуху. Для регулювання швидкості протікання ланцюгової реакції застосовуються стрижні з матеріалів поглинаючих нейтрони - бористої чи сталі карбіду бора. Вони вводяться (чи виводяться) з активної зони реактора чи збільшуючи зменшуючи кількість нейтронів і відповідно чи прискорюючи сповільнюючи плин ланцюгової реакції.
Конструкторами РМБК-1000 передбачалося, що реактор повинний мати ряд проти аварійних систем. Це система керування і захисту реактора, що включає в себе 211 твердих стрижнів-поглиначів і апаратура контролю за рівнем і розподілом нейтронного потоку. Вона забезпечує пуск, ручне й автоматичне регулювання потужності, планову й аварійній зупинці реактора. Остання автоматично здійснюється по сигналах аварійного чи захисту при натисканні кнопки.
Крім того, на ЧАЕС минулому передбачені захисні системи на випадок якщо аварія усе-таки відбудеться. У випадку розриву труб контуру циркуляції теплоносія, уключалася система аварійного охолодження реактора (САОР), яка подавала воду з гідравлічних ємністей у технологічні канали для екстреного охолодження робочої зони реактора.
Конструктори і засоби інформації затверджували, що система аварійного захисту РМБК на Чорнобильської АЕС така, що в стані без утручання людини, тобто автоматично запобігти серйозні наслідки передбачених проектом відмовлень. Отже, будь-яка велика аварія, на їхню думку могла бути локалізована не приносячи відчутної шкоди здоров'ю людей, навколишньому середовищу. Однак подальші події довели м'яко говорячи неспроможність подібних тверджень.
Так що ж відбулося на Чорнобильської АЕС?
Хронологія аварії та її причини. День 25 квітня 1986 року на 4-м енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед заглушенням ядерної установці керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти.
Перед зупинкою були заплановані іспити одного з турбогенераторів станції в режимі вибігу з навантаженням власних нестатків блоку. Суть цього експерименту полягає в моделюванні ситуації, коли турбогенератор може залишитися без своєї рушійної сили, тобто без подачі пари. Для цього був розроблений спеціальний режим, відповідно до якого, при відключенні пари за рахунок інерційного обертання ротора генератор якийсь час продовжував виробляти електроенергію, необхідну для власних нестатків, зокрема для харчування головних циркуляційних насосів. Звернемося до хронології подій.... Отже 25 квітня 1986 року......
1ч. 00 хв. - відповідно до графіка зупинки реактора на планово- попереджувальний ремонт персонал приступив до зниження потужності апарата працюючого на номінальних параметрах.
13ч. 05 хв. - при тепловій потужності 1600 Мвт. відключений від мережі турбогенератор №7, що входить у систему 4-го енергоблоку. Електроживлення власних нестатків перевели на турбогенератор №8
14ч. 00 хв. - відповідно до програми іспитів відключається система аварійного охолодження реактора. Оскільки реактор не може експлуатуватися без системи аварійного охолодження, його необхідно було зупинити. Але дозвіл на глушіння апарата не було дано. І реактор продовжував працювати без системи аварійного охолодження (САОР).
23ч. 10 хв. - отриманий дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700 МВТ відповідно до програми іспитів. Але оператор не справився з керуванням, у результаті чого потужність апарата упала майже до 0. У таких випадках реактор повинний глушитися. Але персонал не порахувався з цією вимогою. Почали підйом потужності.
1ч. 00 хв. 26 квітня - персоналу удалося підняти потужність до рівня 200 Мвт (теплових) замість покладених 1000-700.
1ч. 03 хв. - До шести працюючих насосів підключили ще два, для підвищення надійності охолодження реактора після іспитів.
1ч. 20 хв. - Для утримання потужності реактора з нього були виведені стрижні автоматичного регулювання, порушивши найсуворішу заборону працювати на реакторі без визначеного запасу стрижнів - поглиначів нейтронів. У той момент у реакторі знаходилося тільки шість стрижнів, що приблизно вдвічі менше гранично припустимої величини.
1ч. 23 хв. - Оператор закрив клапана турбогенератора. Подача пари припинилася. Почався вибіг турбіни. У момент відключення другого турбогенератора повинна була спрацювати ще одна система захисту по зупинці реактора. Але персонал відключив її, щоб повторити іспиту якщо перша спроба не удасться. У результаті виниклої ситуації реактор потрапив у хитливий стан, що привело до появи позитивної радіоактивності і розігріву реактора.
1ч. 23 хв. 40 сек. - керівник зміни 4-го енергоблоку зрозумівши небезпеку ситуації дав команду натиснути кнопку найефективнішого аварійного захисту. Поглинаючі стрижні пішли вниз, але через кілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх у реакторну зону не удалися. Реактор вийшов з під контролю.
1ч. 23 хв. 44 сек. Потужність реактора різко збільшилася і приблизно в 100 разів перевищила проектну.
1ч. 23 хв. 45 сек. ТВЕЛи почали руйнуватися. У паливних каналах створився високий тиск.
1ч. 23 хв. 49 сек. Паливні канали стали руйнуватися.
1ч. 23 хв. Пішло два вибухи. Перший - через гримучу суміш, що утворилася в результаті розкладання водяної пари. Другий був викликаний розширенням пар палива. Вибухи викинули палі даху четвертого блоку. У реактор проникнув повітря. Повітря реагувало з графітовими стрижнями, утворити оксид вуглецю II (чадний газ). Цей газ спалахнув, почалася пожежа. Покрівля машинного залу зроблена з матеріалів, що легко пломеніють. (З тих самих, котрі використовувалися на ткацькій фабриці в Бухарі, що цілком згоріла на початку 70-х років. І хоча деякі працівники після випадку в Бухарі були віддані під суд, ці ж матеріали використовувалися при будівництві АЕС.)
8 з 140 тонн ядерного палива, що містять плутоній і інші надзвичайно радіоактивні матеріали (продукти розподілу), а також осколки графітового сповільнювача, теж радіоактивні, були викинуті вибухом в атмосферу. Крім того, пари радіоактивних ізотопів йоду і цезію були викинуті не тільки під час вибуху, але і поширювалися під час пожежі. У результаті аварії була цілком зруйнована активна зона реактора, ушкоджене реакторне відділення, деаераторна етажерка, машинний зал і ряд інших споруджень.
Були знищені бар'єри і системи безпеки, що захищають навколишнє середовище від радіонуклідів, що містяться в опроміненому паливі, і відбувся викид активності з реактора. Цей викид на рівні мільйонів кюрі в добу, продовжувався протягом 10 днів з 26.04. 86. по 06.05. 86., після чого упав у тисячі разів і надалі поступово зменшувався. По характері протікання процесів руйнування 4-го блоку і по масштабах наслідків зазначена аварія мала категорію позапроектної і відносилася до 7-ому рівня (важкі аварії) по міжнародній шкалі ядерних подій INES.
Уже через годину радіаційна обстановка в місті була ясна. Ніяких мір на випадок аварійної ситуації там передбачено не були: люди не знали, що робити. По всіх інструкціях і наказам, що існують уже 25 років, рішення про висновок населення з небезпечної зони повинні були приймати місцеві керівники. До моменту приїзду Урядової комісії можна було вивести з зони всіх людей навіть пішки. Але ніхто не взяв на себе відповідальність (шведи спочатку вивезли людей із зони своєї станції, а тільки потім почали з'ясовувати, що викид відбувся не в них).
На роботах у небезпечних зонах (у тому числі в 800 метрах від реактора) знаходилися солдати без індивідуальних засобів захисту, зокрема, при розвантаженні свинцю. Потім з'ясувалося, що такого одягу в них немає. У подібному положенні виявилися і вертолітники. І офіцерський склад, у тому числі і маршали, і генерали дарма бравірували, з'являючись поблизу реактора в звичайній формі. У даному випадку необхідна була розумність, а не помилкове поняття сміливості.
Водії при евакуації Прип'яті і при роботах по обвалуванню ріки також працювали без індивідуальних засобів захисту. Не може служити виправданням, що доза опромінення складала річну норму - в основному це були молоді люди, а отже, це позначиться на потомстві. Точно також прийняття для армійських підрозділів бойових норм - це крайня міра у випадку воєнних дій і при проході через зону поразки від ядерної зброї.
Такий наказ був викликаний саме відсутністю в даний момент засобів індивідуального захисту, що на першому етапі аварії були тільки в спецпідрозділах. Уся система цивільної оборони виявилася цілком паралізованою. Не виявилося навіть працюючих дозиметрів. Залишається тільки захоплюватися роботою і мужністю пожежного підрозділу. Вони запобігли розвитку аварії на першому етапі. Але навіть підрозділу, що знаходяться в Прип'яті, не мали відповідного обмундирування для роботи в зоні підвищеної радіації. Як завжди досягнення мети обійшлося ціною багатьох і багатьох життів.
Таким чином, можна коротко визначити шістьох основних причин аварії на 4-м енергоблоці:
Перше - зниження оперативного запасу радіоактивності, тобто зменшення кількості стрижнів-поглиначів в активній зоні реактора нижче припустимої величини.
Друге - несподіваний провал потужності реактора, а потім робота апарата при потужності меншої, чим було встановлено програмою іспитів.
Третє - підключення до реактора усіх восьми насосів з перевищенням витрат по ЦГН.
Четверте - блокування захисту реактора за рівнем води і тиску пари в барабані-сепараторі.
П'яте - блокування захисту реактора по сигналі відключення пари від двох турбогенераторів.
Шосте - відключення системи захисту, передбаченої на випадок виникнення максимальної проектної аварії, - системи аварійного охолодження реактора.
У результаті теплового вибуху який відбувся в реакторі відбулося руйнування активної зони реакторної установки і частини будинку 4-го енергоблоку, а також відбувся викид частини радіоактивних продуктів, що нагромадилися в активній зоні, в атмосферу.
Вибухи в 4-м реакторі ЧАЕС зрушили зі свого місця металоконструкції верха реактора, зруйнували всі труби високого тиску, викинули деякі регулюючі стрижні і палаючі блоки графіту, зруйнували розвантажувальну сторону реактора, підживлюючий відсік і частину будинку.
Осколки активної зони і випарних каналів упали на дах реакторного і турбінного будинків. Була пробита і частково зруйнований дах машинного залу другої черги станції. При вибуху частина панелей перекриття упала на турбогенератор №7 зашкодивши мастилопроводи й електричні кабелі, що привело до їхнього загоряння, а велика температура усередині реактора викликала горіння графіту.
Найбільшу небезпеку, зв'язану з аварією представляло те, що, руйнування реакторної зони викликало викид в атмосферу і на територію ЧАЕС великої кількості радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива. Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є власне радіоактивність) являв собою розтягнутий у часі процес, що складається з декількох стадій.
27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200 метрів, рівень радіації в ній на видаленні 5-10 км. від місця аварії складали 1000 мілірентген у годину. Викид радіоактивності в основному завершився до 6 травня 1986р.
У першої годинник після аварії, коли ще не були точно визначені її розміри і вага, а також унаслідок недостатнього радіаційного контролю, частина облич, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі. Усім потерпілим була зроблена перша медична допомога. До 6 годинник ранку 26 квітня було госпіталізовано 108 чоловік, а протягом дня ще 24-х з число обстежених.
На основі діагностики променевої хвороби, 237 чоловік, у кого розвиток гострої променевої хвороби прогнозувалося з найбільшою імовірністю були терміново госпіталізовані в клінічні заснування Києва і Москви. Загальне число людей загиблих внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС від опіків і гострої променевої хвороби на 1 січня 1988 року склало 30 чоловік, причому 28 - від променевої хвороби...
Відео про Чоробильську катастрофу:
https://www.youtube.com/watch?v=UhgXiUf9vX8
https://www.youtube.com/watch?v=nJ4rwppSWv0
https://www.youtube.com/watch?v=QIZsDh1_OwA
https://www.youtube.com/watch?v=VViRqw6w6FU&t=8s
21 квітня – Всесвітній день міграції риб
Деякі з найбільш знакових і важливих прісноводних видів — це мігруючі риби. Вони рухаються складними системами зв'язаних річок і струмків до моря, і навпаки.
21 квітня у всьому світі пройдуть заходи, присвячені Всесвітньому Дню міграції риб, об’єднані спільною темою — збереження річок для людей та риб.
Повноводні, вільнотекучі річки живлять ґрунтові води, забезпечують баланс поживних речовин землі, підтримують заплави, а також дають чисту воду та харчування місцевим громадам. І практично усюди вони є домівкою для уразливого прісноводного біорізноманіття.
Деякі з найбільш знакових і важливих прісноводних видів — це мігруючі риби. Вони рухаються складними системами зв’язаних річок і струмків до моря, і навпаки. Втім, багато з них ніколи не досягають свого кінцевого пункту призначення через десятки тисяч великих та малих гребель, які протягом багатьох поколінь руйнували річки та блокували маршрути міграції риби. І навіть цього нині виявляється недостатньо: будівництво тисяч додаткових гребель все ще планується. Негативний вплив будівництва гребель, а ще зміни клімату та надмірний вилов нині є головними загрозами для мігруючих риб, таких як осетрові, вугри та лососі.
Завдяки Всесвітньому дню міграції риб, світ згадує про взаємозв'язок між рибою, річками та людьми.
Вперше ініціатором проведення Всесвітнього Дня мігруючих риб в 2014 році виступив Всесвітній фонд дикої природи (WWF) Голландії, природоохоронна організація «The Nature Conservancy», Міжнародний союз охорони природи (IUCN), Міжнародна організація по збереженню водно-болотних угідь і компанія Wanningen Water Consult спільно з LINKit Consult. Мета цього свята - розповісти людям в усьому світі про важливість і цінність прісноводних екосистем, мігруючих прісноводних риб і вільно поточних річок.
В цей день, починаючи з 2014 року, по всьому світу тисячі організацій планують місцеві, глобальні та онлайн-заходи, мета яких підвищити обізнаність про важливість вільнотекучих річок та мігруючих риб.
«Мігруючі риби, такі як лосось, осетер, гігантський сом, а також мільйони людей по всьому світу залежать від екологічно важливих річок, таких як Дунай, Янцзи, Меконг і Амур, - підкреслив Йохан ван де Гронден, директор WWF Голландії. - На жаль, ці найважливіші водні артерії перебувають під загрозою будівництва гребель, надмірного вилову риби і забруднення. Було б здорово, якби Всесвітній день мігруючих риб став так само популярний, як Година Землі, і прокотився хвилею по всьому світу низкою подій, зробивши основний акцент на цінності вільнотекучих річок».
На території України протікає більше 63 тисяч річок і потічків, з них 93% мають довжину до 10 км. Найбільшими річками України є Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець тощо.
Вони живлять ґрунтові води, забезпечують баланс поживних речовин землі, підтримують заплави, а також дають чисту воду та харчування місцевим громадам. І практично усюди вони є домівкою для уразливого прісноводного біорізноманіття.
Деякі з найбільш знакових і важливих прісноводних видів — це мігруючі риби. Вони рухаються складними системами зв’язаних річок і струмків до моря, і навпаки. Втім, багато з них ніколи не досягають свого кінцевого пункту призначення.
Негативний вплив будівництва гребель, а ще зміни клімату та надмірний вилов нині є головними загрозами для мігруючих риб, таких як осетрові, вугри та лососі.
Юні друзі! З нагоди Всесвітнього дня міграції риб пропонуємо згадати про риб.
ТОП-10 фактів, які можуть здивувати, про унікальних істот — осетрових риб.
1. Осетрові риби жили ще в часи динозаврів, 200 млн років тому. Втім, динозаври не витримали зміни геологічних епох, а от осетрові зуміли.
2. В осетрових риб є здатність мігрувати з прісної води у солону і навпаки без шкоди для себе. Виняток — стерлядь прісноводна, яка живе лише у прісній воді. Власне, звідси й назва. До того ж, осетрові здатні витримувати доволі великі перепади температури.
3. Осетрові не мають справжнього кісткового скелету, лише хрящовий. Замість луски, характерними для виду є жучки (кісткові пластини), які відразу “видають” представника родини осетрових. Хорда (пружний довгий стержень, що є опорою нашого тіла і є попередником хребта) у цих риб зберігається протягом всього життя.
4. Всього у світі 27 видів осетрових, але в Україні історично зустрічалися лише шість: білуга, севрюга, осетри російський і атлантичний, стерлядь і шип.
5. Білуга — не тільки найбільша з осетрових, але й найбільша риба з тих, які живуть в прісних водах. Відомі навіть випадки, коли траплялися екземпляри до 7 метрів довжиною і масою до 1,5 тонн. Білуга — риба-довгожитель, зустрічаються навіть 100-річні особини. Відповідно, статевої зрілості білуга досягає досить пізно: самці — на 13-18 році життя, самки — і того пізніше, на 16-27 році.
6. Осетрові — єдине джерело чорної ікри. Цей делікатес став і щастям, і горем для осетрів. Адже полюючи на “чорне золото”, яке до речі, раніше часто використовувалося у дипломатії для укладання договорів про взаємовідносини між державами, людство ледь не вщент винищило запаси осетрових риб.
7. Втім, є ще дорожча ікра. Біло-золотава ікра білуги-альбіноса цінується особливо дорого — від 25 000 до 40 000 доларів за кілограм. Тільки одна компанія в усьому світі має ексклюзивні права на виробництво ікри цієї риби — іранська компанія House Almas. Білуги-альбіноси зустрічаються у водах Каспійського моря.
8. Осетрові — це придонні риби, які плавають на глибині від 2 до 100 метрів. Вони живуть в прибережних водах моря, але їх нерест відбувається тільки в прісній річковій воді, куди риби мігрують, пливучи проти течії, долаючи при цьому значні відстані. Після закінчення нересту осетрові повертаються назад в море.
9. Різні види осетрових досить легко схрещуються між собою. В результаті чого утворюються гібридні форми. Наприклад, можуть легко схрещуватися севрюга і шип, російський осетер і стерлядь, стерлядь і севрюга тощо.
10. В Україні заборонений будь-який вилов осетрових диких популяцій. У нас штрафи за торгівлю осетриною невідомого походження досить низькі — близько 150-500 гривень, але компенсація шкоди за кожен екземпляр значна 110 тисяч гривен, хоча стягнути таку велику суму в українських реаліях практично неможливо.
Додаткові відеоматеріали до Всесвітнього дня міграції риб можна переглянути за посиланнями:
https://www.facebook.com/watch/?v=474872142916532
https://www.facebook.com/watch/?v=2847891448818450
https://www.youtube.com/watch?v=TuKzwp-31cs
https://www.youtube.com/watch?v=EJ8EqHvTE3Y
Пропонуємо також переглянути презентацію щодо цього питання: https://docs.google.com/presentation/d/1rTHjHl7rb1GfkoYE1fKzT5DGDFMCmvdq/edit#slide=id.p14
Щорічно 22 березня світова спільнота відзначає Всесвітній день води, який бере свій початок від Конференції з навколишнього середовища і розвитку (ЮНСЕД), що відбулася у 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Генеральна Асамблея ООН ухвалила офіційне рішення про щорічне відзначення Всесвітнього дня водних ресурсів, щоб нагадати всім жителям планети про значення і важливість води, привернути увагу до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання.
Цьогоріч тематика Всесвітнього дня води: «Цінність води для кожного з нас».
Процес зміни клімату та екологічний стан водних ресурсів нерозривно пов’язані між собою. Вода є нашим найдорожчим ресурсом, що потребує відповідального та раціонального використання, адже кліматичні зміни у водній сфері вже незворотні, і від кожного з нас залежить, як у подальшому розвиватимуться ці зміни.
Не будьте байдужими до свого майбутнього!
ХОЧЕТЕ ЖИТИ В КРАЇНІ З ЧИСТОЮ ВОДОЮ?
Прості кроки, які може зробити кожен:
· Вчасно закривати кран на кухні чи у ванній кімнаті – берегти десятки літрів;
· Користуватися пральною чи посудомийною машинами при повному завантаженню;
· Не використовувати фосфатні (фосфонатні) миючі засоби, бо фосфати призводять до загрозливого «цвітіння» водойм;
· Віддавати перевагу душу замість ванної;
· Вимикати воду під час чищення зубів;
· Користуватися унітазом з двома режимами зливу;
· Не засмічувати водойми побутовими відходами;
· Не мити автомобілі на берегах річок та озер.
Перегляньте разом із сім’єю цікавий та пізнавальний ролик про фосфати та зробіть висновки кожен для себе
https://www.youtube.com/watch?v=2MYnNtNmCE0
Цікавинки про українські водойми можна побачити тут
https://www.youtube.com/watch?v=IBI9SSI2IoA&t=3s
Повчальне відео про сортування сміття та шкоду від забруднення водойм пластиком
https://www.youtube.com/watch?v=5DAPu5t-IPc&t=1s
https://www.youtube.com/watch?v=WjgFPRi24Lw
Ви не тільки зекономите власні кошти, а й подбаєте майбутнє своїх дітей, які мають право пити чисту воду.
І пам’ятайте, що якісна вода – це основа вашого здоров’я.
Засідання в клубі „Ерудит”, присвячене Міжнародному Дню води (22 березня):
https://drive.google.com/file/d/1I-mGWtkFHUzilME_asAWSOhKN_y873pn/view?usp=sharing
Всесвітній день дикої природи щорічно відмічається 3 березня.
20 грудня 2013 року 68-а сесія Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй ухвалила проголосити 3 березня Всесвітнім днем дикої природи, з тим щоб підвищити рівень обізнаності в питаннях дикої фауни і флори (A/RES/68/205). Дата збігається з датою прийняття Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори (СІТЕС) в 1973 році, яка відіграє важливу роль в регулюванні міжнародної торгівлі зникаючими видами.
Раніше, в рішенні 16-ї сесії Конференції Сторін СІТЕС (КС-16), що проходила в Бангкоку 3-14 березня 2013 року, було також запропоновано проголосити 3 березня Всесвітнім днем дикої природи. Спонсором резолюції СІТЕС виступило Королівство Таїланду, яке здійснювало у себе Конференцію КС-16 і подала результати КС-16 Генеральній Асамблеї ООН.
Зараз Всесвітній день дикої природи став найважливішим щорічним глобальним заходом, присвяченим дикій природі.
Тема цьогорічного Всесвітнього дня дикої природи «Ліси та засоби до існування: підтримання людей та збереження планети» відзначає центральну роль лісів та їх екосистемних послуг у забезпеченні добробуту сотень мільйонів людей у всьому світі, і особливо корінних та місцевих громад, які історично пов’язані з лісами та прилеглими до них територіями. Це узгоджується з цілями сталого розвитку ООН у частині зобов'язань щодо подолання бідності, забезпечення сталого використання ресурсів та збереження життя на землі.
Ліси та екосистемні послуги, що надаються ними, в даний час опиняються на перехресті безлічі планетних криз, з якими стикається людство, від змін клімату до втрати біорізноманіття та наслідків пандемії COVID-19 на здоров'я, соціальну та економічну ситуацію.
Цьогорічний Всесвітній день дикої природи має на меті підвищити обізнаність про величезну цінність лісів та видів дикої природи, що мешкають у лісах, їх невід’ємний зв’язок із рівнем життя корінних народів і місцевих громад, пропагувати цінність традиційних практик та знань, що сприяють встановленню більш стійких відносин із цими важливими природними системами та просування моделі і практики управління лісами та лісовими ресурсами, які враховують як добробут людини, так і довгострокове збереження лісів, видів дикої фауни, що мешкають у лісах, флори і екосистем, які вони підтримують.
Секретаріат Конвенції у своєму зверненні з нагоди відзначення Всесвітнього дня дикої природи серед іншого закликає всі держави-члени та організації ООН, інші глобальні, регіональні та субрегіональні організації, неурядові та молодіжні організації і всіх заінтересованих осіб: підвищувати обізнаність щодо теми Всесвітнього дня дикої природи 2021, організовувати кампанії на підтримку збереження та сталого використання лісової дикої природи та екосистем, з особливим акцентом, коли це можливо, на традиційні знання та засоби існування корінних народів і місцевих громад, пропонує якомога ширше використовувати логотип Всесвітнього дня дикої природи.
Додаткові відеоматеріали до Всесвітнього дня дикої природи можна переглянути за посиланнями:
https://www.youtube.com/watch?v=l9vcZprpJ58
https://www.youtube.com/watch?v=NRaU5Fkhm9s
https://www.youtube.com/watch?v=OZtUYxxb5pI
https://www.youtube.com/watch?v=EKnSaAgnHkk
Водно-болотні угіддя — це райони маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відпливу не перевищує шість метрів, включаючи території, на яких можуть бути розташовані прибережні річкові та морські зони, суміжні з водно-болотними угіддями, і острови. За Рамсарською конвенцією водно-болотними угіддями можуть вважатися також морські акваторії глибиною не більше шести метрів під час відпливу, що розташовані в межах водноболотних угідь. Термін «водно-болотне угіддя» використовується для позначення постійного або тимчасового болотного угіддя, мілководних ділянок та внутрішніх вод. Водно-болотні угіддя можуть знаходитися в межах усіх типів вод, прісних або солоних, та характеризуватися відповідною флорою, ґрунтами та фауною, пристосованою для вологих умов.
Захист та відновлення таких територій є запорукою збереження біорізноманіття: близько 40% усіх відомих людству видів рослин та тварин оселяються саме у водно-болотних угіддях. Крім того, вони захищають міста і містечка від повеней, підвищують родючість ґрунтів та забезпечують харчуванням мільярди людей.
Майже 1 мільярд людей по всьому світу забезпечений роботою завдяки наявності заболочених територій. Водно болотні-угіддя утримують близько 30% вуглецю, який поглинається суходолом, що пом’якшує вплив змін клімату. Вони також, наче фільтр, очищують прісну воду, яка потім потрапляє у наші пляшки. І це далеко не всі їхні послуги.
Щороку 2 лютого весь світ відзначає День водно-болотних угідь, аби ще раз нагадати представникам влади та бізнесу, що їхня втрата — одна з найбільших загроз для існування не тільки рік та водойм, але й, без перебільшення, усього людства.
Саме 2 лютого 1971 року в іранському місті Рамсар світовою спільнотою була підписана Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів. Вона стала першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів.
Впродовж років ця природоохоронна ідея розвивалася, доповнювалася і сьогодні вона декларує збереження і раціональне використання ветландів шляхом здійснення місцевих, регіональних і національних дій та міжнародної співпраці як засобу досягнення збалансованого розвитку світу.
Це свято, яке у всесвітньому масштабі відзначається з 1997 року, покликане привернути увагу громадськості та урядів різних країн до цінності водно-болотних угідь для підтримки існування життя на нашій планеті.
Відомо, що водно-болотні угіддя багаті різноманіттям і є середовищем існування для різноманітних видів рослин і тварин. Останні оцінки показують глобальне зниження рівня біорізноманіття, при цьому водно болотні екосистеми зникають утричі швидше ніж ліси. Вважається, що близько 40% світових популяцій рослин і тварин живуть та розмножаються у водно болотних угіддях, деякі ендемічні види можуть жити лише в межах певних водно-болотних угідь, існування більшості видів риб та амфібій на певних стадіях життєвого циклу можливе лише в межах водно-болотних угідь. Водно-болотні угіддя є надзвичайно важливими територіями для птахів, зокрема для мігруючих водоплавних видів птахів.
Секретаріат Рамсарської конвенції наголошує на важливості біорізноманіття водно-болотних угідь для продукування екосистемних послуг, зокрема наводяться приклади ролі водно-болотної рослинності у фільтрації та очищенні вод від забруднювачів, зв’язуванні і накопичуванні вуглецю, захисті берегової лінії від ерозії та пом’якшенні впливу повеней або штормів, продукуванні будівельних матеріалів тощо.
Крім того, водно-болотні угіддя використовуються для виробництва продуктів харчування рослинного та тваринного походження, від яких залежить добробут щонайменше одного мільярда людей у всьому світі.
У серпні 2019 року відразу 11 водно-болотних угідь (ВБУ) на території України отримали статус Рамсарських і тому визнані територіями міжнародного значення. Новий статус отримали такі угіддя: Атак-Боржавське, Долина нарцисів, Печера «Дружба», Чорне багно, Урочище Озірний-Бребенескул (Закарпатська обл.), Бурштинське водосховище та ріка Дністер, витоки ріки Прут, витоки ріки Погорілець (Івано-Франківська обл.), Верхове болото «Надсяння» (Львівська обл.) та Лядова-Мурафа (Вінницька обл.).
На Чернігівщині знаходиться одна з найбільших в Україні болотних систем – «Замглай». Це болото знаходиться в верхів’ї однойменної річки на території Ріпкинського та Городнянського районів Чернігівської області. Заболочене дно колись широкої долини Дніпра сягає 25 кілометрів протяжності з північного заходу на південний схід та займає близько 10 000 га площини, 8 300 га з яких – поклади торфу.
Ця болотна система живиться переважно поверхневими та ґрунтовими водами. Спеціалісти виділяють в ній такі болота: Паристе, Північний Замглай (дренується річкою Вир), Центральний Замглай та Південний Замглай (дренується річкою Замглай). Центральний Замглай лежить на вододілі. Саме тут накопичуються найбільші поклади торфу в системі. Середня глибина торф’яного шару цих боліт складає близько 1,6 м, а максимальна – 6 м.
Північно-західна частина водно-болотного угіддя раніше була пасовищем та сінокосом, а центральна – місцем видобутку торфу. Навіть дотепер тут можна побачити залишки діяльності Замглайського торфобрикетного заводу, що мають форму заводнених кар’єрів. Нині на території болотної системи функціонує ландшафтний заказник державного значення «Замглай», з площею 4 428 га, котрий був створений у 2000 році. Завдяки цьому кожен бажаючий може відвідати територію одного з найбільших болотних масивів Полісся між ріками Сож та Десна та помилуватися краєвидами із заплавами та озерами. Більш детально про Замглайські болота можна дізнатись за наступним посиланням: http://doblh.com.ua/?p=376
Болота мають особливе значення для Подесіння. Адже більшість струмків і річок – приток Десни, як і вона сама, починають свій шлях з водно-болотних угідь. Також, завдяки болотам, у суббасейні Десни мають змогу гніздитися рідкісні птахи та тварини.
По-друге, болота є яскравим прикладом існуючого в природі механізму зворотного зв'язку. Адже ці найспокійніші та найтихіші природні утворення є потужним регулятором екологічної стабільності на планеті.
Станом водно-болотних угідь у глобальному масштабі вже кілька десятків років опікується міжнародна організація «Wetlands International» (www.wetlands.org).
Більше 20 років WWF Україна працює над відновленням плавнів та інших водно-болотних угідь до природного стану. Серед реалізованих проєктів у цьому секторі варто відзначити відновлення двох дунайських островів – Єрмаков (2300 га) та Малий Татару (738 га).
Також успішним був проєкт WWF з відновлення болота Чорне Багно на Закарпатті.
Наразі Всесвітній фонд природи шукає нові території для пілотних проєктів з відновлення.
Ось як виглядає Малий Татару зараз:
https://wwf.ua/materials/special/wetlands_ua/
Статистичні дані показують, існування більш ніж мільярда людей залежать від водно-болотних угідь! Основними напрямками використання водно-болотних угідь є рибальство та аквакультура, туризм та рекреація, транспортування людей та товарів річковим та морським транспортом, водозабезпечення тощо. 64% водно-болотних угідь світу зникли з 1900 року, а популяції прісноводних видів тварин і рослин з 1970 до 2010 року зменшилися на 76%. Водно-болотні угіддя, які все ще існують, часто знаходять в настільки деградованому стані, що популяції риб і рослин та просто ділянки дикої природи водно-болотних угідь стрімко зменшуються. Тому люди, які безпосередньо залежать від використання цих природних ресурсів, страждають найбільше.
Реалізація на практиці пріоритетів в напрямку збереження водно-болотних угідь можлива лише за умови об’єднання зусиль усіх державних та недержавних установ та організацій, всього населення країни. Приєднавшись до цієї роботи, Ви зробите свій внесок у збереження та відтворення надзвичайно цінних для нашого майбутнього водно-болотних угідь!
(за даними громадської організації «Всеукраїнська екологічна ліга» та Деснянського басейнового управління водних ресурсів)
Перегяньте, будь-ласка, презентацію про водно-болотні угіддя:
https://drive.google.com/file/d/1keh4KbF2dtks_kmGQL4Kzk4TtgsKDBLI/view?usp=sharing
10.12.2020. «Ми пам’ятаємо Вас, герої Чорнобиля». До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
«Ми пам’ятаємо Вас, герої Чорнобиля». До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який встановлений згідно з Указом Президента від 10 листопада 2006 року, на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.
Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життям і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення
Цей день ми згадуємо їх – тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі. Попри величезну ціну, яку довелося заплатити, самі ліквідатори-чорнобильці нерідко називають 14 грудня святом.
Указ № 945/2006 про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом України 10 листопада 2006 року.
У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.
Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.
Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.
У рамках заходів, присвячених Дню вшанування учасників ліквідації Чорнобильської трагедії, у навчальних закладах проводяться «уроки пам’яті», в бібліотеках організовуються книжкові та фотовиставки.
Страшні події 1986 ніколи не зітруться з пам’яті теперішніх та майбутніх поколінь. 14 грудня ми згадуємо тих, чиє життя забрав Чорнобиль, і намагаємося вирішити безліч проблем тих, хто втратив здоров’я на ліквідації чорнобильської аварії.
Інформаційні ресурси:
http://chornobylmuseum.kiev.ua/uk/
https://shev.kyivcity.gov.ua/news/1819.html
https://www.msp.gov.ua/timeline/Chornobilcyam.html
Відео:
https://www.youtube.com/watch?v=jxyKES8_5O8
https://www.5.ua/suspilstvo/heroilikvidatory-133688.html
23.11.2020. Біологічний лекторій
Біологічний лекторій
Для вихованців гуртків КЗ «Чернігівська обласна станція юних натуралістів», здобувачів освіти закладів загальної середньої та позашкільної освіти області і всіх, хто цікавиться проблемами сучасної науки пропонується наступна тематика лекцій з біології.
1. Проблеми сучасної біології
https://sites.google.com/site/biologiacaricavsihnauk1/osnovni-problemi-i-zavdanna-biologiie
https://naurok.com.ua/teoretichniy-analiz-filosofskih-problem-suchasno-biologi-69216.html
http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35319
2. Вода – найцінніший ресурс на планеті
https://futurenow.com.ua/tsikavi-fakty-pro-vodu-100-dyvovyzhnyh-faktiv-pro-najtsinnishyj-resurs/
https://eco-live.com.ua/content/blogs/voda-neotsinenniy-skarb-yakogo-zalishaetsya-vse-menshe
https://www.npptovtry.org.ua/voda-ty-same-zhyttya/
3. Здоровим бути модно
https://sites.google.com/site/molodsvitu/ciuvaper
https://www.bsmu.edu.ua/blog/2977-osnovi-zdorovogo-sposobu-zhittya/
https://moz.gov.ua/article/health/jak-rozpochati-zdorovij-sposib-zhittja
4. Їх потрібно зберегти (до Дня збереження біорізноманіття)
https://mepr.gov.ua/files/docs/Bioriznomanittya/52_kroku.pdf