Земля

Зміст:

"ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА – ВИХІД З КРИЗИ" (Мацура Тарас Петрович. Сільський голова Тягинської сільської ради у 2010 – 2015 р. Бериславський р-н, Херсонська обл.)

24.09.2017 с. Тягинка,

Бериславський р-н,

Херсонська обл.

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА – ВИХІД З КРИЗИ

У пошуках об’єктивних рішень, необхідних для розв’язання будь-яких проблем, доцільно користуватися методом «відкидання існуючих стереотипів світосприйняття». Що це дає? Під впливом існуючих стереотипів світосприйняття рух людства, у питаннях вирішення ряду проблем свого розвитку, відбувається якщо не «по колу», то – «по надзвичайно стислій спіралі» (шлях спроб і помилок), але, натомість, - може набути характеру «квантового стрибка». Саме блукання «у лісі» існуючих стереотипів ставлення до землекористування, загнало земельну реформу в глухий кут. Пропоную на розгляд варіант вирішення проблеми, обумовлений тезами, що виводять нас за сферу впливу усталених норм земельних стосунків, існуючого ставленню до землі, як до базової складової забезпечення життєдіяльності нації.

Теза перша. У широкому розумінні земля, повітря (те, що дано природою, об’єктивною реальністю, Богом - називайте Творця як вважаєте за потрібне) – це нерукотворні, невичерпні, вічні складові, носії національних ресурсів, які, за визначенням, не можна розглядати в якості об’єктів приватної власності.

Теза друга. Земля України – частина поверхні земної кулі, на якій українська нація здійснює свою життєдіяльність, є носієм загальнонаціональних ресурсів (корисних копалин, родючих грунтів, лісових масивів. вод), які не слід розглядати як об’єкти приватної власності, але припустимо розглядати як об’єкти довгострокового приватного користування – довгострокової або довічної, з передачею у спадок,. оренди

Теза третя. Загальнонаціональні ресурси – у тому числі земельні ділянки з родючими грунтами (землі сільськогосподарського призначення) - можуть бути лише об’єктами комунальної (громадської, суспільної) і державної власності.

/У цій тезі держава розуміється як утворення, призване забезпечити високий рівень життєдіяльності наці, а не щось інше./

Теза четверта. На відміну від віками існуючого стереотипу розуміння суті приватної власності слід усвідомити, що для суб’єктів прибуткової справи (бізнесу) – фермерів (землекористувачів) у тому числі – не є самоціллю (сенсом життєдіяльності) отримання права приватного володіння певним ресурсом (основним засобом - земельною ділянкою зокрема); самоціллю є отримання гарантованого права на довгострокове або довічне, з передачею у спадок, користування таким ресурсом (основним засобом) - з метою отримання прибутку,

Згідно запропонованих тез перспективне успішне реформування земельних стосунків доцільно проводити за Законом, який обумовлює організацію і одночасне впровадження двох паралельних процесів.(форм) землекористування:

Процес №1 (реорганізація земельних стосунків за нових умов).

1. Право користування земельними ділянками (довгострокова або довічна, с передачею у спадок, оренда). набувається на весь період збереження здатності Користувачів (фізичних або юридичних осіб, їх спадкоємців) до ведення господарської діяльності.

2. Право користування земельними ділянками (довгострокової або довічної, с передачею у спадок, оренди) надається будь-яким фізичним і юридичним особам, незалежно від громадянства.

3. Право користування земельними ділянками (довгострокової або довічної, с передачею у спадок, оренди) набувається на конкурсній основі, де однією з вимог має бути обов’язок Користувачів земельних ділянок, призначених для виробництва товарної сільськогосподарської продукції, на базі виробленого ним сільськогосподарського сировинного продукту, за сприяння Власників (держави і органів місцевого самоврядування – територіальних громад) організувати переробне підприємство або включитися у процес переробки (в статусі співзасновника, партнера, члена кооперативу) в межах території відповідної ради.

4. Пріоритетом, при визначені претендентів на отримання права користування земельними ділянками (довгострокової або довічної, с передачею у спадок, оренди). призначеними для виробництва товарної сільськогосподарської продукції, мають користуватися особи, що постійно проживають на території відповідної ради.

Процес №2 (реорганізація земельних стосунків за існуючих умов).

1. Закріпити (залишити без змін) право приватної власності, з передачею у спадок, на земельні ділянки за особами, які на даний час уже є такими власниками, забезпечуючи (гарантуючи) їм, їх спадкоємцям це право до тих пір, поки вони самі (їх спадкоємці) не припинять користуватися земельними ділянками (відмовляться від права володіння, припинять свою діяльність у даній сфері народного господарства ) з власного бажання.

2. Організувати продаж власниками приватних земельних ділянок, що не бажають зберігати право власності, місцевим громадам - органам місцевого самоврядування та державі.

3. Зобов’язати Власників приватних земельних ділянок, призначених для виробництва товарної сільськогосподарської продукції, протягом певного організаційного періоду, на базі виробленого ним сільськогосподарського сировинного продукту, за сприяння держави і органів місцевого самоврядування, організувати переробні підприємства або включитися в процес переробки (в якості співзасновника, партнера, члена кооперативу) в межах територій відповідних рад.

Умови вирішення проблем земельних стосунків: кінцево складено Державний земельний кадастр України (зокрема – публічну кадастрову карту); проведено оцінку земельних ділянок відповідно до світових критеріїв; проведено децентралізацію – завершено процес створення самодостатніх територіальних громад, що забезпечить накопичення достатніх фінансових ресурсів для викупу приватизованих земельних ділянок в осіб, які не бажають зберігати право власності на них; земельні ділянки, за межами населених пунктів, повернуто під юрисдикцію органів місцевого самоврядування; внесено зміни до Конституції України, зміни і доповнення до законодавства України, продиктовані новим характером земельних стосунків.

Результати (наслідки) заміни приватної власності на землю довгостроковою або довічною, з передачею у спадок, орендою земельних ділянок:

1. Земля залишається загальнонаціональним ресурсом, національною власністю, перестає бути товаром – предметом (об’єктом) купівлі-продажу.

2. Зникає ризик деградації села – унеможливлюється масова урбанізація сільського населення, занепад соціально-економічного, культурного життя у сільській місцевості, втрата відповідної інфраструктури.

/Крупні землевласники – українські доморощені у тому числі – не мають матеріальної самозацікавленості в соціально-економічному і культурному розвитку нації на сільських територіях./

3. Питання купівлі-продажу землі, призначеної для товарного сільськогосподарського виробництва, автоматично знімається з політичного порядку денного (продаж земельних ділянок державі і громадам уже існуючими власниками – поступове «відмирання» приватної форми власності – процес односторонній).

/Зрозуміло, що він може продовжуватися за життя декількох поколінь громадян України, але це не матиме ніякого негативного впливу на соціально-економічний, політичний, культурний стан суспільства./

4. Будь – хто з землян - фізичні та юридичні особи будь-якої країни світу, отримують право на довгострокове довічне, з правом спадщини користування земельними ділянками на території України відповідно до вимог українського законодавства.

/Таким чином створюються прозорі, зрозумілі умови для залучення іноземних інвестицій в українську економіку./

4. Над земельними ділянками юридично встановлюється опіка двох суб’єктів договору оренди: Користувача-Орендаря і Власника (держави або органу місцевого самоврядування).

/Дана обставина гарантує Орендарю, який має земельну ділянку у довгостроковому або довічному, з передачею у спадок, користуванні. матеріальний, фінансовий, правовий захист від різного роду ризиків, що виникають в процесі господарювання, на відміну від приватних власників, яким доводиться справлятися з ризиками, форс-мажорними обставинами, покладаючись лише на себе. Це при тому, що прибуток перших (те, ради чого особа господарює) однозначно буде стабільнішим і, очевидно, вищим, ніж у других./

5. Підвищиться рівень контролю за експлуатацією земельних ділянок, що позитивно вплине на їх якісні характеристики.

6. Створення, на територіях відповідних рад, користувачами і приватними власниками земельних ділянок переробних підприємств, різних форм власності, суттєво збільшить прибутки самих суб’єктів господарювання, і, крім того, стане запобіжником від урбанізації сільського населення, спричинить розвиток у сільській місцевості житлового будівництва, інфраструктури побутового обслуговування, медицини, освіти, культури тощо.

7. З бюрократичного процесу випадає ряд процедур, пов’язаних з відумерлою спадщиною.

8. Збільшаться надходження до місцевих бюджетів.

Сільський голова Тягинської сільської ради Мацура Тарас Петрович

у 2010 – 2015 роках

Крім того - власність Українського народу на всю землю України передбачена і в Декларації про державний суверенітет України, а її законно - не змінити і не відмінити навіть одноголосній Верховній Раді. .

Або - навіть якщо би і загально-український референдум засвідчив би одноголосне бажання всіх громадян України до такої "купівлі-продажу саме "землі, а не права користування" - якщо українці на референдумі таке дозволили б одноголосно -- то спочатку - після всіх аудитів, повернення з якихось "рук" та створення кадастрів - повинні будуть розподілити всю землю між абсолютно всіма громадянами України - виділити у власність кожному їх частку землі (с/г, лісу, водних і під будівництво) - і тільки потім налагоджувати "ринок продажу" - але також - або назад державі (знову всім), або виключно між громадянами для власного використання, а не "рантьє", тим більше якомусь іноземному.

Але наразі мова іде про землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду, лісового ресурсу, а не про землі під житлову забудову, забудову технічних споруд, індустріальну забудову, землі під комунікації і таке інше - яке може і тепер купуватися і продаватися за ринковими цінами.

Земля це надбання всього українського народу, не тільки сучасного покоління, але і майбутніх поколінь, тому "розпродавати її як товар" ми не маємо жодного права.

Держава повинна здавати у довгострокову оренду під "жорсткі" умови і суспільно-державний контроль - наповнюючи орендною платою соціальні фонди.

Держава - це не корупція "за замовчанням". Цю тезу придумали шахраї, щоб у людей все відібрати.

Держава - це соціальний захист людини. Якщо до управління приходять гідні люди, то держава процвітає, а якщо шахраї, як у нас, а суспільного контролю нема - вона розвалюється. Держави не повинно бути багато, вона повинна тільки регулювати правовідносини між людьми. Коли її забагато- це те, що було у нас раніше, а коли її не має - це те, що у нас зараз.

Виділена нагальна проблема - щодо саме "власників права користування" - "земельних паїв" - для рішення якої конче потрібно прийняти окремий закон, згідно з яким держава буде зобов'язана викупати за ринковими в світі цінами це "право" - "паї" у людей, які мають бажання їх продати.

Дуже спрощено і контрапунктно "про паї" (детальніше є сенс почитати спец-публікації, на частину з яких посилки додані у вигляді коментарів до цього посту ) :

Будь-кому можливо почитати, що "паї" - "власність" насправді "умовна" - "земля передана в користування (а не в володіння) з зобов'язанням її с/г обробляти.

Сама та "передача"- "то таке", а от потім - видача всіляких "посвідчень про типу-власність, потім - скасування попередніх посвідчень і видача за гроші інших і т.под.", відсутність реєстру і контролю, тощо --- була і є (як і вся інша наша т.з. "українська приватизація суспільного" - протизаконною, шахрайською.

"Исключительная собственность исключает любые права иных лиц, включая права органов власти на передачу кому-либо в исключительную собственность." (с)

---- Так - справедливо, якщо будь-яка "власність" (в т.ч. і "власність на право використання") захищена і власник-використання має всі можливості нею розпоряджатися - навіть продати шахраю за пів-літра, чи за три гривні, або й подарувати і про це й не знати.

Але тільки тоді - якщо всі інші хто того не бажає - має гарантію не втратити те саме - разом з цим.

А такої гарантії - на тепер нема. Отже - абсолютна більшість таких "власників права використання" - буде обікрадена, а інші - отримають своїх хіба що "три гривні".

Що би "не намучувати" таких "дрібних власників права користування" - і потрібно саме державі "викупати їх право користування" (а не власність - землю) - за ринковою ціною - у тих - хто обробляти цю землю далі - не хоче.

Якщо ж "просто давайте продавати як товар" - то це - порушення не тільки Конституції України і прав інших громадян, а і "дозвіл на грабунок власників паїв" (власників права на користування) та розкрадання власності всіх громадян України.

Бо хто тоді "типа-купить" ?

Вірно - ті в кого зараз є хоч які гроші (хай і награбовані) - кримінально-олігархічні клани, які вже потім - перепродадуть іноземним корпораціям.

Чому ж не приймають відповідні закони ?

Тому, що для шахраїв і тепер дурнів достатньо, а головне тому, що "що би щось корисне для народу зробили" псевдо-депи - той народ повинен від них цього вимагати - і прийняття потрібних законів, і не-крадійського управління держ-комун-власністю (власністю всього народу - і вас) - може навіть і "посадкою до сміттєвого контейнера", якщо не чимось іншим.

Тому - питання вже до всіх і кожного - ви коли останній раз (за свій пай і право) - "саджали депутата до контейнера з сміттям" (фігурально) ?

Так отож... то на що і кого скаржитись ... треба робити

-------------------------------------------------------------------------

Сергій Медвідь

..... хочу добавити деяку інформацію для роздумів.

Тим хто за Україну раджу ознайомитись для кращого розуміння, що відбувається.

Нещодавно, замісник керівника офісу президента Гончарук сказав, що проводять переговори зі Світовим банком про модель відкриття ринку сільгоспземель в Україні у цьому році.

Так от, до вашого відома - усі ці роки, саме під керівництвом і по інструкціях Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), який ще називають "Світовим банком", і проводилася так звана "земельна реформа" в Україні. І саме під огідою МБРР, і деяких інших міжнародних організацій та українських "прислужників" створений весь цей хаос, що відбувається усі ці роки із українською землею.

І сьогодні вони хочуть, аж бігом запустити ринок землі, щоб уже ніхто і ніколи не зміг розібратися хто ж стояв за цим злочином.

У 1995 році, в Вашингтоні Міжнародним Банком, був виданий посібник - «Земельная реформа и реорганизация сельского хазяйства в Украине», автори: Цви Лерман, Карен Брукс, Чаба Чаки. Так от там автори не переймаються долею України і її жителів, а відверто говорять: «По мірі впровадженя земельної реформи і підвищення стимулів, темп реорганізації повинен буде рости. Сільське господарство України володіє, як відомо, високим потенціалом, і результати роботи мабуть будуть успішними». Як бачимо «повинен буде рости» і «мабуть будуть успішними» - ось саме такі "теоретичні" обґрунтування лягли в основу нашої земельної реформи. І ось це - "може", «повинен буде рости» і «мабуть будуть успішними» і стало основним "дороговказом" для "реформаторів", ще на той час, 52 мільйонної країни.

Зрада, жадібність, безграмотність і делетанство української влади та "інструкції" МБРР І МВФ, довели Україну до ручки. А сьогодні, "молоді обличчя" знову на поклоні і за інструкціями у тих же наставників. І хтось, після цього, ще має вірити у світле майбутнє?

Джерело: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2390568267882229&id=100007872363402&hc_location=ufi

до посту є багато коментарів...

для друку : pdf-файл

«В Польщі добігає завершення дія закону, що обмежує продаж землі іноземним громадянам. Продовжити його уряд не може через зобов’язання, взятих державою при вступі до ЄС. Тому ми змушені були створити такі умови, які фактично закривають цей ринок перед іноземцями, юридично не обмежуючи можливість здійснення угоди.

Чому було прийнято таке рішення? Ми добре пам’ятаємо, що трапилося з ринком нерухомості в Польщі, коли його відкрили для іноземців. Якщо в 2004 після вступу в ЄС, квадратний метр у Варшаві коштував 2000-2500 злотих, то буквально за 2-3 роки, використовуючи дешеві європейські кредити, іноземні спекулянти накрутили ціни в кілька разів, до 10000 злотих.

Як наслідок, більшість звичайних поляків більше не могли дозволити собі власне житло. Деякі змушені були взяти кредит на 40 років. Після кризи 2008 року ціни нерухомість впали, але ті, хто встиг купити нерухомість за найвищу ціну, так і залишилися на кредитному гачку на десятиліття!

Цей урок показав нам, що спекулятивний ринок – це погано. Дана ситуація загрожувала і землі. Уряд почав побоюватися, що сільського господарства в Польщі не залишиться взагалі. До вступу в ЄС Польща була однією з найбільших виробників цукру та цукрових буряків. Після відкриття ринку, кооперативи з переробки цукрових буряків були викуплені німецьким бізнесом і вирізані на метал. Це призвело до того, що зараз цукрові буряки в Польщі взагалі не вирощується – немає заводів з його переробки. У свій час в магазинах взагалі не було польського цукру, зате був привізною німецький, за ціною в 2-2,5 вище ніж в Німеччині! При польських зарплатах, які в 3 рази нижче німецьких.

Тепер уявите собі ситуацію, яка могла статися в сільському господарстві. Сюди заходить західноєвропейська компанія, у якій є можливість отримання доступного кредиту, і скуповує землю. Вона може нічого тут не вирощувати взагалі – тримати в бур’янах, їй все одно це цікаво. Але на польському ринку продавати те, що виростила у себе. Нам такий підхід відомий з досвіду з цукровим буряком. Чому б той же саме не зробити з польськими яблучними садами – просто вирізати їх і поставляти сюди яблука із західної Європи. А краще відразу – яблучний сік або джем. Уявіть собі можливості ціноутворення для такого монополіста, адже ціну можна було б призначати практично будь-яку. Так працює майже весь бізнес, і не важливо – європейський чи російський.

Українці платять подвійну-потрійну ціну за товари, які не виробляються локально. Досить згадати, що безліч заводів, в тому числі в Дніпропетровській області, були викуплені росіянами і вирізані на метал, щоб звільнити ринок для своєї продукції.

Але на відміну від України, Польща швидко вивчила урок подібної «лібералізації» і зупинила цей процес. Були прийняті закони, якими земельний ринок закритий для іноземних покупців і зроблений упор на розвиток власного сільського господарства і переробної галузі. Іншими словами, був прийнятий такий формат сільського господарства, який дає економічно розвиватися країні і забезпечувати зайнятість на селі.»

Джерело (Максим Голосний): https://www.facebook.com/mgolosnoy/photos/a.486588028038046/2849400761756749/?type=3&theater

Для друку: pdf-файл

За Конституцією Українська Земля є власністю ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!!! (стаття 13 Конституції України)

Земля є основним національним багатством (стаття 14 Конституції)!!!

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД Є не лише ДЖЕРЕЛОМ ВЛАДИ (про що говорять), а ще й НОСІЄМ СУВЕРЕНІТЕТУ (стаття 5 Конституції, про що не хочуть згадувати політики-маніпулятори та хибнокомпетентні експерти-соросята)!!!!

Ніхто не має права замість СУВЕРЕНА вирішувати питання продажу ЙОГО ЗЕМЛІ!

Саме вищеперераховані доктринальні засади і є основою, для всього законодавства, котре повинно регулювати всі земельні відносини!

І коли хтось порушує ці засади, то він чинить злочин найвищої суспільної небезпеки!!!

І ці злочинці є ворогами всього Українського Народу!

Віктор Шишкін - один із авторів Конституції, суддя Конституційного Суду у відставці, співкоординатор Суспільної Системи - дуже чітко, доступно та лаконічно розповідає на пресконференції в Львівському "Прес-Клубі" про доктринальне місце Української Землі в Конституції.

Повне відео доступне за посиланням: Ринок землі: міфи та реальність

Посилання на додатковий матер'ял:

1."Земля - власність всього українського народу" (Віктор Шишкін - один з розробників Конституції України )

2.«Вільний обіг землі в ЄС» — 8 моделей, про які не розкажуть експерти

3.«Земля. Глобальна лихоманка» (Тетяна Унковська дир. Експертно-аналітичного центру "Оптима", доктор ек.наук)

<попередня сторінка>...<наступна сторінка>