Інклюзивна освіта: різні можливості - рівні права

Інклюзивна освіта – перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожної дитини, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві. Сучасне громадянське суспільство неможливе без активного залучення всіх своїх членів у різні види діяльності, поваги прав і свобод кожної окремої людини, забезпечення необхідних гарантій безпеки, свободи і рівноправності.

Основними міжнародними організаціями, які формують політику в галузі інклюзивної освіти, є Організація Об’єднаних Націй (ООН) ЮНЕСКО, Організація Економічної Співпраці та Розвитку (OECD). Ратифікувавши міжнародні правові документи, Україна взяла на себе зобов’язання з дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо здобуття якісної освіти дітьми з особливими освітніми потребами, законодавчо визнала принципи інклюзивної освіти. Основою для запровадження інклюзивної освіти є низка міжнародних та державних нормативно-правових документів:

• Всесвітня Декларація прав людини – 1948 р.

• Декларація прав дитини – 1959 р.

• Декларація про права інвалідів (ООН, 9.12.1975 р.).

• Конвенція про права дитини – 1989 р. (ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року).

• Всесвітня декларація “Освіта для всіх” – 1990 р.

• Стандартні правила ООН щодо забезпечення рівних можливостей для інвалідів – 1993 р.

• Саламанкська декларація та Програма дій – 1994 р.

• Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами – 1994 р.

• Дакарська Декларація – 2000 р.

• Конвенція ООН про права інвалідів 2006 р. ст.24 (ратифікована Постановою Верховної Ради України 16.12.09).

• Резолюція 48 сесії ЮНЕСКО “Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє”.

Міжнародні документи з прав людини сформували ключові стандарти щодо права на здобуття освіти.

Розглянемо деякі з них.

1. Загальна декларація прав людини, проголошена ООН 10 грудня 1948 року.

Стаття 26.

• Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безкоштовною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

• Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

2. Конвенція про права дитини – 1989 р. (ратифікована Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року).

Стаття 2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.

Стаття 23. Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і гідне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

Стаття 28. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту.

3. Конвенція ООН про права інвалідів 2006 р. ст.24 (ратифікована Постановою Верховної Ради України 16.12.09).

Стаття 5. Держави-учасниці визнають, що всі особи є рівними перед законом і мають право на рівний захист закону й рівне користування ним без будь-якої дискримінації. Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою інвалідності й гарантують інвалідам рівний та ефективний правовий захист від дискримінації на будь-якому ґрунті.

Стаття 7. Діти-інваліди. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення повного здійснення дітьми-інвалідами всіх прав людини й основоположних свобод нарівні з іншими дітьми. В усіх діях стосовно дітей- інвалідів першочергова увага приділяється вищим інтересам дитини.

Стаття 9. Виявлення й усунення перешкод і бар’єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема: на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об’єкти, зокрема, школи, житлові будинки, медичні установи та робочі місця.

4. Саламанкська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб із особливими потребами (прийнята Всесвітньою конференцією з питань освіти осіб з особливими потребами 7-10 червня 1994 року):

• Знову заявляємо про право на освіту кожної людини у тому вигляді, в якому воно зафіксовано в загальній Декларації прав людини 1948 р. і зобов’язуємо всесвітнє забезпечити це право для всіх, незважаючи на індивідуальні розбіжності.

• Ми вважаємо й урочисто заявляємо про те, що особи, які мають особливі потреби в освіті, повинні мати доступ до навчання в звичайних школах, належить створити їм умови на основі педагогічних методів, орієнтованих у першу чергу на дітей з метою задоволення цих потреб. Звичайні школи з інклюзивною орієнтацією є найбільш ефективним засобом боротьби з дискримінацією за ознакою інвалідності та неповносправності.

• Ми закликаємо міжнародне співтовариство схвалити навчання в інклюзивних школах, а також надати підтримку розвиткові освіти осіб з особливими потребами як невід’ємній частині всіх освітніх програм.

З вищенаведених міжнародних документів можна зробити висновки, що право на освіту є одним із основних прав людини. Право на освіту осіб з психофізичними порушеннями має гарантуватися без дискримінації чи будь- яких обмежень. Держава має визнавати принцип рівних можливостей у сфері початкової, середньої і вищої освіти для таких дітей, молоді і дорослих в інтегрованих структурах, а система спеціальної освіти повинна розвиватись в напрямку формування інклюзивної моделі освіти.

Сьогодні про організацію інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах ми можемо говорити мовою прийнятих нормативно-правових документів в Україні, які закріплюють державні гарантії щодо надання освітніх послуг дітям з особливими потребами. Це:

1. Закон України «Про освіту» (Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу, 6 липня 2010 року № 2442-УІ). Згідно з внесеними в ньому змінами загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у своєму складі спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами;

2. Концепція розвитку інклюзивної освіти (затверджена Наказом МОН України від 01.10.2010 року № 912), в змісті якої визначені шляхи впровадження інклюзивної освіти.

3. Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» від 15 серпня 2011 року № 872.

4. Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту 18.05.12 №1/9-384 «Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах».

Інструктивно-методичний лист розроблено з метою реалізації Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 року № 872.

Передумовою у забезпеченні успішності навчання дитини з особливими освітніми потребами у загальноосвітньому навчальному закладі є індивідуалізація навчально- виховного процесу.

Оцінювання навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами здійснюється за критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів з порушеннями розвитку у системі загальної середньої освіти, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 13.04.2011 №329, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 травня 2011 р. за №566/19304. Оцінюванім навчальних досягнень учнів з розумовою відсталістю, зі складними вадами розвитку, які навчаються за індивідуальним навчальним планом і програмою, здійснюється за обсягом матеріалу, визначеним індивідуальною навчальною програмою.

5. Указ Президента України від 16 грудня 2012 року №163/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні».

6. Нові соціальні Ініціативи Президента України: діти – майбутнє України (7 березня 2012 р.).

2.1. Забезпечення доступу кожної дитини до дошкільної освіти.

2.7. Забезпечення дітей з особливими потребами необхідними засобами реабілітації.

2.8. Забезпечення навчальною літературою спеціальних навчальних закладів для дітей з вадами зору.

3.3. Раннє виявлення і вчасна медико-соціальна реабілітація для дітей із вродженими вадами або із затримками розвитку.

7. Рішення колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту країни від 01.03.2013 р. Протокол № 2/3-2 «Про впровадження інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах: реалії та перспективи».

8. Указ Президента України № 344/2013 від 25 березня 2013 р. «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року». В освіті дітей з особливими освітніми потребами:

• розроблення методики раннього виявлення та проведення діагностики дітей з особливими освітніми потребами;

• удосконалення мережі спеціальних навчальних закладів, створення нових моделей та форм організації освіти для осіб з особливими освітніми потребами;

• відкриття дошкільних груп компенсуючого типу для дітей з особливими освітніми потребами, які проживають у сільській місцевості;

• розширення практики інклюзивного та інтегрованого навчання в дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах дітей та молоді, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

• пріоритетне фінансування, навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів, що надають освітні послуги дітям і молоді з особливими освітніми потребами, забезпечення архітектурної, тран спортної та інформаційної доступності таких закладів для цієї категорії осіб.

9. Наказ МОН України від 14 червня 2013 р. № 768 «План заходів, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі дітей-інвалідів»:

• Забезпечити охоплення дітей-інвалідів дошкільного та шкільного віку різними формами навчання, позашкільною освітою відповідно до стану здоров’я, їх можливостей та здібностей.

• Розробити перспективні плани розвитку мережі загальноосвітніх навчальних закладів з інклюзивним та інтегрованим навчанням з урахуванням контингенту дітей з особливими освітніми потребами.

• Укласти угоди між спеціальними загальноосвітніми школами-інтернатами, навчально-реабілітаційними центрами та загальноосвітніми школами щодо надання консультативної роботи педагогічним працівникам та корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з особливими освітніми потребами, які навчаються в класах з інклюзивним навчанням.

10. Наказ МОН України від 23 липня 2013 року №1034 «Про затвердження заходів щодо впровадження інклюзивного навчання в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2015 року»:

• Подавати департаменту загальної середньої та дошкільної освіти (Єресько О. В.) інформацію про стан їх виконання для узагальнення та інформування Адміністрації Президента України до 10 вересня щороку, починаючи з 2013 року.

• Внести зміни до регіональних програм розвитку освіти щодо запровадження інклюзивного навчання у до 15 шкільних та загальноосвітніх навчальних закладах протягом 2013-2015 років.

• Забезпечити проходження курсів підвищення кваліфікації педагогічними працівниками, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами в дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладах.

• Забезпечити організацію системної корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з порушеннями психофізичного розвитку, які навчаються в групах/класах з інклюзивним навчанням у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах шляхом налагодження співпраці цих закладів з навчально-реабілітаційними центрами та спеціальними школами-інтернатами.

• Забезпечити доступність (архітектурну, інформаційно-технічну, кадрове забезпечення, навчально-розвивальне середовище) навчальних закладів різних типів для дітей з порушенням психофізичного розвитку, у тому числі дітей- інвалідів.

• Налагодити співпрацю з громадськими організаціями, із управліннями охорони здоров’я, соціального захисту з питань забезпечення права на освіту та соціальний захист дітям-інвалідам.

• Організувати вивчення досвіду роботи навчальних закладів з інклюзивним навчанням, залучати до його висвітлення ЗМІ, видавництва.

• Запровадити навчальну дисципліну «Основи інклюзивної освіти» у всіх вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку педагогічних працівників».

11. ЛИСТ МОН України від 8 серпня 2013 №1/9- 533) «Про організаційно-методичні засади забезпечення права на освіту дітям з особливими освітніми потребами»:

• У тісній взаємодії з ПМПК мають працювати визначені управлінням освіти і науки спеціальні або комбінованого типу дошкільні, опорні загальноосвітні з інклюзивними класами/групами навчальні заклади.

• Зміст корекційно-розвиткових занять повинен бути спрямований на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів, і реалізується через спеціально організовані групові та індивідуальні заняття за напрямками.

• Обов’язковою умовою при складанні індивідуального навчального плану та індивідуальної навчальної програми є врахування висновків та рекомендацій ПМПК щодо вибору для дитини навчальної програми.

• Розклад уроків для дітей з особливими освітніми потребами складається з урахуванням індивідуальних особливостей їх навчально-пізнавальної діяльності, динаміки працездатності протягом дня і тижня та з дотриманням санітарно-гігієнічних вимог.

• Відмова у зарахуванні дітей з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього навчального закладу за наявності рекомендації ПМПК та бажання батьків недопустима.

Аналіз вітчизняного законодавства та створення нормативно-правової бази щодо права дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, на освіту, свідчить про те, що інклюзивне навчання посідає особливе місце серед актуальних проблем освіти. Це в свою черіу спонукає українське суспільство до вирішення важливих питань щодо модернізації існуючої системи освіти в питанні запровадження інклюзивного навчання та до подальшої кропіткої праці.

Список використаної літератури

1. Лорман Т. Сім стовпів інклюзивної освіти / Т. Лорман // Дефектологія. – 2010. – № 3.

2. Миронова С. Ставлення студентів і педагогів до проблем інклюзивної освіти дітей з порушеннями психофізичного розвитку / С. Миронова // Дефектологія. – 2011. – №1.

3. Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. – Постанова Кабінету Міністрів від 15 серпня 20011 р. № 872.

4. Шнайдер В.І. Інклюзивна освіта: теоретико-методологічні, організаційні засади впровадження. / В.І. Шнайдер. – Хмельницький, 2010.

5. Миронова С. Інклюзивна освіта: теорія та практика : навчально-методичний посібник / Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2014. – Частина 2.

Підготовка педагогів та асистентів вчителя є одним з найважливіших чинників якісного інклюзивного навчання у школі – дослідження

Однією з умов якісного інклюзивного навчання у школах є наявність підготовлених педагогів та асистентів вчителів. Інклюзивно-ресурсні центри користуються довірою батьків дітей з особливими освітніми потребами, втім потребують методичної підтримки та посилення співпраці зі школами, а чітка гармонізована співпраця між сторонами: ІРЦ – батьки – школа є чи не найважливішим чинником, який зможе суттєво посилити якість інклюзивного навчання у школах України.

Такими є результати дослідження потреб стейкхолдерів у забезпеченості якості освіти в аспекті впровадження інклюзивного навчання, проведеного на замовлення Державної служби якості освіти України в межах ініціативи «Система забезпечення якості освіти», яка впроваджується в рамках проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe). Метою дослідження стало вивчення наявних практик впровадження інклюзивного навчання у закладах освіти та визначення, в яких аспектах потрібні зміни для підвищення якості інклюзивного навчання.

Дослідження виявило низку проблем на рівні організації інклюзивного навчання, кваліфікації вчителів, методичного забезпечення освітнього процесу, розвитку інфраструктури та забезпечення фінансування, взаємодії з інклюзивно-ресурсними центрами. Зокрема, не всі директори шкіл, в яких впроваджується інклюзивне навчання, обізнані про суми субвенції, які виділяються на кожного учня з особливими освітніми потребами, про способи ефективного використання цих коштів відповідно до потреб учнів. Водночас матеріально-технічна база школи – це те, без чого якісне інклюзивне навчання для дітей з особливими освітніми потребами неможливе. Це підтверджують і випускники шкіл з особливими освітніми потребами. Найбільшою проблемою для них залишалось облаштування приміщень. На їхню думку, потреби таких дітей у школах не визначалися (фактично, про них не питали), також ці проблеми існують і зараз в університетах, де вони навчаються.

У свою чергу вчителі розуміють необхідність забезпечення індивідуалізованої допомоги дітям з особливими освітніми потребами, втім педагогам та асистентам не вистачає досвіду і фахової методичної допомоги. Дослідження також виявило проблеми із відсутністю системної підтримки та навчання педагогів, інструкцій, тренінгів, курсів, затверджених і визнаних на рівні держави.

Дослідження показало, що якісне інклюзивне навчання напряму залежить і від батьків учнів з особливими освітніми потребами – робота із просування інформації про раннє виявлення особливих освітніх потреб у дитини, підготовка батьків дітей до взаємодії із школою. ІРЦ – батьки – школа – чітка гармонізована співпраця між сторонами зможе суттєво посилити якість інклюзивного навчання.

Інклюзивно-ресурсні центри, які, на думку батьків, що зверталися до них, є кращою альтернативою колишнім Психолого-медико-педагогічним консультаціям і користуються довірою, на даному етапі також потребують методичної підтримки, зокрема, в умовах існуючого в окремих містах (переважно, обласних центрах) навантаження.

За результатами дослідження сформовано рекомендації щодо необхідних змін для підвищення якості інклюзивного навчання. Такими, зокрема, є обов’язкова підготовка майбутніх педагогів та підвищення кваліфікації вчителів, що вже працюють у школах, запровадження супервізії для тренерів, педагогів, директорів шкіл, інклюзивно-ресурсні центри, а також механізму часткової оплати педагогам за отримання другої вищої освіти. Крім того, вдосконалення потребує механізм фінансового забезпечення відповідно до потреб дитини з особливими освітніми потребами. Під час дослідження виявлено також потребу у розробленні критеріїв оцінювання та інструментарію для моніторингу якості надання послуг в інклюзивно-ресурсних центрах, проведення систематичних моніторингів щодо задоволеності батьками якістю, доступністю освіти для дітей з особливими освітніми потребами та врегулювання питання видачі документів про здобуття базової середньої освіти для учнів з особливими освітніми потребами.

Дослідження якості інклюзивного навчання для дітей з особливими освітніми потребами

Довідково:

Дослідження проведено у грудні 2020 – січні 2021 року якісними методами – за допомогою глибинних інтерв’ю з ключовими респондентами та фокус-групових дискусій на онлайн платформі ЗУМ і телефоном. Участь у дослідженні взяли батьки дітей з особливими освітніми потребами, випускники шкіл з особливими освітніми потребами, керівники/заступники керівників закладів загальної середньої освіти, в яких організовано інклюзивне навчання для дітей з особливими освітніми потребами, вчителі та асистенти вчителів інклюзивних класів.

Дане дослідження не є репрезентативним і покликане зібрати та проаналізувати досвід, аргументи, думки саме учасників дослідження. Відбір визначених груп не дозволяє екстраполювати їхній досвід на всі подібні групи респондентів, але дозволяє скласти перелік врасливостей або, навпаки, сильних сторін і досягнень, побажань різних учасників щодо організації більш якісного інклюзивного навчання.

«Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe) є проєктом міжнародної технічної допомоги, що реалізується компанією Alinea International та фінансується Урядом Канади.

Права дітей від Unicef Ukraine