Мета: Ознайомити учнів з історією виникнення Великодніх свят; розвивати інтерес і виховувати повагу до звичаїв, традицій українського народу; навчати писанкарству.
Обладнання: Біблія, ілюстрації з писанками, ескізи розпису писанок (символічні знаки), приладдя для розпису яєць.
Вихователь
Переважно на квітень припадає найголовніше християнське свято Пасха або Великдень. Це величне свято світлого воскресіння Христа, який приніс себе в жертву за гріхи людей і спокутував їх своїми стражданнями. Можливо, хтось із вас знає, коли виникло і що означає слово Великдень? Це свято дуже-дуже давнє. Колись воно відзначалось в один і той самий день, 14 дня місяця писане. Саме слово “пасха” грецького походження і в перекладі означає “страждати”.
Послухайте розповідь про Великодні звичаї нашого народу.
“Вербний тиждень”.
Останній тиждень перед Великоднем називають Білим, Чистим або Вербним. Він найбільш відповідальний у ритуальній практиці посту. Найважливіший день Вербного тижня — Четвер. Його називають Страсним, Чистим або Живним. Колись був звичай пекти три паски — сонцю, покійним, живим. То саме першу паску пекли в четвер, другу — в п’ятницю, а третю — в суботу. У вербну неділю святять вербу в церкві і нею хльоскають друзів, дітей, примовляючи: “Верба б’є, не я б’ю, за тиждень — Великдень, уже недалечке червоне яєчко”.
“Страсна п’ятниця”.
Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви, а це, звичайно буває коло другої години по полудні. Повернувшись із церкви, родина, зазвичай, сідає до столу обідати. Обід у Страсну п’ятницю — пісний, навіть риби їсти в цей день не можна. Здебільшого обходяться капустою, картоплею, огірками… Ні шити, ні прясти в Страсну п’ятницю не можна. Великий гріх — рубати дрова. В п’ятницю печуть паски. Поки паска не посвячена, їсти її не можна —гріх! За народним віруванням кажуть: “Хто співає у Страсну п’ятницю, той на Великдень буде плакати”.
“Великодня субота”.
У Великодню суботу роблять крашанки. Здебільшого фарбують в червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Не годиться робити чорні крашанки, бо вони нагадують про кров “лукавого”. Перше фарбоване яйце зберігають і, як треба, підкурюють ним хворого на пропасницю.
“Ніч на Великдень”.
До нашого часу зберігся звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь. Його розпалюють десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі суху вербу або сухий дуб — “бо в сухому дереві нечиста сила ховається”… У Великодню ніч спати не лягають, а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо стелити ліжко не годиться—”щоб нечиста сила не приснилась”. Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч— “бо янголи над світлом літають”.
Неодмінний атрибут Великодніх свят — писанки. Історія писанок сягає в далеке минуле і зв’язана з ритуалом величання споконвічного закону весняного відродження життя на землі. Писанку, як символ сонця і відродження, знають усі народи світу.
На пасхальні свята люди дарували один одному варені червоні яйця. Цей звичай, згідно з переказами, завдячує своєму початкові святій Марії Магдалині, яка піднесла Тиберію в дар червоне яйце з привітанням “Христос воскрес!”
Яйце править подвійну роль: воно є символом гробу і виникнення життя на землі, а червона фарба знаменує наше відродження кров’ю Господньою. Так чому ж саме яйце возвеличували і розмальовували наші предки? Найперше яйце — за легендою — мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. Розмальовані яйця — писанки присвячувалися сонцеві й весні, а розписували їх напередодні свята Весни. З тієї хвилини, коли на яйце наносився орнамент, воно переставало бути простим яйцем, а ставало святою писанкою. Бо ж були ці орнаменти не звичайними малюнками, а таємними знаками, пов’язані з магічними обрядами.
Писанки, до речі, не можна було писати в той час, коли ти з кимось посварився чи був у гніві, адже писанка — символ добра й сонця.
Розгадка символів
Сонце
Бог — це світло, тому сонце є символом Бога (Христа). У наших літургійних молитвах ми часто звертаємося до Христа як до Сонця-Правди.
Колесо
Знак найвищого спокою з напруженою силою, завершення досконалості, образ Вічності Божої. Символ безсмертя й майбутнього небесного існування, образ безконечної Божої любові.
Хрест
Символ Всесвіту; знак чотирьох сторін світу, чотирьох темпераментів. Хрести — це святий знак викуплення.
Трикутник
Символ вогню, безсмертності та чоловічої й материнської сили. У християнстві — це символ Пресвятої Трійці. Із вписаним у середині колесом — це символ Божого ока.
Дерево життя
Символ небесної осі й скарбниці життя; безперервно відновлювальної природи. Дерево — це поняття всього доброго й вартісного; це образ Божої Мудрості.
Триріг
Це знак святого числа 3 і трибожества. Число 3 є символом симпатії й порядку.
Зоря
Зоря є знаком неба. У християнстві — це знак христового царства.
Колосся
Колосся й зерно — є уособленням предків, святою їжею. У християнстві колосся символізує Воскресіння, таїнство Христа й Божого царства.
Граблі
Граблі—це символ дощу—горішньої й торішньої води, що вийшла з неба й землі.
Гінка
Гілка — це символ повної живучості Божої Ласки, завжди свіжої чесноти та добрих діл.
Дубовий листок
Дубовий листок символізує силу богів погоди. У святому Письмі дуб є святим знаком повноти життя Божого люду й символ Божої справедливості.
Вихователь.
Я хочу розповісти про символіку фарб, про яку мені розповіла прабабуся.
1. Червона фарба означає радість життя, любов, для молодих — надію на одруження.
2. Жовта присвячена сонцеві, зорям і місяцеві, в господарстві — урожай, тепло, приріст покоління.
3. Зелена символізує весну, воскресіння природи, багатство рослинного й тваринного світу.
4. Червона з білим означає пошану до духів, подяку за охорону від злих сил. Кілька фарб, 4-5 одночасно, означають родинне щастя, мир, любов.
5. Чорна означає багно, надра землі, трясовину, чорного крука, чорну ворону, бурю, негоду, нещастя.
6. Чорна з білим — жалоба, пошана до духів, подяка за охорону.
7. Бронзова (коричнева) фарба — матір-земля, її врожай, щедрість для людини.
Бесіда для учнів
Мета. Розширювати поняття учнів про Україну, як країну, в якій ми живемо, і від нас залежить її сьогодення і майбутнє. Розвивати прагнення бути господарем свої держави. Виховувати любов до Батьківщини, бажання бути активним її громадянином.
Вихователь. Ми живемо з вами, діти, в чарівному, надзвичайно красивому краю, який зветься Україна. Природа нашого краю дуже різноманітна і цікава. Ось погляньте на карту (Вихователь показує на карті Україну). Тут є гори Карпати і Кримські, безмежні поля і степи, озера, ріки і моря Чорне і Азовське, вікові ліси. Не злічити на ній джерел і струмочків, які живлять нас і нашу землю цілющою життєдайною водою. Це наша держава, державна територія, в оточенні інших більших і менших держав. А що ж таке державна територія? (Відповіді учнів). Державна територія — це частина земної кулі, яка знаходиться під суверенітетом певної держави. А що таке суверенітет? (Відповіді учнів). Суверенітет — це незалежність, самостійність держави в її зовнішніх та внутрішніх справах. Все це означає, що ми — незалежна вільна держава, яку ніхто не гнобить, не принижує, не нав’язує свого способу життя, іншої культури та поведінки. Це сьогодні ми незалежні і вільні, але так було не завжди. Були різні часи в нашій історії, коли ми були під гнітом інших держав, які прагнули захопити територію України для свого збагачення і поневолити її народ. Тоді нас і принижували, і гнобили, нав’язували свою мову, культуру, правила поведінки. Та тільки душа справжніх українців залишалася світлою в усі часи і люди боролися за свою волю і незалежність. А раз боролися, то й перемагали. Як писав поет Тарас Шевченко: «Борітеся й поборете», так воно і ставалося в усі віки. Бо все залежить від людей, які тут живуть, від їхньої сили, волі, розуму, бажання. Який народ, така його й країна, адже народ — це творець своєї держави, її повновладний господар. Все залежить від нього самого. А хто такий народ? (Відповіді учнів). Народ — це населення держави, жителі країни, форма національної та етнічної єдності, нація. Це я і ти, кожен із нас. То ж нагадаймо тему нашої бесіди: «Україна — це ми!»
Вихователь. То ж перше завдання, яке стоїть перед нами, це збереження довкілля і краси рідного краю. А що може зробити для його покращання кожен із вас, діти? (Відповіді учнів). Так, так змінити своє негативне ставлення до природи, а своєю працею примножити її красу і багатство, бо кожному з вас дуже легко посадити мале деревце, і це краще, аніж ламати; обсадити свої двори квітами і гарними кущиками. А основне, виробити в собі культуру поведінки, щоб було соромно перед самим собою шпурнути папірець де попало, викинути непотрібний пакет просто посеред вулиці. Які будемо ми, така буде і наша держава. Якщо ми будемо смітити і забруднювати свою землю, то що про нас скажуть у світі? (Відповіді учнів). Так, безкультурні люди, брудна і непривітна їхня держава. А це ж від нас з тобою залежить. І не треба дивитися на інших, почнімо з себе. А коли кожен буде думати про себе, то ми всі разом прийдемо до повного порядку. І буде у нас повсюди краса і лад. Бо ж Україна — це ми!
В українській природі закладена величезна сила краси. Вона позитивно впливає на формування характеру людей. Це, мабуть, тому в нас такий співочий і талановитий народ, стільки звучить народних пісень, стільки звуків тішать серце. Давайте і ми послухаємо кілька народних пісень і підспіваємо й самі. (Вихователь вмикає пісню, діти підспівують).
Звучать українські народні пісні
Чарівна пісня, аж настрій піднімається. А це ж наша пісня, рідна, українська. І від тебе залежить чи буде вона звучати в майбутньому, чи слухатимуть ці чарівні звуки діти твоїх дітей. А чому так, як ви гадаєте? (Відповіді учнів). Правильно, якщо ви будете нести її у світ сьогодні, пропагувати, показувати всьому світові своє, рідне, притаманне тільки своїй нації, то й люди будуть про нас знати, пам’ятатимуть і стане тоді багато прихильників, а якщо ви сьогодні відцураєтесь від свого, рідного, то ким ви підете у світ? Хто про вас і вашу державу знатиме? Це теж залежить від усіх нас і кожного окремо. Бо ж Україна — це ми!
Так само і наша рідна мова, вона сьогодні стала державною, за це так ревно боролися кращі сини і доньки України, платили своєю свободою і, навіть, життям. Дорогою ціною вона дісталася Україні. Бо ж ви знаєте, діти, що як затихне рідна мова, то не стане нас, як народу. Ми просто станемо юрбою, населенням невідомо якої країни. Цього прагнуть наші вороги і добиваються всіма силами, щоб зникла українська мова з ужитку, так легше боротися з нацією. Бо без мови нема нації, нема народу. То чи не від нас з вами залежить сьогодні майбутнє нашої держави? Як ви міркуєте, що для цього потрібно, щоб не втратити своєї самобутності, культури і мови? (Відповіді учнів). Так, нести у світ своє щире слово, свою таку багату і колоритну, співочу і дзвінку веселкову мову, щоб вона звучала на цілий світ, ніколи не змовкала і не стала сиротою при живих українцях. Вона вже стала державною, не втратьмо її сьогодні. А відповідальність за це лежить на тобі, на мені, на кожному з нас, хто живе в Україні. Бо Україна — це ми
За все, що в нас є, ми уже заплатили,
То ж гордими будьмо людьми.
Ідімо вперед, набираймося сили,
Бо вся Україна — це ми!
Вчитель. Так, ми заплатили за все, що у нас є, дорогу ціну, тому сьогодні ми повинні бути єдиними, стояти разом, плече до плеча і довести всьому світові, що Україна найкраща у світі. А що таке Україна? Це ми! Я і ти, усі ми разом у своїх починаннях, у натхненній творчій праці. А українці — народ працьовитий, чесний, роботящий. Ось погляньте, яке колоссячко зростили на нивах! А це ж хліб святий. Наше багатство. Скільки праці і поту у цьому вусатому колоссі, скільки переживань і недоспаних ночей. Але є хліб на столі і народ ситий, здоровий і багатий. А від кого це залежить? (Відповіді учнів). Від людей праці, від тебе і від мене, від нас з тобою. Бо сьогодні ви ще учні, а в недалекому майбутньому будете ростити хліб і годувати всіх людей, всю країну. Від нашої праці, твоєї і моєї, буде залежати добробут України, нашого народу. Бо Україна — це ми!
Вихователь. Щоб був достаток у нашому українському домі, то треба трудитися до сьомого поту кожному із нас, а це важко. Тому змалку дитину привчають до праці батьки, школа... Вчать бути наполегливим, працьовитим, гартувати силу, розвивати волю. А що таке воля і як її розвивати? (Відповіді учнів). Воля — це одна з функцій людської психіки, яка полягає насамперед у владі над собою, керуванні своїми діями, у свідомому регулюванні своєї поведінки, прагнення досягти своєї мети, рішучість, бажання хотіти. Вольовий характер розвивати важко, але кожна дитина може і повинна це зробити. Це дуже важливо в житті, щоб досягти своєї мети. Адже у кожного з вас є своя мрія, кожному хочеться мати цікаву професію, роботу, чогось навчитися, щось уміти. Але досягає свого тільки той, хто вміє бути наполегливим, напористим, рішучим, хто має сильну волю. Тобто все залежить від тебе самого, від твого бажання боротись і перемагати. Бо, як каже народна мудрість: «Під лежачий камінь вода не тече». Щоб мати щось, то треба працювати, напружити всі сили і всю волю і лише тоді ти досягнеш своєї мети. А українці завжди славилися тим, що мали вольовий характер. Це одна з характерних рис нашого народу і виявляється вона в тому, що над усе українці цінували свободу і незалежність, боролись за неї, а тому перемагали. Тому і кожен, я, ти, всі українці повинні вміти боротися, гартувати свою волю, невпинно працювати, зміцнювати характер, тоді і Україна наша буде сильною, багатою і міцною державою. Адже Україна — це ми!
Виователь. Часто можна почути, що жити важко і нецікаво, то те не так, то це не так. Але погляньте навколо, у якому безмежно чарівному світі ми живемо, яка дивовижна природа нас оточує, як яскраво світить сонечко для кожного з нас. Може ви зрозумієте, що людині не так уже багато треба для щастя. Тільки не треба заздрити іншим, у кого чогось більше, ніж у вас. Ще жодна людина не забрала всього з собою, йдучи в інший вимір: і той, у кого мало, і той, у кого всього багато... Щоб мати чогось більше, треба мати більше таланту, сили, волі, наполегливості, напористості, терпіння, удачі... То чи варто заздрити? (Відповіді учнів). Заздрість — це смертний гріх, який людину перетворює на казна що. І від цього вона не стане щасливішою, розумнішою, мудрішою... Усі ми дуже різні, і тому не заздрити треба, а наполегливо трудитися, вдосконалювати себе, гартувати свою силу і волю, а тоді і успіх прийде, і перемога засвітить яскравим сонечком. Треба знайти себе у цьому світі, і лише тоді стане цікаво жити. Для цього ви ходите до школи, займаєтесь в різних гуртках, вчитесь долати труднощі, а це найголовніше — вміти долати труднощі. Отож старайтеся, починайте з малого і не зупиняйтеся перед труднощами, не кидайте почате на півдорозі, а кожну справу доводьте до кінця. А ще вчіться дивуватися і насолоджуватися малим: красою природи, яскравими кольорами веселки, світлими променями вранішнього сонечка, зорями у нічному небі, адже світ такий чарівний і розмаїтий, любіть його, захоплюйтесь ним. Ми лише раз живемо на білому світі, цінуйте те, що маєте. Вчіться бути мудрими, бо мудрий завжди знайде вихід з ситуації, мудрому завжди цікаво, бо він бачить те, чого інші не помічають. Будемо розумними і мудрими я, ти, всі ми, то буде мудра і світла наша Україна, бо Україна — це ми!
Автор Надія Красоткіна
Виховна година
«Великий дім - дежава!»
Мета:Закріпити знання учнів про Україну, її символи, розширити і поглибити поняття про те, що «я – громадянин України»; розвивати українське мовлення дітей, їхній кругозір, формувати громадські якості, людяність; виховувати любов і повагу до Батьківщини - України, її символів.
Хід заняття:
1. Організаційний момент.
Облітав журавель
Сто доріг, сто земель.
Ми спитали журавля:
- Де найкращая земля?
Журавель відповідає:
- Краще рідної немає!
2. Вступна бесіда
Тема нашого заняття «Великий дім-держава!» І, звичайно, говорити ми будемо про наш рідний край.
У всі людей одна святиня,
Куди не глянь де не спитай:
Рідніша їм своя пустиня,
А ніж земний в чужині рай.
Нема без кореня рослини,
А нас , людей, без Батьківщини.
- Діти, а що таке Батьківщина?
- Кожна людина завжди з великою любов’ю згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, де відкрився для неї казковий дивосвіт. Ця затишна батьківська оселя, родинне вогнище і є маленька батьківщина. У кожного із вас теж є дім, де живете ви, ваші мама, тато, бабуся, дідусь ваші братики, сестрички. Маленькі батьківщини кожного разом утворюють нашу велику державу – Україну.
Робота в парах
- У кожного на парті лежить невеликий аркуш паперу. Візьміть олівчик і намалюйте клаптик землі на якому ви живете. Це і буде ваша маленька батьківщина.
- Зробили. А тепер вашу кожну маленьку батьківщину ми з’єднаємо в одну цілу .прикріпіть свої малюночки на карті.
- Що в нас отрималось? (Україна)
Продовження бесіди
- Україна – це наша земля, наш рідний край із славною багатовіковою історією, мудрими, талановитими людьми, з чарівною піснею, що дивує весь світ, з невмирущими традиціями, з мальовничою природою.
Прислів’я
- Які прислів’я ви підготували про рідний край?
Кожному мила своя рідна сторона.
Де рідний край, там і під ялиною рай.
Рідний край – земний рай.
Не забувай свій рідний край.
Багато держав є, людей і мов різних,
І кожному мила одна лиш, єдина,
Найкраща з усіх, - то є рідна країна.
Мені ж наймиліша – моя Україна.
Україна – це наш рідний край, наша дорога і мила Вітчизна, земля де ми народились, побачили, пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову – це найдорожча у світі Батьківщина.
У всьому світі кожен зна:
Є Батьківщина лиш одна.
І в нас вона одна-єдина –
Це наша славна Україна.
Про Україну, рідний край
Ти завжди, завжди пам’ятай.
Із давних-давен український народ славився не тільки працелюбністю, а й своїм талантом. Могли і пісню веселу чи сумну заспівати, і танець завзятий станцювати, і на народних інструментах зіграти.
Музична пауза
- Діти, а ви вмієте танцювати?
- Тож який ви танець танцюватимете?
- «Подоляночку».
4.Продовження бесіди
- Коли ми говоримо про нашу державу Україну, ми не можемо не згадати про найважливіше місто України – столицю – Київ.
Київ місто історичне
Йому вже багато літ!
А воно красиве, вічне,
Cеред зелені і квіт.
Київ – серце України.
І найкраще місто в світі
Хоч пройшов усякі зміни ,-
Гарний все – в зимі, чи в літі.
- Дійсно, Київ прекрасний в будь-яку пору року. Давайте розглянемо краєвиди Києва.
5. Розповідь вихователя про символи України
Кожна держава світу має свій Герб, Прапор та Гімн. Це символи держави. Гімн – найголовніша пісня України, в якій висловлюється найсердечніше - думки і прагнення народу. Автор українського гімну – Павло Чубинський.
Він написав вірш у 1862 р. , а композитор Михайло Вербицький створив музику 1885 р. Слухати гімн потрібно стоячи мовчки з гордо піднятою головою.
Прапор – державний символ.
Це для всіх – ознака сили,
Це для всіх – ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм
Синій – небо, жовте – жито.
Прапор свій оберігаєм,
Він святиня, знають діти.
Блакитний колір– це колір води, чистого неба, це символ миру.
Жовтий колір– це колір сонця, без якого немає життя на землі. Це колір зерна, хліба. Ці кольори мають значення миру і багатства, бо наш народ є мирним і працелюбним.
Герб– найголовніший із символів:
Тризубсимволізує мир і творчу працю. А ще в ньому відображено триєдність життя: це Батько, Мати, Дитя, які символізують силу, мудрість і любов.
Наш герб – тризуб
Це воля, слава, й сила:
Наш герб – тризуб
Недоля нас косила
Та ми зросли, ми є'
Ми завжди будем,
Добро і пісню
Несемо ми людям.
6. Бесіда про українські обереги
Народним символом українців є батьківська хата, святий хліб, вишитий рушник і материнська пісня, верба і калина, і хрещатий барвінок, і вірний своєму краю лелека. Всі вони – наші давні та добрі обереги. А щоб наша Україна стала ще кращою, щоб розцвітала з кожним днем давайте посадимо на кожному клаптику землі української по квіточці-оберегу. Які квіти-обереги ви принесли сьогодні?
На стрункій високій ніжці
Біля річки на лужку
У хустинці білосніжці
Стрів я квітоньку таку
Ясним оком жовтуватим
Усміхнулася мені.
Я хотів її зірвати
А бджола сказала: - Ні!
Пролісок
Поховалися морози
По кущах, по верболозах,
У ярах туман заліг,
Задрімав торішній сніг.
Крізь пожухле листя клена
Білий пролісок весни
Ручки вистромив зелені
Щоб ловити вітру сни.
Прикріпіть свої квіти на карті.
А коли прийде весна, ви разом зі своїми мамами посадіть такі ж квіти у себе дома у квітнику. І нехай наша Україна стане такою прекрасною, уквітчаною квітами не тільки на папері, але й наяву.
Виховна година на тему:” Я і моя родина”
Мета. Виховувати шанобливе ставлення до старших членів сім’ї; розвивати в учнів бажання допомагати батькам, радувати їх успіхом та увагою.
Обладнання: фломастери, чисті аркуші паперу.
Хід бесіди
Слово вихователя. Кожний народ має свої святині. Головна святиня кожної людини – це перш за все мати.
Народна мудрість говорить, що батько тримає хату за один кут, а мати – за три кути. Клопоти по господарству, виховання дітей, створення затишку в оселі – усе це лежить на плечах матері. Вона віддає дітям ласку, любов, здоров’я, життя. Мати – це той вогонь. Що зігріває оселю щирою любов’ю, єднає родину.
Мати і батько – найрідніші і найближчі вам люди. Вони дали вам життя, вчать вас людяності, доброти ,милосердя. Вкладають у ваші вуста добрі слова. На передодні ми будемо святкувати свято усіх жінок – 8 Березня. Тож давайте цю годину ми присвятимо нашим мамам.
Мати… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Матерів мільйони, і в їхніх серцях живе любов. Якщо я запитаю вас, чия мама найкраща, кожен із вас відповість: «Найкраща мама _ моя». І ви будете праві, адже немає нікого милішого у світі за рідну матінку.
Творче завдання «Сонце материнської любові». Вихователь малює на дошці «Сонце материнської любові» (без промінців) і, звертаючись до кожного учня, ставить запитання: «Яка твоя мама?». Відповіді учнів учитель записує у вигляді промінчиків у «сонця».
Слово вихователя. Наш народ споконвіку шанував матерів. Вирушаючи у далеку путь чи повертаючись додому, діти цілували мамині руки, що виростили їх, пестили і захищали від лиха.
Тож і ви кажіть кожного дня своїм матерям ласкаві слова, бо хто ж боронить вас від усіх бід. Недаремно у народі кажуть «У дитини болить пальчик, а в метрі – серце».
Коли б хто у світі підрахувати міг
Всі сльози материнські на землі,
Коли б хто біль, що знала кожна мати,
Розкласти міг на часточки малі,
Напевне всім удосталь би дісталось,
Аби ж то кожен витримати зміг.
Шануймо ж наших матерів!
Не забуваймо! Адже і наші болі
Приймають матері в свої серця, аби у нас була щаслива доля Од самого початку до кінця!
У всіх народів пошана до матері була ж такою ж свяченою, як і любов до Вітчизни. Мати дає життя, оберігає вогнище, несе у світ любов. А Вітчизна? Вона – мати нашого народу. Тож не дивно, що ми поєднуємо любов до матері й Батьківщини. Перед ними в нас один спільний обов’язок – любити, шанувати, берегти їх.
Зараз кожен із вас живе у своїй родині, серед близьких і дорогих людей. Родина – це маленька Батьківщина, в якій ви живете і яку повинні ніжно любити і поважати, шанувати своїх батьків, наслідувати їх у всьому.
Творче завдання «Турбота про рідних». Вихователь просить учнів скласти два списки обов’язків: перший – «Обов’язки батьків», другий – «Мої обов’язки». Кожен список має складатися з п’яти пунктів. Потім учитель запитує учнів, які обов’язки, на їхню думку, виконувати легко, а які – важко.
Після обговорення учні разом з вихователем визначають, що слід робити, щоб звичайне виконання обов’язків перетворилося на щире піклування про рідних.
Бесіда. 1. Які риси характеру притаманні усім на світі мама? 2. Якими словами ви зустрічаєте маму і тата, коли вони повертаються додому?
3. Як мама зустрічає вас після розлуки?
4. Розкажіть про найдорожчий подарунок. Який ви отримали від мами? 5. Розкажіть, як батьки піклуються про вас, коли ви хворієте? 6. Як ви піклуєтесь про маму?
Заключне слово вихователя. Батько і мати дали вам життя і живуть для вас. Їхнє щастя у вашій посмішці, ваших успіхах, вашому здоров’ї. тож любіть і цінуйте своїх батьків , не завдавайте їм болю, образи і прикрощів. Умійте поважати працю батьків, адже вони працюють заради вашого добробуту.
Три нещастя може спіткати людину – старість. Смерть і лихі діти – говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невмолима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері свого дому. А від лихих дітей можна зберегти оселю. І це залежить не лише від ваших батьків, а й від вас самих.
Бути хорошими дітьми означає не допустити, щоб старість батька і матері була отруєна вашими поганими вчинками. Пам’ятайте, що ранню старість і хвороби батьків приносять не тільки важка праця,втома, але й хвилювання, тривоги. Прикрощі. Найбільше вражає батьків невдячність, байдужість сина чи доньки. Будьте гідними своїх батьків, бережіть їх