Свирид Петрович Г о л о х в о с т и й — промотаний цилюрник
А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив,— дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть... Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать.
Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.
Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!
Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Да коли улюбльон, да так улюбльон, хоч візьміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!
Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!
Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…
Та я не панич, а простий міщанин,— то тільки зверху на мені образованность!
То єсть по натуре, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованності, дак ми уже не та хворма...
Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару—паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот! А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота необразованна! Авжеж, мені ваших дєнєг тольки й нада било! Так і понімайте! А вони заклали сібе в голову, що я на їхніх дочок задививсь.
Проня Прокопівна - дочка Сірків
Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
Ах, не говоріть мінє про любов... І я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Не цилюрник, а палінмахтер: образованний, гарний, багатий.
Чімпанцького треба: так водиться.
Необразованість! Не розумієте: у нас сьогодні прийому нема!
Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій, треба пукета до грудей! (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!
Що ж це таке? Улізла у хату, засмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна X и м к а до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!
Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого). Позвольте і мені папіроску!
Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
С е к л и т а Пилипівна Лимариха — сестра Сірчисі, перекупка
Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
Та чого ви там воркочете, старі? Ще не на-воркотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю?
Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я С е к л и т а Лимариха!
Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить тебе? За гроші тільки, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!
Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна? Женимо!
П р о к і п С в и р и д о в и ч Сірко — міщанин, має крамницю
То ж моє нещастя, що мати за його: багатий...
Та, либонь, свата мене, а мені хоч у воду!
Ох, лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде...
Я вам не пара... Ви б краще не в'язали мені світа... зараз проміняєте на яку-небудь панну!
X и м к а — наймичка у Сірків
У мене не десять ніг, а дві!
Там тітка С е к л и т а іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
Та й приберу... мов пожар... почека!
Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля... Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!
(показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!