Embedded Files
Спогади харків'ян
Наталія Петрівна Тріпутіна
Наталія Петрівна Тріпутіна
(бібліотекарка, краєзнавиця)
Наталія Петрівна Тріпутіна
Наталія Петрівна Тріпутіна народилася 15 листопада 1949 року в місті Харкові. Після закінчення філологічного факультету Харківського державного університету ім. О. М. Горького (нині Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна) працювала у середній школі. З 1976 року працює в бібліотеці Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова, нині обіймаючи посаду завідувачки сектору виховної роботи зі студентами. Великого значення Наталія Петрівна надає прищепленню майбутнім фахівцям комунального господарства любові до рідного краю, приділяє багато уваги популяризації краєзнавчих знань серед молоді.
Науковий доробок Наталії Петрівни складають понад 100 публікацій. У 2019 році Харківською державною науковою бібліотекою ім. В. Г. Короленка в серії «Краєзнавці Слобожанщини» видано біобібліографічний покажчик, який містить матеріали про життєвий і творчий шлях краєзнавці.
Відзнаки Наталії Петрівни Тріпутіної: звання «Заслужений працівник ХНУМГ ім. О. М. Бекетова» (2015). Лауреат творчої премії Харківського міськвиконкому в галузі краєзнавства ім. Д. І. Багалія (2013).
«З дитячих років будь-якого харків'янина вабив до себе єдиний збережений з дореволюційних часів у колишньому вигляді куточок колишнього Харкова — фірмовий магазин кондитерської фабрики "Жовтень". Від старших знали, що шикарним інтер'єром, комфортом і казково смачною продукцією цього магазину ласуни були зобов'язані засновнику фабрики Григорію (Жоржу) Миколайовичу Борману.
Ходив серед місцевої дітвори і смішний жарт:
У Жоржа Бормана
Носа відірвано!
Замість носа —
"Папіроса".
Замість глаза —
Два алмаза.
Замість пуза —
Два гарбуза.
Миколаївська площа, 19 (нині площа Конституції)
Приблизно в 1971 році місто святкувало черговий ювілей первістка вітчизняного сільськогосподарського машинобудування — Харківського тракторного заводу. Ця дата для багатьох наших земляків, можливо, і пройшла б непомітною, якби за блискучим склом центральної вітрини не був у ті дні виставлений величезний (сантиметрів 40 в довжину і близько 30 у висоту) шоколадний трактор. Який він був на смак — спробувати не довелося. Але його значні розміри і майстерна обробка залишили незабутнє враження. До кінця 1970-х шоколад якось став зникати з продажу і спогад про трактор перетворився на солодке марення...».
З приватного архіву Наталії Тріпутіної
Ще один спогад, наданий Н. Тріпутіною:
«Короткий, але яскравий епізод з раннього дитинства, розказаний на схилі років харків'янкою, колишньою артисткою цирку та естради Луїзою Петрівною Тріпутіною, 1926 року народження.
На початку 1930-х артисти цирку та естради Тріпутіни (під псевдонімом Ернані) виступали на арені Харківського цирку з музично-ексцентричним номером. У виступі, згідно з давньою цирковою традицією, брали участь і зовсім юні музичні ексцентрики Валя, Льоня, Ліда і Люся Тріпутіни.
Одного разу на виставу завітав консул Німеччини в Харкові [К. Вальтер]*. Живий яскравий номер дуже сподобався іноземному гостю і він побажав подякувати молодшим учасникам виступу. Запросивши дітей до директорської ложі, він вручив їм розкішну коробку шоколадних цукерок. Звичайно, в ті голодні роки діти були приголомшені таким щедрим подарунком і почали розпаковувати і розглядати вишукано оформлену іноземну, як вони думали, дивину. Золоте тиснення на тлі оксамитового покриття, шовкова підкладка всередині вражали не менше, аніж аромат шоколаду. Яке ж було їхнє здивування, коли всередині під кришкою виявилася вкладка з повідомленням про те, що подарунок, який приголомшив усіх, виготовлений на харківській кондитерській фабриці "Жовтень" — КОФОК!
Залишилося загадкою, а чи знав сам пан консул, що його дарунок має зовсім не німецьке походження...».
*Германське Генеральне Консульство, ул. К. Лібкнехта, 54, Генеральний Консул К. Вальтер // Адресно-довідкова книга «Весь Харків» на 1930 рік. Харків, 1930. С. 36.
Леонід Вадимович Раєнко
Леонід Вадимович Раєнко
(краєзнавець)
Леонід Вадимович Раєнко народився 25 вересня 1952 року в Харкові. Понад 40 років краєзнавець збирає літературу та різноманітні публікації, що мають відношення до Харківщини. Свою бібліотеку, що є однією з найповніших приватних краєзнавчих колекцій Харкова, він хоче згодом передати Харківській організації Національної спілки краєзнавців України. Інше захоплення усього його життя — це філателія: він ретельно відслідковує поштові марки та конверти, тематика яких пов’язана з Харківщиною.
«Я колекціонував етикетки з цукерок. У мене була колекція зі 150 етикеток. Найстаріша з них була 1939 року, було декілька варіантів з етикеток цукерки "Білочка", а також декілька торгівельних клейм. Все це я передав через відомого харківського фотографа Володимира Оглобліна для Харківської кондитерської фабрики.
Було б дуже цікаво, щоб фахівці, використовуючи торгові клейма «вистроїли» різні етикетки по хронології. Було б дуже пізнавально і корисно».
Леонід Вадимович Раєнко
Інна Анатоліївна Крівіч
Інна Анатоліївна Крівіч
(вчителька Харківського ліцею № 3)
З приватного архіву Інни Крівіч
«Моя мама — Руденко (Карпова) Ганна Тимофіївна в 16 років прийшла працювати на кондитерську фабрику. Спочатку була ученицею, а через вісім років уже бригадиром тортового відділення бісквітного цеху. Загальний стаж роботи на фабриці — 47 років. Ветеран праці.
Торт... Досі, коли чую це слово, пам'ять повертає в дитинство ...
От мені п’ять років. Я вперше потрапила до мами на роботу. Це кондитерська фабрика (у той час вона мала назву "Жовтень", а зараз Харківська бісквітна фабрика), а якщо точніше — цех, де виготовляють торти. У мене збулася дитяча мрія багатьох дівчат і хлопців — я потрапила в це царство кондитерів. У повітрі відчувалися аромати заварного крему, ванілі, какао, смаженого арахісу... Але особливо вразила неймовірна кількість тортів, я навіть не могла уявити, що їх може бути так багато. Деякі із них були вже повністю оформлені, а інші чекали своєї черги. Мені тоді здавалося, що я опинилася в якійсь чудовій казці, а мама та її колеги — "королеви смаколиків", яким підвладне чарівництво. "Королеви" все кружляли навколо столів, на яких стояли торти. В руках у них були мішечки з кремом. І кожна додавала свій штрих: поле, квітку, пелюстку... Так створювалися всіма улюблені шедеври.
Минуло багато років, а цех знаходиться на тому ж місці й, на щастя, так само радує своєю чудовою продукцією харків'ян. А я щоразу, коли проходжу повз, згадую своє дитинство й маму».
Світлана Іванівна Овчинникова
Світлана Іванівна Овчинникова
(співробітниця Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка)
«Кожна дитина любить солодощі. Часто щастя в дитинстві вимірюється цукерками, «печенюшками», шоколадками і тортиками, іграшками.
Коли я була маленька, я думала, що коли виросту, то не буду їсти супу борщу, а буду — на сніданок — цукерки, на обід — зефір, на вечерю — печиво та шоколадки. Пам'ятаю, як їздили на Кінний базар, де продавали дивовижних червоних півників на паличці. 15 копійок і щастя у тебе в долоньках. Продавали ці солодощі гарні молоденькі циганочки.
З приватного архіву Світлани Овчинникової
Мама не погоджувалася купувати цих півників ні за які скарби світу, а я вмовляла її всіма можливими способами. Жалісливо заглядала в очі, писклявим голосом вимовляла чарівне слово "будь ласка". Нічого не допомагало. Мама казала, що ці жінки не дотримуються санітарно-гігієнічних правил. Я замовкала, вбита такими аргументами. І в нагороду за моє терпіння ми їхали в магазин "Ведмедик", там на високій вітрині лежала ціла купа різнокольорових півників. Коштували вони 5 коп. І я вибирала три різнокольорових — червоного, жовтого і зеленого.
Зі своїм багатством бігла на вулицю, собі залишала червоного, подругам дарувала жовтого і зеленого. Але перш ніж їсти, ми дивилися на все навколо через цих півників. Якщо дивитися через жовтого, то все навколо здається сонячним, крізь червоного — все навколо, як палаючі грона горобини, а коли дивишся через зеленого — відразу уявляєш себе Еллі в Смарагдовому місті.
Там ходять всі в зелених окулярах і все навколо має смарагдовий колір. І сусідський Шарик відразу перетворюється на Тотошка.
Мій тато навчався в Харківському медичному інституті, тому дорогою додому він заходив у магазин "Ведмедик" і купував мені монпансьє в жерстяних коробочках і дитячий гематоген. Монпансьє було двох видів: просто кольорове і від кашлю з пектусіном. Коли тато приносив мені кольорову коробку, відразу треба було бігти на вулицю. Розкривали коробку з друзями, набивали повний рот і хрустіли заповітними льодяниками. Коли були льодяники з пектусіном, тато питав: "У тебе болить горло?", і я відразу кашляла і зображала чхання. Папа радів, що взяв лікувальні льодяники, але попереджав, що можна з'їсти не більше п’яти штук на день. Я говорила "угу", набивала собі рот і бігла у двір.
Після спустошення жерстяні коробочки перетворювалися на справжній скарб — біти для гри в класики. Дівчатка в моєму дитинстві грали в класики з ранку і до пізнього вечора. У дворі, у школі і навіть вдома — класики рулять щодня! Отже, дитинство простої харківської дівчинки було тісно пов'язане з магазином "Ведмедик"».
Тетяна Григорівна Шерстюк (1921–2003)
Тетяна Григорівна Шерстюк (1921–2003)
(співробітниця Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка)
Тетяна Григорівна Шерстюк
Бібліографиня, укладачка бібліографічних покажчиків, краєзнавиця та поетеса. Одна із засновників харківського клубу «Краєзнавець». Почесна членкиня Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 1995 року).
«Тетяна Григорівна, скажіть будь ласка, ви пам'ятаєте, якою була Миколаївська церква?
– Я тоді була маленька. Ми часто з батьками проходили повз, але я завжди стояла до церкви спиною. Я завжди дивилася на вітрину кондитерської Жоржа Бормана. Там був такий величезний шоколадний корабель! Я завжди дивилася на цю вітрину. А церкви я не пам'ятаю. Я ж була маленька».
«Конфектный быт» (Пламя. 1924. № 17)
«Конфектный быт» (Пламя. 1924. № 17)
Але було якось дивно потрапити на «колишню Бормана» фабрику «Жовтень». Величезний корпус, цілий лабіринт відділень — якби не провідник, легко заплутатися. Склади ящиків і склади вугілля, цілі тюки етикеток і наліпок, десятки машин, що перемелюють, місять, штампують, і тисячі робітниць цієї європейської фабрики [...]
Таємничі металеві коробки, закриті з усіх боків. Туди зсипають какао. Тихо рухаються поршні. Беззубими ротами жують жорна, швидко, швидко й безшумно. Густа темна слина тече по сталевому підборіддю у великі чани.
Багато ще машин. Якось важко повірити, що цим тягучим масам какао, цукру, горіхів бездушна машина надає такого особливого присмаку.
Поруч переробляється молоко. Два чани — у більшому молоко, у меншому «колишнє» молоко, вже перетворене на сухий білий порошок.
Потім ідуть машини, що змішують; потім наливають у формочки і відносять у холодильник.
– Так просто робиться шоколад?
– О ні, за секрети виготовлення особливих сортів колишні господарі фабрик платили великі гроші, переманювали один в одного найкращих майстрів [...].
Пламя.1924. № 17
Сотнями пудів щодня вимішують тісто важкі металеві пальці. Спритні, як машини, робітники передають його іншій машині, яка розкочує тісто, пропускає його між вальцями. Потім наступна машина виштамповує тісто, ріже його рівними химерними формочками. Які дивовижні кружечки! — що значить машина — всі як один.
Рухається безперервною стрічкою на величезних листках акуратно розставлене печиво. Тепер треба тільки віднести ці листки в духовку.
Але яка потрібна піч, щоб встигати за машиною, щоб щодня викидати на ринок десятки пудів. Нею, як наочним посібником, могли б, певно, користуватися попи в описі пекла.
Виявляється — це довгий, металевий ящик, закритий з усіх боків, і завбільшки з невелику клубну залу. Внизу щілина, в яку всовують залізні листи з майбутнім печивом. По підлозі цієї печі листи один за одним рухаються безперервним рядом до протилежної стіни, в отвір якої виходить уже готове печиво. Час перебування в печі точно розрахований — тому й печиво одне в одне. Як у кінематографі перших років: героїня відчиняє двері в сусідню кімнату і входить туди в білій сукні, а за секунду виходить уже в чорній [...]
Мені сказали цифру виробітку в пудах. Я забув її точно, якщо ви цікавитеся, подивіться в рекламах фабрики, але, пам'ятаю, тоді пробував перевести на вагони, і перед очима постали цілі стрічки поїздів, що тремтять по рейках, — багато поїздів, і я здивувався — невже ми стільки з'їдаємо? (Уразов, И. Конфектный быт / И. Уразов // Пламя. 1924. № 17. С. 6–9).
Отже, виробництво Жоржа Бормана входило до переліку найвідоміших підприємств солодощів свого часу. Воно мало славетну історію та напрацьовувало власні традиції. У самому центрі Харкова до цього часу зберігся кондитерський магазин «Ведмедик», який колись носив ім’я Жоржа Бормана. Інтер’єр закладу виконаний у стилі епохи модерн і нагадує про славетні часи розквіту підприємства.
Page updated
Google Sites
Report abuse